Схоже, злякався, замислено відповів Філіп.
Але чому?
А знаєш, його правда. Це матиме наслідки.
Мері, здавалося, трохи спантеличилася.
Ти про пожвавлення інтересу до справи? Звісно, я рада, що Джеко повернуть добре імя, але буде досить неприємно, якщо люди знову почнуть про це пліткувати.
Та я не про сусідів. Є дещо більше.
Вона запитально глянула на чоловіка.
Поліція також зацікавиться!
Поліція? запитала різко Мері.А їм що до цього?
Люба моя, мовив Філіп. Поміркуй.
Мері повільно підійшла та сіла біля нього.
Бачиш, це нерозкритий злочин, пояснив Філіп.
Чому б їм цим перейматися Так багато часу минуло.
Гарна спроба видати бажане за дійсне, сказав Філіп. Та боюся, що це, по суті, неможливо.
Звісно, погодилася Мері.Після того як вони виставили себе дурнями, припустившись трагічної помилки з Джеко, вони не захочуть ворушити це.
Може, вони й не захочуть, але, ймовірно, муситимуть! Обовязокце обовязок.
О, Філіпе, я впевнена, що ти помиляєшся. Трохи попліткують, а тоді все вляжеться.
І тоді ми житимемо довго та щасливо, невесело підсумував Філіп.
Чому б ні?
Він похитав головою.
Це не так і просто Твій батько має рацію. Треба зібратися і обговорити це. І викликати Маршалла, як він і пропонував.
Тобто поїхати в Сонячний Ріг?
Так.
Ми не можемо.
Чому ні?
Це практично неможливо. Ти інвалід і
Я не інвалід, роздратовано заперечив Філіп. Я досить міцний і здоровий. Просто не можу пересуватися на своїх ногах. Я міг би поїхати до Тімбукту, якби був належний транспорт.
Я впевнена, що поїздка до Сонячного Рогу тобі на користь не піде. Коли розворушать цю неприємну справу
Я цим не переймаюся.
І не знаю, як можна залишити будинок. Останнім часом було так багато крадіжок.
Попроси когось, щоб ночував тут.
Добре тобі казати наче це найлегше на світі.
Та стара місіс Як-там-її-звати може навідуватися сюди щодня. Не будь домашньою куркою, Поллі. Ти просто не хочеш їхати.
Не хочу.
Ми там надовго не затримаємося, заспокоїв її Філіп. Але, думаю, ми повинні поїхати. Це той час, коли сімя повинна обєднатися перед лицем світу. Ми повинні зясувати, як нам діяти.
III
У готелі в Драймуті Калґарі рано повечеряв і пішов до своєї кімнати. Його глибоко вразило те, що сталося в Сонячному Розі. Він очікував, що місія буде неприємною, і зібрав усю свою рішучість, щоб виконати її. Але все це було неприємним і засмучувало зовсім не так, як він очікував. Він упав на ліжко, запалив цигарку та раз по раз прокручував усе в голові.
Найчіткіше в память врізалося обличчя Естер у мить розставання. Її презирство до справедливості! Що там вона сказала? «Не має значення, хто винен. Ідеться про невинуватих». А потім: «Ви не бачите, що зробили з нами всіма?» А що він зробив? Він не розумів.
А інші. Жінка на імя Кірсті. (Чому Кірсті? Це шотландське імя. Вона не шотландка. Датчанка, можливо, норвежка?) Чому вона говорила так різко, так звинувачувально?
Лео Арґайл поводився теж якось дивнорозгублений, насторожений. Так і не сказав: «Слава Богу, мій син не винен!», що, звісно, було б природною відповіддю.
І та дівчина, секретарка Лео. Намагалася допомогти йому, добра дівчина. Проте також реагувала дивно. Він згадав, як вона стала навколішки перед кріслом Арґайла. Начебто виявляла співчуття, втішала його. Втішала його, але чому? Бо його син не винний у вбивстві? І звісно ж, там щось більше, ніж почуття секретарки, навіть тієї, що пропрацювала багато років Що там таке? Чому вони
На тумбочці поруч із ліжком задзвонив телефон. Він узяв слухавку.
Алло?
Докторе Калґарі? З вами хочуть поговорити.
Зі мною?
Він здивувався. Як йому було відомо, ніхто не знав, що він зупинився на ніч у Драймуті.
Хто?
Після хвилини мовчання телефонний оператор повідомив:
Це містер Арґайл.
Скажіть йому Артур Калґарі зупинив себе, перед тим як сказати, що він зараз зійде. Якщо з якоїсь причини Лео Арґайл попрямував за ним до Драймута й спромігся дізнатися, де він зупинився, справа, мабуть, надто дражлива, щоб обговорювати її в переповненій приймальні внизу. Він продовжив:
Будь ласка, попросіть його піднятися до мене в номер.
