Двері хліва скрипнули й відчинилися, у них зявилася невисока постать, загорнута в плащ, у круглому, щільно натягненому на голову капелюсі. Після миті вагання жінка переступила поріг. Смердючий підступив до неї і з розмаху тяв ножем. І звалився навкарачки, бо ніж, не зустрівши опору, пройшов крізь горло постаті, наче крізь клуби диму. Бо постать і насправді була клубами диму, який уже розвіювався. Але перш ніж встиг розвіятись, до хліва увірвалася постать інша, невиразна, темна і спритна, наче ласка. Любисток побачив, як, кинувши плащ у того, з ліхтарем, вона перескочила над смердючим, бачив, як щось блиснуло в її руці, почув, як смердюк хекнув і дико захрипів. Другий бурмило вигрібся з-під плаща, стрибнув, замахнувся ножем. Із долоні темної постаті з сичанням вистрелила вогниста блискавка, із жахливим тріском розлилася, наче палаюче масло, по обличчю та плечах здорованя. Здоровань жахливо заверещав, хлів наповнився запахом смаженого мяса.
Тоді атакував Ріенс. Чари, що він кинув, розігнали темряву синім блиском, у якому Любисток побачив струнку жінку в чоловічому одязі, яка дивно жестикулювала обома руками. Побачив він її на мить, бо синій блиск зникраптово, серед гуркоту й сліпучого сяйва, а Ріенс із лютим ревінням полетів назад, гепнувся об деревяну перегородку, ламаючи її з тріском. Жінка в чоловічому одязі скочила за ним слідом, у долоні її мигнув стилет. Хлів знову наповнився блиском, цього разу золотим, що бив із сяючого овала, який раптом зявився у повітрі. Любисток побачив, як Ріенс підхопився з долівки і стрибнув в овал, миттєво там зникнувши.
Овал втратив блиск, але, перш ніж він згас цілковито, жінка встигла добігти й викрикнути щось незрозуміле, простягаючи руку. Затріщало й зашуміло, а овал, гаснучи, на мить закипів, загудів вогнем. Звіддаля, дуже здалеку, до вух Любистка долинув невиразний звук, відгомін чогось, що нагадувало крик болю. Овал згас, у хліву знову запанувала темрява. Поет відчув, як зникає кляп з його рота.
На допомогу! завив він. Рятунку!
Не дерися так, Любистку, сказала жінка, присідаючи обабіч нього й розтинаючи йому пута ножем-метеликом Ріенса.
Йеннефер? Це ти?
Ти ж не стверджуватимеш, що забув, як я виглядаю. Та й голос мій, хіба, чужий для твого музичного вуха. Можеш устати? Кісток тобі не поламали?
Любисток важко підвівся, застогнав, розтер руки.
Що з ними? вказав на тіла, що лежали на долівці.
Перевіримо. Чародійка із клацанням склала ніж. Один повинен жити. Я мала б до нього кілька запитань.
Оцей, трубадур устав над смердюком, може, живий.
Не думаю, спокійно промовила Йеннефер. Цьому я перерізала трахею і сонну артерію. Може, щось у ньому ще шумить, але пошумить дуже недовго.
Любисток здригнувся.
Ти перерізала йому горло?
Якби я із вродженої обережності не вислала поперед себе ілюзію, тут би лежала я. Гляньмо на того другого Зараза. Дивися, такий моцний хлоп, а не витримав. Шкода, шкода
Він також мертвий?
Не витримав шоку. Гм Я трошки сильніше, ніж треба, його підсмажила Глянь, навіть зуби обвуглилися Що з тобою, Любистку? Будеш блювати?
Буду, невиразно відповів поет, зігнувшись і спершись лобом об стінку хліва.
* * *
Це все? Чародійка відставила кубок, потягнулася за рожном із курчатками. Нічого ти не набрехав? Нічого не забув?
Нічого, крім подяки. Дякую тобі, Йеннефер.
Вона глянула йому в очі, легенько кивнула, її чорні лискучі локони захвилювалися, каскадом стекли на спину. Вона зсунула печене курча на деревяну тарілку й почала його вміло розбирати. Користувалася ножем і виделкою.
Любисток досі знав лише одну особу, яка настільки ж вправно могла їсти курчаток ножем і виделкою. Тепер уже знав, де й від кого Ґеральт цьому навчився. «Ха, подумав, не дивно, він мешкав цілий рік у неї вдома у Венґерберзі, й, перш ніж від неї утік, вона зуміла вкарбувати в нього не одне дивацтво». Сам він стягнув з рожна друге курча, не роздумуючи відірвав ніжку й почав її обгризати, демонстративно тримаючи обома руками.
