Свій клапоть Шаллан узяла. Але що з ним робити? Через шпарину між каменем і стіною двійко слуг передали кілька вологих ганчірок заблокованим за дверима. Опісля ж усі прислужники спішно попрямували в інший кінець коридору.
Джасна копирсалася, з усіх боків оглядаючи камінь.
Панно Давар, звернулася вона до дівчини, який би метод ти використала, щоби визначити масу цього каменя?
Шаллан кліпнула очима:
Що ж Гадаю, я би запитала у Його Величностіадже не випадає сумніватися, що придворні архітектори вже вирахували її.
Джасна схилила голову набік:
Гідна відповідь. І справді вирахували, Ваша Величносте?
Так, Ваша Світлосте Холін, відповів король. Вона становить близько пятнадцяти тисяч кавалів.
Джасна глянула на Шаллан:
Очко на твою користь, панночко Давар. Учена на те й учена, щоби не гаяти часу, повторно встановлюючи вже відомі істини. Це якраз той урок, який я інколи забуваю.
Від цих слів у Шаллан просто виросли крила. Вона ж бо вже мала змогу переконатися, що у Джасни нелегко заслужити таку похвалу. То, може, вона ще не визначилась остаточно, як бути з дванадцятою претенденткою?
Джасна підняла вільну руку. На тлі смаглявої шкіри зблиснув Душезаклинач. Шаллан відчула, як удари її серця пришвидшилися. Вона ніколи не бачила процесу Душезаклинання на власні очі. Подвижники за жодних обставин не користувалися фабріалами при сторонніх, тож вона й гадки не мала, що в батька він також був, аж доки той не знайшовся серед його речей. Звичайно ж, у неробочому стані. У цьому й крилася одна з найголовніших причин, що привели її у Харбрант.
Величезні самоцвіти, якими був оснащений Душезаклинач Джасни, здалися Шаллан чи не найбільшими з усіх, які вона коли-небудь бачила, і кожен вартував багатьох сфер. Серед них був димчастий кварцчистий глянсуватий темний камінь. Був діамант. А третім самоцвітом був рубін. Усі вони були ограновані, адже такий камінь здатен усотувати більше Буресвітла, від чого вони набули овальної форми. Їхні численні грані іскрилися.
Джасна заплющила очі й притисла руку до камяної брили. Відтак підняла голову та повільно вдихнула. Самоцвіти на тильній стороні її долоні несамовито засіялиособливо димчастий кварц, яскраве світло якого просто сліпило.
Шаллан затамувала подих. Єдине, на що в неї стало відваги, це частіше кліпати очима, закарбовуючи побачене в памяті. Настала довга, немов розтягнута, хвилина, коли нічого не відбувалося.
А тоді Шаллан на мить вловила якийсь звук, низький і монотонний, наче далекий хор голосів тягнув одну-єдину чисту ноту.
Рука Джасни занурилася в камінь.
І камінь зник.
Почувся якийсь сплеск, і в коридорі звився клуб густого чорного диму. Він засліпив Шаллан. Їй здалося, що це був дим тисячі вогнищ, який ніс із собою запах горілого дерева. Вона квапливо піднесла вологу ганчірку до обличчя й повалилася на коліна. З якоїсь дивної причини у дівчини заклало вуха, ніби вона щойно спустилася з великої висоти. Їй довелося зглитнути, щоби позбавитися цього відчуття.
Шаллан міцно заплющила очі, що почали сльозитися, і затримала дихання. У вухах шуміло.
Помалу все минуло. Коли вона знову розплющила очі, то побачила, що зіщулені король та охоронець привалилися до стіни неподалік від неї. Залишки диму все ще клубочилися під стелею, і в коридорі відчувався його різкий запах. Джасна стояла із заплющеними очима, не звертаючи уваги на дим, як і на те, що її одяг та обличчя вкрив наліт сажі, сліди якої залишилися й на стінах.
Шаллан колись читала про таке, та її все ще охоплював благоговійний трепет. Джасна перетворила брилу на дим, а оскільки густина каменю набагато переважає густину диму, то в результаті такої трансформації відбувся його інтенсивний викидрадше навіть вибух.
Отже, це правда: у Джасни дійсно був справний Душезаклинач. Та ще й такий потужний. Девять із десяти Душезаклиначів були придатними лише для обмеженого набору трансформацій: перетворити камінь на воду чи зерно, а повітря чи тканинуна типові однокімнатні камяні будинки. Але потужніший фабріалтакий, як у Джасниміг здійснити будь-яку трансформацію: у буквальному сенсі перетворити що завгодно на що завгодно. Як же, напевно, дратує подвижників те, що така могутня, така священна реліквія перебуває в руках людини, яка не входить до їхніх лав! Та ще й єретички!
