Я взяла кухоль із чаєм до кімнати, викинула у відро свої недогарки та попіл, увімкнула музикув кутку стояв музичний автомат.
І він завів:
Не зі мною.
Як мені тут подобалося.
Не зі мною. Не зі мною. Не зі мною. Не зі мною. О-о-ой.
Вечорами в нихпоодинокі виклики. Це час, коли пекельні витвори майже не діймали ні людей, ні мисливців.
Вони ще лише прокидалися в норах, починали нагромаджувати ненависть напередодні скандалів, сварок та вбивств. Вони лишень придивлялися. Поки що куштували повітря на смак, виповзали та видиралися на поверхню, розпростуючи затерплі лапи.
Зрідка їх проривало, ще рідше вони припускалися агресивної затятості та пекельних атак. Нестримні істерички, божевільні, самогубці, напади падучої, час галюцинацій та дрібних незгод.
Їхня головна робота починається після двадцять першої. Надто в ті дні, коли наближається фаза повного місяця: божевільні бабусі кидаються дзвонити у двері своїх сусідів, сонні діти вередують, плачуть, а не можуть розплющити очей; поколоті, в тріщинах дзеркала, порізані склом губи, озвірілі пси.
Рятуйте! У нашій квартирічужий!
Він хотів задушити мене, коли я спала! Ні, замки на місці Девятий поверх Рятуйте, він знову тут!!!
Я не знаю, що з моїм чоловіком! У нього все обличчя закривавлене! І він волає, що йому страшно!
Рятуйте мою дитину! Рятуйте! Вони забрали її!
Двадцять перша десять
Ви
Двадцять друга сорок сім
ря
Двадцять третя двадцять
туй
Пять хвилин після опівночі
те!!!
Перша девятнадцять. Двадцять сім по другій. Волає нажахане місто.
Заблукати на незнайомій вулиці й там пропасти. Познайомитись і померти. Поцілувати та відчути на губах отруту. Напоїти своєю кровю. Заніміти. Стати обрядовою жертвою. Загубити себе. Почути голос та підвестися.
Так Я це роблю
Місто, переповнене болем. Ледве чутні крики за сусідньою стіною.
Ні-і-і-і-і
Убити дружину, зійти до консьєржки, задушити її та забрати чужі квитанції на оплату житла, повернутися, щоб знову лягти спати. Підпалити своїх сплячих дітей.
Побачити, почути, але вирішити, що це лише сон.
Бути роздертим дияволом. Прокинутися від того, що хтось доторкнувся до твого плеча. Закричати, а тим часом холодна лапа затулить тобі рота. Надсилу розплющити очі, без можливості поворухнутися, лише бачити чорну тінь над колискою, ліжком, над тим, хто лежить поруч. Або чути, як та, котру ти називав «моя дівчинка», розмовляє з кимось крізь сон тріскучим злим голосом, а коли намагаєшся збудити її, вганяє в тебе кігті.
Я побачив його!
Він жахливий!
У нього крила і нема очей!
Моя померла сестра! Вона тут!
Четверта, сказав Отець Є.
Четверта ранкучас, коли нечисть відступає сама. Час, коли народжується ранок. Але все одно світні силуети у вікнах старих будинків. Велетенські звірі на темних вулицях, вони завмирають перед колом ліхтарного світлаєдиної перешкоди та єдиного порятунку.
Не бійся. Ходімо.
Озирнутися і не побачити її. А вранці знайти лише залишки її закривавленої суконьки.
До шостої ранку. До першого удару дзвонів.
«І дано тобі буде керувати зірками, збирати їх до одного рухливого гурту, а сонце сходитиме там, де ти йому накажеш. Безсмертя буде дано тобі. А всі стихії ляжуть біля ніг твоїх».
Я погортала книгу й поставила її на місце. Мисливців не було. Музичний автомат співав далі:
А ввечері. Увечері. Увечері. Я. Ти. Ти. Ти. Ти. Ти
Але потім не витримав і сказав:
На нашій хвиліреклама.
Розділ 2
Почитаємо «Демонологію». «Демонологія» або якийсь «Відьомський Молот»:
Окресли довкруг себе коло
Виголоси імя демона пятого дому, захистися від нього вогненним колом
Простроми віск голкою та скажи
Розгорнемо додаток до інструкції з військової охорони обєктів, а там:
«Імя ворога Демон
Стать: без статі
Рівень небезпеки:100 відсотків
При виявленні:Знищити!