Він підвівся і почав ходити кімнатою, доки не почув стукоту у двері.
Підійшов і відчинив двері.
Заходьте, містере Арґайл, я
Він замовк, збентежений. Це був не Лео Арґайл. Це був юнак років двадцяти, чиє гарне смагляве обличчя вкривала тінь гіркоти. Зухвале, сердите, тривожне обличчя.
Ви чекали не на мене, почав молодий чоловік. Ви чекали на мого батька. Я Майкл Арґайл.
Заходьте, Калґарі зачинив двері за відвідувачем. Як ви дізналися, що я тут? запитав він, пропонуючи юнакові портсигар.
Майкл Арґайл узяв цигарку та коротко неприємно засміявся.
Це просто! Зателефонував у центральні готелі, де ви могли б зупинитися на ніч. Із другої спроби влучив.
Чому ви хотіли мене бачити?
Майкл Арґайл повільно протягнув:
Хотів побачити, що ви за тип Його очі прискіпливо окинули постать доктора, відзначивши трохи похилі плечі, сивіюче волосся, тонкі риси обличчя. То ви один із хлопців, які поїхали в експедицію Гайса Бентлі на Південний полюс. Здається, ви не дуже міцний.
Артур Калґарі ледь усміхнувся.
Зовнішність іноді оманлива, сказав він. Я був досить міцним. І там потрібна не лише мязова сила. Є й інші важливі навички: витривалість, терпіння, технічна обізнаність.
Скільки вам років? Сорок пять?
Тридцять вісім.
На вигляд старші.
Так, думаю, так.
На мить його пронизало непереборне відчуття печалі від дотику до змужнілої молодості хлопця перед ним.
Чому ви хотіли мене бачити? запитав він досить різко.
Співрозмовник насупився.
Це природно, чи не так? Коли я почув принесені вами новини. Новини про мого любого братика.
Калґарі не відповів.
Майкл Арґайл продовжував:
Трохи запізно для нього, так?
Так, тихо мовив Калґарі.Для нього це надто пізно.
Чому ви так затаїлися? Що там із тим струсом?
Калґарі терпляче пояснив йому. Дивно, але грубість і брутальність хлопця підбадьорили Калґарі. Хай там як, але хтось таки був на боці Джеко.
Це гарантує Джеко алібі, ось у чому суть, так? Звідки вам знати, що були саме ті години, на яких наполягаєте?
Я цього певен, відкарбував Калґарі.
Ви могли помилитися. Ви, вчені мужі, схильні не зважати на такі дрібниці, як час чи місце.
Це трохи розвеселило Калґарі.
У вашій уяві книжковий образ забудькуватого професораіз різними шкарпетками, не впевненого, який зараз день чи де він перебуває. Дорогий мій чоловіче, технічна робота вимагає високої точностіточні числа, години, розрахунки. Я запевняю вас, що не міг помилитися. Я підібрав вашого брата якраз перед сьомою і висадив у Драймуті о сьомій годині тридцять пять хвилин.
Ваш годинник, можливо, йшов неточно. Чи ви глянули на годинник у машині.
Мій годинник і годинник автомобіля було синхронізовано.
Джеко міг заморочити вам голову. У цьому він був мастак.
Не міг. Чому ви так намагаєтеся довести, що я помилився? Калґарі пристрасно продовжував. Я очікував, що буде важко переконати владні органи, що вони помилково засудили чоловіка. Та я не знав, що переконати його власну сімю буде ще важче!
Тобто всіх нас важко переконати?
Така реакція мені здалася трохи незвичною.
Мікі уважно дивився на нього.
Вони не хотіли вам вірити?
Принаймні так мені здалося
Не здалося. Так і було. Досить природно, як поміркувати.
Але чому? Чому це природно? Вашу маму вбили. Вашого брата звинуватили й визнали винним у цьому злочині. Тепер виявляється, що він не винен. Ви мали бути щасливі, вдячні. Це ж ваш брат.
Він не мій брат, а вонане моя мама, видав Мікі.
Що?
Ніхто вам не розповів? Ми всі нерідні. Усі діти. Мері, мою найстаршу «сестру», вдочерили в Нью-Йорку. Решту дітейпід час війни. Моя «мама», як ви її називаєте, не могла мати власних дітей. То зібрала собі милу сімейку з усиновлених. Мері, мене, Тіну, Естер, Джеко. Комфортний, розкішний будинок і безмір материнської любові на додачу! Я б сказав, що вона забула, що ми все-таки не її діти. Але їй не пощастило, коли вона вибрала Джеко стати одним із її любих хлопчиків.