Шаллан звелася на ноги, усе ще притискаючи ганчірку до рота й дихаючи вологим, зате не забрудненим сажею повітрям. Вона знову зглитнула, й у вухах вкотре стрельнулоце тиск у коридорі повертався до нормальних показників. За мить по тому король прожогом кинувся у приступну тепер кімнату. Маленька дівчинка, а також кілька її няньок та інших придворних слуг сиділи по той бік дверей і заходилися в кашлі. Король схопив дівчинку на руки. Вона була замалою для рукава скромності.
Джасна розплющила очі й одразу ж закліпала ними, немов якусь мить не могла зорієнтуватися, де перебуває. Вона глибоко вдихнула, проте не закашлялася, а всміхнулася, наче запах диму приносив їй задоволення.
Відтак повернулася до Шаллан і впялася у неї поглядом.
Ти все ще чекаєш на відповідь. Боюся, тобі не сподобається те, що я скажу.
Але ж ви ще не закінчили перевіряти мою підготовку, мовила Шаллан, примушуючи себе набратися хоробрості.Адже доти ви не станете виносити остаточне рішення.
Не закінчила? запитала Джасна, спохмурнівши.
Ви не поставили жодних запитань стосовно жіночих мистецтв. Залишили осторонь живопис і графіку.
Я завжди вважала їх марною тратою часу.
Але ж і вонимистецтва, сказала доведена до відчаю Шаллан: саме в цій царині її здобутки були найбільшими! Багато хто вважає, що образотворчі мистецтванайвитонченіші з усіх. Я принесла свою папку з малюнками. І хотіла би показати вам своє вміння.
Джасна стулила губи.
Образотворчі мистецтвавияв легкодумності. Я зважила факти, дитя моє, і прийняти тебе не можу. Мені шкода.
У Шаллан обірвалося серце.
Ваша Величносте, звернулася Джасна до короля. Я хотіла би піти до Паланеуму.
Просто зараз? запитав король, притискаючи до грудей онучку. Але зараз у нас буде бенкет
Я ціную ваше запрошення, відказала Джасна, але мені нічого так не бракує, як часу.
Так, звичайно, відповів король. Я особисто вас проведу. Дякую за все, що ви для нас зробили. Коли я довідався, що ви запросили вїзну візу і продовжив базікати, звертаючись до Джасни, яка мовчки йшла вслід за ним по коридору, залишивши Шаллан позад себе.
Та прибрала з обличчя клапоть тканини і притисла до грудей портфель. Шість місяців гонитвиі все заради цього? Від досади вона так стиснула ганчірку, що з-поміж пальців закапала чорна від сажі вода. Їй хотілося плакати. Вона б, напевно, саме так і зробила, якби все ще залишалася тією дитиною, якою була шість місяців тому.
Та відтоді багато що змінилося. А головнезмінилися вона. Якщо в неї нічого не вийде, то й Дім Давар не вистоїть. Шаллан відчула, що її рішучість подвоїлася, хоч вона й не змогла втримати кілька гірких сльозинок, що виступили в куточках очей. Ні, вона не здасться. Принаймні доти, доки Джасна не буде змушена закувати її в кайдани й не вимагатиме від властей, щоби ті вишпурнули її з міста.
На диво твердим кроком вона рушила в тому ж напрямку, у якому зникла Джасна. Шість місяців тому вона посвятила братів у свій продиктований відчаєм план. Вона стане підопічною Джасни Холінученої та єретички. Але не заради освіти. Не заради престижу. А для того, щоби дізнатися, де та зберігає свій Душезаклинач.
І тоді Шаллан вкраде його.
6Міст 4
«Мені холодно. Мамо, мені холодно. Мамо? Чому я все ще чую дощ? Він припиниться?»записано вевішеса 1172 року зі слів приблизно шестирічної світлоокої дитини жіночої статі за 32 секунди до смерті.
Твлакв повипускав із кліток усіх рабів заразом. Тепер він не боявся, що хтось утече чи що невільники піднімуть бунт: позаду в них була гола пустка, а попередупонад сотня тисяч озброєних солдатів.
Каладін зліз із фургона. Вони перебували в одній зі схожих на кратери формацій, зубчаста стіна якої здіймалася трохи далі на схід. Рослинність була відсутня, і його босі ноги ковзали по гладкій скельній породі. У западинах стояли калюжі дощової води. Повітря було чистим і свіжим, а над головою світило яскраве сонце, хоча через характерну для Сходу підвищену вологість повітря він постійно почувався мокрим.
