Вони вважають, що вирішувати проблеми інших людей за допомогою порад значно приємніше, ніж виконувати самим усю роботу. «Це дає більше втіхи»,пояснюють дівчата.
Сестри дуже схожі: обидві мають хвилясте каштанове волосся й великі яскраві карі очі, що надають їм молодшого вигляду, ніж насправді; утім, Берджес і не зізнаються, скільки їм років і котра з них старша. Обидві панянки вбрані в модні сукні, які не зовсім однакові, але прекрасно доповнюють одна одну.
Мадам Падва вітає їх із наперед заготованою для всіх гарненьких молодих кралечок байдужістю, але одразу тане від компліментів своїй зачісці, прикрасам і сукні. Сестри трохи шокують містера Барріса, хоча, можливо, це лише побічна дія вина. Йому досить важко зрозуміти їхній шотландський акцент, якщо вони взагалі шотландки. У цьому він аж ніяк не певен.
Останній гість прибуває незадовго до вечері, коли решта вже всілася й налила вина. Це високий чоловік незрозумілого віку, з нечіткими рисами обличчя. Він одягнений у бездоганний сірий костюм із фраком; біля дверей він віддає капелюх і ціпок разом із візитною карткою, де написано «Містер А. Г**». Сідаючи, чоловік приязно киває іншим гостям, утім, не промовляє жодного слова.
Саме цієї миті до гостей приєднується Чандреш у супроводі свого асистента Марко, привабливого юнака з приголомшливими зеленими очима. Увага обох сестер Берджес одразу переноситься на нього.
Я запросив усіх вас сюди не без причини,повідомляє Чандреш.Упевнений, ви вже й самі про це здогадалися. А втім, це справа, повязана з бізнесом, і гадаю, краще обговорити її на повний шлунок, тож забудьмо про всі офіційні бесіди, аж поки не скуштуємо десерт.Він недбало махає одному з офіціантів, і, коли годинник у холі починає бити з низьким, глибоким звуком, що відлунює в будинку дванадцять разів, на столі зявляється перша страва.
Приємні розмови разом із вином рікою течуть між змінами страв. Жінки балакучіші за чоловіків. Насправді чоловік у сірому костюмі сказав лише кілька слів. Хоча деякі з них сьогодні вперше бачать одне одного, до моменту, коли від plats proncipaux нічого не залишилося, сторонній спостерігач подумав би, що тут зібралися давні друзі.
За кілька хвилин до другої години ночі, коли всі впоралися з десертами, Чандреш підводиться й відкашлюється.
Якщо всі ви будете такі любязні та приєднаєтеся до мене в кабінеті за кавою й бренді, ми зможемо перейти до справ,каже він. Лефевр киває Марко, який кудись вислизає та долучається до решти нагорі, у кабінеті, з кількома записниками й рулонами паперу в руці. Каву та бренді вже налито, і гості всідаються на численні канапи й у крісла довкола каміна, де тріщить вогонь. Чандреш запалює сигару й починає свою промову, видуваючи замість розділових знаків хмарки диму.
Я зібрав вас сьогодні в цій компанії, тому що розпочинаю один проект, почин, як ви можете сказати. Я щиро вірю, що це зачинання сподобається вам усім і що кожен із вас може тим чи іншим чином додати щось до його розробки. Вашу допомогу, яка залишається абсолютно добровільною, буде гідно оцінено, і кожен отримає солідну винагороду,повідомляє він.
Годі вже ходити околяса, любий Чандреше, розкажи нам, яку нову забавку ти собі знайшов,втрутилася мадам Падва, покручуючи в руках свій келих із бренді.Дехто з нас не молодшає.Одна із сестер Берджес придушено хихотить.
Звичайно, Тітонько Падво.Чандреш ввічливо кланяється в її бік.Моя нова забавка, як ви точно її охрестили,це цирк.
Цирк?перепитує Лейні Берджес із посмішкою.Як чудесно!
Щось на кшталт ярмарку?цікавиться містер Барріс, і голос його звучить трохи збентежено.
Більше ніж ярмарок,хизується Чандреш.Насправді навіть більше за циркцирк, котрого ніхто ніколи не бачив. Не одне велике шатро, а безліч наметів, і в кожному з них відбувається щось інше. Жодних слонів чи клоунів. Ні, нам потрібно щось значно краще! Нічого буденного. Наш цирк буде інакшим, він даруватиме вкрай рідкісні враження, стане святом емоцій. Театральність без театру, захопливе видовище. Ми зруйнуємо припущення й застарілі стереотипи про те, яким був цирк, і створимо щось цілком нове.Він показує на Марко, котрий розгортає на столі паперові рулони, притримуючи кутики прес-папє і якимись дивними дрібничками (мавпячий череп і застиглий у склі метелик).
