Нічний цирк - Эрин Моргенштерн 10 стр.

Я б хотів поїхати,зауважив він, коли запала достатньо довга тиша, аби можна було докинути своє слівце.

Ти будеш керувати фермою,відрубав тато.

Найпростіше було завершити цю розмову й не згадувати про неї якийсь час, особливо зважаючи на те, що Бейлі й близько не було шістнадцяти та до моменту вступу залишалося чимало часу.

Натомість (він і сам точно не знає, як так сталося) Бейлі й далі доливав оливи до вогню, знову порушуючи цю тему, зауважуючи, що завжди можна повернутися на ферму та що чотири рокине такий уже тривалий час.

Спочатку у відповідь на ці міркування йому читали довжелезні нотації, а згодом вони переросли в гучні лайки та грюкання дверима. Мама намагалася не втручатися в суперечки так довго, як тільки могла, але під тиском погоджувалася зі своїм чоловіком, хоча одночасно тихенько додавала, що вирішувати має сам Бейлі.

Бейлі не певний, що хоче вступати до Гарварду. Хоча місто вабить його сильніше, ніж Керолайн, і йому здається, що цей шлях обіцяє більше можливостей, більше незвіданого.

А на фермі самі лише вівці та яблукаі все передбачуване.

Він просто зараз може сказати, яким буде його життя. Кожен день. Кожнісінька пора року. Коли почнуть падати яблука, коли потрібно буде стригти овець і коли вдарить перший мороз.

Завжди одне й те саме, рік у рік.

Бейлі прохопився при мамі про цю нескінченну одноманітність, сподіваючись, що після цього розмова про те, чи можна буде йому поїхати, стане зваженішою. Але вона лише каже, що циклічна природа життя на фермі заспокоює, і цікавиться, чи впорався Бейлі з усіма своїми хатніми обовязками.

Запрошення на чай до Кембриджа тепер адресовані лише Бейлі та не поширюються на Керолайн. Сестра бурмоче щось про те, що все одно не має часу на такі дурниці, і Бейлі вирушає до бабці сам, радіючи, що зможе насолоджуватися дорогою, а не слухати невпинну балаканину Керолайн.

Я не надто переймаюся, вступиш ти до Гарварду чи ні,каже бабуся одного дня, хоча Бейлі про це й словом не похопився. Зазвичай він узагалі уникає цієї теми, бо гадає, що й так достеменно знає бабцину точку зору.

Хлопчик додає в чай ще ложечку цукру й чекає на подальші пояснення.

Я тільки гадаю, що освіта дасть тобі більше можливостей,веде далі бабуся.А я б хотіла, щоб ти мав їх удосталь, навіть якщо твої батьки не в захваті від цього. Знаєш, чому я дозволила своїй донці побратися з твоїм батьком?

Ні,каже Бейлі. Цієї теми ніколи не торкаються в його присутності, утім, одного разу Керолайн сказала йому по секрету, що чула, наче там був якийсь скандал. І хоча вже минуло майже двадцять років, татова нога досі не ступала в бабцин дім, та й бабуся ніколи не навідувалася до Конкорда.

Тому що вона все одно втекла б із ним,каже бабця.Бо вона хотіла цього. Я б ніколи не обрала його для неї, але не можна диктувати дітям свій вибір. Колись я слухала, як ти вголос читав моїм котам книжку. Коли тобі було пять, ти перетворив балію на піратський корабель і атакував гортензії в моєму садку. Не намагайся переконати мене, що обереш для себе життя на фермі.

У мене є обовязки,каже Бейлі, повторюючи слова, котрі вже почав ненавидіти.

Бабця видає звук, який може бути сміхом, чи кашлем, чи комбінацією обох.

Іди за своєю мрією, Бейлі,каже вона.Не має значення, Гарвард це чи щось геть інше. Не важливо, що саме чи як голосно каже твій батько. Він забув, що колись і сам мав мрію.

Бейлі киває, бабуся відкидається в кріслі та якийсь час жаліється на сусідів, більше не згадуючи ані про тата, ані про його мрії. Але, перед тим як Бейлі збирається піти, вона додає:

Не забудь, що я сказала тобі.

Не забуду,запевняє онук.

Він не каже їй, що має одну-єдину мрію й вона така ж недосяжна, як карєра садового пірата.

А втім, Бейлі й надалі відважно й регулярно сперечається з батьком.

Хіба моя думка не має значення?запитує він одного вечора, незадовго до того, як розмова перейде на стадію гупання дверима.

Ні, не має,заявляє батько.

