Елізабет відповіла, що вже знає про неї, тож вона, певно, вже поговорила з Роном раніше, але ввічливо вислухала те, що я мала про це сказати. Я спитала, чи вона записує, а вона відповіла, що запамятає.
Хай там як, Елізабет має план. Вона сказала, що цього ранку побачиться з Ібрагімом.
Я спитала, чи можу в який-небудь спосіб придатися, і вона відповіла, що так. Тож я попросила той спосіб описати, але вона загадала мені стримати коней, бо скоро про все дізнаюся.
Тож я тепер, мабуть, сиджу й чекаю на вказівки? Пізніше я їду на мікроавтобусі до Фейргейвена, але про всяк випадок триматиму мобільний увімкненим.
Я стала людиною, яка тримає мобільний увімкненим.
14
Тож хто вбив Тоні Каррена і як нам його впіймати? питає Елізабет. Я знаю, що краще сказати «впіймати його або її». Але це, певно, таки «він». Яка ж це жінка комусь провалюватиме голову? Хіба що росіянка, але ото й усе.
Видавши Ібрагіму інструкції на день, Елізабет пішла просто сюди, щоб поговорити. Вона сидить у своєму звичному кріслі.
Він абсолютно точно належить до того типу людей, у кого є вороги. Безрукавка, великий будинок, татуювань більше, ніж у Рона, і так далі. Поліція зараз має складати список підозрюваних, і нам доведеться його роздобути. А поки списку немає, чому б нам не розглянути таку можливість: чи не вбив Тоні Каррена Ієн Вентем? Ти памятаєш Ієна Вентема? З тим його одеколоном? Вентем і Тоні Каррен трохи посварилися. Звісно, Рон це помітивколи він щось пропускав? А Джойс додала щось про «Піцца Експресс», але я її зрозуміла.
Тепер Елізабет намагається частіше згадувати Джойс, бо навіщо це приховувати?
Може, спробуємо висунути обґрунтоване припущення? Скажімо, Вентем незадоволений Карреном або КарренВентемом? Тут різниці немає. Їм є що обговорити, утім зустрічаються вони на людяхце дивно.
Елізабет дивиться, котра вже година. Попри все, робить це непомітно.
Тож скажімо, що одразу після зустрічі-консультації Вентем має видати погану новину. Він так боїться реакції Каррена, що зустрічається з ним перед очима в усіх. Сподівається втихомирити його. Але, на думку Рона, спроба була «невдала». Це я трошки перефразувала Ронові слова.
Коло ліжка лежить маленька губка на паличці. Елізабет опускає її в карафку з водою і змочує губи Пенні. Тишу заповнює металеве цвірінькання монітора серцевого ритму.
Отож, Пенні, як за такого сценарію міг відреагувати Вентем? Стоячи перед роздратованим Карреном? Перемкнувся б на запасний план? Пішов би за Карреном до його дому? «Впусти мене, поговорімо трохи, можливо, я поспішив»? А тоді «шарах!»отак просто, як гадаєш? Він убиває Каррена, поки той не вбив його?
Елізабет шукає очима свою сумочку. Кладе руки на бильця крісла, готова йти.
Але чому? Я знаю, ти зразу поставила б таке запитання. Я спробую поглянути на фінансовий аспект їхніх відносин. Простежу за грошима. Один чоловік із Женеви винен мені послугу, тож ми ще до вечора зможемо отримати документи щодо Вентемових фінансів. Хай там як, а це ж весело, правда? Це пригода. І мені здається, що ми зможемо втнути кілька штук, на які не спроможеться поліція. Упевнена, вони будуть вдячні за дрібку нашої допомогиось таке моє завдання на цей ранок.
Елізабет встає з крісла й підходить до краю ліжка.
Розслідування справжнього вбивства, Пенні. Обіцяю, що ти зі мною нічого не пропустиш.
Вона цілує свою найліпшу подругу в лоба. Розвертається до крісла з іншого боку ліжка й легенько всміхається.
Ти як, Джоне?
Чоловік Пенні опускає книжку й дивиться на неї.
Ох, та ти й сама розумієш.
Таки розумію. Ти завжди знаєш, де мене знайти, Джоне.
Медсестри кажуть, що Пенні Ґрей нічого не чує, але хтозна? Джон ніколи не говорить до Пенні, поки Елізабет у кімнаті. Він щоранку приходить до «Верб» о сьомій і йде о девятійповертається до квартири, у якій вони з Пенні жили разом. Повертається до сувенірів із відпусток, старих фотографій і спогадів, які вони з Пенні ділили пятдесят років. І щоразу, коли Елізабет стукає і заходить, вона помічає на долоні Пенні білі сліди від Джонової руки, які не встигають зникнути. Його рука повертається на книжку, але здається, що він завжди на одній і тій самій сторінці.
