У непритаманній для неї неконтрольованій конвульсії Джессіка рвонулася з пут, відчула, як вони напружуються. Відпустили тільки тоді, коли вона розслабилася, встигнувши, однак, відчути смертоносні шиґаструни, сховані в захисній оболонці.
Вивільнення шиґаструн вимкнено, промовив він, не дивлячись на неї.Так-так, і не пробуйте зі мною Голосу. Я подолав довгий шлях, відколи ви могли так мною покерувати.
Глянув на неї.
Тлейлаксу спорядили мене обладунком від таких підступів.
Ти служиш Алії,сказала Джессіка, а вона
Не Алії,перебив її він. Я виконую розпорядження Проповідника. Він хоче, щоб ви навчали Фарадна, як колись навчали Пола.
Джессіка застигла у крижаній тиші, згадавши слова Лето, що в неї буде цікавий учень. Нарешті сказала:
Цей Проповідниквін мій син?
Здавалося, що голос Айдаго надходить дуже здалеку.
Хотів би я знати.
Всесвіт просто є. Це єдиний спосіб, завдяки якому федайкін може його побачити, залишившись господарем своїх чуттів. Всесвіт не погрожує і не обіцяє. Він підтримує речі, непідвладні нашому контролю: падіння метеорита, вибух меланжевої маси, старіння та помирання. Такими є реалії нашого Всесвітуі слід приймати їх такими, хай що б ми до них почували. Ми не можемо змагатися з реаліями словами. Вони приходять до вас на свій власний безсловесний лад, і тоді, тоді ви зрозумієте, що означає «життя і смерть». Зрозумівши це, сповнитеся радістю.
І ми привели це все в рух, сказала Венсиція. Це було зроблено для тебе.
Фарадн не ворухнувся. Він сидів навпроти матері в її ранковій кімнаті. Золоте сонячне проміння падало на нього ззаду, кидаючи тінь на покриту білим килимом підлогу. Світло, що відбивалося від стіни позаду матері, утворювало німб довкола її волосся. Її обличчя форми серця здавалося спокійним, але він знав, що вона стежить за кожною його реакцією. Відчував порожнечу в шлунку, хоча прийшов сюди просто зі сніданку.
Ти це схвалюєш? спитала Венсиція.
А що тут можна не схвалювати? відповів він.
Ну те, що ми досі тримали це в таємниці від тебе?
Ох, це. Він придивився до матері, намагаючись обміркувати своє складне становище в цій справі. Але міг думати лише про одну річ, яку помітив останнім часом: Тийканік уже не звертався до неї «моя принцесо». Як же він її називав? Королевою-матірю?
«Чому я маю відчуття втрати? питав він себе. Що я втрачаю?» Відповідь була очевидною: втрачав безтурботні дні, час на інтелектуальні пошуки, що так його вабили. Якщо змова, сплетена його матірю, довершиться, це все зникне назавжди. Нові обовязки вимагатимуть уваги. Він виявив, що це глибоко його обурило. Як вони зважилися на таке свавілля з його часом? І навіть не порадившись із ним!
Годі про це, мовила його мати. Щось не так.
А якщо цей план провалиться? сказав він перше-ліпше, що спало йому на думку.
Як він може провалитися?
Не знаю Кожен план може провалитися. А як ти збираєшся використати Айдаго для всього цього?
Айдаго? Що за цікавість до Ох, так, той містик, якого Тийк привіз сюди, не порадившись зі мною. Це було помилкою з його боку. Містик говорив про Айдаго, правда?
А от з її боку це було незграбною брехнею, і Фарадн глянув на матір зі здивуванням. Вона весь час знала про Проповідника!
Я просто ніколи не бачив гхоли, сказав він.
Вона прийняла це за належне:
Ми збережемо Айдаго для чогось важливішого.
Фарадн мовчки прикусив верхню губу.
Венсиція згадала його покійного батька. Далак інколи бував таким, дуже замкнутим і складним, тяжким до прочитання. Пригадала, що Далак був родичем графа Хасимира Фенрінґа, і вони обидва мали в собі щось від денді та від фанатика. Невже Фарадн піде цим шляхом? Вона почала шкодувати, що змусила Тийка навернути хлопця на арракінську релігію. Хтозна, куди вона його заведе?
Як Тийк називає тебе тепер? спитав Фарадн.
Про що ти? Зміна теми застала її зненацька.
Я помітив, що він уже не називає тебе «моя принцесо».
