І тоді зявився Ґеральт із Рівії. Відьмак, який вів неспокійне життя, поєднаний дивним, неспокійним і бурхливим звязком із Йеннефер, її сердечною подругою.
Трісс спостерігала за ними двома й заздрила, хоча, здавалося, заздрити не було чому. Звязок той очевидним чином робив нещасливими їх обох, вів просто до знищення, був болісним і всупереч усілякій логіці тривав. Трісс того не розуміла. І її це приваблювало. Приваблювало аж до того, що
Вона звабила відьмака, лише трохи допомігши собі магією. Скористалася сприятливим часом. Моментом, коли він і Йеннефер вкотре поскакали одне одному поміж очі й різко розпрощалися. Ґеральт потребував тепла й хотів забутися.
Ні, Трісс не прагнула відібрати його в Йеннефер. Насправді їй більше важило залишитися з подругою, ніж із ним. Але короткий звязок із відьмаком її не розчарував. Вона знайшла те, чого шукала, емоції у вигляді відчуття провини, страху й болю. Його болю. Вона пережила ту емоцію, збудилася нею і не зуміла про неї забути, коли вони розсталися. А що таке біль, зрозуміла недавно. У ту мить, коли несамовито запрагнула бути з ним знову. Хай ненадовго, хай на митьале бути.
А зараз вона була настільки близько
Трісс стиснула кулак і гепнула ним об подушку. «Ні,подумала, ні. Не будь дурепою, мала. Не думай про те. Думай про»
Про Цірі? Чи це
Так. Це справжня причина її візиту в Каер Морен. Попелястоволоса дівчинка, з котрої у Каер Морені хочуть зробити відьмака. Справжню відьмачку. Мутантку. Машину для вбивства, таку, якими є вони самі.
«Це ясно, подумала вона раптом, знову відчуваючи різке піднесення, утім, цього разу зовсім іншого роду. Це очевидно. Вони бажають провести дитину через мутацію, піддати її Випробуванню Трав і Змінам, але не знають, як це зробити. Зі старих живий тільки Весемір, а Весемір був лише вчителем фехтування. Захована в підземеллях Каер Морену Лабораторія, закурені бутлі легендарних еліксирів, алембики, печі й реторти Жоден із них не знає, як тим користуватися. Бо безсумнівним фактом є те, що мутагенні еліксири в забуті часи розробив якийсь чародій-ренегат, а наступники чародія роками вдосконалювали їх, роками магічно контролювали процес Змін, яким піддавали дітей. І в якусь мить ланцюг обірвався. Забракло магічного знання та вмінь. Відьмаки мають зілля і Трави, мають Лабораторію. Знають рецептуру. Але не мають чародія».
«Хтозна, подумала вона, може, вони намагалися? Давали дітям декокти, зроблені без використання магії?»
Здригнулася від думки про те, що могло з тими дітьми діятися.
«А зараз, подумала, вони хочуть піддати мутації дівчинку, але не вміють. А це може означати Це може означати, що мене попросять про допомогу. І тоді я побачу те, чого не бачив жоден із живих чародіїв, дізнаюся про те, чого не знає жоден із живих чародіїв. Славетні Трави й зілля, що тримають у найглибшій таємниці, секретні вірусові культури, прославлені загадкові рецептури
І то я складу сіроволосій дитині серію еліксирів, буду спостерігати мутаційні Зміни, буду на власні очі бачити, як
Як сіроволоса дитина помирає».
О, ні. Трісс знову здригнулася. Ніколи. Не такою ціною.
«Зрештою, подумала вона, може, я знову переймаюся завчасно. Може ж, не про це йдеться. За вечерею ми розмовляли, пліткували про те, про се. Кілька разів я намагалася перевести дискурс на Дитя-Несподіванку, безрезультатно. Вони одразу змінювали тему.
