Якби це не було жорстокою реальністю, я б щиро посміялася.
Я в жодному разі не нехтую важливістю Гадюки і його команди. Навпаки, глибоко поважаю. Декілька століть тому Велика Земля, що лежала далеко за морем, погрожувала Дванадцяти Островам, і Східний Король доручив першій Гадюці проводжати-захищати королівську флотилію. Підвладний лише Королю, Гадюка зажив собі слави грізного проводирятакого грізного, що ніхто при здоровім глузді не посмів би поставити під сумнів його авторитет у цих водах. Бо в запеклих битвах між Островами та Великою Землею саме він, Гадюка, забезпечив Королівському Флоту цілковиту перемогу.
Все начебто складалося добре, але час не стоїть на місці. Загроза з боку Великої Землі минула, і спалахнула війна між Східними та Західними Островами. Для Східного Короля Гадюка став єдиною надійною зброєю, тим, хто може знищити всіх своїх ворогів.
І хоча війна залишилася позаду, одна згадка про Гадюку наводила жах на прийдешні покоління. Чого тільки не робили, яких тільки огидних злочинів не вчиняли його люди, і все це заради чого? Так-так, тільки заради миру на Східних Островах
Отож, хоч мій батько і нелюд, проте за цією ширмою є висока ідея. Ми підтримуємо спокій на Островах. Саме через це моє призначенняслужити ідеїя хочу навчитися миритися із жорстокістю. Я дійсно цього хочу. Бо цемій обовязок.
Лишень не знаю, як з отаким миритися.
Краєм ока вловлюю рух ліворуч. Це милий хлопчак Тобі намагається розвязати мотузку. На борту «Діви» вінєдина дитина. Ми прийняли його до себе шість місяців тому, коли пришвартувалися на Першому Острові. Батько зазвичай категорично проти дітей на борту, і мене дещо дивує, що для Тобі зробили винятоквін же зовсім не тямить у мореплавстві. Я підходжу до нього, пояснюю, як вязати вузли. Він ані слова, лише нервово посміхнувся і притьмом побіг геть.
Тої ж миті, коли хлопчик тікає, я помічаю боцмана Рена. І чого він так втупився в мене? Привітно усміхаюсь, але він бурчить собі щось під ніс, відтак переводить погляд на третю щоглу. Реннебалакучий тип.
Ледь чутний скрип дощок змушує мене оглянутися, але я одразу ж заспокоююся, коли впізнаю, хто це.
До мене підходить Ґрейсєдина Змія, якій я завжди радію. Ідеальний крій її форми дозволяє повну свободу рухів. Цій жінці зброя непотрібна, адже саме її тілоспритне, сильне та убивченайкраща зброя. Вона спиняється поряд і похмуро задивляється у морську далечінь.
Щось не так? я перша порушую мовчанку.
Вона хитає головою. Як же вона схожа на пантеру. Її неймовірні чорні очі зустрічаються з моїмибруднувато-сірими.
Я знаю про Андерс.
Я знизую плечима.
Ти її не вбила.
Напевне, сотий раз запитую себе, якої Ґрейс про мене думки. На сім років старша і найбільш шанована серед жінок на кораблі, вона знає мене краще, ніж будь-хто; роками вона тренувала мене у битвах, добре уявляє, на що я спроможна і знає всі мої таємниці Однак вона мовчить. Ґрейс регулярно доносила на мене батькові, коли я применшувала свої вміння. Невже вона підозрює, що я радше врятую, ніж убю? Чи відчуває, що в моєму серці геть немає місця для вбивства? Чи може вона вірить, як і мій тато, що з плином часу я навчуся бути однією з нихгорлорізом для мого Короля? Вона близька мені, наче сестра, та поки вона Капітанова підлегла, я не можу повністю їй довіритися. Я не довіряю жодній душі.
Мені сказали, що до нас прибуває гість, промовляю, делікатно змінюючи тему.
Так, це правда. Тобі слід підготуватися.
Показую їй ту огидну сукню.
Бачила, що маю одягнути?
Вона кидає на одежину похапливий погляд.
Облиш. Я тобі допоможу.
Коли проходимо під палубою, зиркаю на Змію:
І хто ж він, цей гість, якого так треба вразити?
Хіба Капітан не сказав тобі? дивується вона. Схоже, сам Принц Торін прикрасить наш корабель своєю присутністю. І ще до того, як ти спитаєш, відповідаю: і гадки не маю, навіщо.
Королівський візит? Це щось новеньке. Ми завжди пришвартовуємося на Першому Острові: там батька викликають або до суду, або на зустріч із королемза новими наказами.
