Навіть у сліпучому сяйві її здібностей чорніє один фатальний недолік. Вонажінка. На кораблі усі жінки мусять битися швидше і працювати важче, щоб їх визнали нарівні з чоловіками. І кому, якщо не мені, знати, як низько цінує нас батько.
На завершення церемонії, Принц Торін ввічливо киває головою:
Невимовно радий нашій зустрічі, тим паче я так багато чув про вас. А де ж моя наречена?
Мої очі ледь не вилазять з очниць, видивляючись жінку, котра от-от зійде з його корабля. Звісно, вона елегантна, вродлива і роздає всім довкола солодкі вибачення за свою забару. Але ніхто не виходить. І тієї миті, коли батько обертається до мене, а його губи викривлює нещира посмішка, я усвідомлюю, що цієї жінки попросту нема. Річ у тім, що Торін має на увазі мене.
III
Дипломатичний обід удався на славу. Щоправда, особисто я від вишуканих страв не дістала жодної насолодиі навіть якби могла впитися усім ромом, що тільки є на світі, він би не приборкав моїх думок. Але ж мені й ковточка не дають зробити. Так батько тримає мене на короткому повідкущоб не наробила дурниць. Бо він добре знає, що я думаю про цю його засідку.
З моменту, коли на мою шию накинули зашморг, я дивом зберігаю самовладання. Якщо я опиратимусь чи просто скажу те, що думаю: підвищу голос і закричу батькові у вічі, що я не його кляте майно, яке можна продаватитоді мотузка натягнеться і вичавить із мене життя. Тому я тихенько сиджу собі, граю призначену роль. Але хвилина за хвилиною у моєму серці розпалюється така сильна лють, що буквально обвуглює мене зсередини.
Я не уявляю, чого чекати від Принца Торіна, і навіть коли прибрали стіл, щоб звільнити місце для солодкої випічки, навіть тоді мало що дізналася про нашого гостя. Принц як принцрозмовляв з іншими радше на рівні, ніж як з підлеглими, лише до мене виявляв більше уваги: яка ж чарівна моя сукня; як вона мені личить; Перший Острів просто збожеволіє від нестримної радості за наше скоре весілля!
Однак жодне слово з його уст не було щирим. Він ніби грав роль. Нехай собі дурить інших, я і на мить йому не повірю!
Про те, що батько стежить за кожним моїм рухом, мені нагадує зранена долонята навіть попри це я намагаюся посміхатися. Крім мене, за столом є ще дехто, хто почувається, як яце особистий охоронець Принца Торіна; він, хоч одного з Принцом віку та зросту, проте на кожну фальшиву посмішку Торіна реагує сердитим поглядом. Я йому не дорікаю, адже він, певна річ, розуміє, що тут він ніяк не захистить свого господаря.
Коли столи остаточно спорожніли, а чарки знову наповнилися, моя присутність стає зайвою. Багаторазово усіх перепрошуючи, вислизаю з-за столу; корсет нестерпно стискає мої ребра. Панікуючи, я видираюся на палубу, ледь дихаючи мчуся до носа корабля і падаю на купу мотуззя. Ця батькова пастка для мене, як грім посеред ясного неба! Чому він не сказав мені про це раніше? Можливо, це покара за мою невдачу із Андерс? Чи я важу для нього так мало, що йому просто начхати на моє майбутнє?! Мій шлях часто ховав безліч випробувань, але я, принаймні, знала, що мене очікує; я все своє життя прагнула бути гідною своїх батьків. А ще я завжди вважала, що до одруження хоч якоюсь мірою здатна розпоряджатися своїм життям. А що до того моменту стану капітанкоюпросто не підлягало ніяким сумнівам.
Перехилившись, вивчаю фігуру, прикріплену до краю носа корабля. Жінка, вирізьблена із чорної деревини, вигинається уперед; сукня та мантія здіймаються від вітру; стан перехоплено мотузками; на грудях майоріє червона квітка, а з серця тече кров. Воната сама діва, на честь якої назвали корабель, і вонамоя мати. Батько не говорить про неї; лише єдиний раз він знехтував цим правилом і відкрив мені, що вона була його великим коханням. Невдовзі після мого народження її вбили, після чого батькові вирізьбили фігуру із чорного дерева, яке знайшли у чорних лісах Третього Острова, і він перейменував корабель. Така його відданість змусила мене повірити в те, що він розуміє силу справжньої любові і бажає її мені. Тепер я думаю, що помилялася, і жінка, влита у тіло корабля, бачиться мені у новому світлі. Ми обоє вириваємося з тенет цього корабля, а я, як і вонапросто шмат деревини. Який жах!
