Ганіма один раз зиркнула на руку, заплющила очі й почала декламувати літанію проти страху.
Лето теж мав таку потребу, але відсунув геть гамір своїх емоцій, зайнявшись перевязкою рани. Тут слід було постаратися, щоб зупинити кровотечу, створивши водночас видимість того, наче це незграбно зробила сама Ганіма. Він змусив її завязати вузол вільною рукою, тримаючи один кінець перевязки в зубах.
Тепер огляньмо ногу, сказав він.
Вона обернулася, щоб показати другу рану. Ця була не такою тяжкою: дві неглибокі подряпини кігтями вздовж литки. Але кров вільно стікала в дистикост. Він якомога ретельніше почистив рану, перевязав її під дистикостом. Закрив перевязку комбінезоном.
Я помітив там пісок, сказав він. Очисти якнайшвидше, щойно повернешся.
Пісок у наших ранах, відповіла вона. Стара фрименська історія.
Він із зусиллям усміхнувся, сів. Ганіма глибоко вдихнула.
Ми це зробили.
Ще ні.
Вона ковтнула слину, намагаючись відновити сили після шоку. Її обличчя здавалося блідим у світлі кулі. Подумала: «Так, тепер ми мусимо діяти швидко. Хто б не керував цими тиграми, зараз він має бути поблизу».
Лето, вдивляючись у сестру, зненацька відчув пронизливий біль утрати. Цей глибокий біль прошив йому груди. Зараз вони з Ганімою мусять розлучитися. Усі ці літа від самого народження вони були як одне ціле. Але тепер їхній план вимагав, щоб вони пройшли метаморфозу окремими шляхами, поодинці, ніколи більше не ділячись своїм щоденним досвідом, який досі поєднував їх.
Він сахнувся назад, у насущні потреби.
Ось мій фримпакет. Я взяв із нього перевязку. Хтось може помітити.
Так. Вони обмінялися пакетами.
Хтось має передавач для цих котів, сказав він. Найімовірніше, чекатиме поблизу канату, аби впевнитися щодо нас.
Вона торкнулася мауля-пістоля зверху фримпакета, сховала його в сашетку під одягом.
Моє вбрання порване.
Так.
Шукачі невдовзі можуть сюди дістатися, сказав він. Серед них може бути зрадник. Краще повертайся сама. Нехай Хара тебе сховає.
Я я розпочну пошуки зрадника, тільки-но повернусь, промовила вона. Глянула на братове обличчя, поділяючи його болісне розуміння, що відтепер між ними нагромаджуватимуться відмінності. Ніколи вони вже не будуть поєднаними, не ділитимуть знання, незбагненного нікому іншому.
Я піду до Джакуруту, промовив він.
Фондак, сказала вона.
Він кивнув на знак згоди. Джакуруту-Фондакце мало бути одне й те саме. Це єдиний спосіб приховати те легендарне місце. Очевидно, зробили це контрабандисти. Вони легко могли заліпити одну мітку іншою, діючи на основі неписаної конвенції, що давала їм змогу існувати. Панівна родина планети завжди мусила мати чорний вихід, щоб утекти за екстремальних обставин. А незначна частка в прибутку контрабандистів тримала канал відкритим. У Фондаку-Джакуруту контрабандисти перейняли цілком дієздатну січ, а постійне населення їх не турбувало. Так вони сховали Джакуруту на відкритому місці, під захистом табу, що тримало фрименів здаля від неї.
Жоден фримен і не подумає шукати в цьому місці,сказав він. Очевидно, контрабандистів питатимуть, але
Зробимо, як домовилися, промовила вона. Це просто
Я знаю. Почувши власний голос, Лето усвідомив, що вони розтягують останні хвилини своєї єдності. Крива посмішка торкнулася його вуст, що відразу зробило його старішим. Ганіма усвідомила, що дивиться на нього крізь завісу часу, що бачить дорослого Лето. Сльози пекли їй очі.
Ти ще не потребуєш віддавати воду мертвим, сказав він, стерши пальцем вологу на її щоках. Я відійду звідси так далеко, щоб ніхто не почув, і покличу хробака. Вказав на згорнуті гаки творця, прикріплені до його фримпакета. Я дістануся Джакуруту за два дні, удосвіта.
Їдь швидко, мій давній друже, прошепотіла вона.
Я повернуся до тебе, мій друже єдиний, відповів він. Не забувай про обережність біля канату.
