Тут завжди пахло чимось дивним. Хімікаліями, малиною, давніми книжками, вологим мохом, шоколадом, горілим пластиком, а от сьогодні, наприклад, свіжою кавою. Сама кімната була вузьким простором, що лишився після того, як сюди втиснули ліжко, стіл розміром зі шкільну дошку, а також височенну стінку, забиту зошитами, приладами, коробками, інструментами, порожніми й заповненими різним мотлохом банками Обурливіше за все було те, що Стефан-Миколай абсолютно точно знав, де і що в нього лежить; це нагадувало випендрьож і фокусництво, й азартний Чепурун не втрачав надії колись зловити приятеля на неуважності але поки лише зазнавав поразок.
На балконі ж Стефан-Миколай спорудив собі лабораторіюі це була всім лабораторіям лабораторія! Либонь, не кожний інститут таку має, про школи й говорити нічого.
Ніхто зі Штальбаумів не мав доступу до цієї святеє святихза винятком дрібної, капосної, але абсолютно неповторної Уни. І діяти треба було швидко, поки вона не повернулася зі школи.
Звідкись із верхньої полиці Стефан-Миколай видобув ручний млинок, з-під ліжка витяг лускунчика. Вміст наплічника і сумок вивантажили на стіл, посортували. Дрібні зуби та фрагменти слід було сховати, найкрупніші перемолоти і теж сховати.
Чепурун, побачивши млинок, лише зітхнув. Хоча офіційно використовувати драконові рештки було заборонено, їх, ясна річ, видобували й ними користувалися. В інтернеті було безліч порад, як знешкодити кістки, там можна було знайти схеми млинків і кісткошукачів, рецепти драковянки, розповіді про вдалі спроби переплавити кістки у криваве золото і про те, як із них виточувати деталі до всяких хитромудрих механізмів, дуже корисних, просто незамінних у побуті. Кістковим порошком намагалися труїти щурів, попелиць і довгоносиків, його використовували при хіміотерапії; з кісток робили клавіші для особливо коштовних фортепяно із бездоганним, принадним звучанням, амулети від смутку та зневіри, «непереможні» шахи. І, звичайно ж, на ортинських базарчиках дечим приторговувалинишком, наче для абсолютно інших цілей. «Хочете оригінального лускунчика, еге ж, у вигляді генерала Нусскнакера, це і патріотично, і практично. У великій сімї, як то кажуть, дзьобами не клацають, ха-ха», а потім це ж уже твоя, не продавця справа, що саме ти розколюєш сталевим генералом: горіхи чи кістки. Чи просто тримаєш як прикрасу на буфеті, а ви що подумали, пане перевіряючий єгерю?..
Але коштувало все це добро недешевоі Чепурун, якщо вже залишився без млинка, то надовго. Тепер взагалі його знахідка зі скарбу перетворювалась на безглузду, навіть небезпечну річ. Звичайно, не один Губатий торгував в Ортинську порохом із драконових кісток, але після сьогоднішнього випадку решта перекупників пощезає надовго, нема дурних.
О, погляньте-но, погляньте! Чепурун відволікся від спроб розколоти черговий хвилястий зуб і ввімкнув голосніше звук на широченній плазмі, що висіла над столом. Телик вони врубили, щоб не привертати уваги пана Клеменса. Та й новини варто було послухати.
Їх саме транслювали. Відважний єгер, здригаючись щоками, повідомляв, що в результаті планового обшуку в одному з гаражів на вулиці Трьох Царів виявлено підпільні склад і фабрику, що переробляла драконові кістки. Злочинне угруповання, причетне до створення і використання згаданих складу і фабрики, затримано, провадиться слідство.
За спиною єгеря було видно гаражі зокрема й батькіíв; довкола юрмилися роззяви, але виглядало все так, наче в інші ніхто й не потикався, тільки у той, що належав Губатому. І надворі, коли знімали сюжет, був ранок, аж ніяк не полудень.
Вони все знали заздалегідь, сказав Стефан-Миколай. Він якраз видобував із надр стінки різноманітні посудини для зберігання порошку й зубів, і був зовсім не у захваті від новин.
Та це ж супер! хмикнув Чепурун. Натиснув, хекнув. Відкинув сталеву щелепу і заходився витрушувати уламки в миску, з якої їх потім визбирувала Марта. Отже, всі задоволені. Єгері розкрили крупну справу, а Губатий не здав своїх приятелів
Але хтось, тихо завершив Стефан-Миколай, запустив дезу. Про обшук після обіду. Врубаєшся?
Щелепи відвисли: і та, якою Чепурун збирався розколоти наступний драконів зуб, і власне Чепурунова.
