Слухаю, сер.
А ще я хочу бачити містера Кеттерінґа. Дістань для мене цього типа хоч із-під землі. Спробуй знайти його через клубсловом, як собі хочеш, а розшукай і влаштуй нам зустріч завтра зранку. Краще не з самого, а ближче до полудня. Такі, як він, не надто ранні пташки.
Секретар кивнув на знак того, що інструкції зрозумів. А ван Олдін віддав себе в руки лакея. Ванна вже чекала на нього, і доки чоловік лежав, розкошуючи в гарячій воді, у голові прокручувалася розмова з дочкою. Загалом він був дуже задоволений. Його проникливий розум давно змирився з тим фактом, що розлучення було єдино можливим виходом. А Рут погодилася з пропонованим розвязанням проблеми з більшою охотою, ніж він сподівався. Та все ж, попри її поступливість, у нього залишалось відчуття якоїсь невловимої тривоги. Щось у її поведінці здалося йому не зовсім природним. І він насупився.
Можливо, все це просто фантазії,пробурмотів ван Олдін сам до себе, а все ж побюся об заклад, що вона мені чогось недоговорює.
Розділ пятийКорисний джентльмен
Щойно Руфус ван Олдін упорався з легким сніданком із кави та тостабільшого він ніколи собі не дозволяв, як до кімнати увійшов Найтон.
Сер, містер Ґобі чекає на вас унизу.
Мільйонер поглянув на стінний годинник. Той показував рівно о пів на десяту.
Гаразд, коротко кинув він. Нехай піднімається.
За хвилину-другу по тому до кімнати ввійшов містер Ґобі. Це був маленький підстаркуватий чоловічок у поношеному вбранні, чиї очі ретельно роздивлялися що завгодно в кімнаті, крім того, до кого він, власне, звертався.
Доброго ранку, містере Ґобі,сказав мільйонер. Прошу, сідайте.
Дякую, містере ван Олдіне.
Чоловічок сів, поклавши руки на коліна, і уважно втупився в батарею.
Маю для вас роботу.
Так, містере ван Олдіне?
Як ви, напевно, знаєте, моя дочкадружина високоповажного Дерека Кеттерінґа.
Містер Ґобі перевів погляд із батареї на ліву шухляду письмового столу й дозволив собі докірливо посміхнутися. Старий багато дечого знав, але терпіти не міг зізнаватися в цьому.
За моєю порадою, вона з дня на день подасть на розлучення. Цим, звісна річ, займеться адвокат. Але мені, з особистих причин, потрібна просто-таки вичерпна інформація.
Містер Ґобі глянув на карниз і пробурмотів:
Про містера Кеттерінґа?
Про містера Кеттерінґа.
Гаразд, сер.
Чоловічок підвівся.
На коли ви зможете зібрати її для мене?
А ви поспішаєте, сер?
Я завжди поспішаю, відказав мільйонер.
Містер Ґобі з розумінням посміхнувся камінній решітці.
Як щодо сьогодні о другій, сер? запитав він.
Чудово, погодився той. Гарного вам дня, Ґобі.
На все добре, містере ван Олдіне.
Це дуже корисний джентльмен, сказав мільйонер, коли чоловічок вийшов, а секретар увійшов. У своїй сфері він справжній профі.
А що ж це за сфера?
Збір інформації. Дай йому двадцять чотири години, і він викладе перед тобою всю голу правду про особисте життя архієпископа Кентерберійського.
Корисний дядько, сказав, посміхаючись, помічник.
Він раз чи два ставав мені у пригоді,зізнався ван Олдін. Що ж, гаразд, Найтоне. Я готовий до справ.
Наступні кілька годин пройшли в численних ділових клопотах, яким мільйонер оперативно давав раду. Було о пів на першу, коли пролунав телефонний дзвінок, сповістивши містера ван Олдіна, що прибув його зять. Секретар подивився на боса і правильно витлумачив його короткий кивок.
Запросіть містера Кеттерінґа піднятися.
Найтон зібрав папери і пішов. Вони з відвідувачем зіштовхнулися на порозі, і Дерек Кеттерінґ відступив убік, пропускаючи того. А відтак пройшов усередину, зачинивши за собою двері.
Доброго ранку, сер. Кажуть, вам дуже кортить мене бачити.
Цей лінивий голос із дещо іронічною інтонацією пробудив у ван Олдіна спогади. У ньому завжди чувся певний шарм. Мільйонер пронизливо глянув на зятя. Тридцятичотирирічний Дерек Кеттерінґ був худорлявий і мав довгасте смагляве обличчя, у якому навіть тепер проглядало дещо невимовно хлопяче.
Заходь, різко сказав ван Олдін. Сідай.
