«Тут буде наша нова оселя, й лихо спіткає того, хто зазіхає на».
Але той, хто вирізьбив це на камені, не встиг дописати, уражений сталевою стрілою.
Тут було безліч стріл.
Тут було багато забитих Людино-Пацюків, порубаних щитів та поламаних списів.
Я стояла край рівнини, вкритої тілами. Лускаті обладунки Людино-Пацюків, лискучі панцери Підземних Рицарів.
Я присіла й доторкнулася до рани. Кров іще не скипілася. Шерехате рукавя меча було тепле.
Повернутись і знайти Підземних Рицарів? Увійти до їхніх чертогів і стати на коліна перед троном їхнього Короля?
Незважаючи на двох величезних вовків, що стережуть його трон.
Я потребую допомоги.
З тобою підуть пятдесят воїнів.
Вони воювали за свій підземний рай.
Гинучи зі зброєю в руках, вони сподівалися знайти тут спокій. Але прийшли Людино-Пацюки
Ми допоможемо тобі,скаже мені їхній Король.
Пятдесят закутих у блискучі панцери воїнів вирушили в дорогу разом зі мною та презирливо посміхнулися, коли минали стелу із написом:
«Тут буде наша нова оселя» і сказали мені, коли нас оточили зграї Людино-Пацюків:
Тримайся за нами.
Ненависть і люте сичання. Тисячі напружених тятивою стріл.
Ненависть, лють і жадоба нищити.
Але я могла б зіткнутися з ними й без допомоги Підземних Рицарів, коли прочитала:
«І лихо спіткає того, хто зазіхне на нашу нову оселю» та коли ступила на вулицю їхнього Нового Міста.
І коли підійшла до їхніх нових будинків, зведених із нерівних уламків сталактитів.
Зустрічатися б із найлютішим з усіх ворогів:
Шшшшхххххх!!! величезні пацюки, що пересуваються на двох ногах.
Вони мчать до мене зусібіч.
Стріляти по них, ледь встигаючи міняти обійми. Убивати їх, знаючи, що патронів мені все одно забракне. І тоді
Ото й по всьому, скаже Вітчим. Обійшлося навіть без оживлених тобою мертвяків.
Та невже? здивується Мачуха. Вітаю.
Розділ З
Я могла б просто не дістатися до них, потрапивши в нескінченний коридор, не мала б сили пройти повз риштаки обабіч.
Руки, що звідусіль тягнуться до мене:
Урятуй мене!
Допоможи мені!
Випусти мене!
Голоси приречених на довічні муки:
Я не зробив нічого лихого!
Я нічим не завинив!
Зглянься!
Я далі так не можу!
Тьмяні лампи нескінченного коридора. Темінь за ґратами, лише простягнуті руки; а якщо підступитися ближче та поглянути на тих чудовиськзавданих сюди на віки вічні грішників.
Я нічим?
вона здригнулася, коли він зайшов до кухні. Взявши зі столу відрізаний для нього окраєць, він рушив до дверей, але не стримався й на порозі кинув їй:
Шльондра.
Вона схлипнула.
Дарма, нехай діждеться вечора. Упродовж дня в ньому накипить стільки люті, що він висловить їй не лише це. І тоді вона не мовчатиме, як учора. Він усе одно змусить її галасувати, хай для цього йому доведеться навіть убити її
Я не зро
стомившись, він спорудив собі хатину в лісі. Він знайшов та приручив пугача. А коли постарів настільки, що коріння папороті стало твердіше від його зубів, він повернувся в село, але побачив натомість згарище та нетлінні кістки його сестер і онуків.
Він не мав сили збудувати корабель. Усе, на що він спромігся, назбирати кори, покласти на неї черепи та ребра й віднести до моря.
Він дочекався, поки відлетіли гуси, маючи намір зимувати в селі. Адже все одно то була б його остання зима. Вона таки стала останньою. Бо випав сніг та вбив його.
Надто пізно пошкодував він про те, що його не допустять до Обителі Богів, і він не зустрінеться з тими, кого досі памятає та хто досі памятає його
Рятуй мене!
вони штурмували те бісове селище впродовж вісімнадцяти днів. Не вистачило б чотирьох літаків, щоб одвезти додому всіх його загиблих друзів.
А коли вороги забрали з єдиного двоповерхового будинку свій подертий прапор і пішли в останню контратакубез жодного патрона і з єдиною на всіх гранатою, вони пустили їх, щоб розстріляти упритул із гранатометів.