Але ж за нами за нами ніхто не стежив.
Або ми нікого не помітили.
Марта щільно закрутила і обережно передала Стефану-Миколаю заповнену по вінця банку з-під кави.
Слухайте, сказала, яка різниця? Якщо це випадковість, нема чого рипатись. А якщо хтось справді хотів ну, я не знаю, сполохати нас чи не нас, добре, сполохали. Що далі? Вдома у нас нічого немає, в гаражі теж. Прийдуть перевірятита будь ласка! А ви взагалі ні при чому, головнетобі, Чепуруне, не тягати порошок із собою. Стефа навряд чи перевірятимуть, їм просто на думку не спаде. Та й нахабності не вистачить.
І тут вона подумала про Людвіга. Про Людвіга, про батька, про те, як легко під час обшуку можна підкинути щось у дім. Аби привід був.
Але і тут вона вже нічим зарадити не могла, чи не так? Ну правда ж, не могла?!
Чепурун раптом відкашлявся і підвівся. Судячи з виразу обличчя, йшлося про щось серйозне, тож цього разу навіть Стефан-Миколай втримався від дошкульних коментарів.
Я от думаю А може, хай йому грець? Бен зітхнув так глибоко і надривно, наче збирався нарешті освідчитися в коханні Терезі Когут із паралельного «В». Це, звичайно, гроші. І великі, еге ж. Я розумію. Але якщо вже все так складаєтьсявикинути до біса, зараз от пітиі в унітаз. Чи ні, в унітаз погано, люди можуть постраждати Зарити тоді! Узяти і зарити, га?
Стефан-Миколай стенув плечима:
Та я не проти. Мені для дослідів багато не треба, я відкладу, а рештуяк хочете. Я гадав, це тобі й Марті конче потрібно.
Але ж підставляємо тебе!
Він усміхнувся:
Справді? Якщо ти тільки через цезабудь. Марта правильно сказала: їм зухвалості не стане сюди поткнутися. Обшук у квартирі пана Штальбаума? Хочу на це подивитись. Батько їм голови повідриває.
Марта слухала їх, закусивши губу. Прикидала, зважувала. Вирішувала.
Стефан-Миколай, клацнувши пультом, вимкнув плазму і обернувся до них, серйозний як ніколи.
Слухайте, давайте відверто: ситуаціягівно. Вона і раніше була самі знаєте: якщо звязався із кістками, інакше не буває. Але заразпросто гівно гівняне. І стає дедалі гірше. І що Губатого
Я знаю, знаю! не витримала Марта. Ти мені казав ви обидва казали, щоб я із ним не мала справ. Але це моє рішення, ясно!
І що Губатого спіймали, мені не подобається, спокійно провадив далі Стефан-Миколай, і що обшуки почалися, і що раптом виник дивний Чепурунів ванхелсінг-усезнайка. І це, гадаю, не кінець. Але погляньмо з іншого боку. Для Бена кісткиреальний шанс зібрати хоч би трохи грошенят.
Але штука була навіть не в шансі в нагальній необхідності. Чепурун ніколи не позичав у Стефана-Миколая, хоча той пропонував, Марта знала. А враховуючи питущого батька і матір, яка гарувала з ранку до ночі, але заробляла копійки, перспективи вступу в Бена були нікудишні. Значитьармія. З усім, що з цього випливало.
Далі Марта. Та ж сама історія: Губатий, яким би стервом він не був, дозволяв їй заробляти. А Інкубаторце добре, але ж так, на кишенькові витрати, правда? І тепер, коли Губатого спіймали, чи багато зявиться інших варіантів?
Він помовчав, обвів їх поглядом.
Лишилося менше року. На кінець весни
Або ми виберемось звідси, підсумував Чепурун, абовже ніколи.
Що пропонуєш? спитала у Стефана-Миколая Марта.
Той узяв зі стола найбільший зуб, розгорнув плівку, зважив його у руках.
Пропоную
Саме цієї миті двері прочинилися й до кімнати зайшов пан Клеменс. Він усміхався і котив перед собою візок, які бувають у кінона них зазвичай привозять до готельного номера вечерю. Сервіровка тут, ясна річ, не вирізнялась аж таким шиком, натомість зготовлено все було із любовю та смаком, дід Стефана-Миколая страшенно любив куховарити і не пропускав жодної можливості побалувати друзів онука чимось смачненьким. Певний час голова сімї, пан Георг Штальбаум, намагався щоб усе було, як у правильних людей: найняв кухарку, із найкращими рекомендаційними листами, але та зрештою здалася і звільнилася: для неї просто не було роботи в цьому домі.