Я за ними стежила. Весемір був напруженим і заклопотаним, Ґеральтнеспокійним, Ламберт і Ескельштучно веселими й балакучими, Коеннастільки природним, що аж неприродним. Щирою і відкритою була виключно Цірі, румяна від холоду, розчухрана, щаслива й диявольськи ненажерлива. Їли вони пивний суп, густий від грінок та сиру, а Цірі здивувалася, що не подали грибочків. Пили сидр, але дівчинка отримала воду й була тим явно здивована й невдоволена. Де салат, крикнула раптом, а Ламберт різко вгамував її і наказав зняти лікті зі столу».
Грибочки й салат. У грудні?
«Ясно, подумала Трісс. Годують її тими легендарними печерними сапрофітами, невідомим науці гірським зіллям, поять славетними відварами з таємничих травичок. Дівчинка розвивається швидко, набирається диявольської відьмачої кондиції. Природним способом, без мутації, без ризику, без гормональної революції. Але чародійка цього знати не може. Для чародійки цесекрет. Нічого вони мені не скажуть, нічого мені не покажуть.
Я бачила, як та дівчина бігла. Бачила, як вона танцює з мечем на колоді, проворна й швидка, сповнена танцювальної, по- справжньому котячої грації, рухається, наче акробатка. Мушу, подумала вона, я обовязково мушу побачити її роздягнену, перевірити, як вона розвинулася під впливом того, чим її тут годують. А якби вдалося ще й отримати та вивезти звідси проби «грибочків» і «салату»? Ну-ну
А довіра? Та чхала я на вашу довіру, відьмаки. На світі є рак, є чорна віспа, правець і лейкемія, є алергії, є синдром раптової смерті немовлят. А ви ваші «грибки», з яких, може, вдалося б дистилювати ліки, що рятували б життя, ховаєте від світу. Тримаєте в секреті навіть від мене, якій декларуєте приязнь, пошану й довіру. Навіть я не можу побачити не тільки Лабораторію, а й йоханих грибків!
Тож навіщо ви мене сюди притягли? Мене, чародійку?»
Магія!
Трісс захихотіла. «Ха, подумала, відьмаки, упіймала я вас! Цірі нагнала на вас такого самого страху, як на мене. «Відїхала» у сон наяву, почала віщувати, пророкувати, розповсюджувати ауру, яку ви відчуваєте настільки ж добре, як і я. Вона машинально «сягнула» психокінетично по щось або силою волі зігнула оловяну ложку, вдивляючись у неї за обідом. Відповідала на запитання, які ви ставили подумки, а може, й на ті, які ви навіть подумки боялися ставити. Й охопив вас страх. Зрозуміли ви, що ваша Несподіванка є більш несподіваною, ніж вам видавалося.
Зрозуміли ви, що маєте в Каер Морені Джерело.
Що не впораєтеся без чародійки.
А у вас немає жодної дружньо налаштованої чародійки, жодної, кому ви могли б довіряти. Окрім мене й
Й окрім Йеннефер».
Вітер завив, застукотів віконницями, надув гобелен. Трісс Мерігольд перевернулася навзнак, в задумі гризла ніготь великого пальця.
«Ґеральт не запросив Йеннефер. Запросив мене. Чи не тому»
Чому
Чому ти не прийшов сюди до мене? крикнула вона тихо в темряву, збуджена й зла.
Відповів їй вітер, що вив серед руїн.
* * *
Ранок був сонячним, але диявольськи холодним. Трісс прокинулася змерзлою, невиспаною, але заспокоєною і рішучою.
До зали вона зійшла останньою. Її зусилля було винагороджено шанобливими поглядами (що принесло їй задоволення) змінила дорожнє вбрання на просту, але ефектну сукню, уміло застосувала магічні парфуми й не магічну, але казково дорогу косметику. Зїла вівсянку, теревенячи з відьмаками на неважливі й банальні теми.
Знову вода? раптом забурчала Цірі, зазираючи до кубка. У мене зуби від води терпнуть! Я б соку випила! Того, блакитного!
