Ні,відповіла Мачуха. Але трохи крові не зашкодить.
простягла руку до леза і поцілувала його враз скривавленими губами.
Дитинко, вийди до мене, передражнив Вітчим, коли вона робила перший надріз на руці.Яно, вийди.
Вона вирвала собі волосся і порізала шкіру бритвою від голови до пят, численні неглибокі ранки кровили, а коли підсихали, то обплутували її, мов чорне мереживо.
Яка Яночка!? реготала Мачуха, танцюючи в крові та відштовхуючи Яниного батька, що намагався затиснути порізи на Яниних руках. Сказати тобі, як ти вмреш!? І впродовж скількох років ти це робитимеш!?
Господи, шепотіла її злякана Мати. Вона збожеволіла
Хай буде проклятий Вітчим, який створив для мене такий світ!
Частина другаКрихітка і сто камяних воїнів
Вітчим і мативони купили мене. Татусь і мамацих купила я, коли пішла геть.
Мені тоді було дванадцять.
Тоді теж був кінець світу. СкорішКІНЕЦЬ СВІТУ. Так буде точніше.
Добрий клишоногий француз, він шепотів «ррррр» як «ииииии» і розповідав мені казки. А одного разу він захворів і мій вечір спорожнів. Аби розважитися, я вирішила прогулятися нескінченною квартирою вітчима. Я знала, що мачуха вже пішла і крім камяних воїнів тут тільки я і вінКрихітка та її усміхнений вітчим.
У квартирі скрізь було вимкнуте світло. Величезна квартира. Стеля така висока, що не дістанешся до вимикачів. Але я ходила задбаними соборами кімнат і, вгледівши старі вівтарі, запалювала свічки. Я розтискала долоні та випускала бірюзово-бузкових світлячків. Я змушувала світитися папороть і чорну воду бездонних озер.
Я не могла засвітити зірки, але тут я не боялася.
Я просто йшла нескінченними кімнатами, у більшості з яких я ніколи не була і вже ніколи не буду. І мені не було страшно.
Мені не було страшно, навіть коли я знайшла йогопровал у стіні, сходи до щойно створеного Вітчимом світу.
Не йди туди, шепотів добрий голос за правим плечем.
Забираймося геть, просив голос з іншого боку.
У світі, який іще був таким порожнім і в якому можна було робити все, що завгодно.
Я лише присіла навпочіпки і попестила туман, що клубочився при землі. Я встигла виростити лише дві травинки та жучка на них. Але навіть це не зашкодило Вітчимові сотворити задуманий ним Кінець Світу.
І розкидавши потвор, що терлися біля його ніг, він озирнувся й закричав:
Хто?!
Забираймося, сказав добрий голос.
Не озивайся, сказав голос за лівим плечем.
І вони сплелися крильми, захищаючи мене од Вітчима. Але мій Вітчим уже побачив мене.
Доведеться покарати тебе, сказав Вітчим.
Я більше не буду.
Так треба. Дівчатка, які псують батькові речі, мають бути покарані.
І він випростав пазуристу лапу та вдарив янгола, котрий оберігав мої сни. Він убив янгола, який охороняв моє Світло. І вперше в житті я залишилася зовсім сама.
Я поховала їх у дюнах бібліотеки, в білому холодному піску.
Я вистелила їхні могили квітами.
Я плакала, і у світі довкола мене більше не було їхніх золотих крил.
О, сказала Мачуха, повернувшись уранці.Наша дівчинка подорослішала.
А Вітчим, поправляючи перед дзеркалом краватку, сказав:
Час летить, наші діти дорослішають.
Влаштуємо вечірку? запитала Мачуха.
Авжеж, сказав Вітчим. Це треба відсвяткувати.
Увечері,сказала Мачуха.
Увечері,сказав Вітчим, цілуючи її.
Я пішла, не дочекавшись свята.
Я вирушила на пошуки нових янголів, які охоронятимуть мене тепер, коли я стала дорослою.
Щодо грошей, то мені тоді потрібно було так мало, що, відчинивши сейф, я взяла рівно стільки, скільки вмістилося у моєму рюкзачку. Маленький рюкзачок з прозорими стінками, маленька дівчинка з іграшковими грошима. Хто скривдить мене?
Туп, туп, туп.
А чому ти сама?
Туп, туп, туп.
А де твоя мама?
Я хочу навчатися у вас.
Ти? перепитав директор школи. Ну, що ж
Я маю щось принести?
Табель, довідку і I адресу, де ти живеш.