Сьогодні у центрі візка вмостилосяМарта це одразу зрозумілакурча по-тульськи, у пікантному соусі. Фірмова страва пана Клеменса, який, коли вірити сімейній легенді, в артиці познайомився з виходцем із Крайнього Туле, а вже той навчив його кількох екзотичних рецептів. Ясна річ, в артиках нічого такого не готувалита й не могли; рецепти переповідали одне одному як дивовижні історії. Як закляттясподіваючись, що колись виберуться і все це зможуть скуштувати.
Чого ж ви на стук не відповіда Голос пана Клеменса урвався. Дідстрункий, сивий красень, що завжди тримав армійську поставу, завмер і наче змалів. Обличчя його пополотніло, стало неживим, губи затремтіли. Він рвучко, не озираючись, зачинив двері й притиснувся до них спиною.
Діду?.. Акуратно спитав Стефан-Миколай. Ти чого?
Пан Клеменс помовчав, нарешті змусив себе випростатись і відірватись від дверей. Він клацнув засувкоюзвичайнісінькою, хиткою, таку вибити вистачить одного ударуі обережно перетнув кімнату. Наче йшов полем, засіяним ну так, драконовими кістками.
Давно це тут? спитав він, не дивлячись ані на Марту, ані на Чепуруна. Лише на власного внука. Давно оце перебуває в нашому домі?
Щойно принесли, швидко відказала Марта. Ми щойно
Він скинув рукуМарта замовкла.
Тоді старий простягнув долоню і взяв у Стефана-Миколая цей зуб.
Ми знешкодили їх, діду. Ми ж не ідіоти.
Пан Клеменс покрутив зуб так і сяк, дивлячись на нього, наче на старого знайомця. Чи на лютого ворога.
Він провів кострубатим пальцем по хвилястому краю, згори вниз, повторюючи кожен вигин. Долоні в нього, як і у Стефа, були в рубцяхот тільки навряд чи рубці пана Клеменса лишилися після хімічних дослідів.
Зуб був чорний, як і всі інші, але там, де його торкалася людська плоть, із глибин наче проступали смарагдові іскорки.
«Знешкодили»? Пан Клеменс поклав зуб на шматки плівки та фольги. І як саме, дозволь поцікавитись?
Марта і хлопці обмінялися поглядами. Марта хотіла була відповісти, але Стефан-Миколай випередив її:
Неважливо, як саме. Ти ж не про це хочеш поговорити, правда?
Старий обтрусив долоні, старанно витер їх носовою хусточкою.
Розумні, промовив втомлено. Не ідіоти. І що ви планували з усім цим робити? Здати єгерям? Перекупникам? Ви хоч новини дивилися?
Він поглянув на них і коротко кивнув:
Виходить, дивилися. Це все якось повязано із тією справою?
І так, і ні. До лабораторії ми не маємо жодного стосунку, присягаюся.
Просто хотіли їм перепродати, знову кивнув старий. Він пристукнув пальцями по столу, кілька уламків гойднулися, один навіть підскочив. Хтось знав?
Тиша.
Отже, знав. Коли ви їх видобули? Та не мовчіть, бодай вас В останній момент він сам урвав себе і гупнув по столу, цього разу всім кулаком.
У неділю, сказала Марта.
Уже не було чого втрачати. Та й брехати не хотілося: пан Клеменс завжди добре до них ставився.
Приблизно після обіду, якщо це важливо.
Зберігали де?
У нас у гаражі. Тобто у мене.
Він пожував нижню губу, зітхнув.
Багато людей відтоді перебувало поряд із ними?
Туди взагалі ніхто не ходив до сьогоднішнього ранку, втрутився Стефан-Миколай. І прошу, не розмовляй із нами так, наче ми наче немовлята якісь!
Пан Клеменс несподівано заспокоївся. Він пригладив ламаною своєю пятірнею сніжно-білу чуприну, потім склав руки на грудях і проголосив:
Немовлята, хто ж іще. Збирайте все це, негайно. І обережніше, ані крихти щоб не лишилося.
Хочете віддати єгерям? здавленим голосом вимовив Чепурун. Але ж вони запитають, де ми знайшли. І коли. І чому одразу не повідомили О-о-ох
Чхати я хотів на єгерів. Але цього бруду в моєму домі не повинно бути.
Стефан-Миколай хитнув головою:
Тільки не починай. Це лише кістки ну, токсичні. Але не більше того. Чи ти теж віриш у те, що «дракони були матеріалізованим абсолютним злом, втіленням хаосу і нестабільності»?
