Тут правив Лієт, правив Кайнс,
І Стілґар, і МуадДіб,
І знову Стілґар за ним.
Наїб за наїбом лягають в пісок,
Але стоїть січ.
Відходячи від близнят, Алія відчула, як швидко бється її серце. Упродовж кількох секунд цього калатання вона відчувала майже наказ зостатися з ними й благати в них допомоги. Яка безглузда слабкість! Згадка про неї повернула Алію до обачного спокою. Невже близнята наважилися практикувати передзнання? Дорога, що поглинула їхнього батька, має їх вабититранс прянощів із його візіями майбутнього тріпоче, немов серпанок на мінливому вітрі.
«Чому я не можу бачити майбутнього? міркувала Алія. Чому, як не намагаюся, воно тікає від мене?»
«Близнята повинні спробувати», сказала вона собі. Їх можна заманити, заохотити до цього. У них є дитяча цікавість, повязана зі спогадами, що мандрували впродовж тисячоліть.
«Як і в мене», подумала Алія.
Її варта відчинила двері з водними печатями, що закривали Державний Вхід січі, охоронниці розступилися по боках, тоді як вона вийшла на виступ-летовище, де вже чекали орнітоптери. З пустелі віяв вітер, здіймаючи до небес куряву, але день був ясним. Перехід від світлокуль січі до денного світла перевів думки Алії до зовнішнього світу.
Чому леді Джессіка повертається саме зараз? Невже до Каладана дійшли розповіді про те, яким було Регентство
Мусимо поспішати, міледі,сказала одна з охоронниць, підвищивши голос, щоб перекричати шум вітру.
Алія дозволила допомогти їй увійти до орнітоптера, застебнула ремінь безпеки, але її думки рвалися вперед.
«Чому зараз?»
Коли крила орнітоптера залопотіли й машина легко злетіла в повітря, Алія відчула пиху та силу свого становища, наче то були матеріальні речі, але вони були ламкими, ох, якими ламкими!
Чому зараз, коли її плани ще недовершено?
Хмари пилу дрейфували, здіймаючись угору, вона бачила яскраве сонячне світло над зміненим краєвидом планети: широкий простір зеленої рослинності сягнув туди, де колись домінувала спечена земля.
«Без видіння майбутнього я можу провалитися. О, які дива могла б я зробити, коли б тільки мала бачення Пола! Не для мене гіркота, принесена пророчими візіями».
Здригнулася від болісного голоду, що пройняв її наскрізь. Пошкодувала, що не може зректися своєї сили. Ах, бути такою, як інші,сліпою. Сховатися у блаженній сліпоті, жити в гіпнотичному напівіснуванні, у яке шок народження вкидає більшість людей. Та ні! Вона народилася Атрідкою, жертвою свідомості в багато еонів завглибшки. Причиною цього стала залежність її матері від прянощів.
«Чому мати повертається сьогодні?»
З нею повинен бути Ґурні Галлекзавжди відданий слуга, найманий убивця з потворним обличчям, вірний і відвертий, музи`ка, дотик руки якого з однаковою легкістю вбиває і видобуває звуки з девятиструнного балісета. Дехто каже, що він став коханцем її матері. Варто б розвідати, це могло б стати цінним важелем.
Прагнення бути такою, як інші, розвіялося.
«Слід спокусити Лето трансом прянощів».
Згадала, що спитала колись хлопця, як би він поводився з Ґурні Галлеком. А Лето, відчуваючи прихований у її питанні підтекст, відповів, що Галлек був вірним «аж до ґанджу». І додав: «Він обожнював мого батька».
Вона зауважила незначне вагання. Лето ледь не сказав «мене» замість «мого батька». Так, інколи складно відокремити генетичну память від тілесної серцевини живої плоті. Ґурні Галлек не полегшить Лето цього відокремлення.
Губ Алії торкнулася гірка посмішка.
Ґурні вирішив повернутися на Каладан разом із леді Джессікою після Полової смерті. Його повернення сюди заплутало б багато речей. Знову зявившись на Арракісі, він додав би власні ускладнення до вже наявних ліній. Він служив Половому батьковіі утворилася лінія спадкоємства: Лето І, Пол, Лето ІІ та відгалуження, що не входило до селективної програми Бене Ґессерит: Джессіка, Алія, Ганіма. Ґурні, посиливши замішання ідентичності, може виявитися цінним.
«Що він зробив би, дізнавшись про кров Харконненів у наших жилах? Харконненів, яких він так ненавидить?»
