Хто на них напав? І навіщо?
Не знаю, збрехала вона. То було страшенно давно, Цірі. Розпитай відьмаків.
Я розпитувала, буркнула дівчинка. Але вони не захотіли мені сказати.
«Я їх розумію, подумала чародійка. Дитині, яку вчать на відьмака, до того ж дівчинці, яка не пройшла мутаційні зміни, не говорять про такі справи. Не розповідають такій дитині про різанину. Не лякають таку дитину перспективою того, що й вона колись може почути про себе слова, які викрикували фанатики, маршируючи на Каер Морен. Мутант. Потвора. Дивовижа. Прокляте богами, противне природі створіння. Ні,подумала вона, я не дивуюся відьмакам, що не розповіли тобі про це, мала Цірі. І я також тобі про це не розповім. Я, мала Цірі, маю ще більше причин мовчати. Бо я чародійка, а без допомоги чародіїв фанатики не здобули б тоді замок. І отой мерзотний пасквіль, отой поширений «Монструм», який збудив фанатиків і надихнув їх на злочин, також, подейкують, був анонімним твором якогось чарівника. Але я, мала Цірі, не визнаю колективної відповідальності, не відчуваю потреби спокути стосовно події, що мала місце за півстоліття до мого народження. А скелети, які мають бути вічним нагадуванням, нарешті повністю струхлявіють, розпадуться пилом і кануть у забуття, полетять за вітром, який безустанно шмагає схили»
Вони не хочуть так лежати, сказала раптом Цірі.Не хочуть бути символом, докором сумління чи застереженням. Але не хочуть також, аби прах їх розвіяло вітром.
Трісс підвела голову, почувши зміну в голосі дівчинки. Миттєво відчула магічну ауру, пульсацію і шум крові у скронях. Напружилася, але не відгукнулася ані словом, боячись перервати й збити те, що діялося.
Звичайний курган. Голос Цірі робився усе більше ненатуральним, металевим, холодним і злим. Купка землі, поросла кропивою. Смерть має очі блакитні й холодні, а висота обеліску значення не має, як не мають значення і написи, які на ньому вибють. Хто може знати про це краще за тебе, Трісс Мерігольд, чотирнадцята з Гори?
Чародійка завмерла. Бачила, як руки дівчинки стискаються на гриві коня.
Ти померла на Горі, Трісс Мерігольд, знову промовив злий, чужий голос. Навіщо ти сюди приїхала? Повернися, повернися негайно, а цю дитину, Дитину Старшої Крові, забери із собою, щоб віддати її тим, кому належить. Зроби те, Чотирнадцята. Бо якщо ти цього не зробиш, то помреш іще раз. Настане день, коли Гора нагадає про себе. Нагадають про себе братерська могила й обеліск, на якому вибите твоє імя.
Мерин голосно заіржав, струснувши головою. Цірі раптом шарпнулася, здригнулася.
Що сталося? запитала Трісс, намагаючись опанувати голос.
Цірі відкашлялася, обома руками зачесала волосся, потерла обличчя.
Нічого нічого буркнула невпевнено. Я втомилася, це тому Тому я заснула. Повинна бігти
Магічна аура зникла. Трісс відчула раптову хвилю холоду, яка огорнула усе тіло. Намагалася умовити себе, що це ефект охоронних чарів, що саме згасали, але знала, що це неправда. Глянула вгору, на камяний блок замчиська, що витріщав на неї чорні порожні очні ями зруйнованих бійниць. Її пройняли дрижаки.
Кінь задзвонив підковами по плитах подвіря. Чародійка швидко зіскочила з сідла, подала Цірі руку. Скориставшись контактом долоні, обережно послала магічний імпульс. І здивувалася. Бо не відчула нічого. Жодної реакції. Жодної відповіді. І жодного опору. У дівчинці, яка мить тому мобілізувала небачено сильну ауру, не було навіть сліду магії. Зараз це була звичайна, погано пострижена й погано вдягнута дитина.