Не горбся, сказав Ламберт, поглядаючи на Трісс скоса. І не витирай рота рукавом! Закінчуй їсти, час на тренування. Дні все коротші.
Ґеральте, Трісс доїла вівсянку, Цірі вчора впала на Шляху. Нічого серйозного, але причиною був той блазнівський одяг. Воно все погано припасовано й заважає її рухам.
Весемір кашлянув, відвернувся. «Ага, подумала чародійка, тож вонотвоя робота, майстре меча. І справді, кабатик Цірі виглядає так, наче скроїли його мечем, а зшили вістрям стріли».
Дні і справді коротшають, продовжила вона, не дочекавшись коментарів. Але теперішній ми скоротимо ще сильніше. Цірі, ти скінчила? Тоді давай зі мною. Зробимо необхідні виправлення у твоєму обмундируванні.
Вона бігає у цьому вже рік, Мерігольд, гнівно сказав Ламберт. І все було в порядку, допоки
допоки не зявилася тут баба, яка дивитися не може на позбавлений смаку й не припасований одяг? Ти правий, Ламберте. Але баба зявилася, порядки закінчилися, прийшов час великих змін. Ходімо, Цірі.
Дівчинка завагалася, глянула на Ґеральта. Той кивнув, дозволяючи, посміхнувся. Красиво. Так, як він умів посміхатися колись, тоді, коли
Трісс відвела погляд. Та посмішка була не для неї.
* * *
Кімнатка Цірі була точною копією покоїв відьмаків. Була, як і ті, позбавлена оздоблення й меблів. Не було тут практично нічого, окрім збитого з дощок ліжка, табурета і скрині. Стіни й двері своїх покоїв відьмаки декорували шкурами звірів, убитих під час полювання, оленів, рисей, вовків, навіть росомах. На дверях кімнатки Цірі, натомість, висіла шкіра гігантського щура з мерзотним лускуватим хвостом. Трісс перемогла в собі бажання зірвати те смердюче паскудство й викинути у вікно.
Дівчинка стояла біля ліжка і дивилася на неї вичікувально.
Постараємося, сказала чародійка, трохи краще припасувати твій костюм. Я завжди мала хист до крою та шиття, тож повинна впоратися і з цією козлиною шкірою. А ти, відьмачко, тримала колись голку в руці? Навчено тебе чомусь, окрім як дірявити мечем мішки з сіном?
Коли була я в Заріччі, у Кагені,мусила прясти, неохоче буркнула Цірі.Шити мені не давали, бо я тільки псувала льон і марнувала нитки, усе треба було розпорювати. Страшненько нудним було те прядіння, бе-е-е!
Це точно, захихотіла Трісс. Важко знайти щось нудніше. Я теж терпіти не могла прясти.
А ти мусила? Я мусила, бо Але ж ти чаклун Чарівниця. Адже ти можеш усе вичарувати! Ту чарівну сукню ти її вичарувала?
Ні,посміхнулася Трісс. Але й не пошила власноруч. Аж на таке я не здатна.
А моє вбрання як ти зробиш? Вичаруєш?
Немає такої необхідності. Досить буде магічної голки, якій ми закляттям додамо трохи бадьорості. А якщо буде треба
Трісс повільно провела рукою по розшарпаній дірці на рукаві курточки, пробурмотіла закляття, одночасно активізуючи амулет. Від дірки не залишилося й сліду. Цірі з радощів писнула.
Це чари! Я матиму зачаровану куртку! Ха!
Доти, поки я пошию тобі звичайну, але порядну. Ну, а тепер знімай те все, моя панно, перевдягнися у щось інше. То ж, сподіваюся, не єдина твоя одежа?
Цірі похитала головою, підняла віко скрині, показала простеньку вигорілу суконьку, бурий каптанчик, лляну сорочку й вовняну блузку, що нагадувала спокутувальний мішок.
