Того вечора Кейт привіталася з Айзеком помахом руки, він помахав у відповідь. Він роззирнувся, оглядаючи задимлену залу, однак не знайшов того, кого шукав. Тоді підійшов до шинквасу.
Кейт!вигукнув він, щоб перекричати шум пабу.Від Лемюеля нічого не чути?
Вона похитала головою і подала йому «Злодійського елю», якого він ще й не встиг попросити. Айзек розрахувався і знову повернувся до зали.
Ситуація його засмутила. Паб «Місячні доньки» був практично офісом Лемюеля Голуба. Зазвичай його можна було там зустріти щовечоравін торгував наркотиками, беручи собі відсоток. Айзек здогадувався, що Лемюель саме займався якоюсь сумнівною справою. Він безцільно пройшовся між столами, шукаючи когось знайомого.
В одному кутку він побачив Ґедрексечета, бібліотекаря з церкви Пальґолака. Вдягнений у жовту мантію свого ордену, він блаженно до когось усміхався. Айзек зрадів і попрямував до нього.
Його повеселило, що руки набурмосеної юнки, яка саме сперечалася з Ґедом, були вкриті татуюванням із зчеплених між собою коліщат. Це свідчило про те, що вона належала до Ґвинтиків Ботбогабез сумніву, намагалась навернути невіруючого. Айзек підсунувся ближче, і тепер йому було чути суперечку.
...якби ти дивився на світ і на бога хоча би з часточкою тієї неухильності й аналізу, про які ти говориш, ти би зрозумів, що твій безглуздий чуттєморфізм абсолютно нераціональний!
Ґед усміхнувся до рябої дівчини і вже було відкрив рота, щоб відповісти. Айзек перебив його.
Перепрошую, Ґеде, що втручаюсь. Просто хотів сказати тобі, юне Летюче Коліщатко, чи як ви там називаєтесь...
Ґвинтик спробувала заперечити, однак Айзек перервав її.
Ні, замовкни. Я скажу дуже ясно.... Вали звідси. І забери свою неухильність із собою. Я хочу поговорити з Ґедом.
Ґед хихотів. Його опонентка зглитнула, намагаючись зберегти розлючену браваду, однак її лякали Айзекові габарити та його безжурна сварливість. Вона зібралась із силами, щоб показати хоч рештки гідності.
Уставши, вона було відкрила рот, аби кинути на прощання якусь очевидно підготовлену фразу, однак Айзек її випередив.
Щось бовкнешвибю зуби,привітно порадив він.
Ґвинтик закрила рот і забралася геть, роздратована.
Коли вона зникла з очей, Айзек з Ґедом розреготалися.
Нащо ти їх терпиш, Ґеде?проревів Айзек.
Ґед, сидячи, мов жаба, за низьким столиком, хитався туди-сюди на ногах і руках. Його чималий язик то ховався у величезний широкий рот, то знову вивалювався.
Мені їх просто шкода,захихотів він.Вони такі... напружені.
Загалом уважалося, що Ґеднайбільш аномально приязний водяник у світі. У ньому не було й сліду ворожості й дратівливості, що так часто траплялися серед представників його сварливої раси.
Коротше,продовжив він, трохи заспокоївшись,Ґвинтики мене і близько так не напружують, як деякі інші. Вони, звичайно ж, і наполовину не такі віруючі, як їм здається, але принаймні вони до цього ставляться серйозно. Принаймні вони не... не знаю... Вечірні Слуги Божі чи Виводок Тріски, чи щось таке.
Пальґолак був богом знання. Його зображували у вигляді товстого, присадкуватого чоловіка, який читав у ванній, або стрункого водяника за тим самим заняттям, або, незбагненно, у вигляді обох водночас. Його паства приблизно порівну складалася з людей і водяників. Він був привітним, приємним божеством, мудрецем, існування якого було цілком присвячене збору, класифікації та розповсюдженню інформації.
