Гаразд.
Але вас має бути четверо, сказала я.
Інга? усміхнувся Алекс.
А Вовк промовив:
Вона прийде, Крихітко, не бійся. Тільки-но в цьому виникне потреба.
Розділ 10
Безліч чорних слів з Вітчимових вуст. Струмінь чорної крові з його перетятих вен.
Мачуха, котра підійшла до нього, коли все скінчилося, та провела пальцями по надрізаних запястках.
Ти послав їх? вона вдихала густий запах його чорної крові.
Так.
Вони принесуть її череп?
Звісно.
І крапельку крові за вушко, крапельку чарівних парфумів.
А ще одну краплю затиснуто у долоні, щоб, випроставши пальці, дати їй упасти на могилу та викликати до життя найстрашнішого мерця.
Зашипіла на священика, що вийшов до неї:
Іди геть.
Ні,скаже той і здійме руку з хрестом.
Осяяний Світлом хрест.
Відступись!
Вищиривши ікла, Мачуха поволі відходить.
Відступись!
Удар хрестомі розсипаний на попіл мертвяк.
Безліч чорних слів та чорна кров. Помах руки та чорні бризки.
Сюди-и-и-и! До мене-е-е-е!
Гррррр! з пітьми показались тварюки.
Сюди.
Одна, друга, третя.
Та, що напилася крові, підводиться на ноги й стає усміхненою жінкою. Та, що зробила жадібний ковток, аби постати змореним тривалою дорогою чоловіком.
Напоїти девятеро з них і сказати їм:
Рушайте.
Відігнати решту.
Гррррр!!!
І сказати їм:
А ви
І ось пятеро почвар мчать нічними дахами.
Щщжжжж, дряпають кігті по залізу. Одна тварюка повертає вбік.
Щщжжжж, друга.
Третя.
І вже лише дві почвари летять над містом і тішаться:
Гррррр
Гррррр
Нам пора, мовив Алекс.
Пора, сказав майор Конт.
Пора, сказала Крихітка. Вона стояла поруч.
Пора.
Розділ 11
І почалося:
Тварюка в безлюдному метро.
Тварюка в дитячому будинку.
Тварюка на святі Мільйона Свічок.
Тварюка під дверима спальні самотніх старців.
Та не тільки це.
Тварюка, що вилітає крізь вітрину «Бістро».
Дзеньк!
Крик від болю:
О-о-о-ой! і тисячі скляних бризок.
Тварюка востаннє здригнулася і затихла, прикута списом до стіни.
А-а-а-а-а-а-а-а!
Тварюка палає й кипить у смолі, що розплавлює сніг.
І на мить видиво: вогнища, шибениці, зруйновані світи, орди почвар, які регочуть:
Га-Га-Га!!!
Го-Го-Го!!!
І лапа, що пробиває тіло. Вона вийшла з протилежного боку, затиснувши в кігтях душу.
А-Ха-Ха-Ха!
І Світло її згасало
Повільно-повільно згасало
Розділ 12
То що, дитинко?
А вона притислася до стіни.
Тікати більше не було куди. Ніхто не чув жодного її крику.
Вона притислася до стіни й почала благати:
Відпустіть мене. Прошу, не вбивайте, будь ласка. Мене вдома чекає мама.
Мама, вишкірився маньяк і випустив лезо ножа.
Мама, вишкірилася тварюка, обернувшись на маньяка. А хочеш, я тепер буду твоєю мамою?
Не треба, зіщулившись благала вона. Не треба, сідаючи на сніг. Не треба
Але почвара вже ступила крок.
Ти що, не чуєш? спитав Алекс.
Дівчинка ж тебе просить, мовив до тварюки майор Конт.
Вона мені належить!
Та невже? спитала Крихітка.
Я хотіла б, щоб в Алекса був меч. Довгополий плащ, на вітрі майорить волосся, і срібний помах меча:
Гах!
Але на ньому коротка куртка з хутряним коміром. А в руці в нього пістолет із величезним, як тунель підземки, дулом.
Та перероблена в пістоль двоствольна рушниця в майора.
Зайдіть-но!
Крихітка теж навела пістолет.
Тепер можна?
Давайте! сказала я.
Ба-Бах! Майорове.
І Крихітчине:
Бах!
Ти казав «череп»,нагадала Мачуха.
Я оздоблю його сріблом.
Десять пальців, сказав старий і підніс руки до лиця. Девять пальців. Вісім і сім. Пальці задубли. Пальці хочуть рукавичок.
А чоловік хоче вина, відповіла почвара й зупинилася перед ним.
