Дякую, що прийшли покликати мене,каже дівчина, сподіваючись, що гості, котрі говорять самі до себе замість того, щоб гортати книжки в тьмяному світлі, не така вже й дивина в la maison Лефеврів.
Усі, мабуть, гадають, що ви розчинилися в повітрі,жартує Марко, поки вони йдуть коридором.Але я подумав, що справа навряд чи в цьому.
Супроводжуючи дівчину до їдальні, Марко притримує для неї всі двері.
Селію садять між Чандрешем і Тсукіко.
Це краще, ніж провести цілий вечір на самоті, чи не так?питає Тсукіко й посміхається, коли Селія зізнається, що так і є.
Поки змінюються страви, приголомшена ними дівчина розважається, намагаючись угадати, що повязує гостей. Придивляється до того, як вони взаємодіють, зауважує емоції, приховані за сміхом і привітними бесідами, помічає, де затримуються погляди.
З кожним келихом вина Чандреш щоразу частіше кидає оком на свого привабливого помічника, і Селія підозрює, що містер Алісдер теж це помічає, хоча й досі непримітно стоїть у кутку кімнати.
Щоб визначити, котра із сестер Берджес перемогла в боротьбі за прихильність містера Барріса, дівчині знадобилося три зміни страв, але, коли на столі спритно розставляють тарілки з тим, що виявляється голубами, запеченими з корицею, Селія остаточно визначила переможницю, хоча їй невідомо, чи знає про це сама Лейні.
Уся компанія називає мадам Падву «Тітонька», хоча вона більше скидається на королеву, аніж на тітку. Коли Селія звертається до неї «мадам», кожен за столом здивовано озирається.
Ти занадто порядна як на циркачку,каже прима, зазирнувши їй в очі.Нам варто було трохи послабити твій корсет, якщо ми хочемо, аби ти й надалі залишалася на вечерях нашим другом.
Я гадала, що корсети послабляють після вечері,спокійно заперечує Селія й чує у відповідь регіт.
Міс Бовн має залишитися нашим другом, незалежно від стану її корсета,проголошує Чандреш.Поміть собі десь,Додає він, змахуючи рукою в бік Марко.
Я вже давно помітив корсет міс Бовн,відгукується Марко, і за столом знову чується сміх.
Хлопець дивиться Селії у вічі й усміхається, як і перед тим, але одразу відвертається, щоб знову відступити назад, і майже так само легко, як її батько, зливається із затінком.
На стіл подають нові страви, і Селія й далі слухає та спостерігає, намагаючись між тим відгадати, що заховалося під легкою, як пірїнка, здобою й вишуканим винним соусом: ягня чи щось екзотичніше.
У Тариній поведінці дівчині щось видається тривожним. Щось ледь вловиме у виразі її обличчя зявляється й знову зникає. Однієї миті вона жваво базікає і, наче луна, сміється разом із сестрою, а наступної вже відсторонено тупиться в мерехтливе полумя свічок.
І коли відлуння сміху раптом звучить, наче схлипування, Селія розуміє, що Тара нагадує їй матір.
За десертом усі розмови стихають. На кожній тарілочці лежить кулька тонесенької видутої карамелі, котру потрібно розбити, щоб скуштувати кремову хмаринку.
З тріском, що зливається в суцільну какофонію, кульки розбиваються, і гості розуміють, що, хоча смаколик ззовні однаковий, кожна кулька має власний неповторний смак.
Усі довкола дозволяють одне одному скуштувати свій десерт. Смак деяких легко впізнати: імбир із персиком чи кокос із карі,але інші так і залишаються загадкою.
Десерт Селії має чіткий медовий присмак, але він такий солодкий, що неможливо розібрати, які ще туди додавали спеції.
Після вечері розмова триває у вітальні за кавою й віскі. Більшість гостей стверджує, що вже занадто пізно, проте Тсукіко зауважує, що для циркачок вечір лише починається.
Коли всі прощаються, Селію обіймають так само міцно, як і решту, і запрошують на чаювання, поки цирк залишатиметься в Лондоні.
Дякую,каже вона Тсукіко, виходячи з будинку.Мені сподобалося більше, ніж я сподівалася.
Найприємніші задоволення завжди негадані,відгукнулася дівчина-змія.
* * *
Марко спостерігає з вікна за відїздом гостей, востаннє кидаючи погляд на Селію, перш ніж вона зникне в нічній пітьмі.