Посмішка на губах Алії стала самозаглибленою. Урешті-решт, близнята були дітьми. Дітьми з незліченним числом предків, чиї спогади належали як іншим, так і їм самим. Зараз вони, напевне, стоять на краю січі Табр і дивляться на слід корабля їхньої бабусі, що саме сідає в Арракінському басейні. Той палаючий слід, видимий на небі,чи зробить він прибуття Джессіки реальнішим для її внуків?
«Мати спитає мене про їхнє навчання, подумала Алія. Чи я правильно стежу за дотриманням дисципліни прана-бінду? А я відповім, що вони вчаться самостійно, як і я. Процитую її внука: До обовязків керування належить необхідність покарань але тільки тоді, коли жертва вимагає цього».
Тут Алія усвідомила, що, коли б вона зуміла достатньо зосередити увагу леді Джессіки на близнятах, всі інші могли б уникнути детальної інспекції.
Таке можна зробити. Лето був дуже схожим на Пола. Чому б і ні? Може бути Полом, коли захоче. Навіть Ганіма володіє цією приголомшливою здатністю.
«Як і я можу бути своєю матірю чи будь-ким іншим із тих, що ділять із нами життя».
Вона відкинула цю думку, вдивляючись, як пропливає внизу Оборонна Стіна. Тоді подумала: «Як цезалишити лагідний затишок багатого водою Каладана й повернутися на Арракіс, пустельну планету, де її Герцога вбито, а син став мучеником?»
Чому леді Джессіка зараз повертається?
Алія не знайшла відповідінічого певного. Вона могла поділяти свідомість іншого «я», але коли досвід проходив по-різному, то й мотиви не збігалися. Прийняття рішень належало до приватних дій, які вчиняла особистість. Для переднароджених, для багаторазово народжених Атрідів це зоставалося найважливішою реальністю, що сама собою була різновидом народження: цілковите відокремлення живого дихаючого тіла, коли це тіло покинуло лоно, яке назначило його множинною свідомістю.
Алія не вбачала нічого дивного в одночасній любові та ненависті до матері. Це було необхідністю, потрібною для збереження рівноваги, що не залишала місця почуттю провини чи докорам сумління. Де могла закінчуватися любов чи ненависть? Чи можна звинувачувати Бене Ґессерит у тому, що вони спрямували леді Джессіку в певному напрямку? Почуття провини й докори сумління розпорошуються, якщо память охоплює тисячоліття. Сестринство лише намагалося вивести Квізац Хадераха: чоловічого відповідника повністю розвинутої Превелебної Матері і більшелюдську істоту з найвищим рівнем чутливості та свідомості, Квізац Хадераха, що може бути в багатьох місцях одночасно. А леді Джессіка, усього лише пішак у цій селективній програмі, відступила від доброго тону й закохалася у селективного партнера, якому її виділили. Відгукнувшись на бажання коханого Герцога, народила сина замість доньки, яку Сестринство хотіло бачити її первістком.
«Відклавши моє народження на час, коли вона вже стала залежною від прянощів! І тепер вони мене не хочуть. Тепер вони мене бояться! Не без причини»
Здобули Пола, свого Квізац Хадераха, на одне покоління ранішедрібна неточність у далекосяжному плані. А тепер мали іншу проблему: Гидь, носія дорогоцінних генів, які вони шукали впродовж багатьох генерацій.
Алія відчула, як над нею просувається тінь, і глянула вгору. Її ескорт займав позицію захисту з висоти, готуючись до посадки. Здивовано труснула головою: куди зайшли її думки? Яка користь із прикликання давніх поколінь і спільного усування їхніх помилок? Це нове життя.
Дункан Айдаго поставив своїй ментатській свідомості питання, чому Джессіка повертається саме зараз. Він оцінював проблему як людина-компютер, це було його даром. Сказав, що вона повертається, аби передати близнят Сестринству. Близнята теж були носіями цих дорогоцінних генів. Дункан міг мати рацію. Цього могло вистачити, щоб леді Джессіка перервала свою добровільну ізоляцію на Каладані. Якщо Сестринство наказало Бо чого б інакше вона поверталася до місця, з яким повязані численні болісні спогади?
Побачимо, пробурмотіла Алія.
Відчула, як орнітоптер сідає на дах її Твердині,рішуча й різка крапка, що сповнила її зловісним передчуттям.
