Коли мені було пять років
Пусте, сказала я, та, на протилежному краю площі.Кубло на даху
Сказавши після всього мені:
Ти надто юна.
Мені тоді було дванадцять. Може, яце справді я, коли памятаю того, хто мені про це сказав?
Бах! Бах! Бах!
Я справді бю дошкульно.
І моя кров така ж солона, як і в тієї, котра бачить мене моїми очима.
Я не могла відпустити її, адже мене послав Вітчим. Я не могла відпустити її, якщо Вітчим послав її.
Я мусила вбити себе.
Молодця, Вітчиме
Тож байдуже, котрая, та, що вирішила вбити янгола, чи та, що вирішила знищити тварюку. Знищити, знаючи, що загину сама.
І я кинулася до пістолета. А друга вхопила другий пістолет.
Ми були з нею такі схожі, що наші дві долі злилися в одну.
І я стрибнула їй назустріч, маючи намір натиснути на курок.
І та, з другого боку, теж приготувалася вбити мене.
Я підстрибнула, а мої білі крила підхопили мене. Вона стрибнула, і її
Я опустилася на землю:
Ти.
Ти повторила вона.
Ні,тепер я могла посміхнутися. Яце Крихітка, а тице тварюка.
І я подарувала їй кулю.
Бах!
Тепер я могла в неї стріляти, бо знала: вона неспроможна зробити те саме.
Бах!
Адже її крила були чорного кольору, отже
Непогано, сказав Вовк. Навіть дуже непогано
Розділ 21
Я можу привести мертвяків, сказала Мачуха.
Залиш їх для себе, мовив Вітчим.
Як знаєш, сказала вона.
Довгими сходами своєї неосяжної квартири. Крізь темінь у залах. Повз вежі. Крізь водоспад із темною водою. До свого кабінету, до магічних книг та оплавлених свічок.
Запалити їх, чорні з сірим полумям, і промовити Невимовне. Жахливе. Таке, від чого Світло болісно закриває очі.
Вітчим спроквола відчиняє вхід до пекла, щоб випустити почвар, які вціліли у Великій Війні.
Я наказую
Але йдуть лише демони, які випадково опинилися поряд.
Ще глибше, іще далі до пекла.
Я наказую
Пять Нічних Мисливців.
Ні.
Вітчим їх розкидав.
Він чекав появи служників, а Нічні Мисливці, які відчули кров, ніколи не повернуться назад.
Я наказую
Плоский двоголовий ящір. Крилатий скелет ледь-ледь почав вирощувати нові сухожилки.
Безгруда самиця з хвостом скорпіона.
І цаповидні вершники. Провісники Великого Зла.
ВІН тебе чекає.
Ні!
ВІН наказує прийти.
Ні! жахно сахаючись до колекції вівтарів, затоплених власною люттю орденів та сект.
НІ!!!
Перетворив ріки на полин та знищив мудрих старців і мешканців двох міст? спитав його Той, Що Сидить На Троні.
Вибач мені,скиглив Вітчим, лежачи перед НИМ понівеченою одноокою почварою.
Вибач!
Волочачи за собою шматки плоті. Гниючи живцем. Пересилюючи те, що називається Пекельний Біль.
Виють шакали і стогнуть гієни.
Я кликав тебе, мовив Той, Що Сидить На Троні.
Вибач!
Я посилав по тебе
Вибач!
Ти не послухав мене.
Пересохлі крила, недопалки свічок у порожніх очницях.
Ти
У кривавому тумані Пекла.
Я тві-і-ій ра-а-аб! скиглив Вітчим.
Ти?
А Пе-ек-ломі-ій ді-і-м-м-м!
Народжений Янголом, він, як і всі вони, сам обрав Зло.
І ти зна-а-аєш про це-е-е!
Вибач!!!
Чотири рази, мовив Той, Що Сидить На Троні.
Вибач!!!!!
Чотири рази ти все це робив.
Вибач!!!!!!!
Але тепер
Вибач!!!!!!!!!
Четверо забитих янголів. Їх знищив Вітчим. Чотириста тисяч мертвих янголів привязані до Пекельних Стовпів. Змеркле золото крил.
Котрі з нихтвої?
Оцей, сказав Вітчим.
Янгол зі стрілою в лобі.
Отой.
Янгол сивобородий з пісковим годинником.
Цей.
На диво прекрасна жінка-янгол, він розпинав її, регочучи, сорок віків тому.
Цей.
Янгол, котрий програв єдину з Восьми Війн.