Айзек не поклонявся жодним богам. Він не вірив у те, що є всезнання чи всемогутність для кількох обраних, чи навіть у те, що деякі з них існують. Безсумнівно, були істоти й сутності, які займали різні аспекти дійсності, і звісно ж, деякі з них були могутніми, порівняно з людиною. Але поклонятися їм видавалося якимось малодушним заняттям. І все ж навіть він відчував симпатію до Пальґолака. Він навіть сподівався, що цей товстий падлюка справді існував в тій чи іншій формі. Айзеку подобалась ідея, що на межі двох видів могла бути істота, настільки захоплена знанням, що вона просто блукала від одного виміру до іншого, сидячи у ванні, й зацікавлено бурмотіла до всього, з чим стикалася.
Бібліотека Пальґолака за розмірами не поступалась бібліотеці Новокробузонського університету. В ній заборонялося брати книжки додому, однак читачі могли прийти туди в будь-який час дня чи ночі, й там було дуже, дуже мало книг, доступ до яких був під табу. Пальґолакійці були проповідниками, вірячи, що все, що знав вірянин, відразу ставало відомо самому Пальґолаку, тому вони боговірно намагалися читати запоєм. Але їхня місія прославляти Пальґолака була лише другорядноюнасамперед вони мали прославляти знання, тому й присягалися впускати у свою бібліотеку всіх охочих.
Саме на це мяко жалівся Ґед. У новокробузонській бібліотеці Пальґолака була зібрана найкраща колекція релігійних манускриптів у цілому світі Бас-Лаґу, і до неї стікалися паломники різних релігійних традицій та спільнот. Вони юрбились у північній частині Борсукової Драговини та Слинного Вогнищаусі віруючі раси в світі, в мантіях і масках, з батогами, повідцями, лупами, повним набором релігійної атрибутики.
Деякі пілігрими були вельми неприємними. Наприклад, у місті зростав Виводок Тріски, що активно виступав проти ксеніїв, і Ґед уважав за свій прикрий священний обовязок допомагати цим расистам, які плювалися й називали його жабою та водяною свинею у перервах між читанням своїх текстів.
Порівняно з ними, егалітарна секта Ґвинтиків Ботбога була нешкідливою, навіть попри те, що вони агресивно обстоювали свою віру в механічність Єдиного Правдивого Бога.
За багато років в Айзека і Ґеда не раз були довгі суперечки, переважно теологічні, але також про літературу, і мистецтво, і політику. Айзек поважав приязного водяника. Він розумів, що той від щирого серця виконував свій релігійний обовязок читання і, відповідно, надзвичайно багато знав з будь-якої теми, яку лише міг вигадати Айзек. Спершу він завжди був дещо обачним зі своїми думками щодо інформації, якою ділився: «Лише Пальґолак знає достатньо, щоб бути здатним до аналізу»,побожно стверджував Ґед на початку кожної суперечки, аж поки зо три келихи не затуманювали його релігійний антидогматизм і він не починав патякати на всю горлянку.
Ґеде,запитав Айзек,а що ти можеш розповісти мені про ґаруд?
Ґед стенув плечима і посміхнувся, втішений нагодою поділитися знанням.
Небагато. Птахолюди. Вважається, що вони живуть у Цимеку, на північ від Шотека, на захід від Мордіґи. Може, й на якихось інших континентах. Порожнисті кістки,Ґед дивився в одну точку, подумки зосереджений на видобутих з памяті сторінках якоїсь ксентропологічної роботи, котру він цитував.Цимекські ґаруди егалітарні... цілком егалітарні та цілком індивідуалісти. Мисливці й збирачі, праця не поділяється за статтю. Немає грошей, немає звань, хоча в них є щось на зразок неформальних звань. Вони щось означають, ніби ти гідний більшої поваги, щось таке. Вони не поклоняються жодним богам, хоча в них є образ диявола, який може бути, а може й не бути справжнім фантомом. Називається Дагнеш. Полюють, в бою застосовують батоги, луки, списи, невеликі леза. Щитів у них немає: з ними надто важко літати. Тож іноді вони використовують два види зброї водночас. Раз по раз трапляються дрібні сутички з іншими групами чи видами, ймовірно через ресурси. Ти знаєш про їхню бібліотеку?
Айзек кивнув. Ґедові очі аж на лоба полізли від того виразу безсоромного голоду.
