Лазійські тигри відразу ж підвели голови. Встали, глянули на узгіря, на левенбреха. Рухаючись як один, обернулися і почали стрибками здійматися узгірям.
На вигляд спокійний, левенбрех натис клавішу на консолі. Зберігав певність рухів, але, оскільки коти продовжували бігти в його напрямку, запанікував, дедалі сильніше натискаючи клавішу. На його обличчі зявився приголомшений вираз, а рука шарпнулася до робочого ножа при поясі. Цей рух був запізнілим. Пазуриста лапа вдарила його в груди й звалила на землю. Коли він упав, другий тигр ухопив його зубами за шию і трусонув, переламавши хребет.
Дбайливе ставлення до кожної деталі,промовила принцеса. Обернулася і застигла, побачивши, як Тийканік витяг ножа. Але він простяг його їй, руківям уперед.
Можливо, ви хотіли б скористатися цим ножем, щоб зайнятися іншою деталлю, сказав він.
Вклади його назад у піхви й припини клеїти дурня! розлютилася вона. Часом, Тийканіку, ти намагаєшся мене
Він був хорошим чоловіком, принцесо. Одним із моїх найкращих.
Одним із моїх найкращих, поправила вона його.
Він глибоко, з тремтінням зітхнув і сховав ножа в піхви.
А що з моїм пілотом корабля?
Це матиме вигляд нещасного випадку, сказала вона. Порадиш йому бути вкрай обережним, коли він повертатиме нам тигрів. І, очевидно, коли доставлятиме наших звіряток людям Джавіда. Вона глянула на його ніж.
Це наказ, принцесо?
Так.
Тож чи маю я впасти на ніж, чи ви самі займетесь цією, гм, деталлю?
Вона глянула на нього з удаваним спокоєм, її голос був похмурим.
Тийканіку, якби я не мала цілковитої певності, що з мого наказу ти впав би на свій ніж, ти не стояв би тут поруч зі мною озброєний.
Він ковтнув слину, не зводячи очей з екрана. Тигри знову жерли.
Вона уникала споглядати цю сцену й далі вдивлялася в Тийканіка, кажучи:
Також сповістиш наших закупників, аби більше не привозили пар дітей, які відповідають опису.
Як накажете, принцесо.
Не розмовляй зі мною таким тоном, Тийканіку.
Так, принцесо.
Її губи стислися в рівну лінію, тоді вона запитала:
Скільки ще пар костюмів у нас зосталося?
Шість комплектів, зокрема дистикости й піщане взуття, усі з нашитими відзнаками Атрідів.
Матеріал так само розкішний, як і в тієї пари? вона кивнула в бік екрана.
Гідний королівської родини, принцесо.
Дбайливе ставлення до деталей, сказала вона. Одежу буде вислано на Арракіс як подарунки для наших королівських родичів. Це будуть подарунки від мого сина, розумієш, Тийканіку?
Цілком, принцесо.
Нехай він напише відповідного листа. Слід указати, що він надсилає цей нікчемний одяг на доказ своєї відданості Дому Атрідів. Щось таке.
І з якої нагоди?
Це має бути день народження, свято чи щось схоже, Тийканіку. Залишаю це на твій розсуд. Я тобі вірю, мій друже.
Він мовчки глянув на неї.
Її обличчя скамяніло.
Ти справді мусиш це знати. Кому ще я можу довіряти після смерті мого чоловіка?
Він стенув плечима, думаючи, що вона достеменно уподібнилася до павука. Недобре було б вступати з нею в ближчі стосунки, як це, за його підозрою, зробив левенбрех.
І, Тийканіку, озвалася вона, ще одна деталь.
Так, принцесо.
Мого сина вчили правити. Настане час, коли йому доведеться взяти меч у власні руки. Ти знатимеш, коли надійде ця мить. Я хочу мати негайну інформацію.
Як накажете, принцесо.
Вона відкинулася назад, уважно вдивляючись у Тийканіка.
Ти мене не схвалюєш, я це знаю. Але це для мене несуттєво, доки ти памятаєш урок левенбреха.
Він дуже добре ладнав зі звірами, але був одноразовим, так, принцесо.
Я не це мала на увазі!
Ні? Тоді Я не розумію.
Армія, сказала вона, складається з одноразових, цілковито замінних частин. Таким є урок левенбреха.
Замінних частин, промовив він. Включно з найвищим командуванням?
Без найвищого командування армія рідко коли має сенс існування. Саме тому ти негайно приймеш релігію Магді, одночасно розпочавши кампанію навернення мого сина.