Бейлі, може, тобі варто облишити цю ідею?тихо каже мама, коли тато виходить із кімнати.

Хлопчик зявляється вдома якомога рідше.

Школа не забирає так багато часу, як йому хотілося б. Спочатку він більше працює на віддалених ділянках саду, вибираючи собі місце якнайдалі від того, де перебуває батько.

Потім вирушає на тривалі прогулянки полями, лісами й кладовищами.

Він блукає серед могил, де лежать філософи, поети, прозаїки, із чиїми книжками він познайомився в бабциній бібліотеці. Але є тут і безліч надмогильних хрестів з іменами, котрих він не знає. А ще більше могил зруйновані від часу й вітрів, написи на них уже неможливо прочитати, а тих, хто там лежить, давно забули.

Хлопчик гуляє, не маючи особливої мети, але частіше за все його прогулянки закінчуються біля того самого дуба, де він так часто сидів із Керолайн та її друзями.

Тепер Бейлі став вищим і з легкістю видряпується на горішні гілки. Густий затінок дарує йому усамітнення, при цьому світла достатньо, щоб можна було читати, якщо він має із собою книжку,незабаром це перетворюється на звичку.

Він читає історичні романи, міфи й казки та дивується, чому лицарі, принци й вовки рятують від буденного життя на фермі лише дівчат. Хлопчикові здається нечесним те, що він може навіть не розраховувати на такий вигадливий порятунок. А його теперішнє становище не дозволяє самому собі допомогти.

Спостерігаючи годинами, як вівці без мети тиняються полями, він навіть загадує бажання, щоб хтось прийшов і врятував його. Але сновига-вівця виконує бажання не краще, ніж падуча зірка.

Він переконує сам себе, що життя не таке вже й кепське. Що немає нічого поганого в тому, щоб бути фермером.

Але незадоволення нікуди не зникає. І навіть земля під ногами перестає подобатися його черевикам.

І хлопчик і далі шукає притулку на дереві.

Аби заявити свої права на цей дуб, Бейлі заходить так далеко, що навіть стару деревяну шкатулку, у якій зберігає свої найцінніші речі, виймає з її звичної схованкипогано прилаштованої дошки під ліжкомі ховає в затишній западинці на дереві. Це заглиблення й дуплом назвати не можна, але для його мети воно згодиться.

Шкатулка невеличка, з потемнілими латунними петлями й защіпками. Загорнена в шматок мішковини, який надійно захищає її від опадів. Бейлі запхав її достатньо глибоко, щоб навіть найдопитливіші вивірки не забрали скриньку собі.

Серед його скарбівпощерблений наконечник стріли, що його хлопчик знайшов у полі, коли йому було пять. Камінець із дірочкою посерединівважається, що такі приносять удачу. Чорна пірїна. Блискучий шматочок гірської породимама каже, що це якийсь різновид кварцу. Монеткайого перші кишенькові гроші, які він вирішив не витрачати. Коричневий шкіряний нашийник їхнього пса, який помер, коли Бейлі було девять. Самотня біла рукавичка, що вже стала сірою від віку й того, що її зберігали в маленькій шкатулці разом із камінням.

І кілька складених пожовклих сторінок, укритих рукописним текстом.

Коли цирк поїхав, Бейлі записав кожну дрібницю, котру зміг пригадати, щоб із часом вони не зникли з памяті. Попкорн, укритий шоколадом. Шатро, де люди на високих круглих платформах показували трюки зі сліпучим білим вогнем. Чарівний годинник над квитковою касою, який трансформувався й виконував значно більше функцій, аніж просто повідомляв час.

Укладаючи тремтячим почерком каталог із кожною цирковою дрібницею, Бейлі ніяк не міг занотувати свою зустріч із рудою дівчинкою. Він ніколи й нікому не оповідав про неї. Ще двічі він навідувався до цирку у вечірні робочі години й шукав її, але не зміг знайти.

А потім цирк поїхавзник так само несподівано, як зявився, мов невловимий сон.

Більше він не повернувся.

І єдиним доказом того, що дівчинка справді існувала, а не була витвором його уяви, залишалася ця рукавичка.

Але Бейлі більше не відчиняв свою шкатулку. Ретельно зачинену, її було заховано в дереві.

Бейлі думає, що, напевно, мав би просто викинути її, проте не може змусити себе наважитися.

Можливо, він просто залишить її в дереві, вона заросте корою й назавжди буде захованою всередині.