Вибери доброго хробака, розсталася вона з ним фрименським прощанням. Лівою рукою погасила світлову кулю, а нічний намет зашелестів, коли вона відтягла його вбік, згорнула і вклала до пакета. Відчула, як він іде. Звуки, що до неї долинали, коли він сповзав скелею до пустелі, були тихесенькими й швидко гасли в безгомінні.
Тоді Ганіма приготувалася до того, що мусила зробити. Відтепер Лето для неї мертвий. Вона повинна в це повірити. В її свідомості не могло бути жодного Джакуруту, жодного брата, що шукає загублене місце з фрименської міфології. З цієї миті вона не може думати про Лето як про живого. Мусить, як рефлекс, виробити в себе цілковиту певність, що її брат мертвий, убитий тут лазійськими тиграми. Небагато людей могло ошукати Правдомовицю, але вона знала, що зуміє це зробити здатна це зробити. Множинні життя, які вона поділяла з Лето, навчили їх цього: гіпнотичного процесу, древнього вже за часів Шеби, хоча зараз вона могла бути єдиною живою людиною, спроможною оживити в памяті Шебу. Спроектувала глибоке навіювання і тривалий час після відходу Лето переробляла свою самосвідомість, творячи самотню сестру, уцілілу близнючку, аж доки цей образ не став цілковито вірогідним. Зробивши це, виявила, що внутрішній світ мовчить, не маючи доступу до її свідомості. Це був несподіваний для неї побічний ефект.
«Якби тільки Лето міг бути живим та навчитися цього», подумала вона, і ця думка не здалася їй парадоксальною. Підвівшись, вона глянула вниз, на пустелю, де тигр піймав Лето. У піску залунали звуки, знайомі кожному фримену: проповзання хробака. Тепер тут рідко зявлялися хробаки. Можливо, конання першого кота привабило Так, Лето встиг убити одного кота, перш ніж другий його піймав. Яким дивним символом був цей прихід хробака. Навіювання було таким глибоким, що на піску вона побачила три плями: два тигри й Лето. Потім хробак віддалився і зостався лише пісок, поверхня якого покрилася новими хвилями після проходу Шай-Хулуда. Це був не дуже великий хробак але достатньо здоровезний. Навіювання не дало їй змоги розгледіти дрібну постать, що їхала верхи на окільцьованій спині.
Змагаючись із тугою, Ганіма запечатала фримпакет, обережно вислизнула зі своєї криївки. Тримаючи напоготові мауля-пістоль, оглянула околицю. Людини з передавачем не було. Вибралася скелею вгору, перелізла на другий бік і почала прокрадатися крізь місячні тіні, пильно стежачи, аби впевнитися, чи десь на її дорозі не зачаївся вбивця.
По той бік відкритого простору, у Табрі, вона могла розгледіти вогні смолоскипів, знак неспокійних пошуків. Темна латка просунулася по піску в напрямку Служки. Вона вибрала дорогу, яка дозволила б їй обійти пошукову команду з північного боку, спустилася вниз і перебралася в тінь дюн. Намагаючись іти неритмічно, щоб не привабити хробака, вона рушила безлюдним шляхом, який відділяв Табр од місця смерті Лето. Знала, що мусить бути обережною біля канату. Ніщо не може завадити їй розповісти, як брат загинув, рятуючи її від тигрів.
Уряди, якщо вони утримуються достатньо тривалий час, завжди наближаються до аристократичних форм. Жоден уряд в історії не міг відхилитися від цієї схеми. Разом із розвитком аристократизму уряд що далі, то більше наближається до діяльності в інтересах тільки панівного класу, байдуже, чи це спадкова монархія, олігархат, фінансова імперія або ж міцно вкорінена бюрократія.
Чому вони роблять нам цю пропозицію? спитав Фарадн. Це найважливіше.
Вони з башаром Тийканіком стояли у вітальні приватного помешкання Фарадна. Венсиція сиділа збоку, на низькому блакитному дивані, майже як спостерігачка, а не як учасниця. Усвідомлювала свою позицію і дратувалася через неї, але Фарадн разюче змінився від того ранку, коли вона розкрила йому їхні інтриги.
У Замку Корріно був пізній полудень, а слабке світло підкреслювало спокійний затишок цієї вітальнікімнати, обставленої справжніми книжками, відтвореними у пластіно, з полицями, заваленими стосами касет для плеєра, блоками даних, котушками шиґаструн, мнемонічними підсилювачами. Скрізь були ознаки того, що кімнатою часто користувалися, потертості на книжках, відполірований до блиску метал на підсилювачах, зношені куточки блоків даних. Стояв лише один диван, зате багато кріселусі сенсоформні, запроектовані для ненавязливого комфорту.
