Вона встала і потягнулась. Дружні, холодні, небезпечні оповідки пана Пістрявого раптом стихли. Він не думав, що вона вже закінчила.
Так скоро, пані Лін?вигукнув він із театральним розчаруванням.
«Втрачу спритність, якщо перепрацююся,повільно відповіла вона знаками.Забирає багато сил. Мушу спинитися».
Звичайно ж,сказав пан Пістрявий.А як там шедевр?
Вони разом повернулися до скульптури.
Лін була рада, що її імпровізоване виправлення занадто водянистого соку барвоягід утворило яскравий, містичний ефект. Вийшла не цілком точна копія, але жодна з її робіт такою не була: натомість здавалось, ніби мяз пана Пістрявого люто жбурнули на кістки ноги. Можливо, ця аналогія була не такою далекою від правди.
Напівпрозорі кольори нерівними жолобками стікали по білому, що сяяв, як внутрішній бік мушлі. Фрагменти тканин і мязів наповзали один на одного. Були яскраво відображені найдрібніші деталі багатотекстурної плоті. Пан Пістрявий схвально кивнув.
Знаєте,тихо почав він,мене тішать грандіозні моменти, тому хотілося б, аби був якийсь спосіб, щоб я не бачив вашої роботи аж до моменту, коли ви закінчите. Знаєте, я думаю, поки що вона виходить добре. Дуже добре. Але небезпечно хвалити так рано. Це може призвести до надлишкової самовпевненості... або ж навпаки. Тож, будь ласка, пані Лін, не розчаровуйтесь, якщо це буде останнє слово, котре скажу стосовно вашої роботи, добре чи погане, аж до самого кінця. Згода?
Лін кивнула. Вона не могла відвести очей від того, що створила, і дуже ніжно провела рукою по гладенькій поверхні слини хепрі, що засихала. Її пальці дослідили перехід від хутра до луски та шкіри під коліном пана Пістрявого. Вона подивилась на оригінал. Підвела очі, щоби глянути на голову. Він зиркнув на неї у відповідь парою тигрячих очей.
«Що... ким ви були?»запитала вона знаками. Він зітхнув.
Я все думав, коли ж ви про це запитаєте, Лін. Хоч я й сподівався, що ви не зробите цього, але знав, що таке вірогідно. Це змушує мене задуматися, чи ми взагалі розуміємо одне одного,прошипів він, зненацька розсердившись. Лін відсахнулася.
Це так... передбачувано. Ви все ще не дивитесь так, як треба. Взагалі. Це диво, що вам вдається творити таке мистецтво. Ви все ще вважаєте це,він указав на власне тіло мавпячою лапою,патологією. Вам усе ще цікаво, що було і яким чином усе пішло не так. Це не помилка чи каліцтво, чи мутація: це образ і сутність...його голос гримів поміж балками.
Він трохи заспокоївся й опустив свої численні руки.
Це цілісна сукупність.
Лін кивнула, показуючи, що зрозуміла,вона надто втомилась, аби боятися.
Можливо, я до вас занадто суворий,задумливо мовив пан Пістрявий.Я хочу сказати... дивлячись на цю роботу перед нами, очевидно, що у вас є відчуття розірваного моменту, навіть якщо з вашого питання виходить інакше... Тож можливо,повільно продовжив він,ви сама містите цей момент. Якась частина вас розуміє, не звертаючись до слів, навіть якщо ваш інтелект ставить запитання у такому форматі, що унеможливлює відповідь.
Замовник тріумфально не неї подивився.
Ви теж у гібридній зоні, пані Лін! Ваше мистецтво відбувається там, де розмивається межа між вашим розумінням і невіглаством.
«Гаразд,знаками показала вона, збираючи речі.Нехай так. Мені шкода, що я про це запитала».
Мені теж було шкода, але думаю, вже ні,відповів він.
Лін склала у деревяний чохол палітру, решту барвоягід (вона вже бачила, що треба буде докупити) та блоки пасти. Пан Пістрявий продовжував свою філософську балаканину, свій погляд на теорію помісей. Лін не слухала. Вона так налаштувала антенки, щоб на ньому не зосереджуватись; відчувала приглушений галас і гуркіт будинку, тиск повітря на віконні шиби.
