Тсукіко сідає за стіл із приголомшливою усмішкою.
Подальша бесіда більше нагадує творчий безлад, аніж пропозицію роботи, і кілька разів торкається балету, сучасної моди та японської міфології.
Після пяти змін тарілок і чималої кількості випитого вина Тсукіко дозволяє вмовити себе й приймає пропозицію виступати в поки що неіснуючому цирку.
Гаразд,каже Чандреш.Ми вже маємо дівчину-змію. Гарний початок.
Чи достатньо нам буде її одної?цікавиться Лейні.Може, краще цілий намет, так само, як у акробатів?
Дурниці,заперечує Чандреш.Краще мати один справжній діамант, аніж мішок сумнівних камінців. Ми поставимо для неї платформу десь на подвірї чи деінде.
Усі вирішують, що деталі краще відкласти на потім, тож за десертом і напоями мова йде лише власне про цирк.
* * *
Перед тим як їхати, Тсукіко залишає Марко візитку з інформацією про те, як її можна знайти; незабаром вона перетворюється на завсідницю Циркових Вечер. Дівчина часто виступає перед трапезою чи після неї, аби не відволікати гостей від вишуканих страв.
Вона стає улюбленицею Чандреша, і він часто ставить її за приклад того, яким має бути цирк.
Хорологія
Мюнхен, 1885
До майстерні repa Фрідріка Тіссена навідується несподіваний покупець, англієць на імя містер Ітан Барріс. Містер Барріс зізнається, що стежить за ним із тієї самої миті, коли побачив кілька годинників із зозулею й захопився ними. Дорогу до майстерні йому підказав хазяїн місцевої крамнички.
Містера Барріса цікавить, чи не погодиться, бува, гер Тіссен виготовити йому годинник на замовлення. Годинникар має чимало поточної роботи, про що повідомляє містеру Баррісові, показуючи рукою на полицю з різноманітними годинниками із зозулями, від найпростіших до надзвичайно вигадливих.
Я не впевнений, чи правильно ви мене зрозуміли, гер Тіссен,каже містер Барріс.Це буде надзвичайний годинник, цікавинка. Ваші годинники вражають, але те, про що я прошу, має бути справді видатним, das Meisterwerk. І можете не перейматися щодо грошей.
Гер Тіссен, тепер уже заінтригований, цікавиться деталями й особливостями. У відповідь отримує дуже мало інформації. Є обмеження щодо розмірів (хоча годинник буде досить великим), а також циферблат має бути пофарбованим лише в чорний, білий чи сірий кольори. Решту, що стосується внутрішнього механізму чи зовнішнього вигляду, він може вирішувати сам. «На розсуд Майстра»,каже містер Барріс. Єдине, на чому він кілька разів наголошує,годинник мусить бути «фантастичним».
Гер Тіссен погоджується, і чоловіки потискають руки. Містер Барріс повідомляє, що лишатиметься на звязку, а за кілька днів до майстерні надходить конверт із надмірною кількістю грошей, проханням завершити роботу за кілька місяців і лондонською адресою, куди потрібно надіслати готовий годинник.
Гер Тіссен витрачає на роботу над годинником майже весь відведений час. Лише зрідка він береться за інші замовлення, тим паче отримана сума легко йому це дозволяє. Кілька тижнів чоловік витрачає на розробку внутрішнього механізму. Для найпростішої роботи з деревом годинникар наймає асистента, але про всі важливі деталі піклується сам. Гер Тіссен полюбляє дрібниці й непрості завдання. Уся його розробка базується на єдиному слові, котрим скористався містер Барріс: «фантастичний».
Готовий годинник аж сяє. На перший погляд, це просто великий чорний годинник із білим циферблатом і срібним маятником. Поза сумнівами, майстерно виготовлений, з витонченою різьбою по краях, з ідеальним покриттям циферблатаале звичайний годинник.
Однак так ви думаєте, поки його не заведено. Поки він не почав клацати, а маятникрівномірно похитуватися. Тоді годинник перетворюється на щось геть інше.
Зміни відбуваються повільно. Починається все з циферблатабілий колір перетворюється на сірий, поверхню розтинають хмари, котрі пропливають і зникають з іншого боку.
Тим часом частини пристрою розсуваються й складаються, наче деталі головоломки. Ніби він розпадається на шматки, повільно й вишукано.
Усе це триває годинами.
