Дівчина злякано затулила рота рукою. Вона почервоніла й заговорила з раптовою незграбністю, властивою молодим:
Мені шкода. Я не подумала Я забула Не слід було так, не тепер, коли він тобто коли все скінчилося і і
Усе це скінчилося, повторив Арґайл. Усе в минулому. Я намагаюся Ми всі намагаємося вірити, що хлопець був хворим. Одна з помилок природи. Це, вочевидь, найкраще все пояснює.
Він подивився на Калґарі.
Ви погоджуєтеся?
Ні,сказав Калґарі.
На мить запала тиша. Різке заперечення вразило обох його співрозмовників. Слово вилетіло з майже вибуховою силою. Прагнучи помякшити цей ефект, він незграбно забелькотів:
Я Я перепрошую. Бачте, ви мене не так зрозуміли.
О! Арґайл замислився. Тоді обернувся до своєї дочки:Естер, гадаю, краще тобі вийти
Я не вийду! Я мушу почути дізнатися, що це все означає.
Це може бути неприємно.
Естер нетерпляче вигукнула:
Яка різниця, що ще жахливого накоїв Джеко? Усе скінчилося.
Калґарі заговорив швидко.
Повірте, питання не в тому, що вчинив ваш брат, радше навпаки.
Я не розумію
Двері із протилежного боку кімнати відчинилися, і молода жінка, раніше помічена Калґарі, повернулася до кімнати. Тепер була в пальто та з маленьким шкіряним портфелем.
Вона звернулася до Арґайла.
Я йду. Щось ще
Арґайл на мить завагався (Калґарі подумав, що він постійно вагається), а потім поклав руку на її плече й підштовхнув уперед.
Сідай, Ґвендо, звелів він. Це е-е-е доктор Калґарі. Це міс Вон, яка і знову невпевнено замовк, яка багато років працює в мене секретаркою. Він додав:Доктор Калґарі прийшов розповісти нам чи запитати щось про Джеко
Розповісти вам щось, утрутився Калґарі.І хоч ви цього не усвідомлюєте, та мені стає все важче й важче зробити це.
На нього глянули здивовано всі, проте в очах Ґвенди він уловив щось схоже на спалах розуміння, немов вони на мить стали союзниками і ніби вона сказала: «Так, я знаю, як важко може бути з Арґайлами».
Ґвендагарна молода жінка (можливо, не така вже й молодатридцять сім чи тридцять вісім). Повнувата, з темними волоссям та очима; пашить енергією та здоровям. Вочевидь, компетентна та розумна.
Із притаманним йому холодком у голосі Арґайл сказав:
Я й не думав, що щось для вас ускладнюю, докторе Калґарі. Навіть не збирався. Якщо ви хочете перейти до суті
Так, я знаю. Вибачте, що висловився так. Але та впертість, з якою ви, та й ваша дочка, постійно підкреслюєте, що все пройшло, минуло, скінчилося. Нічого не скінчилося. Хтось колись говорив: «Нічого не скінчиться»
«допоки все не скінчиться правильно», завершила за нього міс Вон. Кіплінґ.
Вона підбадьорливо кивнула йому, а він відчув до неї вдячність.
Я перейду до суті,продовжував Калґарі.Коли ви почуєте те, про що я повинен розповісти, то зрозумієте моє моє небажання. Ба більше, мій розпач. Спочатку я мушу повідомити дещо про себе. Я геофізик і нещодавно брав участь в експедиції на Антарктиду. Я повернувся до Англії лише кілька місяців тому.
Експедиція Гайса Бентлі? запитала Ґвенда.
Він обернувся до неї, знову почуваючи вдячність.
Так. Це експедиція Гайса Бентлі. Я розповідаю вам це, щоб, виклавши окремі факти своєї біографії в минулому, пояснити, чому близько двох років я не відстежував поточні події.
Вона поквапилася допомогти йому:
Ви маєте на увазі судовий процес по вбивству?
Так, міс Вон, саме це я й маю на увазі.
Він повернувся до Арґайла.
Перепрошую, коли я зараз завдаю вам болю, але треба звірити з вами певні дати та години. Девятого листопада, позаторік, приблизно о шостій вечора, ваш син, Джек Арґайл (Джеко для вас), прийшов сюди поговорити зі своєю матірю, місіс Арґайл.
Із моєю дружиною, так.
Він сказав їй, що в нього проблеми, й узявся вимагати гроші. Таке вже траплялося
Багато разів, зітхнув Лео.