Одразу ж, принцесо. Припускаю, ви не хочете, щоб я обмежив його освіту в інших бойових мистецтвах на користь цієї, гм, релігії?
Вона схопилася з крісла, обійшла його, зупинилася біля дверей і сказала, не озираючись:
Одного дня, Тийканіку, ти перейдеш межі мого терпіння.
І на цьому вийшла.
Ми мусимо або відкинути нашу довго шановану теорію відносності, або перестати вірити, наче можемо зайнятися подальшим точним передбаченням майбутнього. Справді, знання майбутнього породжує багато питань, на які не можна відповісти, виходячи із конвенційних засад. Хіба що, коли, по-перше, поставити Спостерігача поза Часом, по-друге, анулювати всякий рух. Якщо ви приймаєте теорію відносності, то мусите помітити, що Час і Спостерігач повинні зоставатися у незмінному взаємозвязку, інакше вкрадуться неточності. Як могло б здатися, це вказує, що неможливо точно передбачити майбутнє. Як же тоді пояснити постійні пошуки цієї візіонерської мети, що їх ведуть шановані науковці? Як пояснити феномен МуадДіба?
Мушу дещо тобі сказати, промовила Джессіка, хоча й знаю, що мої слова нагадають тобі про багато переживань із нашого спільного минулого і що це наразить тебе на небезпеку.
Вона хвильку помовчала, щоб побачити, як сприйме це Ганіма.
Вони сиділи тільки вдвох на низьких подушках у покої січі Табр. Знадобилося неабияке вміння, щоб улаштувати цю зустріч, і Джессіка геть не мала певності, чи лише вона сама це зробила. Здавалося, що Ганіма передбачає і підтримує кожен її крок.
Минули вже майже дві години після світанку, і всі емоції, повязані з привітанням та розпізнаваннями, вгамувалися. Джессіка змусила своє серцебиття повернутися до рівномірного ритму й зосередила увагу на цій вирізаній у скелі кімнаті з темними завісами й жовтими подушками. Щоб упоратися з накопиченою напругою, Джессіка, уперше за останні роки, згадала літанію проти страху з ритуалу Бене Ґессерит.
«Я не повинна боятися. Страх убиває розум. Страхце маленька смерть, що веде до повного самозабуття. Я зазирну в очі своєму страху. Я дозволю йому пройти повз мене та крізь мене. І коли він піде геть, то я обернуся до нього внутрішнім зором і простежу його шлях. Там, де страх пройде, нічого не зостанеться. Залишуся тільки я».
Вона зробила це мовчки й, заспокоївшись, глибоко зітхнула.
Інколи це допомагає,сказала Ганіма. Я маю на увазі літанію.
Джессіка заплющила очі, щоб приховати шок, викликаний цією проникливістю. Спливло багато часу, відколи хтось міг настільки точно читати її думки. Усвідомлення цього викликало неспокій, надто ж тому, що спроможним на це виявився інтелект, який ховався за маскою дитинства.
Зазирнувши в лице страху, Джессіка розплющила очі й усвідомила джерело свого неспокою: «Я боюся за своїх онуків». Жодне з цих дітей не мало ознак Гиді, які демонструвала Алія, однак Лето виявляв усі ознаки тривожної потайливості. Саме тому від нього вміло приховали цю зустріч.
Під впливом імпульсу Джессіка відкинула всі свої закоренілі емоційні маски, знаючи, що з таких барєрів у спілкуванні тут небагато користі. Уперше від часу моментів любовної близькості зі своїм Герцогом вона зменшила ці барєри й вирішила, що в цьому є і полегшення, і біль. Зосталися факти, існування яких не могли змити ні прокляття, ні молитва, ні літанія. Від них не можна було втекти. Елементи Полової візії перевпорядкувалися, і часи наздогнали його дітей. Вони були магнітом у порожнечі; зло та всі сумні надуживання владою зосередилися довкола них.
Ганіма, спостерігаючи за грою емоцій на бабусиному обличчі, дивувалася, що Джессіка відмовилася від усякого контролю над собою.
Обидві синхронно обернулися, зустрілися поглядами й почали дивитися одна одній в очі, зондуючи. Не кажучи й слова, обмінювалися думками.
Джессіка: «Я хотіла б, щоб ти побачила мій страх».
Ганіма: «Зараз я знаю, що ти любиш мене».
Це була блискавична мить повної довіри.
Коли твій батько був іще хлопцем, я привела Превелебну Матір на Каладан, щоб вона випробувала його.
Ганіма кивнула. Память про це була напрочуд яскравою.
