Старий занервував, потер лисину, кашлянув.
Н-ну, протяг, ну добре. Але тільки на добу. Є причини
Він невизначено помахав папкою у повітрі.
Так, звичайно. Розумію.
Іди ж нарешті!
Я, мабуть, ще зазирну до вас пізніше, якщо дозволите. Раптом
Я похитав головою.
Не варто. Гадаю, серйозні результати будуть лише зранку, а ймовірнішенавіть увечері. Тож
Зрозумів. Тодіна добраніч. Щиро дякую, що погодилися допомогти. На все добре, парубче.
От і зявилася причина завтра відмовитися від сеансу. Зізнатися, не хотів би посилатися на здоровя.
Я витяг чистий аркуш паперу, олівець, кишеньковий словник (якщо я обходився без нього при читанні «Феномену», то тут уженіяк); увімкнув настільну лампу.
Кілька наступних годин минули непомітно, я навіть перестав турбуватися про розлади здоровя. Я забув про навколишній світ, і лише сильний голод змусив відірватися від дешифровки. Спустився у Велику залу (там нікого не було), поїв як слід і знову взявся до роботи.
Заснув пізно вночі, і весь час, поки лежав, загасивши світло, перед очима миготіло плетиво давніх знаків, що таїли в собі думки людини, яка жила Боги знають коли. Дивно!
ДЕНЬ ОДИНАДЦЯТИЙ
Вставайте, пане!
У-у, зануди!
Уже встаю!
Але якщо ви сподіваєтеся, що я зараз помчу в оту кімнатку на першому поверсідзуськи! Хоча
Учорашня робота з розшифровки папірця, принесеного «академіком», налаштувала мене на добродушний настрій. Дурнуваті побоюваннягеть! Я цілком здорова людина і доведу це, відправившись до клятої кімнатки й сприймаючи Мугідові оповіді. Я цілком здорова людина!
Вже у Великій залі, я збирався повідомити Чрагенові, що робота завершена, але він чомусь відвернувся і почав пожвавлено спілкуватися з пані Валхір. Напевне, хоче, аби таємниця залишилася «між нами». Нехай!.. Я сьогодні добрий.
Коли вся наша групка спустилася вниз, я на мить відчув невпевненість та страх перед тим, на що збираюся знову погодитися. Я вже хотів піти геть, вигадавши якусь причіпку, але в цей час Мугід пильно подивився на мене, як зазвичай дивляться ну не знаю, як дивляться хлопчиська: «Слабо?»
Не слабо!
І я приєднався до сприймачів. Який же я все-таки
ОПОВІДЬ ДВАНАДЦЯТА
Який же я все-таки бовдур!
Бред Охтанг заплющив очі й деякий час розглядав помаранчеві та жовті кільця, що жили своїм незбагненним життям, паруючись та розпадаючись на дрібніші. Кільця сміялись, а смужки зневажливо кривлялися: «Який же ти все-таки бовдур!»
Розбивайте табір, звелів він і розплющив очі, аби подивитись у темряву. Темрява рухалася, втомлено перемовлялася та брязкала збруєю. Бред Охтанг глянув вище, туди, де темрява переходила у нічне небо. Вгорі височіли велетенські спухлі пальцівартові вежі Ашедхуну. Там стояла тишані вогника, ні руху.
Чекають. Вони все давним-давно знають і тільки чекають, коли ми зайдемо. Прокляття!
Данн (півничани сказали б «старегх») зовсім недоречно позіхнув та спішився. Божевільний, на межі сил та можливостей марш через усю країну, організований лише для того, аби тепер половинаі це в кращому випадкувійська хумінів загинула в триклятій ущелині. «Так наказав Оберігаючий». І братам начхати, що неможливо проскочити таку невеличку, по суті, ущелину Кріна. «Так наказав Оберігаючий».
Раби вже напинали шатро, розпалювали вогонь у триногах, давали вівса коням. Дозорні відїжджали до периметра майбутнього табору, решта спішувалася, аби піймати ті нетривалі години відпочинку, які були їм подаровані.
До Бреда підійшов Нол Угерол, уклонився.
Довго стоятимемо, данне?
Та пішов ти!..
Ще не знаю, Співрозмовнику. Гадаю, не довше, ніж необхідно.
Жрець нового Бога, цей підступний шакал, кивнув, від чого тонка заплетена кіскавсе, що лишилося від пишної колись чуприниздригнулася. Потім, уже без жодного слова, жрець пішов геть.
Бред Охтанг із погано прихованою зневагою подивився вслід Співрозмовникові й укотре подумав: Ця людина зараз могутніша за тебе. Точніше, могутній не він сам, а ті, хто стоїть за ним, що, зрештою, майже нічого не змінює.
