У вітальні його апартаментів за письмовим столом сидів молодий чоловік і жваво сортував кореспонденцію з тією спритністю, яка породжується тільки тривалою практикою. Забачивши ван Олдіна, він стрибком звівся на ноги.
Привіт, Найтоне!
Радий вас бачити, сер. Гарно провели час?
Так собі,холодно відказав мільйонер. По-моєму, сьогоднішній Парижглухе містечко. Та все ж я отримав те, по що їздив.
І досить неприємно посміхнувся сам до себе.
Гадаю, як і завжди, зауважив секретар, сміючись.
Що є, те є,погодився той.
Він розмовляв у суто фактологічній манері, як-от коли констатують дещо загальновідоме. Скинувши своє важке пальто, господар підійшов до столу.
Є щось термінове?
Не думаю, сер. Здебільшого рутинна писанина. Я, правда, ще не все розсортував.
Ван Олдін коротко кивнув. Він був не з тих, хто часто шпетить або хвалить. Його підхід до наймання персоналу вирізнявся простотою: кожен отримував змогу проявити себе, а тих, хто виявлявся неефективним, швидко звільняли. Підбір кадрів теж проходив нетрадиційно. Так, Найтона мільйонер випадково зустрів на швейцарському курорті два місяці тому. Уподобавши цього хлопчину, він проглянув послужний список майора і знайшов там пояснення його кульгавості. Ветеран не робив таємниці з того, що шукає собі місце, і навіть несміливо поцікавився в американця, чи не чув той про якусь годящу вакансію. Ван Олдін пригадавіз жорсткою, але й веселою посмішкоювсю глибину приголомшення цього молодика, коли йому запропонували пост секретаря в самого небожителя.
Але я не маю досвіду роботи з діловими паперами, промимрив, затинаючись, той.
А він тобі й ні до чого, відказав роботодавець. Для таких справ я маю вже аж трьох секретарів. Але скидається на те, що наступні півроку я проведу в Англії, тож мені потрібен британець, що ну, знає, за які кінці посмикати і міг би опікати мене серед тамтешнього товариства.
Тепер у ван Олдіна були всі підстави вважати, що він не помилився у своїй оцінці. Найтон виявився метким, тямущим, винахідливим і мав воістину чарівні манери.
Секретар указав на три-чотири листи, які лежали окремо, на краю стола.
Можливо, було б не зайве, якби ви продивилися ось ці, сер, обережно запропонував він. Верхній стосується угоди з Колтоном
Але Руфус ван Олдін здійняв руку у протестному жесті.
Сьогодні ввечері я не збираюся проглядати жодного крючкодерства, заявив бос. Усі вони можуть зачекати до ранку. Крім ось цього, додав він, опускаючи очі на лист, який тримав у руці. І знову на його обличчі промайнула та дивна усмішка-трансформація.
Річард Найтон і собі доброзичливо всміхнувся.
Від місіс Кеттерінґ? промурмотів він. Вона телефонувала вчора й сьогодні. Схоже, їй терміново треба зустрітися з вами, сер.
Справді?
Усмішка спала з мільйонерових губ. Він розірвав конверт, який стискав у руці, та витяг вкладений аркуш. І доки читав, його обличчя похмурніло, вуста бгалися в жорстоку складку, яку так добре знали на Волл-стріт, а брови зловісно супилися. Найтон тактовно відвернувся і продовжив розпечатувати й сортувати кореспонденцію. У ван Олдіна вирвалася приглушена лайка, а його стиснутий кулак роздратовано гупнув по стільниці.
Я такого не потерплю! пробурмотів він сам до себе. Бідолашна дівчинка, добре хоч за її спиною стоїть старий татусь.
Кілька хвилин він походжав сюди-туди по кімнаті, і його грізно насуплені брови не віщували добра. Старанний секретар не підводив голови від робочого столу. Раптом ван Олдін різко зупинився. І взяв зі стільця, на який тільки-но жбурнув його, своє пальто.
Знову йдете, сер?
Так, треба провідати доньку.
А якщо зателефонують від Колтона?..
Пошли їх до біса! гаркнув бос.
Як скажете, без жодних емоцій відповів секретар.
До того часу мільйонер встиг натягнути пальто. Насунувши на голову капелюха, він майнув до дверей. А там, уже взявшись за ручку, затримався.
Хороший ти хлопець, Найтоне, кинув він, але не дратуй мене, коли я заведений.
Той ледь помітно посміхнувся, але мовчав.
Рутмоя єдина кровинка, сказав ван Олдін, і ніхто в цілому світі до пуття не розуміє, що вона значить для мене.