Циферблат темнішає, стає чорним, і там, де раніше були цифри, уже мерехтять зірки. Корпус годинника, котрий увесь час вивертався навиворіт і збільшувався, міниться відтінками білого й сірого. Він розпався не просто на шматки. Усе цефігури та предмети, майстерно вирізьблені квіти, планети, крихітні книжечки зі справжніми паперовими сторінками, котрі можна гортати. Навколо частини видимого механізму скрутився срібний дракон, у різьбленій вежі крихітна принцеса метушливо сновигає з кутка в куток, чекаючи на відсутнього принца. Із чайничків у горнятка ллється чай, і мініатюрні клубочки пари здіймаються від них кожну другу секунду. Розгортаються загорнені в папір подарунки. Маленькі песики женуться за маленькими котиками. Розігрується ціла шахова партія.
У серцевині, де у звичайному годиннику жила б зозуля, ховається жонглер. Одягнений у костюм Арлекіна й сіру маску, він жонглює блискучими срібними кулями, кількість яких залежить від того, яка година на циферблаті. Коли годинник бє, жонглер бере чергову кульку, аж поки опівночі дванадцять куль не складаються у вигадливий візерунок.
Після дванадцятої години ночі годинник згортається. Циферблат світлішає, і повертаються хмари. Кількість срібних кульок зменшується, аж поки жонглер не зникає геть.
Опівдні це знову просто годинник, а не щось фантастичне.
За кілька тижнів після відправлення годинника гер Тіссен отримує від містера Барріса листа зі словами подяки й щирим захопленням його винахідливістю. «Це сама досконалість»,пише англієць. У конверті знову опиняється космічна сума грошей, достатня для того, щоб годинникар міг вийти на пенсію, якщо захоче. Але той не хоче й надалі виготовляє годинники у своїй мюнхенській майстерні.
Зрідка годинникар думає, як там ведеться годинникові й де він може бути (хоча помилково вважає, що той досі в Лондоні). Такі думки особливо часто навідуються до нього під час роботи над іншим механізмом, котрий нагадує його годинник-Wunschtraum. Так він назвав своє творіння, коли працював над найскладнішими деталями механізму й сам не був упевнений, чи втіляться в життя його мрії.
Окрім того єдиного листа, він більше ніколи не чує про містера Барріса.
Глядачі
Лондон, квітень 1886
У театральному фойє зібралося безпрецедентне збіговисько чарівників. Галаслива зграя блискучих костюмів і стратегічно захованих шовкових хустинок. Дехто з фокусників загорнувся в плащ і має в руках валізу, інші тягнуть за собою пташині клітки чи ціпки зі срібними маківками. Вони не розмовляють одне з одним, лише чекають, коли вийдуть на сцену. Їх викликають один по одному, вигукуючи не імя (справжнє або сценічне), а номер, написаний на шматочку паперу, котрий кожен отримав, коли прибув. Замість того аби базікати, пліткувати чи ділитися професійним хитрощами, вони неспокійно соваються на стільцях і, не криючись, витріщаються на дівчину.
Дехто, щойно приїхавши, помилково вважає її за асистентку, але дівчина теж сидить на стільці, чекає на свою чергу й має на клаптику паперу власний номер23.
У неї немає ані валізи, ані плаща, ані клітки з пташками чи палички. Дівчина вбрана в темно-зелену сукню, а зверхузастібнутий чорний жакет із рукавами-ліхтариками. Копиця каштанових кучерів охайно ховається на маківці під крихітним і прикрашеним пірям, але більш нічим не прикметним капелюшком. Попри те що вона занадто доросла, щоб називати її дівчинкою, у рисах обличчя є щось дитяче: може, довгі вії або злегка припухлі вуста. Визначити її вік досить важко, і жоден не береться спитати. А втім, дехто вважає її дівчинкою, тож так і називаєі подумки, і згодом, коли обговорює те, що сталося. Хоча на неї кидають погано завуальовані погляди, а дехто відверто витріщається, дівчина не звертає на магів жодної уваги.
Чоловік зі списком і записником вигукує по черзі номери чарівників і проводжає їх до вкритих позолотою дверей у кутку фойє. Так само по черзі вони повертаються і йдуть із театру. Хтось залишається на сцені кілька хвилин, а іншим потрібно значно більше часу. Ті, до кого черга ще не дійшла, неспокійно соваються на стільцях і чекають, поки чоловік із записником знову зявиться та ввічливо оголосить їхній номер.