Але дитина ця мить тому звичайною дитиною не була.
Вона ж не мала часу задуматися над дивною подією. Почула скреготіння окутих залізом дверей, що лунало з темного провалля коридору, зяючого за битою аркою. Вона зсунула з плеча хутряну пелерину, зняла лисячу шапку, швидким рухом голови розпушила волоссясвою гордість і свій розпізнавальний знак, довгі, вилискуючі золотом пухнасті локони кольору свіжого каштану.
Цірі зітхнула з подиву. Тріс посміхнулася, задоволена ефектом. Красиве, довге й розпушене волосся було рідкістю, прикметою стану, статусу, знаком жінки вільної, самій собі пані. Знаком жінки незвичноїбо «звичні» панни носили коси, «звичні» заміжні ховали волосся під чепцями чи хустками. Пані знатного роду, включно із королевами, волосся скручували й укладали. Воїтельки стригли його коротко. І тільки друїдесси й чародійкиі повіїпишалися натуральними гривами, підкреслювали ними незалежність і свободу.
Відьмаки зявилися як завжди несподівано, як завжди безшелесно, як завжди невідомо звідки. Стали перед нею, високі, стрункі, із руками, сплетеними на грудях, із тягарем тіла, перенесеним на ліву ногу, у позиції, з якої, вона знала, могли атакувати за долю секунди. Цірі стала поряд із ними, в ідентичній позі. У своєму карикатурному вбранні виглядала вона прекумедно.
Вітаємо в Каер Морені, Трісс.
Вітаю, Ґеральте.
Він змінився. Здавалося, постарішав. Трісс знала, що це біологічно неможливовідьмаки старіли, безсумнівно, але в темпі занадто повільному, аби звичайний смертний або чародійка, така молода, як вона, могли зауважити зміни. Але досить було й одного погляду, щоб зрозуміти, що мутація могла сповільнити тільки фізичний процес старіння. Психічнийне могла. Посічене зморшками обличчя Ґеральта було найкращим тому доказом. Трісс із глибоким жалем відвела погляд від очей біловолосого відьмака. Очей, які, ймовірно, бачили занадто багато. Крім того, вона не помітила в тих очах нічого з того, на що розраховувала.
Вітаю, повторив він. Ми раді, що ти захотіла приїхати.
Поряд із Ґеральтом став Ескель, схожий на Вовка, наче брат, якщо не зважати на колір волосся і довгий шрам, який спотворював щоку. І наймолодший із відьмаків Каер Морену, Ламберт, як завжди із некрасивою насмішкуватою гримасою на обличчі. Весеміра не було.
Вітаємо й запрошуємо всередину, сказав Ескель. Холодно, а дує так, наче хтось повісився. Цірі, а ти куди? Тебе запрошення не стосується. Сонце ще високо, нехай його й не видно. Можна ще тренуватися.
Гей, труснула волоссям чародійка. Я бачу, ґречність у Відьмачому Оселищі подешевшала. Цірі привітала мене першою, привела до фортеці. Вона повинна мене супроводжувати
Вона тут учиться, Мерігольд, скривився у пародії на посмішку Ламберт. Він завжди її так називав: «Мерігольд», без титулу, без імені. Трісс це ненавиділа. Вона учень, не мажордом. Вітання гостей, навіть таких милих, як ти, не входить до її обовязків. Ходімо, Цірі.
Трісс легенько стенула плечима, вдаючи, що не бачить стурбованих поглядів Ґеральта й Ескеля. Змовчала. Не хотіла їх іще більше турбувати. А найперше не хотіла, щоб вони зрозуміли, як сильно її цікавить і приваблює ця дівчинка.
Я відведу твого коня, запропонував Ґеральт, потягнувшись за вуздечкою.
Трісс крадькома присунула руку, і їхні долоні зустрілися. Як і очі.
Піду з тобою, сказала повільно. Маю у вюках кілька дрібязків, які будуть мені потрібні.