І Капітан завжди відправляється сам. Король бажає таємно керувати справами, тому ніхто з екіпажу «Діви» не присутній на цій зустрічі. Навіть Принц нічого не знає про потаємні накази свого батькатак, у всякому разі, кажуть. От мені і цікаво, кому забажалося зробити цей візит: батькові чи Королю? І чому саме тепер?
Щодо Принца, про нього мало що відомо, його особа огорнута таємницею. Дехто має його за боягуза, що втечею зганьбив свого батька; інші ж твердять, що вінвідданий книгам вчений. До мене навіть долітали чутки, що під вигаданим іменем він веде проти Короля секретну війну, і вони не бачилися роками. Якою б не була правда, точно відомо: Принц рідко зявляється на люди. І ось така дивинавін їде сюди. Навіть не уявляю, що задумав мій батько, та схоже, добром тут і не пахне.
Трішки відпочиваю у своїй каюті, хоч двері зовсім не дають відчуття захищеності. Каюта тісна і вбога: ліжко займає усю довжину однієї стіни і меблів майже немає. Можу на пальцях однієї руки перерахувати всі свої пожитки: одяг, ніж, скриня, миска для вмивання та нічний горщик.
Ну і ще нова сукня.
Я кидаю її на підлогу і стрибаю у свій гамак. Ґрейс нахиляється за сукнею і кривиться:
Із якого опудала Капітан це зняв?
Страшно й подумати! можливо, це шмаття належало жінці, з якою він розважався у своїй каюті, коли ми востаннє пристали до берега. Або ж здер із мертвого тіла як трофей. У всякому разі, мені не хочеться це уявляти.
Ґрейс, посміхаючись, струшує сукню і промовляє:
А хіба він не знає, що для твого респектабельного вигляду нової сукні явно замало? ліктем штурхає мене в бік.
Із моїх уст вилітає зойк удаваного обурення і рвучким рухом я змушую себе піднятися. Треба із цим покінчити.
Ґрейс допомагає мені одягнути сукню. У ній виявляється аж сім шарів тканини, що формують пишну спідницю, а корсет із глибоким вирізом такий щільний, що я ледь дихаю.
Поки Ґрейс затягує на моїй спині стрічки, думками повертаюся у дні, коли я була ще зовсім малою. Вонаодна із небагатьох, хто звернув на мене увагу. О, як же багато часу ми провели разом!
Пригадуєш, ти колись розповідала мені історії?
Я аж вигинаюся, коли Ґрейс затягує мене в корсет, все дужче і дужче.
Які історії?
Про магію. І про Магів.
Як же мені тоді хотілося вірити, що вони насправді існують. Либонь, це бажання збереглося і досі.
Вона на мить зупиняється:
Так, памятаю. Чому ти про це згадала?
Я знизую плечима. Книги з історії стверджують, що Маги покинули Схід ще сотні років тому, але ж магія могла і взагалі не існувати. Бо чому сьогодні про неї жоден ані сном, ні духом? Утім я завжди любила будь-які згадки про магію; втеча у легенди з міфічними істотами бодай трішки захищала мене від реальності.
Дивуюся, що ти це памятаєш.
Я замовкаю, але лише на мить.
У мене не так уже й багато яскравих спогадів.
Ґрейс мяко торкається моєї руки і підборіддям спирається на плече:
Ти слухала звичайні казочки, щоб швидше заснути. Забудь всі ці дурниці.
Усмішка зникає з моїх уст. Слова Ґрейс завдають мені пекучого болю. Я сподівалася, що вона знову розповість казочку, втішить мене.
Слід якось змінити тему. Я відкашлююсь.
А мені щось зробити із зачіскою? пальцями занурююся у пасма, закручені у спіральки.
Твоє волосся просто чудове, відповідає вона.
Але я не зважаю на її слова, а пробую зібрати докупи усі пасма і зафіксувати вгорі, підозрюючи, що ця купа на голові не надто мені до лиця.
Як тобі? запитую я, але Ґрейс мовчить. Хоч вона стоїть позаду мене, я все одно відчуваю зміну її настрою, від чого насуплюю брови:Що з тобою?
Нічого, відповідає вона з легкою зневагою. Гадаю, що кучері треба розпустити. Зрештою, твоєму батькові найбільше імпонує саме така зачіска. Ти ж не даси йому зайвого приводу для гніву?
Що правда, то правда. Розпатлане волосся разом із сукнеюще одне нагадування про те, що янеофіційна членкиня екіпажу. Лише на самоті я збираю кучері в пучок і насолоджуюся тим, що окремі пасма не лізуть в очі.
