Він відкинув голову назад і гучно ревнув сміхом. Біляве волосся танцювало, коли він здіймав балісет і вміло його настроював на знак того, що приймає її виклик.
Натовп у кімнаті почав тиснутися ближче, але вартові та дворові слуги стримали його.
Тоді Могандіс ударив по струнах, тримаючи бічні в басовій тональності, змусивши їх гармонійно вібрувати. Здійнявши голос до солодкого тенора, він заспівав. Це, очевидно, була імпровізація, але зіграні ним акорди були настільки майстерними, що Джессіка зачарувалася ними ще до того, як зосередилася на словах.
Тужите за Каладана морями,
Там де, Атріди, правили ви
Поколіннями, без упину.
Та притулок вигнанцям дала чужина.
Кажетегірко вам, люди тут грубі,
Зрадили мрії про Шай-Хулуда,
Їжа недобра та несмачна,
Бо притулок вигнанцям дала чужина.
Зробили Арракіс ви слабосилим,
Черви не сміють повзти у пустелі,
Скінчиться час ваш
І притулок, який вам дала чужина.
Аліє! Звуть тебе Коан-Тін,
Дух того, кого не бачено досі,
Аж поки
Годі! скрикнула Алія, майже підвівшись зі свого трону. Я тебе
Аліє! озвалася Джессіка, не надто гучно, щоб це не здавалося суперечкою, але достатньо, щоб привернути загальну увагу. Це було майстерне використання Голосу, і всі, хто його чув, розпізнали у цьому вивчені сили. Алія опустилася на своє місце, а Джессіка зауважила, що вся пригода не викликала в доньки найменшої незручності.
«Це теж було очікуваним, подумала Джессіка. Вельми цікаво».
Перший присуд мій, нагадала Джессіка.
Дуже добре, слова Алії були ледве чутними.
Я вирішила, що цей подарунок годиться для Фарадна, промовила Джессіка. Його язичок гострий, як крис-ніж. Кровопускання, на яке він спроможний, могло б піти на користь нашому двору, але я воліла б, аби він служив Дому Корріно.
Залою прокотилася хвиля легкого сміху.
Алія дозволила собі пирхнути.
Знаєш, як він мене назвав?
Він ніяк тебе не назвав, дочко. Лише сповістив те, що почув на вулиці й що міг почути будь-хто інший. Це вони називають тебе Коан-Тін.
Жіночий дух смерті, що ходить без стоп, буркнула Алія.
Відігнавши тих, хто звітує правдиво, залишиш при собі тільки тих, хто знає, що ти хочеш почути, солодким голосом промовила Джессіка. Не можу вигадати нічого отруйнішого, ніж гнилий сморід власних рефлексій.
Ті, що стояли під тронами, зітхнули достатньо гучно, аби це можна було почути.
Джессіка зосередила увагу на Могандісові, який стояв мовчки й без жодного страху. Чекав присуду, яким би він не був, наче це не мало для нього жодного значення. Могандіс був саме такою людиною, яку її Герцог наблизив би до себе в неспокійні часи: діяв згідно зі своїми переконаннями, але приймав усе, навіть смерть, не дорікаючи долі. Чому ж він вибрав такий курс?
Чому ти заспівав саме так? спитала його Джессіка.
Він здійняв голову, щоб промовити виразно.
Я чув, що Атрідилюди честі, а їхні думки відкриті. Я хотів це випробувати й, можливо, зостатися тут, у них на службі. А завдяки цьому мав би час розшукати тих, що мене ограбували, і поквитатися з ними на свій лад.
Він намагався випробувати нас, пробурмотіла Алія.
Чому ні? спитала Джессіка.
Вона усміхнулася трубадурові на знак своєї доброї волі. Він прийшов до цієї зали лише тому, що це давало йому шанс на чергову пригоду, черговий перехід крізь свій Усесвіт. Джессіка відчула спокусу забрати його до свого супроводу, але реакція Алії не віщувала добра відважному Могандісу. Були також ознаки того, що саме цього від леді Джессіки й очікували, щоб вона взяла на службу відважного та вродливого трубадура, як узяла колись хороброго Ґурні Галлека. Краще вислати Могандіса в обрану ним дорогу, хоча й шкода віддавати такий гарний екземпляр Фараднові.
Він вирушить до Фарадна, сказала Джессіка. Прослідкуйте, щоб він отримав кошти на переїзд. Хай його язик уточить крові Домові Корріно, а ми подивимося, як він це переживе.
Алія опустила погляд, а тоді, із запізненням, посміхнулася.
Мудрість леді Джессіки перемогла, промовила вона, помахом руки відіславши Могандіса.