Ми, Бене Ґессерит, завжди дотримувалися обережності, аби бути впевненими в тому, що виховувані нами дітилюди, а не тварини. І це не завжди можна визначити за зовнішнім виглядом.
Так вас навчено, сказала Ганіма, і спогади затопили її мозок: ця стара бене-ґессеритка, Ґай Єлена Могіям. Прибула до замку Каладан зі своїм отруйним ґом джаббаром і скринькою, повною пекучого болю. Рука Пола (власна рука Ганіми в спільній памяті) волала від болю в цій скриньці, у той час як стара жінка спокійно говорила про негайну смерть, якщо він висмикне руку. І не було жодних сумнівів щодо смертоносності голки, яку вона тримала біля дитячої шиї, а її старий голос деренчав, пояснюючи:
«Ти чув про те, що тварини відгризають собі лапу, аби вирватися, коли потрапляють у пастку? То все звірине нутро. А людина лишилася б у пастці, витримала б біль та прикинулася б мертвою, щоб убити ловця і знищити загрозу своєму видові».
Ганіма труснула головою від згадки про біль. Жар! Жар! Пол уявляв, як чорніє шкіра на тій вигорілій руці, як тріскається і відпадає плоть, лишаючи самі звуглілі кості. Але це був трюкрука зосталася неушкодженою. Проте від цього спогаду на чолі Ганіми виступив піт.
Звичайно, ти памятаєш це так, як не під силу мені,сказала Джессіка.
На якусь мить Ганіма, ведена памяттю, побачила свою бабусю в іншому світлі: на що була спроможною ця жінка завдяки суворій ранній підготовці в школах Бене Ґессерит! Виникли нові питання щодо повернення Джессіки на Арракіс.
Було б дурістю повторювати таке випробовування з тобою чи твоїм братом, промовила Джессіка. Ти вже знаєш, як воно проходить. Я мушу прийняти, що ти людина, що не зловживаєш своїми успадкованими силами.
Але ви не повністю це приймаєте, відповіла Ганіма.
Джессіка закліпала очима, усвідомлюючи, що барєри повернулися. Знову їх відкинула.
Ти віриш у мою любов до тебе? спитала вона.
Так.
Коли Джессіка почала говорити, Ганіма здійняла руку:
Але ця любов не стримає вас від того, щоб нас знищити. О, я знаю причину цього. «Краще звіролюдина померла б, ніж відтворила себе». Надто коли ця звіролюдина має імя Атрідів.
Принаймні ти людина, зопалу промовила Джессіка. Тут я довіряю своєму інстинкту.
Ганіма відчула щирість цих слів і сказала:
Але ви не впевнені щодо Лето.
Ні.
Гидь?
Джессіка могла тільки кивнути головою. Ганіма сказала:
Принаймні поки ще ні. Та ми обоє усвідомлюємо цю небезпеку. Можемо побачити це в Алії.
Джессіка притисла долоні до очей і подумала: «Навіть любов не може захистити нас від небажаних фактів». І тоді вона збагнула, що й досі любить Алію, заходячись німим криком протесту проти фатуму: «Аліє! Ох, Аліє! Як я шкодую, що маю бути часткою твого знищення».
Ганіма кашлянула.
Джессіка опустила руки й подумала: «Я можу оплакувати свою безталанну доньку, але зараз є інші потреби».
То ви розпізнали, що сталося з Алією, сказала вона вголос.
Ми з Лето спостерігали, як це відбувається. Були безсилими запобігти цьому, хоча й обговорювали багато можливостей.
Ти певна, що твій брат вільний від цього прокляття?
Я певна.
Не можна було сперечатися з тихою впевненістю, що звучала в цих словах. Джессіка повірила їй і сказала:
Як же сталося, що ви цього уникли?
Ганіма виклала теорію, вибудувану разом з Лето: причиною різниці стало уникання ними трансу прянощів, у який часто входила Алія. Потім розповіла про його сни та плани, які вони обговорювали, навіть про Джакуруту. Джессіка кивнула:
Усе-таки АліяАтрідка, що створює величезні проблеми.
Ганіма замовкла й раптом усвідомила, що Джессіка досі оплакує свого Герцога, оплакує так, наче це сталося тільки вчора, розуміючи, що оберігатиме його імя та память від усіх загроз. Особисті спогади про Герцога з власного життя промчали крізь свідомість Ганіми, вона краще зрозуміла Джессіку й помякшила своє ставлення до неї.
А тепер, сказала Джессіка жвавішим голосом, що це за Проповідник? Учора, після цього клятого очищення, я почула тривожні повідомлення.
Ганіма стенула плечима.
Він може бути
Полом?
Так, але ми його не бачили, тож не можемо судити.