Елізабет лишає закоханих наодинці.
15. Джойс
Я щосереди сідаю на наш мікроавтобус до Фейргейвена, щоб трохи пошопінгувати. У понеділок він ходить до Танбридж-Веллса, це за пів години дороги в інший бік, але мені подобається юний дух Фейргейвена. Подобається дивитися, у що вдягнені люди, подобається слухати чайок. Водія звуть Карліто: загальна думка така, що він іспанець, але я вже кілька разів із ним розбалакалася, і виявилося, що він португалець. Утім він ставиться до таких помилок дуже терпляче.
За два кроки від набережної тут є веганська кавярня, яку я знайшла кілька місяців тому; уже не можу дочекатися хорошого мятного чаю та брауні з мигдалевого борошна. Я сама не веганка й не маю наміру нею ставати, але мені все одно здається, що такий рух треба заохочувати. Якось читала, що коли людство не припинить їсти мясо, до 2050 року почнеться масове голодування. Не подумайте поганого, але мені майже вісімдесят, тож це вже буде не моя проблема, але я дуже сподіваюся, що з нею розберуться. Моя донька Джоаннавегетаріанка, і якось я приведу її в це місце. Ми заскочимо дорогою сюди просто так, наче для мене зайти до веганської кавярні найприродніша річ на світі.
В автобусі звичайна публіка. Є постійні пасажириПітер і Керол, приємна пара з Раскіна, їздять мікроавтобусом, щоб навідати доньку, яка живе на набережній. Я знаю, що внуків вони не мають, але їхня донька нібито завжди вдома протягом дня. За цим точно ховається якась історія. Є сер Ніколас, який їздить просто щоб покататися, тому що йому самому кермувати вже заборонено. Є Наомі її стегну лікарі ніяк не можуть дати раду, і є жінка з Вордсворта, чиє імя я свого часу не розчула, а тепер соромлюся перепитувати. Але вона доволі привітна (Елейн?).
Я знаю, що Бернард сидітиме на своєму звичному місці позаду. Мені завжди хочеться підсісти до нього, він доволі веселий компаньйон, коли в гуморі. Але також мені відомо, що він навідує Фейргейвен заради покійної дружини, тож даю йому спокій. Там вони зустрілися й там жили, перш ніж переїхали сюди. Бернард розказував, що відколи та померла, він ходить до готелю «Аделфі», де вона колись працювала, і випиває кілька келихів вина, дивлячись на море. Саме так я й дізналася про цей мікроавтобус, тож ось і світлий бік. Минулого року «Аделфі» переробили на «Тревелодж», тож тепер Бернард сидить на пірсі. Звучить розпачливіше, ніж є насправді, тому що пірс нещодавно освіжили урбаністипроєкт навіть виграв кілька нагород.
Мабуть, одного дня я просто сяду коло нього в автобусі позаду. Чого я чекаю?
Мені не терпиться випити чаю з брауні, але також не терпиться посидіти в тиші й спокої. Увесь Куперс-Чейз і досі пліткує про бідолашного Тоні Каррена. Ми тут звиклі до смерті, але все одно. Не кожному ж голову провалюють, правда?
Так, гаразд. Як щось трапиться, я напишу.
16
Коли мікроавтобус уже збирається рушати, його дверцята відсуваються ще раз і всередину ступає Елізабет. Вона сідає поруч із Джойс.
Доброго ранку, Джойс, вітається вона з усмішкою.
Яка первина, відповідає Джойс. Як чудово!
Я взяла із собою книжку, якщо ти раптом не хочеш балакати дорогою, каже Елізабет.
Ой ні, краще балакаймо, запевняє Джойс.
Карліто рушає з притаманною йому обережністю.
Пречудово! каже Елізабет. Бо насправді книжки в мене нема.
Елізабет і Джойс заводять ромову. Вони обачно не зачіпають теми Тоні Каррена. У Куперс-Чейзі майже одразу дізнаєшся, що дехто й досі добре чує. Тож натомість Елізабет розповідає Джойс про те, як їздила до Фейргейвена минулого разу, що трапилося десь у 1960-х, тоді справа стосувалася якогось уламка обладнання, який викинуло на берег. Елізабет не дає випитати із себе деталі, але каже Джойс, що зараз це все має бути розсекречено й доступно для публіки, тож Джойс може пошукати подробиці сама, якщо їй цікаво. Подорож дуже приємна. Сонце зійшло, небо блакитне, а в повітрі витає убивство.