«Пішло не так, як вона хотіла», подумала Джессіка, але в поведінці Алії були певні сигнали того, що основне випробування ще попереду.
Представили чергового супліканта.
Джессіка, зауваживши реакцію доньки, відчула, що її гризуть сумніви. Виявилося, що зараз їй потрібен урок близнят. Нехай Алія була Гиддю, проте зоставалася переднародженою. Могла знати свою матір, як вона сама себе знала. Припущення, що Алія хибно передбачила реакцію матері у справі трубадура, не слід розглядати всерйоз. «То навіщо ж Алія організувала це зіткнення? Аби збити мене з пантелику?»
Не було часу на рефлексії. Другий суплікант зайняв своє місце перед парними тронами, зі своїм адвокатом при боці.
Цього разу суплікантом був фримен, старий уродженець пустелі з прокладеними піском шрамами на обличчі. Він був невисоким, але жилавим, а довга дішдаша, яку зазвичай носили поверх дистикоста, надавала йому статечного вигляду. Ця одіж пасувала до його вузького обличчя та дзьобоподібного носа, до блискучих очей, синіх на синьому. Не мав на собі дистикоста і, схоже, почувався без нього незручно. Величезний обшир Зали Аудієнцій мав йому здаватися небезпечним відкритим простором, що викрадав із його тіла дорогоцінну вологу. Під каптуром, частково відкинутим, він носив повязку-кефіюголовний убір наїба.
Я Гадхеан аль-Фалі,сказав він, поставивши ногу на сходинку тронів, аби засвідчити свій статус, вищий, ніж у поспільства. Я був одним із командосів смерті МуадДіба і прийшов сюди у справі пустелі.
Алія ледь застигла, тільки цим видавши себе. Імя аль-Фалі стояло під вимогою ввести Джессіку до Ради.
«Справа пустелі!»подумала Джессіка.
Гадхеан аль-Фалі промовив це ще до того, як адвокат устиг розпочати виклад судової справи. Цим формальним фрименським зворотом він сповістив, що приносить звістку, тривожну для всієї Дюни, і що говорить правом федайкіна, який пожертвував своїм життям, змагаючись поруч із МуадДібом. Джессіка сумнівалася, чи саме це Гадхеан аль-Фалі сказав Джавідові або Головному Адвокатові, добиваючись аудієнції. Її здогад підтвердився, коли урядник Духівництва кинувся вперед із затилля покою, аж замаяв його чорний одяг посередника.
Міледі! загукав урядник. Не слухайте цього чоловіка! Він прийшов під фальшивим
Джессіка, вдивляючись у священника, що біг до неї, краєм ока піймала інший рух, помітивши руку Алії, що давньою бойовою мовою Атрідів дала знак: «Зараз!» Джессіка не могла визначити, куди був спрямований цей знак, але діяла інстинктивно, сахнувшись уліво та потягнувши з собою трон. Упавши, відкотилася від перекинутого трону й схопилася на ноги. Тут почула гостре тьху мауля-пістоля і ще раз. Проте встигла метнутися вбік ще з першим звуком, відчувши, як щось сіпнуло її за правий рукав. Вона пірнула в натовп суплікантів і дворян, які зюрмилися під помостом. Зауважила, що Алія навіть не ворухнулася.
Оточена людьми, Джессіка зупинилася.
Як вона побачила, Гадхеан аль-Фалі перебіг на інший бік помосту, зате адвокат зостався, де й був.
Це все сталося швидко й неочікувано, але всі в залі знали, якими завченими рефлексами мали б відреагувати на таке треновані люди. Алія та адвокат застигли на своїх місцях.
Заворушення посеред кімнати прикувало увагу Джессіки, і вона протиснулася крізь юрбу, побачивши чотирьох суплікантів, які тримали урядника Духівництва. Чорна накидка посередника лежала біля його ніг, а між її складками виднівся мауля-пістоль.
Аль-Фалі проштовхався крізь натовп, проминувши Джессіку, побачив пістоль священника. Фримен люто скрикнув, його закладена за пояс рука метнулася вперед і вгору, виконавши удар ахаґз непорушними чотирма пальцями. Вони вхопили священника за горлянку, і той упав, задихаючись. Не озираючись на чоловіка, якому завдав удару, старий наїб звернув гнівне обличчя в бік помосту.
Далял-іл ан-нубувва! гукнув аль-Фалі, притиснувши обидві долоні до чола, а тоді опустив руки. Кадіс ас-Саляф не дасть заткнути мені рота! Якщо я не вбю тих, що стоять на перепоні, це зроблять інші!