* * *

Сірого суботнього ранку Бейлі, як завжди, прокинувся раніше за інших. Він упорався зі своїми обовязками так швидко, як тільки міг, кинув до сумки яблуко й книжку та подався до дерева. Десь на півдорозі він подумав, що дарма не надів шарф,але днина обіцяє розхмаритися. Зосередившись на цій заспокійливій думці, хлопчик видряпується вгору, минаючи нижні гілки, куди його відсилали багато років тому, минаючи інші гілки, на яких сиділа Керолайн та її друзі. Це гілка Міллі, думає він, торкаючись галузи ногою. Коли Бейлі минає гілку Керолайн, усередині тріпотить задоволення, нехай навіть через стільки років. Оточений шурхотом листочків під вітерцем, хлопчик всідається на своє улюблене місце, мало не торкаючись черевиками западини, де захована майже забута шкатулка зі скарбами.

Коли він нарешті відводить погляд від книжки, мало не падає з дерева від здивування. На полі зявилися смугасті чорно-білі намети.

Частина IIІлюмінація

Ніч Відкриття І:Початок

Лондон, 13 і 14 жовтня 1886

День відкриття чи, радше, ніч відкриття вражає. Усе сплановано до найменшої дрібниці, і задовго до сутінок чималий натовп зібрався перед огорожею. Коли глядачам нарешті дозволяють зайти, вони широко розплющують очі від захвату, і ті щораз ширшають, поки їхні власники мандрують від намету до намету.

Усі елементи цирку злилися й перетворилися на єдиний надзвичайний механізм. Виступи, до яких готувалися в різних країнах, навіть на різних континентах, тепер відбуваються в сусідніх шатрах. І кожна частинка вистави зливається з іншими в єдине ціле.

Навіть повітря бездоганнечисте, свіже, прохолодне, сповнене ароматів і звуків, що ваблять і зачаровують кожного відвідувача.

Опівночі відбувається церемонія запалювання вогнища. Весь вечір казанок, у якому його розклали, стояв порожній і здавався просто скульптурою зі звивистого заліза. Спочатку на подвірї зявляються дванадцятеро заклинателів вогню з невеликими платформами, які встановлюють по колу, наче цифри на годиннику. Рівно за хвилину до півночі кожен із них займає свою платформу й усі виймають з-за спин чорні лискучі луки й стріли. За тридцять секунд до півночі кінчики стріл займаються маленькими жовтими вогниками. Навіть ті, хто досі не зважав на лучників, тепер зацікавлено спостерігають за ними. За десять секунд до півночі артисти підіймають луки й націлюють вогняні стріли на застигле в очікуванні залізне гирло. Коли годинник біля воріт починає бити, перший лучник випускає стрілу, вона злітає над натовпом і, влучивши в ціль, розсипається сотнями іскор.

Багаття займається снопом жовтого полумя.

З другим ударом годинника другий лучник вистрілює в жовте полумяі воно стає блакитним, як чисте небо.

З третім ударом прилітає третя стрілаі вогонь стає теплим, яскраво-рожевим.

Четверта стріла перетворює колір полумя на помаранчевий, як достиглий гарбуз.

Пятапурпурний вогонь.

Шостаприносить із собою глибокий багрець.

Сьома стріла влучає в ціль, і здається, що темно-червоний вогонь аж сочиться ігристим вином.

Восьмаполумя мерехтить фіолетовим кольором.

Девятафіолетовий заступає індиго.

Десятий удар, десята стрілаі багаття набуває темного, як північне небо, синього кольору.

Із передостаннім ударом танцюючий вогонь перетворюється із синього на чорний і на мить зливається зі своєю чашею.

І ось нарешті останній ударзамість потемнілого вогню зявляється сліпучо-білий, і бризки іскор розлітаються довкола, мов сніжинки. У нічне небо тягнеться велетенський і кучерявий щільний вихор білого диму.

Юрба шаленіє. Глядачі, котрі вже збиралися додому, вирішують залишитися трохи довше й захоплено обговорюють запалювання вогню. За кілька хвилин чи навіть годин ті, кому не пощастило побачити все на власні очі, з недовірою слухають оповіді інших.

Люди блукають між наметами, мандрують звивистими доріжками, що переплітаються одна з одною і, здається, ніколи не закінчуються. Хтось заходить до кожного намету на своєму шляху, інші відвідувачі перебірливіші й вирішують, чи варто заходити до шатра, лише детально вивчивши вивіски. Когось так захоплює дійство в одному наметі, що він не в змозі залишити його й надумує провести там увесь свій час. Відвідувачі радять щось іншим гостям; зіштовхуючись із ними на перехрестях, тицяють пальцями в найцікавіші намети, де вони вже побували. До кожної поради дослуховуються із задоволенням, хоча не завжди вдається потрапити до рекомендованого шатра: на шляху надибують іще так багато цікавого.

