Скільки?
Три чи чотири чашки.
Хіба це не занадто?
Я потребувала кофеїну. Але тепер він проїдає дірку в мене в шлунку. Мене нудить.
Я проведу вас до ванної.
Ні, знову відмахнулася Ріццолі. Я здатна дійти сама, гаразд?
Вона повільно підвелася, трохи постояла, наче невпевнена в своїх ногах. Тоді розправила плечі й вийшла з кімнати ходою, що вже нагадувала її звичний гонор.
Звук дзвона біля воріт знову привернув Морину увагу. Вона дивилася, як літня черниця знову вийшла з будинку й почовгала по бруківці відчиняти ворота. Новий відвідувач не мусив нічого пояснювати черниця відчинила одразу. До двору ввійшов чоловік у довгому чорному пальто, поклав долоню на плече черниці втішним жестом, що свідчив про близькість. Вони разом пішли до будівлі, чоловік не поспішав, підлаштовуючись до її покручених артритом ніг, схилившись до неї так, наче не хотів пропустити жодного її слова.
Серед двору він раптом зупинився й підвів голову, наче відчув, що Мора спостерігає за ним.
На мить їхні погляди зустрілися крізь вікно. Вона побачила худе виразне обличчя, чорне волосся, скуйовджене вітром. І білий проблиск під піднятим коміром чорного пальта.
Священик.
Коли місіс Отіс сказала, що отець Брофі вже їде, Мора уявила собі літнього, сивого чоловіка. Але зараз на неї дивився молодий не старший сорока років.
Вони з черницею пішли далі, і Мора більше їх не бачила. Двір знову спорожнів, але на витоптаному снігу лишився запис про всіх тих, хто перетинав його нині зранку. Скоро приїдуть санітари з моргу зі своїми ношами й залишать ще сліди.
Мора глибоко зітхнула, страхаючись повернення до холодної каплиці й того похмурого завдання, що їй ще належало виконати. Тоді вийшла з кімнати і спустилася вниз, чекати на свою команду.
3
Джейн Ріццолі стояла біля вмивальника у ванній, дивилася на себе у дзеркало, і те, що вона бачила, їй не подобалося. Вона не могла не порівнювати себе з елегантною докторкою Айлс, яка завжди здавалася по-королівському незворушною, наче все було під контролем: жодна чорна волосинка не вибивається з зачіски, блискучий червоний розчерк помади на бездоганній шкірі. Те, що Ріццолі бачила в дзеркалі, не було ані незворушним, ані бездоганним. Скуйовджене волосся, наче в духа банші, чорні кучері закривають бліде змучене обличчя. «Я сама не своя, подумала вона. Я не впізнаю цю жінку. Коли я встигла перетворитися на незнайомку?»
Тілом раптом прокотилася чергова хвиля нудоти, вона заплющила очі, намагаючись її побороти, опираючись так, наче від цього залежало її життя. Та сама сила волі не могла стримати невідворотне. Затиснувши рота рукою, Джейн стрімко метнулася до найближчої туалетної кабінки і встигла саме вчасно. Випорожнивши шлунок, вона трохи затрималася над унітазом, не наважуючись вийти з безпечної кабінки. Думаючи: «Це мусить бути грип. Будь ласка, нехай це буде грип».
Коли нудота вщухла, вона почувалася такою виснаженою, що сіла на унітаз і притулилася до бічної стіни. Вона думала про те, скільки роботи попереду, скільки опитувань треба провести, як бентежно буде намагатися витягти хоч щось корисне з цих шокованих і мовчазних жінок. А гірше за все триматися осторонь, до виснаження триматися осторонь, поки криміналісти шукають свої мікроскопічні скарби. Зазвичай Джейн була однією з тих, хто першими кидається шукати докази більше доказів, з тих, хто бється за контроль над кожним місцем злочину. І ось вона сидить у туалеті, не наважуючись ступити у вир подій, в якому завжди прагнула бути. Воліє сховатися тут, у блаженній тиші, де ніхто не побачить сумяття на її обличчі. Цікаво, що помітила докторка Айлс можливо, й нічого. Мертві наче завжди цікавили її більше за живих, і на місці вбивства тіло привертало всю її увагу.
Нарешті Ріццолі випросталася й вийшла з кабінки. У голові стало ясніше, шлунок заспокоївся. Привид старої Ріццолі нарешті повертався в тіло. Біля вмивальника вона набрала в рот крижаної води, змиваючи кислий присмак, тоді хлюпнула водою на обличчя. «Зберися, дівчинко. Не нюняй. Якщо хлопці побачать дірку в твоїй броні, то цілитимуть тільки туди. Це завжди так». Вона взяла паперового рушника, витерла лице і вже збиралася викинути його у сміття, та завагалася, пригадуючи ліжко сестри Камілли. Кров на простирадлі.