Боже мій, було би неймовірним до неї дістатися. Але це ніколи не здійсниться,сказав він засмучено.Пустеляне зовсім територія водяників. Трохи сухувато...
Враховуючи, як у біса мало ти знаєш про них, я можу взагалі з тобою не розмовляти,сказав Айзек.
На превеликий подив Айзека, Ґед похнюпився.
Це жарт, Ґеде! Іронія! Сарказм! Ти до чорта знаєш. Принаймні порівняно зі мною. Я переглядав дещо з Шакрестіальчіта, і ти щойно перевершив усе моє знання. А ти знаєш щось про... е-е... їхній кримінальний кодекс?
Ґед пильно подивився на нього, примружившись.
Що ти задумав, Айзеку? Вони такі егалітарні... ну.... їхнє суспільство ґрунтується цілком на максимізації вибору для особи, тому вони всі такі орієнтовані на спільноту. Кожному дається якнайбільша свобода вибору. Наскільки я памятаю, єдиний злочин, який у них є,позбавлення вибору іншого ґаруди. А тоді злочин обтяжується чи полегшується залежно від того, зробили вони це з повагою чи без, що вони просто обожнюють...
Як можна вкрасти чийсь вибір?
Уявлення не маю. Мабуть, якщо зламати комусь спис, у них більше немає шансу ним скористатися... Або якщо збрехати, що не знаєш, де можна знайти смачний лишайник,тоді інші позбавлені вибору: іти за ним чи ні...
Може, якісь крадіжки виборуаналоги того, що ми вважаємо за злочин, а в інших взагалі немає аналогів,сказав Айзек.
Дуже можливо.
Що таке абстрактний індивідуум і конкретний індивідуум?
Ґед зачудовано подивився на Айзека.
А щоб тобі, Айзеку... ти заприятелював з якимсь ґарудою, правда ж?
Айзек підняв брову і швидко кивнув.
Чорт забирай!вигукнув Ґед. Люди за сусідніми столиками здивовано на нього оглянулися.Ще й з ґарудою з Цимека!.. Айзеку, ти зобовязаний змусити йогойого? Її?прийти і поговорити зі мною про Цимек!
Не знаю, Ґеде. Він якийсь... мовчазний.
Ну будь ласка, будь ласка...
Гаразд, гаразд, я спитаю в нього. Але не дуже тіш себе надіями. А тепер розповідай-но, яка різниця між довбаним абстрактним і конкретним індивідуумом.
О, це цікавезна штука. Мабуть, ти не маєш права мені розповідати, яке в тебе завдання?.. Так я й думав. Ну, кажучи просто, наскільки я розумію, вони егалітарні, бо дуже поважають конкретну особу як індивіда, так? А поважати індивідуальність інших людей неможливо, якщо зосереджуватися на власній індивідуальності абстрактно, ізольовано. Ідея в тому, що ти є індивідом настільки ж, наскільки ти існуєш у соціальній матриці інших, які поважають твою індивідуальність і твоє право на свободу вибору. Це конкретна індивідуальність: індивідуальність, яка визнає, що існує завдяки спільній повазі, яку проявляють усі інші індивіди, а отже, їй варто так само поважати їх у відповідь. Тож абстрактний індивідуумґаруда, що на якийсь час забув, що він чи воначастина більшої одиниці й зобовязаний чи зобовязана поважати всіх інших індивідів, які можуть обирати.
Він надовго замовк.
То як, Айзеку, розібрався?тихо запитав Ґед, перш ніж розхихотітися.
Айзек був не певний цього.
От слухай, Ґеде, якби я тобі сказав «крадіжка вибору другого рівня з неповагою», ти би знав, що зробив ґаруда?
Ні...Ґед замислився.Ні, не знав би. Звучить погано... Але, думаю, в бібліотеці є книжки, які можуть пояснити...
Цієї миті в поле зору Айзека потрапив Лемюель Голуб.
Слухай, Ґеде,поспішно перервав його Айзек.Я перепрошую і всяке таке, але мені дуже треба поговорити з Лемюелем. Можемо продовжити пізніше?
Ґед усміхнувся без жодного сліду невдоволення і помахав Айзеку на прощання.
