А тим часом її капітал накопичувався, даючи прибутки з урахуванням реінвестицій. Люба моя, то ви будете дуже багатою жінкою.
Кетрін Ґрей кивнула.
Так, погодилася вона. Буду.
Але сказала це безпристрасним, відстороненим тоном, неначе дивилася на всю цю ситуацію збоку.
Що ж, сказав лікар, збираючись іти, мої вам найщиріші вітання. І, наче щиглем, хляпнув великим пальцем листа місіс Семюел Гарфілд. Не переймайтеся через цю жінку та її гидку писанину.
Вона не така вже й гидка, поблажливо сказала міс Ґрей. Власне, з огляду на всі обставини, її вчинок здається мені природним.
Інколи в мене щодо вас прокидаються найтемніші підозри, зауважив лікар.
Чому?
Через усі ті речі, що здаються вам цілком природними.
Кетрін Ґрей розсміялася.
А за ланчем доктор Гаррісон повідомив ці чудові новини дружині. Чим дуже її схвилював.
Подумати лишень: щоб у старої місіс Гарфілді стільки грошей. Але я рада, що вона залишила їх Кетрін. Та дівчинапросто свята.
Лікар скривився.
Святі завжди уявлялися мені непростим народом. А в Кетрін Ґрей забагато людського як для святої.
Вонасвята з почуттям гумору, заперечила місіс Гаррісон, просія́вши. І хоча ти, гадаю, ніколи цього не помічавще й надзвичайно вродлива.
Кетрін Ґрей? Лікар був щиро здивований. Я лише знаю, що в неї дуже гарні очі.
Ох, ці вже мені чоловіки! вигукнула дружина. Ви сліпі, наче кроти. У Кетрін є всі задатки красуні. Чого їй бракує, то це лише одягу!
Одягу? А що не так із її одягом? Вона завжди має дуже охайний вигляд.
Дружина роздратовано зітхнула, і лікар підвівся, готуючись розпочати обхід пацієнтів.
Ти могла б зазирнути до неї, Поллі,запропонував він.
Я й сама збиралася, одразу ж озвалася місіс Гаррісон.
І близько третьої зробила візит.
Люба моя, яка я рада, тепло промовила вона, потискаючи руку Кетрін. Та що тамкожен у селі зрадіє.
З вашого боку дуже любязно завітати, щоб сказати мені це, відповіла та. Я так і сподівалася, що ви зазирнете, бо хотіла спитати у вас, як там Джонні.
Ох! Джонні Що ж
Джонні був найменшим сином місіс Гаррісон. І за хвилину та вже довго й нудно розводилася про сильно збільшені мигдалини та аденоїди мізинника. Кетрін співчутливо слухала. Старих звичок нелегко позбутися. А вміння вислуховувати ось уже десять років як було її жеребом. «От не пригадую, люба: я коли-небудь розповідала тобі про флотський бал у Портсмуті? Коли лорд Чарльз зробив комплімент моїй сукні?» Компаньйонка приязно, терпляче відповідала: «Здається, так, місіс Гарфілд, але я вже забула. Може, розкажете ще раз?» І літня леді починала з місця в карєріз численними запинками, поправками та щойно пригаданими деталями. А Кетрін у піввуха слухала, автоматично вставляючи в паузах саме те, що й хотіла почути від неї стара
І от тепер, із тим же дивним відчуттям двоїстості, до якого привчилася, вона вислуховувала місіс Гаррісон.
Наприкінці півгодинного монологу та раптом похопилася.
Я все про себе і про себе! вигукнула вона. Але ж я прийшла поговорити про вас та про ваші плани на майбутнє.
Мені поки що про них нічого не відомо.
Люба моята не залишитеся ж ви тут.
Її наполоханий тон викликав у Кетрін усмішку.
Ні. Гадаю, мені кортить помандрувати. Розумієте, я не надто побачила світу.
Ще б пак. Це, звісна річ, було жахливе життя: просидіти тут сиднем стільки років.
Не знаю, відказала та. Воно давало мені чимало свободи.
Міс Ґрей вловила охання співрозмовниці і трішечки зашарілася.
Це, поза сумнівом, звучить по-дурномутаке ось бовкнути. Звісно, у суто фізичному сенсі вільних часин у мене було небагато
Та де вже там зітхнула місіс Гаррісон, пригадуючи, що Кетрін рідко перепадала така корисна річ, як «вихідний».
Але чомусь зовнішня звязаність дає багато внутрішньої свободи. Ваші думки нічим не обмежені. У мене завжди було чудове відчуття психологічного привілля.
Гостя похитала головою.
Цього мені не зрозуміти.