Місіс Арґайл відмовилася. Він заходився ображати її, погрожувати. Нарешті вибіг звідти, вигукуючи, що повернеться та що «їй все-таки доведеться дати йому грошенят». Він запитав: «Хочете, щоб я потрапив до вязниці, так?», а вона відповіла: «Я вже майже вірю, що це для тебе найкраще».
Лео Арґайл неспокійно заворушився.
Ми з дружиною обговорювали це. Ми були дуже не задоволені хлопцем. Знову й знову нам доводилося рятувати його, допомагати починати все спочатку. Нам здалося, що шок тюремного увязнення навчить його Його голос затих. Але, будь ласка, продовжуйте.
Калґарі продовжив:
Пізніше того вечора вашу дружину вбили. Нападник убив її ударом кочерги. На кочерзі були відбитки пальців вашого сина, а з шухляди письмового столу зникла велика сума грошей, яку ваша дружина поклала туди раніше. Поліція перехопила вашого сина в Драймуті. Гроші знайшли в нього, більшість у пятифунтових банкнотах. На одній із них було зазначено імя та адресу. І банк розпізнав її як одну з виплачених місіс Арґайл того ранку. Хлопця звинуватили, відбувся судовий розгляд. Калґарі на мить замовк. Вирокумисне вбивство.
Нарешті воно вилетілофатальне слово. Убивство Не гучне, а придушене; слово, поглинуте шторами, книгами, мяким килимом Слово приглушити можна було, та не вчинок
Містер Маршалл, адвокат захисту, натякнув мені, що ваш син під час арешту наполягав на своїй невинуватості, надто весело, якщо не зарозуміло. Він стверджував, що в нього неспростовне алібі на встановлений поліцією час убивстваміж сьомою та сьомою тридцять вечора. Джек Арґайл стверджував, що на той час він діставався автостопом до Драймута, що його підібрала машина на головній дорозі з Редміна до Драймута, приблизно за милю звідти, саме перед сьомою вечора. Він не зауважив марки автомобіля (на той час уже стемніло), але то був чорний або темно-синій лімузин із водіємчоловіком середнього віку. Для пошуку сліду автомобіля чи водія було зроблено все можливе, проте його свідчення так і не підтвердилися. Та й самі адвокати були переконані в тому, що всю історію поквапливо, але не надто розумно хлопець вигадав
Основну лінію захисту вибудовували на свідченнях психологів, які намагалися довести, що Джек Арґайл завжди був психічно нестійким. Суддя кидав трохи уїдливі зауваги щодо цих свідчень і у своєму останньому слові був категорично проти обвинувачуваного. Джека Арґайла засудили до довічного позбавлення волі. Півроку по тому він помер у вязниці від пневмонії.
Калґарі замовк. Три пари очей втупилися в нього. У Ґвендиних очах проступили зацікавлення та пильна увага, в очах Естерпідозрілість, у Лео Арґайлапорожнеча.
Можете підтвердити, що я точно вказав факти?
Ви надзвичайно точні,погодився Лео. Проте я так і не зрозумів, навіщо нам треба було знову пропускати через себе всі ті болісні події, які ми намагаємося забути.
Даруйте. Я мусив це зробити. Я так розумію, ви не оскаржили вердикт?
Визнаю, що факти були саме такими, як викладено. Тобто якщо не переглядати їх, це, грубо кажучи, вбивство. Але якщо обміркувати факти, знайдеться чимало помякшувальних обставин. Хлопець був психічно нестабільним, хоча, на жаль, не в юридичному сенсі цього терміна. «Правила Макнотена» обмежені та незадовільні. Запевняю вас, докторе Калґарі, що й сама Рейчел, моя покійна дружина, першою забула б і пробачила б нещасному хлопцеві його нерозсудливість. Вона була прогресивним і гуманним мислителем, мала глибокі знання про психологічні фактори. Вона не засуджувала б його.
Вона точно знала, яким жахливим міг бути Джеко, промовила Естер. Він завжди був таким, просто не міг нічого із цим удіяти.
То всі ви, повільно протягнув Калґарі,не мали жодних сумнівів? Жодних сумнівів щодо його провини?
Естер пропікала його поглядом.
Які сумніви могли бути? Звісно, він був винним.
Не буквально винен, запротестував Лео. Мені не подобається це слово.
І воно невдале, Калґарі глибоко вдихнув. Джек Арґайл був невинуватим!
Розділ другий
Це твердження мало б стати сенсацією. Але сподіваної реакції не було. Калґарі очікував на здивування, недовірливу радість крізь туман нерозуміння, жадібні запитання Нічого. Лиш осторога та підозрілість. Ґвенда Вон спохмурніла. Естер дивилася на нього широко розплющеними очима. Можливо, це природно. Таке повідомлення важко зрозуміти відразу.