Карліто, як завжди, зупиняє мікроавтобус коло канцелярської крамниці «Райман». Усі знають, що збір через три години на цьому самому місці. Карліто їздить цим маршрутом уже два роки, і за весь час на повернення не спізнилася жодна душа. Крім Малкольма Вікса, який помер, як виявилося, вибираючи в господарському магазині лампочки.
Джойс і Елізабет спершу випускають решту, даючи енергійному авангарду з рампою, палицями й ходунками розсіятися.
Бернард підіймає капелюха, проминаючи пані, виходить і човгає до набережної, запхавши під пахву номер «Дейлі експресс».
Вони виходять з автобуса. Елізабет дякує Карліто за обачне водіння бездоганною португальською, і Джойс уперше спадає на думку спитати Елізабет, які в неї плани у Фейргейвені.
Те, що й ти, люба. То як, ходімо? Елізабет рушає геть від набережної. Зачувши пригоду, Джойс вирішує йти слідом, але не втрачає надії, що на чай з брауні часу теж вистачить.
Вони трохи прогулялися й дісталися Вестерн-роуд та широких камінних сходинок поліційного відділку Фейргейвена. Перед Елізабет розкриваються автоматичні двері, і вона розвертається до Джойс.
Ось як я все бачу, Джойс. Якщо ми хочемо розслідувати це вбивство
Ми будемо розслідувати вбивство? питає Джойс.
Аякже, Джойс, каже Елізабет. Хто ж до цього придатніший за нас? Але ми не маємо доступу ні до матеріалів слідства, ні до свідчень очевидців, ані до технічних матеріаліві це треба змінити. Для цього ми й прийшли. Я знаю, що можу цього не казати, Джойс, але що б не трапилосяпросто підтримай мене.
Джойс киває звісно, звісно. І вони заходять.
Дві пані заходять всередину, і їх пропускають крізь металеві двері до зони звернень громадян. Джойс ніколи раніше не бувала в поліційному відділку, хоч і передивилася всі документальні фільми на ITV, тож вона розчарована, що тут наразі нікого силою не притискають до підлоги й не тягнуть до камери під акомпанемент запíканих непристойностей від непокірного підозрюваного. Натомість жінка бачить тільки молодого сержанта за столом, який вдає, що не розкладає пасьянс на службовому компютері міністерства внутрішніх справ.
Чим можу допомогти, шановні? питає він.
Елізабет заходиться плачем. Джойс спромагається не видати своєї реакції.
У мене сумку вкрали! Коло «Голланда й Барретта», ридає Елізабет.
Он чого в неї нема з собою сумки, думає Джойс. Її це штрикало всю дорогу в мікроавтобусі. Джойс обіймає подругу за плечі.
Це було жахливо.
Зараз я покличу офіцера, щоб записав ваші свідчення, а тоді подивимось, що можна вдіяти. Сержант натискає кнопку на стіні ліворуч від себе, і за кілька секунд зі ще одних укріплених металевих дверей позаду нього виходить молодий констебль.
Марку, в цієї пані щойно вкрали сумочку на Квінс-роуд. Прийми заяву, а я зроблю всім чаю.
Аякже. Мадам, прошу за мною.
Елізабет відмовляється рушати з місця. Вона хитає головою, її щоки вже змокли від сліз.
Я хочу говорити з констеблем жіночої статі.
Упевнений, що Марк зможе вам допомогти, каже сержант.
Благаю! плаче Елізабет.
Джойс вирішує, що час допомогти подрузі.
Сержанте, моя подругачерниця.
Черниця? перепитує сержант.
Саме так, каже Джойс. Впевнена, вам не треба пояснювати, що це означає й чого вимагає?
Сержант бачить, що така розмова може закінчитися в безліч неприємних способів, тож обирає легше життя.
Якщо дасте мені хвилинку, мадам, я знайду когось для вас.
Він проходить за Марком крізь металеві двері. Елізабет і Джойс на мить лишаються самі. Елізабет перекриває фонтани й дивиться на Джойс.
Черниця? Дуже добре.
Не було часу роздумувати, каже Джойс.
Якби мене приперли, я сказала б, що мене якось торкнулися, каже Елізабет. Ти ж знаєш, як вони зараз за це взялися. Але черницяце набагато веселіше.
А нащо тобі саме офіцерка? У Джойс уже ціла купа інших питань, але це в черзі перше. До речі, молодець, що не сказала «жінка-констебль». Я тобою пишаюся.
Дякую, Джойс. Я просто подумала, що коли автобус все одно їде до Фейргейвена, то можемо заскочити й побачитися з констеблем де Фрейтас.
Джойс повільно киває. У світі Елізабет такий звязок абсолютно логічний.
