«Він щось від мене приховує», вирішила Ганіма.
Подумки прокрутила те, що він розповів їй про свій сон. Сон зберігав таку райдужну реальність, аж він годинами не виходив з-під його влади, наче в мареві. Він казав, що сон ніколи не міняється.
«Я на піску в яскраво-жовтому денному світлі, але сонця нема. Тоді я усвідомлюю, що сонцеце я. Моє світло сяє як Золотий Шлях. Усвідомивши це, я виходжу зі свого тіла. Обертаюся, сподіваючись побачити себе як сонце. Але я не сонце. Яскладена з палиць фігура, як на дитячому малюнку: з очей виходять зигзаги блискавок, палиці рук і ніг. У моїй лівій руці скіпетр, і це справжній скіпетркуди детальніший у своїй реальності, ніж та нарисована фігура, яка його тримає. Скіпетр рухається, і це мене жахає. Коли він рухається, я відчуваю, що прокидаюся, але знаю, що я досі уві сні. Тоді усвідомлюю, що мою шкіру щось облягає і цей обладунок рухається разом із моєю шкірою. Я не бачу цього обладунку, але відчуваю його. Тоді мій жах розвіюється, бо цей обладунок дає мені силу десяти тисяч людей».
Коли Ганіма вдивлялася в нього, Лето спробував відсахнутися і піти далі в бік покоїв Джессіки. Ганіма опиралася.
Цей Золотий Шлях може виявитися не кращим за всі інші шляхи, сказала вона.
Лето глянув на камяну долівку між ними, відчувши, що до Ганіми з новою силою повернулися сумніви.
Я мушу це зробити, сказав він.
Алія одержима, промовила вона. Це може спіткати й нас. Можливо, це вже сталося, а ми могли цього не побачити.
Ні,він похитав головою і зустрівся з нею поглядом. Алія опиралася. Це дало силу тим, хто був у неї всередині. Власна сила її подолала. Ми ж відважилися шукати всередині себе, щоб знайти древні мови й древню мудрість. Ми вже є поєднанням тих життів усередині нас. Не опираємося, рухаємося разом із ними. Цього я навчився від батька минулої ночі. Це саме те, чого я мав навчитися.
Мій внутрішній батько нічого такого мені не казав.
Ти слухала нашу матір. Те, що ми
Я майже пропала.
Вона ще сильна в тобі? Страх загострив його риси.
Так але тепер я думаю, що вона охороняє мене своєю любовю. Ти дуже добре дав їй відсіч. І Ганіма подумала про відображену матір і сказала:Тепер наша мати існує в мені в Алам аль-Митгаль, разом із іншими. Однак вона спробувала плід пекла. Тепер я можу без остраху слухати її. Стосовно ж інших
Так, промовив він. Я теж прислухався до батька. Але думаю, що насправді я дотримуюся порад діда, на честь якого я названий. Можливо, імя робить це простішим.
І ти дістав пораду порозмовляти з нашою бабусею про Золотий Шлях?
Лето почекав, доки їх проминув слуга, що ніс кошик-тацю зі сніданком для леді Джессіки. За ним тягся сильний аромат прянощів.
Вона живе в нас і у власному тілі,сказав Лето. Можемо порадитися з нею двічі.
Я ні,запротестувала Ганіма. Я не відважуся на це ще раз.
Тоді я.
Я думала, ми погодилися, що вона повернулася до Сестринства.
І справді. Бене Ґессерит на початку, власний витвір посередині й Бене Ґессерит у кінці. Памятай, однак, що в ній тече кров Харконнена і що ця кров ближча їй, ніж нам, що вона зазнала форми внутрішнього співжиття, подібно до нас.
Дуже поверхової форми, промовила Ганіма. І ти не відповів на моє питання.
Не думаю, що я заговорю про Золотий Шлях.
Я можу це зробити.
Гані!
Ми більше не потребуємо богів-Атрідів! Потребуємо місця для людства!
Невже я колись заперечував це?
Ні.Вона глибоко вдихнула й відвела від нього очі. Слуги з передпокою поглядали на них, чули їхню суперечку, але не могли зрозуміти древніх слів.
Ми мусимо це зробити, сказав він. Якщо ми не зуміємо діяти, то з таким же успіхом можемо впасти на наші ножі.
Він ужив фрименську фразу, що означала «увілляти нашу воду в цистерну племені».