Не так давно ти прикро вразила мене, пробурмотів він одразу після того, як вони увійшли до стайні.Я на власні очі бачив твій величний надгробок. Обеліск, який прославляв твою героїчну смерть у битві за Содден. Тільки недавно дійшли до мене чутки, що то була плутанина. Не можу зрозуміти, як тебе можна було з кимось переплутати, Трісс.
То довга історія, відповіла вона. Якось розповім її тобі. А за прикре враження я хотіла б вибачитися.
Нема за що вибачатися. Останнім часом я мав небагато приводів для радості, а ту, яку відчув, дізнавшись, що ти жива, важко порівняти з якоюсь іншою. Хіба тільки з тією, яку переживаю в цю мить, коли дивлюся на тебе.
Трісс відчула, як у ній щось ламається. Страх перед зустріччю з біловолосим відьмаком усю дорогу бився в ній із надією на цю зустріч. А потім це змучене, виснажене обличчя, ці всевидячі хворі очі, слова, холодні й виважені, неприродно спокійні, але ж настільки емоційні
Вона кинулася йому на шию, одразу, не роздумуючи. Схопила його долоню, поклала собі на шию, під волосся. Мурашки, що побігли по її спині, прошили такою насолодою, що вона мало не скрикнула. Щоб стриматися і стлумити крик, знайшла вустами його вуста, припала до них. Тремтіла, притискаючись до нього сильно, вибудовувала й посилювала в собі піднесення, забуваючись усе більше.
Ґеральт не забувся.
Трісс Прошу тебе.
Ох, Ґеральте Так сильно
Трісс Він обережно відступив. Ми не самі Сюди йдуть.
Вона глянула на вхід. Тіні відьмаків, які наближалися, вона помітила за мить, кроки почула ще пізніше. Що ж, її слух, який, скажімо чесно, сама вона вважала витонченим, із відьмачим конкурувати не міг.
Трісс, дитинко!
Весеміре!
Так, Весемір був насправді старим. Хтозна, чи не старішим за Каер Морен. Але йшов до неї швидким, упевненим і енергійним кроком, обійми його були сильними, а долоніміцними.
Тішуся, що знову бачу тебе, дідусю.
Поцілуй мене. Ні, не в руку, мала чалунко. У руку мене цілуватимеш, як я спочину в труні. Що, напевне, настане незабаром. Ох, Трісс, добре, що ти приїхала Хто мене вилікує, якщо не ти?
Вилікувати тебе? Від чого? Хіба що від щенячих звичок! Ану, прибери руку від моїх сідниць, старий, бо я тобі сиву бороду підсмажу!
Вибач. Я все забуваю, що ти виросла, що я вже не можу взяти тебе на коліна й поплескати. А щодо мого здоровя Ох, Трісс, старістьне радість. Кості ломить так, що вити хочеться. Допоможеш старому, дитинко?
Допоможу.
Чародійка вивільнилася з ведмежих обіймів, глянула на відьмака, який супроводжував Весеміра. Той був молодим, здавався ровесником Ламберта. Носив коротку чорну бороду, яка, втім, не приховувала віспинок. Було це досить незвичним, бо відьмаки зазвичай мали високий імунітет до заразливих хвороб.
Трісс Мерігольд, Коен, представив їх Ґеральт. Коен зимує з нами вперше. Походить він із півночі, з Повіссу.
Молодий відьмак уклонився. Мав він незвичайно світлі, жовто-зелені райдужки, а прорізані червоними нитками білки вказували на важкий, клопіткий перебіг мутації очей.
Ходімо, дитинко, сказав Весемір, узявши її під лікоть. Стайняне місце для вітання гостей. Але я не міг дочекатися.
На подвірї, у прикритому від вітрів вигині мурів, Цірі тренувалася під керівництвом Ламберта. Уміло балансуючи на підвішеній на ланцюгах колоді, вона атакувала мечем шкіряний мішок, обплетений ременями так, щоб імітувати корпус людини. Трісс затрималася.