«Який він спостережливий, подумала вона, питаючи себе, чому це її непокоїть. Невже він думає, що я взяла Тийка коханцем? Дурниці, це б у жодному разі нічого не значило. Навіщо ж це питання?»
Він називає мене «міледі», сказала вона.
Чому?
Бо так заведено у всіх Великих Домах.
«З Атрідами включно», подумав він.
Це викличе менше підозр на випадок підслуховування, пояснила вона. Дехто подумає, що ми відмовилися від наших законних прагнень.
І хто ж був би таким дурним? спитав він.
Вона стисла губи й вирішила пропустити це повз вуха. Дрібниця, але великі кампанії складаються з численних дрібниць.
Леді Джессіці не слід було покидати Каладан, заговорив він.
Вона різко труснула головою. Що таке? Його думки крутяться, як шалені!
Що ти маєш на увазі? спитала вона.
Їй не слід було повертатися на Арракіс, відповів він. Це погана стратегія. Викликає подив. Було б краще, якби внуки відвідали її на Каладані.
«Він має рацію», подумала вона, збентежена, що їй це не спало на гадку. Тийкові слід негайно це дослідити. Знову труснула головою. Про що говорить Фарадн? Мусить знати, що Духівництво ніколи не ризикне відправити обох близнят у космос.
Сказала йому це.
Духівництво чи леді Алія? спитав він, зазначивши, що її думки звернулися туди, куди він хотів. Він відчув збудження через свою новоздобуту важливість, через те, що і в політичних змовах є місце для інтелектуальних ігор. Минуло багато часу, відколи материн розум зацікавлював його. Нею надто легко було керувати.
Думаєш, що Алія хоче влади для себе? спитала Венсиція.
Він відвів від неї погляд. Звичайно, Алія хотіла влади для себе! Усі рапорти з тієї клятої планети сходилися в цьому. Його думки скерувалися в новому напрямку.
Я читав про їхнього планетолога, сказав він. Мусять бути якісь вказівки стосовно піщаних хробаків та гаплоїдів, якщо тільки
Поки залиш це іншим! промовила вона, починаючи втрачати з ним терпець. Чи це все, що ти можеш сказати про речі, зроблені нами для тебе?
Ви зробили їх не для мене, відповів він.
Що-о-о?
Ви зробили їх для Дому Корріно, промовив він, а зараз Дім Корріноце ти. Я ще не перейняв влади.
Ти маєш обовязки! сказала вона. А як же всі люди, що покладаються на тебе?
Наче її слова його обтяжили, він відчув тягар усіх надій і мрій, повязаних із Домом Корріно.
Так, сказав він, я розумію, але певні речі, зроблені від мого імені, погано смакують.
Погано Як ти можеш це казати? Ми робимо те, що зробив би кожен Великий Дім для власного блага!
Ви робите? Я думаю, що ви перебрали мірку з брутальністю. Ні! Не перебивай мене. Якщо я маю бути імператором, то краще навчися мене вислуховувати. Думаєш, я не вмію читати між рядками? Як було видресировано цих тигрів?
Вона заніміла, вражена його проникливістю.
Розумію, сказав він. Що ж, я залишу при собі Тийка, бо знаю, що це ти була призвідцем. Він добрий службовець за більшості обставин, але за свої принципи змагатиметься лише на приязній арені.
Його принципи?
Різниця між добрим службовцем і поганимце сила характеру та близько пяти ударів серця, сказав він. Він мусить триматися своїх принципів усюди, де їх роблять сумнівними.
Тигри були необхідними, сказала вона.
Повірю, якщо їм удасться, промовив він. Але ніколи не погоджуся з тим, що слід було зробити, дресируючи їх. Не протестуй. Це очевидно. Тигри були кондиціоновані. У них вироблено рефлекс. Ти сама це казала.
Що ти збираєшся робити? спитала вона.
Почекаюпобачу, відповів він. Можливо, стану імператором.
Вона поклала руку на груди й зітхнула. На кілька секунд він її нажахав. Майже повірила, що він її видасть. Принципи! Але зараз він піддався; вона це бачила.
Фарадн підвівся, підійшов до дверей і подзвонив до материних слуг. Оглянувся.
Ми закінчили, так?
Так. Вона здійняла руку, коли він переступив поріг. Куди ти?
До бібліотеки. Останнім часом мене зацікавила історія Корріно.
І пішов геть, відчуваючи, що несе на собі нові зобовязання.
