Багато хто правив без такої інформації,сказав Тийканік.
Фарадн якийсь час просто дивився на нього. Тоді промовив:
Правив і зазнав поразки.
Від цієї очевидної алюзії на падіння Шаддама губи Тийканіка стислися в жорстку риску. Це було також падінням сардаукарів, і жоден сардаукар не міг згадати про нього з легким серцем.
Виклавши цю думку, Фарадн промовив:
Бачиш, Тийку, вплив планети на масив неусвідомленого в її мешканців ніколи не був повністю оцінений. Щоб перемогти Атрідів, мусимо збагнути не лише Каладан, але й Арракіс: одна планета лагідна, іншаполігон для прийняття тяжких рішень. Спілка Атрідів та фрименів була винятковою подією. Мусимо знати, як вона працювала, інакше не зуміємо до неї пристосуватися, не кажучи вже про те, щоб її перемогти.
А що це має спільного з пропозицією Айдаго? зажадала Венсиція.
Фарадн з жалістю глянув на матір:
Ми розпочнемо їхній розгром тим неспокоєм, який посіємо в їхньому суспільстві. Неспокійнапрочуд могутнє знаряддя. Його відсутність теж важлива. Хіба ж ви не помітили, як Атріди сприяли тамтешньому помякшенню та розслабленню?
Тийканік дозволив собі коротко кивнути на знак згоди. Це правильний підхід. Не можна дозволити, щоб сардаукари надто розмякли. Та ця пропозиція Айдаго однаково його непокоїла. Він сказав:
Можливо, найкраще було б відкинути пропозицію.
Ще ні,промовила Венсиція. Перед нами відкривається широкий спектр можливостей. Нашим завданням є ідентифікація якомога більшої частини цього спектра. Мій син має рацію: нам потрібно більше інформації.
Фарадн дивився на неї, намагаючись збагнути як приховані наміри, так і поверхове значення її слів.
Та чи знатимемо ми, коли проминемо точку, за якою вибору не лишиться? спитав він.
Тийканік похмуро реготнув:
Як на мене, то ми вже давно минули точку неповернення.
Фарадн засміявся, відкинувши голову назад.
Але ми все ще маємо альтернативний вибір, Тийку! Діставшись кінця линви, потрапимо до важливої точки розпізнання!
За наших часів, коли люди використовують як транспортні засоби пристрої, здатні прокладати шляхи крізь глибокий космос у трансчасі, а також інші пристрої, що швидко переміщають людей крізь начебто непрохідні ділянки поверхні планети, видається дивною сама думка про далекі піші подорожі. Попри це, вони залишаються головним способом переміщення на Арракісі. Це частково пояснюється уподобаннями, а частковобрутальним ставленням цієї планети до всіляких механізмів. Через суворі умови на Арракісі людське тіло зостається найвитривалішим та найбільш надійним засобом хаджу. Можливо, неявне усвідомлення цього факту робить Арракіс остаточним дзеркалом душі.
Повільно й обережно Ганіма поверталася до Табру, тримаючись найглибших тіней дюн і нерухомо припавши до землі, коли пошукова група обминула її з південного боку. Її охопила жахлива певність: хробак забрав тигрів і тіло Лето, а попереду небезпека. Він пішов, її брат-близнюк зник. Вона відкинула сльози й розпалила гнів. У цьому була чистою фрименкою. Знала це й насолоджувалася цим.
Зрозуміла те, що казали про фрименів. У них начебто немає сумління, його втрачено у полумї помсти тим, що довгий час ганяли їх з планети на планету. Це, очевидно, нісенітниці. Лише найпримітивніші дикуни не мають сумління. Фримени мали високорозвинене сумління, що концентрувалося довкола їхнього процвітання як народу. Вони лише зовні видавалися грубимитак само, як чужаки видавалися грубими фрименам. Кожен фримен дуже добре знав, що спроможний на брутальні вчинки, за які не відчуватиме провини. Фримени не відчували провини за вчинки, які викликали б таке почуття в інших. Їхні ритуали звільняли їх від почуття провини, яке в іншому разі могло б їх знищити. У глибині свідомості вони знали, що кожен переступ можна, принаймні частково, приписати добре розпізнаваним обставинам: «занепадам влади», «природженим злим нахилам», притаманним всім людям, або ж «невезінню», яке кожна обдарована чуттям істота спроможна розрізнити як суперечність між смертною плоттю та зовнішнім хаосом Усесвіту.
