Шаллан сперлася спиною на одну з цих камянистих рослин, і та відразу ж втягнула й заховала свої вусики. З цього місця їй було видно весь Харбрант, вогні якого світилися внизу, немов вогненний каскад, що струмував униз по схилу стрімчака. У неї та її братів залишався єдиний вихідвтеча. Покинути напризволяще родинний маєток у Джа Кеведі й шукати притулку. Але де? Хіба ж залишалися ще старі союзники, яких її батько не відштовхнув?
А ще той дивний набір мап, який вони знайшли в його кабінеті. Що він означав? Батько рідко коли відкривав дітям свої плани. Навіть його радники знали дуже небагато. Геларану, її найстаршому братові, було відомо більше, проте він зник понад рік тому, і батько оголосив його мертвим.
Як і завжди, від згадки про батька їй стало недобре, і груди стиснув біль. Вона піднесла вільну руку до голови, відчувши раптове знесилення від усієї серйозності ситуації, в якій опинився Дім Давар, її ролі в цій ситуації та тієї таємниці, яку вона зберігала, ховаючи за десятьма ударами серця.
Агов, панянко! пролунав чийсь голос. Вона обернулась і з подивом побачила Ялба, котрий стояв на скелястому пагорку недалеко від входу до Конклаву. Група чоловіків у формі вартових сиділи довкола нього.
Ялб? приголомшено витиснула із себе Шаллан: він уже давно мав повернутися на корабель. Вона швидко наблизилася до нього й стала під невисоким виступом оголеної породи. Чому ти все ще тут?
Та, сказав він, усміхаючись, я ось прилаштувався грати в кабер із цими чесними й достойними панами з міської варти. Зметикував, що стражі правопорядку навряд чи мене обмахлюють, тож ми затіяли джентльменську гру, допоки я чекав.
Але ти не повинен був чекати.
Вигравати у цих добродіїв вісімдесят світлоскалок мене теж ніхто не примушував, зі сміхом відказав Ялб. Але я зробив і те, і друге!
Чоловіки, які сиділи довкола нього, виглядали куди менш життєрадісними. Їхня формалицарські плащі жовтогарячого кольору, підперезані білими крамними поясами.
Що ж, гадаю, мені саме час вести вас назад на корабель, мовив Ялб, знехотя ховаючи сфери, що купкою лежали біля його ніг. Вони переливалися різноманітними відтінками. Світло було слабкимтам були самі лише світлоскалки, проте це був неймовірний виграш.
Шаллан відступила, і Ялб зістрибнув з пагорка. Його партнери запротестували, та він жестом вказав на Шаллан:
Ви що, хочете, щоб я дозволив світлоокій жінці її суспільного стану самій добиратися на корабель? А я був гадав, що вилюди честі!
Протести стихли.
Ялб придушено хихикнув сам до себе, вклонився Шаллан і повів її далі вздовж алеї. Його очі блищали.
Прародителю бур, ну й сміхота: залишив законників без штанів. Щойно ця чутка розповзеться містомі в усіх портових генделиках мені наливатимуть за рахунок закладу.
Тобі не слід грати в азартні ігри, сказала Шаллан, не слід намагатися вгадати майбутнє. Я дала тобі ту сферу не для того, щоби ти змарнував її на такі безпутства.
Ялб засміявся:
А хіба ж це азартна гра, якщо наперед знаєш, що виграєш?
Ти махлював? нажахано прошипіла вона, оглядаючись на вартових, які знову посідали, збираючись продовжити гру при світлі сфер, розкладених на каменях перед ними.
Не треба так кричати, тихо проговорив Ялб. Однак скидалося на те, що він був дуже вдоволений із себе. Пошити в дурні чотирьох вартовихце вам не абищо. І досі не віриться, що я це зробив!
Ти розчарував мене. Так поводитись не годиться.
Ще й як годиться, якщо ти моряк, юна панно, стенув той плечима. Вони від мене саме цього й чекали. Слідкували за кожним моїм рухом, немов приборкувачі небесних мурен, а як же інакше? Адже справа була не в картах: вони намагалися збагнути, як саме я махлюю, а я намагався не дати їм вивести мене на чисту воду. Ох, попсували би вони мені шкіру, якби вчасно не зявилися ви!
Однак було схоже, що така перспектива його не надто лякала.