Чоловік хоче не лише вина, відповів старий замерзлий жебрак, який грівся біля багаття перед колоною Діви зі Щитом. Старий хоче плетеного хідника перед дверима, адже хоче він ще й дверей.
Я знаю місцину, де ти все це матимеш, сказала почвара.
У пеклі? перепитав старий. Я уявляв собі пекло по-іншому.
Там тепло, сказала тварюка. Бо там ніколи не буває снігу. Ходімо?
Почвара дала йому кухля з вином.
Я подала слоїк із какао:
Кольоровий килимок, нагадала я. Сині та зелені стрічки.
Ти бачила? спитався він.
Бачила, сказала я.
У неї вдома?
У неї.
То який він? спитав старий.
Яскравий, як колись. А вона, як і колись, жде тебе.
Минуло тридцять років, сказав він.
Що для неї тридцять років?
Я зістарився.
Вона теж.
Ну, хіба що побачитися..
Ходімо, поманила я, щоб відвести його до тієї, від котрої він пішов так давно, до тієї, котра нарешті дочекалася.
Любов, скривилася Тварюка.
Любов, сказав святий Отець Є.
Мисливці,закопилив губу Вітчим, коли почув передсмертний крик почвари:
А-а-а-а-а-а-а-а!!!
А-а-а-а-а-а-а-а!!!
Чулося над засніженим містом.
А-а-а-а-а-а-а-а!!!
Примусило другу тварюку підвести морду, з якої стікала кров, і загарчати.
А-а-а-а-а-а-а-а!!!
І до Алекса долетів цей лемент:
Чула? спитав він почвари, яка приготувалася до стрибка. Можна повторити?
І троє мертвих поліціянтів, що намагалися перейняти тварюку. І довга вулиця. І почвара, що летить нею, і мисливці, котрі вже там стоять, і Крихітка в хутряних рукавичках та навушниках, що гріють її маленькі вушка.
Побачиш татуся, перекажи вітання від мене
Розділ 13
Зненацька стало тепло.
Почався дощ, і на ранок снігу майже не лишилося. Місто почорніло та промокло. Сіре небо й радість від передчуття весни. Розстебнуті шуби та нарешті високі підбори.
Принтер піймав кінчик стрічки, пропустив її крізь себе, написавши:
«Число».
«Назва вулиці».
«Номери шести будинків поспіль».
«Почвари».
А я була сама-самісінька, через те мені довелося залишити записку Алексові, і Отцеві Є, і майорові.
«Я на місці, й якщо мене ще не зїли, то рада буду побачити вас усіх. Крихітка».
Алексові, святому Отцю Є та майорові:
«Назва вулиці та номери шести будинків поспіль».
Два ряди щільно поставлених будинків звивисто здіймаються нагору спадистим пагорбом. Безліч маленьких, на сім-десять квартир, підїздів, від одинадцятого до двадцять першого будинкуне більше сорока метрів. А я не знала, де їх шукати.
Поодинокі авто, нечисленні перехожі. Але навіть вони були мені на заваді.
Я перейшла на протилежний бік та зажмурила очі, щоб не розпорошувати увагу на освітлені вікна, а одразу бачити всі будинки.
І чого там тільки не було!
Роботи на сотню мисливців: демони прокльонів, демони хвороб і втоми, демони-упирі.
Той, що ховається в темній комірці; той, що звив собі кубло під закіптюженою стелею; той, що лежить на спині під ліжком; той, що переховується в нетрях підвішеної на стіні картини, а ще той, що сидить в альбомі з фотокартками або в чорній воді на підлозі балкона.
І люди. Люди, наче наперекір собі, не помічають їх.
Товстун, котрий випростав ноги й дивиться телевізор, жінка, що смажить зліплений грудочками фарш, дівчина, яка розводить надто гарячу воду у ванні, сумовитий чоловік перед вікном, що зиркнув на мене й не затримав погляду на жодну мить. Я бачила їх досхочу, бачила всіх мешканців оцих шести будинків, а ще всіх демонів, котрі живуть поряд із ними.
Але тварюк там не було.
Демони-вбивці,мовила віщунка. Вона сиділа за столом десь там, у мокрому від дощу місті.
Де?
Вона не розплющила очей, а лише тицьнула пальцем у порожнечу перед собою.
Скільки?
Два Заждіть Вони вбивають вона важко дихала. Вони вбили його
Алексе! погукала я.
Майоре!
.
Святий Отче!
Ось я, озвався він.
Тут десь тварюки.