«Думає, що це він був мішенню», зрозуміла Джессіка. Вона глянула на рукав і вклала палець в акуратну дірочку від кульки мауля. Без сумніву, отруєної.
Супліканти впустили священника. Він звивався на підлозі, помираючи, із розтрощеною горлянкою. Джессіка кивнула двом шокованим дворянам ліворуч від неї і сказала:
Я хочу, щоб цей чоловік зостався живим і був допитаний. Якщо він помре, ви помрете!
Коли вони завагалися, зиркаючи в бік помосту, застосувала проти них Голос:
Рушайте!
Пара заворушилася.
Джессіка пропхалася до аль-Фалі й штовхнула його.
Ти дурень, наїбе. Це вони по мене, а не по тебе.
Кілька осіб довкола них почуло її. Умить запанувала мертва тиша. Аль-Фалі глянув на поміст із одним перекинутим троном, Алія досі сиділа на другому. Вираз розуміння, що зявився на його обличчі, прочитав би й новіцій.
Федайкіне, промовила Джессіка, нагадавши йому про давню службу її сімї,ми, разом обпалені, знаємо, як стати спиною до спини.
Довіртесь мені, міледі,сказав він, одразу ж зрозумівши її.
Конвульсивне зітхання позаду Джессіки змусило її повернутися, і вона відчула, що аль-Фалі захищає її, ставши до неї спиною. Жінка у крикливо-яскравому одязі міської фрименки простяглася на підлозі поруч зі священником. Двох дворян не було й знаку. Жінка навіть не глянула на Джессіку, здійняла голос у древньому лементі її народузаклику до слуг чавилень мертвих прийти й забрати воду до племінної цистерни. Це був дивний звук для когось, одягненого, як та жінка. Джессіка відчула стійкість давніх звичаїв, хоча й помітила фальш міщанки. Ця особа у крикливо-строкатій сукні, очевидно, вбила священника, аби впевнитись у його мовчанні.
«Навіщо вона завдавала собі клопоту? міркувала Джессіка. Їй досить було зачекати, щоб той чоловік помер від задухи». Це було ознакою безнадійності й глибокого страху.
Алія похилилася вперед, сидячи на краю трону, її очі пильно виблискували. Худорлява жінка зі сплетеними у вузол косамиознакою особистих охоронниць Аліїпроминула Джессіку й схилилася над священником. Підвівшись, вона озирнулася на поміст.
Він мертвий.
Нехай його приберуть! наказала Алія. Вказала на стражників під помостом. Підніміть крісло леді Джессіки.
«То ти постараєшся надолужити безсоромністю?»подумала Джессіка. Невже Алія сподівалася ввести когось в оману? Аль-Фалі говорив про Кадіса ас-Саляфа, прикликаючи святих отців фрименської міфології собі на захист. Але жодні надприродні сили не принесли мауля-пістоль до цієї кімнати, де зброя була заборонена. Єдиним поясненням була причетність до змови людей Джавіда, а те, що Алія не відчувала неспокою за власну персону, показало всім, що вона була співучасницею замаху.
Старий наїб заговорив через плече до Джессіки:
Прийміть мої вибачення, міледі. Ми з пустелі прибули до вас із останньою відчайдушною надією, а тепер бачимо, що ви й далі потребуєте нас.
Матеревбивство не пішло на користь моїй доньці,промовила Джессіка.
Племена почують про це, пообіцяв аль-Фалі.
Якщо ти так відчайдушно потребував мене, спитала Джессіка, то чого ж не наблизився до мене на Соборі в січі Табр?
Стілґар не дозволив би цього.
«Аххх, подумала Джессіка, правління наїба! У Табрі Стілґарове слово було законом».
Перекинутий трон підняли. Алія жестом попросила матір повернутися і сказала:
Прошу всіх затямити собі смерть цього священника-зрадника. Ті, хто загрожує мені,помирають. Глянула на аль-Фалі.Моя тобі подяка, наїбе.
Це подяка за помилку, пробурмотів аль-Фалі. Він подивився на Джессіку. Ваша правда. Через моє шаленство не стало того, кого слід було допитати.
Зверни увагу на цих двох придворних і жінку в барвистій сукні, федайкіне, прошепотіла Джессіка. Я хочу, щоб їх схопили й допитали.
Так і буде, відповів він.
Якщо ми виберемося звідси живими, сказала Джессіка. А зараз ходімо, дограємо наші ролі.
Як накажете, міледі.
Вони разом повернулися до помосту. Джессіка піднялася сходами й знову зайняла своє місце біля Алії, аль-Фалі ж зостався на позиції супліканта внизу.
