До любові, з любовю та в любові.
Біля тихого джерельця:
Ми тут живемо.
Коли ми сюди прийшли, тут було саме каміння.
Колись, як ми знайшли одне одного
Я слухала їх.
Ще тоді, коли квіти й трави були мертві
Я слухала їх та посміхалася.
Тільки б вони не сказали:
Залишайся з нами.
Чому?
Ми відбудуємо світ. Ми зробимо його чистим і ясним.
Я намагатимусь. Я буду не гірша від них. Моя куртка потреться об каміння, коли ми розбиратимемо завали. Мої черевики порвуться. Я викину пістолет на купу старого мотлоху.
А далі що? У цьому справді чудовому світі?
У кожного з них є Вона. В кожної з них є Він. Їхнє кохання дає життя новим їй та Йому, щоб вони могли зустрітися та покохати. Адже найперший світ було створено саме задля любові.
Для Любові, в Любові та з Любовю.
Вовче, давай залишимося тут.
Так? він зупиниться в кінці вулички білих будиночків. Там квітують пагорби, а тампорослі вереском гори?
Він навіть бровою не поворухне.
Я сказала дурницю?
Ні.
Просто янгол, котрий залишився з людьми, сам стає людиною. І коли приходить Зло, він може захистити від нього інших.
Тож Вовк навіть не наважиться сказати мені:
Колись потім
Адже Війна, в якій ми стали на бік Світла, нескінченна.
Ніхто не приводить тебе до Світла.
Ніхто не покладе тобі руки на лоба й не скаже:
Дивись, і ти побачиш Божий Образ.
Тебе примусять, розкинувши руки, мов хрест. Тобі подарують канчук, щоб ти виганяв із себе демонів. На тобі можуть випалити тавро й утаємничити в орден чи секту.
Але ти сам обираєш, по який бік стати.
Я хотіла сказати «раз і назавжди». Але життя таке складне. В житті все значно складніше.
Як Алекс та Інга?
А як Цвинтарний Сторож?
А як маленька людина у своєму маленькому світі,вона щоранку знаходить собі янгола?
Кожного ранку брати до рук меч і казати Злу:
Поки настане вечір, мине ціле життя. Отож побачимо, як ми зуміємо прожити його.
Розділ 6
Дивися, огорожа з двома кроликами.
Ходімо, усім поселенням випускати в річку дві сріблясті рибинки.
Обережно, біля трьох переплетених соломинок майбутнього кубельця.
І щаслива вечеря з добрим і тихим:
Дякуємо тобі,Тому, Хто Завжди їх Чує.
І Зло нічого не могло вдіяти з ними. Всемогутнє Зло безсиле перед Істинним Світлом.
Розділ 7
А ввечері в їхньому поселенні засвітилися лампи. Сотні апельсинового-жовтих кульок.
І два перші світлячки цього світу сіли на листочок. І відображення їхнє показалось у краплинах першої роси.
Розділ 8
Увечері вони повели мене у свій Спільний Дім. Будинок зі світлого каменю. Довгі столи, побіля них лави, сцена з піднятою завісою.
Вони збиралися тут кожного вечора. Вони знали, що робитимуть вечорами.
Жінка підійшла до краю сцени.
Наші малята, сказала вона, підготували для вас виставу. Тож вони покажуть її.
Радісні оплески.
Просимо.
Завіса розсунулась, і я побачила зображену на картоні нічну вулицю, паперове листя на мальованій бруківці, а ще хлопчика та дівчинку. Дівчинку, одягнену в те, що мало зображувати шкіряночку, а хлопчикав білому, з німбом на дротикові та змайстрованими з цигаркового паперу крильми за спиною.
Вона була маленьким Янголом.
Янголом Світлої Любові.
Вона допомагала подорожнім та оберігала сон дітей.
Її звали Крихітка.
Крихітка та її Великі друзі.
Вовк, Доберман і Лев.
Малюк, що зображував Кота. Малюк в образі Вовка, і малесенька дівчинка, що дуже серйозно намагалася показати, яким старанним янголом я була.
Подобається? тихо спитав чоловік, який сидів поруч.
Я згідливо кивнула і підвелася.
Щось не так?
Пробачте.
Вам не сподобалося?
Я скоро повернуся.
Я вийшла на вулицю й кинулась по ній бігцем. До околиці міста, до руйновищ. На оте, що тихо-тихо:
Гррррр
Вітчимові тварюки. Дві з них обережно роздирають кігтями прозору межу. Кордон цього світу.
Стійте! я вихопила пістолет.