Його обличчя освітила примарна посмішка. Він засунув руку в кишеню.
Хочеш дещо побачити, Найтоне?
І підійшов назад до секретаря.
З кишені зявився пакуночок, недбало замотаний у коричневий папір. Мільйонер зірвав обгортку, і з-під неї прозирнув чималий футляр, обтягнутий потертим червоним оксамитом. По центру пишалася увінчана короною монограма. Ван Олдін відкрив коробочку, і секретар шумно хапонув повітря. На тлі бруднуватої білої серцевини криваво засяяли самоцвіти.
Боже мій! Сер, вони вони справжні? заледве видобув майор.
Бос тихенько гигикнув від задоволення.
Воно й не дивно, що тобі не віриться. Серед цих бо рубінів є три найбільші у світі. Їх, Найтоне, носила Катерина, російська імператриця. Той, що по центру, називається «Серце вогню». Він ідеальнийжодного ґанджу.
Але, пробурмотів секретар, вони ж, напевно, вартують цілого статку.
Чотирьох-пяти сотень тисяч доларів, незворушно озвався ван Олдін, і це без урахування їхньої історичної цінності.
І ви ось так запросто носите їх у кишені?
Той вдоволено засміявся.
Виходить, так. Бач, яка справа: це мій маленький подаруночок Руті.
Секретар стримано всміхнувся і промимрив:
Тепер я розумію нетерпіння місіс Кеттерінґ, яка ледь телефон не обірвала.
Але ван Олдін похитав головою. На його обличчі знову проступив суворий вираз.
Тут ти помиляєшся, сказав він. Вона про них нічого не знає: я хочу зробити їй невеличкий сюрприз.
Він захлопнув футляр і знову взявся неквапливо загортати його.
Нелегко жити, Найтоне, знаючи, як мало можна зробити для тих, кого любиш. Я міг би викупити для Рут чималу частку нашої планети, якби лише це чимось допомогло, але ж пуття від того не буде. Або можу повісити їй на шию ось ці брязкальця і, чого доброго, подарувати кілька митей насолоди, але Він похитав головою. Коли жінка нещасна у власному домі
Речення залишилося незакінченим. Секретар делікатно кивнув. Він бо як ніхто інший знав репутацію високоповажного Дерека Кеттерінґа. Ван Олдін зітхнув. Засунувши пакунок назад до кишені пальта, він кивнув Найтону і вийшов з кімнати.
Розділ четвертийНа Керзон-стріт
Дружина високоповажного Дерека Кеттерінґа мешкала на Керзон-стріт. Дворецький, який відчинив двері, одразу ж упізнав Руфуса ван Олдіна й дозволив собі стримано посміхнутися на знак привітання. І провів відвідувача нагору, у просторий салон на другому поверсі.
Жінка, яка сиділа біля вікна, із криком звелася на ноги.
Ох, тату, як же добре, що ти зазирнув! А я цілий день надзвонювала майорові Найтону, аби звязатися з тобою, але він ніяк не міг сказати напевно, коли варто очікувати на твоє повернення.
Рут Кеттерінґ було двадцять вісім років. Хоча її не назвеш красунею чи навіть у справжньому сенсі слова гарненькою, та все ж вона мала приголомшливий вигляд завдяки кольоровій гамі. Ван Олдіна свого часу дражнили «рудим-коноплястим», а от колір волосся Рут наближався до чистого каштанового. У комплекті з ним ішли карі очі й вугільно-чорні віїостанній ефект дещо підсилювався фарбуванням. Вона була висока, струнка й не позбавлена грації рухів. При побіжному огляді її обличчя здавалося ликом Рафаелевої Мадонни. І лише придивившись, можна було помітити ту саму лінію щелеп та підборіддя, що й у батька, яка свідчила про ту ж рішучість і жорсткість. Вони були до лиця чоловікові, а от жінці пасували не так. Із самого дитинства Рут ван Олдін звикла чинити по-своєму, і кожен, хто коли-небудь ставав у неї на шляху, швидко усвідомлював, що дочка Руфуса ван Олдіна аж ніяк не з поступливих.
Найтон сказав мені, що ти телефонувала. Я повернувся з Парижа лише півгодини тому. То що там за історія з Дереком?
Рут Кеттерінґ сердито спалахнула.
Це щось невимовне! І переходить будь-які межі! викрикнула вона. Він таке враження, що він не чує жодного мого слова!
У її голосі звучали не лише гнів, але й замішання.
Мене почує,твердо сказав мільйонер.
Рут повела далі:
Протягом останнього місяця я заледве бачилася з ним. Він скрізь зявляється з тією жінкою.
З тією жінкою?..