Тепер, розпочала Алія.
Хвилину, дочко, озвалася Джессіка. Вона підняла руку, показавши рукав і дірочку в ньому. Напад було здійснено проти мене. Постріл майже влучив, хоч я й ухилилася. Ви всі зауважте, що мауля-пістоля більше тут немає.Вона вказала. Де він?
Відповіді не було.
Мабуть, його можна вистежити, промовила Джессіка.
Що за дурниця! скрикнула Алія. Це я була
Джессіка напівобернулася до дочки, вказала лівою рукою:
У когось там той пістоль. Ти не боїшся, що
Він у однієї з моїх охоронниць, сказала Алія.
То нехай ця охоронниця принесе мені зброю, промовила Джессіка.
Вона вже винесла її геть.
Як це зручно, зауважила Джессіка.
Що ти хочеш цим сказати? наполягла Алія.
Джессіка дозволила собі похмуру посмішку.
Я доручила двом твоїм людям урятувати цього зрадника-священника. І перестерегла, що вони помруть, якщо він помре. Вони помруть.
Я забороняю!
Джессіка лише знизала плечима.
Ось наш хоробрий федайкін, сказала Алія, вказуючи на аль-Фалі.Ця суперечка може зачекати.
Може чекати вічно, відповіла Джессіка мовою чакобса. Її слова мали подвійне значення: зокрема, запевнили Алію, що жодна суперечка не відверне смертного вироку.
Побачимо, промовила Алія. Звернулася до аль-Фалі:
Навіщо ти тут, Гадхеане аль-Фалі?
Щоб побачити матір МуадДіба, відповів наїб. Ті, що ще зосталися з федайкінів, братства, яке служило вашому синові, склали докупи своє вбоге майно, аби оплатити мені прохід сюди, крізь загорожі жадібних вартових, що стережуть Атрідів од правди про Арракіс.
Якщо федайкіни чогось потребують, їм досить лише почала Алія.
Він прийшов до мене, перебила її Джессіка. Яка ж твоя відчайдушна потреба, федайкіне?
Я тут кажу за Атрідів! скрикнула Алія. Що це
Тихо, ти, вбивча Гидь! гримнула Джессіка. Ти намагалася вбити мене, дочко! Я кажу це, щоб усі тут знали. Не можеш убити всіх у цій залі, щоб змусити їх мовчати, як змусили того священника. Так, наїбів удар був смертоносним, але його можна було врятувати. Його могли допитати! Тобі байдуже, що йому заткнули рота. Протестуй скільки хочеш, але твої дії свідчать про твою провину!
Алія сиділа з блідим обличчям у крижаній тиші. Тим часом Джессіка, спостерігаючи за грою емоцій на обличчі доньки, помітила напрочуд знайому жестикуляцію рук Алії, несвідому реакцію, притаманну колись смертельному ворогові Атрідів. Пальці Алії рухалися в ритмі постукування: мізинець двічі, вказівний палець тричі, середній палець двічі, мізинець раз, середній палець двічі і знову стукіт у такій самій послідовності.
Старий барон!
Зосереджений погляд Джессіки привернув увагу Алії, вона глянула на свою руку, змусила її завмерти, знову зиркнула на матір і побачила в її очах страшне пізнання. Обличчя Алії скривилося у злорадній посмішці.
Ось як ти мстишся нам, прошепотіла Джессіка.
Ти збожеволіла, мамо? спитала Алія.
Хотіла б я цього, сказала Джессіка. І подумала: «Вона знає, що я все підтверджу Сестринству. Вона знає. Можливо, навіть підозрює, що скажу фрименам і змушу їх до Випробування на одержимість. Вона не може дозволити мені вийти звідси живою».
Наш відважний федайкін чекає, тоді як ми сперечаємось, сказала Алія.
Джессіка присилувала себе повернутися до старого наїба. Опанувала себе й сказала:
Ти прийшов побачити мене, Гадхеане.
Так, міледі. Ми в пустелі бачимо, що кояться страшні речі. Малі Творці залишають пісок, як було провіщено в найдавніших пророцтвах. Не можна знайти Шай-Хулуда поза обширами Порожньої Дільниці. Ми покинули нашого друга, пустелю!
Джессіка подивилася на Алію, а та дала їй рукою знак продовжувати. Джессіка оглянула натовп у кімнаті й побачила вражене напруження на кожному обличчі. Важливість змагання між матірю та донькою не оминула уваги присутніх, тож зараз вони мусять міркувати, чому аудієнція ще триває. Джессіка знову звернулася до аль-Фалі.