Немає ніякого абсолютного зла, відрубав пан Клеменс. І добра теж немає. Це нісенітниця, вигадка. Зло завжди дуже конкретне. І завжди дуже індивідуальне. Злоце те, що завдає одна людина іншій: свідомо, абсолютно точно розуміючи, якими будуть наслідки. Жадаючи цих наслідків. Насолоджуючись ними.
Він поплескав себе по кишенях, потім кивнув Стефану-Миколаю:
Принеси-но мені люльку, будь ласкавий. І тютюнцю відсип, я знаю, в тебе є.
Тобі ж шкідливо
А тобі для дослідів, еге ж. Давай, без зайвих розмов. І там Маряна прийшла, простеж, аби сюди не потикалася.
Маряною звали прибиральницю, яка доглядала за квартирою Штальбаумів, не зазіхаючи на кухнюна радість і самій Маряні, і пану Клеменсу.
Старий запалив люльку, долонею відсунув убік фольгу і плівку, сперся на край столу.
Збирайте, збирайте. Гадаєш, читатиму твоїм приятелям моралі, га, онучку? Це не до мене. А про зло От це все, що ви сюди притягли, воно колись було живим. Дуже конкретним. Ти ж історію вчив? Графіки бачив, картинки? Дракон за драконом, народжувалися нізвідки, жили хто десять, а хто і сто років, потім здихали.
Пан Клеменс посмоктав люлечку, видихнув, мружачи очі.
Не знаю, як давні, а цей був неймовірно красивий. Причаровував, погляду було не відвести. І навіть не страшно, коли дивишся, це от як на хижака в зоопаркутільки вплив могутніший. Коли бачиш таке чортове створіння, йому хочеться поклонятися, воноідеальна істота, вінець природи. І навіть по-своєму справедливе. Тому, гадаю, їм так легко вдавалося захопити владуі так просто її втримувати.
Гіпноз? обережно спитав Чепурун.
Самогіпноз. Красиве не може бути жахливим, чи не так? Величнегидким? І якщо воно спалює будинки, пожирає жінок і дітей, переплавляє на золото все, що було тобі дорогим, значить, так і має бути. От усе це, кивнув він на кістки, які вони поквапом запаковували, нічого нового не створювало. Нічого ззовні не привносило. Воно просто витягало з кожного те, що в ньому вже сидить, від народження. Роздмухувало, підгодовувало, змушувало рости із дня у день. А потім харчувалося усім цим сміттям, всотувало в себеі саме зростало, дуже швидко, просто неймовірно.
Він помовчав, можливо, чекаючи питань, а може, підбираючи потрібні слова.
Тепер, сказав, тварюка здохла. Але кісткиот вони. Ви, дітки, чули щось про таку штуку, як фоссилізація?
Ясна річ, Марта із Чепуруном не чули. Ясна річ, Стефан-Миколай чув.
Ти про те, як жива плоть перетворюється на скамянілість?
Я про те, як на них перетворюється плоть мертва, взагалі-то. Але суть ти вловив правильно, молодець. Пан Клеменс кивнув Марті та Бену. Якщо зовсім спрощено: кістки, які ви бачите в музеях, динозаврів, мамонтів, акул давніх, все це, власне, не кістки. Їхній первинний склад змінився, вони «наситилися» мінеральними сполуками. Але для цього потрібно багато, дуже багато часу. А тепер поміркуйте: дракони жили не колись давно, навіть найстарші з нихякщо з погляду серйозних геологічних процесівздохли мить тому. У їхніх кісток не було шансу на те, щоб скамяніти.
Але ж і зотліти вони не зотліли, ти до цього ведеш?
Правильно, правильно! І не зотліли, і розпаду не зазнали. Роки минаютьі прошу ласкаво, поперли назовні, давайте, викопуйте нас, використовуйте: перетворюйте на трунок, підмішуйте у самогонку, в тютюн
Чепурун помотав головою:
Але це ж нісенітниця. Як їм вдалося зберегтися, якщо
Якщо все, що я кажу, правда? Не переживайтаки правда. А наситилися вони не після того, як дракон здох, а поки ще був живий. От усім тим, що він із людей витягав. Злістю, заздрощами, відчаєм, підлістю, всіма нашими зрадами та всією нашою брехнею. А головнененавистю. Ненавистьце те, від чого він аж розцвітав, сучий кіт. І я, тицьнув у них пальцем пан Клеменс, зарубайте на носі раз і назавжди, не мораль вам читаю. До дупи мораль, ціна їйгріш. От усе те, про що я кажу, тут, у кожному шматочку кістки. Не фігуральнобуквально. Тому хоч затанцьовуй ти це лайно, хоч поливай жертовною кровю, знешкодити не зумієш. Хіба на якийсь час притлумиш ефект. Приспиш тварюку.