Це моє,сказала. У цьому я сюди приїхала. Але зараз я цього не ношу. Це бабські речі.
Розумію, скривилася насмішкувато Трісс. Бабські чи ні, зараз мусиш у них перевдягтися. Ну, скоріше роздягайся. Дозволь, я тобі допоможу Зараза! Що це таке? Цірі?
Плечі дівчинки вкривали великі, набряклі кровю синці. Більшість із них уже пожовкла, частина була свіжою.
Що воно, диявол його, таке? гнівно повторила чародійка. Хто тебе так побив?
Це? Цірі глянула на плечі, наче заскочена кількістю синців. А, це Це вітряк. Я була надто повільною.
Який, хай йому грець, вітряк?
Вітряк, повторила Цірі, піднімаючи на чародійку великі очі.То такий Ну Я на тому вчуся ухилятися від атак. Він має такі лапи з палиць, і крутиться, і махає тими лапами. Треба дуже швидко скакати й ухилятися. Лефрекс треба мати. Якщо немає лефрексу, то вітряк вгатить тебе палицею. На початку-то мене він страшнесенько, той вітряк, лупцював. Але тепер
Зніми легінси та сорочку. О, боги милосердні! Дівчино! Ти взагалі можеш ходити? Бігати?
Обидва стегна й лівий бік були темно-сині від гематом і опухлостей. Цірі смикнулася й зашипіла, сахнувшись від долоні чародійки. Трісс вилаялася ґномською, надзвичайно непристойно.
Це також вітряк? запитала, намагаючись зберігати спокій.
Це? Ні. О, ото був вітряк. Цірі байдуже продемонструвала чималий синець на гомілці, нижче лівого коліна. А це інші Цемаятник. На маятнику я вчу кроки з мечем. Ґеральт каже, що я на маятнику дуже добра. Говорить, що я маю те, як його Відчуття. Маю відчуття.
А якщо забракне відчуття, заскреготіла зубами Трісс, тоді, як я припускаю, маятник тебе вгатить?
Ну певно, погодилася дівчинка, дивлячись на неї і явно дивуючись її незнанню. Вгатить, та ще й як.
А тут? На боці? Що то було? Ковальський молот?
Цірі засичала від болю, почервоніла.
Це я впала з гребеня
а гребінь тебе вгатив, закінчила Трісс, іще з більшими труднощами себе опановуючи.
Цірі пирхнула.
Як гребінь може вгатити, якщо він вкопаний у землю? Не може! Це я просто впала. Учила оберт у стрибку, і в мене не вийшло. Від тогосинець. Бо я вдарилася об стовпчик.
І лежала два дні? Маєш проблеми з диханням? Болить?
Та ні. Коен мене розтер і зараз же знову загнав на гребінь. Так треба, розумієш? Інакше впіймаєш переляк.
Що?
Упіймаєш переляк, гордо повторила Цірі й відгорнула з чола попелястий чубчик. Не знаєш? Навіть коли з тобою щось станеться, треба відразу на снаряд, бо інакше боятимешся, а якщо боятимешся, то фіг там вийде в тебе навчання. Відмовлятися не можна. Ґеральт так сказав.
Мушу запамятати ту максиму, процідила чародійка. Як і те, що походить вона, власне, від Ґеральта. Це непоганий рецепт для життя, от тільки я не впевнена, що він придатний для будь-яких обставин. Але досить легко його реалізовувати чужим коштом. Тож відмовлятися не можна? Нехай навіть тебе бють і лупцюють тисячами способів, ти маєш устати й тренуватися далі?
Ну певно. Відьмак нічого не боїться.
Справді? А ти, Цірі? Нічого не боїшся? Відповідай щиро.
Дівчинка відвернулася, закусила губу.
А нікому не скажеш?
Не скажу.