У цьому контексті Ганіма почувалася чистісінькою фрименкою, дбайливо виплеканою розширенням племінної брутальності. Потребувала лише ціліі цією ціллю, очевидно, був Дім Корріно. Прагнула побачити кров Фарадна, пролиту на землю біля її ніг.
Над канатом її не чекав жодний ворог. Навіть пошукові групи пішли деінде. Вона перетнула воду, йдучи по земляному містку, крадькома проповзла крізь високу траву до прихованого виходу з січі. Раптом перед нею блиснуло світло, і Ганіма розпласталася на землі. Виглянула крізь стебла гігантської люцерни. Якась жінка зайшла ззовні до прикритого переходу, а хтось не забув обладнати цей перехід так, як має бути обладнаний кожен вхід до січі. За неспокійних часів кожного пришельця до січі вітали яскравим світлом, що засліплювало його й давало вартовим час на рішення. Але таке вітання не мало поширюватися аж на пустелю. Якщо світло видно звідси, значить, зовнішні завіси з водними печатями розсунуто.
Ганіма відчула крихту гіркоти через те світлопорушення січової безпеки. Всюди знайдеш звичаї цих фрименів у мережаних сорочках!
Світло далі падало віялом на землю біля підніжжя скелі. З темряви саду вибігла молода дівчина, у її рухах було щось тривожне. У переході Ганіма бачила яскраве коло з райдужним ореолом, у якому кружляли комахи. Світло вихопило з пітьми дві постатічоловічу й жіночу. Чоловік і жінка трималися за руки, дивлячись одне одному в очі.
Ганімі ця пара здалася якоюсь підозрілою. Не були схожими на коханців, що знайшли для себе кілька хвилин, ховаючись від пильних очей. Світло довкола них у переході було аж надто яскравим. Вони розмовляли на тлі цього осяйного світла, що відкидало їхні довгі тіні. Будь-хто міг одразу ж помітити їхні рухи. Час від часу чоловік вивільняв руку. Рука швидким і скрадливим рухом зявлялася на світлі, а тоді знову поверталася в пітьму.
У темряві довкола Ганіми лунали самотні крики нічних створінь, але вона закрилася від них, щоб не відволікали.
Що не так із цією парою?
Рухи чоловіка були такими статичними, такими обережними.
Він обернувся. Світло, відбите від жіночої сукні, осяяло його, показавши грубе червоне обличчя з великим прищавим носом. Ганіма глибоко вдихнула, безмовно розпізнавши його. Палімбаша! Він онук наїба, чиї сини полягли на службі Атрідам. Обличчяі ще одне, те, що відкрилося, коли він обернувся, а його накидка колихнулася, змалювало Ганімі повну картину. Під накидкою був пояс, а до пояса прикріплена коробочка з блискучими клавішами та циферблатами. Це, без сумніву, інструмент тлейлаксу чи іксіан. І це мусив бути той передавач, який вивільнив тигрів. Палімбаша. Отже, ще одна наїбська родина перейшла на бік Дому Корріно.
Хто ж та жінка? Байдуже. Жінка, яку використовує Палімбаша.
Мимоволі у свідомості Ганіми зявилася думка Бене Ґессерит: «Кожна планета має свій період, і кожне життя теж».
Вона добре згадала Палімбашу, спостерігаючи за ним і тією жінкою, роздивляючись передавач і скрадливі рухи. Палімбаша викладав у січовій школі. Математику. Цей чоловік був математичним неотесою. Намагався витлумачити МуадДіба за допомогою математики, аж доки Духівництво його не осудило. Був поневолювачем думки, а це поневолення можна було дуже просто зрозуміти: передавав технічне знання, не передаючи цінностей.
«Я мала б запідозрити його раніше, подумала вона. Були всі ознаки».
Тоді з їдким стисканням у шлунку виринула думка: «Він убив мого брата!»
Вона змусила себе заспокоїтися. Палімбаша убив би і її, якби вона спробувала пройти повз нього у цьому прикритому переході. Тепер вона зрозуміла причини цього нефрименського освітлення, що видавало таємницю прихованого переходу. Стежили при світлі, щоб перевірити, чи жодна їхня жертва не втекла. Мабуть, тяжко їм так стояти, чекаючи в непевності. Побачивши передавач, Ганіма зрозуміла жестикуляцію чоловіка. Палімбаша часто й сердито натискав одну з клавіш передавача.
Присутність цієї пари багато про що сповістила Ганіму. Схоже, при кожному вході до січі в глибині ховався подібний чатовий.