«Я хочу неба над головою,подумала вона,а не ці древні, вкриті пилом опорні балки, не цей просмолений, крихкий дах. Я піду додому. Повільно, пішки. Через Борсукову Драговину».
Що більше вона думала, то більш рішуче була налаштована саме так і вчинити.
«Я заскочу в лабораторію та ніби безтурботно попрошу Айзека, щоб пішов зі мною, і вкраду його на одну ніч».
Пан Пістрявий продовжував теревенити.
«Замовкни, замовкни, розбещена ти дитино з довбаною манією величі та ненормальними теоріями»,подумала Лін.
Вона повернулась, щоб попрощатися знаками,і ввічливим це можна було назвати хіба з натяжкою.
Розділ одинадцятий
На Айзековому столі на хресті з темного дерева висів розіпнутий голуб. Його голова шалено металася з боку на бік, однак, попри жах, птасі вдавалося лише слабке вуркотання.
Крила голуба були пришпилені тонкими гвіздками крізь туге тіло між піря й заломлені донизу, а кінчики звязані. Лапи примотані до нижньої частини хрестовини. Стіл під ним був заляпаний біло-сірим пташиним послідом. Птах судомно звивавсь і даремне намагався стріпнути крильми.
Айзек стояв над ним, вимахуючи лупою й довгою ручкою.
Ану перестань, паскуда така,промимрив він і штрикнув крило кінчиком ручки. Через оптичне скло він розглядав найдрібніші вібрації, що проходили крізь кістки й мускули, та черкав щось, не дивлячись на папір.
Гей!
Айзек озирнувся на сердитий окрик Лубламая та відійшов од столу. Він попрямував до балкона й, перегнувшись через поручень, відповів:
Що?
Девід з Лубламаєм стояли пліч-о-пліч на першому поверсі, схрестивши руки на грудях. Ніби маленький хор, що ось-ось зайдеться піснею. Обличчя насуплені. Декілька секунд ніхто не порушував тишу.
Слухай,почав Лубламай, інтонація раптом стала примирливою,Айзеку... Ми завжди сходилися на тім, що в цьому місці можемо займатися тими дослідженнями, якими забажаємо, без питань, підтримуємо одне одного і всяке таке... еге ж?
Айзек зітхнув і потер очі великим та вказівним пальцем лівої руки.
Заради Джаббера, хлопці, не будемо гратися в старих служивих,буркнув він.Не обовязково нагадувати, що ми бували в бувальцях чи що ви там хотіли сказати. Знаю, вас це вже задовбало, і я не винувачу...
Тут сморід, Айзеку,відрізав Девід.І ні хвилини не минає без пташиного галасування.
Поки Лубламай говорив, позад нього несміло вкотився старий конструкт. Він зупинився й закрутив головою, вбираючи лінзами двох чоловіків, що стояли, взявшися за боки. Якусь мить він вагався, а потім склав товстенькі металеві руки, незграбно імітуючи позу людей. Айзек тицьнув у нього пальцем:
Бачте, бачте, геть клепки нема. У нього вірус! Краще викиньте його на смітник, бо почне жити своїм життям. І року не пройде, як будете вести екзистенційні балачки з механічною прислугою!
Ти, бляха, тему не міняй,сказав роздратовано Девід, роззирнувшись і пхнувши конструкта, що той аж впав.Усі ми маємо деяку свободу, коли мова йде про клопіт, спричинений іншим, але це вже занадто.
Добре!махнув рукою Айзек і повільно роззирнувся навкруги.Гадаю, я дещо недооцінив Лемюеля в ділі,пригнічено відповів він.
