Оглянувши товар, аристократка взяла в помічниці дошку для письма й зробила кілька швидких нотаток на прикріпленому до неї папері. Твлакв дав їй бухгалтерську книгу, у якій було зазначено, яку саме частину рабського боргу погасив кожен із невільників. Каладін мигцем побачив, що згідно з записами жоден із них нічого не сплатив. Не інакше, як Твлакв підробив їх. З нього станеться.
Цього разу Каладін збирався погодитися на те, щоб уся його платня йшла на покриття боргу. Нехай покорчаться, коли він нарешті змусить їх викласти карти на стіл. Цікаво, що вони робитимуть, якщо він і справді впритул наблизиться до виплати боргу? Напевно, він так ніколи і не дізнається: залежно від розміру плати мостобудівника, для цього могло знадобитися від десяти до пятдесяти років.
Світлоока направила більшість рабів валити ліс. Із півдюжини найбільш охлялих потрапили на роботу в їдальнівсупереч тому, що вона говорила раніше.
А цих десятьох, сказала аристократка, вказуючи жезлом на Каладіна та решту рабів із його фургона, відправте в команди мостонавідників. Скажіть Ламарілу та Ґазу, що ось цей високий заслуговує на всю повноту їхньої гостинності.
Солдати засміялися, й один із них штурханами погнав невільників уперед по стежці. Каладін стерпів: у цих людей не було причин для ніжності, і він не дасть їм приводу для ще більшої жорстокості, адже якщо солдати-громадяни й ненавиділи когось іще сильніше, ніж найманців, то це дезертирів.
Ідучи, куди вели, він не міг не помітити прапора, що майорів над табором. На його полотнищі був той самий символ, що й на мундирах солдатів: жовтий диґліф у формі башти й молота на темно-зеленому полі. Це було знамено великого князя Садеаса, верховного правителя рідного округу Каладіна. Що ж привело його сюдиіронія долі чи посмішка фортуни?
Солдати байдикували й валандалися без діланавіть ті, хто, здавалося, був на посту. Вулиці табору вкривали купи сміття. Траплялися численні цивільні: повії, жінки-робітниці, бондарі, свічкарі та доглядачі худоби. Навіть діти бігали по вулицях цього напівміста-напівтабору.
Були й паршмени: носили воду, рили канави, тягали мішки. Це здивувало його. Хіба вони не воювали з паршменами? І хіба ніхто не побоювався, що ті можуть підняти повстання? Здавалося, ні. Ці паршмени працювали з тією ж старанністю, що й ті, яких він бачив у Гартстоуні. Може, вони й мали на свій лад рацію. Алеті воювали проти алеті, коли він служив у армії на батьківщині. То чому б і паршменам не бути по обидва боки конфлікту?
Солдати провели Каладіна аж до північно-східної околиці табору, і такий похід зайняв чимало часу. Хоча всі створені за допомогою Душезаклинача камяні казарми виглядали однаково, зовнішня межа укріплення утворювала ламану лінію, мов гірське пасмо. Старі звички спонукали його запамятати дорогу. В одному місці височенна камяна стіна була зруйнована незліченними великобурями, і з-за неї відкривався широкий вид у східному напрямку. Ця відкрита територія була годящою місциною для зосередження армії перед тим, як вона мала спуститися схилом униз й опинитися на самих Розколотих рівнинах.
З північного краю поля розташовувався окремий, допоміжний табір із кількома дюжинами казарм і складом деревини у центрі, в якому було повно теслярів. Вони валили ті кремезні дерева, що їх Каладін бачив на рівнинах із того боку, знімали з них волокнисту кору й розпилювали на дошки. Інша бригада теслярів складала з цих дощок громіздкі конструкції.
Ми теж будемо теслярами? запитав Каладін.
Один із солдатів зареготав.
Ви будете поповненням для мостонавідників, відповів він і показав туди, де на камінні в затінку казарми сиділа групка чоловіків жалюгідного вигляду, котрі пальцями брали їжу з деревяних мисок і відправляли до рота. Їжа до болю нагадувала баланду, якою годував їх Твлакв.
Один із вояків знову штовхнув Каладіна вперед, і той, спотикаючись, спустився некрутим схилом й опинився біля казарми. За ним надійшла черга решти девятьох невільників, яких солдати гнали, мов стадо худоби. Ніхто з тих, що сиділи біля казарми, навіть не глянув на них. На чоловіках були шкіряні жилети й грубі штани. На декотрих ще й нечисті сорочки зі шнурівкою замість ґудзиків, в інших проглядали голі груди. Брудні та жалюгідні, вони недалеко втекли від рабів, хоча їхня фізична форма й була трохи кращою.