О цій порі дорога до порту й близько не була такою запрудженою, як раніше, проте довкола все ще снувала напрочуд велика кількість людей. Вулиця освітлювалася масляними ліхтарямибо сфери швидко потрапили б у чийсь гаманець, але багато перехожих мали з собою сфероліхтарики, заливаючи бруківку веселкою кольорового світла. Люди були майже як спреникожен окремого кольоруі рухалися хто куди.
То як, молода панно? запитав Ялб, обережно ведучи її через людський потік. Ви й справді хочете повернутися? Я ж бо сказав те, що сказав, лиш би виплутатися з тієї гри.
Так, я дійсно хочу назад на корабель.
А як справи з вашою принцесою?
Наша зустріч не дала сподіваних результатів, скривилася Шаллан.
Вона не прийняла вас? Та що з нею таке?
Хронічне всезнайство, гадаю. Вона досягла такого успіху в житті, що тепер висуває нереальні вимоги до інших.
Ялб нахмурився, допомагаючи Шаллан оминути групу гульвіс, котрі, спотикаючись, пленталися по дорозі. Чи не зарано було для таких розваг? Ялб випередив її на кілька кроків, тоді повернувся і попрямував задом наперед, весь час поглядаючи на неї.
Але ж це якесь безглуздя, панянко. Чого ж їй іще може кортіти, якщо не вас?
Очевидно, куди більшого.
Але ж висама досконалість! Даруйте, що кажу вам це прямо в обличчя.
Це тому, що ти йдеш задом.
Зате повторюю без задньої думки: ви, панянко, виглядаєте хоч кудиз якого боку не подивись.
Вона мимоволі всміхнулася. Матроси капітана Тозбека були про неї аж надто високої думки.
З вас би вийшла ідеальна підопічна, вів далі Ялб. Гарна, шляхетна, з вишуканими манерами і таке інше. Мені не надто до душі ваша думка про азартні ігри, але цього варто було очікувати. Бо ж яка пристойна жінка через це не сваритиметься?! Це все одно, якби сонце перестало світити чи море побіліло.
Або Джасна Холін усміхнулася.
Точно! У будь-якому разі ви просто бездоганна.
Ти дуже любязний.
Але ж це правда, сказав він і зупинився, вперши руки в боки. То, значить, на цьому й усе? Ви збираєтесь здатися?
Вона спантеличено глянула на нього. Той стояв серед метушливої вулиці, облитий жовтогарячим світлом ліхтаря, що падало зверху: руки в боки, білі брови тайлена звисають уздовж щік, із розхристаного жилета виглядають голі груди. У маєтку її батька такої пози не наважувався прибрати жоден громадянинхоч якого високого рангу.
Але ж я зробила все можливе, щоб переконати її,відказала Шаллан, заливаючись румянцем. Пішла до неї вдруге, і вона знову відмовила мені.
Дві спроби, так? Коли граєш у карти, треба обовязково зробити й третю. Вона найчастіше виявляється виграшною.
Шаллан нахмурилася:
Але ж це неправда. Закони ймовірності та статистики
Я мало що петраю в математиці, побий її грім, мовив Ялб, схрестивши руки на грудях, але дещо тямлю в Пристрастях. Виграш приходить саме тоді, коли він конче потрібенось у чім річ.
Пристрасті. Поганське марновірство. Проте Джасна говорила те саме й про охоронні ґліфи, тож, напевно, усе залежить від того, з якого боку глянути.
Спробувати втретє Шаллан здригнулася від самої думки про те, яким гнівом спалахне Джасна, якщо потурбувати її ще раз. Не випадало сумніватися, що вона візьме назад свою пропозицію щодо навчання у неї в майбутньому.
Але ж Шаллан усе одно ніколи не зможе скористатися нею. Це ніби скляна сфера, всередині якої немає самоцвіту. Гарненька дрібничка, яка нічого не варта. Тож чи не краще було натомість скористатися з останнього шансу посісти місце, якого вона потребувала негайно?
Нічого не вийде. Джасна висловилася чітко й недвозначно: поки що Шаллан бракує знань.
Поки що бракує знань
У голові Шаллан спалахнула ідея. Приклавши захищену руку до грудей, вона стояла посеред дороги, зважуючи всю зухвалість свого задуму. Найімовірніше, її вишпурнуть із міста на вимогу Джасни.
З другого боку, якщо вона повернеться додому, не вичерпавши всіх можливостей, то чи стане їй духу глянути братам у вічі? Вони залежали від неї. Уперше в житті вона була комусь потрібна. Ця відповідальність спонукала її до дії. І лякала її.
Мені би розшукати торговця книгами, мимоволі проговорила вона, і її голос ледь затремтів.