План складається переважно з нарисів, оточених примітками. Вони демонструють лише фрагменти ідей: кільце наметів, центральний променад. Список можливих розваг чи виступів нашкрябаний обабіч креслень, дещо з нього вже виключене, а дещо обведене. Віщунка. Акробати. Чарівник. Люди-змії. Танцюристи. Заклиначі вогню.
Поки Чандреш веде далі, сестри Берджес і містер Барріс розглядають рисунки й читають усі коментарі. Мадам Падва посміхається, але залишається на своєму місці, посьорбуючи бренді. Містер А. Г** не рухається, вираз його обличчя незбагнений і незмінний.
Наразі план перебуває на стадії ідеї, і саме тому я звертаюся до вас: розпочнімо й розвиваймо! Йому потрібен стиль, щоб було чим похизуватися. Винахідливість під час проектування й спорудження. Він мусить заворожувати і, можливо, мати поволоку таємниці. Я вірю, що винайкраща команда для цієї справи, котра може все це гарантувати. Якщо хтось із вас не погоджується, ви, звісно ж, можете піти, але я шанобливо прошу не обговорювати цього ні з ким. Я хотів би, щоб мої плани залишалися цілком таємними, принаймні поки що. Урешті-решт, зараз вони дуже вразливі.Він повільно затягується сигарою й так само повільно видихає дим, перш ніж підбити підсумок:Якщо ми все зробимо належним чином, план, безсумнівно, скоро заживе власним життям.
Коли чоловік змовкає, навколо западає тиша. Кілька хвилин у кімнаті чутно лише потріскування вогню, гості ззираються, кожен сподівається, що хтось інший озветься.
Можна мені олівець?питає містер Барріс. Марко простягає йому олівця, і архітектор починає малювати, узявши за основу зародкове креслення циркової схеми й розвиваючи його у вигадливий дизайн.
Чандрешеві гості залишаються в маєтку аж до світанку, а коли вони врешті їдуть, кількість діаграм, планів і нотаток збільшується втричі від тієї, що була на початку. Усе це вкриває кабінет і висить, пришпилене до його стін, неначе карти до пошуку невідомих скарбів.
Співчуття
Нью-Йорк, березень 1885
Газетна замітка повідомляє, що Гектор Бовн, відоміший як Чарівник Просперо, славетний артист і сценічний маг, помер від серцевого нападу в себе вдома пятнадцятого березня.
У газеті коротко згадано про його роботу й спадщину. Вік зазначено неправильно, але це зауважує лише декілька читачів. Наприкінці в короткому абзаці йдеться про те, що в Чарівника Просперо залишилася сімнадцятирічна донька, місс Селія Бовн. Цього разу вік майже правильний. Також зауважено, що погреб буде скромним, лише для найближчих, а співчуття можна надсилати на адресу одного з місцевих театрів.
У театрі листівки й листи зібрали та поскладали в мішечки, а курєр приніс їх до резиденції Бовнів, міського будинку, переповненого відповідними до нагоди похмурими букетами квітів. Коли Селія більше не може зносити задушливого аромату лілій, вона перетворює всі квіти на троянди.
Дівчина залишає стоси співчуттів на столі в їдальні, аж поки вони не заповнюють там усе й не починають перетікати до вітальні. Вона не бажає мати з ними справу, але не може змусити себе викинути все, не читаючи.
Коли купи паперу більше неможливо не помічати, Селія заварює собі чайничок чаю та енергійно береться розбирати їх. Розкриває листи, один за одним, і сортує кількома стосиками.
На конвертах поштові марки з усього світу. Усередині довгі серйозні листи, сповнені непідробного розпачу. Чи пустопорожні побажання всього найкращого та вихваляння батькових талантів. У багатьох із них ідеться про те, що автор раніше не знав, що видатний Просперо має доньку. А хтось, навпаки, згадував про неї з любовю, описуючи чарівну крихітку. Селія вже навіть сама не памятала себе такою. У кількох листахбентежно сформульовані пропозиції руки й серця.
Такі листи Селія жмакає в кульки, складає зімяті послання на розкриту долоню та спопеляє їх поглядом, а тоді здмухує попіл у небуття.