Лемюелю... на два слова. Може бути вигідно.
Айзеку! Завжди радий мати справу з людиною науки. Як ведеться вам, розумникам?
Лемюель відкинувся на стільці. Вдягнений він був, як справжній чепурун. Куртку мав бордову, жилетжовтий. На голові стримів невеличкий циліндр. З-під нього вибивалася копиця жовтявих кучерів, завязаних в очевидно ненависний їм хвостик.
Розумників, Лемюелю, завело в глухий кут. І саме тут, друже мій, ти можеш стати у пригоді.
Я?Лемюель Голуб криво всміхнувся.
Так, Лемюелю,саркастично мовив Айзек.І ти можеш посприяти розвитку науки.
Айзеку подобалось жартівливо спілкуватися з Лемюелем, хоча молодший товариш дещо бентежив його. Лемюель був аферистом, донощиком, торгівцем краденим... класичним емісаром. Він вирубав собі прибуткову маленьку нішу, заробивши репутацію найефективнішого посередника. Посилки, інформацію, пропозиції, повідомлення, біженців, товаричим би не хотіли обмінятися люди, не зустрічаючись, Лемюель міг це доставити. Він був безцінним для людей на зразок Айзека, які хотіли щось упіймати в кримінальному світі Нового Кробузона, але при цьому не промочити ноги й не забруднити руки. Так само й мешканці того «іншого» міста могли скористатися послугами Лемюеля, щоб дотягнутися до світу більш-менш легального і при цьому уникнути безпорадного борсання на мілині під дверима варти. Таким чином, не вся робота Лемюеля була повязана з обома світами: дещо з того, що він робив, було цілком легальним чи цілком нелегальним. Однак спеціалізувався він на перетині кордону.
Існування Лемюеля не можна було назвати стабільним. Він був безпринципним і брутальнимза потреби навіть жорстоким. Якби справи стали надто небезпечними, він би без тіні сумніву покинув будь-кого, хто з ним співпрацював. Усі про це знали. Лемюель ніколи цього не приховував. Він відзначався певного чесністю. Він ніколи навіть не прикидався, що йому можна було довіряти.
Лемюелю, юний вороже науки,сказав Айзек,я тут роблю невеличке дослідження. Для нього мені потрібно роздобути екземпляри деяких видів. Йдеться про будь-що, що літає. І тут у гру вступаєш ти. Розумієш, людина мого становища не може волочитися по Новому Кробузону в пошуках довбаних короликів... Людина в моєму становищі повинна мати змогу кинути клич, і крилаті істоти будуть самі падати їй до рук.
Айзеку, старий друже, то подай же оголошення в газету. Навіщо зі мною говорити?
Тому що я говорю про дуже, дуже багато екземплярів, і я не хочу знати, як їх здобули. І потрібне розмаїття. Я хочу побачити якомога більше летючих створіннячок, а деяких із них розшукати важко. Наприклад... якби я хотів, скажімо, роздобути аспіда... я би міг заплатити капітанові якогось піратського судна найвищу ціну за паршивий напівмертвий екземпляр... або я можу заплатити тобі, щоб ти відправив одного зі своїх шановних колег звільнити якогось бідного придушеного маленького аспіда з якоїсь довбаної золотої клітки в Східному Ґідді чи в Ободі. Ясно?
Айзеку, друже мій... починаю тебе розуміти.
Звісно ж, розумієш, Лемюелю. Ти ж ділова людина. Я шукаю рідкісних летючих істот. Мені потрібні штуки, яких я ніколи й не бачив. Мені потрібні незвичайні летючі штуки. Я не плататиму преміум-ціну за кошик чорних дроздівхоча не подумай, будь ласка, що мені не потрібні дрозди. Я з радістю прийму дроздів, галок, кого там ще. Та навіть голубів, Лемюелю, твоїх тезок. Але ще з більшою радістю я прийму, скажімо, бабок-змій.
Вони рідкісні,сказав Лемюель, пильно дивлячись на своє пиво.