Довкола виднілися сліди армії, яка давно стоїть на одному місці, адже ця війна точилася від самої смерті короля, тобто майже шість років. Про ту ніч, коли дикуни-паршенді вбили Його Величність Ґавілара, ходила сила-силенна чуток.
Повз них проходили загони солдатів, орієнтуючись по дороговказах у вигляді намальованих на кожному перехресті кругів. Хоча табір був напхом напханий довгими камяними бункерами, наметів теж було більше, ніж Каладін розгледів зверху. Бо якщо кожне укриття будувати з каменюДушезаклиначів не настачишся. Після смороду невільничого каравану місцевий запах здавався приємним, особливо до болю знайомі аромати вичиненої шкіри та змащеної зброї. Однак багато хто з солдатів мав неохайний вигляд. Не те щоби вони були брудними, але й над-то дисциплінованими не виглядали: валандалися зграями по табору, порозстібавши мундири. Дехто тицяв у бік рабів пальцями, потішаючись із них. То це й була армія великого князя? Ті елітні підрозділи, що воювали за честь Алеткару? Це до її рядів Каладін так прагнув вступити?
Блут і Таґ уважно спостерігали, як Каладін шикувався в шеренгу разом з іншими невільниками, хоч той і не планував жодних вибриків. Момент був непідходящим: він-бо бачив, як поводяться найманці, коли поряд солдати регулярної армії, тож дратувати їх не випадало. Обоє щосили грали свою роль, випнувши груди й тримаючись за руківя зброї. Вони з силою штовхонули кількох рабів на їхні місця, а одному зацідили палицею в живіт, обклавши брудною лайкою.
Але Каладіна не займали.
Королівське військо, озвався наступний за ним невільник. Це був той самий чоловік зі смаглявою шкірою, котрий розмовляв із ним про втечу. Я гадав, нас запроторять працювати в копальнях. А тут буде непогано: прибиратимемо нужники чи ремонтуватимемо дороги.
Дивні амбіції: мріяти про чистку нужників чи роботу під пекучим сонцем! Каладін сподівався чогось більшого. Сподівався. Саме так: як виявилося, він усе ще міг сподіватися. Потримати спис у руках. Зійтися з ворогом у двобої. Ось яке життя влаштувало б його.
Твлакв розмовляв зі світлоокою жінкою в малиновій сукні, що скидалася на важливу персону. Її темне волосся було зібране доверху та заплетене в складну зачіску, у якій поблискували заряджені аметисти. Вона була дуже схожа на Ларалпринаймні на ту, якою вона стала під кінець. Жінка, ймовірно, належала до четвертого чи пятого дану й була дружиною та писаркою одного з офіцерів.
Твлакв почав був нахвалювати свій товар, але жінка звела вгору тендітну руку.
Я бачу, що купую, проказала вона з по-особливому плавною, аристократичною вимовою. Хочу сама їх оглянути.
У супроводі кількох солдатів вона попрямувала вздовж шеренги. Крій її сукні слідував моді алетійської знаті: суцільний відріз шовкузверху вужчий, підігнаний по фігурі, а знизу елегантні спідниці. Плаття застібалося з боківвід талії до шиї, де його увінчував невеличкий, розшитий золотом комірець. Ліва манжета була довшою і ховала захищену руку. Каладінова мати просто носила рукавичку, що здавалося йому значно практичнішим.
Висновуючи з виразу її обличчя, жінка була не надто вражена вибором.
Ці люди кволі та змарнілі від голоду, сказала вона, беручи тоненький жезл, що подала їй молода помічниця. Вона скористалася ним, щоби відкинути волосся з лоба одного з рабів і роздивитися його тавро. Ти просиш два смарагдові броами за голову?
Твлакв укрився потом.
Сторгуємося за півтора.
А нащо вони мені? Замазур на подобу твоїх я і близько не підпущу до їжі, а решту роботи в нас виконують паршмени.
Якщо ваша милість невдоволені, я запропоную свій товар іншим великим князям
Ні,мовила вона і вдарила раба, бо той злякано відсахнувся, щойно вона взялася оглядати його. Один із чвертю. Вони валитимуть для нас ліс у північних хащах забачивши Каладіна, вона замовкла. Ти ба. А ця особина значно краща за решту товару.
Я так і думав, що цей раб вам сподобається, проговорив Твлакв, підходячи до неї.Він цілком
Жінка підняла свій жезл і зробила тому знак замовкнути. На губі у неї була невеличка виразка. Їй пішов би на користь мелений корінь лай-трави.
Оголи торс! наказала вона.