Той невимушено плюхнувся в крісло й терпляче поглядав на тестя з якимось веселим здивуванням.
Давно вас не бачив, сер, приязно зауважив він. Років, певне, зо два. Ви вже провідали Рут?
Заходив учора ввечері,озвався ван Олдін.
Із вигляду нівроку, еге ж? безтурботно промовив зять.
Не знав, що тобі часто трапляється нагода судити про це, сухо відрізав мільйонер.
Дерек Кеттерінґ звів брови.
Ну, ми інколи стикаємось у тому самому нічному клубі,весело сказав він.
Не буду ходити околяса, коротко кинув ван Олдін. Я порадив Рут подати на розлучення.
Візитер, здавалося, залишився незворушним.
Радикальненько! буркнув він. Ви не проти, сер, якщо я закурю?
Зять запалив цигарку, випустив хмарку диму і байдужим тоном додав:
А що сказала Рут?
Вона збирається дослухатись до моєї поради.
Та невже?
І це все, що ти можеш сказати? різко запитав тесть.
Кеттерінґ струснув попіл у камін.
Знаєте, я гадаю, сказав він так, неначе йшлося не про нього, що вона робить величезну помилку.
З твоєї точки зорупоза сумнівом, похмуро зауважив ван Олдін.
Ой, годі вам, відказав той, давайте не переходити на особистості. Я ж бо зараз і справді думав зовсім не про себе. А виключно про благо Рут. Бачте, у чому річ: мій бідолашний стариган-татуньо довго не протягне: у цьому всі лікарі одностайні. Тож вашій доньці краще почекати кілька зайвих років, і тоді я стану лордом, а воналеді та господинею замку: заради цього ж бо вона за мене й вийшла.
Я не терпітиму твого нахабства! гримнув на нього ван Олдін.
Дерек лише незворушно посміхнувся й повів далі:
Я з вами згоден. Авжеж, пережитки минулого. Бо що таке сьогодні титул? Пшик. А все ж Леконберіце чудовий старовинний маєток, та й Кеттерінґи, як на те пішло, одна з найродовитіших фамілій в усій Англії. Рут просто піну пускатиме, коли, розлучившись, дізнається, що я одружився вдруге і тепер у Леконбері замість неї хазяйнує інша жінка.
Я серйозно, молодий чоловіче, попередив ван Олдін.
Як і я, запевнив Кеттерінґ.Так, зараз я зовсім на мілині, і, якщо Рут розлучиться зі мною, мені буде непереливки, але ж, кінець кінцем, якщо вона вже прочекала десять років, то чому б не протриматися ще трішки? Даю вам слово честі, що старий гарантовано сконає найпізніше за півтора року і, як я вже говорив, шкода буде, коли Рут так і не отримає того, заради чого йшла за мене.
Ти натякаєш, наче моя донька одружилася з тобою задля титулу й суспільного становища?
Дерек знову засміявся, але цього разу зовсім не весело.
Невже ви думаєте, що йшлося про шлюб із кохання? запитав він.
Я знаю одне, повільно процідив ван Олдін, десять років тому в Парижі ти співав зовсім іншої.
Справді? Може, й так. Ну, знаєте, Рут же була справжня красунямайже як янгол чи святасловом, наче ожила фігура з церковної ніші. Та й у мене, пригадую, були шляхетні ідеї: почати з чистої сторінки, осісти й зажити в найкращих традиціях англійського шлюбу з вродливою та люблячою дружиною під боком. Він знову загиготав, але якось силувано. Але ж ви, гадаю, в це не вірите?
Не маю ні найменшого сумніву, що ти одружився з Рут заради її грошей, відрізав мільйонер крижаним тоном.
Проте вона пішла за мене від великого кохання? іронічно поцікавився зять.
Звісно, відказав ван Олдін.
Якусь мить Дерек Кеттерінґ мовчки вдивлявся в нього, а відтак у задумі кивнув.
Бачу, що сам ви в це вірите, видобув він. Тоді я теж так вважав. Але запевняю вас, любий тестеньку, мене дуже швидко вивели з цієї омани.
Не знаю, до чого ти, в біса, хилиш, озвався ван Олдін, та мені, власне, й начхати. Ти поводився з Рут як мерзотник.
О, це так, легко погодився той, але ж її не проймеш. Уся в таточка. Під шаром білизни́ й пухнастості вона тверда, як граніт. Мені казали, ніби ви завжди мали славу жорсткої людини, але до Рут вам далеко. Ви ж бо принаймні любите хоча б одну людину більше, ніж себе. А от вона ніколи не любила й не любитиме.
