Баррі Фрост, напарник Ріццолі, поставив чашку на стіл і ввічливо підвівся. Фрост був схожий на абстрактного молодшого брата: єдиний коп у відділі розслідування вбивств, який міг повестися в кімнаті для допитів так, що підозрювані вірили, що він їхній найкращий друг. А також єдиний коп у відділі, який був не проти працювати в парі з вибуховою Ріццолі, яка навіть зараз похмуро зиркала на його каву, безсумнівно, відзначивши для себе, що, поки вона тремтіла від холоду в каплиці, її напарник затишно розсівся у цій теплій кімнаті.
Матінко настоятелько, мовив Фрост, це докторка Айлс із лабораторії судово-медичної експертизи. Док, це матінка Мері Климент.
Мора потиснула абатисі руку. Вона була скрючена, шкіра натягнута на кістках, мов сухий папір. Мора помітила, що з-під чорного рукава визирає бежевий край. То он як черниці витримували життя в цій холодній будівлі: під вовняним убранням у абатиси ховалася довга тепла білизна.
Крізь товсті скельця окулярів на Мору дивилися спотворені блакитні очі.
Лабораторія судово-медичної експертизи? Це значить, що ви лікарка?
Так. Патологоанатом.
Вивчаєте причини смерті?
Саме так.
Абатиса замовкла, немовби збиралася з мужністю для наступного запитання.
Ви вже були в каплиці? Бачили
Мора кивнула. Вона хотіла обірвати запитання, що мало йти слідом, але була неспроможна на грубощі стосовно черниці. Навіть у віці сорока років чорні ряси змушували її нервуватися.
Чи вона Її голос згас до шепоту. Чи сестра Камілла сильно страждала?
Боюся, відповіді на це ми поки не маємо. Це буде відомо лише після огляду.
Мора мала на увазі після розтину, але це слово здавалося надто холодним, надто клінічним для слуху матінки Мері Климент. Та й вона не хотіла відкривати жахливу правду те, що насправді чудово уявляла, що сталося з Каміллою. Хтось напав на молоду жінку в каплиці. Хтось переслідував її, коли вона нажахано бігла до вівтаря, зірвав з неї білий серпанок послушниці. Коли удари трощили її череп, коли її кров бризкала на лави, вона все одно рухалася вперед, аж поки не впала на коліна до його ніг, переможена. Навіть тоді нападник не зупинився. Навіть тоді продовжував бити її по голові, наче розбивав яйце.
Уникаючи допитливих очей настоятельки, Мора кинула короткий погляд на деревяне розпяття на стіні за столом, але зустріч із цим владним символом не була простіша.
Утрутилася Ріццолі:
Ми ще не бачили їхніх кімнат.
Як завжди, йшлося їй всього-на-всього про справи, всього-на-всього про те, що слід робити далі.
Матінка Мері Климент кліпнула, проганяючи сльози.
Так. Я саме збиралася провести детектива Фроста нагору, до їхніх келій.
Ріццолі кивнула.
Як будете готові.
Абатиса провела їх угору сходами, освітленими лише тьмяним світлом, що падало крізь вітражні вікна. У ясний день сонце розмалювало б стіни яскравими кольорами, але цього похмурого ранку на них були тільки плями різних відтінків сірого.
Горішні келії здебільшого стоять порожні. З роками довелося переселити сестер по одній вниз, мовила настоятелька. Вона піднімалася повільно, хапаючись за поруччя й наче підтягуючись угору, крок за кроком. Мора майже чекала, коли ж вона покотиться донизу, і трималася позаду неї, напружуючись щоразу, як абатиса тремтіла й завмирала. Сестру Джасінту нині сильно турбує коліно, тож вона теж перебралася на перший поверх. А тепер ще й сестрі Хелен стало важко дихати. Нас лишилося так мало
Вам доводиться утримувати велику будівлю, завважила Мора.
І стару. Абатиса зупинилася перевести дух і додала з сумним смішком: Вона стара, як і ми. І так дорого нам обходиться. Ми думали, що доведеться її продати, але Господь знайшов спосіб зберегти її.
Як?
Минулого року зявився спонсор, почали потроху робити ремонт. На даху вже лежить нова черепиця, а тепер ще й горище утеплене. Далі плануємо замінити систему опалення. Черниця глянула на Мору. Вірите чи ні, але зараз тут доволі затишно, якщо порівняти з минулим роком.
Абатиса глибоко зітхнула і знову взялася долати сходи, раз по раз брязкаючи вервицею.