О! Зрозуміли б, якби побули на моєму місці. Але я все одно відчуваю, що прагну змінити оточення. Мені хочетьсяну, хочеться, щоби щось сталося. О! Не зі мноюя не про це. Хочеться опинитися у вирі подійякихось захопливихнавіть якщо й усього лише спостерігачкою. Бачте, у чім річ: у Сент-Мері-Мід нічогісінько не відбувається.
Істинна правда, із жаром погодилася місіс Гаррісон.
Спершу я поїду в Лондон, повела далі Кетрін. Мені у будь-якому разі треба зустрітися з адвокатами. А відтак, гадаю, майну за кордон.
І правильно зробите.
Але, звісно, насамперед
Що?
Мені необхідно розжитися одягом.
Саме це я і сказала Артуру сьогодні вранці! вигукнула лікарева дружина. Знаєте, Кетрін, ви ж бо, напевно, могли б стати справжньою красунею, якби трішечки постаралися.
Міс Ґрей невимушено розсміялася.
Ох! Не думаю, що з мене коли-небудь вдасться зробити кралю, щиро зауважила вона. Але я б залюбки справила собі дещо з дійсно хорошого одягу. Боюся, я страх як багато говорю про себе.
Місіс Гаррісон проникливо поглянула на неї.
Для вас це, певно, абсолютно новий досвід, сухо видобула гостя.
Перш ніж полишити сільце, Кетрін зайшла попрощатися зі старою міс Вайнер. Та була на два роки старша від місіс Гарфілд, і її думки були головно зайняті тим, що вона з успіхом пережила свою покійну подругу.
Ти б нізащо не сказала, що я протягну довше, ніж Джейн Гарфілд, правда ж? тріумфально запитала вона у Кетрін. Ми з нею разом ходили до школи. А тепер ось вам, полюбуйтеся: її Господь прибрав, а мене залишив. І хто б міг подумати?
Ви ж бо завжди їли на вечерю чорний хліб, хіба не так? механічно пробурмотіла Кетрін.
Дивно, що ти це памятаєш, моя люба. Так, якби Джейн щовечора зїдала скибку чорного хліба й приймала за їжею трішки тонізуючого, то, може, й досі була б сьогодні з нами.
Стара замовкла і, торжествуючи, кивнула головою, а відтак раптом додала, пригадавши:
То, кажуть, тобі перепали великі гроші? Ну-ну. Гляди, не розтринькай їх. А тепер ти їдеш у Лондон розвіятися? Тільки не думай, моя люба, що ти вискочиш заміж, бо цього все одно не станеться. Ти не з тих, які приваблюють чоловіків. А крім тогоне першої молодості. Скільки тобі?
Тридцять три, зізналася Кетрін.
Гм, із сумнівом кинула міс Вайнер, не все так погано. Хоча свіжість юності ти, звісно, втратила.
Боюся, так, сказала міс Ґрей, яку ця розмова щиро забавляла.
А все ж ти дуже славна дівчина, доброзичливо промовила стара. І, поза сумнівом, чимало чоловіків можуть зробити й куди страшнішу помилку, ніж узяти за дружину тебе замість однієї з тих вертихвісток, що сновигають тепер у набагато коротших спідницях, ніж задумував їхній Творець. Прощавай, люба! Сподіваюся, ти гарно проведеш час, хоча в цьому житті рідко що буває тим, чим здається.
Напучена такими пророцтвами, Кетрін зібралася вирушати. Провести її на залізничну станцію зійшлося півсела, разом із маленькою покоївкою, Еліс, яка принесла міс Ґрей тугий пахучий букетик і, не криючись, плакала.
Небагацько є таких, як вона, схлипувала служниця, коли потяг нарешті пішов. Як Чарлі був тоді покинув мене заради тієї дівулі із хверми, ніхто не вмів так мене втішить, як міс Ґрей. І хоч вона дуже переймалася через ненатерту мідь і пилюку, зате й завше помічала, коли я доладу шось надраю. Та за неї я дала би на шматки себе порізатьхоч сьогодні, хоч узавтра. Вона справжня ледіот шо я про неї скажу.
Таким був відїзд Кетрін із Сент-Мері-Мід.
Розділ восьмийЛиста пише й леді Темплін
От так-так видобула леді Темплін.
Вона відклала номер континентальної «Дейлі мейл» і задивилася на сині середземноморські води. Гілочка жовтої мімози, що нависала прямо в неї над головою, ефектно обрамлювала просто таки чарівний портретзолотоволосої, блакитноокої дами у пеньюарі, який дуже їй пасував. У тому, що золотавість волосся, як і кров з молоком її шкіри, дечим завдячували косметиці, сумніватися не доводилося, але голубінь очей була даром природи, і у свої сорок чотири леді Темплін ще й досі могла вважатися красунею.