Він обходить вітальню та їдальню, а потім спускається до кухонь, аби переконатися, що все гаразд. Прислуга вже розійшлася. Хлопець задуває останні вогні й підіймається сходами, щоб провідати Чандреша.
Сьогодні вийшла надзвичайна вечеря, ти так не гадаєш?запитує Чандреш, коли Марко заходить до його кімнат, що займають увесь пятий поверх. Кожна з них освітлена безліччю марокканських ліхтарів, що кидають на пишні меблі ламані тіні.
Поза сумнівами, сер,погоджується Марко.
На завтра в нас нічого не заплановано. Чи на сьогодні, зважаючи на годину.
Завтра по обіді зустріч щодо програми балету в наступному сезоні.
Ба, я зовсім забув про неї,засмучується Чандреш.Скасуєш її?
Звісно, сер,каже хлопець, дістаючи з кишені блокнот і записуючи побажання.
Ох, і замов із десяток ящиків того бренді, що приніс Ітан. Неперевершений трунок.
Марко киває, записуючи й це.
Ти ж іще не йдеш, чи не так?запитує Чандреш.
Ні, сер,каже помічник.Я гадав, що вже занадто пізно, щоб їхати додому.
Додому,повторює Чандреш, наче слово здається йому незнайомим.Тут теж твій дім, так само, як та квартира, яку ти й далі так наполегливо винаймаєш. І навіть більше.
Я запамятаю це, сер,каже Марко.
Міс Бовнчарівна жінка, тобі не здається?раптом цікавиться Чандреш, обертаючись, щоб оцінити реакцію на своє запитання.
Захоплений зненацька, Марко лише бурмоче щось схоже, як він сподівається, на його стандартну відчужену згоду.
Ми мусимо запрошувати її на вечерю щоразу, коли цирк приїжджає до міста, щоб ближче з нею познайомитися,багатозначно додає Чандреш, підкреслюючи свою думку задоволеною посмішкою.
Так, сер,відгукується Марко, намагаючись зберегти незворушний вираз обличчя.Бажаєте сьогодні ще чогось?
Чандреш регоче й махає йому, щоб ішов собі геть.
Перш ніж усамітнитися у власних кімнатахапартаментах, утричі більших за його квартиру,Марко тихенько повертається до бібліотеки.
Якийсь час він стоїть на тому самому місці, де стояла кілька годин тому Селія, і уважно вивчає знайомі полиці й стіну, прикрашену вітражем.
Він не в змозі зрозуміти, що ж вона тут робила.
І не помічає очей, що пильно розглядають його в темряві.
Rêveurs
1891-1892
Гер Фрідрік Тіссен отримав картку разом з іншою поштоюзвичайний конверт лежить серед замовлень і ділової кореспонденції. У конверті немає ані листа, ані записки, лише карткачорна з одного боку й біла з другого. З лицьового боку срібними чорнилами надруковано Le Cirque des Rêves. На зворотному, білому, боці від руки написано чорними чорнилами:
Двадцять девяте вересня
Передмістя Дрездена, Саксонія
Гер Тіссен ледве може стримати радість. Він домовляється із замовниками, за рекордно короткий час завершує поточну роботу й на кілька днів винаймає квартиру в Дрездені.
Годинникар приїжджає до міста двадцять восьмого вересня й цілісінький день гуляє передмістям, намагаючись відгадати, де зупиниться цирк. Ніде й згадки немає про його неминучу появу, лише повітря наелектризоване. Утім, гер Тіссен не певен, чи помічає це ще хтось, крім нього. Він пишається тим, що його попередили заздалегідь.
Двадцять девятого вересня, передбачаючи безсонну ніч, чоловік прокидається пізно. Коли він у пообідні години виходить надвір, щоб знайти щось поїсти, вулиці вже гудуть від новини: трохи на схід від міста вночі зявився химерний цирк. «Велетенська споруда зі смугастими наметами»,пліткують У шинку, куди зазирає годинникар. Люди ніколи не бачили нічого схожого. Гер Тіссен не видає з цього приводу ані пари з уст, насолоджуючись хвилюванням і цікавістю, що панують довкола.
Незадовго до заходу сонця гер Тіссен прямує на схід. Знайти цирк нескладно: навколо вже зібралася велетенська юрба. Загубившись у натовпі в очікуванні відкриття, чоловік дивується, як їм удалося так швидко все звести. Він упевнений, що вчора, під час його вечірньої прогулянки містом, на цьому полі нічого не було, а тепер здається, наче цирк був тут завжди. Він просто матеріалізувався з нізвідки. «Наче чари якісь»,каже хтось неподалік, і гер Тіссен мусить погодитися.