Лео Арґайл, завагавшись, промовив:
Тобто, докторе Калґарі, ви погоджуєтеся з моєю позицією? Думаєте, він не відповідав за свої дії?
Я маю на увазі, що він цього не робив! Невже так важко зрозуміти, чоловіче? Він цього не робив. Він не міг це зробити. Однак через надзвичайний і нещасливий збіг обставин не зміг довести, що не винен. Довести це міг я.
Ви?
Ятой чоловік з машини.
Він сказав це так просто, що вони осягнули аж за мить. Допоки спромоглися отямитись, їх перервали. Двері відчинилися, й увійшла жінка непоказної зовнішності. Вона відразу ж перейшла до суті.
Проходячи повз двері, я почула, як цей чоловік стверджує, що Джеко не вбивав місіс Арґайл. Чому це він таке говорить? Звідки йому знати?
Її обличчя, войовниче та сердите, наче аж зібгалося.
Я також повинна це чути, додала вона жалібно. Я не можу залишатися осторонь і нічого не знати.
Звісно, Кірсті. Ви член сімї.Лео Арґайл відрекомендував її:Міс Ліндстром, доктор Калґарі. Доктор Калґарі розповідає нам неймовірні речі.
Калґарі здивувало шотландське імя Кірсті. Її англійська була чудовою, хоч і з ледь відчутним іноземним акцентом.
Вона звернулася до нього з осудом.
Не треба було приходити сюди й говорити таке, засмучуючи людей. Вони вже змирилися з горем. Тепер ви засмучуєте їх своїми словами. На все, що сталося, воля Божа.
Його неприємно вразила підкреслена впевненість її слів. Можливо, вона одна з тих огидних людей, які щиро радіють нещастям. Нічого, він позбавить її такої втіхи.
Він почав викладати швидко й сухо:
Того вечора, за пять хвилин до сьомої, на головній трасі Редмін-Драймут я підібрав молодого чоловіка, який зупиняв попутні машини. Я підвіз його до Драймута. Ми розбалакалися. Він видався мені цікавим і приємним юнаком.
Джеко був дуже харизматичним, утрутилася Ґвенда. Усі вважали його приємним. Одначе його норов шкодив його репутації. І, звісно, його непорядність, у задумі додала вона. Але люди якийсь час про це не здогадувалися.
Міс Ліндстром повернулася до неї.
Не варто так про померлого.
Лео Арґайл озвався трохи роздратовано:
Продовжуйте, докторе Калґарі. Чому досі ви не давали про себе знати?
Так, Естер немов не вистачало дихання, чому ви залягли на дно з такою інформацією? Усі ці звернення у пресі, оголошення. Як ви можете бути таким егоїстичним, таким лихим
Естер Естер, батько зупинив її.Доктор Калґарі ще не завершив своєї історії.
Калґарі повернувся просто до дівчини.
Я добре розумію, що ви відчуваєте. Як і те, що відчуваю я, що завжди відчуватиму Він зібрався з духом і знову заговорив:Продовжу свою історію. Того вечора на дорогах було повно машин. Уже давно минуло о пів на восьму, коли я висадив юнака, імені якого не знав, десь у Драймуті. Це, як я розумію, повністю знімає з нього всі підозри, оскільки поліція абсолютно впевнена, що злочин скоєно між сьомою та половиною восьмої.
Так, погодилась Естер. Але ви
Будь ласка, майте терпіння. Аби краще пояснити вам, мушу розповісти передісторію. Я кілька днів проживав у Драймуті у квартирі друга. Друг, матрос, саме відбув у плавання. Він також позичив мені машину, яку тримав у приватному гаражі. Того дня, девятого листопада, я повинен був повертатися до Лондона. Вирішив поїхати вечірнім потягом, а день провести зі старою нянею, яку дуже любила наша сімя та яка мешкала в невеличкому будиночку в Полґарті, приблизно за сорок миль на захід від Драймута. Я здійснив задумане. Няня, хоч і дуже літня та схильна до маразму, впізнала мене, зраділа й розхвилювалася, тому що читала в газетах про мою, за її словами, «подорож на полюс».
Щоб не втомлювати її, я недовго там побув. Вирішив не їхати просто до Драймута дорогою вздовж узбережжя, якою приїхав, а попрямувати на північ, через Редмін, і відвідати старого каноніка Пісмарша, який тримав у своїй бібліотеці кілька дуже рідкісних книг, серед якихдавній трактат про судноплавство, з якого я хотів переписати уривок. Старий джентльмен не користується телефоном, вважаючи його інструментом диявола, як і радіо, телебачення, кіно, орган і реактивні літаки, тому я вирішив спробувати заскочити його вдома. Мені не пощастило. Віконниці стояли зачиненими, і його, вочевидь, не було. Я трохи почекав у соборі, потім рушив до Драймута головною дорогою, утворивши маршрутом трикутник. У мене було вдосталь часу, щоб узяти багаж із квартири, повернути машину в гараж і встигнути на потяг.