З Мірей. Ну, танцівницею з «Парфенону».
Ван Олдін кивнув.
На тому тижні я була в його батьків, у Леконбері. І там поговорила з лордом. Він розмовляв зі мною дуже любязно й цілковито підтримав. Пообіцяв дати Дереку добрячого прочухана.
Угу, тільки й видобув мільйонер.
Що ти хочеш сказати своїм «угу», тату?
Те, що ти й подумала, Руті. Бідолашний Леконберіта він же просто руїна. Звичайно, стариган на твоєму боці, і нічого дивного, що він спробував тебе заспокоїти. Ще б пак: його син та спадкоємець одружений з дочкою одного з найбагатших людей Америки! Звісна річ, йому не хочеться цього запороти. Але всім відомо, що лорд уже однією ногою в могилі, тож хай що він скаже, а Дереку це буде як горох об стінку.
А хіба ти не можеш чимось зарадити, тату? гнула своє Рут, хвилину-другу помовчавши.
Та міг би, відказав ван Олдін. Він на секунду замислився, а відтак повів далі:Є кілька варіантів того, що тут можна зробити, але тільки від одного буде користь. Наскільки тобі вистачить мужності, Руті?
Та витріщилася на нього. А батько ствердно кивнув.
Я хочу сказати саме те, що й кажу. Чи вистачить у тебе характеру зізнатися перед усім білим світом, що ти припустилася помилки? Із цього гармидеру є лише один вихід, Руті. Закрити збитковий бізнес і почати все заново.
Ти маєш на увазі
Розлучення.
Розлучення?
Мільйонер сухо посміхнувся.
Ти так вимовляєш це слово, наче зроду його не чувала. Хоча твої друзі розходяться направо й наліво ледь не щодня.
О! Це мені відомо. Але
І змовкла, закусивши губу. А батько з розумінням кивнув.
Я знаю, Рут. Ти така ж, як і я: терпіти не можеш випускати з рук своє. Але я навчився цьому, і ти теж повинна навчитися: буває так, що це єдиний вихід. Я міг би знайти способи скомандувати Дереку «до ноги», але зрештою все закінчиться тим же. Він тобі не пара, Рут: цей тип прогнив до самих кісток. І зауваж: я картаю себе за те, що дозволив тобі одружитися з ним. Але ж тобі на ньому просто світ клином зійшовся, та й він начебто всерйоз збирався почати життя з нової сторінкину й от, а я ж бо якось уже став у тебе на шляху
Промовляючи останні слова, він не дивився на доньку. А якби поглянув, то, напевно, побачив би, як на її обличчі раптом проступив гнівний румянець.
Було різким тоном проказала вона.
От я і виявився надто мякосердим, щоб повторити це вдруге. Хоча передати тобі не можу, як жалкую, що не повторив. Останні кілька років, Рут, твоє життя було не мед.
Та що вже тамне надто приємним, погодилася місіс Кеттерінґ.
От я й кажу, що час покласти цьому край! І він ляснув долонею по столу. У тобі досі можуть жити почуття до цього хлопця. Вирви їх з коренем! Поглянь фактам в обличчя. Дерек Кеттерінґ одружився з тобою заради грошей. Тут і казці кінець. Позбудься його, Рут.
На кілька хвилин вона втупилася в підлогу, а відтак сказала, не підводячи голови:
А якщо він не дасть згоди на розлучення?
Ван Олдін спантеличено поглянув на неї.
А його ніхто й не питатиме.
Донька зашарілася й закусила губу.
Ні звісно, ні Я лише хотіла сказати
І змовкла. Батько пронизливо глянув на неї.
Що ти хотіла сказати?
Хотіла сказати Вона затнулася, ретельно добираючи слова. Не думаю, що він так просто здасться.
Мільйонер рішуче випнув підборіддя.
Ти маєш на увазі, розпочне гучний процес? Ну і нехай! Хоча ти, власне, помиляєшся. Твій благовірний не зчинятиме скандалу. Перший-ліпший адвокат розтлумачить йому, що цим він тільки виставить себе на посміховисько.
А ти не думаєш Вона неначе з чимось зволікала. Ну тобто просто щоб насолити мені він може почати скажімо так прати брудну білизну на людях?..
Батько поглянув на неї з деяким спантеличенням.
Тобто піде до суду? Він похитав головою. Вкрай малоймовірно. Бач, яка справа: для цього треба мати на руках хоч сякі-такі факти.
Місіс Кеттерінґ мовчала. Ван Олдін кинув на неї різкий погляд.
Ну ж бо, Рут, кажи прямо. Тебе щось тривожитьщо саме?