Фарадн стояв спиною до вікна. Мав на собі звичайний сардаукарський однострій сіро-чорного кольору, прикрашений лише золотим символом у формі левиного кігтя на вилогах коміра. Він вирішив прийняти башара та свою матір у цій кімнаті, сподіваючись зробити спілкування вільнішим, ніж це було б можливим у більш офіційній атмосфері. Але постійне «мілорде, те» й «міледі, це» Тийканіка тримало їх на відстані.
Мілорде, я не думаю, що вони робили б цю пропозицію, якби неспроможні були її виконати, сказав Тийканік.
Очевидно, що ні! втрутилася Венсиція.
Фарадн лише глянув на матір, щоб її втихомирити, і спитав:
Ми не чинили тиску на Айдаго, не робили жодних спроб змусити його виконати обіцянку Проповідника?
Ні,відповів Тийканік.
То чого ж Дункан Айдаго, що все життя відзначався фанатичною вірністю Атрідам, пропонує тепер передати леді Джессіку в наші руки?
Поголоси про заворушення на Арракісіризикнула Венсиція.
Непідтверджені,перебив її Фарадн. Чи можливо, щоб Проповідник прискорив їх?
Можливо, відповів Тийканік, але я не бачу мотиву.
Він казав про пошук притулку для неї,промовив Фарадн. Це могло бути наслідком тих заворушень
Саме так, підтвердила його мати.
Чи, можливо, якісь хитрощі,припустив Тийканік.
Можемо зробити кілька припущень і обговорити їх, сказав Фарадн. Що як Айдаго потрапив у неласку своєї леді Алії?
Це може дещо пояснювати, озвалася Венсиція, але він
Ще не було звістки від контрабандистів? перебив її Фарадн. Чому ми не можемо
Комунікація в цю пору року завжди повільна, сказав Тийканік, а потреби безпеки
Так, звичайно, а все-таки Фарадн махнув головою. Мені не подобається наше припущення.
Не поспішаймо його відкинути, промовила Венсиція. Усі ці історії про Алію та якогось священника, як там його
Джавід, сказав Фарадн. Але той чоловік, очевидно
Був для нас цінним джерелом інформації,продовжила Венсиція.
Насправді я хотів сказати, що він, очевидно, є подвійним агентом, промовив Фарадн. Навіщо йому самому стягати на себе це звинувачення? Йому не можна довіряти. Є надто багато знаків
Я їх не бачу, не погодилася вона.
Зненацька її дурість його розгнівала.
Повір мені на слово, мамо! Знаки є. Я пізніше покажу їх.
Боюся, що мушу погодитись, промовив Тийканік.
Венсиція ображено замовкла. Як вони сміли випихати її з Ради в такий спосіб? Наче вона була пустоголовою легковажною жінкою без
Не можна забувати, що Айдаго був колись гхолою, сказав Фарадн. Тлейлаксу Він скоса глянув на Тийканіка.
Дослідимо цей шлях, погодився Тийканік. Його захоплював хід міркувань Фарадна: пильний, доцільний, гострий. Так, тлейлаксу, повертаючи Айдаго життя, могли встромити в нього потужне вістря для власного використання.
Але я не розумію мотиву тлейлаксу, промовив Фарадн.
Інвестиція в наше благо, сказав Тийканік. Невелике страхування в надії на майбутню ласку.
Я назвав би це великою інвестицією, промовив Фарадн.
Небезпечною, озвалася Венсиція.
Фарадн був змушений з нею погодитися. Можливості леді Джессіки були загальновідомими в Імперії. Врешті-решт, це вона тренувала МуадДіба.
Якби стало відомо, що ми її утримуємо почав Фарадн.
То це стало б обосічним мечем, погодився Тийканік. Але це не мусить стати відомим.
Припустімо, сказав Фарадн, що ми приймемо цю пропозицію. А яка її вартість? Ми можемо її обміняти на щось важливіше?
Не відкрито, зауважила Венсиція.
Звичайно, що ні! Він очікувально глянув на Тийканіка.
Це зясується лише в майбутньому, промовив Тийканік.
Фарадн кивнув:
Так. Думаю, що, погодившись, ми мусимо розглядати леді Джессіку як гроші, покладені в банк на невизначений термін. Хай там як, кошти не обовязково витрачати з якоюсь конкретною метою. Вони просто є.
Вона була б дуже небезпечною бранкою, сказав Тийканік.
Це й справді слід обміркувати, погодився Фарадн. Кажуть, що Шлях Бене Ґессерит дозволяє їй маніпулювати людиною лише завдяки витонченому використанню свого голосу.