Звідки ти знала? запитав. Яким чином вдалося тобі встигнути прийти мені на допомогу?
Я була під Блеоберісом під час твого виступу.
Я тебе не помітив.
Я не хотіла бути поміченою. Пізніше поїхала за тобою до містечка. Чекала тут, у трактирі, бо не годилося мені йти туди, куди пішов ти, до того притулку сумнівної розкоші й беззаперечної гонореї. Утім, мені набридло. Я кружляла по подвірї, коли здалося, що чую голоси з хліва. Напружила слух, і тоді виявилося, що то зовсім не якийсь там содоміт, як я спочатку подумала, а лише ти. Гей, господарю! Ще вина, якщо ваша ласка!
Служу вельможній пані! Уже лечу!
Того самого, що раніше, але, дуже прошу, цього разу без води. Воду я визнаю лише в лазні, у вині вона мені огидна.
Слухаюся, слухаюся!
Йеннефер відсунула тарілку. На курчаті, як зауважив Любисток, мяса залишилося ще достатньо на сніданок для корчмаря і його родини. Безперечно, ніж і виделка були знаряддям елегантним і вишуканим, але малоефективним.
Дякую тобі,повторив він, за спасіння. Той проклятущий Ріенс не залишив би мене живим. Вичавив би з мене все й зарізав би, як барана.
Я теж так думаю. Вона налила вина собі і йому, підняла кубок. Тож випємо за твоє врятоване здоровя, Любистку.
За твоє, Йеннефер, відсалютував він. За здоровя, про яке від сьогодні молитимуся, скільки буде в мене нагод. Я твій боржник, чарівна пані, сплачу той борг у своїх піснях. Знищу в них міф, що чародії начебто бездушні до чужої кривди, що начебто не квапляться допомагати стороннім, бідним, нещасним смертним.
Що ж, усміхнулася вона, легенько мружачи фіалкові очі.Міф має свій фундамент, зявився він не без причини. Але ти не сторонній, Любистку. Я ж тебе знаю і люблю.
Правда? Поет також усміхнувся. Досі ти добре це приховувала. Навіть траплялася точка зору, що ти не терпиш мене, цитую, наче морову заразу.
Колись так було. Чародійка раптом споважніла. Потім я змінила погляди. Потім я була тобі вдячною.
За що, коли можна спитати?
Та годі про це, сказала вона, бавлячись порожнім кубком. Повернімося до питань важливіших. До тих, які ставили тобі у хліві, виламуючи руки із суглобів. Як воно було насправді, Любистку? Ти дійсно не бачив Ґеральта від часу втечі від Яруги? Ти насправді не знав про те, що після закінчення війни він повернувся на Південь? Що був важко поранений, так важко, що навіть розійшовся поголос про його смерть? Ні про що таке ти не знав?
Ні. Не знав. Довгий час я розважався у Понт Ваніс, при дворі Естерада Тиссена. А потім у Нєдаміра в Генґфорсі
Ти не знав. Чародійка кивнула, розстебнула каптанчик. На шиї її, на чорній оксамитці, блиснула всипана діамантами зірка з обсидіану. Ти не знав про те, що після того, як Ґеральт одужав від ран, він поїхав у Заріччя? Не здогадувався, кого він там шукав?
Про те я здогадувався. Але не знаючи знайшов.
Не знаєш, повторила вона. Ти, який звичайно знаєш про все й про все співаєш. Навіть про справи такі інтимні, як чиїсь почуття. Під Блеоберісом я послухала твої балади, Любистку. Кілька красивих куплетів ти присвятив моїй особі.
Поезія, буркнув він, дивлячись на кухарку, має свої закони. Ніхто не має почуватися скривдженим
«Волосся наче крукові крила, ніби нічні грози процитувала Йеннефер із надмірним почуттям, а в очах блискавиці сплять, відтінку фіолету» Чи так воно було?
Такою я тебе запамятав, легенько посміхнувся поет. І хто захоче заявити, що це брехливий опис, нехай перший кине в мене каменем.
Не знаю тільки, чародійка стиснула губи, хто уповноважив тебе описувати мої внутрішні органи. Як там було? «Серце її наче коштовність, що шию її прикрашає, тверде, неначе діамант, як діамант бездушне, за обсидіан гостріше, калічить воно» Сам це придумав? А може
Її губи здригнулися, скривилися.
а може, ти наслухався чиїхось зізнань та скарг?
Гм-м Любисток відкашлявся, намагаючись відійти від небезпечної теми. Скажи мені, Йеннефер, коли ти останній раз бачилася з Ґеральтом?
Давно.
Після війни?