Данн знову позіхнув та подався до шатра, кинувши повід рабові-конюху. Нол Угеролпроблема майбутня; ущелина, яка «гостинно» пролягла перед армієютеперішня.
У шатрі він скинув із себе важкий плащ (той впав додолу, здійнявши хмарку пилу, що деякий час висіла у повітрі), всівся на лавочку поряд із триногою, блаженно простягнувши ноги. На кілька хвилин можна розслабитися і ні про що не думати. Потім Потім одна надіяна те, що Гук Нівіл виконав своє завдання.
/зміщенняйде над видноколом грозова хмара/
Як зясувалося, Джергіл поквапився. Хуміни, хоча й підійшли до Кріни, але заходити в ущелину явно не збиралися. Найпильніші з вежевого гарнізону, поспостерігавши за ворогом, повідомили, що той, швидше за все, налаштовується розбивати табір. Правильно, взагалі-то, робить.
Якби хуміни втнули дурницю та зайшли в Кріну зараз, можливо, план Талігхіла став би просто зайвим. Але хуміни не зайшли, план залишався в силі, а правителя все-таки розбудили, причомударма. Тепер у роздумах про завтрашній день він не міг заснути й, наче загнаний звір, міряв кроками кімнатку, викликаючи нервове дрижання свічок.
Крізь вузьку дірку в стіні, яку вікном назвати важко, всередину проникало завивання вітру. Талігхіл підсвідомо напружував слух, аби вловити хоча б натяк на шум з хумінського табору, але нічого, тільки вітер, лише клятий вітер! Він навіть зупинився, щоб кроки не заважали слухати.
Ф-фу маячня! Звичайно, в Північно-Західній не чути нічого, що відбувається південніше, ти це чудово розумієш. Припини нервувати. Піди прогуляйся, чи що
Ідея пройтися по вежі видалася Талігхілові не такою вже й поганою. Зазвичай нагулюють апетит, але, можливо, йому пощастить, і він нагуляє сонне сон, а саме сон, нормальний, здоровий, можна із наложницями та усілякими насолодами для плоті. Кажуть, тут підмішують щось у суп, аби солдатів не відволікали сторонні думки. Не знаю, не знаю
Правитель вийшов з покоїв та наштовхнувся на охоронця. Джергіл винувато кашлянув, мовляв, розумію, що поквапився, але Пресвітлий махнув рукою:
Облиш. Ти все зробив правильно Не ходи за мною, будь тут.
Навколо снували люди, його не помічали або не впізнавали, зачіпали ліктями, просили відійти.
Не спиться? почулося позаду.
Талігхіл повернувся й побачив Хранителя Лумвея.
Не спиться.
Розумію, розумію, сказав «глава сімейства». Нічого, з часом, певен, це минеться. До речі,додав він, я виконав ваш наказдзвонарі пильно спостерігатимуть за Коронованим.
Правитель розгублено кивнув, що мало виглядати як вдячність.
З вашого дозволу, зникаю, всміхнувся пан Лумвей. Справи, справи
Він рушив сходами у супроводі помічників, які уважно вислуховували розпорядження Хранителя й навіть щось занотовували на невеличких сувоях.
Талігхіл побачив знайомий силует.
І ви тут, пані? він ввічливо вклонився ватажку Клинків, але Тесса лише скупо хитнула головою у відповідь й навіть не спробувала всміхнутися.
Щось не так?
Га?.. Все гаразд, дякую, вона невизначено махнула рукою. Дрібниці.
Коли я можу чимось допомогти, тільки скажіть
Дякую.
Ув-Дайгрейсе, звідки в ньому стільки гречності? Він що, переїв солодкого на ніч?
Але войовниця подумки хмикнула й похвалила себе. Ну досить тобі, наче не розумієш? Цей поважний пан кинув на тебе оком. Ти ж сама цього хотіла, чи не так? От, маєш. Обставини змусили правителя залишити дома свій гарем, отож доводиться спокушати таких, як ти Між іншим, велика честь, бути збезчещеною
Тьху, яка гидота! Про що ти тільки думаєш?!
/А він нічого/
До речі
Тесса ще не знала, що «до речі», але була точно впевнена: ще трохи, і вона почне неймовірно лаятись. Тому швиденько попрощалася й поквапилася до себе, проклинаючи все на світі.
Насправді, войовниця розгубилася. Досі вона займалася виключно нагальними проблемами Клинків і тільки тепер випало трошки часу, аби
/виплакатися/
побути насамоті. А їй конче необхідно побути насамоті.