Нас тут було сорок пятеро. Коли я вперше приїхала до Грейстоунз, усі келії були зайняті, обидва крила. Але тепер ми товариство літніх.
Коли ви приїхали сюди, матінко настоятелько? запитала Мора.
Я стала послушницею у вісімнадцять років. Був один юнак, який хотів зі мною одружитися. Боюся, я поранила його гордість, коли обрала Бога замість нього. Вона зупинилася й озирнулася. Мора вперше помітила гульку слухового апарата під її апостольником. Вам, певно, важко це уявити, докторко Айлс. Те, що я колись була така молода.
Так, Морі було важко, навіть неможливо уявити матінку Мері Климент інакшою за цю немічну стару жінку. Точно не жаданою дівчиною, за якою упадали чоловіки.
Вони піднялися нагору, перед ними простягався довгий коридор. Завдяки тому, що низька темна стеля утримувала тепло, тут було тепліше майже затишно. Голі балки були чи не столітніми.
Абатиса підійшла до других дверей і завагалася, торкнувшись ручки. Нарешті вона повернула її, і двері прочинилися, сіре світло з кімнати залило обличчя черниці.
Це кімната сестри Урсули, мяко мовила вона.
Там заледве вистачило б місця на всіх присутніх. Фрост і Ріццолі увійшли, але Мора лишилася біля дверей, обвела поглядом полиці з книжками, горщики, в яких буяли африканські фіалки. Вікно з вертикальними перетинками й низька стеля з балками надавали кімнаті середньовічного вигляду. Охайна студентська мансарда: просте ліжко й шафа, письмовий стіл і стілець.
Ліжко заправлене, завважила Ріццолі, дивлячись на акуратно заправлені простирадла.
Це ми зранку й побачили, відповіла матінка Мері Климент.
Вона вчора не лягала спати?
Радше встала рано. Має таку звичку.
Наскільки рано?
Сестра часто прокидається за кілька годин до утрені.
До утрені? перепитав Фрост.
Це наші ранкові молитви, починаються о сьомій. Минулого літа вона завжди зранку вже була в саду: любить працювати на землі.
А взимку? спитала Ріццолі. Для чого їй так рано вставати?
У кожну пору року є робота для тих, хто досі спроможний працювати. Так багато сестер стали зовсім безпорадні. Цього року довелося найняти місіс Отіс вона допомагає нам готувати. Та й навіть з її допомогою ми заледве здатні впоратися з усім.
Ріццолі відчинила шафу. У ній висів суворий гардероб у чорних і коричневих тонах. Ані натяку на яскравий колір чи оздобу то було вбрання жінки, для якої Божа робота була найважливішою і яка обирала одяг лише для того, щоби служити Йому.
Вміст цієї шафи її єдиний одяг? запитала Ріццолі.
Вступаючи до ордену, ми даємо обітницю бідності.
Тобто ви віддаєте все, що маєте?
Матінка Мері Климент відповіла терплячою усмішкою так усміхаються до дитини, яка поставила безглузде запитання.
Це не так важко, детективе. Нам залишаються книжки, кілька особистих дрібниць. Як бачите, сестра Урсула обожнює свої африканські фіалки. Але так, приходячи сюди, ми залишаємо позаду майже все. Наш орден орден споглядання, ми не дозволяємо зовнішньому світові відвертати нашу увагу.
Перепрошую, матінко настоятелько, заговорив Фрост. Я сам не католик, тому не дуже розумію. Що ви маєте на увазі під спогляданням?
Він говорив спокійно й чемно, тож абатиса усміхнулася йому тепліше, ніж до того Ріццолі.
Ми ведемо замислене життя, повне молитов, усамітнення з Господом і роздумів. Саме тому ми замикаємося за стінами, не пускаємо відвідувачів. У самоті ми знаходимо втіху.
А що, як одна з вас порушить правила? запитала Ріццолі. Викинете її?
Мора побачила, як Фрост скривився від такого різкого запитання напарниці.
Дотримання правил добровільне, пояснила настоятелька. Ми дотримуємося їх тому, що хочемо того.
Але ж має час від часу траплятися таке, що якась черниця прокинеться зранку і скаже: «Щось мені хочеться на пляж».
Не буває такого.
Мусить бути. Вони ж просто люди.
Не буває такого.
Ніхто не порушує правил? Не перелазить через стіни?
Ми не маємо потреби виходити з абатства. Місіс Отіс купує продукти. Отець Брофі дбає про наші духовні потреби.