Але у відповідь лише:
Гррррр!!!
Бах! я стрельнула не зупиняючись.
Бах! Бах!
Але тварюка вхопила зубами видерту з кордону стрічку.
Бах!
І я вбила її.
Але тим часом друга тварюка схопила в пащу стрічку межі.
Бах! я промахнулася.
Ммммм.
Митьі вона зникла в пітьмі.
Кінець. Невдовзі Вітчимові мутанти будуть тут.
«Щодо тих ста п`ятидесяти Я все одно знищу їх». А всечерез єдиний невдалий постріл.
Котику, я піду до нього.
Ні,сказав мудрий Кіт.
Котику, я не хочу, щоб вони загинули.
Він промовчав.
Хай краще Вітчим убє мене.
Ти янгол, промовив Кіт.
Саме так!
А коли це так, то захисти їх.
Захистити їх
Я стала у дверях їхнього Спільного Дому:
І прийшли Дикі Пси, виголошував, стоячи край сцени, малюк. Їхні пащі вкрилися піною. Дикі-дикі Пси
Я пішла геть.
Мутанти, дитинко. Тепер великі та люті мутанти.
Я покинула Перше Місто Живих, певна, що мутанти в ньому не зявлятимуться Чи довго? Цього я не знала.
Тому мені слід було якомога швидше повертатися.
Розділ 9
Як звали ту руду дівчинку? Лола чи Лулу?
Я все одно бігаю прудкіше за неї.
Я бігла через нічні руїни. Цілісіньку ніч.
Грррр! безлика тварюка за кимось полює.
Перестрибнути її. На стіну. А коли вона стрибне слідом, зірватися вниз, щезнути в непроникливій пітьмі балкона, зачаїтися між двома вцілілими химерами того самого будинку, до якого мене колись привів мій Названий Батько:
Тепер ти житимеш тут
Здоров, Бу-у, здоров, Боба.
Здрастуй, маленька Валькіріє.
Стрибнути, відштовхнутися від спини тварюки, що обнюхує мої сліди, та помчати далі.
Бігти аж до світанку.
А втім, ні. Лулу та Лола не були руді. Вони були вогненно-червоні. Як оці очі
Вискочити на перила. З Верхнього Міста в Нижнє.
Підківки по металу:
Вжик-вжик-вжик-вжик! І сніп сліпучих іскор.
Зістрибнути й побачити очі, що світяться червоним.
Ти хто?
Я теж тебе не знаю, Тому, Хто Ховається в Пітьмі.Ти такий сильний? і показати йому свій пістолет.
Добрий-добренний Пес.
Лютий-прелютий Вовк.
Мудрий, жах, який мудрий Кіт.
І, звісно ж, З.Ч.
Кого я могла попросити «допоможіть мені» тут? У світі мого Вітчима?
Це мій Вітчим, і ніхто, крім мене
Адже це не дитяча забаганка.
Бігти й нікуди не звертати. Бампером, капотом, дахом, неначе сходами. Упасти й прослизнути під днищем сміттєвоза, який став поперек вулиці.
Просто до багаття Мовчунів.
До
Усе гаразд, сказала я.
Ро
Не треба мене проводжати.
Кілька метрів задки, щоб помахати їм рукою.
Мимо закляклого на роздоріжжі Поліційного Штурмовика, що засліпив мене.
ЗУПИНІТЬСЯ.
Я не можу.
ЗУПИНІТЬСЯ ТА ПІДНІМІТЬ РУКИ.
Я повернуся. Слово честі, повернуся.
Намагається наздогнати мене, але не рухається з місця.
ГАРАЗД. МОЖЕТЕ БІГТИ ДАЛІ
Вітчим пошле Мутантів.
Вони прийдуть у Поселення Білих Будинків.
Я повернуся туди, але там уже більше нікого не
Мерщій!
Іще швидше!
Нікуди не звертаючи.
Сходами нагору. Підвісним мостом над майданом. Над самим проваллям метро, що стало другим колом пекла.
Вибиваючи замкнені двері. Через прохідне дворище.
Лічильник Гейгера памятаєш?
Він тут вибухнув би.
Краєчком величезної прірви. Мимо будинків, що оточили її, гігантську площу. Точніше сказати, те, що від неї залишилося.
У садок, де повно рослин-мутантів.
На добраніч.
Квітка розмовляє? Квітка завбільшки з двоповерховий автобус?
Ходи до мене.
Авжеж.
Ходи до мене.
Уже йду.
Світіння в темряві крапель її отруйного соку. Її липучий мязистий язик.
Ходи до мене.