Платформа, що оперізувала весь периметр складу, була заставлена клітками з живністю, яка ляскотіла, плазувала й горлала. Робітню наповнював шум від помахів крил, ляпок посліду інайголоснішевересків полонених птахів. Голуби, горобці й шпаки виражали свої страждання воркуванням і криками: слабкими поодинці, однак разомпронизливим стрекітливим хором. Папуги й канарки перебивали пташиний гам скрипучими знаками оклику, від яких в Айзека дзвеніло в голові. Гуси, кури й качки додавали до загальної какофонії відтінок сільської ідилії. Суворі аспіди металися у своїх вузьких комірках, їхні маленькі ящерині тільця билися об ґрати курника. Вони зализували рани крихітними язичками на левиних мордочках і гарчали, мов сердиті миші. Велетенські скляні контейнери з мухами, бджолами, осами, мушками-поденками, метеликами й жуками дрижали від загрозливого гулу. Кажани висіли вниз головою й розглядали Айзека гарячими маленькими очицями. Бабки-змії шурхотіли довгими елегантними крильцями й голосно шипіли.
Долівку в клітках не чистили, і в ніс бив їдкий дух пташиного посліду. Айзек помітив, як Щирозубка петляла вгору-вниз по кімнаті, стріпуючи строкатою головою. Девід побачив, куди дивився Айзек.
Ага,викрикнув він.Бачиш? Вона від смороду ледь на ногах стоїть.
Хлопці,почав Айзек,я ціную вашу терплячість, правда. Тимені, ятобі, так же? Лубе, памятаєш, ти проводив експерименти із сонаром і в тебе тут якийсь хлопака бив у здоровенний барабан дні зо два?
Айзеку, це триває майже тиждень! Скільки ще терпіти? Який графік? Принаймні почисти кізяки!
Айзек глянув униз на розгнівані обличчя колег. Він зрозумів, що їх справді задовбало все це й почав гарячково шукати компроміс.
Добре, дивіться,врешті промовив він,я сьогодні ж приберу тут все, обіцяю. Зі шкури вилізу, а зроблю... Придумав! Почну з найголосніших. Я постараюсь і здихаюся їх десь за... два тижні,закінчив невпевнено. Девід з Лубламаєм тільки почали протестувати, як він обірвав їх.Наступного місяця я заплачу за оренду трохи більше. Як вам таке?
Обурені голоси враз стихли. Чоловіки подивилися на нього, підраховуючи в умі. Вони були науковими товаришами, поганими хлопцями Борсукової Драговини, друзями; однак джерела доходу в них часто були непевні, а це залишає мало місця для ніжних почувань, особливо, коли мова заходить про гроші. Знаючи це, Айзек намагався випередити будь-яку спокусу для колег знайти інше місце для роботи. Він сам усе ж не міг платити ренту повністю.
Про яку суму йдеться?запитав Девід.
Айзек замислився.
Дві гінеї згори?
Девід з Лубламаєм перезирнулися. Щедра пропозиція.
Крім того,продовжив Айзек між іншим,раз ми вже говоримо, я не відмовився б від допомоги. Не знаю, як підійти до деяких... гм... наукових обєктів. Ти ж наче вивчав щось з орнітології, Девіде?
Ні,скис на обличчі той.Я був асистентом у того, хто цим займався. Нудно, хоч вдавися. І не будь таким очевидним, Айзе. Я навряд чи менше ненавидітиму твій гадський звіринець, якщо ти втягнеш мене у свої справи...Він щиро розсміявся.Ти ходив на курс Вступу до емпатичної теорії, чи не так?
Та попри кпини й смішки Девід поліз нагору до Айзека, і Лубламай за ним.
Видершись на платформу, він зупинився й кинув оком на галасливих бранців.
Чорт тебе візьми, Айзеку,мовив він, широко усміхнувшись.У скільки тобі обійшовся цей курник?
Ми ще з Лемюелем не повністю розрахувалися,сухо відповів Айзек.Однак мій новий замовник усе владнає.
Лубламай піднявся до Девіда на горішню сходинку й обвів рукою строкаті ряди кліток у дальньому кутку підвісної платформи.
А там що?
Там у мене екзотика,відповів Айзек.Аспіди, лесі-мухи...
У тебе є лесі-муха?вигукнув Лубламай.
Айзек кивнув та усміхнувся.
Не вистачає духу проводити експерименти над красивими тварюками,відповів він.
Можна глянути?
Звісно, Лубе. Вона он там, за кліткою з беткіном.
