Вже давненько я обходжу стороною її, так би мовити, кабінет, а колись же чудово проводила там не одну годину. Ще здалека чую цей сморідсуміш усяких лікарських відварів-настоянок та гниючої плоті.
Коли виникаю у неї на порозі, Мілліґен і голови не повертає. Я тут далеко не єдина, хто потребує її зіллябагато хто з членів екіпажу отримали поранення від вчорашньої колотнечі, тому Мілліґен не сидить без діла.
О! Невже це ти! без сумніву, її радість від нашої зустрічі явно перебільшена. Тоді не стій просто так, гайда допомагати!
Не проронивши більше ні слова, вона продовжує свою справузашиває глибокий поріз на стегні одного з членів екіпажу. Я неохоче заходжу всередину. Дивно повертатися сюди, надто довго я уникала цього місця. Але мимохіть мене вабить казанок на вогні, і я вдихаю його аромат. Це знеболююча настоянкахінна кора і сосна. Мілліґен явно не зауважила виразу обличчя свого пацієнта.
Не тиняйся тут, дівчино! вона дратується.
Зрозумівши, що лікування мені доведеться ще заслужити, пропоную допомогу чоловікові, якого звати Амос. У нього серйозний перелом мізинця на лівій руці; кістка простромила шкіру, і якщо негайно не почати лікування, може початися зараження крові.
Шматую тканину, беру полінця для розпалювання вогню і заходжуся накладати шину. Якщо вдасться пропхнути кістку назад, замазати і вправити її на місце, все пройде без ускладнень.
Буде боляче! попереджаю Амоса, пояснюючи свій план. Я не запитую, як саме він отримав поранення; чим менше подробиць минулої ночі, тим краще.
У той самий момент, коли промиваю шкіру навколо рани солоною водою, щоб змити бруд перед операцією, раптом підходить насуплена Мілліґен і відштовхує мене:
Що це ти твориш?
Я коротко описую запропоноване мною лікування, і Мілліґен звужує свої маленькі бусинки-очі.
Хіба я не навчила тебе? вона каже з огидою.
І тоді, без жодних слів, вона хапає Амоса за запястя, тягне його до свого бруднющого верстака, плюхкає туди його долоню, випрямляє пальці, піднімає сікач і одним різким махом позбавляє його усіх неприємностей разом із пальцем.
Амос вищить від болю, проте Мілліґен міцно його тримає, водночас хапає кочергу, що лежала у вогні і притискає до обрубка, щоб його припекти.
Я не в змозі рухатися, заніміла від шоку. Ось воно, ідеальне нагадування, чому я більше сюди не приходжу.
Можеш йти! Мілліґен звертається до Амоса, випроваджуючи його з амбулаторії. Підозрюю, він одразу ж зомліє, як тільки дійде до ліжка. Звісно, якщо йому вдасться подолати навіть цю відстань.
Тепер вся її увагадо мене. Від браку сонячного проміння обличчя Мілліґен сірувато-блідевона майже не покидає свого робочого місця, з головою поринувши у свої гидкі експерименти. За роботою вона невпинно дудлить ром; з рота тягне стійким перегаром. На щастя, характер моєї травми вбереже мене від цього смороду бодай сьогодні.
Що тобі потрібно?
Щось для носа.
Мілліґен мовчки хапає мене за підборіддя і повертає обличчя спочатку в один бік, потім в інший:
Зламаний.
Так, знаю!..
Вона спльовує на землю.
Нічим тобі не зараджу. Чекай, поки спаде набряк.
Не піду, поки не даси мені щось від болю! вона геть забула, що я добре її знаювона скоріше позбудеться мене, ніж прийде на поміч.
Ти знаєш, де лежить мазь! промовляє вона згодом. Бери і вимітайся!
Роблю так, як вона каже: на одній із вщент напханих поличок знаходжу глечик із мастиломі швидко навтьоки, поки вона не передумала.
Не маю ані найменшого бажання ловити на собі допитливі погляди, а тим більшерозклеїтися у задусі чотирьох стін каюти.
Тож прямую до моєї улюбленої схованки внизу у трюмі, де зберігаються запасні вітрила і такелаж. Там є закуток, достатньо великий, щоб я туди пролізла і залишалася непоміченою.
Мазь виготовлено із особливого виду ожини, що росте на Другому Острові, втираючи її у ніс, відчуваю, як холод миттєво охоплює лице, тамуючи біль. Наношу трішки мазі ще й на опік. Яка ж це благодать! Відчувши полегшення, дістаю з кишені голку з ниткою і зашиваю сукню, поки та не зачепилася за щось іще.