Я вже заміжня,повідомляє вона порожній кімнаті та крутить на пальці каблучку, котра маскує старий рубецьїї особливу прикмету.
Серед листів і листівок лежить простий сірий конверт.
Селія витягає його зі стосу й розрізає срібним ножиком для листів, уже ладна викинути на купу з прочитаним.
Але цього листа, на відміну від інших, адресовано батькові, хоча штемпель на конверті поставлено вже після його смерті. Усерединіані жалісливої записки, ані слів співчуття її втраті.
На папері немає привітання чи підпису. Лише два слова, написаних від руки:
Твій хід.
І більше нічого.
Селія перегортає аркуш, проте з іншого боку він чистий. Немає навіть позначки магазину, де його було куплено. Зворотної адреси на конверті теж немає.
Дівчина перечитує кілька разів два слова на сірому папері.
Вона не може зрозуміти, чим викликаний мороз поза шкіроюзбудженням чи страхом.
Не зважаючи на решту співчутливих листів, Селія виходить із кімнати із сірим папірцем у руці й підіймається гвинтовими сходами до горішньої вітальні. Вона дістає з кишені звязку ключів і нетерпляче відмикає три різні замки, щоб увійти до залитої яскравим полуденним сонцем кімнати.
Про що тут ідеться?запитує Селія, забігаючи досередини та тримаючи аркуш перед собою.
Постать, що висить у повітрі біля вікна, обертається. Коли на чоловіка падають сонячні промені, він стає майже невидимим. Частини плеча бракує, маківка голови зникає в мерехтливому танці порошинок, вихоплених сонячним промінням. Решта тіла прозора, неначе відбиток у склі.
Те, що залишилося від Гектора Вовна, читає записку й заходиться радісним сміхом.
Татуювання дівчини-змії
Лондон, вересень 1885
Непередбачені розкладом Опівнічні Прийоми, котрі самі гості називають Цирковими Вечерями, трапляються приблизно раз на місяцьце нічне поєднання дружніх посиденьок і ділових зустрічей.
Мадам Падва і хоча б одна або навіть обидві сестри Берджес завжди серед запрошених. Містер Барріс приєднується так часто, як йому дозволяє його власний розклад: чоловік багато подорожує й графік у нього не такий гнучкий, як хотілося б.
Містер. А. Г** зявляється рідко. Тара помічає, що за його присутності зустрічі після вечері стають продуктивнішими, хоча він лише зрідка дає якісь поради щодо того, як керувати цирком.
Цього вечора на гостини зібралися лише дами.
А де сьогодні наш любий містер Барріс?цікавиться мадам Падва, коли сестри Берджес прибувають самі, хоча зазвичай він їх супроводжує.
У Німеччині,хором відповідають Лейні й Тара, злившись у досконалому унісоні, і Чандреш сміється, пропонуючи їм келихи з вином.
Він полює на годинникаря,уже сольно каже Лейні.Хоче замовити годинник для цирку. Перед відїздом він був просто в захваті від них.
Сьогодні за вечерею гостям не пропонують програми розваг, немає навіть звичного фортепіанного акомпанементу, проте непрохана розважальниця сама зявляється перед дверима.
Вона відрекомендовується Тсукіко, але не уточнює, імя це чи прізвище.
Це невисока, але й не крихітна дівчина. Її довге чорне як ніч волосся заплетене довкола голови у вигадливі коси. Убрана дівчина в занадто довге темне пальто, але тримається так граціозно, що воно звисає, наче мантія, і здається радше елегантним, аніж незграбним.
Марко залишає її у фойє, де Тсукіко терпляче чекає, розглядаючи золоті статуї зі слоновими головами, а сам намагається пояснити Чандрешеві ситуацію. Це закінчується тим, що всі гості висипають до коридору, аби поглянути на власні очі, чим спричинена метушня.
Що привело вас сюди цієї пізньої години?спантеличено питає Чандреш. У la maison Лефеврів траплялися й загадковіші події, аніж ця. Та й піаністка, бувало, відправляла когось замість себе, якщо була зайнята під час вечері.
Я завжди була нічною птахою,ось і все, що каже Тсукіко, і не пояснює, що за примхи долі привели її сюди о такій порі. Але її загадкова поведінка супроводжується теплою й заразливою усмішкою. Сестри Берджес просять Чандреша дозволити дівчині лишитися.