Спосіб знищення: Освячена вода, слово Любові.
Одержимий Безликою Почварою має одразу бути знищений».
І знову «Демонологія» та «Демономанія»:
«Що таке нечисті? Вигадка? Нагода звинуватити когось у власній недосконалості, недолугості та надмірному потуранні своїм вадам.»
«Матеріалізація та одухотворення пороків, що передаються спадково, поглядом, словом і думкою».
«Паралельний світ та його безмежний космос проекційно наклався на наш світ через загибель усесвіту, що колись був між ними».
Я теж реготала, коли це прочитала
Усе почалося тоді, з Першої Великої Війни, коли через лють і ненависть Світло стало Імлою, а ТворінняРуйнацією.
Було лише Світло і Тьма. Ні бойових колісниць, ні трубного ревіння, ні величезних вогняних мечів. Але то була страшенна битва, тоді перемогло Світло й залило собою весь Усесвіт, і рятуючись від нього, Тьма не знайшла іншого притулкулише в підземеллі пекла.
Бути тобі там довіку!
Так закінчилася Перша Велика Війна, з неї почалися мільйони Великих Воєн.
Але демони повертаються.
Вони завжди повертаються.
Завжди-завжди.
Знання стародавніх цивілізаціймагія та чаклунствоіз понищених храмів, а лазуритовий місту печери та гнізда, сховані в нетрах. Клани обраних недосяжних для дичавіючих до звіриного стану кожні двадцять тисяч років земних істот. Завдяки кланам обраних зберігаються знання. Їх передають одне одному, фіксуючи тайнописом померлих мов, укладаючи імена демонів та князів зла з новонароджених літер та віддаючи ці знання людям, тільки-но вони поверталися з печер у міста і храми. Аби зло ніколи не вичерпувалося, щоб воно завжди мало зворотній шлях.
«Земні істотичи то людей, чи то ящерів або напівконейповсякчас приваблює чаклунство. Легкодосяжна мета, прості методи творення любові, враз набуті багатство і щастя.
Помститися, наблизитись, одержати знання, тобі не дані. Й не тому, що в цьому переродженні ти ще не здатний сприйняти їх, а через те, що для тебе вони просто згубні.
У сиву давнину, поза межами земної історії, ще до спорудження океанських міст, одразу після Першої Великої Війни закляття влаштувало демонам перший вихід із пекла, тож вони поквапилися навчити тодішніх мешканців Землі того закляття, аби ті вміли викликати їх до життя.
Зло легко примушує слугувати собіщось наобіцявши взамін. Досягнення будь-якої мети, втілення будь-якої мрії, здійснення всіх пунктів згідно з укладеним списком. Вічне життя, та не десь там, а тут. Серед камінних левів, одразу при виході з сирого підземелля.
Усе що завгодно
Усе що завгодно?!
Так.
Усе задля того, щоб видертися. Мститися, нищити та тягнути до пекла.
Як повсякчасне доведення Світлу, що створене нимто не лише любов. І всі ті, кого він породив, не відаючи, що Світло не потребує пекла для створених ним із глини в Любові та задля Любові, були певні: якраз Світло доправляє їх до пекельні».
Вітчимові конспекти:
Бог є. І Богце Любов.
Триста Котових уроків.
Зло живе, і воно житиме завжди. До останньої Великої Битви.
Або мій «Буквар для Маленьких Янголів!»:
«Створене бісами чаклунство завжди вабитиме земні істоти, чи то людей, чи то ящерів або напівконей, вабитиме легкодосяжною метою, простотою творення любові, враз набутими багатством і щастям».
Розділ З
Демонице витвори таких, як мій Вітчим.
Створити Світ і знищити його.
Ще один Кінець Світу, адже саме він здатний породити безлику почвару, звіра, схожого на зубатого хробака, девятиголового лева та рогатого демона.
Безликий, хробакоподібний, девятиголовий, рогатийза своєю подобою та суттюточнісінько такі, як Диявол, що їх сотворив.
Але кожний Диявол вирушає до Пекла, так само, як будь-який Янгол потрапляє на Небо.
Нескінченна низка Великих Битв.
Злісна настирність переможених, котрі наперед знали, чим закінчиться боротьба.
Але той, що Сидить На Чорному Троні, каже:
Я посилаю тебе на Землю.
Я той, Хто Вивіщує Над Усією Землею, каже:
Я посилаю тебе, щоб зупинити їх.