Прикро, що Мілліґен гидує моєю компанією, адже на борту «Діви» лише вона володіє знаннями, яких я так прагну. Ще малою я знайшла на палубі свою першу поранену чайку, віднесла до себе і спробувала реанімувати. Моя необізнаність вбила її. Натомість у мені прокинулося шалене бажання розкривати таємниці тіла, лікувати, рятувати.
Впродовж декількох років (вже й не згадаю точно, скільки) я крутилася біля Мілліґен у її вологій смердючій амбулаторії. Варто сказати, я шанувала її, як божество, адже вона показала мені, як змішувати зміцнювальні настої із ліками від різних недуг; як поєднання паростків диких рослин та болотяної кропиви сприяє загоєнню, як суміш звіробою із меленим «коренем сили» затягує рани
Мілліґен не зрівнятися із давніми Магами, чиє чародійство почалося із простих мікстур і стрімко розвивалося, але в неї досить алхімічних знань, щоб створити ефективні ліки, і я швидко захопилася цим мистецтвом.
Та з гіркого досвіду знаю, що Мілліґен керується далеко не жагою зцілюватинайкраще в неї виходить катувати. Теми моїх уроків почали змінюватисявід видів зілля до основ анатоміїі це була не просто собі книжкова теорія, а реальна практика. А вязні, спіймані у протиборстві зі Східними Островами, або ж непокірні члени екіпажувсі вони служили мені практичним приладдям. Дуже чітко памятаю ці уроки, особливо ті, на яких Мілліґен вчила мене шукати больові точки в людини. Демонструючи, як найпростіше замордувати чоловіка, вона для прикладу здерла шкіру з його стоп. Те волання тижнями лунало в моїх вухах.
Вона вчила мене усього цього зовсім не тому, що мені це знадобиться, а радше щоб налякати, вразити і, найголовнішеотримати від цього насолоду.
Згодом я вдала, що її уроки мене більше не цікавлять. Найцінніше, що я винесла від Мілліґенце усвідомлення, якою дурепою я була, повіривши, що кораблю вбивць потрібен лікар. Ба більше, мене осяйнуло ось що: якби мій батько оцінив моє захоплення анатомією, він би колись змусив мене зайняти місце Мілліґен. Я б краще стала справжньою вбивцею, ніж мала б когось катувати.
Відтоді я вдовольнялася випадковими дослідженнями мертвих пташок чи щурівна жаль, дізналася небагато. Я не відкрила жодних нових мікстур, нічогісінько з алхімії, яка так мене зачарувала. Крім того, Мілліґен перестала мене помічати, як тільки зрозуміла, що я її покинула. А вона якраз із тих, з ким краще дружити.
Знаєш, можна знайти для себе більш комфортне місце!
Я не почула, коли він підійшов, тому аж підстрибую, вколовши пальця голкою. Брудний та лискучий від поту, видно, що Бронн завзято ремонтував корабель після бурі; його розірвана сорочка дозволяє побачити шрами на, без сумніву, досконалому тілі, і я раптово відчуваю безглуздий сором. Моє волосся нагадує пташине гніздо, та коли берусь його розгладити, помічаю, що в мого рятівника така ж скуйовджена грива. І чого це раптом мене турбуєяка в кого зачіска? Я проганяю цю думку, налякана дивним почуттям. Шукаю на камяному обличчі сліди такої ж, як і в мене, внутрішньої боротьби, але в його очах, як завжди, жодної емоції. Дуже хочеться, щоб він пішов гетья ображена на те, як він змушує мене почуватися, і навіть на те, що він виявив мою таємну схованку. Але ж є невеличкий моментминулої ночі він врятував моє життя.
Послухай, я б мала подякувати починаю я, але він мене випереджає.
Капітан прислав за тобою.
Хто б сумнівався. Для чого б іще Броннові мене шукати?
Якраз батька мені найменше хочеться сьогодні бачити, особливо з доказом моєї непокориспухлим обличчям. І все ж на думку спадає причина, чому мене викликають.
Він знає про вчорашнє? запитую, наперед знаючи відповідь.
Бронн киває:
Не варто змушувати його чекати.
Ага, ніби я сама не розумію. Що ж, вибираюся зі своєї зручної схованки і йдемо нагору. Робота на кораблі кипить, адже екіпаж приступив до виконання своїх обовязків, і я трохи випереджаю Бронна, намагаючись не плутатися в людей на шляху і безнадійно сподіваючись загубити охоронця десь у натовпі. Бісить, що він веде мене, наче злочинця.