Або свого тіла, втрутилася Венсиція. Якось Ірулан вибовкала мені певні речі, яких навчилася. Але вона тоді дуже величалася, а жодних підтверджень я не бачила. Попри те, є доволі неспростовні докази, що Бене Ґессерит мають способи досягти своїх цілей.
Ти натякаєш, спитав Фарадн, що вона могла б мене спокусити?
Венсиція лише знизала плечима.
Я сказав би, що вона дещо застара, чи не так? спитав Фарадн.
З Бене Ґессерит ні в чому не можна бути певним, зауважив Тийканік.
Фарадн відчув легке тремтіння від хвилювання з відтінком остраху. Ці ігри, що мали повернути Дім Корріно на вершину влади, водночас і притягали, і відштовхували його. Його й далі приваблювала можливість покинути цю гру, повернувшись до улюблених занять: історичних студій і вивчення явних обовязків правління тут, на Салусі Секундус. Відновлення сардаукарського війська було завданням, важливим самим по собі, а Тийк усе ще зоставався добрим знаряддям для цієї роботи. Одна планета вже була величезною відповідальністю. Але Імперія була ще більшою відповідальністю, куди привабливішою як інструмент влади. Що більше Фарадн читав про МуадДібаПола Атріда, то більше його захоплювало використання влади. Для титулярного глави Дому Корріно, спадкоємця Шаддама IV, було б великим звершенням повернути свою династію на Левиний Трон. Він цього хотів! Фарадн виявив, що, повторюючи собі цю спокусливу літанію, може перебороти хвилинні вагання.
Промовляв Тийканік:
і, звичайно, Бене Ґессерит навчають, що мир заохочує до агресії, а тим самим розпалює війну. Парадоксальність цього
Як ми дісталися цієї теми? спитав Фарадн, подумки залишаючи арену своїх абстрактних міркувань.
Як же, солодким тоном відповіла Венсиція, помітивши неуважний вираз обличчя сина. Я лише спитала, чи Тийк знає керівну філософію Сестринства.
До філософії не слід підходити з надмірною серйозністю, сказав Фарадн, обертаючись до Тийканіка. Стосовно ж пропозиції Айдаго, я вважаю, що ми повинні довідатися більше. Коли нам здається, наче ми щось знаємо, то саме цієї миті треба придивитися пильніше.
Так і буде зроблено, підтвердив Тийканік. Він схвалював обачність Фарадна, але сподівався, що вона не стосується тих військових рішень, які вимагають швидкості й точності.
Тут Фарадн промовив, начебто недоречно:
Знаєте, що мене найбільше цікавить в історії Арракіса? За примітивних часів фримени мали звичай убивати кожного стрічного, що не мав на собі дистикоста з добре помітним характерним каптуром.
Чому вас так захоплює дистикост? спитав Тийканік.
То ви помітили, так?
Як ми могли не помітити? озвалася Венсиція.
Фарадн кинув на матір роздратований погляд. Чого вона втручається саме зараз? Знову перевів увагу на Тийканіка.
Дистикостце ключ до характеру цієї планети, Тийку. Це відмітина Дюни. Люди мають тенденцію зосереджуватися на фізичних рисах: дистикост зберігає тілесну вологу, перетворює її й уможливлює існування на такій планеті. Ти знаєш, що фрименським звичаєм було мати один дистикост для кожного члена сімї, крім збирачів їжі. Ті мали ще й запасні. Але, прошу, зауважте обоє,він повернувся до матері,як вбрання, що зовні нагадує дистикост, хоч насправді ним не є, ввійшло у моду в усій Імперії. Домінантною рисою людського характеру є копіювання завойовника!
Ви справді вважаєте подібну інформацію вартісною? здивовано спитав Тийканік.
Тийку, Тийку, без такої інформації неможливо правити. Я сказав, що дистикост є ключем до їхнього характеру, і так воно й є! Він є консервативною річчю. Помилки, які вони роблять, будуть консервативними помилками.
Тийканік глянув на Венсицію, яка дивилася на сина із занепокоєнням. Ця риса Фарадна водночас приваблювала й відштовхувала башара. Геть несхоже на старого Шаддама. Отой був чистісіньким сардаукаромвояком-убивцею з дуже слабкими гальмами. Але ж Шаддам упав під ударом Атрідів з цим їхнім клятим Полом на чолі. Справді, те, що він читав про Пола Атріда, виявляло саме такі його риси, які щойно продемонстрував Фарадн. Можливо, Фарадн вагався б менше, ніж Атрід, схиляючись під тиском брутальної необхідності, але це його виучка сардаукара.