Ти надто загулявся.
Я вбю її!
Ти відчуваєш свою силу?
Я знищу її!
Ти вирішив, що подужаєш, розважаючи її грою?
Вона буде пятою!
Чотири рази!
І Мачухакружляючи білим пилом пересохлої тліні, млосно лащиться до найнижчої приступки Трону, істота зі Світу Мертвяків, що Повернулися назад.
Ти
Він був тобі відданий, не підводячи очей. Не сміючи дивитися на НЬОГО.
Вибач йому, благала вона.
Він усе зробить, казала вона, і Він повільно Здіймав Руку.
Він знищить її!
Я завжди був тобі відданий!!!!!!!!!
Гаразд
Вітчим лежачи на підлозі у своєму кабінеті. Мачуха сидячи в його кріслі.
Келих із теплим вином.
Хочеш ковток?
А він іще не йме віри, що знову може дихати:
Я знищу її Я знищу її Я знищу
Певно, що так, сказала Мачуха. І я можу тобі чимось допомогти?
Так
Вони разом створили світ і разом привели його до Кінця
Вітер і чорні хмари, і девять почвар, що вийшли з них, вилискують шкірою та лащаться до нього.
Ще один Світ і новий Апокаліпсис.
Блискавиці та шалена зливаі ось уже двадцять три нові тварюки тицяються безликими мордами в його руки, сподіваючись скуштувати його крові.
Та ось іще один Кінець Світу. І нові почвари.
І ще раз
Ще раз
Ще
Тієї ночі, коли Мачуха волала на кладовищі під зливою, в грозу нескінченно миготіли громовиці
Розділ 22
Ти знаєш, що робити? спитав Вовк.
Здається, знаю, сказала Крихітка.
Метро. Електричка. Ліс.
Вони вийшли з електрички удвох: майор Конт і дівчина, яку звали Оля.
Олечко
Вони ще не наблизилися до будинку, як її величезний пес загарчав позад неї.
Ц-с-с, сказала Оля. Ходи до мене.
Вона попестила пса та пояснила йому:
Це Георгій, а майорові:А це Баксет, так познайомила їх.
Не кидай мене, сказала вона, коли він зупинився біля хвіртки. Ходімо до мене.
І він зостався. До вечора На цілу ніч Уперше повернувшись до себе лише через місяць.
Вечір. Ніч. Кілька місяців пролетіли, як три години того, що можна назвати щастям.
Вони не бачили одне одного вночі, тому витрачали всі свої дні на кохання.
Поспимо в електричці.
Поспимо у метро.
І не спали ні там, ні там.
Він уперше побачив її в окулярах. Вона вперше побачила його шрами. Вони мали чим поділитися. Вони мали про що розповісти одне одному, навіть коли говорили не про те, що стосувалося їх особисто.
Їхній пес, величезний кошлатий Баксет ніби відчував, що вони здатні наділити і його своєю любовю; він дедалі частіше спав у них в ногах та зустрічав їх, лежачи на порозі відчиненої веранди.
Вони пекли на вогні сосиски, збирали суниці тут-таки, поміж сосон, що росли у дворі
Інга.
Перше заклинання ще до того, як почули імена одне одного.
Магія? спитав Кіт. Крихітко.
Ну, лише раз, попросила я. Один-єдиний раз.
Заклинання зустрічі. Щоб вона могла піти до найпершого бару та зачекати, доки машина, в якій він повертався додому, зламається, та водій скаже йому:
Доведеться викликати буксир. А він не ловитиме таксі, а натомість поозирається та помітить світну вивіску генделика й вирішить туди зайти. Кивне до охоронця, що привітається з ним, гляне туди-сюди й сяде поруч із нею.
Інга, скаже вона через десять хвилин.
Олександр.
Упродовж перших трьох тижнів на його:
Я тебе кохаю, казати лишень:
Авжеж.
А потім, на його:
Ти кохаєш мене? відповісти:
Так.
І нарешті зважитися на зізнання:
Я тебе чекала все життя
Вам туди, мовила до дівчини зі стосиком яскравих буклетів у руках і показала на двері підїзду.
Дякую.
Добрий день, сказала вона, коли натисла на дзвоник його квартири. Ви дозволите?
Звісно, будь ласка, мовив святий Отець Є.Чим можу бути вам корисний?
Ось у чому річ. Якщо вас цікавить те, про що мовиться у Священних Книгах, то я можу розповісти вам про них, сказала баптистка, стоячи на порозі.