Вона грюкнула дверима з такою силою, що, здавалося, камінна кладка розвалиться до всіх триклятих демонів, щоб щоб
Як він міг?! Як він міг залишитися там, коли вона сидить зараз тут?! Чому він поїхав у східні вежі? Чому?
Ні, я сама винна. Це ж я керую Клинками. Звичайно, віддавав вказівки з розподілу каторжників Сог, але До чого тут Сог?
/Зачекай, а навіщо він взагалі встряв у цю історію? /
Ну, я не знаю. Та й не в тому ж справа! Чому я завчасно не звернула на це уваги? Чому?! Боги, я так довго чекала, а тепер
/А може, це й на краще. Ви ж стали чужі. Не зовсім, звичайно, але все ж. А так усе владнається якось./
Звичайно, він змінився. І я змінилася. Але не настільки! Тодінавіщо взагалі?..
«Змінилася». Це слово несподівано стало найголовнішим. Вона обережно доторкнулася пальцями очей і зрозуміла, що ті абсолютно сухі.
«Ватажок Вільних Клинків не має права на сльози».
Чи такою вона була колись? Ні.
І що тепер? Від усього відмовитися, відмовитися від коханого, від самої себе? Я ж така, як є. І вінтакий. Але ми кохали ми кохаємо один одного досі. Виходить, ще не все втрачено, виходить
Тесса підвелася з ліжка та пройшлася по кімнаті, несвідомо шарпаючи пряжку на ременях піхов. Із цим треба щось робити. Не можна все залишати, як є, інакше буде ще гірше. Але що можна зробити, перебуваючи по цей бік ущелини?
Стукіт у двері пробився в її думки холодним градом.
Хто там?
Кен. Можна?
Так, заходь.
Брат сьогодні весь день був похмурий, але тільки зараз Тесса це усвідомила. Немає нічого дивного. Мабор казав таке, від чого мимоволі спохмурнієш.
Я знаю, тобі зле, але не переймайся. Це він спересердя, сам розумієш.
Кен невесело посміхнувся:
Ну звичайно! Боги, Тессо, це я прийшов тебе втішати!
Войовниця махнула рукою й хотіла відвернутися, але не відвернулася.
/«Ватажок Вільних Клинків не має права на сльози»/
Не варто, Кене. Війна рано чи пізно скінчиться, правильно?
Так, але для когось вона може скінчитися раніше.
Він присів на найближчий стілець і запитав:
Що вирішили із каторжниками?
Войовниця розповіла.
Брат ствердно кивнув, наче сподівався почути щось подібне.
Послухай, Тессо, ти замислювалася над тим, що відбувається?
Вона запитально подивилася:
Що ти маєш на увазі? Війна.
Правильно, правильно. Я про інше. Про те, на чиєму ми боці, ми, Вільні Клинки. Ми вже дуже давно не наймалися на службу до Пресвітлих, настільки давно, що я ладен був зараз сказати «ніколи». Укрін знає це краще за мене, але і я трохи розбираюся. Ми завжди були вільними найманцямине кривися, я знаю, що тобі не подобається це слово, але це правдадосі ми були вільними найманцями. І вже, безперечно, ми ніколи не обєднувалися під чиїмось керівництвом.
Це камінь у мій город? тихо запитала Тесса.
Кен похитав головою:
Ні, звичайно, ні. Я просто кажу: з Братством щось відбувається.
Войовниця знизала плечима:
Нічого дивного. Часи міняються, змінюються й люди. Ти боїшся цього? Для мене це несподіванка, я ніколи не вважала тебе запеклим прибічником дотримування всіх традицій, які Братство встигло нажити за минулі роки.
Є традиції і є Традиції. Якщо почати порушувати останніКен замовк.
Життя не стоїть на місці, Кене. Ти знаєш.
Він замислився, спершись підборіддям на кулаки.
Наступну Кенову фразу Тесса зрозуміла не відразу, бо той зненацька заговорив про інше.
Він має рацію. Він не помиляється у головному. Я тут не задля нього, ні. Розумієш, Сестричко, коли мати вмирала, вона просила мене подбати про наймолодшого. Середнього вже тоді не було ти знаєш, Сестричко. Тож просила подбати
Ти і дбаєш, закінчила Тесса.
Дбаю. А він знає ну, коли й не знає, то здогадується. Він завжди був кмітливий.
Кмітлива гадина, подумалося їй. Я, мабуть, молитимуся Ув-Дайгрейсові, аби забрав Скаженого до себе. Це найкращий вихід для всіх нас; певно, саме тому ми можемо на нього не розраховувати.