У відповідь Ялб звів брову.
Третя спробанайчастіше виграшна. Як гадаєш, ти зможеш знайти для мене торговця книгами, чия крамниця ще відкрита о цій порі?
Харбрантвелике портове місто, панночко, відповів той зі сміхом. Крамниці тут відкриті допізна. Просто почекайте на мене тут.
Він ринувся у вечірній натовп, залишивши її в тривожному очікуванні та з невисловленим протестом на вустах.
Зітхнувши, вона скромно присіла на камяний цоколь ліхтарного стовпа. Там мало бути безпечно. Вона бачила інших світлооких жінок, котрі проходили вулицею, хоча нерідко їх несли в паланкінах чи везли в уже знайомих їй маленьких ручних візках. Час від часу вона навіть бачила справжні екіпажі, хоча лише дуже багаті люди могли дозволити собі тримати коней.
За кілька хвилин, немов матеріалізувавшись нізвідки, з натовпу вискочив Ялб і заклично махнув їй рукою. Вона підвелася й поспішила до нього.
Може, візьмемо візника? запитала Шаллан, йдучи за ним у напрямку широкого провулка, що вів кудись убік по схилу, на якому стояло місто. Ступала вона обережно: її спідниця була досить довга, і дівчина боялася подерти поділ об каміння. Оторочку на ній неважко було замінити, проте Шаллан не могла дозволити собі марнувати сфери на такі витребеньки.
Нє-є,відповів Ялб, це зовсім поруч.
Він вказав рукою кудись углиб іще однієї бічної вулиці. На ній стояла ціла низка крамниць, що здиралися крутим схилом угору, і над входом до кожної з них красувалася вивіска з диґліфом, що означав «книга». Причому ґліфи, які утворювали його, нерідко бували ще й стилізованими під те, що позначали, щоб неписьменні слуги, котрих відправили по покупки, могли без проблем їх розпізнати.
Торговці однаковим товаром чомусь люблять триматися купи, пояснив Ялб, потираючи підборіддя. Дурість, як на мене, та, видно, гендлярівони як риби: де клюнула одна, там і решту лови.
Те саме можна сказати про ідеї,мовила Шаллан, рахуючи. Шість різних крамниць. Вітрини кожної були залиті Буресвітломрівним і холодним.
Третій зліва, сказав Ялб, указуючи рукою. Торговця звати Артмирн. За моїми даними, він найкращий.
Це було тайленське імя. Схоже, Ялб розпитував своїх земляків, і ті направили його сюди.
Дівчина кивнула морякові, і вони помалу видряпалися крутою камянистою вулицею, діставшись до магазину. Ялб не став заходити: вона помітила, що багато хто з чоловіків почувався ніяково, щойно справа доходила до книжок і читаннянавіть ті, хто не визнавав воринізму.
Вона протиснулася крізь дверімасивні, деревяні, з двома кришталевими панелямий опинилася в теплій кімнаті, не знаючи, чого очікувати. Шаллан ніколи не ходила до крамниці, щоби що-небудь купити: або посилала слуг, або торговці приходили до неї.
Приміщення виглядало дуже привабливо. Два великі, зручні крісла стояли біля каміна, довкола палаючих головешок якого танцювали вогнекузьки. Підлога була деревяною. Суцільне деревобез жодних швів між дошками. Напевно, її створили за допомогою Душезаклинача просто з камяного фундаменту. Що ж, і справді на широку ногу.
У задній частині кімнати за прилавком стояла жінка. На ній були вишита спідниця й блузка, а не глянсувата шовкова сукня-хава, яку носила Шаллан. Хоч та й була темноокою, та гроші в неї явно водилися. У воринському королівстві вона б належала до першого чи другого нану. У тайленів був власний табель про ранги. Вони хоча б не були цілковитими язичниками: з повагою ставилися до кольору очей, а захищена рука жінки була затягнута в рукавичку.
Книжок там було небагато. Кілька на прилавку й одна на пюпітрі біля крісел. На стіні цокав годинник, до якого знизу було підвішено з дюжину мерехтливих срібних дзвоників. Кімната радше справляла враження чиєїсь домівки, ніж крамниці.
Жінка сунула в книжку закладку і всміхнулася до Шаллан. Улеслива, навязлива посмішкаледь не хижа.
Прошу, Ваша Світлосте, сідайте, сказала вона, махнувши рукою в сторону крісел.
Її довгі білі брови тайленки були звиті й звисали з обох боків обличчя, наче буклі зачіски.