Відро було наполовину повне. Серед зібганих паперових рушників Джейн побачила згорток туалетного паперу. Долаючи огиду, вона розгорнула його, і хоча вже знала, що в ньому буде, все одно була вражена виглядом менструальної крові іншої жінки. Детектив весь час мала справу з кровю і щойно бачила величезну калюжу її під тілом Камілли. І все одно її значно більше шокувала ця використана прокладка. Вона була важка, просочена. «Ось чому ти встала з ліжка, подумала Джейн. Тепло, що протікає між стегнами, волога на простирадлі. Ти встала, пішла до туалету, поміняла прокладку, викинула використану в смітник».
«А тоді що ти зробила тоді?»
Ріццолі вийшла з ванної, повернулася в кімнату Камілли. Докторка Айлс уже пішла, тож вона була в кімнаті сама дивилася насуплено на скривавлені простирадла, цю єдину яскраву пляму в позбавленій кольорів кімнаті. Тоді підійшла до вікна й визирнула надвір.
Тепер шар сльоти й снігу вкривали численні сліди ніг. За воротами до стіни підїхав іще один фургон телевізійників, зупинився, виставив супутникові антени. Історія мертвої черниці у ваших вітальнях. Джейн подумала, що це напевно буде головна новина випуску о пятій: усім цікаве життя черниць. Відмовляєшся від сексу, замикаєшся за парканом, і всім стає цікаво, що ж ховається під твоєю рясою. Нас інтригує непорочність, нас цікавлять люди, які повстають проти найпотужнішої з потреб, відвертаються від того, що призначено нам природою. Їхня чистота робить їх спокусливими.
Погляд Ріццолі ковзнув через двір до каплиці. «Ось де я маю зараз бути, подумала вона. Тремтіти від холоду з криміналістами, а не сидіти в цій кімнаті, де відгонить відбілювачем». Але тільки з цієї кімнати вона могла уявити собі те, що мала побачити Камілла, повертаючись із мандрівки до вбиральні темного зимового ранку. Вона мала побачити світло у вітражних вікнах каплиці.
Світло, якого там не мало бути.
Мора стояла осторонь, коли двоє санітарів розстеляли чисте простирадло та обережно переносили на нього сестру Каміллу. Вона завжди спостерігала за тим, як тіла забирають з місць злочину. Іноді санітари виконували це завдання з професійною зверхністю, іноді з помітною огидою. Але час від часу Мора бачила в їхніх діях особливу ніжність. Таку увагу мали маленькі діти: їхні голівки обережно підтримували, заціпенілі тіла ніжно погладжували крізь мішок. До сестри Камілли поставилися з тією ж увагою, з тією ж скорботою.
Вона відчинила двері каплиці, коли вони викочували ноші, й поволі рушила за ними до воріт. За стінами вже юрмилися новинарі, тримали камери напоготові, щоби спіймати класичну ілюстрацію трагедії: тіло на ношах, помітно людський обрис пластикового мішка. Хоча жертви не видно, вони вже мусили почути, що це молода жінка, тому, дивлячись на мішок, усі подумки розгортатимуть його. Ця безжальна уява порушуватиме спокій Камілли так, як ніколи не зможе Морин скальпель.
Ноші викотилися за ворота абатства, і хвиля репортерів й операторів посунула вперед, не зважаючи на крики патрульного, який намагався їх стримати.
Лише священику вдалося вгамувати цю зграю. Разючий силует у чорному стрімко вийшов з-за воріт і врізався в натовп, перекрикуючи хаос сердитим голосом.
Бідолашна сестра заслужила на повагу! Чому б не проявити її? Дайте дорогу!
Навіть репортерів іноді можна присоромити деякі з них відійшли, пропускаючи санітарів. Але телекамери й далі записували, як ноші завантажують до автомобіля. А тоді їхні голодні очі знайшли нову жертву: Мора щойно вислизнула з-за воріт і прямувала до свого авто, кутаючись у пальто так, наче воно могло закрити її від поглядів.
Докторко Айлс! Що ви можете сказати?
Чи відома причина смерті?
Є ознаки сексуального насильства?
Поки репортери напосідали на неї, вона метушливо шукала в сумочці ключі, відмикала замок. Їй вдалося відчинити дверцята, коли вона почула, як хтось кличе її. Цього разу стривожено.
