Ти знаєш, що це так.
То й дуже добре. Візьми Джавіда за коханця.
Ні!
Ти непокоїшся через Дункана? Але ж твій мужментат і містик. Тілесні діяння не можуть його ні зачепити, ні вразити. Хіба ти не відчуваєш часом, наскільки він далекий від тебе?
Але він
Ментатська частка Дункана зрозуміла б, якби йому колись довелося довідатися про знаряддя, яким ти скористалася, щоб знищити Джавіда.
Знищити
Авжеж! Можна використовувати небезпечні інструменти, але їх слід відкинути, якщо вони стають надто загрозливими.
Тоді чому ж тобто
Ах ти моя дурненька! Через цінність, яку містить цей урок.
Не розумію.
Цінності, моя люба внучко, залежать від того, як приймають їхнє торжество. Послух Джавіда мусить бути безумовним, його визнання твого авторитетуабсолютним, а його
Моральність цього уроку незбагненна
Не будь тупою, внучко! Моральність мусить ґрунтуватися на практичності. Віддай кесарю кесареве й усі ці нісенітниці. Перемога даремна, доки вона не віддзеркалює твоїх найглибших прагнень. Хіба ж тебе не захоплює мужність Джавіда?
Алія ковтнула слину, настільки ненависною була їй необхідність зізнатися. Але цілковита оголеність перед цим внутрішнім спостерігачем змусила її визнати:
Та-ак.
Добре! Наскільки прихильним було це слово, що прозвучало в її голові.Тепер ми починаємо розуміти одне одного. Коли матимеш його безпорадного, тоді, у своєму ліжку, а він переконається, що це тийого невільниця, спитаєш у нього про Паймона. Зроби це жартівливо: коли ви радісно сміятиметеся між собою. Коли ж він зізнається в обмані, встроми крис-ніж йому між ребра. Аххх, потік крові може стільки додати до твого задово
Ні,прошепотіла вона, а в її роті пересохло від жаху. Ні ні ні
То я зроблю це за тебе, переконував її барон. Це мусить бути зроблено, ти це визнаєш. Якщо створиш відповідні умови, я тимчасово прийму на себе керування
Ні!
Мотиви твого страху очевидні, внучко. Моє керування твоїми чуттями може бути лише тимчасовим. Зараз є й інші, які можуть наслідувати тебе настільки точно, що Але ти це знаєш. А зі мною ох, нишпорки відразу ж вистежать мою присутність. Ти знаєш фрименський закон для одержимих. Будеш убита на місці. Такнавіть ти. Знаєш, що я не хочу, аби це сталося. Я замість тебе займуся Джавідом, а зробивши це, відійду вбік. Тобі досить лише
Яка користь із твоєї поради?
Це дасть тобі змогу позбутися небезпечного інструмента. І, дитино, встановить між нами робочий звязок, звязок, що може навчити тебе тільки добра під час виголошення майбутніх вироків, які
Навчити мене?
Звісно!
Алія притисла долоні до очей і намагалася міркувати, знаючи, що кожна її думка може бути відома тій присутності в ній, може походити від тієї присутності, а вона вважатиме її власною.
Ти даремно непокоїшся, підлещувався барон. Цей чоловік, Паймон, він був
Те, що я зробила, було недобрим! Я була втомлена й діяла поспіхом. Мені слід було просити підтвердження
Ти добре зробила! Твій присуд не може базуватися на таких дурних абстракціях, як Атрідівське поняття рівності. Це воно стало причиною твого безсоння, а не смерть Паймона. Ти правильно вирішила! Він був черговим небезпечним інструментом. Ти діяла так, щоб утримати порядок у своєму суспільстві. От гідна підстава для вироку, а не те нісенітне правосуддя. Ніде не існує справедливого й рівного для всіх правосуддя. Намагаючись досягти такої фальшивої рівноваги, ти лише дестабілізуєш суспільство.
Захист вироку, який вона винесла Паймонові, потішив Алію, але її шокувала аморальність цього аргументу.
Рівне для всіх правосуддя було для Атрідів було Вона відвела долоні від повік, але не розплющила очей.
Усіх твоїх духовних суддів слід застерегти від цієї помилки, переконував її барон. Рішення потрібно розглядати тільки з погляду їхньої важливості для утримання порядку в суспільстві. Незліченні попередні цивілізації пішли на дно, розбившись об скелю рівного для всіх правосуддя. Така дурість руйнує природну ієрархію, що значно важливіша. Кожен індивід набуває значення лише завдяки своїм стосункам з усім суспільством. Якщо суспільство не впорядкувати логічним чином, ніхто не зможе знайти в ньому свого місцяні найнижчого, ні найвищого. Нумо, нумо, внучко! Мусиш бути суворою матірю для свого народу. Твоїм обовязком є утримати порядок.