А потім вони зайшли в селище, й хто хотівґвалтував жінок, а він та ще кілька зійшлися на майдані в центрі та зверхньо, як переможці, покурювали цигарки, слухали вищання жінок і посміхалися
Бідолашні грішники, я не могла їм зарадити.
Варто було випустити котрогось із них, як він, кваплячись наситися кровю, кинувся б на мене.
Ото й по всьому, скаже Вітчим. Обійшлося навіть без мерців.
Вітчим був тут. Я бачила його сліди. Я чула його голос, що виголошував Чорні Слова:
Ні, я не можу їх повторити.
Знаючи, якими вони будуть, коли вийдуть із-за своїх ґрат, він прагнув змусити їх служити йому. Адже це так просто.
Навіть простіше, ніж створити почвар, влаштувавши задля цього Кінець Світу.
І коли я опинюся в коридорі, замки на кільканадцяти ґратованих дверях будуть відімкнені:
Вирррррррррр!!!
Гирррррррррр!!!
Хикккккккккк!!! десятеро приручених Вітчимом чудовиськ рушать до мене.
Бідолашні грішники, вони так і не зрозуміли, за віщо потрапили сюди.
А втім, я могла б пропасти й, зустрівшись із ними.
Я не могла б зайти до печери переночувати та почути, як шарудять по камінню безліч довгих хвостів. Увімкнути ліхтар і побачити, що з усіх боків на тебе стіною насуваються схожі на людей пацюки
Або ж стати на прю з їхнім найвидатнішим стрільцем. Очі в очі. На безлюдній вулиці, що так і прилипла до вікон.
Паскудна поплічнице янголів, я викликаю тебе!
Паскудний пацюче, я приймаю виклик!
Ледь-ледь ворушити пальцями і знати, що моя куля пройде крізь його тіло і залишить у ньому тридцятисантиметрову діру. Або що його куля залишить мене тут навіки.
Але я подовжу свій шлях на безліч років і тоді зможу прийти до них, як втомлена подорожня.
Я тоді сяду на камінь і зажмурю очі. А пальці Людино-Пацюка доторкнуться до мого плеча, і я почую:
Ми чекали тебе.
А коли мій пістолет упреться в його підборіддя, він скаже:
Ми чекали тебе, як друга.
Як подругу.
Як подругу, посміхнеться він, вищиривши довгі ікла.
Повірити? Але ж ліпше, ніж померти.
Здоров будь, Великий Пацюче.
Здорова будь, людинко, що ніяк не стане янголом.
Розділ 4
Їх залишиться так мало, що нікому буде ненавидіти мене. Вони виграють усі війни, переживуть усіх ворогів і зустрінуть мене, як мудрі старці.
Давно ми не бачили янголів.
Хоч і траплялись усілякі з-поміж них.
І лихі, і лагідні.
Навіть такі, що вміли ходити по стелі.
Останні представники колись могутньої раси, такої древньої, що їм пощастило пережити всіх своїх богів та демонів.
Ми давно не бачили янголів.
Після того, як сюди приходив Диявол, ти остання з тих, котрі навідуються до нас ізвідтіля.
Після того, як до нас приходив Диявол
Мій Вітчим?
Авжеж, скаже Чоловік-Пацюк. Він пропонував, щоб ми вбили тебе. Обіцяв за те винагороду.
Але ж це неможливо! сказала я.
Ми знаємо, сказав Чоловік-Пацюк. Тому відмовилася.
Отже, я можу викреслити вас зі свого списку?
На жаль, ні. Через Короля Демонів. Він знав, як примусити нас ненавидіти тебе.
Але ж я ваш друг, нагадаю я.
Подруга, скаже мені Чоловік-Пацюк.
А може, ви роздумаєте?
Пізно, скаже він.
Але чому?
Він кивне головою, і я піду слідом за ним. Довгим коридором до неозорих солоних ланів натомість висохлих підземних морів.
По хрусткій, наче сніг чи отрута «Г.Р.», солі.
До переможених Людино-Пацюками вирізаних із соляних монолітів войовників.
Вони заклякли в кристалах солі, ці володарі лісів, люди-ящери, люди-алігатори, чорношкірі воїни екваторіальних рас, напівчоловік-напівкінь, жінка-зебра, герої атомних воєн, підземні лицарі, грішники, що вирвались із гратованих чистилищ, мандрівники засніжених ланів.
І постамент без жодного знаку.
Тобі прочитати?
Ні.
Я достатньо вивчила їхні письмена, щоб розібрати вирізьблене на ньому:
«КРИХІТКА»
Він знав, що не зможе нам заперечити. Він знав, що ми не повіримо йому. Й тоді він нацькував на нас істоти, які з ним прийшли.