Я пішла до поліклініки, де мені написали: «Здорова».
Я купила компютер і надрукувала табель. Як чемна дівчинка, я могла навчатися тільки на «пять».
І сумна жінка, вона збирала ганчіря біля смітника:
Це ж сотня!
У мене є ще.
І це я можу взяти?
А ви будете моєю мамою?
Ще б пак, сказала вона.
Одна кімнатаодна канапа. Вона лягла на підлогу.
Ви виховуєте її самі?
На жаль.
Розділ 1
Я купила квартиру, я купила нову канапу, а коли впяте почула: «Ви виховуєте її самі», я купила нам татуся.
А що я маю робити? спитав він.
Любити мене.
Як?
Як дочку.
Татусю, а що ти мені принесеш?
Я? Ну, не знаю. А що ти хочеш?
Собаку.
Авжеж, казала мама. Якщо дівчинці потрібне цуценя
Вони будили мене зранку лагідними словами, вони купали мене, вони старанно відпрацьовували свою зарплатню, ми були зразковою родиноютихий татусь, дочка й мати, що любила їх обох
Потім повернулася до Вітчима:
Знаєш, хто знову ходить до нашого дому?
Мсьє И-И.
Так, обіймаючи усміхнену Мачуху за стан. Він знову навчатиме тебе.
Я відвідувала своїх батьків, і ми проводили вихідні вкупці.
Я милувалася хазяйновитим Татусем, я милувалася тим, як Мама готує їжу. Ми сідали разом до одного столу.
Але коли мені виповнилося пятнадцять, я сказала:
Я нікому не потрібна, і додала, мені теж ніхто не потрібен.
Я знайшла нових янголів і розпочала нове життя. За цей час рахунок вітчима перетворився в «нуль, крапка, нуль-нуль», а татуся і маму я не бачила майже рік.
Кепсько. Я знала, що вчинила, як погана дівчинка, але тепер їхала до них і хотіла, щоб вони зраділи мені.
Розділ 2
Чи можна сплутати гамівну сорочку з плащем? Чи можна сплутати ковдру, накинуту на плечі, зі шкіряною курткою?
Татусю, сказала я. там біля будинку таксист. Ти зміг би заплатити йому?
У тебе немає грошей?
Гроші є,сказав куплений мною татусь. Гроші в мене є
У тебе поганий вигляд, сказала куплена мною мама.
Вітчим хвилюється за тебе
І я зрозуміла:
Ви не залишите мене в себе?
Ми боїмося, сказали вони.
Розумію.
Він дуже просив, щоб ти зателефонувала йому.
Татусь дав мені пальто, а Мамагаманець.
Продавець став переді мною навколішки.
Зручно?
Я тупнула:
Дуже.
Чого вам ще?
Я залишила пальто в крамниці. Я залишила там гаманець.
Ти просив мене зателефонувати?
Не з телефонного автомата, сказав Вітчим. Його машини не змогли визначити місця, звідки я телефоную.
А в мене горе, сказала я.
Мені шкода. сказав Вітчим.
Мої тато і мама померли. Їх більше немає.
Приїжджай до нас, сказав він. Ми завжди чекаємо на тебе.
Дякую, сказала я. Але мені треба побути насамоті.
Усі померли. Я залишилася зовсім сама. Помер Пес, помер Вовк, померли мої татусь і мама.
Настала ніч, ішов дощ, а під моїм підїздом стояла машина, в якій сиділи ті, що чекали на мене. Чекали, щоб убити й відвезти до Вітчима.
Я побачила їх, хоч у машині було темно.
Я стояла під деревом, ішов дощ, усі повмирали, а мені доконче треба було потрапити додому.
Зашелестівши паперовими ярличками нового одягу, я повернулася назад. Пройшла вздовж будинків і вийшла до чорної води.
Будинок. Милий будинок, що чекає на мене під дощем. Мені вкрай треба було потрапити туди.
Піднятися в ліфті, вийти на дах, торкнутись рукою хмар.
А потім перейти від однієї вежі до другої, спуститись у свій підїзд, на свій поверх, до своїх нових дверей.
Вони поставили нові двері й нові замки.
Проте на мене чекали. Піднявшись навшпиньки, я простягла руку вгору до одвірка, щоб знайти там новенький блискучий ключ.
Вони чекали на мене біля підїзду, і в квартирі було темно.
Ти нудьгувала?
Дуже.
Я теж.
Залишся.
Не можу.
Залишся. Я благаю тебе.
Мені шкода, але я не можу.
