Що зробити для вас?
Зроби світ таким, яким він був.
Не можу.
Не можеш.
Місто Магеддо зруйноване.
Але ж біля нього залишилася гора.
Ви підете зі мною в Долину до підніжжя Цієї Гори.
Ні.
Ото ж бо й воно, що «майже». Тому-то я знову пішла.
Через зруйноване Місто. Від вогнища до вогнища. Через Місто, яке не Витримало Великого Вибуху.
Наразившись на дріт:
Дзень!
Потираючи забите коліно:
Дзень! Дзень! Дзень!
На невидимий дріт через суцільну пітьму. Примусивши дзеленчати почеплені на нього консервні бляшанки.
Розділ 17
Дзень! Дзень! Дзень!
Як болить.
Дзень! Дзень! Дзень!
І побачити покинуте людське селище.
«Будь обережний, мандрівцю. Бо ж коли ти читаєш ці слова, нас уже немає. Якщо ти читаєш ці слова, то нас понищили Мовчуни. Але якщо ти читаєш ці слова, отже, боятися тобі нічогоще не дуже темно задля того, щоб Мовчуни по тебе прийшли».
Мовчуни?
Я озирнулася. Побачила щойно покинуте селище, обгороджене стінами трьох розвалених будинків.
Мовчуни?
За мить до темряви.
Мовчуни.
Я чула, як вони простували до мене по камінню.
Егей, вітаю.
Вони не обізвалися.
ЯКрихітка.
Вони оточили мене.
Ви не підкажете мені?
Бо сказав один.
Г простогнав другий.
Онь вимовив третій. Ледве-ледве. Насилу. Через біль роздертих губів.
Що «вогонь»?
Ммммм
Ммммммм вони вже не могли говорити.
Мммммммм надто з великим болем давались їм ці слова.
Здоровенні. Обпалені Вибухом. Вони сказали мені:
ВОГОНЬ
Розділ 18
Троє здоровенних чоловіківтри великі рани. Вони мали просто неймовірну силу. Три майже людини.
ВОГОНЬ
Команда починати стрелянину? Почни перша, щоб ми могли вбити тебе?
Скількох вони вбили, не знаючи спокою через сповнені болю ночі. Крокуючі на Вогонь. Мовчуни. Обпалені Вибухом. Благаючи мене про вогонь.
Мирне поселення, селище людей, котрі вирішили захищати себе, вимушені ночувати на руйновищі гробарі,всі, хто траплявся їм на шляху.
Пятеро Гробарів сидять біля багаття на зібраних по руїнах меблях, сидять на принесених до вогню диванах із тих самих руйновищ.
Ммммм і кроки по камінню.
І Гробарі починають стріляти по Мовчунах, що йдуть до них. Ненависно. Бачачи, як кулі врізаються в Мовчунів та вилітають із протилежного бокусухі, без бульбашок крові.
ВО
Грох! Грох! Грох!
ГО
Не відчуваючи болю. Що той опік від приставленого до грудей пістолета порівняно з опіком від Великого Вибуху? Покласти руку на голову та зламати карк.
НЬ
Ммммммм
Я дивилася на них.
Я розуміювони не були злом.
Мммм на них не було Вітчимового карбу. Не він укладав ненависть у їхній обпалений Вибухом мозок.
І вбивали вони не тому, що хотілося вбивати. Убивство як відповідь на постріл. На вигук ненависті:
Мовчуни!
Вони просто приходили до селищ, таборів та стоянок, а їх зустрічали кулеметним вогнем.
Хіба могли вони діяти інакше?
Мовчуни та Мерці-Сторожа біля воріт Мачухиного замку.
Во
Г-г-г
Ммммммм
І договорити за того, котрий не зумів пересилити на видихові біль:
Онь
Непорушно стоять мерці. Вони вбачають у Мовчунах таких самих мерців, як самі.
Вогонь
Але мерці не можуть вимовити ані звуку. Такими їх зробила моя Названа Мати.
Вогонь
Жахи нічних руйновищ.
«якщо вже стемніло, то Мовчуни прийдуть по тебе»
Але ж у мене в руках немає нічого, сказала я. Маленький заштрик болю.
Ходімо, я стала на дріт, і консервні бляшанки дзенькнули:
Дзень.
Повільний рух підборіддя з боку в бік:
Ні.
Там нікого нема
Вони знали. Вони самі знищили мешканців цього селища. Тих, до кого прийшли. Тих, котрі першими почали в них стріляти.
Тоді зачекайте мене.
Я обійшла селище.