Більш за все я боюся двох маятників. Двох відразу. І вітряка, але тільки тоді, якщо його запустити на швидкості. А ще є довга жердина, на ній, оце, я мушу досі з тією, ну зі сра Страховкою. Ламберт каже, що я вайло й роззява, але це ж неправда. Ґеральт сказав, що в мене трохи інакша тяжкість, бо я ж дівчина. Мушу просто більше тренуватися, хіба що Я хотіла тебе про дещо запитати. Можу?
Можеш.
Якщо ти знаєшся на магії й на закляттях Якщо вмієш чарувати Чи могла б ти зробити так, щоб я була хлопчиком?
Ні,відповіла Трісс тоном, у якому бринів лід. Не могла б.
Гм-м явно стривожилася мала відьмачка. А чи могла б ти принаймні
Принаймні що?
Чи могла б ти зробити так, щоб я не мусила Цірі зарумянилася. Скажу тобі на вухо.
Кажи. Трісс нахилилася. Я слухаю.
Цірі, червоніючи ще більше, наблизила обличчя до каштанового волосся чародійки.
Трісс випрямилася різко, а очі її загорілися.
Сьогодні? Зараз?
Гм.
Ясна і йохана холера! крикнула чародійка й копнула табурет так, що той аж гупнув об двері, збиваючи щурячу шкіру. Зараза, мор, пранці й чума! Я хіба повбиваю тих клятих дурнів!
* * *
Заспокойся, Мерігольд, сказав Ламберт. Ти збудилася неспівмірно й цілком без приводу.
Не повчай мене! І припини звертатися до мене «Мерігольд»! А краще за все буде, якщо ти взагалі помовчиш. Не до тебе я говорю. Весеміре, Ґеральте, чи хтось із вас знав, як жорстоко скатована та дитина? У неї на тілі жодного живого місця немає.
Дитинко, поважно сказав Весемір, не дай емоціям захопити себе. Ти виховувалася інакше, ти інакше дивишся на виховання дітей. Цірі походить з Півдня, там дівчаток і хлопчаків виховують зовсім однаково, без жодної різниці, як серед ельфів. На поні її посадили, коли мала вона пять років, коли мала вісімуже їздила на полювання. Учили її користуватися луком, списом і мечем. Синці для Ціріне новина
Не розповідайте мені дурниць, підвелася Трісс. Не вдавайте дурників. Це не поні, це не прогулянка й не потяг із санчат. Це Каер Морен! На тих ваших вітряках і маятниках, на вашій Катівні поламали кістки й поскручували вязи десятки хлопців, крутих і навчених волоцюг, подібних до вас, зібраних по шляхах і витягнутих з канав. Жилавих, із чималим досвідом короткого життя гультяїв і розбишак. Які шанси має Цірі? Навіть вихована на Півдні, навіть по-ельфійськи, навіть під рукою такої бій-баби, як Левиця Каланте, ця мала була й досі є княжною. Делікатна шкіра, дрібна будова тіла, легка кістка Це дівчинка! Що ви хотіли з неї зробити? Відьмака?
Ця дівчинка, тихо й спокійно відізвався Ґеральт, ця делікатна й дрібна княжна пережила Цінтрійську різанину. Залишена тільки на себе, прокралася крізь когорти Нільфгарду. Зуміла уникнути мародерів, що розгулялися по селах, тих, що грабували та мордували все живе. Витримала два тижні в лісах Заріччя, абсолютно сама. Місяць мандрувала із групою втікачів, важко працюючи нарівні з усіма й нарівні з усіма голодуючи. Майже півроку вона працювала у полі й біля худоби, прийнята хлопською родиною. Повір мені, Трісс, життя дало їй досвід, навчило й загартувало не гірше, ніж подібних до нас гультяїв, яких приводять до Каер Морену з гостинців. Цірі не слабша від подібних до нас, небажаних байстрюків, яких підкидають відьмакам по корчмах, наче кошенят, у плетених кошиках. А її стать? Яке це має значення?