Поки Лубламай пробирався крізь тісні ряди ящиків, Девід роззирнувся по кімнаті.
То де твоя орнітологічна проблема?запитав він і потер руки.
На столі.Айзек вказав на нещасного звязаного голуба.Як зробити, щоб він перестав вириватися? Спочатку мені того й треба було, щоб побачити мускулатуру, але тепер я хочу сам рухати крилом.
Девід спокійно дивився на нього, як на недоумка.
Убий його.
Айзек стенув плечима.
Я пробував. Не вийшло.
Та йо-пересете.Роздратований, Девід попрямував до столу й скрутив голубові шию.
Айзек нарочито поморщився й показав масивні долоні.
Вони недостатньо вправні для такої роботи. У мене рукияк граблі, а почуття достобіса ніжні,безтурботно заявив він.
Ага, звісно,скептично глянув Девід.Над чим ти працюєш?
Айзек враз загорівся.
Ну...Він підійшов до столу.Мені явно не щастить з ґарудами в цьому місті. Чув про пару в Кургані святого Джаббера й Сиріаку, тож я пустив поголос, що збираюся щедро накинути грошви за декілька годин часу і дві-три геліотипії. Не отримав жодної відповіді. Я також наліпив декілька оголошень в університеті з пропозицією для студентів-ґаруд, які могли б і хотіли б заглянути сюди, але мої джерела повідомляють, що цього року набору не було.
Ґаруди не... тямлять мислити абстрактно,відповів Девід, передражнюючи глумливий тон спікера з Партії Трьох Пер, яка провела невдалий мітинг у Борсуковій Драговині минулого року. Айзек разом з Девідом і Дерхан прийшли зірвати акцію й шпурлялися образами та гнилими апельсинами в людину на трибуні, на превелику втіху вуличній демонстрації ксеніїв. Айзек пирхнув зо сміху на згадку про це.
Точно. Тож, у всякому разі, на цей момент я не можу працювати зі справжнім ґарудою, хіба відправлюся в Розхлюп, тому розглядаю різні механізми польоту, які... гм... трапляються навкруги. Вражаюче різноманіття, до слова.
Він покопирсався в оберемку папірців і витяг креслення крил вюрка й трупної мухи. Відвязавши мертвого голуба, він акуратно розігнув крило по дузі, а потім мовчки показав на стіну над столом. Вона вся була обклеєна схемами й малюнками крил. Великі рисунки планів обертання плечового суглоба, спрощені графічні взаємодії сил, різнобарвні замальовки візерунків піря. Тут також висіли геліотипії дирижаблів з нашкрябаними чорнилом стрілочками й знаками питання. Були також ілюстративні замальовки безмозких сифонофор і збільшені зображення осиних крилець. Під кожним відповідний напис. Девід неспішно водив очима по результатах годин і днів роботи, порівняльному дослідженні механізмів лету.
Не думаю, що мого клієнта дуже тривожить вигляд майбутніх крил чи що б то не було. Йому аби в повітря піднятися.
Девід з Лубламаєм знали про Яґарека. Айзек попросив їх мовчати. Він колегам довіряв, а розповів на випадок, якщо ґаруда заявиться у склад, коли вони будуть там, хоча досі Яґарекові вдавалось уникати їх під час своїх коротких візитів.
А ти не думав просто, ну знаєш, причепити назад якісь крила?промовив Девід.Поробити його?
Абсолютно точно, це головний напрямок мого дослідження, однак є дві проблеми. Перша: що таке крила? Мені доведеться їх відтворити. Друга: от ти знаєш хоч одного поробника, котрий згодиться тихцем зайнятися цим? Найкращий з відомих мені біотавматургівце мерзенний Вермішанк. Я піду до нього, хіба, блядь, геть притисне... Тому на цей момент займаюся підготовкою, хочу прикинути розміри, форму й джерело енергії чогось, що підняло б його в повітря. Якщо, врешті, піду цим шляхом.
Які ще ідеї? Фізико-тавматургія?