Я не знав, мовив Калґарі.
То не тикайте мені «рідна мати» та «рідний брат»! Джеко був негідником!
Але не вбивцею, додав Калґарі.
Він наголосив на цьому. Мікі зиркнув на нього й кивнув.
Гаразд. Це ваші слова І ви наполягаєте на цьому. Джеко не вбивав її. Чудово. Хто ж її вбив? Ви про це не думали? То подумайте зараз. Подумайте про це і тоді почнете розуміти, що ви з нами всіма робите.
Він розвернувся та швидко вийшов із кімнати.
Розділ четвертий
Калґарі винувато мовив:
Містере Маршалл, дуже любязно з вашого боку погодитися зустрітися зі мною знову.
Нічого, відповів юрист.
Як вам відомо, я поїхав у Сонячний Ріг і зустрівся з родиною Джека Арґайла.
Так.
То, сподіваюся, ви хочете почути про цей візит?
Так, містере Калґарі. Саме так.
Мабуть, вам складно зрозуміти, чому я знову прийшов до вас Бачте, все склалося не так, як я очікував.
Так, проказав юрист. Можливо, так.
Його голос був, як і завжди, сухим і неемоційним, але щось у ньому заохочувало Артура Калґарі продовжувати.
Бачте, продовжив Калґарі,я гадав, що на цьому історія завершиться. Я був готовим до певного, так би мовити, природного обурення з їхнього боку. Хоча мій струс можна визначити як волю Божу, їхню точку зору можливо пробачити. Я, крім усього, мав надію, що це компенсує вдячність, яку вони відчуватимуть через повернення Джекові Арґайлові його доброго імені. Це не так.
Розумію.
Можливо, містере Маршалл, ви передбачили, що станеться? Памятаю, коли я був тут раніше, ваш підхід мене здивував. Ви очікували на ставлення, з яким я стикнувся?
Докторе Калґарі, ви ще не розповіли мені, як до цього поставилися.
Артур Калґарі підсунув стілець ближче.
Я думав, що щось закінчую, змінюю, скажімо, закінчення написаного розділу. Проте мене змусили відчути, мене змусили побачити, що замість закінчення розділу я його почав. Почав щось зовсім нове. Як на вас, я чітко окреслив ситуацію?
Містер Маршалл повільно кивнув.
Так, погодився він, можна й так сказати. Я таки вважав (і визнаю це), що ви не усвідомлювали всіх наслідків. Однак інакше й бути не могло, бо, звісно, ви не знали передісторії та окремих фактів, крім тих, які зазначено в судових звітах.
Ні. Тепер я це розумію. Аж надто чітко. Він підвищив голос і збуджено продовжив. Вони відчували не полегшення, не вдячність. Це був страх. Страх того, що може відбутися. Правильно?
Маршалл обережно зауважив:
Гадаю, ви цілком маєте рацію. Зауважте, я це говорю тільки з ваших слів.
А якщо так, правив своє Калґарі,то я не можу повернутися на свою роботу, не виправивши можливе. Я все ще втягнутий у це. Я відповідальний за те, що життя цих усіх людей змінилося. Я не можу просто вмити руки.
Адвокат прокашлявся.
Докторе Калґарі, це, мабуть, досить дивна позиція
Я так не вважаю. Треба брати відповідальність за свої вчинки, і не лише за вчинки, а й за їхні наслідки. Два роки тому я підвіз молодого автостопера. Цим я дав початок певному потоку подій. Не думаю, що мені вдасться залишатися осторонь від цього.
Юрист усе ще хитав головою.
Так, гаразд, нетерпиливився Артур Калґарі.Ви можете називати це дивацтвом, як хочете. Але мої почуття, моя совість усе ще із цим повязані. Моїм єдиним бажанням було виправити те, чому я не зміг запобігти. Я не виправив. Я ускладнив ситуацію для людей, які вже й так страждали. Однак я досі чітко не розумію чому.
Так, повільно протягнув Маршалл, ви й не змогли б зрозуміти. Останні півтора року ви були відірвані від цивілізації. Ви не читали щоденних газет, які містили багато інформації про цю сімю. Можливо, ви й так не читали б цього, та однаково почули б про них. Факти дуже прості, докторе Калґарі. Їх не засекречено. Свого часу опубліковано. Усе зводиться до простого запитання. Якщо Джек Арґайл не скоював злочину (а за вашими словами, він не міг), то хто це зробив? Це повертає нас до обставин, за яких скоїли злочин. Це трапилося між сьомою та сьомою тридцять вечора девятого листопада в будинку, де покійна перебувала в оточенні лише членів її сімї та близьких. Будинок було надійно замкнено, віконниці зачинено, а того, хто прийшов із вулиці, мала впустити місіс Арґайл, або він міг відімкнути двері власним ключем. Тобто це був хтось їй знайомий. У певному сенсі це нагадує справу Борденів у Америці, в якій одного недільного ранку містера Бордена з дружиною вбили сокирою: ніхто нічого не чув у будинку і нікого не бачив біля будинку. Тепер ви зрозуміли, докторе Калґарі, чому членів сімї, як ви сказали, радше стурбувала, а не заспокоїла принесена вами новина?