Ґазе, новобранці! гукнув один із солдатів.
Чоловік, який ліниво сидів у затінку дещо осторонь від тих, котрі їли, повернув у їхню сторону обличчяна ньому було стільки шрамів, що борода росла кущиками. Одного ока йому бракувалонаявне було карим, проте він не завдавав собі клопоту носити повязку. Білі аксельбанти на плечах видавали в ньому сержанта, а підтягнута жилавість, як знав Каладін із досвіду, свідчила про те, що на полі бою він почувався як удома.
Ці здохляки? кинув Ґаз, підходячи до них і щось жуючи. Та стріла нахромить їх і полетить далі!
Ближній до Каладіна солдат стенув плечима й на додаток ще раз штовхнув його в спину.
Її Світлість Гашал веліла передати, щоби для цього ти вигадав щось особливе. А щодо рештидивися сам.
Ґаз обвів невільників очима. Зрештою глянув на Каладіна.
Я маю військову підготовку, сказав Каладін. Отримав в армії ясновельможного Амарама.
А мені плювати, урвав його Ґаз і справді сплюнув убік щось чорне.
Каладін завагався, але проводовжив:
Коли Амарам
Знову ти за своє! гарикнув Ґаз. Ну служив ти в якогось пересічного феодалаі що, я маю бути вражений?
Каладін зітхнув. Він стикався з людьми такого типу й ранішемолодшими сержантами без надії на підвищення. Єдиною насолодою в їхньому житті була влада над іншими, ще жалюгіднішими за них. Що ж, будь що буде.
На тобі тавро раба, фиркнув Ґаз. Сумніваюся, що ти коли-небудь тримав у руках списа. Так чи інак, а доведеться тобі, ваше благороддя, виявити поблажливість і приєднатися до нас.
Каладінова спрен пурхнула донизу й уважно оглянула Ґаза, а тоді заплющила одне око, передражнюючи його. Не знати чому, та, забачивши її, хлопець усміхнувся. Ґаз невірно витлумачив його усмішку. Він нахмурився й зробив крок уперед, тицяючи в того пальцем.
У ту ж мить табором рознісся голосний спів сурм. Теслярі попідводили голови, а солдати, котрі супроводжували Каладіна, прожогом кинулися до центру укріплення. Невільники за спиною хлопця схвильовано заозиралися.
Прародителю бур! вилаявся Ґаз. Мостонавідники! Ану повставали, бовдури! Уперед! він копняками піднімав тих, хто ще доїдав.
Ті відшпурювали свої миски й хутко зводилися на ноги. Замість належних черевиків на них були примітивні сандалії.
Гей ти, ваше благороддя, сказав Ґаз, жестом вказуючи на Каладіна.
Я не казав
А мені плювати, що ти тампоглинь тебе Геєнаказав! Ти в команді Четвертого мосту, він тицьнув пальцем у бік групи чоловіків, які саме кудись направлялися. Решті ждати он там! Я розподілю вас пізніше. І жвавіше перебирайте ногами, бо я вас за них попідвішую!
Каладін знизав плечима й підтюпцем побіг навздогін своїй команді мостонавідниківодній із багатьох, що висипáли з казарм чи виринали з проходів. Схоже, що їх було таки чимало. Близько пятдесяти казарм, нехай у кожній чоловіків із двадцять-тридцять, тож виходило що в цій армії було приблизно стільки ж мостонавідників, скільки й солдатів у всьому Амарамовому війську.
Команда Каладіна перетнула будівельний майданчик, огинаючи штабелі дощок і купи тирси, і підійшла до великої деревяної конструкції. Скидалося на те, що вона пережила кілька великобур і побувала в битвах. Дірки та вмятини, розкидані по всій її довжині, були підозріло схожими на сліди від стріл. То це і є той «міст», що його вони «наводитимуть»?
«Так», подумав Каладін. Деревяний містблизько тридцяти футів завдовжки, вісім футів завширшки. Його передня й задня частини мали ухил донизу. Перил не було. Дошки були товстими, а центр укріплювали грубезні балки. І таких мостів стояло сорок чи пятдесят у ряд. Напевно, по одному на кожну казарму, тобто по загону на міст? Довкола збиралися близько двадцяти загонів мостової обслуги.
Ґаз роздобув собі деревяного щита й блискучу булаву, але для інших такого спорядження не знайшлося. Він швидко проінспектував групи мостонавідників і спантеличено зупинився біля команди Четвертого мосту.
А де ваш старший? запитав він.