Дорогою, як уже згадував, я підібрав невідомого автостопера і, скинувши його в місті, діяв за своїм планом. Прибувши на станцію, я мав іще трохи часу, тому вийшов на головну вулицю купити цигарки. Коли перетинав дорогу, з-за рогу на великій швидкості вилетіла вантажівка та збила мене.
Як розповідали перехожі, я підвівся, мабуть, неушкодженим і поводився цілком нормально. Я сказав, що зі мною все гаразд, мені треба встигнути на потяг, і заквапився на станцію. Коли потяг прибув на Паддінґтонський вокзал, мене, непритомного, забрала швидка до лікарні, де мені діагностували струс мозку. Очевидно, такий запізнілий ефект не є незвичним.
Коли за кілька днів я отямився, то нічого не памятав ні про наїзд, ні про те, що мав їхати до Лондона. Останнє, що пригадав, те, як вирушив до старої няні в Полґарті. А даліповна порожнеча. Мене запевнили, що таке трапляється часто. У мене не було підстав вважати, що ті години мого життя, які я не памятав, важливі. Ні я, ні хтось інший і уявити не могли, що того вечора я їхав дорогою Редмін-Драймут.
Залишалося дуже мало часу до того, як я повинен був покинути Англію. У лікарні мене тримали в цілковитому спокої, без газет. Потім я поїхав просто в аеропорт, звідки полетів до Австралії, щоб приєднатися до експедиції. Були певні сумніви щодо того, чи достатньо здоровий, щоб їхати, та я їх подолав. Я надто поринув у свою підготовку й інші клопоти, щоб цікавитися новинами про вбивства. Крім того, після арешту ажіотаж трохи спав, а коли справа дійшла до суду, який описували докладно, я вже був на шляху до Антарктиди.
Він зробив паузу. Його слухали з особливою увагою.
Десь місяць тому, одразу ж після мого повернення до Англії, я й зробив це відкриття. Мені знадобилися старі газети для пакування зразків. Власниця квартири принесла мені з котельні цілу купу. Розклавши їх на столі, я побачив знімок юнака, чиє обличчя здалося мені дуже знайомим. Я намагався згадати, де я його зустрічав і хто він. Це мені не вдалося, та все ж, дивна річ, я згадав, про що розмовляв із ним, про вугрів. Його зацікавила та зачарувала сага їхнього життя. Але коли це було? І де? Я прочитав замітку й дізнався, що імя молодого чоловіка Джек Арґайл, що йому висунули звинувачення в убивстві, а він розповів поліції про те, як його підвозив чоловік у чорному лімузині.
І зненацька той утрачений шматочок життя повернувся. Це я підібрав того юнака, підвіз його до Драймута і, висадивши, повернувся до квартири, потім переходив вулицю, щоб купити сигарети. Я пригадав лише мить, коли вантажівка збила мене, а потімнічого, аж до лікарні. Я так і не згадав, як повернувся на вокзал і поїхав до Лондона. Я перечитував замітку знову й знову. Процес завершився понад рік тому, тож про справу майже забули. «Молодий хлопець, який вбив свою матір. Моя господиня майже не памятала цього. Не знаю, що там сталося. Напевне, його за це повісили». Я переглянув підшивку газет за відповідний період, а потім вирушив до «Маршалл і Маршалл», які виступали захисниками у справі. Я дізнався, що прибув надто пізно, щоб звільнити нещасного хлопцявін помер у вязниці від пневмонії. Хоча правосуддя вже нічого не вдіє для нього, воно принаймні може повернути йому добре імя. Ми з містером Маршаллом пішли до поліції. Справу представили прокуророві, хоча Маршалл сумнівається, що він звернеться до міністра внутрішніх справ.
Звісно, ви отримаєте від нього повний звіт. Він відклав це лише тому, що я хотів першим відкрити вам правду. Я відчував, що пройти це випробуваннямій обовязок. Я певен, ви розумієте, що завжди відчуватиму тягар вини. Якби я тільки обережніше переходив вулицю Він на мить затих. Я усвідомлюю, що ваші почуття до мене ніколи не будуть теплими, хоча, в принципі, я не виненбо ви, усі ви, мусите звинувачувати мене.