Але що як сьогодні не її зміна? Або що як її, але в них є інші констеблі жіночої статі?
Хіба я б привела тебе сюди, якби вже не перевірила це, Джойс?
А як ти переві
Металеві двері відчиняються, і крізь них проходить Донна де Фрейтас.
Вітаю, пані, чим можу Донна усвідомлює, хто перед нею стоїть. Вона переводить погляд з Елізабет на Джойс і назад. вам допомогти?
17
Справа на Тоні Каррена, яку видали старшому детективу Крісові Гадсону, була така товста, що дуже втішно гупала, якщо впустити її на стіл. Як він щойно і зробив.
Кріс сьорбає дієтичної коли. Іноді він побоюється, чи не має від неї залежності. Якось детектив прочитав про дієтичну колу такий тривожний заголовок, що вирішив не читати саму статтю.
Він розкриває теку. Більшість спілкування Тоні Каррена з поліцією Кенту сталася ще до Крісового приходу до Фейргейвена.
Звинувачення в нападі, коли тому ще не було тридцяти, дрібні засудження за наркотики, небезпечне водіння, небезпечний собака, володіння незаконною зброєю. Несплата проїзду на автомагістралі. Справляння потреби в громадському місці.
А тоді пішла справжня історія. Кріс розпаковує взятий на заправці сендвіч невизначеного роду. В теці лежать розшифровки численних допитів з Тоні Карреном, що сталися за багато років, останнійпісля стрілянини в клубі «Чорний міст», коли загинув юний торгівець наркотиками. Свідок вказував, що фатальний постріл зробив Тоні Каррен, тож карний розшук Фейргейвена викликав Каррена на допит.
Тоді Тоні Каррен був причетний до всього. Якщо попитати, то кожен так скаже. Тоні керував у Фейргейвені наркоторгівлею і ще багато чим. Гріб чимало грошей.
Кріс читає гнітюче знайомий потік «без коментарів» у розшифровці допиту після «Чорного мосту». Читає, що свідок, місцевий таксист, скоро по тому зник. Був заляканий або й гірше. Місцевий будівельник Тоні Каррен вийшов зі справи чистісіньким.
То що це було? Одна смерть? Дві? Убитий наркодилер в «Чорному мості», а ще, мабуть, бідолашний таксист, який був тому свідком.
Але після 2000 рокунічого. Штраф за перевищення швидкості 2009-гохутенько оплачено.
Кріс дивиться на фотографію, яку вбивця лишив коло тіла. Троє чоловіків. Тоні Каррен, нині мертвий. Його обіймає рукою тодішній місцевий дилер, Боббі Таннер. Наймані мязи. Місце перебування наразі не відоме, але вони його скоро вистежать. І третій чоловік, місце перебування якого дуже сильно відоме. Це колишній боксер Джейсон Річі. Кріс роздумує, скільки газети були б ладні заплатити за цей знімок. Він чув, що інші офіцери вдаються до такого. Нижче впасти не можна, вважає Кріс. Він дивиться на усмішки, банкноти й пиво. Певно, на фото десь 2000 рік, коли в «Чорному мості» застрелили того парубка. Дивно думати про 2000 рік як про давню минувшину.
Кріс розриває упаковку «Твікса» і вивчає фото. За два місяці в нього щорічна медкомісія, і він щопонеділка переконує себе, що цього тижня вже точно нарешті повернеться у форму, нарешті скине зайвий стоун. Той стоун, що викликає в нього спазми. Той стоун, через який він не купує новий одяг, про всяк випадок, і який не дає йому ходити на побачення, тому що кому він отакий потрібен? Той стоун, що стоїть між ним і світом. А якщо геть чесно, то два стоуни.
Такі понеділки зазвичай дуже хороші. У понеділок Кріс не їздить ліфтом. У понеділок він приносить їжу з дому. У понеділок він качає на ліжку прес. Але вже у вівторок або, якщо тиждень погожий, у середу світ знову підкрадається до нього, сходи здаються надто вимогливими, і Кріс втрачає віру в проєкт. Усвідомлення, що проєктце він сам, пригнічує його ще більше. Тож на столі зявляється випічка, чипси, куплений на заправці обід, легенька випивка після роботи, їжа на виніс дорогою додому, шоколадка дорогою після їжі на виніс. Їжа, отупіння, полегшення, соромі повторення.
Але завжди є наступний понеділок, і котрийсь із них стане його порятунком. Той стоун скинеться й прихопить із собою другий стоун, що сховався за ним. На медкомісії він навіть не спітніє, натомість виступить як атлет, яким потай завжди себе вважав. Після чого надішле емодзі з пальцем догори своїй новій дівчині, з якою познайомиться в онлайні.