Коли ворота врешті відчиняються, геру Фрідрікові Тіссену здається, що він повернувся додому після тривалої подорожі.
Майже щоночі він навідується до цирку, а вдень сидить в орендованій квартирі чи в шинку з келихом вина й щоденником, де пише про цирк. Сторінка за сторінкою, він записує свої спостереження, докладно розповідаючи про побачене, здебільшого не для того, аби не забути, а щоб утримати на папері хоча б частинку цирку, яку можна буде залишити собі.
Час від часу він теревенить про цирк із іншими відвідувачами. Один із нихредактор міської газети, котрий після довгих умовлянь і кількох келихів вина таки схиляє Фрідріка показати свій щоденник. Після ще кількох ковтків бурбону він переконує Тіссена дати дозвіл на публікацію в газеті кількох уривків.
Цирк їде з Дрездена наприкінці жовтня, але редактор газети дотримується обіцянки.
Стаття отримує схвальні відгуки читачів, і незабаром у світ виходить іще одна, а потім іще.
Гер Тіссен і далі пише, і за кілька наступних місяців деякі статті передруковують інші німецькі газети, а час від часу навіть перекладають для друку у Швеції, Данії та Франції. Одна стаття із заголовком «Ночі в Цирку» навіть зявилася на сторінках лондонського видання.
Саме завдяки цим публікаціям гер Тіссен невдовзі стає неофіційним лідером, ватажком найпристрасніших поціновувачів цирку.
Для декого з них статті відчинили двері до Le Cirque des Rêves, а інші, читаючи друковані літери, упізнали в годинникарі рідну душулюдину, котра ставиться до цирку так само, як вони, вважає його чимось небаченим і винятковим.
Люди прагнуть зустрічі з ним, збираються на засідання та вечері та зовсім скоро перетворюються на такий собі клубтовариство шанувальників цирку.
Хтось жартома називає їх сновидами, але прізвисько чіпляється, бо насправді пасує їм якнайкраще.
Гер Тіссен отримує справжню насолодуйого оточують споріднені душі з усієї Європи, а часом навіть із дальніх країв. Вони можуть розмовляти про цирк без упину. Він записує історії інших сновид, аби додати їх до своїх спостережень. Створює невеличкі подарункові годинники зі сценами їхніх улюблених виступів. (Один із таких сувенірів зображує надзвичайних крихітних повітряних гімнастів на стрічках. Годинникар виготовив його для панянки, котра годинами стояла в тому велетенському наметі, задерши догори голову.)
Несподівано гер Тіссен навіть започатковує серед сновид нову моду. Якось за вечерею в Мюнхені (найчастіше клуб збирається неподалік від його дому, хоча бувають засідання в Лондоні, Парижі й безлічі інших міст) він оповідає, що полюбляє вдягати чорне пальто, коли йде до цирку, аби краще пасувати до оточення й відчувати себе його частиною. Але шию загортає блискучим яскраво-червоним шарфом, щоб провести уявну межунагадати собі, що він лише глядач, просто сторонній спостерігач.
Чутки ширяться швидко, і традицією сновид стає навідуватися до цирку вбраними в чорний, білий або сірий кольори, доповнені яскравою червоною плямою: шаликом чи капелюхом, а за гарної погодичервоною трояндою в петельці чи за вухом. Цей простий сигнал допомагає зрозуміти, хто є хто, і помітити інших сновид.
Забезпечені люди й ті, у кого недостатньо коштів, але вдосталь кмітливості, їздять за цирком від міста до міста. Гастролі відбуваються не за відомим публіці розкладомцирк переїжджає з місця на місце кожні кілька тижнів, іноді з перервами, і ніхто насправді не знає, де він знову зявиться, поки смугасті намети не розтинатимуть небо над полем, містом, передмістям чи десь посередині.
Але є кілька обраних сновид, котрі добре обізнані щодо цирку і його маршрутів. Ці поціновувачі завели дружбу з потрібними людьми й дізнаються, де намети зявляться наступного разу, а тоді поширюють інформацію між однодумцями, надсилають повідомлення в далекі країни й міста.
Зазвичай новини передають непомітно: поштою або під час особистих зустрічей.