Ти ж знаєш, моя улюблена, ОТП...Айзек усміхнувся й стенув плечима.Підозрюю, його спина занадто понівечена для пороблення, навіть якщо вдасться зробити крила. Я подумую про обєднання двох різних енергетичних полів... Трясця, я не знаю, Девіде. Це тільки зародки ідей...Він махнув у бік рисунка трикутника.
Айзеку?Лубламаїв крик на мить перекрив неослабний клекіт і вереск. Айзек з Девідом озирнулися. Він бродив поряд з клітками з лесі-мухою й золотим папугою та показував на дещо менший штабель коробок, ящиків і ночов.Що це все таке?
А, це мої дошкільнята,гукнув Айзек, осміхнувшись. Він попрямував до Лубламая, потягнувши Девіда за собою.Я подумав, цікаво буде спостерігати за перетворенням істоти, що не вміє літати, в летючу, тож мені вдалося роздобути купку немовлят і зародків.
Він зупинився поряд з колекцією. Лубламай саме заглядав у садок з яскраво-кобальтовими яйцями.
Не знаю, що з них буде,сказав Айзек.Надіюся, щось симпатичне.
Садок височів на горі однакових коробок, відкритих спереду, у кожній з яких лежало кострубате саморобне гніздо з однимнайбільше чотирма яйцями. Одні мінилися барвами, інші були бруднувато-білі. Невеличка трубка тягнулася за коробками й зникала за поруччям вниз до бойлера. Айзек штовхнув її ногою.
Гадаю, їм подобається тепло...пробурмотів він.А там хто зна...
Лубламай нагнувся, щоб зазирнути крізь скляну стінку одного з резервуарів.
Ох...видихнув він.Мені ніби знову десять. Міняю оцих на шість кремяхів.
На дні резервуара корчилися маленькі зелені гусенички. Вони пожадливо й методично точили листя, розкидане навколо. Листочки звивалися під навалою крихітних тілець.
Так, вони вельми цікаві. Вони ось-ось згорнуться в кокони, і тоді я планую безжалісно розкрити їх на різних стадіях та роздивитися, як вони перероджуються.
Тяжке життя лаборанта, еге ж?промимрив Лубламай у резервуар.Яке ще хробаччя ти роздобув?
Є трохи личинок мух. Їх легко годувати. Певно, цей запах і дратував Щирозубку.Айзек засміявся.Є декілька личинок, що найпевніше стануть метеликами й міллю, також страшенно агресивні водяні істоти, які, мені казали, перетворяться на дамаських мушок, ось тут...Айзек указав на бак, повний брудної води.А тут,чванливо почав він, підійшовши до невеликої дротяної клітки,щось вельми особливе...І зачепив пальцем дріт.
Девід з Лубламаєм обступили його з боків і позирали на кліть, розкривши роти.
От це щось неймовірне...прошепотів Девід.
Що це таке?шелеснув сухими губами Лубламай.
Айзек втупився в свою улюблену гусінь поверх голів колег.
Чесно кажучи, друзі мої, гадки не маю. Все, що знаю, це те, що воно здоровеньке, гарне й не дуже щасливе.
Личинка сліпо хилитала товстою головою. Вона мляво рухала масивним тулубом у стінах своєї дротяної тюрми. Її товстеньке циліндричне тіло завдовжки щонайменше чотири дюйми й завтовшки один то тут, то там вкривали різнобарвні яскраві ляпки. З хвоста стирчали гострі щетинки. Разом з нею у клітці лежали підгнилі листки латуку, шматки мяса, скибочки фруктів і стрічки паперу.
Бачите,промовив Айзек,я годував її всім, чим було. Я підсовував їй усі трави й рослини, які тільки існують, а воно не хоче. Ще пропонував рибу, фрукти, печиво, хліб, мясо, папір, клей, вату, шовк... А воно собі повзає голодне й докірливо витріщається на мене.
Айзек нахилився, просунувши голову між Девідом і Лубламаєм.
Воно явно хоче їсти. Забарвлення його тьмяніє, що тривожить і з погляду естетики, і фізіології. Я розгубився. Боюсь, що ця красуня просто сидітиме тут, доки не помре.
Де ти її взяв?запитав Девід.