Хтось до мене прямує, і я піднімаю голову. Бронн покинув гулянку. Він зупиняється біля перил і повертає обличчя до моря; завбачливо на відстані, але досить близько, щоби пильнувати за мною. Гадаю, для того, щоб я раптом не утнула якоїсь дурниці. Батько не дозволить собі позбутися такого товару.
Ти знав? запитую я суворим прокурорським голосомвсе-таки колись ми товаришували.
Капітан каже нам лише те, що вважає важливим!
А як же я? кидаюся на нього. Чи хтось на цьому кораблі скаже мені, що саме є важливим? Може, ти?
Він мовчить, глухий до мого болю, і в розпачі я відвертаюся. Тепер, як ніколи, його мовчанка вражає мене просто в серце, адже колись Бронн відкрив би мені геть усе. Він поселився на «Діві», коли мені було лише пять. Батько знайшов його на доках; сирота, що виживав лише з крадіжок на кораблях; юна сила, налита аж по самі вінця. Батько скористався нагодоюі з малого злодюжки виростив убивцю. Щойно хлопець став юнгою, швидко присоромив половину екіпажу своєю здатністю блискавично видиратися на щоглу і гойдатися на вітрилах. Бронн був старший за мене на три роки, але не заперечував, щоб я всюди за ним швендяла; а скільки він витратив часу, поки навчив мене вязати морські вузли! Словом, я його обожнювала.
Але що спільного у того Бронна, з яким я зростала, із цим злодюгою, що вбиває із філігранною точністю, ніби й не доклавши зусильтак, у цьому він майстер, яких пошукати. Серед нас, двох дітей, що виросли на цьому кораблі, йому більше годиться успадкувати батькову справу.
Усе змінилося після його Ініціації. Вона стала не просто кінцем нашій дружбі, ба більшепобачивши мене здаля, Бронн негайно зникав із виду, а на одному кораблі цесправжній подвиг. Втрата найкращого друга залишила в моїй душі глибоку рану, але те, що сталося потім, виявилося значно гіршим. Щоб затягнулися шрами від його зради, знадобилося чимало часу. Хоч-не-хоч, я змусила своє серце закамяніти.
Я і не думаю стрибати, якщо тебе це хвилює!
Я навіть не намагаюся приховати злість, тому що, дідько, він добре знає, що я цього не зроблю. Він повертається до мене обличчямскамянілим, байдужим, без тіні розкаяння.
Ти це зробиш? Вийдеш за нього?
Хіба у мене є вибір?
Залягає мовчанка. Вже сутеніє, і у памяті зринають спогади про те, як ми із Бронном разом споглядали зорі. Якось дуже давно я довірила йому всі свої таємниці,навіть про страх води розповіла. Щоб я менше боялася, ми, бувало, лежали горілиць під нічним небом і він доводив мені, що зіркице такі собі морські мапи, які віддзеркалюють усі пройдені нами шляхи. «Якщо раптом ти заблукаєш, небо обовязково вкаже шлях додому!»мене трішки бентежила ця думка, адже «Діва» завжди була моїм домом, і якщо я тут, то як же мені загубитися?
З першого погляду ясно, як ми віддалилися одне від одного. Це обличчя, колись таке щире, тепер камяне та непохитне; остаточно закрите моєму світу.
Я відвертаюся, відганяючи ці спогади подалі.
Не прикидайся, що тебе це хвилює! Йди під три чорти, Бронне!
Через знайомий звукчеревики тупотять по деревудивлюсь угору: хто ж іще не витримав цього комедійного дійства? На мій превеликий подив, Принц Торін власного персоною кинувся мене шукати.
Силуючись не перечепитися за свою спідницю, стаю на ногиадже не личить розсідатися під час бесіди із королівською персоною.
Ось я тебе й знайшов! Торін зиркає на Бронна, чи могли б ви залишити нас наодинці?
Та замість піти Бронн ще ближче підступає до мене.
Наказано не відходити від неї ні на крок!
Навіть не знаю, що гірше: упевнитися, що його товариствоце лише вимога мого батька, чи те, що він насмілився кинути виклик самому Принцу?
Помітно, що Торін теж спантеличений. Він не сподівався, що хтось піде йому наперекір.
Запевняю вас, що зі мною вона у цілковитій безпеці!
Я і без них обох була в повній безпеці, та здається, зараз їх це мало хвилює.
Бронн схрещує руки:
Одначе
Через протистояння двох чоловіків запанувала незручна мовчанка. Дивлюся то на Торіна, то на Броннаі мало не закипаю від роздратування. За кого вони в біса себе мають?