Однак чарівність чарівністю, а ця паніяк винятокзараз думала не про себе. Ну тобто не про свою зовнішність. Її увагу поглинули серйозніші речі.
Леді Темплін добре знали на Ривєрі, де її вечірки на віллі «Марґеріт» користувалися заслуженою популярністю. Вона була жінкою з неабияким досвідом, яка мала вже четвертого чоловіка. За першого пішла суто з необачності, а тому рідко коли згадувала про нього. Тому, щоправда, вистачило такту сконати з похвальною оперативністю, а його вдовиця уклала шлюб із багатим фабрикантом ґудзиків. Цей теж відійшов у вічність після трьох років подружнього життяподейкували, що в результаті веселої пиятики з нерозлийвода друзями. Відтак приспіла черга віконта Темпліна, який забезпечив Розалі надійне місце в тих високих сферах, куди їй так кортіло потрапити. Вона зберегла за собою титул і коли вискочила заміж учетверте. Цього разу авантюрно, суто задля насолоди. Бо містер Чарльз Еванз, надзвичайно вродливий молодик двадцяти семи років, затятий спортсмен і неабиякий життєлюб, за душею не мав ані пенні.
Загалом леді Темплін була вдоволена своїм приємним життям, але час від часу в неї виникали невеличкі клопоти з фінансами. Фабрикант ґудзиків залишив своїй удові чималий статок, але, як зазвичай казала леді Темплін, «якби ж то не одне та друге» (де «одне» було знеціненням акцій унаслідок Великої війни, а «друге»марнотратством покійного лорда Темпліна). Ні, вона й досі залишалася цілком забезпеченою. Але бути всього лише «забезпеченою» навряд чи могло влаштувати людину з темпераментом Розалі Темплін.
А тому, прочитавши цього січневого ранку певну замітку в розділі новин, вона витріщила свої блакитні очі й видобула ухильне «от так-так». Крім неї, на балконі розташувалася тільки її дочка, високоповажна Ленокс Темплін. Донька на подобу Ленокс була для матері наче більмо на оці: та здавалася старшою за свій вік, а її своєрідний, сардонічний гумор, мяко кажучи, бентежив.
Люба, сказала їй леді Темплін, ти лише уяви!
Що там таке?
Дама взяла примірник «Дейлі мейл», простягнула його дочці й збуджено тицьнула вказівним пальцем в абзац, який так її зацікавив.
Ленокс пробігла його очима без жодних проявів хвилювання, виказаного її матірю.
То й що? запитала вона. Таке трапляється постійно. Старі сільські скупердяйки віддають Богу душу й залишають своїм скромним компаньйонкам мільйонні статки.
Так, люба, я знаю, сказала на це її мати. І навіть насмілюся припустити, що ця спадщина і близько не така велика, як пишеться: газети завжди роблять з усього сенсацію. Але навіть якщо це лише наполовину правда
Тю, кинула Ленокс, її ж залишили не нам.
Не зовсім так, люба, заперечила леді Темплін, оскільки ця дівчина, Кетрін Ґрей, вона, власне, моя кузина. Одна з вустерширських Ґреїв, із Еджвортського кодла. Моя рідна кузина! Уявляєш?!
Аг-га! видобула донька.
От я й подумала
Як би це й нам примазатись до цього всього, закінчила за неї Ленокс із тією косою посмішкою, яку мати ніколи не могла зрозуміти.
Ох, люба, тільки й сказала та з ледь чутною ноткою докору.
Власне, дуже мякого, оскільки Розалі Темплін звикла до доньчиної відвертості, а також до того, що йменувала її «недоречною манерою висловлюватися».
Я подумала, почала спочатку леді Темплін, знову насупивши свої майстерно підмальовані брови, чи не О, доброго ранку, Пупсику! Що, дорогенький, зібрався пограти в теніс? Ну й молодець!
Пупсик приязно всміхнувся на таке звертання і, недбало кинувши: «Ну й шикарний у тебе вигляд у цій персиковій штуці!», проплив повз них і далі, вниз по сходах.
Солоденький тільки й видобула леді Темплін, проводжаючи ніжним поглядом чоловіка. Так, то про що це я? А! І знов налаштувалася на діловий лад. Я подумала
Ох, заради Бога, та народжуй нарешті. Ти повторила це вже тричі.
Ну й от, люба, повела далі її мати, я подумала, що з мого боку було б любязно написати дорогій Кетрін і запросити до нас на відвідини. Вона ж бо, звісно, не має жодних звязків у світському товаристві. І для неї ж виявиться зручніше, якщо її введе туди хтось із рідні. І їй добре, і нам непогано.