Меланж (me-lange також ma,lanj) походження неясне (гіпотетично з давньої мови Терран Франж): а) суміш прянощів; б) прянощі з Арракіса (Дюни) з геріатричними властивостями, уперше зареєстровані Яншуфом Ашкоко, королівським аптекарем за правління Шаккада Мудрого; арракінський меланж, який знаходять лише в найглибших пустельних пісках Арракіса, повязаний із пророчими видіннями Пола МуадДіба (Атріда), першого фрименського Магді; також використовується навігаторами Космічної Гільдії та сестрами Бене Ґессерит.
Два великі коти легкими вистрибами перетнули скельний хребет у ранковому світлі. Вони ще по-справжньому не захопилися полюванням, лише оглядали свою територію. Це була особлива порода, звана лазійськими тиграми, завезена на планету Салуса Секундус майже вісім тисяч років тому. Генетичні маніпуляції з древнім терранським підвидом стерли деякі первісні риси тигрів і удосконалили інші складники. Ікла зосталися довгими. Їхні морди були широкими, очіпильними й розумними. Лапи збільшені, щоб мати змогу краще пересуватися нерівною місцевістю. А їхні зазвичай сховані кігті, що від тиску шкіряних складок були твердими й гострими на кінцях, як бритва, могли висуватися приблизно на десять сантиметрів. Шерсть гладенька, рівномірної рудувато-коричневої масті, що робило їх майже невидимими на піщаному тлі.
Вони відрізнялися від своїх предків ще й тим, що вже змалку в їхній мозок вживляли сервостимулятори. І саме ці стимулятори давали можливість тим, хто мав відповідний передавач, маніпулювати тваринами.
Стояла холоднеча, і коли коти зупинилися, щоб детально оглянути територію, з їхніх пащек ішла пара. Місцевість довкола була безплідним сухим районом Салуси Секундус, де жило кілька піщаних форелей, контрабандою завезених із Арракіса. Це давало примарну надію можливості покласти край монополії на меланж. У тому місці, де стояли коти, здіймалися коричнюваті скелі й де-не-де виднілися поодинокі кущісріблясто-зелені в довгих тінях ранкового сонця.
Помітивши легенький рух, коти враз напружилися. Далеко внизу двоє дітей із зусиллям піднімалися вгору висохлим руслом, тримаючись за руки. На вигляд дітям було девять чи десять стандартних років. Обоє рудоволосі. Їхні дистикости частково прикривали розкішні білі бурки з облямівкою, спереду прикрашені гербом Атрідівяструбом, вишитим червоно-золотими нитками. Йдучи, діти безтурботно розмовляли, і їхні виразно чутні голоси долинали до котів-мисливців. Лазійські тигри знали таку гру, бо вже грали в неї раніше, але залишалися непорушними, чекаючи надходження на сервостимулятори сигналу, що погоню дозволено.
На скельному хребті за котами зявився чоловік. Він зупинився і почав спостерігати за сценою: коти, діти. Чоловік мав на собі чорно-сіру польову форму сардаукара з відзнаками левенбреха, помічника башара. Довкола шиї і під пахвами був ремінь, на якому на грудях так висів сервопередавач у тонкій упаковці, щоб до нього зручно було дотягтися обома руками.
Коти не повернулися, коли чоловік підійшов. Вони впізнали його за звуком і запахом. Чоловік зістрибнув, зупинився за два кроки від котів, обтер чоло. Повітря було холодним, але роботагарячою. Знову оглянув усе довкола блідими очима: котів, дітей. Запхав вологе пасмо білявого волосся під чорний польовий шолом, торкнувся мікрофона, вживленого в горлянку.
Вони в полі зору котів.
Одразу ж відповів голос, що доходив до нього завдяки приймачам, імплантованим за вухами.
Ми їх бачимо.
Пора? спитав левенбрех.
Вони зроблять це без наказу погоні? відповів голос.
Вони готові,сказав левенбрех.
Дуже добре. Побачимо, чи достатньо чотирьох сеансів для вироблення рефлексу.
Скажете мені, коли будете готові.
У будь-який час.
Отже, зараз, промовив левенбрех.
Торкнувся червоної кнопки з правого боку сервопередавача, спершу відтягнувши смужку, що її закривала. Тепер коти не мали жодних обмежень. Поклав долоню на чорну кнопку під червоною, готовий стримати звірів, якщо вони раптом нападуть на нього. Але ті не звертали на нього уваги: припали до землі й почали спускатися з хребта в бік дітей. Їхні великі лапи легко рухалися мякими плавними кроками.