Ганіма ще раз глянула на нього. Була змушена погодитися. Але почувалася пійманою в пастку, увязненою в надміру складній конструкції. Обоє знали, що день розплати чекає на них, хай би що там вони зробили. Ганіма знала це з певністю, підкріпленою даними, отриманими від памяті тих інших, хто жив у її душі, але тепер боялася тієї сили, яку вона передала іншим душам, користуючись даними з їхнього досвіду. Усі вони чаїлися в ній, наче гарпії, демони тіні, що чигали в засідці.
Усі, окрім матері, яка володіла тілесною силою і відмовилася від неї. Ганіма досі відчувала шок від тієї внутрішньої боротьби, знаючи, що пропала б, якби не вмовляння Лето.
Лето казав, що його Золотий Шлях виводить із цієї пастки. Якщо не брати до уваги набридливого розуміння, що він приховав частку свого видіння, вона могла лише прийняти його щирість. Він потребував її плідної креативності, щоб збагатити план.
Нас випробовуватимуть, промовив він, розуміючи, куди ведуть її сумніви.
Але не з прянощами.
Можливо, що й так. Напевне, у пустелі і у Випробуванні на одержимість.
Ти ніколи не згадував про Випробування на одержимість! дорікнула вона. Це частина твого сну?
Йому пересохло в горлі, він спробував ковтнути слину, проклинаючи слово, яким видав себе.
Так.
То ми будемо одержимими?
Ні.
Вона подумала про Випробуваннястародавнє фрименське обстеження, яке найчастіше закінчувалося огидною смертю. До того ж цей план мав ще й інші складнощі. Він довів би їх до краю, де людський розум не зміг би втримати рівноваги за найменшого поштовху, не збожеволівши при цьому.
Зрозумівши, в який бік рухаються її думки, Лето сказав:
Сила притягає психотиків. Завжди. Саме цього ми й мусимо в собі уникати.
Досі вагаючись, вона сказала:
Я не народжу наших дітей, Лето.
Він похитав головою, придушуючи внутрішні обмовки, перейшов до офіційно-королівської форми древньої мови.
Сестро моя, я люблю тебе понад своє життя, та не в цій любові ніжність моїх бажань.
Дуже добре, тож повернімося до іншої суперечки, перш ніж приєднаємося до бабусі. Ніж, устромлений в Алію, може розвязати більшість наших проблем.
Якщо ти віриш у це, то віриш, наче ми можемо ходити по болоті, не зоставляючи слідів, відповів він. Окрім того, хіба ж Алія дала комусь таку можливість?
Є поголос про цього Джавіда.
Невже Дункан має якісь ознаки того, що в нього ростуть роги?
Ганіма знизала плечима.
Одна отрута, дві отрути.
Це була загальноприйнята наліпка, що відповідала королівському звичаю розподіляти своїх близьких на категорії згідно з їхньою загрозою твоїй персоні. Повсюдна ознака владик.
Мусимо зробити це моїм способом, промовив він.
Інші способи можуть бути чистішими.
З її відповіді він зрозумів, що вона нарешті вгамувала сумніви та прийняла його план. Усвідомлення цього не зробило його щасливим. Він глянув на свої руки, питаючи себе, чи прилипне до них бруд.
Було це МуадДібовим здобутком: він розглядав резервуар підсвідомості кожного індивіда як неусвідомлене сховище спогадів, що сягають первинної клітини нашої спільної генези. «Кожен із нас, казав він, може виміряти свою відстань від цього спільного першоджерела». Розуміючи це й кажучи про це, він ухвалив сміливе рішення. МуадДіб поставив собі за мету інтегрувати генетичну память у процес постійного оцінювання. Таким чином, він пробився крізь запинала Часу, поєднавши минуле і майбутнє. Оце був витвір МуадДіба, втілений у його синові та його дочці.
Фарадн крокував садом королівського палацу свого діда, спостерігаючи за скороченням своєї тіні відповідно до того, як сонце Салуси Секундус підіймалося до полудня. Йому довелося ступати дещо ширше, аби дотримати кроку високому башарові, що його супроводжував.
Я маю сумніви, Тийканіку, сказав він. Ох, не можу заперечувати, що трон мене приваблює, але Він глибоко вдихнув. У мене стільки інтересів
Тийканік, щойно відбувши шалену суперечку з матірю Фарадна, скоса зиркнув на принца, зауваживши, як зміцніло тіло юнака, коли він наблизився до свого вісімнадцятиліття. З кожним днем у ньому ставало дедалі менше Венсиції та дедалі більше старого Шаддама, який віддавав перевагу приватним заняттям перед королівськими обовязками. За це, звичайно, врешті-решт заплатив втратою престолу. Став надто мяким як для владаря.