І скільки ти сподіваєшся видоїти з неї? запитала Ленокс.
Матір з докором поглянула на доньку і пробурмотіла:
Нам, звісно, треба буде дійти певної згоди в питанні фінансів. Якби ж то не одне та друге тут війна а тут твій бідолашний батько
А тепер іще й Пупсик, докинула Ленокс. Він бо, коли завгодно, недешеве задоволення.
Наскільки я пригадую, вона була славною дівчиною, промимрила леді Темплін, гнучи свою лінію, тиха, ніколи не пнулася наперед, не красуня і не серцеїдка.
Тож на Пупсика не зазіхатиме? вставила Ленокс.
Леді Темплін кинула на неї протестний погляд.
Пупсик би ніколи почала вона.
Звісно, погодилася донька. Я теж так думаю: він збіса добре знає, чий хлібта ще й із масломїсть.
Люба, дорікнула матір, ну й вульгарна у тебе манера висловлюватися.
Вибачай, кинула Ленокс.
Леді Темплін підібрала свій пеньюар, примірник «Дейлі мейл», косметичку й кілька розрізнених листів.
Я негайно напишу дорогій Кетрін і нагадаю їй про старі добрі часи в Еджворті.
І, випромінюючи очима цілеспрямованість, пройшла в будинок.
На відміну від місіс Гарфілд, писала вона, наче дихала. Без найменшої заминки чи паузи її перо заповнило чотири аркуші, і кореспондентка, перечитавши отриманий опус, не виявила потреби змінити й словечка.
Кетрін отримала цього листа на ранок після прибуття в Лондон. Учитувалась вона між рядків чи ніце інша річ. Але кинула його в сумочку й поспішила на зустріч, призначену їй адвокатами місіс Гарфілд.
Їхня контора, одна з найстаріших у місті, була розміщена на Лінкольн-Інн-Філдз, і після кількахвилинної затримки відвідувачку провели в кабінет старшого партнералюбязного літнього джентльмена з проникливими блакитними очима і якоюсь батьківською манерою спілкуватися.
Хвилин двадцять проговоривши з ним про заповіт місіс Гарфілд і повязані з ним юридичні формальності, Кетрін зрештою показала баристеру листа місіс Семюел.
Гадаю, мені краще ознайомити вас із ось цим, сказала вона, хоча це й досить таки сміховинно.
Той прочитав його з ледь помітною посмішкою.
Вельми незграбна спроба, міс Ґрей. Підозрюю, мені навряд чи треба вам пояснювати, що ці люди не мають анінайменшого права на спадщину, а якщо вони спробують опротестувати заповітжоден суд не підтримає їхніх претензій.
Я так і думала.
Людська природа не завжди відзначається мудрістю. На місці місіс Семюел Гарфілд я був би радше схильний апелювати до вашої щедрості.
Це і є одна з тих речей, які я воліла б обговорити з вами. Мені хотілося б, щоб цим людям відійшла певна сума.
Це зовсім не обовязково.
Я знаю.
Але вони сприймуть такий крок не в тому дусі, на який ви сподіваєтесь. Найвірогідніше, у ньому вбачатимуть спробу відкупитися від них, хоча й не відмовляться від пропонованого із цієї причини.
Я розумію, і цьому нічим не зарадити.
Я б порадив вам, міс Ґрей, відмовитися від цієї ідеї.
Кетрін похитала головою.
Я знаю, що ви цілком маєте рацію, але мені все ж хотілося б, щоб це було зроблено.
Вони вхоплять ваші гроші обома руками, а після цього лише сильніше поливатимуть вас помиями.
Що ж, сказала Кетрін, нехай, коли їм це подобається. Кожен тішиться, як може. Вони ж бо, зрештою, єдина рідня місіс Гарфілд, і, хоча ці люди цуралися родичатися з нею й не звертали на ту жодної уваги за життя, мені здається несправедливим залишити їх ні з чим.
Попри всю непоступливість адвоката, вона наполягла на своєму й невдовзі вийшла на лондонські вулиці зі спокійною впевненістю, що їй можна вільно витрачати гроші і будувати які завгодно плани на майбутнє. І її першим кроком став візит до ательє уславленої модистки.
Там клієнтку зустріла струнка, немолода француженка, схожа на замріяну герцогиню, і Кетрін не без деякої наївності промовила:
Якщо дозволите, я хотіла б віддатися у ваші руки. Усе своє життя я була дуже бідною, і тому нічого не тямлю в одязі, а от тепер мені перепали сякі-такі гроші й хотілося б дуже добре вдягтися з такої нагоди.