Нічого, Кене. Там побачимо.
Правильно, Тессо. Завтра стане легше, розпочнеться бій, тодіне до думок.
Войовниця кивнула. Бійце добре. До нас, щоправда, навряд чи докотиться, принаймнізавтра-післязавтра.
До речі, не забувай, будь ласка, про те, на яких умовах ми тут, сказала вона якомога недбаліше. (Ще в столиці домовилися про розсекречений план Талігхіла згадувати тільки натяками. Навколо могли бутинапевне й булиуважні вуха та пильні очі).
Я подбаю, пообіцяв Кен.
І,пригадала Тесса, приглянь також за тим хлопченям, Кейосом.
Моя помилка, що він тут.
Помилки ділитимемо, коли виберемося звідси, різко та жорстоко підсумувала вона.
Правильно, погодився Брат. На добраніч, ватажку.
Тесса дивилася на зачинені за Кеном двері, і в роті було сухо та гірко, наче від не випитого до дна трунку.
/зміщеннявідблиск на вигині келиха/
Бред Охтанг чекав до світанку. Потім ще трохи, хоча вже розумів: Гуку Нівілу з якихось причин не вдалося виконати завдання. Тепер що хочеш, те й роби.
Але біда в тому, що він змушений був робити те, чого не хотів. Він не хотів посилати своїх людей у пастку, якою, без сумніву, була Кріна. У тебе немає вибору, данне.
Нол Угерол заявився
/по звіт/
із питаннями, тільки-но Бред поснідав.
Нехай буде з тобою Оберігаючий.
Нехай буде, втомлено погодився Охтанг. Ти розмовляв із ним, Співрозмовнику?
Жрець похитав головою:
В цьому немає необхідності, данне. Його вказівки чіткі та недвозначні. Ми мусимо поквапитися. Ми повинні сьогодні ж увійти в ущелину і рушити далі.
Скажи, Співрозмовнику, ти не думаєш, що в Кріні на нас, напевно, очікує засідка? що півничани не дурні й знають про наші плани, про наш похід? що вони готові до зустрічі з нами тут, у цьому найзручнішому для них місці своєї країни?
Нол Угерол опустив повіки й поблажливо стулив губи.
Звичайно, так і є. Але з намиОберігаючий.
Вони також мають Богів, бовдуре!
Так, це важливо.
Жрець скрушно похитав головою:
У твоїх словах відчувається зла іронія, данне. Не хочеться сумніватися в твоїй вірі.
В моїх словах немає іронії, Співрозмовнику. В них тільки турбота про наших воїнів.
Це справа Оберігаючого. Ти ж не хочеш сказати, що зробиш це краще за Бога?
Звичайно, ні.
От і добре, задоволено кивнув Нол Угерол. Так коли, кажеш, військо вирушить?
За годину, відповів, немов сплюнув, Бред. Жрець проігнорував його тон та вийшов із шатра.
Шакал!
Охтанг замислено перебирав пальцями сухе жорстке волосся. Він знав, що слід зробити. Наприклад, було б дуже непогано залишитися тут ще на кілька днів та дочекатися Гука Нівіла, а тим часом відрядити вивідачів, аби знайшли інший прохід, не такий широкий, що потребуватиме більше годин на подолання, але й не такий небезпечний. Або, припустимо, посилати через ущелину невеличкі загониможе, минеться. Але новий Бог вимагав, наказував оберігав. Данн подумки звернувся із проханням до Духа Повітря, Гіела, покровителя
/колишнього покровителя/
його родини. Цього не можна було робити на людях, оскільки на всіх старовірів чекало однерабство («Ти не владний над минулим, значить, тираб»), але ось так, наодинці із Гіелом, Бред молився йому. Він відчував: Звязок ще не перервався, але ослаб. Дух залишав його, втрачав сили і
/вмирав/
віддалявся. Колись настане день, коли Гіел не відгукнеться. Охтанг не знав /не хотів знати/, що робитиме тоді.
Нузізнайсянасправді це не так страшно. Віритимеш в Оберігаючого. Зрештою, яка різниця, в когоаби допомагав, коли це потрібно, та не вимагав надмірних жертв. Ти вже наполовину віриш у нового Бога, інакше тебе просто ніхто ніколи не поставив би на чолі війська. Співрозмовника ж називають так недарма: він насправді може спілкуватися з Оберігаючим. А чи було таке раніше, аби жрецьіз будь-яким духом? Ні. Визнай: за Оберігаючимсила, і він має право. Ти протистоїш йому більше за звичкою, не бажаючи «зраджувати» Гіела, але Гіел віддаляється. Коли Звязок перерветься