Пил залоскотав їй у носі, і вона почухала його. Поранена нога все ще пульсувала, а права рука боліла так, що аж пекла. Пальці на ній задеревяніли. Якщо дійде до ножів, доведеться тримати клинок лівою рукою.
Ганіма подумала, чи не застосувати їй мауля-пістоль, але його характерний звук, напевне, приверне небажану увагу. Треба знайти інший спосіб.
Палімбаша знову відвернувся від входу. На тлі світла виднілася його темна постать. Жінка розмовляла, весь час позираючи в пітьму за переходом. Схоже, вона мала натреновану пильність: відчувалося, що знає, як вдивлятися в тіні краєм ока. Отже, вона була не просто корисним знаряддям. Вона була учасницею глибшої змови.
Тепер Ганіма згадала, що Палімбаша прагнув стати каймакамом, політичним правителем під владою Регентства. Він мав би бути частиною більшого плану, це ясно. З ним мусить бути багато інших. Навіть тут, у Табрі. Ганіма спробувала розібратися в щойно посталій проблемі й розвязати її якимось чином. Якби вона зуміла піймати одного з цих чатових живцем, поплатилося б багато інших.
Посвистування тваринки, що пила з канату, прикувало увагу Ганіми. Природні звуки й природні речі. Память пробилася крізь дивний барєр тиші в її свідомості та знайшла жрицю з Джауф, яку Сіннахеріб забрав у ассирійський полон. Память цієї жриці підказала Ганімі, що слід зробити. Палімбаша та його спільниця були звичайними дітьми, вередливими й небезпечними. Нічого не знали про Джауф, не знали навіть назви тієї планети, де Сіннахеріб і жриця розсипалися прахом. Якби виникла потреба пояснити цій парі, що станеться з ними, то довелося б говорити, що тут усе почалося.
І тут усе завершиться.
Перевернувшись на бік, Ганіма вивільнила свій фримпакет, витягла зі звязки піскошноркель. Відкоркувала його, вийняла довгий фільтр. Тепер вона мала відкриту трубочку. Вибрала голку з ремонтного пакета, оголила крис-ніж і приклала голку до отруєної заглибини при вістрі ножа, де колись проходив нерв піщаного хробака. Поранена рука утруднювала їй роботу. Вона рухалася обережно й повільно, вкрай уважно поводячись із отруєною голкою. Водночас вийняла з кишеньки фримпакета тампончик із меланжевого волокна. Щільно обгорнула стрижень голки тампончикомі вийшла стрілка, що тісно помістилася у трубці піскошноркеля.
Рівно тримаючи свою зброю, Ганіма підповзла ближче до світла, намагаючись якомога менше ворушити люцерну. Підповзаючи, роздивлялася комах, що кружляли довкола світла. Так, тут скрізь були мухи пюм. Відомі кусаки, охочі до людської плоті. Отруєна стрілка може зостатися непоміченою, її можуть прийняти за кусючу муху. Лишалося вирішити, кого з цих двох обрати: чоловіка чи жінку!
Мюріза. Це імя зненацька виринуло у свідомості Ганіми. Так звали цю жінку. Заодно згадалися речі, які про неї розповідали. Вона з тих, що роїлися довкола Палімбаші, наче комахи довкола світла. Її легко підпорядкувати собі, вона слабка.
Дуже добре. Палімбаша вибрав невідповідну компанію на цю ніч.
Ганіма приклала трубочку до губ і, керуючись виразними спогадами жриці з Ель-Джауф у своїй свідомості, уважно придивилася, потім набрала в груди повітря і сильно дмухнула.
Палімбаша ляснув себе по щоці й відвів долоню з плямкою крові на ній. Голки не помітив, змахнув її своєю ж рукою.
Жінка сказала щось заспокійливе, Палімбаша засміявся. Під час сміху ноги почали йому відмовляти. І він упав на жінку, що намагалася його підтримати. Ледве встигла схитнутися під тягарем його мертвого тіла, як Ганіма вже була біля неї, приклавши вістря крис-ножа до її стану.
Спокійним тоном, ніби вони просто розмовляли, Ганіма сказала:
Не роби різких рухів, Мюрізо. Мій ніж отруєний. Можеш відпустити Палімбашу. Він мертвий.