Минулої ночі під час шторму бурхлива вода затопила батарейну палубу, від чого сходинки стали слизькими, і коли декілька чоловіків пробігають повз мене, штовхаючи геть з дороги, я посковзаюся і втрачаю рівновагу. Усвідомлюю, що от-от впаду, проте руки охоронця підхоплюють мене за стан і завбачливо втримують мене на ногах. Рефлекторно намагаюся вивільнитися від цієї опіки, але сходовий марш вузький, і мені вдається лише розвернутися, притискаючись до Бронна; його груди притулені до моїх, і я відчуваю, як його серце бється в унісон з моїм; на моєму чолітепло його дихання. Він дивиться на мене хвилюючим пильним поглядом, і я опускаю очі, розлючена через свої розпашілі щоки та підвищений пульс.
Зі всіх існуючих на світі варіантів, у яких Бронн зміг мене вчора порятувати, мало бути саме утоплення! Ось чому я так не виношу його!
Адже Бронн не вдовольнився лише тим, що ігнорував мене після Ініціації. Уявіть собі, що в день випробувань хлопчина, якого я знала, кудись зник, а його місце зайняв жорстокий чоловік, якому, здається, подобається причиняти біль. Чоловік, який одного дощового дня розтрощив роки довіри, ніби молоток кістку.
Тоді, стомлена його мовчанкою, я кинулася на пошуки, поклявшись собі не покидати його. Нас. Натрапила на нього на кормі, де він вмостився під вітрилами і гатив собі в карти з екіпажем, а ще дудлив ром, наче воду. Я запитала, чи він поговорить зі мною, а коли він знехтував моїм проханням, спробувала віддати йому наказ, нерозумно скориставшись статусом доньки Капітана. Його компаньйони взяли це на сміх; назвали Бронна моїм собачкою; сказали, що йому краще таки відкликатися на свист. Памятаю його поглядсуцільна лють.
Тоді я просто пішла б, дозволивши їм позловтішатися, і знайшла б собі місце, щоб виплакатися. Але Бронн не пробачив, що я так його присоромила.
Дивно, що ти тут гуляєш, він звернувся до мене голосом, гострішим за лезо, зважаючи на дощ.
Кров у мені похолола. Його ядучі слова несли таємний підтекст, і палубу заполонило мовчазне очікування.
Я прикинулася наївною.
Про що ти? Не розумію.
І тут Бронн зірвався на рівні ноги; його друзяки за ним. Злякавшись, я ступила крок вбік, але вони швидко оточили мене і наближалися, аж поки я не відчула перила позаду мене. А попереду стояла жива стіна, і не було куди втекти.
Ну, ти ж страх як боїшся води!
Він незворушно дивився мені у вічі, напираючи словами мені у груди, наче зброєю; моя таємниця упала долу, голісінька, і залила кровю всю палубу.
Решта знову залилися сміхом, лише цього разу довкола повисла німа загроза. Вони не могли повірити своїй удачі.
Ти ба! вигукнув один із чоловіків. Капітанська донька, і боїться води?
Вони знову зареготали зі сміховинності почутого, поки цей глум плавно не перейшов у втішне очікування.
Думаю, настав час навчити її плавати! Як гадаєш, Бронне?
Без сумніву, це було випробування, я дивилася на Бронна повними сліз очима, не вірячи, що він розкрив мою таємницю; я була певна, що він ніколи цього не вчинить, не зможе переступити через мене.
А тоді він зіштовхнув мене за борт.
Падаючи у воду, від шоку я відкрила роті вода набралася у горло, від чого я, охоплена панікою, кашляла і борсалася. Я мовби знову повернулася в дитинство, коли мало не потонула; я ніби поринула у свої жахіття. Я не могла погукати, не могла кричати, бракувало повітря, і впродовж цих жахливих хвилин мені залишалося тільки випускати дух.
Світло змінювалося темрявою, коли я занурювалася і випірнала; мої руки та ноги безнадійно пробували намацати щось тверде і безпечнеа тим часом екіпаж нагорі реготав і глумився з мене.
Врятувала мене Ґрейс. Її дужі руки тримали мене на поверхні води, поки ми плили до мотузяної драбини, яку вона спустила, перш ніж стрибнути мені на допомогу. Як тільки я плюхнулася на палубу, Ґрейс загорнула мене у покривало, а потім вилила всю свою лють на тих, хто споглядав це все і сміявся з моєї ймовірної загибелі.
Як вам не соромно! вона кинула в їхній бік, в той час як я ледь не викашлювала легені біля її ніг.
Вони пробурмотіли щось собі під ніс і розійшлися, а Ґрейс схопила Бронна попід руку.
Що ти в біса коїш? спитала вона.
Він вивільнився з її міцної руки і пересмикнув плечима, так, ніби я була для нього пустим місцем.