Могили із увіткнутими в узголівї гвинтівками. Мовчуни без жодного слова вирішили поховати тих, котрі прагнули їх убити.
Я повернулася з оберемком дров.
Ммммм дивлячись, як я склала оцупки та підпалила їх.
Во
Го
Нь
Я розпалила багаття, і вониті, котрі впродовж багатьох років тяглися до світла, пішли, щоб повернутися. З ковдрами та кухлями.
Я можу приготувати вам какао, до Мовчунів довкола багаття.
Мммммм надто пекучий біль. Але підіймати кухлі до рота і вдавати, що пєш. Сидячи коло багаття.
Адже вони приходили лише задля того, аби розіслати свої ковдри біля чийогось вогню, аби просто підійняти кухоль
Згадка про минуле життя. Остання згадка, збережена випаленим мозком
Розділ 19
А тепер ще й Обпалені Вибухом.
То й що? Вибух обпік, але не вбив їх.
Але ж вони просто зомбі.
Ні!
Світ, вигаданий Вітчимом. Осквернителі Могил, Зомбі, Волаючі в Темряві
Вибирай, яких хочеш, сказав він.
Кожний із них буде твоїм, реготала моя Названа Мати.
Як багато їх вижило Наприкінці Світу, веселився Вітчим.
А тобі казали, що мало хто вціліє!
Сто пятдесят вісім тисяч і скільки там іще?!
Авжеж, сказала я. І я їх знайшла.
Не всіх. Дещицю з тих, хто зумів пережити Кінець Світу. І по-справжньому залишитися тим, ким вони були до того.
Адже саме їм Було Обіцяно. І саме їх я шукала. І саме їх я знайшла.
Розділ 20
Вітчим упав на підлогу, і вхід до Пекла зачинився.
Я убю її! Я убю її! Я убю її
Він підхопився.
Я це зроблю! Я убю її! в його очах спалахували червоні відблиски пекельних вогнищ.
Гробарі!
Але я відійшла вже надто далеко, їм уже годі було мене відшукати.
Збирачі через Ет, він лише махнув рукою.
Тварюки!
Сотня почвар кинулася через руїни, вдихаючи мої сліди.
Ні! його обличчя обернулося на морду чудовиська.
Залізні люди зі своїми величезними кулеметами захистили мене від тварюк, перетворивши їх на пульсуючі, смолисті клапті розірваного на шматки зла.
Хто? спитала сторожа біля воріт Замка.
Помах рукий вони осипалися попелом.
Я потребую твоєї допомоги!
Авжеж, сказала Мачуха. Що я можу для тебе зробити?
Мертвяки
Ну?
Він поглянув на зомбі, які вовтузилися біля конвеєра. На кавалки мертвої плоті, що повільно їхали на ньому.
Наказати, щоб дали тобі фартух? спитала Мачуха.
Так.
А через хвилинку, стоячи біля цинкового столу:
Тулуб.
Зомбі підтягли до нього плечі та стегна.
Руки. Не ці! Оті!
Жилаві руки борця.
Голову.
Він зшивав мерця з різних частин, закладаючи в нього Зло ще до того, як зробив останній шов на грудях.
А по всьому томувеличезна доза чистого протеїну! Три десятки найбільших шприців, щоб мертвий зробився горою напружених мязів!
Підводься.
Який жах, посміхнулася Мачуха.
Твоя правда, озвався Вітчим, зминаючи та калічачи ударом лице мертвяка.
Так ліпше.
Хапай їх, наказав Вітчим, і створений ним накинувся на чотирьох зомбі, що стояли під стіною.
И-и-и-а, і він роздер їх.
Додаси трохи спритності, та й Вітчим нарешті посміхнуся.
Цікаво, промовила Мачуха. Як його називатиме Крихітка?
Їх, уточнив Вітчим.
Їх, погодилася моя Названа Мати.
Вона не встигне дати їм імена.
Ти певен?
Дай-но сюди, сказав Вітчим і взяв у охоронця гвинтівку. Дивись, і він вистрілив у створеного ним монстра.
Та-ак, стиха мовила Мачуха і повторила ще тихіше:Та-ак
Три дні він не відходив від столу, створюючи дедалі жахливіших Звісно, я тоді не знала, як мені їх називати.
Частина сьома«Крихітка та кінець світу-2»
Три дороги. Три наступні кроки: вдарити ногою по каменю так, щоб він полетів та врізався в бляшану вивіску «ВСЕ ДЛЯ ДОМАШНІХ УЛЮБЛЕНЦІВ», нахилитися та попестити квітку; дістати пачку сигарет, відламати шматочок та скурити його.