Дуже рідкісні, погодився Айзек.Саме тому за хороший екземпляр можна буде отримати чималенько грошви. Розумієш, про що я, Лемюелю? Мені потрібні птахи, комахи, кажани... а також яйця, і ще кокони, і личинкивсе, що колись перетвориться на летючу штуку. Насправді це може бути навіть корисніше. Все, що має вирости до габаритів собаки, не більше. І нічого небезпечного. Хай яким досягненням був би впійманий друд чи повітряний носоріг, мені вони не потрібні.
А кому вони треба?погодився Лемюель.
Айзек засунув пятиґінеєву купюру в нагрудну кишеню Лемюеля. Чоловіки підняли келихи й випили разом.
Це все відбулося напередодні ввечері. Айзек розслабився й уявив, як його прохання повзе кримінальними завулками Нового Кробузона.
Раніше Айзек вже користувався послугами Лемюеляколи йому була потрібна рідкісна чи заборонена сполука, або рукопис, який лише в кількох примірниках існував у Новому Кробузоні, або інформація, як синтезувати нелегальні субстанції. Айзеку видавалось дуже кумедним, що в перервах між розбірками банд і торгівлею наркотиками найкрутіші представники кримінального світу Нового Кробузона серйозно візьмуться за пошуки пташечок і метеликів.
Наступного дня була безділя, раптом згадав Айзек. Він уже кілька днів не бачив Лін. Вона навіть не знала про його замовлення. Вони договорилися про побачення, зринуло в памяті. Вечеря разом. Він міг ненадовго відкласти дослідження і розповісти коханій про все, що сталося. Йому подобалось очищати думки від накопиченого безладу й ділитися ним із Лін.
Лубламая і Девіда не було вдома, раптом зрозумів Айзек. Він був сам.
Він посунувся, наче тюлень, розкидаючи по дошках документи і світлини. Вимкнув гасовий пальник і подивився крізь брудне вікно темного складу. Йому було видно великий холодний диск місяця та повільні піруети його двох дочок, супутників старого, голого каменя, що оберталися навколо батька, сяючи, мов товсті світлячки.
Айзек заснув, споглядаючи заплутаний місячний механізм. Він купавсь у місячному світлі, і йому снилася Лін: це був напружений, сексуальний, сповнений любові сон.
Розділ сьомий
«Годинник і півник» перемістився на вулицю. Дворик біля каналу, що відділяв Салакуські Поля від Сангвину, рябів столами й різнобарвними ліхтариками. Дзенькіт чарок і веселі погуки доносилися до суворих човнярів, котрі вели свої баржі через шлюзи, направляючи їх до вищого рівня води, а потім повертали у бік ріки, залишаючи позаду гамір трактиру.
Лін паморочилася голова.
Вона сиділа на чільному місці великого стола під бузковим світлом лампи в оточенні друзів. Поряд із нею з одного боку сиділа Дерхан Сумолок, арт-критикиня «Маяка». З іншого сидів Корнфед, жваво обговорюючи щось із кактою-віолончелісткою на ймення Дебелі Стегна. Александріна, Белладжин Саунд, Таррік Септімус, Докучай Спінтхудожники, поети, музиканти, скульптори і ще навала дармоїдів, яких вона ледве знала.
Це було її середовище. Її світ. Та все ж ніколи ще вона не відчувала себе такою відірваною від них, як зараз.
Розуміння того, що вона отримала здоровенне замовлення, про яке вони тільки мріяли, ту роботу, яка могла забезпечити роки безтурботного існування, відділяло її від веселої гульні. До того ж, завдяки її страшелезному замовнику ця ізольованість вельми ефективно вкорінилася. Лін здавалося, ніби зненацька й без попередження вона опинилася в абсолютно іншому світі, відмінному від звичного стервозного, балаганного, манірного й закритого богемного кола Салакуських Полів.
З тих пір, як Лін повернулася зі своєї незвичної зустрічі у Кістяному Місті, вона ще ні з ким не бачилася. Вона страшенно скучила за Айзеком, однак знала, що він використає її зайнятість, щоб з головою піти в дослідження, і так само знала, що її раптова поява в Борсуковій Драговині добряче його розізлить. У Салакуських Полях їхні стосунки не були таємницею. У Борсуковій Драговині все було набагато складніше.