Спасіння душі? посміхнувся Отець Є.
Та коментарі до Біблії,кивнула дівчина.
Якщо ви дасте відповідь на одне запитання.
Прошу.
Зі скількох книг складається Біблія?
Здається, з двадцяти.
Заходьте, сказав Отець Є і впустив її до себе.
Блаженні ті, що вмерли, бо вони
Коли йому все-таки вдалося змусити її замовкнути, він довідався, що її звуть Ганна, що їй девятнадцять і що в інститут вона зможе повернутися лише через півроку, а поки що
І він узяв Біблію та почав їй читати. З першого вірша першої книги:
Спочатку було Слово
А потім підвів очі та посміхаючись запитав:
Їсти хочеш?
Хочу, сказала вона.
Ото й добре.
Непогано, мовив Вовк. Навіть дуже непогано
Розділ 23
А в Алекса була його маленька Продавщиця Любові. Й він був із нею щасливий.
Аж поки настав вечір.
І він залишився сам на сам із прикутим до стіни демоном та зрозумів, що втратив геть чисто все. Усе закінчилось, і якщо більше нічого не буде, то
Що ж, побачимо.
Він підвівся.
На вечерю в нього був сир. Він застебнув кобуру. Він вийшов з дому. Він поїхав у метро. Його доля дочекалася його, хоч він не сподівався зустрітися з нею.
Він притулився спиною до скляних дверей і читав газету. З чиєїсь згорнутої парасолі йому капало на черевики, то Алекс подумав: чи не час їх міняти, коли вони вже пропускають вологу?
І він прийшов у порожню квартиру з причепленими до лампи прозорими крилами.
Шкода, мовив він, побачивши, що тут нікого нема.
Чого тобі шкода? спитав майор Конт і посміхнувся до Інги, яка стояла поруч із ним.
Не жалкуй, сину мій, сказав Отець Є,бо жалість
То годі,відповів Алекс і посміхнувся до них усіх:На полювання?
Безперечно.
Отепер він теж був щасливий, адже для нього таке життянайкраще.
Розділ 24
Проведеш мене? спитала я.
Під землю? поцікавився Вовк.
До великих-великих пацюків.
Не хочу, сказав він.
Ну, то бодай до входу в метро
І ось у Місті, де я народилася, в Місті, в якому люди ні в що не вірять, поїзд метро, їдучи від колишнього «Л» до великого «К», зупинився на неіснуючій станціївона освітлюється стовпцями свічок, споруджена багато тисячоліть тому, оздоблена колонами зі стародавнім різьбленням, з незрячим черговим край платформи:
Пересадка
І дзеленькання дзвоника.
Пересадка, та:
Дзень-дзень-дзень-дзень!
Частина шоста«Крихітка та кінець світу»
Дзень-дзень-дзень-дзень!
Вітаю, я стояла позад нього.
Тож він озирнувся.
Здорова будь.
Сліпий Черговий по Станції.
Мені треба їхати.
Ось твій поїзд, він кивнув на відчинені двері.
Дякую.
Зі склянкою чаю з гримкотливою ложечкою. Крізь тунелі, під мостами підземних річок, повз перекриті занедбані шахти.
Мимо військових із підземних баз:
Егей, Крихітко!
Мимо шахтарів, котрі світили мені лампочками касок:
Привіт!
Мимо безгубих горгуль, котрі проте мені радо всміхалися:
Ми раді! Ми дуже раді!
Мимо камінних монолітів, мимо руїн та мохів.
Станція Ман.
Станція Маніпого.
Наступна зупинка Гаййя.
Вихід через двері праворуч.
Станція Людино-Пацюків.
Маленький янгол
Людино-Пацюк
Ти вбила їх?
Так
Усіх?
Усіх, до ноги. Навіть ту, котра обернулася мною.
Кинути йому до ніг голови тварюк чи показати йому мою книгу? Картинку «Крихітка знищує останню почвару»
Що тобі подарувати на згадку?
Олівець, щоб, сівши у вагон, помахати їм рукою, а потім провести на аркуші лінію:
Шшшииих.
Просто лінію «_____________».
Що закреслила б: «тварюки, демони, людино-пацюки».
Натомість прочитати:
Мисливці вісім. Ожилі мертвяки.
Розділ 1
А потім стояти під відкритим люком і дивитись у небо, намагатися побачити зірки.