Ґрейс обходить мене, зосереджено оглядаючи з ніг до голови, і зрештою зупиняється.
Гадаю, Капітану не буде до чого придертися! схвально усміхаючись, каже вона.
Дякую тобі! якби не вона, я б давно уже потонула у хвилях цих тканин.
Ми сідаємо разом у гамак, легенько розхитуємося і вона бере мене за руку, що доволі дивно. Цей жест видається мені до болю материнським і в якусь чудернацьку мить я ледь не пускаю сльозу. Якось треба відволіктися. Придивляюся до її долонейчерез брак пігменту на шкірі утворилися білі плями, такі собі мініострови. Вони біліють по всій довжині рук: колись побачила, як вони визирали з-під її рукавів. Малою, бува, уявляла собі, як по всьому тілу Ґрейс розкинулася мапаі увесь світ розмістився на ній одній.
Тобі варто більш посилено тренуватися! промовила вона.
Я мовчу, позаяк жодне, навіть найкраще тренування у світі не вирішить моїх проблем.
До слова, Мерріан, немає нічого поганого у вірі в магію.
А якщо це казочки для малят?
Ґрейс змовницьки посміхається:
У кожній казці є трохи правди.
Ґрейс йде, і що мені тепер робити? Лише чекати, коли мене покличуть.
Витягаю зі скрині мертву пташку. Від її смороду нема чим дихати. Плоть уже почала тліти і вогник життя, що жеврів разом із теплом тіла, остаточно згас. Тепер неможливо нічого дослідити. Дідько! Відкриваю ілюмінаторв обличчя бризкає водаі викидаю крихітне тільце в океан. Гадаю, її смерть не така вже й марна, адже на глибині котресь із голодних створінь залюбки нею поласує.
Я знаю, чому Ґрейс наполягає на посилених тренуваннях. Моя Ініціаціяось що її турбує! Ритуал цей огорнуто таємницями, і у кожного він свій, не такий, як в інших. Якось я спитала Ґрейс, чого мені очікувати, і вона замислилась, перш ніж відповісти.
«Ти не маєш права запитувати. Я не маю права розповісти. Ти або пройдеш через все це, або ні. Цеєдиний шлях».
Можливо, вона і знає щось про мою Ініціацію, та мене це не надто заспокоює. Вона ж бо не боїться нічого на світіна відміну від мене.
Тому не знаю, що мене лякає найбільшевласне Ініціація чи те, що відбувається потім. Скільки ще мені чекати на перше завдання? І що тоді? Чи доведеться мені когось убити? Я б змогла. Гадаю, я давно спроможна на таке. Ґрейс у цьому вже переконалася.
Але чи ж можна продавати життя за гріш? Хіба може воно обірватися через примху однієї людини?
Все ж одна річухилятися від батькових наказів, і зовсім іншене коритися йому як Капітану, що отримує вказівки від Короля.
Опускаю погляд на поріз на своїй руці. Напевне, батько має рацію. Я надто слабка. Моя свідомість витісняє ці думки і знову зосереджується на візиті Принца. Те, що для зустрічі вибрали саме це місце у безкрайньому океані, видається мені дуже підозрілим.
Ми дуже близько до невидимої лінії, що розділяє Східні води від Західних. І ми ніколи не перетинаємо цю межу, бо Західні Острови нікому не належать, навіть Королю, вони самі по собі. Коли війна вщент розбила єдність Дванадцяти Островів, Західні повністю занепали і про них пішли погані чутки. Про беззаконня, варварські клани і злісних створінь, що шмигають на глибині. Кажуть, що останній із Магів досі живе на Заході і його чари страшніші, ніж за часів союзу Магів із Королями. І дотепер навіть у бувалих моряків аж жижки трусяться від згадки про легендарних морських хижаків, хоч все це лише міф. Будь-хто задихає вільніше, коли ми бодай на йоту відступимо від Західних вод.
Окрім мене.
Вже давно мене цікавить все, що за межею, і саме тому Ґрейс охоче розповідала мені в дитинстві історії не тільки про Схід, а й про Захід. Може, когось ці таємничі забуті Шість Островів збіса лякаютьале мене, навпаки, так приваблюють, що я прагну кинути виклик невідомому. Утім підозрюю, що коріння цього почуттярадше від мого палкого бажання втечі, ніж від сміливості.
Однак тільки я думаю про це. Тепер ясно, навіщо батько заманив Принца Торіна в ці буремні води. Він хоче його залякати! А мене верне від думки про свою роль, яку доведеться зіграти у цьому візиті.