Коли займається світанок, переконати останніх роззяв, що цирк зачиняється, виявляється не так-то й просто. Люди втішаються лише обіцянками, що зможуть повернутися сюди, коли сяде сонце.

Загалом ніч відкриття минає з нечуваним успіхом.

Лише одна незапланована й непередбачувана подія стається цієї ночі. Відвідувачі нічого не помічають, та й більшість артистів дізнається про все лише згодом.

Коли сонце вже схилилося на захід і тривають останні приготування (у цирку поправляють костюми й топлять карамель), у дружини приборкувача тигрів починаються передчасні пологи. Поки жінка не була при надії, вона працювала асистенткою в чоловіка. Через її відсутність виступ доводиться трохи змінити, тож тварини нервують.

Жінка носила двійню й чекала на пологи лише за кілька тижнів. Пізніше в цирку жартуватимуть, що діти просто не хотіли проґавити ніч відкриття.

Ще до того, як ворота цирку гостинно розчахнулися перед гостями, тут зявляється лікар, і його розсудливо проводять за лаштунки. Простіше прийняти пологи там, аніж везти жінку до лікарні.

За шість хвилин до півночі народжується Вінстон Ейдан Мюррей.

У сім хвилин по дванадцятій на світ зявляється його сестра, Пенелопа Ейслін Мюррей.

Коли новини дістаються до Чандреша Крістофа Лефевра, він трохи засмучується, що двійнята не схожі як дві краплі води. Чоловік уже вигадав чимало циркових номерів, де можна було б задіяти близнюків, коли вони трохи підростуть. Хоча близнятам і бракує тієї видовищності, на яку Чандреш розраховував, Марко все ж замовляє доставку двох гігантських букетів червоних троянд.

Діти крихітні, але кожен має несподівано густе й руде волосся. Вони майже не плачуть, хоча й не сплять і уважно розглядають усе двома парами однакових допитливих синіх оченят. Малюків пеленають у шматки шовку й атласудівчинку в біле, хлопчика в чорне.

Потік артистів, що між виступами бажають познайомитися з малюками, не вщухає. Усі по черзі беруть їх на руки й обовязково зауважують, яка чудова в них різниця в часі. Діти викапані циркачі, хіба що колір волосся не дуже гармонує з чорно-білою гамою. Хтось радить надівати капелюшки, поки малюки не виростуть достатньо, щоб пофарбувати волосся. Хтось інший заперечує, що зафарбовувати такий колір, вогняно-червоний, значно яскравіший за материн рудуватий, було б просто смішно.

Це сприятливий колір,каже Тсукіко, але відмовляється пояснити свої слова.

Вона цілує кожну дитину в чоло, а потім складає вервечку паперових журавликів і вішає над колискою.

Ближче до світанку, коли цирк безлюдніє, дітей виносять на прогулянкуна подвіря між шатрами,аби заколисати. Проте дітки не сплять, а уважно розглядають вогні, костюми та смужки довколишніх наметів. Дивна поведінка для малят, котрим лише кілька годин.

І тільки коли сонце зявляється над обрієм, двійнята заплющують очі та притискаються одне до одного під смугастими ковдрами в чорній кованій колисці, що вже чекала на них попри передчасну появу на світ. Хтось надіслав у подарунок колиску кількома тижнями раніше, але не залишив ані листівки, ані записки. Мюрреї гадали, що це дарунок від Чандреша, однак у відповідь на їхні подяки він удав, що не розуміє, про що йдеться.

Двійнята не переймаються, звідки взялася колиска, вона їм просто подобається.

Пізніше ніхто не може точно пригадати, хто вперше назвав їх Крихітка й Прибамбас. Як і у випадку з колискою, ніхто не зізнається.

Але, як завжди буває з прізвиськами, вони міцно чіпляються.

Ніч Відкриття II:Іскри

Лондон, 13 і 14 жовтня 1886

Перші кілька годин у ніч відкриття Марко нишком позирає на годинник і чекає, поки стрілки нарешті повідомлять про північ.

Передчасні пологи в родині Мюрреїв дещо сплутали його графік, але якщо запалювання вогню відбудеться, як заплановано, буде непогано.

Це найкраще з усіх рішень, адже він розуміє, що за кілька тижнів цирк буде за сотні кілометрів звідси, а він мусить залишитися на самоті в Лондоні.

І хоча Ізобель може виявитися справді корисною, йому потрібні міцніші пута.