Після війни Голос Йеннефер трохи змінився. Ні, після війни я його не бачила. Довгий час я не бачила нікого. Ну, але до справ, поете. Я трохи здивована тим фактом, що ти нічого не знаєш і нічого не чув, але, незважаючи на це, дехто саме тебе підвішує до балки, намагаючись здобути інформацію. Тебе це не непокоїть?
Непокоїть.
Послухай мене, сказала вона гостро, стукнувши кубком об стіл. Послухай уважно. Викресли ту баладу зі свого репертуару. Не співай її.
Ти говориш про
Ти чудово знаєш, про що я говорю. Співай про війну з Нільфгардом. Співай про Ґеральта й про мене, нам ти цим ані зашкодиш, ані допоможеш, нічого не виправиш і не погіршиш. Але про Левеня з Цінтри не співай.
Вона роззирнулася, перевіряючи, чи хтось із нечисленних о цій порі гостей корчми не прислухається, почекала, поки дівка-прибиральниця піде до кухні.
Також намагайся уникати зустрічей сам на сам із людьми, яких ти не знаєш, сказала вона тихо. З такими, які забувають при зустрічі передати вітання від спільних знайомих. Розумієш?
Він глянув на неї, заскочений зненацька. Йеннефер посміхнулася.
Вітання від Дійкстри, Любистку.
Тепер уже бард полохливо роззирнувся навколо. Його здивування мало бути помітним, а вираз обличчякумедним, бо чародійка дозволила собі досить глузливу гримасу.
При нагоді,прошепотіла вона, перехиляючись через стіл, Дійкстра просить про рапорт. Ти повертаєшся з Вердену, а Дійкстру цікавить, про що говорять при дворі короля Ервіла. Просив переказати тобі, що цього разу рапорт має бути конкретним, докладним і в жодному разі не віршованим. Прозою, Любистку. Прозою.
Поет проковтнув слину, кивнув. Мовчав, роздумуючи над питанням. Але чародійка його випередила.
Надходять важкі часи, сказала вона тихо. Важкі й небезпечні. Надходить час змін. Прикро було б старіти з переконанням, що ти не вчинив нічого, щоб зміни, які надходять, стали змінами на краще. Правда?
Він погодився, кивнувши, відкашлявся.
Йеннефер?
Слухаю тебе, поете.
Ті у хліву Хотілося б знати, ким вони були, хто їх прислав. Ти забила обох, але ж ходять чутки, що ви вмієте витягати інформацію навіть із небіжчиків.
А про те, що некромантія заборонена едиктом Капітулу, чутки не ходять? Заспокойся, Любистку. Ті горлорізи, напевне, й так знали небагато. Той, хто втік Гм З нимінша справа.
Ріенс. Він був чародієм, вірно?
Так. Але не дуже вправним.
А втімвтік від тебе. Я бачив, яким чином. Він телепортувався, чи не так? Чи це ні про що не свідчить?
Вочевидь, свідчить. Про те, що хтось йому допоміг. Той Ріенс не мав ні достатньо часу, ні достатньо сил, аби відкрити овальний портал, підвішений у повітрі. Такий телепортце тобі не в кия дмухати. Зрозуміло, що хтось інший його відкрив. Хтось незрівнянно сильніший. Тому я боялася за ним гнатися, не знаючи, де опинюся. Але я послала услід за ним досить високу температуру. Потребуватиме чимало заклять і еліксирів проти опіків, але все одно на якийсь час буде позначений.
Може, тебе зацікавить, що то був нільфгардець.
Ти так вважаєш? Йеннефер випросталася, швидким рухом вийняла з кишені ніж-метелик, крутнула в долоні.Нільфгардські ножі зараз носить чимало осіб. Вони зручні й вигідні, можна їх сховати навіть за декольте
Не в ножі справа. Допитуючи мене, він вжив вираз «битва за Цінтру», «здобуття міста» чи якось так. Я ніколи не чув, аби хтось називав так ті події. Для нас це завжди була різанина. Цінтрійська різанина. Ніхто інакше не говорить.
Чародійка підняла долоню, глянула на нігті.
Спритно, Любистку. Маєш чутливе вухо.
Професійне викривлення.
Цікаво, яку професію ти маєш на увазі? посміхнулася вона грайливо. Але дякую тобі за інформацію. Була цінною.
Нехай це буде, відповів він посмішкою, мій внесок у зміни на краще. Скажи мені, Йеннефер, чому Нільфгард так цікавиться Ґеральтом і дівчинкою з Цінтри?
Не пхай у те носа, посерйознішала вона раптом. Я говорила, що ти маєш забути, що коли-небудь чув про онуку Каланте.
Авжеж, говорила. Але я не шукаю теми для балади.
Тож чого ти, хай тобі грець, шукаєш? Ґулі на лоба?