«Будь вона проклята!»
Але знав, що піддався. І знав, що існує глибока емоційна різниця між історією, записаною на шиґаструні та прочитаною на дозвіллі, глибока різниця між цією історією та історією, в якій живеш. Ця нова жива історія, яку він відчував довкола себе, була наскрізь пронизана усвідомленням занурення у невідворотне майбутнє. Фарадн відчував, як женуть його прагнення всіх тих, чиє благо було повязане з ним. Йому здалося дивним, що він не міг припясти до цього власних прагнень.
Про МуадДіба казали, що, побачивши якось зілля, проросле між двома каменями, він відсунув один камінь. Пізніше, коли зілля розцвіло, він прикрив його другим каменем. «Так йому судилося», промовив він.
Зараз! гукнула Ганіма.
Лето, що на два кроки випереджав її, добігаючи до вузької розколини в скелях, не завагався. Пірнув у щілину й повз уперед, доки його не оточила темрява. Почув, як Ганіма падає слідом за ним, тодіраптова тиша та її голос, чіткий і не наляканий.
Я застрягла.
Він трохи підвівся, знаючи, що через це його голова опиниться в зоні досяжності пазурів, розвернувся у вузькому проході та поповз назад, аж доки не наткнувся на простягнуту руку Ганіми.
Мій одяг, сказала вона. Зачепився.
Він почув, як просто під ним падають камені, потягнув її за руку, але користі з цього було небагато.
Тяжке дихання під ним, гарчання.
Лето напружився, притиснувши стегна до каменю, і підняв Ганіму, тримаючи її за плече. Тканина розірвалася, і він відчув, що сестра сіпнулася до нього. Засичала, він знав, що їй боляче, але рвонув ще раз, сильніше. Вона глибше просунулася в ущелину, а тоді опинилася там уся, впавши біля нього. Усе-таки вони були ще надто близько до виходу з ущелини. Він обернувся, став навкарачки й продерся глибше. Ганіма просувалася слідом за ним. Рухалася з тяжким прискореним диханням, з цього він зрозумів, що вона поранена. Дістався кінця отвору, перевернувся і виглянув угору, крізь вузьку прогалину в їхньому притулку. Отвір на висоті двох метрів над ним був повний зірок. Щось велике затулило зірки.
Повітря довкола близнят сколихнуло лунке гарчання. То був глибокий грізний древній звук: мисливець промовляє до жертви.
Ти тяжко поранена? спитав Лето, зберігаючи спокій. Вона відповіла точнісінько таким самим тоном:
Один із них закігтив мене. Протяв мій дистикост на лівій нозі. Рана кровоточить.
Кровотеча сильна?
З вени. Я можу її зупинити.
Затисни, сказав він. Не рухайся. Я подбаю про наших друзів.
Обережно, промовила вона. Вони більші, ніж я сподівалася.
Лето оголив крис-ніж і підвівся з ним. Знав, що тигр намагатиметься дістатися вниз, гребучи кігтями у вузькому проході, недосяжному для його тіла.
Повільно, повільно він здіймав ножа. Раптом щось гримнуло у верхню частину леза. Він усім плечем відчув удар і ледь не впустив ножа. Кров потекла йому вздовж руки, оббризкала обличчя, відразу ж залунав крик, який його оглушив. Зорі знову стали видимими. Щось молотило й кидалося по камінні, з диким нявчанням скочуючись у бік піску.
Тоді знову щось затулило зорі, і він почув гарчання мисливця. До місця полювання дістався другий тигр, що не знав долі свого напарника.
Вони вперті,сказав Лето.
Один, напевно, твій, промовила Ганіма. Слухай!
Скавуління і тремтячі конвульсії під ними ставали дедалі слабшими. Однак другий тигр далі затуляв собою зорі.
Лето сховав клинок і торкнув Ганіму за плече.
Дай мені свого ножа. Мені потрібне свіже вістря, щоб напевно впоратися з цим.
Не думаєш, що вони мають у резерві третього? спитала вона.
Не схоже. Лазійські тигри полюють парами.
Як і ми, сказала вона.
Як і ми, погодився він. Почув, як руківя її ножа всовується йому в долоню, сильно його вхопив. Ще раз почав обережні пошуки вгорі. Вістря натикалося лише на порожнечу, хоча він досяг уже рівня, небезпечного для його тіла. Він відступив, обмірковуючи це.
Не можеш його знайти?
Він поводиться не так, як той другий.