Ти знаєш, як це робиться,відповів Айзек.Вона мені дісталася від хлопака, який отримав у чоловіка, котрому передала жінка, що взяла у... і так далі. Я не знаю, звідки вона взялася.
То ти не збираєшся її препарувати?
Чорта з два. Якщо вона доживе до лялечки, в чому я, на жаль, сумніваюся, мені буде страшенно цікаво глянути, що з того вийде. Може, навіть пожертвую її Науковому музею. Ти ж мене знаєшфілантроп до самої кості. У всякому разі, з цієї штучки небагато користі у дослідженні. Я не можу змусити її поїсти, не те що перетворитися чи полетіти. А тому все, що ти бачиш навкруги,він широко розкинув руки в намаганні охопити всю кімнату,це зерно в мій антигравітаційний млинок. А ця маленька дивачка,він тицьнув пальцем у байдужу гусінь,мій внесок на благо суспільства.
Айзек широко усміхнувся.
Унизу почулося порипування. Відчинилися двері. Усі троє необачно перехилилися через перила платформи й глянули вниз, очікуючи побачити ґаруду Яґарека з фальшивими крилами під плащем.
Знизу на них позирала Лін.
Девід з Лубламаєм заметушилися. Їм стало ніяково від дражливого здивування Айзека, й вони відвели погляд на щось інше.
Він стрімко кинувся вниз сходами.
Лін,ревнув Айзек.Радий тебе бачити.Підійшовши ближче, чоловік стишив голос.Люба, що ти тут робиш? Ми ж наче збирались побачитися пізніше десь на тижні?
Він помітив, як дрібно-дрібно затремтіли її антенки й спробував угамувати нервове роздратування. Луб з Девідом вочевидь уже зрозуміли, в чім річ,вони давно його знали. А він не сумнівався, що його ухильні натяки стосовно власного особистого життя наштовхували їх на правильні здогади. Однак тут не Салакуські Поля. Тут вони заблизько до дому. Їх можуть побачити.
А втім, Лін була явно засмучена.
«Слухай,рвучко зажестикулювала вона,пішли додому, не кажи ні. Скучила. Виснажена. Важка робота. Вибач, що прийшла. Треба було побачити тебе».
Айзек відчув, як борються в ньому злість і ніжність. «Небезпечний прецедент,подумав він.От дідько!»
Зачекай,прошепотів він.Я зараз.
І припустив угору сходами.
Хлопці, геть забув, я сьогодні увечері вечеряю з друзями, тому за мною послали. Обіцяю, завтра все розгребу. Слово честі. Усі нагодовані, проблем не має бути...
Він хапливо роззирався навкруги, однак змусив себе глянути їм у вічі.
Добре,відповів Девід.Гарного вечора.
Лубламай помахав на прощання.
Добре,вичавив Айзек і відвів погляд.Якщо Яґарек повернеться... е...
Він зрозумів, що сказати йому було нічого. Тому вхопив зі столу записника й помчав стрімголов униз. Девід з Лубламаєм старанно не дивилися йому вслід.
Він, немов вихор, підхопив Лін, яка безпорадно плелася за ним через двері у глиб сутінкової вулиці. Тільки вийшовши зі складу, Айзек подивився на неї впритул, і відчув, як роздратування стихає та вже ледь жевріє. Він побачив, наскільки вона виснажена й пригнічена.
Айзек вагався якусь мить, а потім взяв її за руку. Він кинув свій записник їй у сумочку й застібнув на блискавку.
Проведімо цей вечір разом,зашепотів він.
Вона кивнула й, на мить притулившись, міцно обвила його руками. Ураз пара розімкнула обійми, боячись цікавих очей. До станції Підступна йшли неквапом, як ходять закохані, проте на обачній віддалі.
Розділ дванадцятий
Якби у житлових комплексах Стяжного Пагорба чи Іржавої Заплави почав орудувати вбивця, чи витратила б варта на це час, чи виділила б ресурси? Ну звісно ж, ні! Полювання на Джека Півмолитву це доводить! При цьому, коли Окошукач нападає в Кіптявому Закруті, не робиться нічого! Минулого тижня зі Смоли виловили чергову безоку жертвутаким чином кількість вбитих зросла до пятиа від бандитів у синіх формах, що сидять у Штирі, ані слова. Ми кажемо: для багатих один закон, а для бідняківінший!