Ударити ногою по каменю.
Брринь-дзинь! задеренчало, зірвався цвях, упала вивіска.
Так розважається Крихітка. Крихітка вийшла погуляти.
Нахилитися до квітки. Найперша квітка в цьому світі. Дрібнесенька, з пелюстками-кульками та глицею листям.
Розламати сигаретку, закурити й сказати:
Дорога далека. Дорога дуже важка. Але я згодна. Я вирушаю.
Розділ 1
Здоровенні чудовиська Як Мені їх Називати мчали на своїх величезних машинах по руйновищу. На розвалених будинках їх підкидало аж до неба, й обмотані ланцюгами колеса здіймали фонтани із цегли. Ревучи зірваними випускними трубами, вони мчали півколом найжахливішої вовчої зграї.
Рушайте, сказав мій вітчим.
Це він майстрував їх упродовж скількох днів.
Безліч здоровенних чудовиськ.
Ми зараз влаштуємо полювання!
Але я не тікатиму.
Від демонів не втечеш, хоч би який вигляд вони мали. Тим паче від демонів на величезних потворних машинах із потворною зброєю в руках.
Угу-гу-гу-гууу!!! ревуть мотори.
Підскік на купі каміння. Тривалий політ дугою, падіння на всі колеса, яке знов підкидає вгору.
Здоровенні руки стискають труби та балки Чудовиськ-Машин. Бандани. Татуювання на лицях, обернених навпаки.
І жодного слова.
Лише втягування повітря та мотання головою:
«Вона там. Звідти чутно її запах».
Кивок головою:
«Туди».
Чорні нитки на рубцях.
Хот трек, Шуша! з магнітофонів, якби вони слухали музику. Муві, бебі! Лізі, бебі! Донт край, бебі! Гей!
Угу-гуг-гу-гууу!!!
Угу-гу-гу-гу-гу-гуг!!!
Угу-гу-гуг-гуг-гуг-гуг!!!
Ще трохи
Зненацька лагідний жіночий голос:
Обережно.
Голос дитяти, яке вибралося на уламок плити:
Дивися!
І чоловічий голос:
А хто розповість мені віршика?
Угуг-гуг-гуг-гуг-гуг!
Ближче! Ближче! Та ближче!
А я стою посеред вулиці: неподалік від люка. Розплавлений Вибухом, він наполовину стік у криницю. Мить тому я сказала:
Чекатиму вас тут.
Діставши пістолет і затиснувши його в руці:
Ось так
Віршика, мовило дитя.
Його батьки вмостилися поруч, аби послухати.
Наче до них не долітає:
Угуг-гуг-гуг-гуг-гуг!
Що ж мені з вами робити? я заховала пістолет.
Ухиляючись від першої машини, відштовхуюся від перевернутої брівки та вистрибую в порожнечу вікна.
Переверт. Приземлення на рівні. Та, щоб не налякати їх:
Вітаю.
Драстуйте, сказав чоловік.
Жінка посміхнулась до мене.
А дитя сказало:
А я тебе знаю.
Як повторення шостого дня. Довічним вигнанням із Раю. Щоб знайти новий Рай, де буде місце лише для нього та для неї.
Люди з пустими руками посеред випалено-жовтих руїн.
Вони зуміли залишитися щасливими. Вони були щасливі настільки, що тут не чулося гуркотіння з усіх боків:
Угуг-гуг-гуг-гуг-гуг!
Тут навіть світило світло. Лагідне й сонячне.
Жовтого. Золотого. Сяючого на сонці бурштину. Горіхового листя, що літає в небі! Світло вітрини нічної кавярні, де сидять, тримаючись за руки, пари закоханих. Мільйони свічок вівтаря. Сухі позлітки на банях Храму Любові. Сяйво величного золотого хреста. Воно зігріває все навкруги ніжним теплом чистоти й умиротворення.
Адже цілком байдуже, де починати.
Ви заблукали? спитав чоловік.
А я ж прийшла їх порятувати.
Ви зостались одна?
Я завмерла, вичікуючи, що Машина-чудовисько ось-ось пробє стіну позад мене.
Ви можете піти з нами.
Не бійтеся, вас там ніхто не скривдить.
І їхній малюк дав мені руку:
Ходімо?
Розділ 2
То й що? спитався Вітчим.
Вона щезла в стіні.
То пробили б стіну!
Неможливо, вони намагалися це зробити, але занапастили дві машини із восьми
Вас налякали мутанти? спитав мене Той, Котрий Почав Усе Спочатку.