Останній фокусник (огрядний чоловяга в циліндрі й вульгарній мантії), що увійшов у позолочені двері, швидко повертається до фойє. Він помітно збуджений і вилітає крізь вихід на вулицю, хряснувши за собою театральними дверима. Відлуння дзвенить у фойє навіть тоді, коли знову зявляється чоловік із записником, розсіяно киває присутнім і прокашлюється:
Номер двадцять три,каже Марко, звіряючись зі списком.
Дівчина підводиться з місця і йде вперед. Усі погляди в кімнаті невідривно стежать за нею.
Марко спостерігає, як вона наближається,спочатку він просто дивується, а потім здивування перетворюється на щось геть інше.
З іншого боку кімнати хлопець міг сказати лише, що вона приваблива, але коли дівчина підходить достатньо близько, щоб зазирнути йому в очі, він розуміє, що за привабливістюформою обличчя, контрастом темного волосся й блідої шкіриховається щось значно більше.
Дівчина промениться. На якусь мить їхні погляди зустрічаються, і Марко забуває, що має робити й чому вона простягає йому клаптик паперу, на якому його рукою написане число двадцять три.
Сюди, будь ласка,удається пробурмотіти йому.
Марко бере аркушик і відчиняє дівчині двері. На знак вдячності вона присідає в легкому реверансі. Двері за ними не встигають щільно причинитися, як фойє вже наповнюється шепотом.
* * *
Театр величний і вишукано прикрашений, обставлений рядами оббитих оксамитом крісел. Оркестрова яма, бельетаж і ложі тягнуться від порожньої сцени водоспадом багрянцю. У залі порожньо, лише двоє людей сидять приблизно в десятому ряду. Чандреш Крістоф Лефевр розсівся, задерши ноги на крісло, що стоїть попереду. Мадам Анна Падва сидить праворуч і тягнеться до ташечки за годинником, намагаючись не позіхати.
З-за лаштунків зявляється Марко, а позаду нього йде дівчина в зеленій сукні. Він жестом запрошує її вийти на середину сцени й оголошує майже порожній залі її виступ, неспроможний відвести від красуні очей.
Номер двадцять три,каже він і спускається з авансцени кількома сходинками, щоб зайняти крайнє місце в одному з перших рядів і занести над розгорнутим записником перо.
Мадам Падва підводить очі й усміхається, ховаючи годинника назад до ташечки.
Тож що це таке?цікавиться Чандреш, не звертаючись ні до кого конкретно. Дівчина не відповідає.
Ценомер двадцять три,повторює Марко, звіряючись із записником, щоб переконатися, що не помилився із номером.
Ми обираємо ілюзіоністів, люба дівчинко,гучно каже Чандреш, і його голос відлунює в порожній залі.Магів, чарівників тощо. Зараз нам поки що непотрібна гарненька асистентка.
Я ілюзіоніст, сер,каже дівчина. Голос у неї низький і спокійний.Я прийшла на відбір.
Розумію,із сумнівом озивається Чандреш, оглядаючи дівчину з голови до пят. Вона абсолютно нерухомо стоїть у центрі сцени, так терпляче, ніби й розраховувала на подібну реакцію.
Хіба щось не так?запитує Лефевра мадам Падва.
Я не впевнений, що це прийнятно,пояснює він, задумливо роздивляючись дівчину.
І це після всіх твоїх пишних промов щодо дівчини-змії?
Чандреш не відповідає, досі не відводячи очей від дівчини на сцені. Вона має елегантний, але досить звичайний вигляд.
Це геть інше,ось і всі причини, які він може навести.
Справді, Чандреше,каже мадам Падва,ми мусимо хоча б дозволити їй продемонструвати свої вміння, перш ніж сперечатися, чи прийнятно жінці бути за ілюзіоніста.
Але в її рукавах можна сховати що завгодно,заперечує чоловік.
У відповідь дівчина розстібає жакет із рукавами-ліхтариками й без церемоній кидає його на сцену, собі під ноги. Її сукня не має ані рукавів, ані бретельок, тож руки й плечі залишаються оголеними, і лише тоненька смужка шкіри ховається під срібним медальйоном. Тоді дівчина знімає одну за одною рукавички й кидає їх на зібганий жакет. Мадам Падва багатозначно зиркає на Чандреша, а той тільки зітхає.
Дуже добре,каже він.Тоді розпочнемо.І подає Марко непевний жест.
Так, сер,відповідає хлопець і повертається, щоб звернутися до дівчини.Ми маємо кілька попередніх запитань, перш ніж ви розпочнете свій виступ. Як вас звати, міс?