А листи? Телефонні дзвінки? Навіть у вязницях суворого режиму час від часу дозволяється комусь зателефонувати.
Фрост зболено похитав головою.
Ми маємо телефон для надзвичайних випадків, відповіла черниця.
І хто завгодно може ним скористатися?
Для чого їм це?
А пошта? Вам приходять листи?
Деякі з нас обирають відмову від листування.
А якщо хочеться відправити комусь листа?
Кому?
Хіба це має значення?
На обличчі матінки Мери Климент застигла натягнута усмішка штибу «Боже-дай-мені-терпіння».
Можу тільки ще раз повторити, детективе. Ми не вязні. Ми самі обираємо таке життя. Ті, хто не погоджуються з цими правилами, можуть піти.
І що вони робитимуть у зовнішньому світі?
Ви, схоже, думаєте, що ми нічого не знаємо про той світ. Однак деякі наші сестри служили у школах чи лікарнях.
Мені здалося, що ваше усамітнення не дозволяє виходити за стіни монастиря.
Іноді Господь закликає нас виконувати Його завдання за межами ордену. Кілька років тому сестра Урсула відчула Його поклик до служіння за кордоном і дістала дозвіл жити поза орденом, не зрікаючись своїх обітниць.
Але повернулася.
Минулого року.
Їй не сподобалось у великому світі?
Її місія в Індії виявилася непростою. Мало місце й насильство: на селище напали терористи. Тоді вона й повернулася до нас. Тут вона знову почувалась у безпеці.
Сестра Урсула не мала родини, до якої могла б повернутися?
Її найближчим родичем був брат, який помер два роки тому. Тепер ми її родина, її дім у Грейстоунз. Коли ви, детективе, відчуваєте втому від світу і прагнете втіхи, чи ж ви не повертаєтеся додому? мяко запитала абатиса.
Схоже, відповідь засмутила Ріццолі. Її погляд перемістився до стіни, на якій висіло розпяття, і так само швидко втік.
Матінко настоятелько?
У коридорі зявилася жінка в масному синьому светрі, подивилася на них порожніми, байдужими очима. З кінського хвоста вибилося ще кілька пасм, вони обрамляли кістляве лице.
Отець Брофі каже, що вже їде розбиратися з репортерами. Але їх стільки телефонує, що сестра Ізабелла щойно просто зняла слухавку з телефона. Не знає, що їм відповідати.
Зараз прийду, місіс Отіс. Абатиса розвернулася до Ріццолі. Як бачите, у нас чимало справ. Будь ласка, залишайтеся тут стільки, скільки буде потрібно. Я буду внизу.
Поки ви не пішли, затримала її детектив. Скажіть, у котрій із кімнат жила сестра Камілла?
Четверті двері.
Вони не замкнені?
На цих дверях немає замків, мовила матінка Мері Климент. І ніколи не було.
Увійшовши в кімнату сестри Камілли, Мора одразу відчула запахи хлорки й олійного мила. Так само як у сестри Урсули, в цій кімнаті було вікно з вертикальними перетинками, що виходило у двір, й низька стеля з деревяними балками. Однак якщо кімната Урсули створювала відчуття обжитої, келію Камілли так ретельно відчищали й відмивали, що вона здавалася стерильною. Вибілені стіни були голі, лише деревяне розпяття висіло проти ліжка. Воно мало бути першим, на чому зупинявся погляд Камілли, коли вона прокидалася вранці, символ зосередженості її буття. Це була келія для покаяння.
Мора подивилася на підлогу й побачила місця, так сильно вичищені, що дерево помітно посвітлішало. Вона уявила собі, як юна послушниця, стоячи на колінах, намагається відтерти дротянкою що? Плями, яким по сто років? Сліди жінок, які жили тут до неї?
Боже, втрутилася Ріццолі. Якщо охайність це майже праведність, то ця жінка була святою.
Мора підійшла до столу під вікном, на якому лежала розгорнута книжка. «Свята Бригіта Ірландська. Біографія». Вона уявила, як Камілла читає, сидячи за цим столом, і світло з вікна грає на її ніжному обличчі. Їй стало цікаво, чи в теплі дні Камілла колись знімала білий серпанок послушниці, дозволяючи вітерцю з вікна обвівати її стрижене біляве волосся.
Тут кров, мовив Фрост.
Мора розвернулася й побачила, що він стоїть біля ліжка, дивлячись на зімяті простирадла.