По всьому Новому Кробузону зявляються плакати, де вимагають вашого голосуякщо вам поталанить і голос у вас буде! Радґаттерове Жирне Сонце рве й мече, Нарешті Ми Бачимо жонглює слизькими словечками, Розмаїта Тенденція бреше пригніченим ксеніям, а людський непотріб із Трьох Пер розповсюджує свою отруту. Враховуючи, з якої жалюгідної компанії доводиться «обирати», «Безтямний бродяга» закликає всіх «переможців», які виграють право голосу, зіпсувати свої бюлетені! Створити низову партію та засудити Виборчу лотерею як цинічний трюк. Ми кажемо: голоси для всіх і голосуйте за зміни!
Водяники-вантажники з Келлтрі обговорюють страйк після того, як керівництво пристані жорстоко урізало заробітні плати. Гільдія Людей-Вантажників безчесно засудила їхню акцію. Ми кажемо: прямуймо до міжрасового єднання проти начальників!
Дерхан відвела очі від газети, коли до вагона зайшла пара. Читачка невимушено крадькома згорнула свій примірник «Безтямного бродяги» та вкинула до сумки.
Вона примістилася на крайніх сидіннях вагона обличчям проти напрямку руху, щоб бачити людей, які заходили в салон, але щоб не здавалось, наче вона за ними шпигує. Молоді люди, котрі щойно увійшли, похитнулися, коли поїзд рушив від вузлової станції Седім, і швидко сіли. Вони були вдягнені просто, але гарно, що вирізняло їх із більшості пасажирів, які прямували до Псячої Твані. Дерхан здогадувалась, що вониВерулінські місіонери, студенти з університету в Лад міді, що богобоязно та лицемірно спускались у глибини Псячої Твані, аби врятувати душі бідняків. Вона подумки презирливо всміхнулася до них і витягла маленьке дзеркальце.
Знову піднявши очі, щоб простежити, чи ніхто за нею не спостерігає, Дерхан критично роздивилася своє обличчя. Вона весь час поправляла свою білу перуку та притискала гумовий шрам, аби перевірити, чи добре він тримається. Вона подбала про вибір одягу. Брудний і порваний, він показував, що грошей у неї не було, щоб не привертати зайвої уваги у Твані, але при цьому він був не настільки мерзенний, аби викликати огиду та гнів мандрівників у Круці, де вона починала свою подорож.
У неї на колінах був блокнот. Вона використовувала час у дорозі, щоб зробити підготовчі нотатки про приз Шінтакоста. Перший тур мав відбутися десь наприкінці місяця, і вона запланувала статтю для «Маяка» про те, які твори проходили перші етапи, а які ні. Журналістка планувала гумористичний матеріал, у котрому, однак, була би серйозна ідея про політику суддівської комісії.
Вона подивилась на монотонний вступ і зітхнула. «Зараз непідходяща мить»,вирішила жінка.
Дерхан зиркнула у вікно зліва, подивилась на місто. На цій гілці Правої лінії, між Ладмідом та промисловою зоною на південному сході Нового Кробузона, поїзди курсували приблизно на межі сутички міста з небом. Масу дахів розтинали вартові вежі у Борсуковій Драговині та на острові Страк, і вдалечиніу Летокраї та Шеку. Лінія Зюйд прямувала на південь за Велику Смолу.
Безбарвні Ребра то зявлялись, то зникали біля колій, нависаючи над вагоном. У повітрі так клубочились дим і кіптява, що здавалось, ніби потяг їде на хвилі смогу. Звуки виробництва ставали гучнішими. Поїзд пролітав через лабети величезних розкиданих димарів дорогою через Сантер. Відлунна Трясовина була безживною промисловою зоною трохи на схід. «Десь внизу і трохи на південь,зрозуміла Дерхан,ймовірно, збирається пікет водяників. Щасти, браття».
Гравітація хитнула її на захід, коли поїзд повернув. Він зїхав із лінії Келлтрі та попрямував на схід, готуючись перестрибнути річку.