І все починається спочатку: новий Всесвіт, нові Розквіт і Занепад і новий Кінець Світу, з якого й виходять почвари та демониучасники Останньої Битви.
Але кожний Кінець Світу породжує не тільки нове зло. Він створює ще й Янголів.
Примусити слугувати собі все, що можна примусити.
Вітчим, який годує з рук чорних кішок:
Рушайте. І завдайте їм Лиха.
Вітчим, який створює безликих почвар.
Так. Але щоб викликати Духів Води, треба вимовити це на два склади коротше. Дивися
І чаклун повторює його слова, відкриваючи вхід до Пекла. Чаклун навіть не бачить того, як випущені ним демони переступають захисне коло, перестрибують йому через голову, прохромлюючи його наскрізь.
Вітчим самотужки відчиняє вхід до Пекла, аби приманити, приручити й примусити слугувати йому Злісну Шестипалу Почварутварюку, котра пережила навіть Демонасвого Творця.
Девять демонів випустив Вітчим, відчинивши на мить Пломеніючий Вихід. Девять демонів вийшли з пекла, вихопилися на землю першої ночі місяця-повні.
Перший
Він мчав витким тунелем, добігаючи третього закруту. По стелі, стінах та розпеченій підлозі не тямлячи, де що, та зриваючись у вертикальні колодязі й видираючись із них. Перший із багатьох десятків демонів, летів до виходу, що розступався та вібрував услід за закляттям, яке створювало сам вихід; він біг не зупиняючись, пильнуючи, аби його не розчавив простір, бо той одразу ж стиснеться, тільки-но відкриється вихід, який тут-таки закривається.
Обдираючи лапи, він летів щодуху. Коридорами, тунелями, шахтами. Відіпхнувшись, він зірвав кілька брил, і ті полетіли в нікуди та перетворились на ніщо. Тим часом демон відштовхнувся знову, розкинув лапи й полетів, намагаючись виборсатися зі старих шпалер, що лишаями зависли в будинку, де йшов капітальний ремонт.
Підхопитися, вистрибнути на нерівне підвіконня, побачити внизу палаюче місто й кинутися туди:
Ох-хххо-ооо!
Саме на маленькій ратушній вежі центральної площі електронний годинник програв дев'яту вечора.
Девять демонів вийшли з пекла, вихопилися на землю першої ночі місяця-повні.
Другий
Місто сяяло вогнями. Величезна прикрашена ялинка, діти, доброзичливі старигани в червоних кожухах та білих бородах, невеликий оркестрик при вході до метро, черги в крамницях, ялинки та гірлянди у вітринах.
Він стрибав біля самісінького краю на даху, він вбирав носом запахи. Потім зачепився задніми лапами за карниз, звісився донизу, розпроставши короткі крильця, а далі перекицьнувся й залетів у відчинене вікно прокуреної кімнати.
Відіпхнутися ногами від ріжечка столу, налетіти на свічіння Ликів у кутку та й вибухнути.
Девять демонів вийшли з пекла, вихопилися на землю першої ночі місяця-повні.
Третій
Він стрибком ухилився від безхвостих тварюк, що мало не зжерли його і, волочачи прокушену лапу, сховався в затінку вибитих дверей.
Вихід зачинився, тож він зостався один.
Але ж ти, почув він. Хіба ти маєш рацію?
Демон ступнув крок до нерівної дірки в підлозі, шугнув у неї та полетів униз.
Коли опустився та нахильці визирнув, то побачив старого. Брудний, сопливий, з обрідною, рудою від тютюну бородою, той сидів біля вогню й говорив сам до себе:
Ти геть не маєш рації. Але ти не зобижайся на це.
Демон обминув горщик із засохлою папороттю, перебрався через купу битої цегли та скляних друзок на підлозі й наблизився до старого. До жебрака.
Старий поправив на плечах картате рамя і сказав:
Смерте, це ти?
До певної міри, так, озвався демон.
Жебрак озирнувсь, але нічого не побачив. Тому він сказав:
Ні.
А тоді додав:
Щоночі, коли темінь сповзає з дахів чорним слизом Коли гасне світло у вікнах і випадково запалені ліхтарі стають єдиним захистом від привидів, що блукають вулицями Коли очі котів мерехтять, мов гниючі трупи, а пси робляться боягузливі та беззахисні Коли калюжі перетворюються на пекельні провалля Коли дзеркала стирають межу між реальністю та сном Вона поливає давно зівялі квіти на підвіконнях свого занедбаного будинку. Лихо тому випадковому перехожому, котрий помітить у темному вікні її білі зуби. Бо звуть її Смерть, а шлях їїневідворотність.