Ви мусите вибирати, промовив Тийканік. Ох, без сумніву, матимете час на деякі з ваших інтересів, проте
Фарадн прикусив верхню губу. Обовязок тримав його тут, але він почувався засмученим. Радше волів би вирушити до скельного анклаву, де проводилися експерименти з піщаними форелями. Це тепер було проектом із величезним потенціалом: вирвати монополію на прянощі з рук Атрідіві все може статися.
Ти певний, що близнят усунуть?
Немає нічого цілковито певного, мій принце, але перспективи непогані.
Фарадн стенув плечима. Убивство зоставалося реальністю королівського життя. У мові було повно витончених комбінацій, як можна усунути важливих персон. Завдяки одному слову можна було розрізнити: отрута в напої чи в їжі. Це не було приємною думкою. За всіма звітами, близнята були напрочуд цікавою парою.
Ми мусили б перебратися на Арракіс? спитав Фарадн.
Це було б найкращим рішенням, що перенесло б нас у точку максимального впливу.
Здавалося, наче Фарадн хоче поставити ще якесь питання, але стримується. Тийканік міркував, що ж це може бути.
Мене дещо турбує, Тийканіку, сказав Фарадн, коли вони обійшли живопліт і наблизилися до фонтана, оточеного гігантськими чорними трояндами. З-за живоплоту чутно було садівників, які його обріза`ли.
Так? заохотив Тийканік.
Ця, гм, релігія, на яку ти навернувся
У цьому немає нічого дивного, мій принце, відповів Тийканік, сподіваючись, що його голос звучатиме більш рішуче. Ця релігія промовляє до воїна в мені. Це відповідна релігія для сардаукара.
Це принаймні було правдою.
Тааак Але моя мати, здається, дуже цим задоволена.
«Клята Венсиція, подумав він. Зробила свого сина підозріливим».
Мене не хвилює те, що думає ваша мати, сказав Тийканік. Релігія є особистою справою кожного. Можливо, вона вбачає в цьому щось таке, що допоможе вам здобути престол.
Такою була моя думка, промовив Фарадн.
«Аххх, який здогадливий хлопець», подумав Тийканік і сказав:
Розберіться самі в цій релігії, і відразу ж збагнете, чому я обрав її.
Попри проповіді МуадДіба? Він, врешті-решт, був Атрідом.
На це я можу сказати лише одне: незбагненні шляхи Господні.
Зрозуміло. Скажи, Тийканіку, навіщо ти попросив мене про спільну прогулянку? Майже полудень, а ти зазвичай у такий час рушаєш в якесь місце за наказом моєї матері.
Тийканік зупинився біля камяної лави, що стояла навпроти фонтана й гігантських троянд позаду нього. Жебоніння води його заспокоїло, і він, зосередивши всю увагу на цьому плюскотінні, сказав:
Мій принце, я зробив дещо таке, що може не сподобатися вашій матері.
І подумав: «Якщо він у це повірить, її клятий план спрацює». Тийканік майже сподівався, що план Венсиції провалиться. «Привезти сюди цього клятого Проповідника. Вона божевільна. А кошти!»
Поки Тийканік мовчав, чекаючи, Фарадн спитав:
Гаразд, Тийку, що ж ти зробив?
Я доставив сюди онейроманта-практика, відповів Тийканік.
Фарадн кинув гострий погляд на свого співрозмовника. Деякі старші сардаукари забавлялися грою тлумачення снів, а популярність таких розваг особливо зросла після поразки, завданої їм «Найвищим Сновидцем», МуадДібом. Вони міркували, що завдяки чомусь, прихованому в снах, зможуть повернутися до потуги й слави. Але Тийканік завжди уникав цієї гри.
Це звучить не у твоєму стилі, Тийку, сказав Фарадн.
Тож я можу говорити лише про свою нову релігію, відповів він, повертаючись до фонтана. Розмови про релігію були, звичайно, приводом, через який вони ризикнули притягти сюди Проповідника.
Так, говори про цю релігію, промовив Фарадн.
Як накажете, мій принце. Він обернувся і глянув на свого юного владарявтілення всіх мрій, що тепер зосередилися на шляхах, на які має ступити Дім Корріно. Церква і держава, мій принце, навіть наукове мислення і віра, і ще більшепрогрес і традиціяусе це узгоджується з ученням МуадДіба. Він учив, що немає непримиримих суперечностей, окрім як у людях та інколи у їхніх снах. У минулому відкривається майбутнє, і обидва вони є частками цілості.