Безликих почвар
Так, мовив Чоловік Пацюк. Істоти без облич та імен.
Нам більше нема куди йти. Це останнє місце, де ми можемо залишитися. Далі йтиотже, зникнути по дорозі. Ніхто не дістанеться мети.
Три безликі почвари напали на їхнє Останнє Місто.
І воїни Людино-Пацюки билися з ними до останку. І ніхто не кинувся їм на допомогу, адже їхні Боги та демони були мертві.
Розбиті шоломи, плоть, що спливає з-під кольчуг, щити, які стали вощаними, не здатні поцілити влучно.
І коли зосталось усього троє воїнів, один упав навколішки, роздер металеву луску на грудях і сказав:
Я вбираю тебе в себе, магічні слова кожного, хто вирішив увібрати в себе зло.
Я вбираю тебе в себе, сказав другий воїн.
Я вбираю тебе в себе, мовив третій, стаючи навколішки поруч із ними.
І почварам не залишалося нічого іншого, як увійти в них.
Ми знали, що прийде янгол, отже, варто було б сподіватись.
Знищи тварюкі ми не чіпатимемо тебе.
Позбав нас від почвар, сказав Людино-Пацюк. Від цих, а ще й від тих, котрі мають прийти з поверхні Землі.
Я могла б сказати їм «ні», але він знав магічні слова:
Ти янгол, і ми просимо тебе про це.
Розділ 5
Подивишся на них?
Ні.
Обереш собі зброю?
Із купи трофеїв двадцяти переможених рас?
Кликатимеш на допомогу?
Кіт, який обмахує мене рушником? Вовк із цеберком льоду? Пес, котрий показує мені, де ліпше вдарити:
У тебе вийде, дитинко, дай лишень йому хоч раз відкритися.
Я заперечно похитала головою.
Заховайте мене десь, попросила я.
Розумію, сказав Чоловік-Пацюк.
Манюсінька кімнатка. Дрібка світла крізь щілину дверей. Гола холодна долівка.
Стоячи навколішки:
Мені лячно.
Стуливши благально долоні:
Я боюся, що не зможу.
Примруживши очі, щоб побачити його:
Не видай мене.
Єдина можливість не вдавати з себе веселу, коли хочеться плакати. Перед Тим, Хто Знає про тебе все. Не дозволяючи, щоб страх та біль стисли тебе в грудку та кинули долі. Підтягнути коліна до грудей і вимовляти пошепки:
Нічого цього немає,і цим зробити довколишній світ сірим та пустопорожнім.
Цілковита порожнеча безпеки.
Нічого цього немає
Пробач мені Допоможи мені Підтримай мене
Самим порухом губ.
Тим, що десь там, глибоко в середині. ЗнаюВін однак почує.
Тому, котрий Несе в Собі Світло Любові.
Допоможи мені Підтримай мене Не кидай мене
Допоки підлога не стане верхівкою гори та піднесе тебе під самісіньке небо. Аж до Нього. До того, котрий Дарує тобі Світло
А потому на кін, до кола чадних вогнищ, оточених трибунами, до тих, що підштовхують уперед наконечниками списів, до слова «треба», до переконаності, що «по-іншому ніяк не можна».
Розплющити очі, облизати язиком губи. Невдовзі вони будуть покусані. Невдовзі вони стануть солоними від крові та сліз.
А поки що
Тримаючи руки в кишенях, дихати в настовбурчений комір. Просто чекати, коли витягнуть клітки з трьома пійманими тварюками-воїнами. Це почвари зробили з них зло.
Але до цього ще
Дай мені сили
Я чую тебе
Розділ 6
Ну, давай.
Даю, сказала я.
Випускайте.
Одержимий злом воїн розламав клітку, рикнув на мене:
Ххххрррррррааааа!!!
Він здійняв догори важкий шпичастий шар на довгому ланцюгу.
ІПшшшуууууг!
Шшшшуууууг!
ІПшшшуууууг!
Обертаючи його над головою, він повільно наближався до Крихітки.
Скільки таких Крихіток уміститься в одному воїнові Пацючого Царя? Мабудь, тридцять вісім.
Шшшшуууууг!
Він трішки попустив ланцюг, і шар гепнувся об плиту, на якій ще мить тому стояла Крихітка.
Жжжаххх!!!
Чемні дівчатка так не можуть померти. Від такого удару. Вони не мусять викликати відразу навіть після своєї смерті.