Демон обійшов багаття, присів навпочіпки, скривившись від болю в лапі:
Щось іще?
Старий мовчав.
Натхнення вичерпалося? Шкода.
Демон змахнув двічі лапами, розкидав палаючий паркет і вже в ледь підсвіченій приском пітьмі накинувся на старого. Той упав навзнак і прохрипів сам до себе:
Кінець
Четвертий
Девять демонів вийшли з пекла, вихопилися на землю першої ночі місяця-повні крізь провалену стіну старого будинку.
Окрім одного, того, котрий вирішив повернутися назад
Девять демонів вийшли із пекла
Пятий
Чудово, мовив один із них і зачерпнув лапою сніг.
Трамвайна зупинка, безлюдна вулиця, миготлива реклама казино.
Гей ти, гукнув він жінці, що стояла до нього спиною. Нумо, побавимося!
Аааааа!
Девять демонів вийшли з пекла й вихопилися на землю першої ночі місяця-повні.
Шостий
Він видерся по стіні наверх, до вкритих памороззю балконних перил, перестрибнув через них, і покришивши паморозь на склі, ввійшов до квартири.
У кутку мерехтіли гірлянди, підсвічували порозвішувані на гіллі кольорові кульки та порцелянові янголи.
Шшшш, демон не відводив од них вирячкуватих очей доти, поки не пройшов крізь зачинені двері туди, де стиха гомонів телевізор, дрімав чоловік, а в нього на плечі лежала жінка.
Оце і все, сказав він.
І нахилившись, ледь прижмуривши очі:
Шшшшш
Що? він озирнувся.
Ні.
Але вимовлені десь Чорні Слова змусили його підкоритися і, розвернувшись, кинутися на поклик.
Давні зароки, вимовлені над чашею з кровю, підганяли його. І він неспроможний був слухатися. Давні зароки. Водовідводом, крізь віконце на горищіта на дах. Через безодню вулиці. Магічні слова з вуст вбраного в саван, викраденого з розореної могили Чорнокнижника:
Я наказую вам з'явитися!
Демон став перед алтарем, як одна з пяти почвар, що прийшли на виклик.
Я наказую, щоб ви служили мені!
Жоден із них не міг йому не скоритися. Усі пятеро стали рабами виголошених ним стародавніх зароків.
Чорнокнижник умочив пальці в кров, покропив нею демонів і, кинувши їм до ніг вощану лялечку, наказав:
Принесіть мені його серце, і додав, відповідно до угоди:А душу залиште собі.
Демони впали навпочіпки й обнюхали лялечку, запамятовуючи запах волосся на її голові, запах її одежі,чогось того, що надягала на себе людина, прокляттям якої вони тепер стали.
Рушайте! наказав Чорнокнижник, і вони слухняною зграєю вилетіли з драпірованої важкими шторами кімнати.
Сьомий
Безлюдна міська ніч. Нічого, крім поодиноких ліхтарів та ще рідшеосвітлених вікон. Він шукав, але знайти не міг. Бодай когось. Хоч якийсь звук, якийсь порух.
Почувся шерех із-за підвальних дверей, і демон кинувся туди та одразу ж відсахнувся. Його відкинуло сичання котів, що жили там.
Тьху, це було щось більше за страх.
Пляма ліхтарного світла, мимо, майже при самій стіні.
Освітлене вікно на другому поверсі. Демон стрибнув і завис на підвіконні, зазираючи крізь щілину між гардинами; старенький телевізор, не менш стара електропіч, що висвічує пластиковим багаттям, манюсінька ялинка на телевізорі, єдиний мандарин у вазочці, притулена до нього листівка та подарунокнедорога каламутна пляшчина.
Пусте, демон зістрибнув на вкриті снігом плити.
О! він одразу ж побачив попереду перехожого, котрий надсилу струшував сигаретний попіл. А ось і ти!
І він кинувся навздогін.
Восьмий
Занедбана квартира, бруд, у куткуєдині черевики.
Похилений чоловік сидів біля вікна, притиснувшись коліньми до батареї. Підібрана десь ялинкова гілка поміж двома стирчаками гвіздків на стіні. Запарений у півлітровому слоїку чай. Линялий светр із обвислими ліктями та постряпаними рукавами.