Калґарі повільно промовив:
Вони б воліли, щоб Джек Арґайл був винен?
Так, підтвердив Маршалл, саме так. Може, висловлюся дещо цинічно, та Джек Арґайл у цій родині був чудовим кандидатом на роль убивці. Проблемна дитина, хлопчик-хуліган, чоловік запальної вдачі. У сімейному колі йому могли та знайшли виправдання. Вони могли оплакувати його, співчувати йому, оголосити одне одному й усьому світові, що насправді то була не його провина, що психологи можуть усе це пояснити. Так, це дуже, дуже зручно.
А тепер Калґарі замовк.
А тепер, закінчив Маршалл, ситуація цілком інша. Зовсім інакша. Можливо, навіть тривожна.
Звістка, яку я приніс, для вас теж була небажаною, чи не так? кинув різко Калґарі.
Мушу визнати, так. Так, мене це засмутило. Справу, яку було успішно закрито, так, я продовжуватиму використовувати слово «успішно», тепер знову відкрито.
Офіційно? запитав Калґарі.Тобто поліція справу поновить?
О, безсумнівно, запевнив Маршалл. Джека Арґайла було засуджено на підставі переконливих доказів (присяжні радилися лише чверть години), тобто щодо поліції питання було закрито. А тепер, після оголошення посмертного помилування, справу знову відкрито.
І поліція провадитиме нове розслідування?
Майже напевно я б так висловився. Звісно, додав містер Маршалл, замислено потираючи підборіддя, сумнівно, що через такий проміжок часу, з огляду на специфічні особливості справи, їм вдасться досягти якогось результату Особисто я сумнівався б. Вони можуть знати, що хтось у цьому домі винен. Вони можуть навіть мати обґрунтований здогад про те, хто це. Проте знайти переконливі докази буде непросто.
Розумію, визнав Калґарі.Розумію Саме це вона мала на увазі.
Юрист різко запитав:
Про кого це ви?
Про дівчину, відповів Калґарі.Естер Арґайл.
А, так. Юна Естер. Що ж вона? поцікавився Маршалл.
Вона говорила про невинуватість. Сказала, що байдуже, хто винен, а хто не винен. Тепер я зрозумів, про що вона
Маршалл швидко глянув на нього.
Думаю, мабуть, так.
Вона говорила про те, що й ви, додав Артур Калґарі.Вона мала на увазі, що сімя знову опиниться під підозрою.
Маршалл перервав його.
Навряд чи знову, не погодився він. Досі ні-хто з них не був під підозрою. Від початку все вказувало на Джека.
Калґарі відмахнувся від цих слів.
Сімя опинилася під підозрою, наполягав він. І це може тривати досить довго, можливо, завжди. Якщо хтось із сімї винен (можливо, вони й самі не знають хто), вони дивитимуться одне на одного й гадатимуть Так, це найгірше. Вони самі не знають, хто з них
Запала тиша. Маршалл спокійно вивчав Калґарі поглядом, але мовчав.
Знаєте, це жахливо сказав Калґарі.
На тонкому, чутливому обличчі чоловіка проступили всі його почуття.
Так, це жахливо Жити рік за роком, не знаючи правди, дивлячись одне на одного. Можливо, підозра вразить навіть їхні стосунки з людьми. Знищена любов, утрачена довіра
Маршалл прочистив горло.
А ви не надто перебільшуєте?
Ні,заперечив Калґарі.Я так не думаю. Пробачте мені, містере Маршалл, однак я це бачу чіткіше, ніж ви. Бачте, я спроможний уявити, що це означатиме.
І знову мовчання.
Це означатиме, продовжив Калґарі,що страждатимуть невинуваті. А невинуваті не мають страждати. Тільки винуватець. Саме тому я не можу зняти із себе відповідальність. Я не можу піти, сказавши: «Я вчинив правильно, зробив усе, що міг, послужив на благо правосуддя», тому що, бачте, те, що я зробив, не послужило на користь правосуддя. Це не допомогло викрити злочинця та не вивело невинуватих із тіні підозр.