Усе, що зробив Пол, мало
Твій брат помер, зазнавши поразки!
Як і ти!
Правда, але зі мною стався нещасний випадок, що не входив до мого плану. Тепер ходімо й займімося цим Джавідом, як я тобі намітив.
Вона почула, як від цієї думки її тіло проймає жаром.
Мушу це обдумати, швидко сказала вона. І подумала: «Якщо це станеться, то лише для того, щоб поставити Джавіда на місце. Немає потреби вбивати його за це. Дурень може й сам себе зрадити у моєму ліжку».
З ким ви розмовляєте, міледі? спитав її голос.
На якусь мить Алія, розгубившись, подумала, що це знову ввірвався хтось із тієї галасливої юрби, але впізнала голос і розплющила очі. Зіаренка Валефор, командирка амазонок-охоронниць Алії, стояла біля лави, а на її обвітреному фрименському обличчі читалося занепокоєння.
Я розмовляю зі своїми внутрішніми голосами, промовила Алія, сідаючи на лаві. Почувалася бадьорою, втихомирення цього нестерпного внутрішнього галасу додало їй сил.
Ваші внутрішні голоси, міледі. Так. Очі Зіаренки зблиснули при цій звістці. Усі знали, що Свята Алія черпала мудрість із внутрішніх джерел, недоступних нікому іншому.
Приведи Джавіда до моїх покоїв, сказала Алія. Є серйозна справа, яку я мушу з ним обговорити.
До ваших покоїв, міледі?
Так! До моїх особистих покоїв.
Як накажете, міледі.Охоронниця обернулася, підкоряючись.
Хвилиночку, зупинила її Алія. Чи майстер Айдаго вже вирушив на січ Табр?
Так, міледі. Ще вдосвіта, як ви й розпорядилися. Бажаєте, щоб я послала по
Ні. Я впораюся самотужки. І, Зіє, ніхто не має знати, що Джавіда привели до мене. Зроби це сама. Це дуже серйозна справа.
Охоронниця торкнулася крис-ножа при поясі.
Міледі, чи існує загроза
Так, існує, а Джавід може бути в її серцевині.
Ох, міледі, можливо, мені не слід
Зіє! Думаєш, що я нездатна впоратися з ним самотужки?
Вуст охоронниці торкнулася вовча посмішка.
Даруйте, міледі. Я відразу ж проведу його до ваших особистих покоїв, але з дозволу міледі, поставлю перед вашими дверима варту.
Лише ти, сказала Алія.
Так, міледі. Я вже йду.
Алія кивнула сама собі, дивлячись, як виходить Зіаренка. Отже, її охорона не любить Джавіда. Черговий знак проти нього. Але він усе ще був цінним, навіть дуже цінним. Був її ключем до Джакуруту, а з цим місцем, ну що ж
Можливо, ти мав рацію, бароне, прошепотіла вона.
От бач! захихотів голос у неї всередині.Аххх, це буде приємна служба тобі, дитино, і це ж лише початок.
У призначеній для загалу історії існують ілюзії, які мусить підтримувати панівна релігія: злі люди ніколи не досягають успіху; лише хоробрі заслуговують нагороди; чесністьнайкраща політика; вчинки промовляють голосніше, ніж слова; доброчесність завжди тріумфує; добрий вчинок є сам собі нагородою; кожного лихого чоловіка можна виправити; релігійні талісмани обороняють людину від одержимості демоном; лише жінки розуміють древні містерії; багатії приречені на нещастя.
Мене звуть Мюріз, промовив жилавий фримен.
Він сидів на камені в печері, освітленій заправленою прянощами лампою, тремке світло якої вихоплювало з пітьми вологі стіни й темні отвори виходів. З коридору за одним із цих виходів чулося крапання води, і, хоча її звуки були суттю фрименського поняття раю, шестеро звязаних чоловіків, які стояли навпроти Мюріза, не відчували жодного задоволення від цього ритмічного крапання. У приміщенні витав затхлий запах смерті.
З коридору вийшов юнак віком близько чотирнадцяти стандартних літ і став ліворуч від Мюріза. Оголений крис-ніж відбивав блідо-жовте світло лампи, коли юнак піднімав клинок і цілився ним у горлянку всіх звязаних чоловіків по черзі.
Зробивши жест у бік юнака, Мюріз сказав:
Це мій син Ассан Тарік, який має пройти випробування мужності.