Джавід сміється з цього поголосу, сказала Джессіка. Ганіма завагалася, а тоді запитала:
Ви довіряєте цьому Джавідові?
Губ Джессіки торкнулася похмура посмішка.
Не більше, ніж ти.
Лето каже, що Джавід сміється не з того, що слід, зауважила Ганіма.
Годі про сміх Джавіда, промовила Джессіка. Але чи й справді ви плекаєте надію, що мій син досі живий, що він повернувся у цій подобі?
Ми кажемо, що це можливо. І Лето Зненацька Ганіма відчула сухість у роті, згадала страх, що стискав їй груди. Змусила себе перебороти його, розповіла про інші одкровення Лето, про його віщі сни. Джессіка хитала головою, наче почуте її ранило.
Лето каже, що мусить знайти цього Проповідника, щоб упевнитися, сказала Ганіма.
Так Звичайно. Мені не слід було відїжджати звідси. Це було боягузтвом з мого боку.
Чому ви себе звинувачуєте? Ви дісталися межі. Я це знаю. Лето це знає. Навіть Алія може це знати.
Джессіка приклала руки до горла, швидким рухом потерла його. Тоді сказала:
Так, проблема Алії.
Вона в дивний спосіб притягує Лето, сказала Ганіма. Тому я і допомогла вам влаштували зустріч зі мною наодинці. Він погоджується, що вона безнадійна, але постійно шукає можливості бути з нею і вивчає її. І це дуже тривожно. Коли я намагаюся відмовити його від цього, він засинає. Він
Вона дає йому наркотики?
Ніііі.Ганіма труснула головою. Але він має дивне співчуття до неї. І уві сні часто бурмоче «Джакуруту».
Знову це! І в памяті Джессіки ожило повідомлення Ґурні про змовників, викритих на летовищі.
Інколи я боюся, що Алія хоче, аби Лето відшукав Джакуруту. А я завжди думала, що це лише легенда. Ви, звичайно, про неї знаєте.
Джессіка здригнулася.
Жахлива історія. Жахлива.
Що ми мусимо зробити? спитала Ганіма. Я боюся перешукувати всю свою память, усі свої життя.
Гані! Я застерігаю тебе від цього. Ти не можеш ризикувати
Це може статися, навіть якщо я не ризикуватиму. Звідки нам знати, що насправді відбулося з Алією?
Ні! Ти не повинна наражатися на цю цю одержимість. Вона вичавила з себе це слово. Що ж, Джакуруту, так? Я послала Ґурні, аби він знайшов це місце, звичайно, якщо воно існує.
Але як він може Ох! Очевидно, контрабандисти.
Джессіку аж заціпило від чергового відчуття того, що Ганіма володіє іще однією здатністюпроникати у свідомість інших людей. «І мою! Як це насправді дивно, подумала Джессіка, що це молоде тіло могло зберігати всі спогади Пола, принаймні до моменту відокремлення Полової сперми від його минулого». Це було вторгненням у найінтимнішу частину особистості, проти якого збунтувалося щось первісне у Джессіці. Вона на мить відчула, що цілком розділяє абсолютний і непохитний вирок Бене Ґессерит: Гидь! Але ж у цій дитині була така солодкість, така готовність самопожертви заради брата, які не можна було відкинути.
«Миодне життя, що сягає темного минулого, подумала Джессіка. Ми одної крові». І приготувалася прийняти події, яким дозволили статися вони з Ґурні. «Слід відділити Лето від сестри, слід його вишколити згідно з вимогами Бене Ґессерит».
Я чую вітер, який дме в пустелі, я бачу Місяці зимової ночі, що здіймаються, наче великі кораблі в порожнечі. Складаю їм свою присягу: я буду рішучим і зроблю правління мистецтвом. Збалансую свою успадковану память і стану ідеальним сховищем реліктових спогадів. Буду відомим більше завдяки доброті, ніж завдяки знанням. Моє обличчя яснітиме в коридорах часу, доки існуватимуть люди.
Ще зовсім юною Алія Атрідка годинами вправлялася у трансі прана-бінду, намагаючись захистити свою особистість від вторгнення всіх інших. Знала причину проблемиу січовому просторі неможливо було уникнути меланжу. Він заражав усе: їжу, воду, повітря, навіть тканину, у яку вона виплакувала свої сльози вночі. Алія дуже рано збагнула призначення січових оргій, коли племя пило смертну воду хробака. Під час оргії фримени вивільнялися від дедалі сильнішого тиску генетичної памяті та відкидали цю память. Вона бачила, що її товариші на оргіях тимчасово стають одержимими.