Годі! урвав зятя ван Олдін. Я запросив тебе сюди, аби відверто й навпростець сказати, що збираюся робити. Моя дівчинка має бути щасливою, а ти памятай: за її спиноюя.
Дерек підвівся й став біля каміна. Недопалок полетів у вогонь. А коли чоловік заговорив, його голос звучав дуже тихо.
І що саме ви маєте на увазі, цікаво дізнатися.
Я маю на увазі,мовив тесть, що тобі краще й не пробувати це опротестувати в суді.
О, то це погроза? кинув Кеттерінґ.
Сприймай, як тобі завгодно, відрізав ван Олдін.
Дерек присунув стільця до самого столу. І всівся прямо навпроти мільйонера.
А якщо припустити, суто теоретично, що я все ж розпочну процес? ледь чутно промовив він.
Ван Олдін стенув плечима.
Тобі й самому нічим буде крити, юний дурнику. Спитай у своїх адвокатіввони миттю пояснять. Твоя обурлива поведінка загальновідома: про це говорить весь Лондон.
Гадаю, Рут улаштувала сцену через Мірей. Ну й дуже нерозумно з її боку. Я ж не втручаюся в її стосунки з друзями.
Про що це ти? зажадав відповіді тесть.
Дерек Кеттерінґ пирснув сміхом.
Бачу, ви не все знаєте, сер, тільки й видобув він. А тому, і це природно, упереджені.
Прихопивши капелюха й ціпка, зять рушив до виходу. А на прощання завдав останнього удару:
Я не любитель давати поради. Але в цьому конкретному випадку категорично рекомендував би повну відсутність секретів між дочкою та батьком.
І швидко вийшов із кімнати й зачинив за собою двері, перш ніж мільйонер устиг скочити з крісла.
Ну і що він, у біса, хотів цим сказати? пробурчав ван Олдін, знову сідаючи.
Усе недавнє занепокоєння навалилося на нього з новою силою. Було в усьому цьому щось таке, до чого він іще не докопався. Телефон стояв під рукою. Чоловік ухопив його й попросив зєднати з номером доньчиного будинку.
Алло! Алло! Це Мейфер 81907? Місіс Кеттерінґ можна? А, її немає вдома? Ясно, вийшла на ланч. А коли повернеться? Не знаєте? Ну що ж, гаразд. Ні, передавати нічого не треба.
І він сердито кинув слухавку на важіль. А рівно о другій нетерпляче походжав сюди-туди в очікуванні на містера Ґобі. Того ввели до кімнати о десять хвилин на третю.
Ну? нелюбязно гаркнув мільйонер.
Однак поквапити чоловічка не вийшло. Візитер сів за стіл, дістав дуже пошарпаного записника і заходився монотонним голосом читати з нього. Ван Олдін слухав уважноіз задоволенням, яке дедалі зростало. Нарешті Ґобі дійшов до останньої крапки й уважно втупився у кошик для сміття.
Гм! видобув мільйонер. Схоже, справа обростає конкретикою. Усе закінчиться, не встигнемо ми й оком змигнути. Сподіваюся, докази з готелю надійні?
Залізобетонні,запевнив його містер Ґобі, зловтішно дивлячись на визолочене крісло.
Так, а з фінансами в нього зовсім туго. Кажете, старається отримати нову позику? І вже практично вигріб усе, що міг, під гарантію очікуваної від батька спадщини. А щойно поповзуть чутки про розлучення, як ніхто йому не позичить і цента. Навіть більше: його векселі можна буде скупити й натиснути на нього з цього боку. Він наш із тельбухами, Ґобі, ми загнали його в глухий кут!
І американець гупнув кулаком по столу. А на обличчі проступив нещадно-тріумфальний вираз.
Інформація здається задовільною, тоненьким голоском протягнув чоловічок.
Тепер мені треба зазирнути на Керзон-стріт, сказав ван Олдін. Дуже вам дякую, містере Ґобі. Ваша фірма віників не вяже.
На чоловічковому обличчі зявилася ледь помітна задоволена посмішка.
Спасибі, містере ван Олдіне. Я стараюся щосили.
Одразу на Керзон-стріт мільйонер, утім, не пішов. А подався спершу до Сіті, де мав дві бесіди, які ще більше покращили його настрій. Звідти ж він на метро дістався до Даун-стріт. А коли йшов по Керзон-стріт, із будинку 160 вийшов якийсь чоловік і попрямував угору по вулиці йому назустріч, так що вони розминулися на тротуарі. На мить ван Олдін подумав, що то не хто інший, як зятьпозаяк зріст і статура здавалися схожими. Але коли вони порівнялися, мільйонер побачив, що це якийсь незнайомець. А втім, ніне те щоб незнайомець: його обличчя будило в памяті певні спогади, і, поза сумнівом, повязані з чимось неприємним. Але даремно той сушив собі мізки: розплутати клубок асоціацій не виходило. Він, однак, не здавався і роздратовано тряс головою. Бо ненавидів почуття спантеличення.