Тож Лін провела весь день у роздумах, на що ж вона підписалася.
Поволі думки несміло верталися до страховинного лику пана Пістрявого.
«Трясця твоїй матері!думала Лін.Що ж ти таке?»
Чіткий образ її працедавця не складався докупи. Єдино лишалося відчуття рваної мішанини його тіла. Уривки спогадів спалахами лоскотали память: одна рука закінчувалась пятьма розчепіреними крабовими клешнями; поміж купки очей стримів довгий кручений ріг; у козлячому хутрі звивався хребет плазуна. Неможливо було визначити, до якої раси пан Пістрявий належав від самого початку. Вона ще ніколи не зустрічалася з поробками настільки обширними, потворними і настільки хаотичними. Такий багач, як він, напевне міг дозволити собі послуги найкращих поробників, щоб виглядати якось по-людськи, чи взагалі будь-як. Все, що спадало на думку,він сам обрав свою подобу.
Або це, або він став жертвою Крутня.
Лін замислилася, чи одержимість переінакшенням відображала його форму, чи стала причиною.
З шафи Лін стирчали замальовки тіла пана Пістрявого, які вона поспіхом ховала на випадок, якби Айзек залишився на ніч. Вона нашкрябала декілька нотаток всього, що могла згадати з деталей безглуздої анатомії свого замовника.
День по дню страх відступав, залишаючи по собі пухирці гусячої шкіри й вихор думок.
Ця робота, вирішила вона, може стати справою всього життя.
Першу зустріч пан Пістрявий призначив на наступний день, пиледілок, по полудню. Надалі Лін приходитиме двічі на тиждень щонайменш протягом місяця, може, довше, залежно від того, як просуватиметься робота над скульптурою.
Її розбирала нетерплячка почати.
Лін, нуднюще ти стерво,гукнув Корнфед і кинув у неї морквиною.Чого така тиха сьогодні?
Лін швидко нашкрябала в блокноті: «Корнфед, зайчику, не нуди».
Усі зареготали. Корнфед продовжив полумяні загравання з Александріною. Дерхан схилила свою сиву голову до Лін і мяко спитала:
Серйозно, Лін. Як оніміла сьогодні. Щось трапилося?
Зворушена, Лін легенько похитала головою.
«Маю великий проект. Не можу думати ні про що інше»,показала вона знаками. Наскільки ж легше було говорити без необхідності записувати кожне слово: Дерхан знала мову жестів.
«Сумую за Айзеком»,додала Лін жартома-сумовито.
Дерхан співчутливо зітхнула. «Хороша вона жінка»,подумала Лін.
Дерхан була бліда, тоненька й гінка, хоча й мала, досягши середнього віку, невеличкого животика. Попри любов до несамовитих витівок їхньої Салакуської ватаги, жінка мала мяку, незлобливу вдачу й не любила бути в центрі уваги. Її журнальні публікації були гострі й нещадніякби Дерхан не подобалась творчість Лін, вони навряд чи змогли б подружитися. Її критика в «Маяку» була жорстка, ба навіть груба.
Лін могла сказати Дерхан, що сумує за Айзеком. Та знала про справжню природу їхніх стосунків. Близько року тому Лін з Дерхан прогулювалися в Салакуських Полях, Дерхан пригощала випивкою. Коли вона діставала гроші, щоб розплатитися, гаманець випадково висковзнув із рук. Вона нагнулася було за ним, та Лін випередила. Вона підняла його і на мить затримала в руці, побачивши, як звідти випала стара потріпана геліотипія красивої загонистої молодої жінки в чоловічому костюмі, на якій внизу розмашисто палахкотів слід від поцілунку губною помадою. Вона віддала його Дерхан, а та неспішно поклала знімок назад, не дивлячись Лін у вічі.
Давня історія,загадково промовила Дерхан і присьорбнула пиво.
Лін відчувала, ніби винна Дерхан таємницю навзаєм. Декілька місяців потому, вибігши з дому після чергової дурної сварки з Айзеком, вона знову опинилася в барі разом з Дерхан. Сварка стала приводом майже з полегшенням розповісти правду, яку Дерхан вже, певно, і так знала. Вона тільки співчутливо кивала.