Адже це, як у колодязі. А з будь-якого колодязя можна побачити зірки. Навіть удень
Підійматися, ступаючи скобами сходів. Чути віддалений вуличний гамір, а потім, опинившись на маленькій тихій вуличці, озирнутись на вищання гальм і злетіти в повітря від удару капотом.
Бббааах!
Удар і вищання гальм.
Мисливці вісім?
Яку відповідь можна почути на дні колодязя із назвою «чорнота»?
Крихітка загубила сама себе.
Це мисливці?
Я впала, мов соломяний манекен, без почуттів і думок. Окрім однієї:
Це мисливці вісім?
Удар і політ.
Агов, де ти, Крихітко?
Її нема.
Є лише безтямний манекен.
Пітні долоні, гарячково-хворобливі очі,він затягне мене до свого пожмаканого від ста таких ударів авта й пожене геть із міста.
Це мисливці вісім?
Ні. Крихітко, це Убивець Жінок.
Розділ 2
Сьогодні свято.
Я лежала звязаною на траві, а він утикав довкола мене свічки для торта.
Сьогодні в нас урочистості.
Відпусти мене.
Може, й відпущу, озвався чоловік, стоячи навпочіпки. На честь свята, він підправив свічку. А може, й ні. Бо ж сьогодні моє свято, а не твоє.
Свято?
Сто перша дівчина.
Нескінченний коридор тоненьких кісток. Замурованих у стіни скелетів.
Це ті, кого він убив.
Він креснув сірником, але я загасила його.
Відпусти мене.
Ні.
Він запалив сірника:
Черк.
Фу, загасила й цього.
Лясь, він дав мені ляпаса.
Відпусти мене.
Черк Черк
Я це все вже бачила. Відпусти.
Черк Черк Сірник не загорявся.
На верхівці пагорба. За Місто, що потопало у вечірньому тумані.
Черк.
Свято.
Черк. Черк.
Сірник загорівся
З гуркотом. Стіною всепоглинаючого вогню
Який згубив усе довкіл
Черк. І велетенський ядерний гриб постав у центрі Мого Міста.
Ні
Випаровуючи темінь повітря, змітаючи будинки, випалюючи все.
БУ-БУ-БУ, набуваючи сили й потуги, БУ-БУ-БУ щоб вихлюпнутися потім у тотальне знищення, БББУХХХ! вогненний вітер, УУ-УХХХХХХ! руйнуючи будинки, ХХХХХХ!!!
Ні!!!
ХХХХХХ!!! нескінченне згарище.
ХХХХХХ!!! випалюючи небо
ХХХХХХ!!! до чорноти космосу
ХХХХХХ!!! випікаючи зорі та сонце
ХХХХХХ!!! залишаючи по собі порожнечу
ХХХХХХ!!! та радіоактивний пил.
БУ-БУ-БУ-БББУХХХ-ХХХХХХ!
Усе згоріло. Все-все.
Загасивши свічки, перетворивши пагорб на купу піску, а містона випалені жовті руїни.
Обгорілий труп поряд зі мною.
Згорілі на моїх руках мотузки.
Оплавлені чашечки з-під свічок для торта.
І всепісля єдиного «черк».
Та ні,почула я голос. Не через те.
А що це?
Кінець Світу.
Справжній?
Для цього світутак.
І весь світ загинув?
Цей? Увесь. Від скляної межі небокраю до скляного безмежжя зірок.
Привітання від Вітчима?
Вгадала, на мене дивився Пелехатий Диявол. Тобі допомогти підвестися?
Розділ З
Таксист із пекла
Він приїхав до мене на таксі. Він знайшов це таксі серед розвалин спаленого безліч років тому міста. Шурхають дротом колеса, поржавілі крила, тьмяна фарба «телефонуйте нам» та номер телефону, якого давно немає: «098698768-7».
Куди ти мене везеш?
До Міста.
До ожилих мертвяків?
До Мисливців вісім.
А хіба хтось вижив там?!
Крихітко! він реготав.
Крихітко! Кіт був здивований.
Отож
Я згадала.
Вибач, Котику.
Вибачитись і перед Дияволом? Але ж він, коли знайомився, навіть не назвав свого імені. Ну, оце вжені.
А втім, я сказала йому:
Дякую, коли він довіз мене до зруйнованих вулиць околиці.
Чотирнадцять двадцять сім.
Що це?
Жарт.
«14.27»цифри на оплавленому вибухом табло.
Теперу будь-який кінець Міста, яке не Пережило Великого Вибуху лише «чотирнадцять двадцять сім».