Селія Бовн.
Марко щось позначає в записнику.
Ваше сценічне імя?продовжує він.
У мене немає сценічного імені,каже Селія.
Марко знову щось пише в блокноті.
Де ви до цього виступали?
Я ніколи не виступала професійно.
Чандреш смикається, щоб утрутитися, але мадам Падва зупиняє його.
Тоді хто вас навчав?цікавиться Марко.
Мій батько, Гектор Бовн,відповідає Селія й на мить змовкає, перш ніж додати:Імовірно, він більш відомий як Чарівник Просперо.
Марко випускає ручку.
Чарівник Просперо?Чандреш прибирає ноги із сидіння й нахиляється вперед, витріщившись на Селію так, наче тепер перед ним знаходиться зовсім інша людина.Ваш батькоЧарівник Просперо?
Був,пояснює Селія.Він... відійшов минулого року.
Співчуваю вашій утраті, люба,втручається мадам Падва.Але, заради Бога, хто такий той Чарівник Просперо?
Лише найвидатніший ілюзіоніст усіх часів,каже Чандреш.Багато років тому я намагався влаштувати його вистави, коли тільки мав змогу. Абсолютний геній, він міг зачарувати будь-яку публіку. Ніколи не бачив когось, хто був вартий хоча б його нігтя, ніколи.
Йому було б приємно почути це, сер,каже Селія й кидає короткий погляд у бік затінених куліс.
Я частенько казав це йому, хоча ми й не бачилися роками. Якось ми добряче набралися з ним у пабі й він почав розповідати про те, що потрібно виходити за межі буденного уявлення про театр, винаходити щось надзвичайне. Йому б точно сподобався мій задум. До дідька прикро.Він важко зітхає та хитає головою.Що ж, розпочинаймо,каже він, відкидаючись у кріслі та зацікавлено розглядаючи Селію.
Марко, який уже знову тримає ручку в руці, повертається до запитань.
В-ви можете виступати не лише на сцені?
Так,погоджується Селія.
Чи можна роздивитися ваші ілюзії з якогось кута?
Селія всміхається.
Ви шукаєте чарівника, котрий може виступати посеред натовпу?питає вона в Чандреша. Чоловік киває.Розумію,каже дівчина. Одним непомітним рухом вона підіймає зі сцени жакет і кидає його в залу. Замість того щоб упасти, він злітає вгору й розправляє зморшки. Ураз шовкові брижі перетворюються на чорне блискуче піря, рукава стають великими пурхаючими крилами, і неможливо зауважити мить, коли одяг перетворюється на ворона. Птах злітає над червоними оксамитовими кріслами й ширяє над балконом допитливими колами.
Вражає,зізнається мадам Падва.
Якщо лише він не ховався в тих велетенських рукавах,бурмоче Чандреш. На сцені Селія наближається до Марко.
Чи можу я позичити це на кілька хвилин?питає вона, показуючи на записник. Хлопець вагається, перш ніж віддати його чарівниці.Дякую,каже дівчина й повертається на центр сцени.
Вона навіть не глипає оком на список запитань, виведений чітким почерком, а одразу кидає блокнот угору, і в повітрі він, кілька разів змахнувши білими сторінками, перетворюється на голуба. Птах розправляє крила й петлясто літає над залою. Побачивши його, ворон хрипло каркає з балкону.
Ха!вигукує Чандреш, одночасно маючи на увазі й появу голуба, і вираз Маркового обличчя.
Голуб повертається до Селії та мяко сідає їй на простягнуту руку. Дівчина гладить птахові крила та знову підкидає його в повітря. Він злітає лише на кілька метрів над її головою, і ось крила вже знову стають сторінками, а записник швидко падає вниз. Селія ловить його однією рукою й віддає Марко, котрий тепер видається на кілька відтінків блідішим.
Дякую,усміхаючись, каже Селія. Марко розсіяно киває, не дивлячись на дівчину, і швидко повертається на місце.
Пречудово, просто пречудово!вигукує Чандреш.Це мусить спрацювати. Це точно мусить спрацювати.Він підводиться з місця, протискається між рядами крісел і починає задумливо походжати між оркестровою ямою й рампою.
Залишається подумати про її вбрання,каже зі свого місця мадам Падва.Я гадала, що нам знадобиться офіційний костюм, але вона, як на мене, могла б виступати й у сукні теж.