Гадюка підпорядковується Королю, тому ще раз прошу залишити нас на самоті! Торін ввічливий, проте рішучий, а що найцікавіше, зовсім не боїться; особливо це помітно тепер, коли поруч нема його похмурого охоронця. Схоже на те, що чутки про його боягузтво не містять і зернини правди.
Я Змія, а не Гадюка! А тине Король!
Досить з мене цього!
Ти можеш йти, Бронне! Ми з Принцом дамо собі раду і без тебе!
Тільки-но Бронн відкриває рота, щоб заперечити, я його випереджаю:
Ти мені не потрібен! Я волію, щоб ти пішов! слова, що зриваються з моїх уст, жорсткіші, ніж я сподівалася; вони помережені гіркотою всіх цих років.
Якусь мить Бронн пильно дивиться на мене; його обличчя незворушне. Секунду потому він кліпає і киває головою:
З вашого дозволу!
Ці слова аж сочаться сарказмом, і я змушена приборкати усю різкість моїх слів, котрі так і рвуться боляче вдарити йому в спину в ті лічені секунди, коли він повертається і йде геть.
Торін дивується:
Він дійсно найкращий вбивця у твого батька?
Так!
Чи можливо переконати його, що саме так і є? Зріє надія, що він посмішкою покаже, що зрозумів, але він цього не робить. Як і Бронна, його неможливо розгадати.
Чоловік, з яким я от-от повінчаюся, підходить до мене і перехиляється через поручні. Роблю те ж саме, прислухаючись до ніжного плюскоту хвиль об наш корабель. Мабуть, у цих обставинах варто про щось заговорити, але нічого путнього в голову не лізе.
Та виявляється, усі ці старання зайві, бо він першим порушує мовчанку:
Коли небеса поглинає темрява, так що не видно навіть Місяця, вода нерухома. Тиха. Магія завмирає, скована кригою, адже сьогодні Нічний Мисливець виходить на полювання.
Він цитує одну із моїх улюблених історій, яку Ґрейс колись мені переповідала.
Його здобичдиявол; багатоголовий, лютий диявол. Десь серед хвиль реве хижак, я завершую уривок замість нього. Гадаю, чутки про його вченість таки правдиві.
Він схвально киває:
Отож, скоро наше одруження!
Мені перехоплює подих:
Ніби так!
Я повільно підіймаю голову, аби лише пересвідчитися, що Принц пильно дивиться на мене. Направду, він божественно красивий; сонячне проміння ледь торкнулося його шкіри, тож засмага в нас з ним однакова. Я витримую його погляд; ніяк не позбудуся відчуття, що він робить точно те саме, що і я: намагається «прочитати» супротивника. Недовіра, мов рій бджіл, гудить між нами.
Ти сумуватимеш за оцим всім? він промовляє, вказуючи на корабель і море, маючи на увазі моє життя. Чи, може, життя у палаці більше тобі смакуватиме?
У цих словахлегка зневага, і мене розбирає злість. Невже він думає, що я мрію одружитися з ним задля так званого кращого життя? Насправді для мене це лише переведення з однієї вязниці до іншої.
Різко відповідаю:
Невже ти вважаєш, що бодай хтось рахується з моєю думкою?!
Ледь зморщивши носа, він уважно оглядає менехоче зрозуміти, хто ж я насправді така. Він явно хоче щось сказати, але раптом відступаєбо ми вже не самі. Спершу сходяться його охоронці, потімлюди мого батька.
Час настав, Торін звертається до мене і я бентежусь, не розуміючи, що він має на увазі. Тоді мені все проясняється. Ні! Не може бути! Мій світ ніби перевернувся від усвідомлення, що сьогодні оживе традиція Гадюки. Мені завжди здавалося, що все цеміф, придуманий для того, щоб Гадюки не творили собі інших богів, крім своїх королів. Це не може бути реальністю! Однак вперше за весь цей час на обличчі Торінащира емоція, і я усвідомлюю, що його попередили. Від страху в мене стискається все усередині, і якби я тільки могла, побігла би світ за очі.
Мій батько піднімається на палубу; рожевощокий від рому; око заплило кровю; він жестом підкликає нас до себе.
Все, що залишається, це підкоритися йому.
Коли ми з Торіном підходимо, екіпаж формує навколо нас коло.
Починається церемонія єднання.
Не знаю, куди спрямувати погляд, тому дивлюся просто перед собою. Від цього зусилля виступають сльози; сподіваюся, ніхто не помітив страху, від якого волосся на моїй шкірі стає дибки.