Не знаю, скільки годин промайнуло, допоки хтось не постукав у двері, врятувавши мене від тяжких думок. Поміж тим «Діва» зупинилась і стала на якір. Я відчиняю двері, а за ними стоїть Бронн. Якусь мить він дивно розглядає мене, і я трохи бентежусь, поки не згадую про нове плаття. Впевнена, він буквально душиться від сміху.
Що тобі потрібно? вже й не згадати, коли востаннє Бронн заглядав до моєї каюти.
Насилу він видавлює зі себе:
Принц Торін вже близько. Тебе чекають на палубі.
Яке ж це щастя для мене! промовляю, не в силах стримати сарказм і додаю, побачивши його остовпіння:Усе гаразд! Я знаю, куди йти!
А той і далі мовчки стоїть, його обличчябайдуже і втомлене. Я проштовхуюсь повз нього, ледь стримуючи своє роздратування. Відколи це на борту «Діви» я послуговуюся ескортом? Охоронець ледь встигає за мною, але я не зважаю. Стіна мовчанки, що вибудувалася між нами раніше, все вищає.
Це вперше, коли на борту «Діви» ми розважаємо королівську кров і я й гадки не маю, що втне наша вітальна комісія. Піднімаюсь на палубу і бачу: екіпаж вишикувався у рівну шеренгу в повній амуніціїсуцільно чорний верх і низ, прихоплені на талії темні плащі, каптури на головах. Мій батько стоїть у повній готовності до урочистої зустрічі; за його спиноюКлів і Рен, а Ґрейс тримається неподалік. Хоч я живу серед них, вигляд цих людей у церемоніальному вишколі та у світлі смертоносної слави швидко дозволяє зрозуміти, який жах вони вселяють у серця своїх ворогів. Видається мені, що їхні союзники трусяться від страху не менше.
Коли ми наближаємося, батько піднімає на мене очі. Я полегшено зітхаю: обнова йому до душі.
Ось і Мерріан! Ти чудово виглядаєш, доню!
Він говорить надто голосно і я усвідомлюю, що ці слова адресовані не так мені, як його екіпажу.
Я очікувала, що моє убрання розвеселить інших; може, дехто й відверто посміється з нього. Та, судячи з відвертого остовпіння кількох чоловіків, ефект вийшов цілком протилежний.
Дякую, Капітане! я намагаюсь поводитися чемно. Зрештою, інакше й не можу, бо біля нашого корабля пришвартувався величезний корабель, розміром майже як наш. Блакитно-зелений королівський прапор майорить поряд з прапором Східних Островів. Він неймовірно яскравий і добре підкреслює пітьму, що незмінно огортає «Діву». Іншим часом на мене ніхто б не звернув уваги. Але зараз у цій дурнуватій сукні я наче справжній світловий маяк.
Рен і Клів наближаються, щоб спіймати кинуті королівським старшиною-кермовим мотузки і притягують обидва кораблі достатньо близько, щоб перейти з одного борту на другий. Церемонія починається. Першими на «Діву» сходять охоронці Короля, притискаючи до грудей списи. Я ледь стримуюсь, щоб не зареготати: якби зараз між ними та елітними вбивцями мого батька зчинилася колотнеча, перемога була б явно не за ними. Цікаво, Принц Торін хоч трохи усвідомлює небезпеку свого перебування тут?
Ось він ступає на борт. В уяві я малювала когось явно старшого, розповнілого від розніженого та лінивого життя; може, ще й пихатого. Проте чоловік, що прямує до нас, приблизно мого віку; він бездоганно одягнений, а його струнка постава свідчить про те, що на своєму кораблі він далеко не лежебока. Його хода впевнена, і хоч вродливе обличчя трохи напружене, гадаю, при дворі він досить популярний. Особливо серед жінок.
Принце Торіне! промовляє мій батько, ступивши вперед і схрестивши на грудях руки на знак вітання. Вітаємо вас на борту «Діви»!
Маю велику честь, Капітане Адлере! Торін відповідає ніжно-медовим голосом. Далеко не щодня отримуєш запрошення пообідати на кораблі, який у наших водах наганяє німого жаху.
Радіємо, що ви змогли його прийняти! я ще ніколи не бачила батька таким чарівним; не задумувалась, що він взагалі може бути таким. Дозвольте представити вам Кліва. Він мій старшина-кермовий. Ось Ренбоцман. А це Броннмій найцінніший вбивця.
Мигцем дивлюся на Ґрейс, щоб зрозуміти її почуття через те, що нею привселюдно знехтували. Варто визнати, серед екіпажу вонаодна із найстарших. Її обличчя незворушне, а це свідчить про те, що з боку батька це далеко не перше приниження.