У всіх більш значних соціальних силах ви знайдете глибинний рух, метою якого є здобуття та утримання влади за допомогою слів. Від знахаря-чарівника до священника, а там і до бюрократавсюди те саме. У керованого народу слід виробити рефлекс, аби він сприймав слова-гасла як реальні речі, аби плутав систему символів із відчутним на дотик Усесвітом. Для утримання такої структури влади деякі символи виносяться за рамки загального розуміння, наприклад, ті, що стосуються економічних маніпуляцій, або ж ті, що окреслюють локальну інтерпретацію здорового глузду. Таємні символи цієї форми призводять до розвитку субмов, кожна з яких свідчить про те, що їхні користувачі нагромаджують якийсь вид влади. Керуючись таким поглядом на владні процеси, наша Імперська Служба Безпеки мусить з особливою пильністю стежити за формуванням таких субмов.
Можливо, про це не слід говорити, сказав Фарадн, але, щоб уникнути непорозумінь, я заявляю, що тут перебуває глухонімий, якому наказано вбити вас обох, якщо я виявлю ознаки підпорядкування чарам.
Він не сподівався побачити жодного ефекту від цих слів. Обоєі леді Джессіка, і Айдагоцілком відповідали його очікуванням.
Фарадн старанно вибрав місце для першого випробування цієї пари: старий Шаддамів Покій Державних Прийомів. Брак величі в ньому надолужувався екзотичністю атмосфери. Надворі було зимове пообіддя, але освітлення безвіконної кімнати імітувало позачасовий літній день, скупаний у золотому світлі майстерно розкиданих світлокуль із найчистіших іксіанських кристалів.
Новини з Арракіса сповнили Фарадна тихим піднесенням. Лето, брат-близнюк, мертвий, розірваний тигром-убивцею. Ганіма, вціліла близнючка, під опікою тітки й начебто заручниця. Завдяки повному звіту можна було ясно збагнути мету перебування тут Айдаго та леді Джессіки. Вони шукали притулку. Шпигуни Корріно доповідали про хистке перемиря на Арракісі. Алія погодилася піддатися тестові, званому «Випробуванням на одержимість», мета якого не до кінця зрозуміла. Проте дата цього процесу не встановлена, а двоє шпигунів Корріно вважали, що до нього ніколи не дійде. Все-таки одне було певне: тривало збройне протистояння між пустельними фрименами та Імперськими Фрименськими Силами, викидень громадянської війни, яка, однак, змусила уряд тимчасово пригальмувати. Володіння Стілґара залишаються нейтральною територією, призначеною для обміну заручниками. Ганіма, очевидно, розглядалася як одна з цих заручників, хоча дії стосовно неї залишалися неясними.
Джессіку та Айдаго доставили на аудієнцію надійно звязаними, у підвісних кріслах. Обох утримували смертельно тонкі пучки шиґаструн, що розтинали тіло при найменшій спробі вирватися. Їх доставили двоє солдатів-сардаукарів, які перевірили пута й мовчки вийшли.
Насправді пересторога була зайвою. Джессіка побачила озброєного немову, що стояв при стіні праворуч від неї зі старим, але ефективним метальним знаряддям у руках. Дозволила собі пройтися поглядом по екзотичних інкрустаціях кімнати. Широке листя рідкісного залізного куща, оздоблене очками перлів, перепліталося, увінчуючи середину склепіння-купола. Підлогу під нею навпереміну викладено діамантовим деревом і мушлями кабузу, блоки цієї мозаїки обрамлено рівними рамками-пасакетами з кості. Такі ж рами, обрізані лазером і відполіровані, оточували всю підлогу. Відбірні тверді матеріали оздоблювали стіни витисненими взірцями, що оббігали чотири зображення Левиного символу, на який претендували потомки покійного Шаддама. Левів вироблено із самородного золота.
Фарадн вирішив прийняти бранців стоячи. Мав на собі короткі формені штани та яскраво-золоту куртку з ельфійського шовку, розстебнуту під шиєю. Єдиною його оздобою була промениста зіркавідзнака принца його королівського роду, припята на грудях зліва. Його супроводжував башар Тийканік: у рудувато-коричневому сардаукарському вбранні й тяжких черевиках, з вигадливо оздобленим лазерострілом у кобурі при пряжці пояса. Тийканік, важкувате обличчя якого було знайоме Джессіці зі звітів Бене Ґессерит, тримався на три кроки ліворуч і трохи позаду Фарадна. Єдиний трон із чорного дерева стояв на підлозі поблизу стіни, відразу за ними двома.
Тепер, промовив Фарадн, звертаючись до Джессіки, ви маєте щось мені сказати?
Я хотіла б спитати, чому нас так звязали? сказала Джессіка, кивнувши на шиґаструни.