Вони там похитуючись, казала віщунка. Вони когось чекають Вони там
Я дістала сигарету й присіла.
Ну
Перехожі обминали мене, їм було байдуже, що хтось когось чекає. А хтось у сутані стоїть поруч. Хтось напустив тварюк. Хтось когось убив.
Ну.
А я дивилась і нічого не бачила. Немов незряча.
Ну ж бо!
Лише з пятої спроби роздивляюсь цю темну квартиру з єдиною лампою, що світиться у передпокої.
Спершупроста купа постільної білизни на підлозі в одній кімнаті. А вже далізакоцюрблі пальці та відблиск випадкового світла на пущених під лоба очах та скорчений з підібганими коліньми труп.
Ось вони!
Я викинула сигарету, побігла в підїзд, відштовхуючись від капота машини, що мало не задавила мене.
Святий Отець Є поспішав за мною слідом.
Демони-вбивці,простогнала Віщунка.
Другий поверх. Двійчасті зачинені на замок двері.
Отець Є розчахнув їх третім ударом, а я присіла й обдивлялась усі кімнати у квартирі. Так, аби не бачити нічого за далекими стінами, тримаючи біля плеча пістолет і повільно поводячи головою. Нікого, лише труп біля канапи.
Я розплющила очі й переступила поріг.
Чоловікові було років пятдесят, а в сорок вісім він підписав угоду з моїм Вітчимом.
Якраз два роки тому, такого самого вечора, щоб сьогодні Вітчим сказав:
Настав час платити.
І до тварюк:
Рушайте.
А завтра вранці патологоанатом скаже:
Зупинилося серце. Пересічна смерть, він не завважить відбитка лапи на пробитих почварою грудях.
Шкіра ще не задубла.
Отець Є доторкнувся до нього й спитав:
То де ж вони, Крихітко?
Тварюки. Їх було дві, і прийшли вони, коли перестрибнули з протилежного карниза прямо в стіну біля кухонного вікна. Одна рушила коридором, друга крізь стіну та заповнені книгами шафи. А чоловік саме зайшов до кімнати, щоб увімкнути світло, він щойно переодягся в хатнє.
Настав час платити
Тварюка, що стояла спиною, кивнула тій, котра наближалася від передпокою. Невидимі для чоловіка, що нахилився до канапи, аби дістати капці, безтінні та безгучні, вони підступалися до нього впритул.
Вони щезли крізь підлогу. Шугнули вниз. Крізь перший поверх. До підвалу.
Варто було лише опустити голову, щоб побачити їх: сидять незворушно одна проти одної дві зачаєні почвари.
Усього лише дві.
Рушаємо?
Так.
Ми вийшли з квартири й спустилися вниз.
Клямка начіпного замка. Цвяхи безборонно висовуються з потрухлих дощок, запах гнилизни та пухнасті від моху сходи. Табличка над вимикачем: «До підвалу з відкритим вогнем не заходити».
Отець Є увімкнув світло.
Одній з них було понад три тисячі років, другійне більше. Кожна з них стільки вбивала Кожна з них достеменно знала, що вбити значно легше, аніж звабити, спокусити ти затягти силоміць
Кожна з них убивала
Але в однієї був воїн, котрий врятував од неї до смерті перелякану дівчину та мало не порішив її саму, а в другоїстарий із телефонної будки, що реготав, почувши її гарчання, та ввігнав їй у пащеку хрест.
Але кожна тварюка знала: вбити куди легше, ніж звабити. Убити. Убити. Убити. Убити. Бо не важливо, яким шляхом душа потрапить до пекла та хто принесе її у своїх лапах.
І коли я стала перед ними, та, котра була молодша, кинулася на мене, а друга притисла до грудей смолисто-чорну грудку, видерту з убитого, душу того, хто піддався Вітчимові.
ГрррГррррраАаааа!!!
Я вистрелила.
Бах!
Отець Є ступив крок, щоб затулити мене собою.
Майор Конт зі своєю коротенькою рушницею:
Ба-Бах!
І освячена куля з викарбуваним на ній знаком Любові відкинула геть тварюку в стрибку та розплющилась у стіні поза нею.
А втім, вона одразу ж спохватилась і знову кинулася на мене. Тварюка, що так багато вбивала
І я вбила її. А потім пальнула по другій.
Мимо, сказала тварюка. Вона відкинула грудку душі й стрибнула. Збила з ніг майора, перестрибнула Отця Є, котрий підняв проти неї хрест.
ГРРР-ГРРРРРА-ААААА!!!
Вона втелющила в мене всі чотири лапи.