Та скільки ж вас тут?!
Ходи-но.
Підійди ближче.
Повз вуличну кавярню. Столики поміж двох ліній розвалин. У кавярні повно веселих демонів.
Повз Мачуху, вона сидить до мене спиною, за столиком, серед своїх мертвяків.
Повз Вітчима, котрий підійшов до вікна.
Мимо його усмішки:
Давай-давай, Крихітко, давай.
Вітчим затис у руці принесений йому тварюкою клаптик межі.
Тільки й того, що провести по ній довгим нігтем і загасити її світло. Та, повернувшись до головного мутанта:Накажи своїм, щоб зібралися. Незабаром вирушатимете.
Я бігла цілісіньку ніч. Через «по», мимо «під», біля «у». Залишаючи позаду квартал за кварталом.
Розділ 10
Щоб знищити Місто, треба всього пять бомб.
Пять? Вистачить і трьох.
Трито й три.
Чудові хлопці у військовій формі.
Та ще по периметру.
Скільки?
Штук шість.
Щоб уже нікого не лишилося.
Дорога уперлась у величезну прірву, а за нею тягся той самий обпалений степ.
Я бігла тим степом, вигнутим по небокраю.
Я летіла до пагорбів, сподівалась побачити за ними.
Я вихопилася на пагорб та побачила те, що хотілатабун старих ваговиків та їхніх Пастухів, котрі опиралися на свої вогнемети.
Здоровенні ваговики пожирали асфальт, спроквола ворушачи щелепами.
Хрум, хрум, хрум, метр за метром, як колись тисячі кілометрів доріг.
Пастухи динозаврів, пастухи мамонтів, пастухи старих ваговиків.
Маленькою дівчинкою з поселення, що принесла мед, молоко та спечений уранці хліб? спитав мене Пастух.
Крихіткою, котра шукає свою подругу.
Угу, сказав мені Пастух.
То як вона?
Та непогано, відповів той.
Де вона?
Біля водопою, коло вивернутого бака заправки повільно пє каламутний та гіркий бензин.
Я зачекаю її?
Ні,відказав Пастух. Он вона
І я погукала:
Машинко!
І вона стала на пагорбі, завмерла й примружила фари, а далі повільно рулила до мене. Мов нескорена хижачка, мов сторожовий пес табуна ваговиків. Сама знайшла пастухів, сама лишилася коло них і тепер сама вирішує, чи бути з ними й надалі.
Машинко, вона зупинилася поряд зі мною.
Здрастуй, дівчинко.
Я прийшла по тебе.
Я мала надію, що ти згадаєш.
Ти мені потрібна.
Я знаю, нарешті вона посміхнулася, підморгнула до мене й показала правий бік. Там глибоким слідом від кігтів було написано: «Крихітка».
Дякую, сказала я.
Рушайте, наказав Мутантам мій Вітчим.
Мутанти? перепитала Машинка. Який дивний світ.
Мутанти на своїх величезних Машинах-Чудовиськах.
Машини-Чудовиська?
Я посміхнулася.
Та ні,сказала Машинка. я не шукатиму серед них нареченого.
Мутанти їдуть нищити поселення з Білого Каменю. Крихітка їде, щоб не дати їм це зробити.
Захистити їх, сказав Кіт.
Я спробую.
Знищіть їх, наказав Вітчим. Усіх. До ноги.
Розділ 11
Таточку.
Татуську.
Мій най-най Названий Вітчим.
Йому наказано знищити тебе.
Що ж, нехай, сказала я.
Це серйозно, Крихітко, промовив Кіт. Кінчилися розваги.
Як?!
Так-так, Крихітко.
На жаль.
Усі до останньої?
На жаль, так.
Таточку, ми більше не розважатимемося?
Досить, сказав мені Вітчим.
Але ж таточку
До Мутантів, відповів він.
До Мутантів? Що ж, гаразд.
Ну, то поїхали?
Поїхали.
Тоді тримайся.
Чи можуть янголи слухати співи музик, які розмалювали себе білим та чорним, виконуючи ними самими вигаданий ритуал вшанування Зла? Слухати співака Довгий-Довгий Язик?
Можуть. Якщо їх розізлити.
Адже якщо Зло може любити, то іноді навіть янголи можуть злитися.
Але я не мала злості. Просто часом «Король нічного світу» означає те саме, що вирушити на війну.
Тим більше, шо моя Машинка все одно не слухала іншої музики.
Розділ 12
Намалювати карту міста. Скласти її вузькою гармошкою, а коли требадобути з-за халявки черевика та розгорнути.