З того часу почалася їхня дружба.
Айзекові подобалася Дерхан за її бунтівну вдачу.
Щойно Лін подумала про Айзекапочула його голос.
Тисяча чортів, вибачайте, народ, запізнився.
Вона повернулася й побачила, як дебела постать пробирається між столиків у їхньому напрямку. Її антенки захвилювалися, в чому, вона була певна, він міг розпізнати усмішку.
Коли Айзек підійшов, його зустрів дружний хор вітань. Він поглянув прямо на Лін й усміхнувся їй одній. Помахавши всім рукою, пестливо провів пальцями по її спині, й крізь тонку блузку вона відчула, як пальці незграбно виводять: «Я тебе люблю».
Айзек витяг стільця й упхав його між Лін і Корнфедом.
Я саме з банку, поклав іуди парочку блискучих золотих самородків. Вигідна угода,похвалився він,робить вченого щасливим і марнотратним. Випивка за мій рахунок.
Почулися радісно-здивовані вигуки, після чого всі хором покликали офіціанта.
То як твоя виставка, Корнфеде?запитав Айзек.
О, шикарно, шикарно,відповів той і потім чомусь дуже голосно додав:Лін приходила туди в рибалок.
Ясно,спокійно сказав Айзек.Тобі сподобалося, Лін?
Вона коротко махнула на знак згоди.
Корнфеда повністю поглинуло споглядання грудей Александріни в глибокому декольте її нехитрого вбрання. Айзек перемкнув увагу на Лін.
Ніколи не повіриш, що зі мною сталося...почав він.
Лін стисла під столом його коліно. Він зробив те саме у відповідь.
Айзек пошепки коротко виклав Лін та Дерхан історію появи Яґарека в його робітні. Він благав їх мовчати й постійно озирався, аби пересвідчитися, що ніхто не підслуховує. Під час розповіді принесли замовлену ним курку, і він, голосно плямкаючи, розказував про зустріч у «Місячних доньках» і про десятки кліток з піддослідними тваринами, що ось-ось мали доставити прямісінько до його лабораторії.
Закінчивши, він відкинувся на спинку стільця й усміхнувся до співрозмовниць, та потім на обличчя набігла хмара й він винувато спитав у Лін: «Як твоя робота?»
Вона безтурботно гойднула рукою.
«Нічого такого, серце моє,подумала вона,що я могла б тобі розказати. Поговорімо про твій новий проект».
Від явної однобокості діалогу на Айзековому лиці зявився винуватий вираз, однак він не міг нічого з собою зробити. Він увесь там, у роботі. Лін охопила знайома сумна ніжність. Сумвід його самозаглиблення в такі моменти одержимості, ніжністьза пристрасть і запал.
Ось, гляньте,промимрив він раптом і, витягши з кишені якийсь папірець, розклав його на столі.
Це була афіша ярмарку, що проводився в Себек Круа. Зі звороту папірець хрумтів від засохлого клеюАйзек зірвав його зі стіни.
ДИВОВИЖНИЙ і НЕПОВТОРНИЙ ЯРМАРОК ПАНА БОМБАДРЕЗІЛА гарантовано вразить і зачарує найбільш пересичену публіку. ПАЛАЦ КОХАННЯ, ЗАЛ ЖАХІТЬ, ВИХОР і ще чимало атракцій за помірними цінами. Приходьте також узріти небачений досі паноптикумЦИРК ХИМЕР. ЧУДОВИСЬКА й ДИВОВИСЬКА з усіх куточків Бас-Лаґу! ПРОВИДЦІ з РОЗКОЛОТОЇ ЗЕМЛІ, справжній ПАЗУР ТКАЧА, ЖИВИЙ ЧЕРЕП, розпусна ЖІНКА-ЗМІЯ, URSUS REX король ведмедів, крихітні КАКТОЇДИ-КАРЛИКИ, ҐАРУДА, крилатий володар пустелі, КАМЯНІ ЛЮДИ з БЕЖЕКУ, ДЕМОНИ у клітках, РИБА-ТАНЦІВНИЦЯ, скарби, викрадені з ҐЕНҐРІС й чимало інших ЧУДЕС і ДИВОВИЖ. Деякі атракціони не рекомендовані для надчутливих і нервових персон. Вхід5 стіверів. Сади Себек Круа, з 14 місяця чета до 14 мелуарія. Щодня з 6 ранку до 11 вечора.