Погано! кричав Ламберт. Дуже близько підходиш! Не рубай наосліп! Я казав, самим кінчиком меча, по сонній артерії! А де в гуманоїда сонна артерія? На маківці? Що з тобою діється? Зосередься, княжно!
«Ха, подумала Трісс. Тож це правда, не легенда. Це вона. Я вірно здогадалася».
Вона вирішила атакувати без зволікань, не дозволяючи відьмаку жодних крутійств.
Славетне Дитя-Несподіванка? сказала, вказуючи на Цірі.Як я бачу, ви круто взялися за виконання бажань долі й призначення? Але, хлопці, чи, бува, не поплуталися у вас казки? У казках, які мені розповідали, пастушки та сирітки ставали княжнами. А тут, як бачу, з княжни робиться відьмачка. Не здається вам, що це занадто сміливий план?
Весемір глянув на Ґеральта. Біловолосий відьмак мовчав, обличчя мав нерухоме, навіть тремтінням повіки не зреагував на німе прохання про допомогу.
Це не так, як ти думаєш, відкашлявся старий. Ґеральт привіз її сюди минулої осені. У неї немає нікого, крім Трісс, як тут не повірити у призначення, коли
Що призначення має до вимахування мечем?
Ми вчимо її мечу, тихо відізвався Ґеральт, повертаючись до неї й дивлячись просто в очі.Бо чого ж іще ми маємо її вчити? Ми не вміємо нічого більше. Призначення чи ні, Каер Морен зараз її дім. Принаймні, на якийсь час. Тренування і фехтування її забавляють, підтримують здоровя тіла й форму. Дозволяють забути про трагедію, яку вона пережила. Це зараз її дім, Трісс. Вона не має іншого.
Багато цінтрійців, чародійка витримала його погляд, після поразки втекли до Вердену, до Брюґґе, до Темерії, на острови Скелліґе. Серед них є вельможі, барони, рицарі. Приятелі, родичі як і формальні піддані цієї дівчинки.
Приятелі й родичі не шукали її після війни. Не знайшли її.
Бо не їм її було призначено? посміхнулася вона, не дуже щиро, але дуже чарівно. Найчарівніше, як уміла. Не хотіла, щоб він говорив таким тоном.
Відьмак стенув плечима. Трісс, яка трохи його знала, одразу ж змінила тактику, вирішила не переконувати.
Знову глянула на Цірі. Дівчинка, вправно ступаючи по балансиру, виконала швидкий напівоберт, тяла легко, одразу ж відскочивши. Ударений манекен заколихався на мотузці.
Ну, нарешті! крикнув Ламберт. Нарешті ти зрозуміла! Відійдиі ще раз. Хочу впевнитися, що це не випадково!
Той меч, Трісс повернулася до відьмаків, схоже, гострий. Колода, схоже, слизька й нестабільна. А вчитель, схоже, ідіот, який пригнічує дівчинку криками. Ви не боїтеся нещасного випадку? А може, розраховуєте, що призначення захистить від нього дитину?
Цірі десь із півроку вчилася без меча, сказав Коен. Вона вміє рухатися. А ми слідкуємо, бо
Бо цеїї дім, закінчив Ґеральт тихо, але рішуче. Дуже рішуче. Тоном, що припиняв дискусію.
Ну, власне, у тому вся справа, глибоко зітхнув Весемір. Трісс, ти, мабуть, заморилася. Голодна?
Не заперечую, зітхнула й вона, відмовившись піймати поглядом очі Ґеральта. Щиро кажучи, валюся з ніг. Останню ніч на шляху я провела у напіврозваленому курені пастухів, загарбавшись у солому й мішки. Ущільнила розвалище чарами, і якби не цездубіла б хіба. Марю про чисту постіль.