Рут Кеттерінґ вочевидь чекала на батька. Адже не встиг той увійти, як вона підбігла до нього й поцілувала.
Ну, тату? Як просуваються справи?
Дуже добре, відповів той, але я хочу сказати тобі, Рут, кілька слів.
І враз відчув у ній ледве помітну зміну: імпульсивність її привітання поступилася місцем чомусь меткому й настороженому. Вона опустилась у велике крісло.
Ну, тату? повторила жінка. Що таке?
Сьогодні вранці я бачився з твоїм чоловіком, промовив ван Олдін.
Ти бачився з Дереком?
Так. Він багато чого наговорив, і більшість сказаного була форменим нахабством. А от коли вже йшов, то кинув дещо таке, чого я до пуття не зрозумів: порадив переконатися, що між дочкою та батьком немає жодних секретів. Що то він мав на увазі, Руті?
Місіс Кеттерінґ трошки посунулася в кріслі.
Я я не знаю, тату. Звідки ж мені знати?
Звісно, знаєш, заперечив ван Олдін. Той бо сказав і ще дещо: мовляв, у нього свої друзі, а в те, з ким водиш дружбу ти, він не втручається. То що ж він мав на увазі?
Я не знаю, повторила Рут Кеттерінґ.
Її батько сів. Його вуста зібгалися в жорстку складку.
Слухай сюди, Рут. Я не збираюся влазити в це діло наосліп. Бо практично не сумніваюся, що твій благовірний стромлятиме палки в колеса. Наразі в нього нічого не вийдетут сумнівів бути не може. Я маю чим утихомирити його, раз і назавжди стулити йому пельку, але мені треба знати, чи є потреба до цього вдаватися. Що він мав на увазі, говорячи, що в тебе також є друзі?
Місіс Кеттерінґ знизала плечима.
У мене повно друзів, вагаючись, промовила вона. Я й гадки не маю, що саме він мав на увазі.
Ще й як знаєш, заперечив ван Олдін. Тепер батько говорив із нею, наче з конкурентом по бізнесу. Спитаю простіше: хто він?
Який такий «він»?
Він. Той, на кого натякав Дерек. Чоловік, який займає особливе місце серед твоїх знайомих. Тобі нема чого хвилюватися, сонечку: я певен, що все це пусте. Але нам треба дивитися на кожну обставину так, як її можуть подати в суді. Там такі речі добре вміють перекручувати. Я хочу знати, хто цей чоловік і наскільки близька ваша з ним дружба.
Рут мовчала, з головою занурившись у нервове сплітання й розплітання пальців рук.
Ну ж бо, сонечку, сказав ван Олдін, і його голос помякшав. Не слід боятися свого старого татуся. Я ж бо ніколи не був із тобою аж надто суворимнавіть тоді, у Парижі Біс мене забирай!
І змовк, неначе громом приголомшений.
То ось хто це був, пробурмотів він сам до себе. Так я і думав, що звідкись знаю цю пику.
Про що ти, тату? Я не розумію.
Той підійшов до неї і рішуче взяв за запясток.
Відповідай мені, Рут: ти знову зустрічаєшся з тим фертом?
Яким іще «фертом»?
Тим, через якого здійнялася вся та буча багато років тому. Ти добре знаєш, про кого я.
Це ти вагалася вона, це ти про графа де ля Роша?
Графа де ля Роша! гримнув ван Олдін. Я пояснював тобі ще тоді, що цей типчистої води шахрай. Ти була добряче заплуталася в розставлених ним тенетах, але я вирвав тебе з його пазурів.
Авжеж, «врятував», що й казати, злісно мовила Рут. І я вийшла заміж за Дерека Кеттерінґа.
Я тебе до цього не силував, різко осадив її мільйонер.
Донька стенула плечима.
А тепер, повільно почав ван Олдін, ти знову злигалася з нимі це після всіх моїх слів. Він був сьогодні в цьому домі. Я зіткнувся з ним на вулиці, та все ніяк не міг пригадати, хто ж це такий.
Рут Кеттерінґ відновила самовладання.
Я хочу сказати тобі, тату, лиш одне: ти помиляєшся щодо Арманану тобто графа де ля Роша. Так, я знаю, що в юності з ним трапилося кілька прикрих випадківвін сам мені про них і розповівале Арман увесь час був небайдужий до мене. Коли ти розлучив нас у Парижі, це розбило йому серце, і тепер