Припустімо, сказав він тихо, спираючись підборіддям на сплетені долоні й глянувши в очі чародійці,припустімо, що Ґеральт і справді знайшов і врятував ту дитину. Припустімо, що він нарешті повірив у силу призначення і забрав знайдену дитину із собою. Куди? Ріенс намагався вичавити це з мене тортурами. А ти знаєш, Йеннефер. Знаєш, куди відьмак сховався.
Знаю.
І знаєш, як туди дістатися?
І це знаю.
Ти не вважаєш, що треба б його застерегти? Попередити, що його й дівчинку шукають люди типу того Ріенса? Я б туди поїхав, але я й насправді не знаю, де воно Це місце, назву якого я вважаю за краще не вимовляти
Доходь уже висновку, Любистку.
Якщо ти знаєш, де Ґеральт, ти повинна поїхати й застерегти його. Ти йому винна, Йеннефер. Адже тебе дещо з ним поєднувало.
Авжеж, сказала вона прохолодно. Дещо мене з ним поєднувало. Тому я його трохи знаю. Він не любив, коли навязувалися з допомогою. А якщо він допомоги потребував, то шукав її в осіб, до яких мав довіру. Від тих подій минуло більше року, а я не мала від нього жодної звістки. А якщо йдеться про борг, то я йому винна рівно стільки ж, скільки й він мені. Не менше і не більше.
То туди поїду я. Він підвів голову. Скажи мені
Не скажу, перебила вона. Ти спалився, Любистку. Можуть дістатися до тебе знову, що менше ти знаєш, то краще. Зникай звідси. Їдь у Реданію, до Дійкстри й Філіппи Ейльгарт, приклейся до двору Візіміра. І ще раз попереджаю тебе: забудь про Левеня з Цінтри. Про Цірі. Удавай, що ніколи не чув цього імені. Зроби, про що я тебе прошу. Я не хотіла б, аби тебе спіткало щось зле. Занадто сильно я тебе люблю, і занадто багато чим я тобі завдячую
Ти вже вдруге це сказала. Чим ти мені завдячуєш, Йеннефер?
Чародійка відвернулася, довго мовчала.
Ти їздив із ним, сказала вона нарешті.Дякуючи тобі, він був не сам. Ти був йому другом. Ти був із ним.
Бард опустив погляд.
Небагато він з того мав, пробурмотів. Не дуже він скористався з тієї дружби. Мав від мене головним чином клопіт. Щоразу мусив витягати мене з якихось тарапатів Допомагати мені
Вона перехилилася через стіл, поклала руку йому на долоні, сильно стиснула, не сказавши жодного слова. В очах її був жаль.
Їдь до Реданії,повторила по хвильці.До Третогору. Там будеш під доглядом Дійкстри й Філіппи. Не намагайся гратися в героя. Ти вплутався у небезпечну аферу, Любистку.
Я це помітив, скривився він, масажуючи руку. Саме тому і вважаю, що треба застерегти Ґеральта. Ти одна знаєш, де його шукати. Знаєш шлях. Я здогадуюся, що ти там була гостею
Йеннефер відвернулася. Любисток бачив, як вона стиснула губи, як здригнулися мязи на її щоці.
Авжеж, доводилося колись, сказала, а в голосі було щось невловимо дивне. Доводилося мені бувати там гостем. Але ніколинепроханим.
* * *
Вітер люто завив, зашарпав волоті трав, якими поросли руїни, зашумів у кущах глоду й у високій кропиві. Хмари прокотилися через колесо місяця, на мить освітивши величезну фортецю, заливаючи блідим, тріпотливим від тіней блиском рів і залишки муру, відкриваючи купи черепів, що шкірили поламані зуби, дивлячись у ніщо чорними дірами очних ямок. Цірі тихо писнула й накрила голову плащем відьмака.
Кобила, підштурхнута пятками, обережно переступила купу цегли, увійшла під зламану аркаду. Підкови, видзвонюючи по камяних плитах, пробуджували серед мурів примарні відлуння, заглушені виючим вітром. Цірі тряслася, учепившись пальцями в гриву.
Боюся, прошепотіла вона.
Немає чого боятися, відповів відьмак, кладучи долоню їй на плече. В усьому світі важко знайти безпечніше місце. ЦеКаер Морен, Відьмаче Оселище. Тут колись був красивий замок. Давно.
Вона не відповіла, низько схилила голову. Кобила Відьмака, яку звали Плітка, стиха форкнула, наче й сама хотіла її заспокоїти.
Вони занурилися у темну безодню, у довгий безкінечний чорний тунель серед колон й аркад. Плітка ступала впевнено й охоче, не зважаючи на непроглядну темряву, жваво видзвонювала підковами по каменю.