Вони вирушать звідси.
А миось тут, скаже Машинка.
Перестрінемо їх отам?
Кепське місце.
А де ліпше?
Ось поглянь
Величезні Машини-Вбивці. Жахливі Машини-Хижаки: одна попереду, ще двіодразу за неюзагородили собою всю вулицю. З оглушливим ревищем ламаючи стіни, перекидаючи ліхтарні стовпи летять, мов шалені, й земля здригається від каменепаду, що супроводжує цей рух.
Кінець. Їх уже ніщо не зупинить.
«Уперед».
«Та ми саме туди їдемо».
Але ніч.
Крихітка навіть почала трішки нудитися, виглядаючи їх на роздоріжжі. Машинка дрімає. Крихітка сидить скраєчку біля купи каміння.
Ще один поворот, і вони увірвуться в Поселення Тих, Котрі Вирішили Почати Усе Спочатку. Ще один повороті Мутанти побачили Крихітку. А Машини-Чудовиська загальмували, штовхаючи одне одного. Вони побачили розбуджену їхнім скреготом Машинку.
Ти не спала? вона позіхнула, показавши зуби-ножі та рожевий язичок, і ну потягуватися, потягуватися
Вам чого? спитала вона чудовиськ.
Е-е-е.
И-и-и.
У-у-у.
Ну що ж ви? вона розмовляла так лагідно, що вони ступили крок.
И-и-и.
Е-е-е.
О-о-о.
Які ви дужі,мовила Машинка. До чого ж ви величезні. Справжні Не так, найсправжнісіньківона посміхнулася, всіляко виказуючи, що захоплена ними.
А я бачила крізь бічне скло, як повільно ввійшли кулі в багатоствольний кулемет. Як вона обережно розпростує стрічки, сплетені з металевих кілець та бронебійних патронів. Як здригнулося її кермо за мить до:
Тра та-та-та-та-та!
Засліпивши чергою. Не чекаючи, доки перше чудовисько впаде на черево. Не зупиняючись, одразу по другому:
Та-та-та-та!
Розвалюючи його навпіл. І по третьому Автомобілю-Монстру:
Тра-та-та-та-та!
По його морді, що спливала кривавою слиною.
А за одним заходом і майже всіх мутантів, проте залишивши й для мене кількох. Недаремно ж бо я вихопила свого пістолета.
То як ти хотіла їх назвати?
Їх? здивувалася Машинка. Кого їх?
Це Машинка, відрекомендувала я. А це Люди, Які Почали Усе Спочатку.
Дуже і дуже, сказала вона.
Нам теж вельми приємно.
А вночі вона стала поміж ними й мутантами, котрі надійшли одразу з пятьох сторін.
Розділ 13
Ми з Машинкою метаємося між кордонами поселення, щоб не дати звузитися колу між Мутантами та людьми, які зібрались у Спільному Домі.
Мутант із величезною, здатного розчавити самою своєю вагою, гвинтівкою.
БББАААХХХ!
Куля обертає білий будиночок на купу випалено-жовтого пилу. Крихітка, стиснувши пістолета обома руками:
Бах! Бах! Бах!
Наступна куля проштовхує попередню.
Бах! Бах!
У голову нового Монстра?
Бах! Бах! Бах!
Машинка перестрибує через величезну кулю та стріляє у відповідь:
Тра-та-та!
Тільки Крихітка й тільки її Машинкапроти сотні Мутантів та десяти Чудовиськ-Машин.
Мутанти з пяти сторін.
І люди посеред свого палаючого Раю.
Машинка та Крихітка одразу в багатьох місцях.
Одразу в багатьох місцях. Так швидко, що дві кулеметні черги склались у вогненний хрест.
Так швидко, що одразу кілька пострілів злилось воєдино:
Бах!
Але Мутантів було так багато, і вони все йшли та йшли. А Вітчим зробив їх такими, що самим простим:
Та-та-та!
Чи самим простим:
Бах! не можна було їх убити.
Вгативши в Мутанта кулю, ти тільки примушувала його повернутись у твій бік.
А в деяких, ще добре, що не в усіх, посаджене в плоть зерно кулі проростало новим жахливим тулубом або парою нових жахливих рук.
І коли б Машинка та Крихітка не були одразу в багатьох місцях. Коли б, відбігаючи від Машинки, я не прибігала до неї, такої ж. Коли б не гукала сама до себе:
Егей! та коли б не прикривала сама себе
Але Мутанти стріляли так влучно, і я бачила смерть двох машинок та чотирьох пійманих на постріл Крихіток.