Коли потяг повернув, стало видно щогли високих кораблів у Келлтрі. Вони злегка похитувались на воді. Дерхан встигла помітити згорнуті вітрила, масивні весла й утомлені димовідводи, а також збуджених, міцно загнузданих морських вірмів із Миршока й Шанкеля та Ґнурр-Кетта. Вода аж кипіла від підводних апаратів, вирізьблених із раковин великих молюсків. Коли поїзд описав дугу, Дерхан повернула голову, щоб все роздивитися.
Їй було видно Велику Смолу за дахами на півднішироку, безжальну, переповнену суднами. За стародавніми розпорядженнями великі кораблі та будь-які іноземні судна мусили зупинятися на кілометр нижче за течією, там, де зливалися Іржа й Смола. Вони збиралися за островом Страк, на території порту. На два з половиною кілометри, якщо не більше, уздовж північного берега Великої Смоли купчились крани, які постійно щось вантажили й розвантажували, коливаючись, неначе гігантські птахи-годівники. Рої барж та буксирів везли вантаж проти течії річки до Кіптявого Закруту, Великого Кільця й дрібного виробництва у Гирлі; вони тягнули ящики по каналах Нового Кробузона, доставляючи їх дрібним комерсантам та майже збанкрутілим майстерням, пробираючись крізь лабіринт, наче лабораторні пацюки.
Глину Келлтрі й Відлунної Трясовини роздовбали товсті квадратні причали й резервуари, величезні глухі западини, наповнені водою. Ці гідроспоруди впинались у місто, зєднані глибокими каналами з річкою, в якій юрмились кораблі.
Колись були спроби зробити в Лихокраї такі ж самі причали, як у Келлтрі. Дерхан бачила, що лишилося від цього задуму. Три величезні смердючі канави малярійного слизу, з поверхні яких стирчали напівзатонулі судна й перекручені балки.
Раптом стукотіння та грюкання колій під залізними колесами змінилосьпарова машина покотилася великими опорами Ячмінного мосту. Потяг трохи коливався то в один, то в інший бік, сповільнюючись на запущених коліях і піднімаючись над Псячою Тванню ніби з огидою.
Над вулицями стриміло кілька сірих висоток, наче буряни з вигрібної ями; бетон, з якого вони були побудовані, продірявився й прогнив. Багато залишались недобудованими, з розчепіреними залізними опорами, що стирчали з привидів іржавих дахів, з яких кровю скрапували дощ і сирість, залишаючи плями на шкірі будівлі. Вірми кружляли над цими монолітами, мов ворони, захоплюючи верхні поверхи й залишаючи гній на дахах сусідів. Обриси глухого краєвиду Псячої Твані роздувалися, вибухали, змінювалися щоразу, коли Дерхан їх бачила. До підземної частини міста, що являла собою мережу руїн, каналізації та катакомб під Новим Кробузоном, прокопували тунелі. Драбини, що одного дня ставили біля стіни, наступного вже прибивали, потім зміцнювали кріплення, і так за тиждень вони перетворювались на сходи до нового поверху, хитко склепаного між двома похилими дахами. Куди не кинь оком, Дерхан всюди бачила, як люди лежать чи біжать, чи бються на дахах.
Вона стомлено підвелася. У вагон, що їхав усе повільніше, почав проникати запах Твані.
Як завжди, квиток на виході ніхто не перевіряв. Якби не надзвичайно серйозні наслідки викриття, якими б мізерними не були шанси, Дерхан взагалі не витрачала б час на його купівлю. Вона кинула його на стійку та подалася на вихід.
Двері станції «Псяча Твань» завжди були відчинені. Вони так і заіржавіли, а плющ привязав їх до стін. Дерхан вийшла на лютий вітер і сморід Сріблоспинної вулиці. Уздовж стін вітер порозкидав візочки, слизькі від грибку й гнилі. Тут можна було купити найрізноманітніші товаридеякі навдивовижу якісні. Дерхан повернулась і пішла у глиб нетрів. Її оточував нескінченний галас із криків, реклами, яка радше нагадувала бунтівне зборище. Переважно це була реклама їжі.