Бах!
Падаючи за мить до цього, перекидаючи через себе ударом ствола, вигнутись та стріляти вслід:
Бах!
Бах!
Бах!
Бах!
Я стрельнув чотири рази постіль, і мої кулі здійняли її під стелю, але вона відштовхнулася від неї, стрибнула на землю й помчала геть темним підвальним коридором.
Я перекинулась і натисла на курок
Але вона була вже біля сходів, що вели нагору з підвалу. Кілька стрибківі
Тварюка була вже біля сходів, коли раптом наче на щось наразилася.
Кривулястий сліпучий спалахі вмить згаслі захисні лінії. Потворне тіло тварюки розкидало в коридорі, і я побачила жінку в розстебнутому плащі. Вона неквапливо надягла рукавичку на пальці витонченої руки.
Ось так.
Здоров, сказала я їй, такій вродливій та певній себе.
Ви знайомі? спитав Алекс. Він стояв позаду. Це Інга.
А це Крихітка? Чудово, промовила вона.
Розділ 14
Майор вийшов з електрички й ступив на платформу сам-один. Стежкою мимо церкви, повз розвалений молитовний будиночок із змайстрованим з нефарбованих планок хрестом на даху, під важким гіллям велетенських чорних дерев.
Безлюдною вулицею зі старими будинками обабічмимо нежилих дач померлих композиторів та художників, які більше не малюють, до своїх рідних сосон.
Невелика ялинка біля веранди, з новорічними блискітками та кольоровими кульками. Та здоровенний пес із роздертим вухом, що тицьнувся майорові в ноги та почав стрибати довкруг нього по всіяному слідами снігу.
Майор відчинив двері веранди й сказав до пса, котрий стояв на горішній сходинці ґанку:
Ходімо, і завів його в дім.
Довгим коридором поміж нахололих кімнат до малесенької кухоньки з колонкою для гарячої води та старенькою плитою з єдиною справною конфоркою.
Він запалив газ. Нагодував пса та пішов у кімнату до кахлевої груби, що грілась у кутку, і вмостився неподалік від неї на взятій з крісла подушці. Пес обережно зазирнув до кімнати, підійшов до нього й ліг йому в ногах.
Що ж, сказав майор і відкоркував пляшку вина. Будьмо.
А серед вечірньої темряви:
Плач, дитинко, плач за мною, голоси зі свого приймача на весь цей чорний ліс. Ось я сиджу на цій, привязаній до сосон, гойдалці. Довкола менесамі лише сосни. За мноюнежиле чорне громадище. В моїх рукахпарасоля, і краплі дощу дрібочуть по ній. А ген там, під кущами, заховався від негоди пес. Плач, дитинко, плач. І скажи мені, чого він жде? Чого він хоче діждатися? Моєї смерті? Що я нарешті кину курити та піду в дім готувати вечерю, а він тим часом стоятиме на порозі веранди, принюхуватиметься та чекатиме, коли я дам йому бодай чогось поживного?
Дитинко, ти оплакуєш мене? Дитинко, зараз ніч. Довкілстарі дачі. Померлі професори та художники, що давно вже не займаються малярством. Чорне громадище нежилого будинку позаду мене. Стара, погнута парасоля наді мною. Дощ. Дитинко, хто знайде мене тут? З якої причини ти голосиш?
Чорні птахи над дорогою, що, неначе пасок, оперізує місто. Мимо будинків, мимо степу в сірому світанні. Алекс. Мимо перших чоловіків, що йдуть на роботу, мимо останніх жінок, які роботи не знайшли.
Безлюдною дорогою. Заглушаючи себе музикою.
Дит-р-р-р! Дит-р-р-р! Дит-р-р-р! Дит-р-р-р! П-п-п-п! Р-р-р! Йєт!
Ранок розтинає вищання гальм:
Жшшшшшііііііііу!!!
Той, хто щосили натис на гальма, хоч автомобіль усе-таки стрибнув на тротуар, це усміхнений Алекс.
Гей, ти, гукнув він. Чого тобі від неї треба?
І хазяїн жінок, які працюють у торгівлі, а це саме він ударив щойно молоденьку Продавщицю Любові, озирнувся, а той, що тримав її за плечі, вишкірив зуби:
Їдь собі,сказав перший.
Давай, давай, сказав другий.
Невже? не зупиняючись, уточнив Алекс.
Він розмахнувся й щосили затоптав ляща тому, котрий повернувся до нього. В обличчя, в живіт, ліктем у потилицю дубасив Хазяїна Жінок, що торгують поцілунками.