Ні, нічого, зовсім нічого.
Та її голос прозвучав непереконливо.
Тебе лякає публічність, еге ж? Я маю рацію? Залиш це мені. Я подбаю, щоб усе пройшло як по маслу: преса не здійматиме ні найменшого галасу.
Що ж, гаразд, тату, коли ти справді вважаєш, що це найкращий вихід із ситуації.
Ти й досі небайдужа до нього, так? Річ у цьому?
Ні.
Ця відповідь пролунала цілком недвозначно. Ван Олдін мав задоволений вигляд. І поляскав доньку по плечі.
Усе буде гаразд, дівчинко. Тобі нічого хвилюватися. Але наразі облишмо все це. Я привіз тобі з Парижа подарунок.
Мені? Щось дуже гарненьке?
Сподіваюся, тобі сподобається, сказав мільйонер, усміхаючись.
Він дістав із кишені пальта пакуночок і простягнув їй. Та нетерпляче розгорнула папір. Клацнула кришка футлярчика. Із вуст зірвалося протяжне «Ох!» Рут Кеттерінґ любила коштовностіі то завжди.
Тату, яка яка краса!
Шикарні камінчики, правда? вдоволено видобув ван Олдін. Тобі вони, дивлюся, до смаку.
До смаку?! Тату, вони унікальні! Де ти їх дістав?
Той усміхнувся.
Ха! Так я тобі і сказав! Їх, звісна річ, довелося купувати нишком. Вони ж бо досить широко відомі. Бачиш он той великий камінь по центру? Ти могла про нього дещо чути: це і є те саме «Серце вогню».
«Серце вогню»! повторила місіс Кеттерінґ.
Вона вийняла самоцвіти з футлярчика і притисла їх до грудей. Мільйонер мовчки спостерігав за донькою. І думав про всіх тих жінок, які носили ці коштовності. Про сердечні рани, відчай, ревнощі, заздрість. Як і за будь-яким уславленим каменем, за «Серцем вогню» тягся шлейф насильства й трагедій. Але, втримуваний упевненою рукою Рут Кеттерінґ, рубін, схоже, втрачав свою здатність приносити лихо. Ця жінка західного світу з її холодною, спокійною врівноваженістю здавалася живим запереченням трагедій і сердечних мук. Вона склала самоцвіти назад у коробочку, а відтак, підстрибнувши, обвила руками батькову шию.
Дякую, дякую, дякую, таточку! Вони неймовірні! Ти завжди робиш мені найпрекрасніші подарунки!
А як же інакше? сказав ван Олдін, ляскаючи її по плечі.Адже ти, Руті,все, що в мене є.
Ти ж залишишся на вечерю, правда, тату?
Ні, не думаю. А хіба ти нікуди не збиралася?
Так, але це можна запросто відкласти. Там не буде нічого цікавого.
Ні,заперечив батько. Не треба порушувати домовленості. У мене по горло справ. Побачимося завтра, люба. Я, певно, зателефоную тобі, і ми зустрінемося в Ґелбрейтів
Джентльмени Ґелбрейт, Ґелбрейт, Катбертсон і Ґелбрейт були лондонськими адвокатами ван Олдіна.
Гаразд, тату. Вона на мить затнулася. Я тільки сподіваюся, що все це вся ця історія не завадить мені зїздити на Ривєру?
А коли ти збираєшся їхати?
Чотирнадцятого.
О, то одне другому не завадить. Такі справи робляться не за один день. До речі, Рут, я б на твоєму місці не брав отих рубінів за кордон. Залиш їх у банку.
Місіс Кеттерінґ кивнула.
Ми ж не хочемо, щоб тебе пограбували і вбили заради «Серця вогню», пожартував мільйонер.
Еге, а сам запросто носив їх у кишені,відрізала закид дочка, усміхаючись.
Твоя правда
Якась нетвердість у його голосі привернула її увагу.
Тату, що таке?
Нічого, усміхнувся він. Пригадалася моя невеличка пригода в Парижі.
Пригода?
Так. Тієї ночі, коли я купував ці дрібнички.
І жестом вказав на футляр із коштовностями.
Ой, розкажи.
Нема про що розповідати, Руті. Кілька апашів були дещо знахабніли, але я вистрілив по нихвони й відчепилися.
Донька не без гордості поглянула на нього.
Тобі, татку, пальця в рот не клади.
Ще б пак, Руті.
Він ніжно поцілував її і пішов. А діставшись назад у «Савойю», віддав Найтонові короткий наказ:
Звяжися з таким собі містером Ґобізнайдеш його адресу в моєму особистому записнику. Він має бути тут завтра вранці о пів на десяту.