Мюріз прокашлявся й одним поглядом обвів шістьох бранців. Вони сиділи навпроти нього півколом, міцно звязані шнурами з меланжевого волокна, що тримали їхні ноги перехрещеними, а руки заведеними за спину. Пута закінчувалися тісною петлею на горлянці кожного. Їхні дистикости було розрізано на шиї.
Звязані чоловіки дивилися на Мюріза, не кліпнувши й оком. Двоє з бранців були вбрані в легкий чужинський одяг, і це свідчило про те, що вонибагаті мешканці міста Арракіна. Ці двоє мали яснішу й більш гладку шкіру, ніж їхні товариші, сухорляві обличчя та кістляві тіла яких виказували уродженців пустелі.
Мюріз теж скидався на пустельного мешканця, але його очі були ще глибше запалими, цілковито позбавленими білизни` проваллями, яких навіть не торкався блиск лампи. Його син нагадував ще не сформовану копію батька, з пласким обличчям, яке не могло повністю приховати те сумяття, що кипіло в ньому.
У нас, Вигнанців, є особливе випробування мужності,промовив Мюріз. Одного дня мій син стане суддею в Шулоху. Ми повинні знати, чи він зможе діяти так, як мусить. Наші судді не можуть забути про Джакуруту й день розпачу. Кралізек, Битва Тайфуну, живе в наших серцях.
Усе це було промовлено з рівною інтонацією ритуалу.
Один із ніжнолицих городян, навпроти Мюріза, ворухнувся і сказав:
Ти зле чиниш, погрожуючи нам і увязнивши нас. Ми мирно прямували на умму.
Мюріз кивнув.
Ви прямували на пошуки релігійного пробудження? Добре. Ви його здобудете.
Якщо ми сказав ніжнолиций чоловік.
Темніший пустельний фримен поруч із ним гримнув:
Мовчи, дурню! Це злодії води. Ті, про кого ми думали, що їх уже не існує.
Це давня байка, сказав ніжнолиций бранець.
Джакурутуце більше ніж байка, промовив Мюріз. Ще раз вказав на свого сина. Я представив Ассана Таріка. Яаріфа цього місця, ваш єдиний суддя. Мого сина теж навчать викривати демонів. Давні звичаї найкращі.
Саме тому ми й вибралися у глибоку пустелю, запротестував ніжнолиций. Ми вибрали старий звичай, подорожуючи в
З найманими провідниками, сказав Мюріз, вказавши на темніших бранців. Могли б ви собі купити дорогу на небеса? Мюріз глянув на сина. Ассане, ти готовий?
Я довго міркував про ту ніч, коли прийшли люди й знищили наш народ, промовив Ассан. У його голосі вчувалася неспокійна напруга. Вони винні нам воду.
Твій батько дає тобі шістьох із них, сказав Мюріз. Їхня воданаша. Їхні тінітвої, вони вічно будуть твоїми охоронцями. Їхні тіні стерегтимуть тебе від демонів. Будуть твоїми невільниками, коли ти перейдеш до Алам аль-Митгаль. Що ти скажеш, сину мій?
Дякую моєму батькові,промовив Ассан. Зробив короткий крок уперед. Я вступаю в мужність між Вигнанцями. Ця воданаша вода.
Юнак закінчив говорити і підійшов до бранців. Почавши зліва, хапав кожного чоловіка за волосся і встромляв йому ніж під підборіддя, дістаючи аж до мозку. Робив це вправно, щоб пролити мінімальну кількість крові. Лише один ніжнолиций городянин виявив протест, заверещавши, коли юнак ухопив його за волосся. Інші, за старим звичаєм, плювали на Ассана Таріка, кажучи цим: «Глянь, як мало я ціную свою воду, коли її забирають тварини».
Коли все закінчилося, Мюріз плеснув у долоні. Увійшли слуги й почали виносити тіла, щоб доправити їх до чавильні, де можна буде видобути їхню воду.
Мюріз підвівся, глянув на сина, що тяжко дихав, спостерігаючи, як слуги виносять тіла.
Тепер ти мужчина, промовив Мюріз. Вода наших ворогів живитиме наших невільників. І, мій сину
Ассан Тарік миттю обернувся і кинув погляд на батька. Юнакові губи стислися в напруженій усмішці.
Проповідник не має про це довідатись, сказав Мюріз.
Я розумію, батьку.
Ти добре це зробив, похвалив Мюріз. Тих, хто наткнеться на Шулох, не можна зоставляти живими.
Як накажеш, батьку.