Мора озирнулася й побачила, що на тротуарі лежить чоловік, над яким схилилося ще кілька людей.
Це наш оператор! гукнув хтось. Потрібна швидка!
Мора ляснула дверима автомобіля й поспішила до них.
Що сталося? запитала вона. Він послизнувся?
Ні, він просто біг і наче перекинувся
Вона присіла біля нього. Чоловіка вже перекотили на спину, і вона побачила, що йому за пятдесят кремезний, обличчя темне. У снігу поряд із ним лежала телекамера з літерами WVSU.
Він не дихав.
Мора закинула йому голову, відкривши мязисту шию, щоб дати доступ повітрю, й схилилася вперед для штучного дихання. Від запаху застояної кави й сигарет її мало не знудило. Вона подумала про гепатит, про СНІД і ті мікроскопічні жахи, які можна підчепити від рідин тіла, і змусила себе накрити його рота своїм. Видихнула, побачила, як піднімається грудна клітка, як легені наповнюються повітрям. Видихнула ще двічі, тоді спробувала намацати на сонній артерії пульс.
Немає.
Вона хотіла розстебнути чоловікові куртку, але хтось уже робив це для неї. Мора підвела очі й побачила, що священик став навколішки навпроти неї і вже вимірював чоловікові груди, шукаючи орієнтирів. Він поклав долоні на грудину й глянув на неї, чекаючи команди почати масаж серця. На його обличчі вона побачила разюче сині очі й похмуру рішучість.
Качайте, сказала Мора.
Священик взявся за справу, рахуючи вголос із кожним натисканням, щоб вона могла розрахувати штучне дихання. Без паніки спокійний голос чоловіка, який точно знає, що робить. Вона не мусила ним керувати, вони працювали разом, наче завжди були командою, і двічі мінялися місцями, щоб дати другому відпочити.
Коли приїхала швидка, брюки Мори змокли наскрізь від стояння в снігу, і попри холод вона пітніла. Незграбно підвелася й виснажено дивилася, як санітар вводить крапельницю й ендотрахеальну трубку, як ноші з чоловіком вантажать до автомобіля швидкої.
Камеру, яку впустив оператор, підібрав інший співробітник WVSU. «Шоу мусить тривати», подумала Мора, дивлячись, як репортери скупчилися навколо автомобіля, незважаючи на те, що тепер ішлося про нещастя їхнього колеги.
Вона розвернулася до священика, який стояв біля неї. Його штани теж були мокрі від розталого снігу.
Дякую за допомогу, мовила вона. Здається, ви не новачок у реанімаційних заходах.
Він усміхнувся, знизав плечима.
Лише з манекеном. Не думав, що колись доведеться застосувати ці знання. Він простягнув їй руку. Я Деніел Брофі. Ви судмедекспертка?
Мора Айлс. Це ваша парафія, отче Брофі?
Він кивнув.
Моя церква за три квартали звідси.
Я її бачила.
Як думаєте, ми його врятували?
Мора похитала головою.
Коли реанімація триває так довго, а пульс не зявляється, прогноз невтішний.
Але є шанс, що він виживе?
Невеликий.
Я навіть волію думати, що ми зробили щось хороше. Він глянув на репортерів, які зосередилися на швидкій. Дозвольте провести вас до автомобіля, щоб ніхто не тицяв вам в обличчя камерами.
Ви їхня наступна жертва. Сподіваюся, ви готові.
Я вже пообіцяв зробити заяву. Хоча й не зовсім розумію, що саме вони хочуть від мене почути.
Це канібали, отче Брофі. Вони хочуть лише вашого мяса. І намагатимуться відірвати чималий шматок.
Священик засміявся.
Тоді мушу їх попередити, що мясо буде жилаве.
Він провів Мору до автомобіля. Мокрі брюки липнули до ніг, від пронизливого вітру тканина вже мало не затвердла. Повернувшись до моргу, доведеться перевдягтися в хірургічний костюм, а ці добряче просушити.
Якщо вже я робитиму заяву, мовив священик, є щось таке, що я мушу знати? Можете щось мені підказати?
Вам треба поговорити з детективом Ріццолі. Вона веде розслідування.
Думаєте, це був окремий напад? Чи інші парафії теж мають підстави для хвилювання?
Я вивчаю лише жертв, не нападників. Нічого не можу сказати про мотиви.
Це літні жінки. Вони не можуть себе захистити.
Знаю.
То що їм сказати? Усім тим сестрам, які живуть у релігійних спільнотах? Що навіть за цими стінами вони не в безпеці?