Вони надсилають картки. Невеличкі квадратні шматочки картону, схожі на листівки. Розміри можуть різнитися, але картка неодмінно чорна з одного боку й біла з другого. Хтось використовує готові листівки, інші полюбляють виготовляти їх самостійно. На картці лише кілька слів:
ЦИРК НАБЛИЖАЄТЬСЯ...
і назва місця. Часом, але не завжди, зазначають і дату. Про циркові дійства відомо лише приблизно, але повідомлення про адресу зазвичай вистачає.
Більшість сновид мають домівки й віддають перевагу подорожам в околицях. Сновиди з Канади навряд чи поїхали б до Росії, але вони радо вирушають у довгі мандрівки до Бостона чи Чикаґо, а ті, хто живуть у Марокко, полюбляють відвідини різних куточків Європи, проте подеколи дістаються до Китаю та Японії.
Є й такі, хто їде за цирком, хай би куди він вирушав, користуючись грошима, талантом чи великодушною допомогою інших сновид. Хай би як там було, усі вони залишаються сновидами, кожен на свій лад, навіть ті, кому вистачає грошей лише на квиток до цирку, коли він приїжджає до їхнього містечка. Вони всміхаються, упізнаючи одне одного. Зустрічаються в місцевих шинках, випивають чарочку й теревенять, нетерпляче очікуючи, поки сяде сонце.
Саме вонисновиди, палкі прихильники циркупомічають у загальній картині найдрібніші деталі. Кожен нюанс у костюмах, заплутаність химерних вивісок. Вони купують цукрові квіти й не їдять їх, а загортають у папір і обережно несуть додому. Це справжні циркові ентузіасти. Поборники. Одержимі. Цирк заволодів їхніми душами, і в розлуці з ним їхні серця озиваються болем.
Вони шукають одне одного, таких особливих цінувальників. Розповідають, як уперше помітили цирк, як кілька перших кроків усередині відлунювали чарами. Неначе підіймаєш завісу із зірок і заходиш до казки. Шанувальники цирку можуть оспівувати мякість попкорну й солодкий смак шоколаду. Годинами обговорювати переваги світла й тепло вогнища. Вони сидять зі своїми келихами, усміхаються радісно, наче діти, і отримують задоволення від того, що хоча б на один вечір опинилися серед однодумців. Прощаючись, сновиди потискають руки, наче давні друзі, навіть якщо щойно зустрілися, і, йдучи кожен своїм шляхом, почуваються не такими самотніми, як були раніше.
У цирку знають про них і поважають. Часто, коли хтось підходить до каси в чорному пальті з червоним шарфом, йому привітно махають і запрошують увійти безкоштовно або пригощають горнятком сидру чи пакетиком попкорну. Артисти, помітивши сновиду в глядацькій залі, намагаються продемонструвати свій найкращий трюк. Дехто зі сновид методично гуляє цирком, навідуючись до кожного намету, спостерігаючи за кожним дійством. Інші мають свої улюблені місця й покидають їх лише зрідка, вирішивши провести цілу ніч у Звіринці чи Дзеркальному Коридорі. Вони завжди залишаються до останнього, навіть у ті передсвітанкові години, коли інші відвідувачі вже збираються вкластися в ліжко.
Часто перед самим світанком у Le Cirque des Rêves не побачиш інших яскравих кольорів, крім їхніх невеличких спалахів червоного.
* * *
Гер Тіссен отримує від інших сновид дюжини листів і відповідає кожному. Комусь достатньо одного листа й однієї відповіді, інші починають тривале листування, що перетворюється на одну нескінченну розмову.
Сьогодні він відповідає на лист, котрий здається надзвичайно захопливим. Його автор описує цирк у найменших деталях. Цей лист узагалі особистіший за інші, з відвертими роздумами про Тіссенові статті й таким детальним описом годинника-Wunschtraum, що автор мусив провести чимало часу, роздивляючись його. Годинникар перечитує листа тричі, перш ніж сісти за стіл і взятися до відповіді.
На конверті стоїть нью-йоркський штемпель, але чоловік не впізнає в підписі імені жодного зі сновид, котрих він зустрічав у тому чи іншому місті.
«Люба міс Бовн»,починає листа годинникар.
Він сподівається, що вона йому відповість.
Співробітництво
Вересеньгрудень 1893
Марко прибуває до лондонського офіса містера Барріса лише за кілька хвилин до запланованої зустрічі й здивовано оглядає нехарактерний для цього місця безлад: усе навколо закидано напівспакованими скриньками та стосами коробок. У надрах цього хаосу навіть не видно стола.