Тобі довірено важливі обовязки, сказав Мюріз. Я тобою пишаюся.
Витончена людина може стати примітивною. Насправді це означає, що змінюється спосіб людського життя. Старі цінності змінюються, повязавшись із краєвидом, з його рослинами й тваринами. Це нове існування вимагає практичного знання про ті численні, повязані між собою події, які зазвичай називають природою. Це вимагає поваги для сили інерції в таких природних системах. Коли людина здобуває це практичне знання і цю повагу, то це зветься «примітивним існуванням». Очевидно, зворотне теж правильне: примітивні можуть стати витонченими, але не без страшних психологічних ушкоджень.
Як ми можемо бути певними? спитала Ганіма. Це дуже небезпечно.
Ми вже раніше це випробовували, доводив Лето.
Цього разу може бути інакше. Що як
Це єдина відкрита для нас дорога, сказав Лето. Ти ж погоджуєшся, що спосіб із прянощами не для нас.
Ганіма зітхнула. Їй не подобалися ці словесні випади й контрвипади, але вона знала, яка необхідність тисне на її брата. Знала також страшне джерело власної нехоті. Достатньо було глянути на Алію, аби збагнути небезпеку цього внутрішнього світу.
То що ж? спитав Лето.
Вона знову зітхнула.
Вони сиділи, схрестивши ноги, в одному зі своїх таємних місць, біля вузького виходу з печери на скелю, де їхні батьки часто колись дивилися на захід сонця над бледом. Минуло дві години після вечері, то був час, коли близнята мали вправлятися і тренувати своє тіло й розум. Вони вирішили повправлятися в гнучкості розуму.
Я спробую сам, якщо ти відмовляєшся допомагати, сказав Лето.
Ганіма перевела погляд з нього на чорні завіси з водними печатями, що захищали цей отвір у скелі. Лето далі вдивлявся в пустелю внизу.
Вони вже якийсь час розмовляли мовою настільки древньою, що її назви геть ніхто не памятав. Ця мова гарантувала їхнім думкам приватність, непроникну ні для кого іншого. Навіть Алія, що уникала складнощів свого внутрішнього світу, не мала ментальних вязей, які дозволили б їй вловити більше, ніж якесь випадкове слово.
Лето глибоко вдихнув, утягуючи характерний насичений запах фрименської січової печери, що тримався у цьому захищеному від вітру алькові. Зате не було тут приглушеного гамору січі та її вологої спеки, і обоє сприймали це як полегшення.
Я погоджуюся, що ми потребуємо вказівок, сказала Ганіма. Але якщо ми
Гані! Ми потребуємо чогось більшого, ніж вказівки. Ми потребуємо захисту.
Можливо, захисту не існує.Вона прямо глянула на брата й побачила в його очах вираз, схожий на пильну чуйність хижака. Очі контрастували з лагідністю його рис.
Ми мусимо уникнути одержимості,сказав Лето. Він ужив спеціальну невизначену форму древньої мови, форму, суто нейтральну за голосом і напругою, але надзвичайно сильну за своїми наслідками.
Ганіма правильно витлумачила цей аргумент.
Мохвпвіум дмі гіш паш мохвм ка, продекламувала вона. Поневолення моєї душіце поневолення тисячі душ.
Значно більше, відповів він.
Знаючи про небезпеку, ти наполягаєш. Це було твердженням, а не питанням.
Вабунк вабунат, сказав він. Піднімаючись, ти піднімаєшся!
Він відчував свій вибір як очевидну необхідність. Роблячи це, найкраще було діяти активно. Вони повинні перемотати минуле в сучасне й дозволити йому розвинутись у їхнє майбутнє.
Мюріат, тихо погодилася вона. Це слід зробити з любовю.
Звичайно. Він махнув рукою, що мало означати цілковите схвалення. Потім ми порадимося, як це робили наші батьки.
Ганіма мовчала, намагаючись проковтнути клубок у горлі. Інстинктивно глянула на південь, у бік великого відкритого ергу, який при останніх денних променях нагадував тьмяно-сіру мозаїку, викладену з хмар. Туди пішов її батько у свою останню дорогу в пустелю.
Лето дивився вниз, понад краєм скелі на зелень січового оазису. Усе там, унизу, вкривали сутінки, але він знав форми та кольори: квіти мідної, золотої, червоної, жовтої, іржавої та брунатної барви тяглися аж до скельних позначок, що показували обшир зрошуваних з канату насаджень. За скельними позначками розкинулася смердюча смуга мертвого арракінського життя, вбитого чужинськими рослинами й надміром води, що став барєром для пустелі.