На тому світі,відказав один з чоловіків. Кинувся в Безодню Честі вчора ввечері.
Ґаз вилаявся.
То у вас командири й на тиждень не затримуються? Буря на ваші голови! Вишикуватися! Я бігтиму поряд із вами. Слухати мої команди! Нічого, підберемо вам іншого, щойно зясується, хто ж залишиться в живих, Ґаз вказав на Каладіна. Ти, вельможне сімя, будеш позаду. А рештаворушіться! Бо ябуря на ваші головине збираюся знову отримувати прочухана через таких йолопів, як ви. Пішли! Хутчіш!
Решта взялися й стали піднімати міст. У Каладіна не залишалося вибору, окрім як зайняти своє місце у хвості. Він трохи помилився у своїх розрахунках: скидалося на те, що кожна команда налічувала від тридцяти пяти до сорока чоловіків. Поперек мосту вистачало місця для пятитри під настилом і два по боках, а вздовждля восьми, хоча в його команді був некомплект.
Каладін долучився до роботи, і міст нарешті підняли. Найвірогідніше, для його спорудження використовували найлегші породи деревини, та все ж готова конструкція була, хай їй буря, важкою. Каладін покректував, піднімаючи її на достатню висоту, а тоді майнув під настил. Решта теж кинулися до своїх місць по всій довжині мосту й помалу опустили його собі на плечі. Добре, що під днищем були хоч спеціальні держаки, за які його можна було тримати.
В інших членів команди плечі жилетів були підшиті мякою набивкою, яка слугувала для амортизації та вирівнювання різниці у зрості. Каладіну не видали жилета, тож деревяний держак тиснув йому на голе плече. Він нічого не бачив: зі спіднього боку настилу була виїмка для голови, і це перекривало огляд у всіх напрямках. Ті, хто стояв скраю, бачили більше: він підозрював, що їхні місця вважалися найбажанішими.
Дерево пахло оліфою та потом.
Пішли! долинув приглушений голос Ґаза, який стояв збоку.
Команда зрушила з місця й побігла підтюпцем. Каладін пихтів. Він не бачив, куди прямує, і лише щосили намагався не перечепитися, коли мостонавідники спускалися східним схилом на Розколоті рівнини. За лічені хвилини Каладін уже обливався потом і лаявся собі під ніс, а деревина натирала йому плечепросто вгризалася в нього. Незабаром із рани засочилася кров.
Бідолашний дурник, долинув голос збоку.
Каладін глянув управо, але огляд перекривали держаки.
Ти задихаючись, ледь вимовив він. Це ти мені?
Не треба було дратувати Ґаза, продовжив чоловік, і його голос звучав ніби з порожнечі.Він інколи дозволяє новачкам бігти з зовнішнього боку. Хоч і рідко.
Каладін спробував щось відповісти, та йому вже забило дух. Він гадав, що перебуває в кращій формі, але ж він провів вісім місяців, харчуючись баландою, терплячи побої та перечікуючи великобурі в льохах, що протікали, брудних хлівах або клітках. Навряд чи він був той же, що й колись.
Глибоко вдихни й видихни, сказав приглушений голос. Зосередься на кроках. Рахуй їх. Це допомагає.
Каладін прислухався до поради. Він чув, що поруч біжать інші мостонавідні команди. А ззаду долинали знайомі звуки маршу піхоти та цокання копит по каменю. Армія йшла за ними.
Під ногами весь час траплялися скелебруньки та невеликі пасма сланцекірки, і він спотикався об них. Ландшафт Розколотих рівнин виявився ламаним, нерівним, рванимчасто траплялися місцини, де оголена гірська порода виходила на поверхню. Саме тому мости й не були оснащені колесами: по такій пересіченій місцевості носії пересувалися значно швидше.
Незабаром його ноги перетворилися на суцільну рану. Невже не можна було видати йому черевики? Від болю він міцно стиснув зуби й продовжував бігти. Це просто чергова робота. Він витримає, він не здасться.
Звуки глухих ударів. Він ступає по деревині. Це стаціонарний міст, перекинутий через прірву між двома плато Розколотих рівнин. За лічені секунди Каладінова команда опинилася по інший його бік, і він знову відчув під ногами каміння.
Ворушіться! Ворушіться! горлав Ґаз. Не знижувати темпу, буря на ваші голови!
І вони бігли вперед, а за їхніми спинами армія ступила на міст: розлігся тупіт сотень чобіт, що ступали по дереву. Збігла ще дещиця часу, і кров з Каладінового плеча заструмувала по тулубу вниз. Дихати стало мукою, у боці болісно кололо. Він чув, як сильно засапалися іншіу тісному просторі під настилом ці звуки здавалися особливо гучними. Що ж, не один він мучиться. Хоч би чимшвидше добутися на місце.