Левенбрех присів, спостерігаючи. Знав, що десь біля нього приховано транс-око, яке передає всю сцену на таємний монітор у фортеці, де мешкає його принц.
Невдовзі коти перейшли на стрибки, а тоді побігли.
Діти, піднімаючись угору скелястою місциною, усе ще не бачили небезпеки. Одне з них засміялосявисокий дзвінкий звук у чистому повітрі. Друге спіткнулося і, намагаючись утримати рівновагу, повернулося і побачило котів. «Глянь!»тицьнула дитина.
Обоє дітей зупинилися, вдивляючись у незнайомих пришельців. Вони так і стояли, коли лазійські тигри кинулися на них і впялися в їхні шиї. Діти померли миттєво. Коти заповзялися поїдати тіла.
Відкликати їх? спитав левенбрех.
Нехай закінчують. Вони добре впоралися. Я знав це наперед, чудова пара.
Найкраща, яку я бачив, погодився левенбрех.
І це добре. По тебе послано транспорт. А тепер перериваємо звязок.
Левенбрех встав і потягся. Уникав прямого погляду на височину зліва, де характерний блиск виявляв розміщення транс-ока, що передавало його чудові результати башарові, далеко, у зелені краї довкола Капітолію. Левенбрех посміхнувся. За сьогоднішню роботу його чекає підвищення. Він уже відчував на шиї відзнаки батора, а одного дняі бурсеґа А там, можливо, навіть башара. Люди, що добре служили в корпусі Фарадна, онука покійного Шаддама IV, швидко просувалися по службі. Коли принц сяде на свій законний престол, перспективи стануть ще кращими. Ранг башара може бути не найвищим у його карєрі. На багатьох планетах є баронства і графства які стануть доступні, коли буде усунуто близнят-Атрідів.
Фримени повинні повернутися до своєї первісної релігії, до свого генія у формуванні людських спільнот; мусять повернутися до свого минулого, де вони здобули уроки виживання у змаганні з Арракісом. Мусять відкрити душу на внутрішню науку, і це має бути їхнім єдиним заняттям. Світи Імперії, Ландсраад і Конфедерація ДАПТ не можуть запропонувати їм нічого вартісного. Можуть лише викрасти їхню душу.
Скрізь довкола леді Джессіки, сягаючи далеко в глибину пласкої сірувато-коричневої рівнини летовища, на яке з тріском і зітханням після виринання з космосу сів її корабель, стояв людський океан. За її оцінкою, там налічувалося півмільйона людей, і не більше третини з них становили пілігрими. Стояли напрочуд тихо, прикипівши очима до вихідної платформи корабля, затінений люк якої приховував її саму та її супровід.
До полудня зоставалося ще дві години, але курява в повітрі над цим натовпом уже передвіщала неймовірно нестерпну денну спеку.
Джессіка торкнулася перетканого срібними нитками мідяного волосся, що обрамляло її овальне обличчя під каптуром аби Превелебної Матері. Знала, що після довгої дороги має не найкращий вигляд, а чорна барва аби не надто їй личить. Але вона вже й раніше носила цей одяг. Фримени не повинні забути значення ризи-аби. Зітхнула. Космічні подорожі не йшли їй на користь, а ще додавався тягар спогадівпро іншу подорож з Каладана до Арракіса, коли її Герцог змушений був прийняти цей лен усупереч власній волі.
Повільно, випробовуючи свій бене-ґессеритський вишкіл у викриванні значущих деталей, Джессіка пильно оглянула людське море. Ось тьмяно-сірі каптури дистикостів, одяг фрименів із глибокої пустелі; пілігрими в білих шатах, зі слідами покутного бичування на спинах; де-не-де розкидані групки багатих купців, у легкому одязі без каптурів, щоб показати байдужість до втрати води в пекучому повітрі Арракіса. Була тут і делегація Громади Вірних у зеленому вбранні з тяжкими каптурамистояла осторонь від інших, у святості власної групи.
Лише коли відірвала погляд од натовпу, зрозуміла схожість сцени з тією, з якою зіткнулася, коли прибула сюди з коханим Герцогом. Як же давно це було? Понад двадцять років тому. Вона не любила думати про це: подібні спогади змушували серце пригадувати й прискорено калатати. Час залягав у ній мертвим тягарем, здавалося, наче років, проведених нею віддалік од цієї планети, взагалі не було.