Шаллан несміливо сіла, а жінка задзвонила у дзвоник, захований під прилавком. Незабаром до кімнати перевальцем зайшов огрядний чоловік, убраний у жилет, який, здавалося, от-от мав луснути під натиском черева. Його волосся вкривала сивина, а брови були зализані назад, за вуха.
Ах, сказав він, сплеснувши пухкими руками, мила юна панно. Ви шукаєте цікавий роман? Таке собі, знаєте, легке чтиво, щоб заповнити жорстокі години розлуки з утраченим коханням? Чи, може, книгу з географії, що містила би детальний опис екзотичних країв?
Він звертався до Шаллан її рідною веденською, але в тоні вчувалася певна поблажливість.
Я Ні, дякую. Мені потрібна розлога добірка книг з історії та три праці з філософії,вона задумалася, намагаючись пригадати імена, які згадувала Джасна. У вас є Плаціні, Ґабратін, Юстара, Маналіне та Шаука-дочка-Гасвета?
Нелегкий перелік для такої молодої особи, зауважив чоловік, кивнувши жінці, яка, напевно, доводилась йому дружиною.
Та зникла в задній кімнаті. Її допомога була необхідною, щойно треба було щось прочитати, адже навіть якщо торговець і сам це вмів, він не став би ображати відвідувачів, займаючись таким неподобством у їхній присутності. Його справою були гроші: у більшості випадків торгівля вважалася чоловічим мистецтвом.
Але чому така квітка, як ви, панянко, переймається такими темами? запитав продавець, опускаючись у крісло навпроти неї.Чи не можу я зацікавити вас милою романтичною історією? Моя крамниця якраз спеціалізується на них. Молоді дами з усього міста звертаються до мене й завжди знаходять тут найкращий вибір.
Його тон дратував Шаллан. Їй і так було неприємно усвідомлювати, що вонагіперопікувана дитина. Невже існувала гостра необхідність іще й нагадувати їй про це?
Романтичною історією? повторила вона, тримаючи портфель ближче до грудей. А чого ж, непогана ідея. Чи не знайдеться у вас раптом примірничка «Ближче до вогню»?
Торговець закліпав очима. «Ближче до вогню» була написана від імені чоловіка, який повільно сповзає у божевілля, ставши свідком голодної смерті власних дітей.
А ви впевнені, що бажаєте чогось аж настільки хм амбітного?
А ви вважаєте амбіції аж такою неналежною для молодої жінки річчю?
Ні, ну що ви, аж ніяк, він знову всміхнувсятією густо намазаною, зубатою посмішкою, якою часто всміхаються гендлярі, намагаючись улестити клієнта. Бачу, що видама з перебірливим смаком.
Саме так, твердо вимовила Шаллан, хоч її серце злякано тріпотіло. Невже їй судилося вступати в суперечку з кожним зустрічним? Завжди вимагаю, щоб їжу для мене готували вкрай ретельно, і, трапляється, перебираю харчами, бо мої смакові рецептори дуже чутливі.
Даруйте. Я мав на увазі, що у вас перебірливий смак щодо книг.
От чого не куштувала, того не куштувала.
Гадаю, Ваша Світлість зволить кепкувати з мене.
Поки що ні. Я ще до пуття й не починала.
Я
Втім, вела далі Шаллан, ви мали рацію, порівнюючи розум зі шлунком.
Але ж
Дуже багато хто з нас, знову перебила вона торговця, аж надто переймається тим, що кладе собі в рот, і набагато меншетим, чим наповнює свої вуха й очі. Хіба не так?
Він кивнув, очевидно, не сподіваючись, що відвідувачка дасть йому відповісти і в черговий раз не перебє. Десь у глибині душі Шаллан відчувала, що дозволяла собі аж надто багато, та що причиною цього були знервованість і роздратування після зустрічей із Джасною.
Проте в той момент її це не цікавило.
Перебірливий, повторила вона, немов пробуючи на смак. Не впевнена, що можу погодитися з вашим вибором слів. Перебирати означає мати упередження проти чогось, прагнути до винятковості. Та хіба ж можна дозволити собі прагнути до винятковості там, де, навпаки, йдеться про те, щоби щось вкладати? Хоч їжу, хоч думки?
Гадаю, так, відповів торговець. Адже ви сама це щойно сказали.
Я сказала, що ми маємо вдумливо обирати те, що читаємо чи їмо. Та я не говорила про винятковість. Скажіть, що, на вашу думку, станеться з людиною, яка їсть лише солодощі?