Ріццолі зняла верхній шар, відкрила яскраві червоні плями.
Менструальна кров, завважила Мора. Фрост зашарівся й відвернувся. Навіть одружені чоловіки бувають дуже делікатні, коли йдеться про інтимні подробиці жіночої тілесності.
Пролунав дзвін, знову привернувши Морину увагу до вікна. Вона дивилася, як із будівлі вийшла черниця відчинити ворота. У двір увійшло четверо гостей у жовтих дощовиках.
Криміналісти приїхали, сказала вона.
Я спущуся до них, відповів Фрост і вийшов із кімнати.
Мокрий сніг досі йшов, шурхотів проти вікна, і паморозь спотворювала двір за склом. Мора побачила розмиту постать Фроста, який вітався з криміналістами. Нові чужинці, що порушують спокій абатства. А там, за стінами, їх ще більше чекають своєї можливості вторгнутися. Вона побачила, як повз ворота повільно проїхав фургон телеканалу безсумнівно, знімаючи. Як вони так швидко дісталися сюди? Невже запах смерті такий сильний?
Вона розвернулася до Ріццолі.
Джейн, ви ж католичка, чи не так?
Детектив пирхнула, перебираючи речі в шафі Камілли.
Я? Недовчила катехізис.
Коли ви втратили віру?
Приблизно тоді ж, коли перестала вірити в Санта Клауса. До конфірмації так і не дійшла, і це й досі бісить мого батька. Господи, яка нудна шафа. «Подивимось, чорну рясу мені сьогодні вбрати чи коричневу?» От як дівчина при своєму розумі може захотіти стати черницею?
Не всі черниці носять ряси. Ще з часів другого Ватиканського собору.
Так, але вся ця непорочність нікуди не поділася. Уявіть не мати сексу до кінця своїх днів.
Не знаю, відповіла Мора. Може, це навіть полегшення більше не думати про чоловіків.
Не впевнена, що це можливо.
Ріццолі зачинила двері й узялася повільно оглядати кімнату, шукаючи що? Морі було цікаво. Може, ключ до особистості Камілли? Розгадку того, чому її життя обірвалося так рано й так жорстоко? Але Мора не бачила жодної підказки. У цій кімнаті й сліду не лишилося від її мешканки, і це, можливо, була найкрасномовніша підказка. Молода дівчина постійно миє, постійно тре, витирає бруд. Гріх.
Ріццолі підійшла до ліжка, стала накарачки, зазирнула під нього.
Боже, там так чисто, що хоч із підлоги їж.
Порив вітру струсонув вікно, задзвенів сльотою й кригою. Мора відвернулася й дивилася, як Фрост із криміналістами йдуть до каплиці. Один із хлопців раптом послизнувся на бруківці, замахав руками, щоб не впасти. Мора подумала: «Усі ми відчайдушно намагаємося встояти на ногах. Опираємося спокусі, так само як і земному тяжінню. А коли зрештою падаємо, то це завжди стає несподіванкою».
Криміналісти ввійшли до каплиці. Вона уявила, як вони збираються мовчазним колом, дивляться на кров сестри Урсули, видихаючи хмаринки пари.
За спиною щось голосно гупнуло.
Мора розвернулась і з тривогою побачила Ріццолі, яка сиділа на підлозі, поряд із перевернутим стільцем, низько опустивши голову.
Джейн. Мора схилилася над нею. Джейн?
Ріццолі відмахнулася.
Усе гаразд. Усе гаразд
Що сталося?
Просто здається, надто різко встала. Голова трохи крутиться
Ріццолі спробувала випростатися, але знову опустила голову.
Вам треба лягти.
Не треба мені лягати. Дайте хвилинку віддихатися.
Мора пригадала, що Ріццолі ще в каплиці мала не дуже добрий вигляд: надто бліде обличчя, надто темні губи. Вона припустила, що детектив просто замерзла. Але тепер вони були в теплій кімнаті, а Ріццолі виглядала такою само виснаженою.
Ви сьогодні снідали? запитала Мора.
Ну
Не пригадуєте?
Так, наче поїла. Щось.
І що це значить?
Шматок тосту, гаразд? Вона відкинула руку Мори, нетерплячим жестом відмовляючись від будь-якої допомоги. Та сама люта гордість, через яку з нею бувало так важко працювати. Здається, в мене грип.
Ви впевнені, що це все?
Ріццолі прибрала волосся з лиця й поволі випросталася.
Так. І не варто було пити стільки кави вранці.