Я добре знаю, що мене чекає і розумію, що ніяк не втекти, тож мої очі блищать не від напруження, а через те, що я з усіх сил стримую сльози. До нас наближається Клів зі срібною таріллю, на нійвиконаний із безлічі ланок ланцюг; він сяє червоним від нагрівання у печі. Від одного його вигляду моє серце от-от вистрибне із грудей.
Батько одягає товсті рукавиці і просить підняти вгору мою лівицю й Торінову правицю. Ми стискаємо наші запястя. О, як же мені кортить світ за очі або просто кинутися за борт і померти! Мабуть, мій страх передається через шкіру, адже, на моє превелике здивування, Торін повертається до мене обличчям.
Дихай! він шепоче так ніжно, як тільки можна собі уявити. І на якусь долю секунди зникає вся його удаваність і нещирість. Ми лише двійко людей, котрі от-от перетерплять спільний біль, тому стиха киваю йому в знак солідарності.
Тепер батько тримає в руках розпечений до червоного ланцюг і точним махом обгортає ним наші запястя, звязуючи їх докупи. Біль миттєвий і нестерпний, адже метал врізається в плоть, впивається в шкіру, щоб залишити слід. Я напинаю кожнісіньку фібру тіла, намагаючись не здригатися від болю. Ніхто не побачить моєї слабкості! Не дозволю батькові повірити в те, що він мене здолав!
Всі присутні, будьте свідками увічнення їхньої обіцянки! потужний батьків голос розрізає вечірнє повітря, але від випитого язик трохи плутається і псує урочистість моменту. Гадюка і Принц стають одним цілим, їхня плоть носитиме це тавро як символ даної ними клятви. Виголосивши це, він здіймає ланцюг і відриває разом з ним клапті шкіри.
Болить так, наче в мене впиваються тисячі ножів, і я опускаю руку, аби лише не бачити глибини опіку. Нудота в парі з риданням підступають до мого горла, і я вкотре їх ковтаю. Торін пройшов зі мною цей варварський ритуал, але він незворушний. Торін дякує батькові за благословення нашого стратегічного єднання і проголошує спокійне майбутнє для Східних Островів завдяки цьому вельми важливому союзу наших народів.
Від мене не вимагають, щоб я щось говорила, і хоч нерідко злощуся, що моєю думкою нехтують, цього разу за це навіть вдячна. Вони не почули б від мене нічого доброго.
Приносять ром, наповнюють глечики і знову пютьтепер на честь нашого єднання. І знову таки мені й сьорбнути не дали, а це би стишило мій біль. Тому займаю себе тим, що з усіх сил уникаю Ґрейс. Під час дійства я відчула на собі її погляд, але не насмілилася його перехопитибоялася, що її жаль розібє мене вщент. Якщо я втрачу самовладання, це лише посилить батькову хваткуі зашморг затягнеться ще міцніше. Він же обожнює карати мене за найменші хиби.
Натомість мій погляд зупиняється на похмурому охоронці Торінаще один, хто не напивається і ретельно приховує свою відразу до цього видовища. Уявляю, що він відчував, коли Принца пекли розпеченим залізом, навіть якщо і з власної волі; це явно йшло всупереч його інстинктам персонального охоронця. Навряд чи він звертає на мене особливу увагу, зате я схиляюся перед його відданістю обовязку.
Бронн же напивається за нас усіх разом узятих. Він стоїть трохи подалі від гурту, і навіть на цій відстані я помічаю в його очах небезпечні вогники. Нікому й на думку не спаде криво на нього глянути, особливо сьогодні, коли його долоні так і чешуться, щоб завязати бійку. А я ніяк не вирішу: насолоджуватися його нікчемним виглядом чи, навпаки, обуритися з того, що він може собі стояти, ображений, і ніхто не спитає нічого зайвогоа от мені не можна рухатися, говорити і навіть дихати, бо хтось може помітити найменший натяк на мою вразливість.
Згодом, коли усі глечики спорожніли, Принц Торін підходить прощатися зі мною.
Гадаю, мені час рушати, каже він; обличчя не видає ані найменшого натяку на біль, хоч я певна, що йому теж болить. І мовби розчинився у повітрі чоловік, силует якого виднівся мені за спиною його королівської величності під час наших єднальних тортур. Сподіваюся скоро побачити вас у моїй оселі. Гадаю, це станеться, коли наші батьки узгодять дату весілля. Будьте певні, я подбаю про те, щоб моя гостинність не поступилася вашій.