Ми збираємося вечеряти,невпевнено повідомляє Чандреш,але ласкаво просимо приєднатися до нас у їдальні й показати... те, що ви збиралися нам продемонструвати.
Тсукіко кланяється, і на її гарному обличчі знову розквітає усмішка.
Поки гості один за одним зникають у їдальні, Марко забирає в дівчини пальто й застигає, збентежений тим, що ховається під ним.
Дівчина вбрана в сукню з прозорого серпанку, котру в іншому товаристві назвали б непристойною, але почуття тих, хто зібрався сьогодні в їдальні, не так просто образити. Це навіть не справжня сукня, а тонка смужка червоного шовку, підтримувана туго затягнутим мереживним корсетом.
Але не примарність дівочої сукні змушує Марко витріщатися на неї, а татуювання, що вкриває шкіру.
Спочатку зрозуміти, що там зображено, геть не просто: здається, наче плечі й шию вкриває злива чорних знаків, котрі спереду уриваються над вирізом сукні, а на спині зникають під мереживом корсету. І неможливо здогадатися, як далеко тягнеться татуювання під тканиною.
Але якщо поглянути ближче, стає зрозуміло, що вихор татуюваньце не просто чорні знаки. Бурхливий водоспад алхімічних і астрологічних символів, стародавні позначення планет і хімічних елементів, зроблені чорними чорнилами, прикрашають світлу дівочу шкіру. Меркурій. Свинець. Сурма. У западинці під шиєю примостився півмісяць; біля ключиці причаївся єгипетський анкх. На татуюванні безліч інших символів: скандинавські руни й китайські ієрогліфи. Чимало дрібних татуювань зливаються й стікають її тілом, склавшись у візерунок, котрий граціозно звивається, наче елегантна прикраса.
Тсукіко помічає уважний Марків погляд і, хоча хлопець нічого не питає, тихенько каже: «Це частина того, ким я була, ким є і ким буду».
Потім дівчина всміхається й рушає до їдальні, залишаючи Марко самого в коридорі. Цієї ж миті годинник починає вибивати північ і на столі зявляється перша страва.
Перед дверима дівчина скидає черевики й босоніж підходить до фортепіано, яскраво освітленого променями від канделябрів і люстр.
Спочатку вона просто стоїть, спокійно й розслаблено, поки гості кидають зацікавлені погляди. А з першим рухом стає зрозуміло, яка саме розвага чекає на них сьогодні.
Тсукікодівчина-змія.
Зазвичай люди-змії можуть вигинатися або вперед, або назад, залежно від особливостей хребта, тож усі їхні трюки базуються саме на цьому. Але Тсукіко належить до тих рідкісних артистів, котрі однаково добре складаються в обидвох напрямках.
Вона рухається з грацією досвідченої балерини. Мадам Падва помічає цю деталь і пошепки ділиться нею із сестрами Берджес іще до того, як дівчина демонструє справжні дива гнучкості.
А ви могли виробляти такі речі, коли були танцюристкою?цікавиться Тара, коли Тсукіко закидає ногу за голову.
Якби я так уміла, то мала б значно напруженіший графік,усміхається мадам Падва й хитає головою.
Тсукікосправжнісінький віртуоз. Вона додає ефектних жестів і завмирає в неймовірних позах, досконало розраховуючи час. І навіть коли дівчина скручується так, що неможливо собі уявити й боляче дивитися, блаженна посмішка не зникає з її обличчя.
Її нечисленна публіка забула й про вечерю, і про розмови.
Лейні пізніше зауважила в розмові з сестрою: вона була певна, що танець супроводжувався музикою, хоча в кімнаті не було інших звуків, окрім потріскування вогню в каміні та шурхоту шовку на шкірі.
Це те, про що я говорив,виголошує Чандреш, гупаючи кулаком по столу та руйнуючи зачаровану тишу. Тара мало не випускає виделку, котру неміцно тримала в руці, і підхоплює її за кілька сантиметрів від тарілки з недоїденими устрицями у винному соусі. Тсукіко незворушно продовжує свої витончені рухи, хоча посмішка на її обличчі помітно ширшає.
Це?перепитує мадам Падва.
Це!відповідає Чандреш, показуючи на Тсукіко.Саме такий дух має панувати в нашому цирку. Незвичний і чарівний. Провокаційний, але елегантний. Це доля, що дівчина зявилася тут сьогодні. Вона необхідна нам, і на менше я не зголошуся. Марко, подай панянці стільця.