Ніхто з нас не буває повністю убезпеченим.
Це не та відповідь, яку я волів би принести їм.
Одначе єдина, яку їм варто почути. Мора відчинила дверцята. Отче Брофі, мене ростили католичкою. Я вважала, що черниці недоторканні, але щойно бачила, що зробили з сестрою Каміллою. Якщо таке сталося з черницею, то ніхто не застрахований.
Вона сіла всередину.
Щасти вам із пресою. Я вам співчуваю.
Отець Брофі захряснув дверцята й пильно подивився на неї крізь вікно. Попри привабливість його обличчя, Морину увагу привернув саме комірець священика. Усього лиш вузька біла смужка, яка, втім, вирізняла його з-поміж інших. Робила недосяжним.
Він помахав їй рукою й озирнувся на зграю репортерів, що сунули на нього.
Мора побачила, як він випростався, глибоко вдихнув, а тоді рушив їм назустріч.
«Зважаючи на результати анатомічного дослідження та відомості про гіпертензію субєкта, я вважаю, що смерть була спричинена природними причинами. Найімовірніше, що за добу до смерті стався гострий інфаркт міокарда, а за ним шлуночкова аритмія, яка й стала смертельною. Імовірна причина смерті: летальна аритмія після гострого інфаркту міокарда. Надиктувала докторка Мора Айлс, судово-медичне бюро штату Массачусетс».
Мора вимкнула диктофон і подивилася на надруковані діаграми, на яких раніше зафіксувала орієнтири тіла містера Семюела Найта. Старий шрам від апендектомії. Синюшні набряки на сідницях і задньому боці стегон, де збиралася кров у ті години, коли він сидів на ліжку вже мертвий. Свідків того, як містер Найт провів свої останні хвилини в тому готельному номері, не було, однак вона могла уявити, що він відчував. Раптове тріпотіння у грудях. Можливо, кількасекундна паніка, коли він усвідомив, що це тріпоче його серце. А тоді поступове сповзання в чорноту. «З вами легко», подумала вона. Надиктувати короткий висновок і можна відсунути справу містера Найта вбік. Це коротке знайомство завершиться її прізвищем, нашкрябаним на звіті про розтин.
На столі лежали й інші звіти стос розшифрованих записів, що потребували перегляду й підпису. А в морзі своєї черги чекало ще одне знайомство Камілла Маджіннес, аутопсію якої було призначено на девяту наступного ранку, коли Ріццолі та Фрост могли бути присутні. Навіть зараз, коли Мора гортала звіти, роблячи помітки на полях, вона не могла не думати про Каміллу. Ранковий холод каплиці її не покинув, тож, працюючи за столом, вона не знімала светра, закутана від спогадів про той візит.
Вона підвелася перевірити, чи висохли вовняні брюки, повішені над радіатором. «Годиться», подумала, швидко розпустила завязку й вислизнула з лікарських штанів, які носила весь день.
Знову опустившись у своє крісло, Мора трохи посиділа, роздивляючись квітковий візерунок на стіні. Її робота була похмура, тож для протидії цьому вона оздобила свій кабінет нагадуваннями про життя, а не про смерть. У кутку кімнати розростався фікус у горщику щасливий обєкт уваги як Мори, так і Луїз, бо обидві постійно метушилися навколо нього. На стіні висіли зображення квітів у рамах: букет білих півоній і сині іриси. Ще на одному плакаті була ваза зі столистими трояндами, такими пишними, що стебла згиналися під вагою пелюсток. Коли стос документів на столі Мори ставав надто великим і вага смерті здавалася нездоланною, вона дивилася на ці зображення, думала про свій садок, про запах родючої землі та яскраву зелень весняної трави. Думала про ріст, а не про смерть. Не про гниття.
Однак цього грудневого дня весна здавалася далекою як ніколи. У вікно стукав крижаний дощ, і думка про поїздку додому викликала жах. Цікаво, чи міські служби вже посипали дороги сіллю або ж там досі ковзанка, якою автівки носяться, мов хокейні шайби?
Докторко Айлс? озвалася в інтеркомі Луїз.
Так?
Вам телефонує доктор Бенкс. На першій лінії.
Мора завмерла.
Це доктор Віктор Бенкс? тихо перепитала вона.
Так. Сказав, що представляє міжнародну організацію «Єдина Земля».
Мора не відповіла. Вона не зводила очей з телефона, руки на столі неначе кригою взялися. Вона майже не усвідомлювала того, як у вікно летить сльота. Чула лише, як калатає її серце.