Мутанти? Ну, звісно ж, зрозуміла я.
Гаразд, сказав до створених власноруч мутантів Вітчим. Йдіть, і пішов до своїх покоїв.
До своєї квартири, що була така ж, як і колись. Лезом по руцікілька крапель крові на підлогу. І дві великі почвари. Вони виступили з пітьми. Вони тремтять від нетерпіння.
Лише піти та подивитися. Лише подивитися і повернутися. Зрозуміло.
Стиха:
Гррррррр.
Нумо ж, я чекаю.
Розділ З
Увечері Мачуха надіслала Вітчимові оживленого мертвяка.
«Сподіваюся, вечеря припаде тобі до смаку, червоне чорнило, мякий пергамент переданого з ним листа. Бережи себе. Не забувай, що в тебе є я. Твоя Л».
Вільний, сказав Вітчим мертвякові, коли той поставив останній судок.
Але мертвяк не ворухнувся.
Якісь проблеми? спитав мій Названий Батько.
Навіщо ви оживили мене?
Що?! Мертвяк заговорив?! Та ще й задає питання?!
Що ти сказав?!
Я не хочу служити вам.
Не хочеш?!
На додачуще й оживлений мертвяк.
Відпустіть мене.
Звісно, ошкірився Вітчим. Священне право вибору. Він обернув мерця на пилюку.
Одним помахом руки.
I скривившись:
«Кепська прикмета. До чого ж кепська прикмета».
«Дитинко моя, писав він, поки ще не пізно зробити твою смерть легкою та безболісною, отямся. Прийди до мене та помри, як належить янголовісумирно і тихо».
Я переглянула листа. «Не змушуй мене» ніде не було. Дивно.
На другому аркуші:
«Ми з твоєю Матінкою не хочемо завдати тобі лиха. Тому сподіваємося, що ти повернешся сама».
На третьому аркуші:
«До чого така обережність? Навіщо ховатися? Де ти можеш заховатися від мене в тому Світі, що побудований за моїми кресленнями?»
Четвертий аркуш закінчувався словами:
«Не сміши нас».
А пятий, розірваний посередині, починався:
«Та подумай про ті сто пятдесят тисяч. А втім, я все одно їх знищу».
Лист? спитав мене Той, Котрий Почав Усе Спочатку.
Так, сказала я та й зібгала аркуші в руці.
І що пишуть?
Такий нерозбірливий почерк.
Жмут паперу впав на землю та вмить зробився випалено-жовтим.
Подарунок для Гробаря.
А що в тебе є?
Лист.
Покажи, і спроквола ворушить губами:«Дитинко моя, поки ще не»
А що означає «Дитинко»?
Розділ 4
Ми простували крізь світло. Крізь світло до світла. До того самого Світла кохання.
Поселення. Місто Перших Живих, котрих я зустріла у Місті Мертвих.
Лише невелика частка тих, які не сподівались Обіцяного, але одержали все.
Драстуйте, вони зустрічали мене, повиходивши зі своїх обвитих виноградом осель. Барвисті віконниці, білі стіни, світлі строї. І трава. Всюди трава. Тонкі шовковисті стебла між плитами та камінням бруківки. На очищеній від битої цегли землі. Перші деревця, перший урожай з маленьких грядок. Великі добрі пси та багато усмішок.
Драстуйте.
До будиночка Тих, Котрі Усе Починали.
Скинути куртку, вмитися прозорою водою, скуштувати свіжого хліба.
От бачите. Ніхто вас тут не скривдить.
Добро та любов. Світло.
Я можу вам допомогти?
Чим?
Грядки полито. Відра наповнено водою. Вінки виплетено. Хлібини витягнуто з печі.
Можливо
Ми стояли край берега очищеної від камяних стін річки, біля піщаної обмілини, неподалік від човна, що загруз у піску.
Куди нам плисти?
Ще тут слід поприбирати.
Перетворити руїни на храми та будинки нового міста.
Посадити силу-силенну квітів.
Було обіцяно Рай. Вони одержали Рай. Але те, яким йому бути, залежить лише від них.
Твоя куртка.
А що?
У неї на спині написано: «Крихітка».
Це погано?
Та ні,посміхнувся він.
А його жінка сказала:
Ми теж дещо про неї чули. Ти маєш право бути схожою на неї.
Зненацька малесенький вибух у червоно-чорному небісонячний полиск та білі хмарини.
На мить.
Добра прикмета.
Дуже добра.
Розділ 5
Навіть не замислюються над тим, що вони відбудовують рай. Просто живуть так, щоб не було приводу не посміхатися.