Саме тоді я у повній мірі усвідомила свою мізерність. Більше ніколи нам не бути близькими. Друг, що колись у мене був, ніколи в житті такого зі мною не вчинив би. Ясно, як деньйого більше нема. У нього був вибір: я або Гадюки. Тож він обрав не мене.
В той день згасла остання іскра надії коли-небудь заслужити повагу екіпажу; я відкрила для себе цілком нове значення слова «приниження» і ніколи по-справжньому не зцілилася від зради Бронна.
Але зараз, у цю мить, коли наші тіла так близько, у памяті зринув хлопчина, що був колись для мене всесвітом, і навіть тепер ці спогади завдають мені болю.
Гадаю, звідси дійду самотужки! я промовляю це якомога байдужіше. На превеликий жаль, мій голос звучить надто високо, мимовільно застряючи в горлі. Щоб це приховати, стримано киваю на знак подяки; відштовхую його і прямую далі пришвидшеним та явно схвильованим кроком. Дійшовши до батькової каюти, зітхаю з величезним полегшенням, хоч мала б відчувати страх.
Капітан сидить біля ошатного декоративного каміну (жодного разу не бачила його запаленим) і читає книгу. Пазур всівся на його плечі і клекочеоповіщає про мій прихід. На батьковому обличчі вимальовується невдоволення, коли він розглядає мій синюватий ніс; через це я відчуваю несподіваний, до болю оманливий тріумф. Моя поведінка його здивувала. Хоч я і не мала жодних намірів, цей мій непослух виявився несподіваним кроком вперед. Проте мені слід бути обачною; я на трясовині. Тож покірно чекаю, коли почнуться неминучі репресії.
Натомість він кличе мене до столу з хлібом і фруктами.
Підійди! Сядь біля мене!
Я роблю, що мені звеліли, одночасно оцінюючи батьків настрій перед тим, як щось сказати.
Я завжди хотів сина недбало каже він, а для мене цеяк удар кілком прямісінько в серце, ти знала?
Ні, не знала. докладаю зусиль, щоб втримати свій голос; брешу; глибоко в душі я завжди це знала. Але ж чути це від нього? Болить більше, ніж можна собі уявити.
Замість сина є ти, він розчаровано оглядає мене. Ну, і чого він чекаєщо я проситиму вибачення, що народилася протилежною статтю? Не дочекається. Я б напевне знав, що робити із хлопчиком. Як мені вчинити з тобою?
Він тягнеться вперед, щоб взяти яблуко і витирає його об свій рукав.
Гадаю, це помилка, що я виховував тебе, як сина. Щоправда, це єдиний відомий мені спосіб виростити Гадюку.
Саме так зростив мене мій батько. А він, у свою чергу, був зліплений своїм батьком. Підозрюю, ти думаєш, що я, бувало, поступав занадто жорстоко, але річ у тім, Мерріан, що саме так я формувався. Все, що я чинив тобі, я колись відчув на собі.
Він ніколи не говорив про свого батька. Взагалі ніколи. Все, що мені відомо про мого дідусяце чутки про його жорстокість.
Чому ж тоді,він продовжує, піднявши яблуко догори і оглядаючи його лиск, я не бачу себе в тобі?
Ми з ним дійсно дуже різнімамині гени виявилися сильнішими. Він високий, я низька. Він білошкірий, я смаглява. Проте я розумію, що він зовсім не це має на увазі.
Не знаходжу, що відповісти, тому і далі мовчу.
Ти злишся на мене! він веде далі.
У цій розмові мене бентежить абсолютно все: його задумливий настрій, зміна теми розмови, несподіваний висновок.
Ти злишся, що я влаштував шлюб із Торіном? Мені здавалося, що в тебе немає ані крихти бажання перейняти естафету капітана на цьому кораблі. Хіба я помилявся? він нарізає яблуко скибками своїм кишеньковим ножем і пропонує мені скуштувати. Коли я відмовляюся, віддає скибку Пазуру, і той проковтує її за раз.
Я вирішую заговорити; переконати його, що він зумів виховати доньку, таку ж сильну, яким би був син.
Ти маєш рацію, я дійсно не бажаю одружитися із незнайомцем, я промовляю, ретельно підбираючи слова, але ти помиляєшся, думаючи, що я не хочу зайняти колись твоє місце. Призначення Гадюки віками передавалося з покоління в покоління, і знищить його лише той, хто завдасть капітану поразки у битві. Вже понад двісті років жоден не наважився скорити нашу лінію поколінь, і хоч поки не уявляю себе керманичем цього осередку жорстокості, я не хочу бути слабкою ланкою! Не хочу підвести Острови!