Моя маленька квартирка зберегла пахощі моїх парфумів.
В кухні я взяла ніж. У спальні я залізла на ліжко з ногами, встромила його в стіну і, розрізавши шпалери, засунула руку у приховану за шпалерою порожнечу. Пять пачок грошей, мій запасний пістолет
Файно!
І одразу затисла рот рукою. Адже обіцяла собі бути чемною дівчинкою. Я пляцнула себе по губах і суворо сказала собі:
Ти ж обіцяла.
Я більше не буду, відповіла я.
Пять пачок грошей, мій важкий і великий пістолет та нові набої. Влучивши в тіло, вони залишають у ньому тридцятисантиметрові отвори.
3-ззз-д, я стрималась і похвалила себе.
Моя улюблена затишна квартирка. Я навіть не можу нічого взяти з собою. Я більше ніколи не повернуся сюди. Але ж Вітчим шукатиме мене тут, і йому буде сумно приходити сюди, і знову й знову блукати безлюдними кімнатами.
Ні. Я мушу залишити йому бодай щось.
Я підійшла до стіни й натисла на вимикач. Аби тим, що чекають на мене біля підїзду, було видно: я вже тут.
Вони скрадалися попід стінами. Один присів, виставивши пістолета вперед, а ще двоє почали повільно обходити його. Вони полювали, вони йшли крізь ліс, вони спускалися по скелях. Я розуміла, як це багато важить для них, тому була найсумирнішою здобиччю з усіх їхніх пожив.
Я сиділа й чекала на них на краю канапи, у будьякий момент готова підвестися та сказати:
Згода. Ведіть мене, куди бажаєте. Я розумію. І я піду.
Нарешті один із них сів біля дверей кімнати, а двоє стали позад нього.
Я зробила їх щасливими. Протягом пятнадцяти секунд.
Здаюся, сказала я. Можете вести мене до Вітчима.
Вони перемогли. Вони наказали мені:
Підводься.
Вони виконали завдання, вони впіймали мене, тож були задоволені собою. Я зробила їх щасливими, і тому вистрелила у того, що стояв ближче, вбиваючи заднього, куля пройшла через його правий бік. Наступна куля поранила його в плече, пробивши серце третьому.
Побачите Вітчимасказала я, перекажіть вітання.
І я вбила його, залишивши для названого татуся трьох мертвих мисливців на згадку про себе.
Моя маленька квартирко, прощавай. Я любила тебе.
Розділ З
Тепер у мене були гроші, тепер у мене був пістолет. От вонощастя. Я стрибала по калюжах, і бризки мерехтіли скрадливими вогнями вітрин, ліхтарів та вікон.
Оце і є щастя. Лишалося тільки довідатися, кого ще Вітчим найняв для полювання на мене. Цікаво полічити всіх, хто тепер ганятиметься за мною.
Але вночі Вітчим спить у будинку. Сто Камяних Воїнів охороняють його.
Тоді я помахала рукою, і жовтенька машинка зупинилась поряд зі мною.
Куди?
Я покажу.
Сто Камяних Воїнів. Я нічим не докоряла їм. Статуї. У чому можна звинувачувати тих, котрі зійшли з гробниць та вкритих мохом постаментів?
Це тут.
Я знаю, сказав водій.
Стільки вистачить?
Авжеж, відповів він.
Замок Нічних Ігор, Замок Багатоповерхових вогнів та Гучної музики на зарослому дубами пагорбі.
Чорний швейцар відчинив мені двері, чорні охоронці вклонилися мені, чорний чоловік забрав мій намочений дощем одяг.
Хмари білого порошку «ко» у повітрі, зелений дим «лі», що завис над підлогою.
Я обожнюю «ко», іноді я просто не можу без «лі», адже саме вони дарують мені те, чого мені бракує.
Я вдихаю дим, я нюхаю порошок, і мене більше немає. Я стаю такою, якою мені й годилося б бутималенькою дівчинкою в одному з освітлених вікон. Вони світяться крізь зимове гілля.
Я стою біля плити і готую вечерю тому, хто йде до мене через сніги. І, як завжди, він входить нечутно. Його руки обплітають мене і, обернувшись, я висну у нього на шиї. Його колючий светр! Його щетина! Його:
Крихітко, як я кохаю тебе!
Тільки в солодкому диму «лі»
По сходах на четвертий поверх, аби всю ніч спускатися нимиколо за колом, щоб було чим розважати себе до ранку.
Я ставлю на «двадцять».