Та ці надії були марні.
Наступна година перетворилася на справжні тортури, гірші за будь-які побої, що їх він зазнав у дні рабства, і за будь-яку рану, що її він отримав на полі бою. Здавалося, їм просто не буде кінця. Каладін туманно пригадував, що бачив стаціонарні мости, ще коли дивився на ці рівнини з-за ґрат фургона. Вони зєднували плато там, де прірви були найвужчими, а не там, де було би зручніше подорожнім. А це означало, що їм часто доводилося відхилятися в північному чи південному напрямках, перш ніж продовжити рух на схід.
Члени команди бурчали, лаялися, стогнали, а тоді замовкли. Вони перетинали міст за мостом, одне плато за іншим. Каладін так і не зміг роздивитися жодної прірви. Він просто бігусе далі й далі. Ніг не відчував. Але біг. Він знав, що варто лишень зупинитися, і його вибатожать. Здавалося, що плече стерлося до кісток. Він пробував рахувати кроки, та був занадто змучений навіть для цього.
Проте не припиняв бігти.
Нарешті Ґаз змилувався й наказав їм зупинитися. Каладін закліпав очима й зупинився, спотикнувшись і ледь не завалившись додолу.
«Віра!»проревів Ґаз.
Мостонавідники підкорилися команді. Руки Каладіна заледве слухалися йоговони ж бо стільки часу пробули в одному положенні, тримаючи настил.
«Майна!»
Чоловіки відійшли вбік, і ті, хто був під днищем, тепер взялися за міст із боків. Було важко й незручно, та, видно, члени обслуги мали достатню практику. Опускаючи, вони зуміли втримали міст, і той не перевернувся.
«Штовхай!»
Розгублений Каладін відступив на крок назад, а решта вхопилися за міст із боків або ззаду. Вони були на краю прірви, над якою не було постійного моста. Обабіч них інші мостонавідні команди теж штовхали свої мости вперед.
Хлопець озирнувся через плече. Це була армія із двох тисяч чоловіків, вбраних у темно-зелене та біле. Дванадцять сотень темнооких списників, кілька сотень кавалеристів на дорогих конях рідкісних порід. За ними великий загін важкоозброєних піхотинців і світлоокі у важких обладунках, з булавами та квадратними сталевими щитами.
Здавалося, вони навмисно обрали місце, де провалля було вузьким, а одне платотрохи вищим за інше. Міст був удвічі довшим, аніж ширина розколини. Ґаз вилаяв Каладіна, і той долучився до решти чоловіків, котрі зі скреготом штовхали міст по нерівній камянистій поверхні. Коли міст із глухим звуком вдарився об плато з протилежного боку прірви та став на місце, мостонавідники відступили, даючи дорогу кавалерії, яка на рисях перетнула його.
Каладін був настільки змучений, що навіть не дивився в той бік, а впав на каміння й лежав там горілиць, дослухаючись до звуків солдатських ніг, що гупали по настилу. Тоді повернув голову вбік. Решта мостонавідників також лежали. Між різними командами походжав Ґаз і, відкинувши щита на спину, хитав головою й бурчав щось про те, які вони всі нікчеми.
Каладін не хотів підводитись: кортіло й далі лежати там, вдивляючись у небо та забувши про все на світі. Але військовий досвід підказував, що це могло спричинити судоми. І тоді зворотний шлях виявиться ще важчим. Той досвід він належав іншій людині, з іншого життя. Заледве не з днів мороку. Може, Каладін і не був більше тим чоловіком, та він усе ще міг дослухáтися до його порад.
А тому, застогнавши, він примусив себе сісти й взявся розтирати мязи. Солдати перетинали Міст номер чотири, високо тримаючи списи й виставивши вперед щити. Ґаз дивився на них із неприхованою заздрістю, а навколо його голови танцювала Каладінова спрен. Попри втому, хлопця на мить узяли ревнощі: чому вона докучала тому пустобреху, а не йому?
За кілька хвилин Ґаз помітив Каладіна й спідлоба кинув на нього сердитий погляд.
Він дивується, чому ти не лежиш, промовив знайомий голос. Чоловік, котрий раніше біг поряд, тепер лежав на землі неподалік і дивився в небо. Він був старшим за Каладіна та мавна додачу до мякого, дружелюбного голосубите сивиною волосся й видовжене обличчя, обтягнуте загрубілою шкірою. І виглядав не менш змореним, ніж сам Каладін.