Я ухилилася, і він знову не поцілив у мене.
Перекид.
Завмерти, підібгавши ноги та знову зробити сторчака. Тільки тепер через друге плече.
Шшшшш-гах!
Хххрррясь!!
Цього разу удар був такої сили, що йому довелося обмотати ланцюгом запясток, аби висмикнути свій шар із плити.
Але я вчепилася за довгий шпичак на шарі й полетіла до воїна вкупі з ним. Щоб, зістрибнувши, притиснути долоню до його неосяжних грудей, поміж роздертих пластинок луски, до тварюки, яка засичала.
І вибити її з нього Словами Любові.
І далі прошмигнути перед завмерлим воїном та покінчити з нею остаточно.
На віки вічні
Перша
Пусте, сказав Вітчим. Одна Крихіткаодна безлика почвара.
І на мене нацькували одразу двох одержимих злом воїнів.
Розділ 7
Якби ж то можна було розділити двох воїнів на кількість Крихіток, що вміщається в них
У руках одногосокира, прут із гачкуватими кігтямиу другого.
Еге
Навіть покурити не дадуть.
Вони кинулися на мене й зіткнулися лобами в тому місці, де мене вже не було.
Жахливе зіткнення.
Б-Б-Б-АААХХХХХ!!!
Страшний удар, від якого здригнулося підземне склепіння.
Щити розлетілися на друзки.
На мить вони перетворилися на чотирирукого, двоголового велетня.
Цього було досить, аби я приземлилася позад них і сказала:
Зараз вам трохи поболить, я доторкнулася до їхніх спин і вигнала із них зло. Я вбила його ще до того, як воно впало на кін.
Пусте, сказав Вітчим.
Гаразд, сказала я. Давай.
Він не встиг закінчити свою думку про те, що:
Одна Крихітка та всього дві безликі почвари.
Вони виступили проти мене всі троє. Щити закинуто за спини, в рукахнеймовірно довгі двосічні мечі.
Ооооо!
Жжжах!
Жжжах!
Жжжах!
Жжжах!
Вони розмахували мечами, немов божевільні, а мені довелося показати їм усе, на що я була здатна. Я викручувалася так, що аж дзеленчали всі мої амулетики та ланцюжки.
Жжжах!
Жжжах!
Жжжах!
Я навіть сама не знала, як приземлюся кожного наступного разу. Відштовхуючись руками, зроблю нове сальто, або впавши на спину, перекинуся й сплюну камяний пил, здійнятий ударом меча біля мого обличчя, і знову перекинуся через голову.
Жжжах!
Жжжах!
Жжжах!
Жжжах!
Еге ж, трице таки забагато.
Їх вели почвари. Ними керували почвари. Крізь їхні очі дивилися почвари та розтинали повітря їхніми довгими мечами.
Жжжах!
Жжжах!
Жжжах!
Мимо! Мимо! Мимо!
Три закляклих переді мною мечі.
От аби побігти по них, мов по сходах, а потімпідстрибнути.
А тепер полічіть, скільки разів я обкрутилася навколо себе!
Нарешті я дісталась першого.
Тварюка вихопилася з нього й засичала, але я вбила її.
Ще дві,мовив Вітчим.
Ще одна, сказала я, бо в цю мить знищила другу почвару.
Одна?
Авжеж, підтвердила я і вбила й цю.
Ммммммммяк стогін ненависті.
Мені теж було б прикро, коли б хтось знищив те, що належить мені.
Розділ 8
Ти обіцяла повбивати всіх тварюк, нагадав мені Чоловік-Пацюк. Усіх, котрих він зуміє до нас заслати.
Я памятаю, сказала я.
Тоді рушай.
Іду.
Але щоб вернулася
Цікаво, як ся має їхній цар, отой, що правив аж три тисячі літ?
Розділ 9
Хтось на мене чекав біля дверей відчиненого люка. Хтось навіть запалив оранжеві вогники на завбачливо спорудженій обабіч нього огорожі.
Чудово.
Я видерлася нагору, але підважити люк та вмостити його на місце
Місто спало. Тиша. Лише ніч та осінній туман.
Залиті лагідним світлом вулиці. Підсвічені обличчя камінних оберігачів сну в нішах на стінах будинків.
Чаша водограю з уповільненим, ніби теж заснулим, струменем води. Я сіла на її краєчок, підібгала ноги й дістала сигаретку.
Клац
Вдихнула.
Як давно я не курила!
Охххх
Відкриваю рюкзачок, дістаю з нього список.
« мисливці раз;
мисливці вісім;
дикі пси;