Каладін глянув їй просто в блакитні очі та відчув непоборне бажання плюнути в обличчя цієї жінки. Але ні. Ні, він не міг собі цього дозволити. Не тоді, коли в нього був шанс. Він висмикнув руки зі своєї схожої на мішок одежини, і її верхня частина повисла на поясі, відкриваючи груди.
Попри вісім місяців рабства, його мускулатура була куди кращою, ніж у решти.
Чимало шрамів як для такого молодого, задумливо промовила аристократка. Ти з колишніх солдатів?
Так.
Спрен підлетіла до жінки й почала вдивлятися в її обличчя.
Найманець?
Армія Амарама, громадянин другого нану, відповів Каладін.
Колишній громадянин, миттю втрутився Твлакв. Він був
Жінка знову скористалася жезлом, щоби змусити того замовкнути, і гнівно блиснула очима.
Тоді відкинула жезлом Каладінове волосся й оглянула тавро.
Ґліф «шаш», сказала вона й зацмокала язиком. До неї підскочило кілька ближніх солдатів, ухопившись за руківя мечів. У мене на батьківщині рабів, котрі заслуговують на нього, просто страчують.
Їхнє щастя, відказав Каладін.
А як ти опинився тут?
Декого вбив, відповів Каладін, старанно готуючись брехати. «Будь ласка звернувся він подумки до Вісників. Молю». Чимало води спливло відтоді, як він востаннє про щось їх просив.
Жінка звела брову.
Я вбивця, Ваша Світлосте, продовжив Каладін. Напився й наробив дурниць. Але списом я орудую не гірше за інших. Візьміть мене до війська вашого ясновельможного. Дозвольте знову воювати.
Вийшло не надто переконливо, та ця аристократка ніколи б не дозволила йому вдруге стати в стрій, якби гадала, що він дезертир. Краще вже зажити слави вбивці з необережності.
«Будь ласка»вкотре подумав він. Знову стати солдатом. На мить це здалося йому найбажанішою річчю з усіх, що він коли-небудь хотів. Краще вже загинути в бою, ніж животіти, випорожнюючи нічні посудини.
Обіч нього до світлоокої підступив Твлакв. Він глянув на Каладіна й зітхнув.
Він дезертир, Ваша Світлосте. Не слухайте його.
«Ні!»
Каладін відчув, як вибух палаючої люті спопеляє його надію. Він простягнув руки до Твлаква. Задушити цю погань, а тоді
Щось ляснуло його по спині. Він застогнав, втратив рівновагу й завалився на одне коліно. Аристократка відступила назад і стривожено притисла захищену руку до грудей. Один із солдатів ухопив Каладіна й знову підняв на ноги.
Що ж, нарешті сказала вона, шкода
Я можу битися, проричав Каладін, перемагаючи біль. Дайте мені списа. Дозвольте мені
Вона підняла свій жезл, роблячи знак замовкнути.
Ваша Світлосте, втрутився Твлакв, уникаючи погляду Каладіна. Я б не довірив йому зброї. Він не лише вбивця, він ще й не виконує наказів і зчиняє бунти проти господарів. Я не можу продати його як закріпаченого солдата. Совість не дозволить, і трішки помовчавши, додав:Та й решта невільників з його фургоначи не збив він їх із пуття своїми балачками про втечу? Моя честь вимагає, щоби я повідомив вас про це.
Каладін заскрипів зубами. Він відчував спокусу звалити з ніг солдата за спиною, вихопити в нього списа й провести останні секунди життя, протикаючи ним огрядне черево Твлаква. Чому? Яке рабовласникові діло до того, як ставитимуться до Каладіна в цій армії?
«Не треба було мені шматувати мапу, подумав він. За образу віддячують частіше, ніж за доброту». Одна із батькових приказок.
Жінка кивнула й рушила далі.
Покажіть мені, хто їхав із ним, мовила вона. Через вашу чесність я все ж візьму їх. Мостовій обслузі бракує людей.
Зраділий Твлакв з готовністю кивнув. Однак перш ніж рушити з місця, він на мить затримався й нахилився до Каладіна.
Я не можу покластися на твою хорошу поведінку. І командири цієї армії зроблять винним торговця, який не сказав усього, що знав. Я мені шкода, проговорив він і почимчикував геть.
Каладін видав гортанний рик, а тоді вирвався з рук солдатів, однак залишився стояти в шерензі. Так тому й бути. Що рубати дерева, що будувати мости, що служити в армії. Яке це мало значення? Він просто житиме далі. У нього відібрали свободу, родину, друзів інайдорожчемрії. Що ще вони могли йому зробити?