Зїж із нами вечерю. Зараз. А потім добре виспишся і відпочинеш. Ми приготували для тебе найкращу кімнату, ту, в башті. Й установили там найкраще ліжко, яке було в Каер Морені.
Дякую. Трісс легенько посміхнулася.
«У вежі,подумала. Нехай тобі, Весеміре. Сьогодні може бути й у вежі, якщо вже так тобі йдеться про умовності. Можу спати у вежі, у найкращому ліжку з усіх ліжок у Каер Морені. Хоча я воліла б із Ґеральтом у найгіршому».
Ходімо, Трісс.
Ходімо.
* * *
Вітер постукував віконницями, ворушив рештками зїденого міллю гобелена, яким утеплили вікно. Трісс лежала на найліпшому в усьому Каер Морені ліжку, серед повної темряви. Не могла заснути. І не через те, що найкраще ліжко в Каер Морені було справжньою розвалиною. Трісс інтенсивно думала. А всі думки, що полохали її сон, крутилися навколо одного базового питання.
Навіщо її викликали до фортеці? Хто це зробив? Для чого? І з якою метою?
Хвороба Весеміра не могла бути нічим іншим, як приводом. Весемір був відьмаком. Те, що одночасно він був столітнім дідом, не змінювало того факту, що його здоровю міг позаздрити будь-хто з молодих. Якби ще виявилося, що старого дзьобнула жалом мантикора чи покусав вовкулака, Трісс повірила б, що її викликали до нього. Але «кості ломить»? Смішно. Ломоту в кістках, не дуже оригінальну болячку у приголомшливо холодних мурах Каер Морену, Весемір вилікував би відьмачим еліксиром або й іще простіше: міцною житньою горілкою, застосованою в рівних пропорціях зовнішньо і внутрішньо. Не потребував би він чародійки, її заклять, фільтрів чи амулетів.
Тож хто її викликав? Ґеральт?
Трісс крутилася в ліжку, відчуваючи хвилю тепла, що огортало її. І збудженість, що лише зростала від злості. Вона тихо вилаялася, копнула перину, перевернулася на бік. Старовинне ложе заскрипіло, затріщало у зчленуваннях. «Не володію собою, подумала вона. Поводжуся наче дурний підліток. Або ще гіршеяк недопещена стара панна. Не можу навіть логічно думати».
Вона вилаялася знову.
Вочевидь, це не Ґеральт. Без емоцій, мала, без емоцій, пригадай його міну там, у стайні. Ти вже бачила такі міни, мала, бачила, не обдурюй себе. Дурнуваті, винуваті, заклопотані міни чоловіків, які хочуть забути, які жаліють, які не хочуть памятати того, що сталося, не хочуть повернення того, що було. Боги, мала, не обдурюй себе, що цього разу інакше. Ніколи не буває інакше. І ти про це знаєш. Бо ти ж маєш чималий досвід, мала.
Якщо йшлося про життя еротичне, Трісс Мерігольд мала право вважатися типовою чародійкою. Почалося все від кислого смаку забороненого плоду, що збуджував через суворі правила академії й заборону майстрині, у якої вона практикувала. Потім прийшли самостійність, свобода й шалений проміскуїтет, що скінчився, як воно завжди буває, гіркотою, розчаруванням і зреченням. Настав довгий період самотності й відкриття, що для зняття стресу і напруження цілком зайвий той, хто хотів би вважати себе її паном і володарем одразу після того, коли перевернеться на спину й витре піт з чола. Що для того, щоб заспокоїти нерви, існують способи менш клопіткі, які, до того ж, не забруднюють рушники кровю, не пердять під ковдрою й не вимагають сніданку. Потім прийшов короткий і потішний період захоплення власною статтю, що скінчився висновком, що забруднення, пердіння й ненажерливість не є, принаймні, виключно доменом чоловіків. Нарешті, як і всі без винятку магічки, Трісс зупинилася на пригодах із іншими чародіями, спорадичними й дратуючими своїм холодним, технічним і чи не ритуальним перебігом.