Бачте?загорлав Айзек і тицьнув пальцем у папірець.У них є ґаруда! Я розсилав запити по всьому місту в пошуках всякої підозрілої всячини, і врешті, певно, отримав би купку напівздохлих галок, а тут раптом довбаний ґаруда у мене на порозі!
«Збираєшся піти?»жестами запитала Лін.
Ще б пак!фиркнув Айзек.Просто звідси! Я подумав, ми всі можемо піти. А іншим,продовжив він, стишивши голос,не обовязково знати, чого я туди йду. Тобто, ярмарокце ж, у всякому разі, весело. Правда ж?
Дерхан сяйнула посмішкою й кивнула.
Хочеш поцупити ґаруду чи як?прошепотіла вона.
Ну, гадаю, я міг би випросити декілька геліотипій чи навіть прийти до лабораторії... Не знаю. Щось придумаю. То ви як? Хочете на ярмарок?
Лін витягла з гарніру Айзека маленький помідорчик, обтерла його від курячого соусу і, вхопивши його мандибулами, почала жувати.
Повеселимося,відповіла вона знаками.Ти платиш?
Та хоч за всіх!гукнув радісно та подивився на неї і на мить затримав погляд. Потім озирнувся, чи ніхто не бачить, і незграбно показав жестами: «Скучив за тобою».
Дерхан тактовно відвернулася.
Лін перервала розмову, аби цього не зробив він. Вона гучно плеснула в долоні, поки всі за столом не повернули до неї обличчя. Вона почала говорити знаками, попрохавши Дерхан перекладати.
Айзеку дуже свербить довести, що плітки про те, що вчені не вміють відпочивати, неправда. Інтелектуали й рафіновані розпусні естети, як ми, вміють гульнути, а тому Айзек пропонує нам ось що...Лін помахала листком і кинула його в центр столу, щоб усім було видно.Каруселі, чудеса, видовища й шпурляння кокосами за якісь там пять стіверів, котрі Айзек великодушно готовий заплатити...
Не за всіх, ти, порося!гримнув Айзек удавано обурено, однак слова потонули у пяному гамі вдячних.
...готовий заплатити,продовжила незворушно Дерхан.У звязку з цим маю пропозицію: зараз допиваємо, доїдаємо й пензлюємо до Себек Круа.
Почулися голосні схвальні вигуки. Хто вже допив і доїв, починали збирати сумки. Інші з подвоєним апетитом накинулися на устриці, салати й смажені банани. Хоч якось організувати навіть крихітну групку й синхронізувати діїзавдання не з легких, похмуро розмірковувала Лін. Доведеться почекати, доки всі зберуться.
Айзек з Дерхан перешіптувалися через стіл прямо перед Лін. Її антенки сіпнулися. Вона вхоплювала деякі обривки їхнього бурмотіння. Айзек жваво обговорював політику. В дебати з Дерхан він укладав своє туманне, нікому не адресоване й ущипливе соціальне невдоволення. Він рисується, подумала Лін, з усіх сил намагаючись вразити небагатослівну журналістку. Це її повеселило й дещо роздратувало.
Вона помітила, як Айзек обережно передав через стіл монету й отримав натомість простий конверт. Безсумнівноз останнім випуском «Безтямного бродяги», підпільної радикальної газети, для якої писала Дерхан.
Якщо не рахувати туманну неприязнь, яку вона почувала до варти й уряду, Лін була створінням аполітичним. Вона відкинулася на спинку стільця й подивилася вгору, на зорі, крізь бузковий серпанок підвісного ліхтарика. Вона намагалася пригадати, коли востаннє бувала на ярмарку: спомянулися шалені палімпсести запахів, свист і рип, підлаштовані конкурси й дешеві призи, екзотичні тварини та яскраві костюми, і все це скупчене в непевне, бучне, хвилююче ціле.