Попри сумніви, яких він не міг розвіяти, ці слова справили враження на Фарадна. Відчув нотку мимовільної щирості в голосі Тийканіка, наче той говорив усупереч внутрішньому примусу.
Тому ти доставив сюди цього тлумача снів?
Так, мій принце. Можливо, ваш сон проникає крізь час. Ви повернете собі усвідомлення своєї внутрішньої сутності, розпізнавши Всесвіт як звязну цілісність. Ваші сни так
Але ж я розповідав тобі про свої сни знічевя, запротестував Фарадн. Вони чудернацькі, нічого більше. Я ніколи не підозрював, що
Мій принце, ніщо з ваших дій не може бути неістотним.
Це дуже лестить, Тийку. Ти справді віриш, що цей чоловік може зазирнути в серце великих таємниць?
Так, мій принце.
Тож хай моя мати буде невдоволена.
Ви зустрінетесь із ним?
Звичайно, якщо ти доставив його сюди, аби викликати невдоволення моєї матері.
«Він із мене кепкує?»питав себе Тийканік. І сказав:
Я мушу вас попередити, що старий носить маску. Це іксіанський пристрій, який дозволяє невидющим бачити шкірою.
Він сліпий?
Так, мій принце.
Він знає, хто я?
Я сказав йому, мій принце.
Дуже добре. Тож ходімо до нього.
Якщо мій принц почекає тут хвилинку, я приведу його до вас.
Фарадн озирнувся довкола, усміхнувся. Сад і фонтанмісце, не гірше для цих дурощів за жодне інше.
Ти розповів йому, що я бачив уві сні?
Лише в загальних рисах, мій принце. Він попросить вас викласти все особисто.
О, дуже добре. Почекаю тут. Веди цього чоловіка.
Фарадн відвернувся і почув, що Тийканік швидко віддаляється. Угледів садівника, що працював одразу ж за живоплотом, маківку його голови в коричневій шапці, рух садових ножиць, що зблискували над зеленню. Цей рух діяв гіпнотично.
«Це заняття сномбезглузде, подумав Фарадн. Погано, що Тийк зробив це, не порадившись зі мною. Дивно, що Тийк міг вдатися до релігії в його віці. А тепер ще й оці сни».
Тут він почув позаду кроки. Знайома впевнена хода Тийканіка і ще чиясь, важча. Фарадн обернувся і глянув на тлумача снів, що наближався до нього. Іксіанська маска була чорним і легким серпанком, що повністю закривав обличчя від чола до підборіддя. У масці не було жодних отворів для очей. Якщо вірити іксіанським хвастощам, уся ця маска була одним оком.
Тийканік зупинився за два кроки від Фарадна, але замаскований старець наблизився до нього на відстань, меншу за крок.
Це тлумач снів, промовив Тийканік.
Фарадн кивнув.
Замаскований старець закашлявся, чи то глибоко відхаркуючи, чи то намагаючись видобути щось зі шлунка.
Фарадн відчув сильний прокислий запах прянощів, яким тхнуло від старого. Він ішов од довгої сірої одежі, що закривала його постать.
Ця маска справді є частиною твого тіла? спитав Фарадн, розуміючи, що намагається відтягнути розмову про сни.
Лише тоді, коли я її ношу, сказав старий. Його голос був дещо гугнявим, з легким натяком на фрименський акцент. Ваш сон, промовив він. Розкажіть мені про нього.
Фарадн стенув плечима. Чом би й ні? Саме для цього Тийк і привів старого. Чи не так? Фарадна охопили сумніви, і він сказав:
Ти справді онейромант-практик?
Я прийшов сюди витлумачити ваш сон, вельможний пане.
Фарадн знову стенув плечима. Ця постать у масці дратувала його, і він глянув на Тийканіка, що залишався на своєму місці, склавши руки і вдивляючись у фонтан.
Тож ваш сон, вів далі старий.
Фарадн глибоко вдихнув і почав розповідати сон. Коли вже втягнувся, йому легше було говорити. Розказував про воду, що випливала з колодязя, про світи, у яких атоми танцювали в його голові, про змію, що перетворилася на піщаного черва та вибухнула в хмарі пилу. Кажучи про змію, здивовано зауважив, що це вимагало неабиякого зусилля. Його стримувала жахлива нехіть, і це його лютило.
Коли Фарадн нарешті замовк, старий стояв мовчки. Чорна серпанкова маска легко рухалася разом із його диханням. Фарадн чекав. І далі панувала тиша.