Виграло «двадцять пять».
Я ставлю на «сім».
Виграло «дванадцять».
Я ставлю на «тридцять два».
Виграло «тридцять два». Вітаю.
До бару, аби покрутитися на стільцях і усміхнутися:
Нехай там буде лише сік.
Манго?
А парасольку залиште собі.
Танцювати, здіймаючи руки до блискучих куль під стелею. Вигукувати:
Хей! разом із юрбою.
Повернутися до столика і простогнати:
Води.
Ще один ковток із запітнілої чарки. І знову танцювати, піднявши руки до барвистого світла.
Ти хто?
Я тільки танцюю тут.
Хочеш поїхати до мене?
Ні-і.
А якщо повільний танець, опуститися на чиїсь груди.
Я ставлю на «двадцять сім».
Виграло «двадцять сім»човен і коса смерті. Я вітаю вас.
Щось іще?
Так, тільки тепер без соку.
Дим зеленого «лі» та білий кристал «ко». Я танцюю цілу ніч.
Розділ 4
А вранці хотілося спати.
Заспаною дівчинкою, що тримається за мамину руку:
Поквапся, бо спізнишся, я спускалася з пагорба.
Мені так хотілося спати. Палац потьмянів, і тепер тихий, безгомінний та чорний він стояв, заповнений примарами, і його розбиті вікна дивилися, ніби пусті очиці.
А Бойова Машина, Величезний Зламаний Робот, спав на постелі з жовтого листя просто біля стежки в парку, навколо палацу. Він усміхався, йому наснилися гарні сни.
Побачивши його, я зраділа, адже це був добрий знак.
Він такий милий. І тому я пройшла повз тихесенько, щоб не потривожити.
Спи, мій любий, я не заважатиму тобі.
А коли спустилася з пагорба, мене обступило місто.
Гррррр
Грррр-ахх
Геххх
Місто, що спало цілу ніч.
Я снідала у кавярні. Але дуже хотілося спати. І я сказала таксистові:
Ось гроші. Повозіть мене годину-другу.
Він не поспішав. Був мовчазним. Він прикрив мене своєю курткою і колисав.
Дві години у колисці заднього сидіння.
З кавовою цукеркою за щокою я попрощалася з ним і стала частиною міста, яке спало цілу ніч:
Гррррр
Грррр-ахх
Герхрхх
Ти безжальна, похмура вбивця!
Невже? Я миле і ласкаве щеня.
Тисволота!
Перепрошую, але я не знаю таких слів.
Типаскуда!
Та ну. Звичайно ж, ні.
Будинок Вітчима. Весь третій поверх.
Коли я прийшла сюди вперше, і він сказав: «Тепер ти житимеш тут», я раділа. Це було найкраще з того, що я знала. Це було тією самою зіркою, що першою спалахує в нічному небі.
Ти будеш нашою донею
Я стала їхньою долею. Беззубою і кульгавою долею.
Я вигадала імена всім камяним обличчям над вікнами:
Бо. Бу-у. Бум-бум.
З камяними воїнами було складніше, адже вони не мали облич. Точніше, мали одне обличчя на всіх.
Ти Бо?
Ні, Бум-Бум.
Ти Бу?
Ні, я Нартемарах.
Спочатку вони приходили і йшли разом з Вітчимом. А зі мною залишався тільки один. Хто? Я не знаю, адже в них не було облич.
А ще гувернантка
Ти звільнив И-И!
Я замкнула гувернантку в спальні, я пригостила Воїна ліками, що їх вживала моя названа мати, коли Вітчим забороняв їй ходити ночами.
Я наділа рюкзачок та пішла. І мій шлях розпочався з мармурових сходів цього будинку.
А в ліфті позолочені ручки і лава з підставкою для ніг. Він піднімається так повільно, що встигаєш сісти, насидітися й підвестися.
Скоро?
Лише другий поверх.
Згодом їх стало пятеро. Але я все одно пішла.
Точніше, я побігла, а вони гналися за мною та залишали відбитки ніг на асфальті й трощили стіни, коли наражалися на них.
Поверни гроші!
Повернися до батька!
Пятеро Камяних Воїнів. Тоді вони здавалися мені страшними.
Я прибігла до Пса.
Любий Песику, врятуй мене!
Він зачинив двері, і вони нічого не змогли вдіяти зі мною.
Але я вийшла на вулицю, і вони оточили мене.
Песику!
Він наблизився, діставши пістолет, і сказав:
Хто хоче вбити міліціонера при виконанні?