Він усе ще там. Понюхай. Чуєш?
Лето ковтнув слину, у горлі пересохло. Смердюче дихання, волога з мускусним котячим духом вразила його ніздрі. Зорі все ще закриті. Першого кота вже не чути; отрута на ножі зробила свою справу.
Думаю, мені доведеться встати, сказав він.
Ні!
Його слід роздратувати, привабивши на досяг ножа.
Так, але ми погодилися, що коли хтось із нас уникне поранення, то
А ти поранена, отже, ти повертаєшся, промовив він.
Якщо тебе буде тяжко поранено, я не зможу тебе залишити, сказала вона.
Маєш кращу ідею?
Віддай мені мого ножа!
Але твоя нога!
Я можу стояти на здоровій.
Те створіння може відірвати тобі голову одним ударом. Можливо, мауля
Якщо там назовні хтось є і почує, то знатиме, що ми приготувалися до
Мені не подобається, що ти йдеш на такий ризик! сказав він.
Хай би хто там був, він не може довідатися, що ми маємо мауля. Ще не може. Вона торкнулася його плеча. Я буду обережною, не підніматиму голови.
У відповідь на його мовчання сказала:
Ти знаєш, що я мушу це зробити. Віддай мені ножа.
Він неохоче простяг вільну руку, знайшов її долоню і повернув ножа. Це було логічним, але логіка суперечила всім його емоціям.
Він відчув, як Ганіма відсувається, почув піщаний шурхіт її одежі об камінь. Тяжко дихала, а він знав, що їй довелося встати. «Будь дуже обережною!»думав він. І заледве не відтягнув її назад, наполягаючи все ж скористатися мауля-пістолем. Але це могло б насторожити когось, сповістивши, що в них є така зброя. Або ж, що гірше, може вигнати тигра за межі досяжності, і вони застрягнуть тут у пастці з пораненим тигром, який чатує на них у невідомому місці на скелях.
Ганіма набрала повні груди повітря та сперлася плечима об стіни розколини. «Мушу діяти швидко», подумала вона. Потяглася вгору вістрям ножа. Ліва нога пульсувала там, де її зачепили кігті. Чула кірку застиглої крові на шкірі й тепло нової цівки. «Дуже швидко!» Занурилася всіма чуттями в спокійну підготовку до кризи, як навчилася за методою Шляху Бене Ґессерит, відключилася від болю і всього, що могло відволікти її свідомість. Кіт мусить сягнути донизу! Повільно тягла клинок уздовж отвору ущелини. Де цей клятий звір? Ще раз прорізала повітря. Нічого. Тигра слід привабити, заохотивши до атаки.
Напружила свій нюх. Тепле дихання діставалося до неї зліва. Приготувалася, глибоко вдихнула й гукнула: «Таква!» То був старий фрименський бойовий клич, його значення можна було знайти в найстаріших легендах: «Ціна свободи!» З цим вигуком вона похилила клинок і завдала удару вздовж темного отвору розколини. Кігті знайшли її лікоть ще до того, як ніж торкнувся тіла, і вона встигла лише зігнути запястя в напрямку джерела болю, перш ніж він охопив її кисть. Крізь біль вона відчула, як отрута проникає до тіла тигра. Поштовх вибив ножа з її занімілих пальців. Але з вузького отвору розколини знову видно було зорі, а тужливий рев, з яким помирав кіт, наповнив ніч. Слідом за цим пішли звуки агонії, падіння тіла зі скель униз. Тоді запала мертва тиша.
Зачепив мені руку, сказала Ганіма, намагаючись перевязати рану вільною складкою одягу.
Сильно?
Думаю, так. Я її не чую.
Дозволь мені присвітити й
Ні, доки ми не сховаємось!
Я швидко.
Почула, як він звивається, щоб дістати свій фримпакет, відчула темну слизькість нічного намету, розіпятого їй над головою і підіткнутого довкола. Він не став приводити в дію ущільнювачі для збереження вологи.
Мій ніж по той бік, сказала вона. Я відчуваю його руківя коліном.
Поки що облиш його.
Він запалив одну малу світлокулю. Від її спалаху Ганіма кліпнула. Лето поклав кулю на піщану долівку збоку й ледь не задихнувся, побачивши її руку. Кіготь залишив довгу відкриту рану, яка скручувалася від ліктя до тильної частини кисті, майже до запястя. З рани видно було, як дівчина обертала рукою, щоб дотягтися вістрям ножа до лапи тигра.