Відьмак. Вежа Ластівки - Анджей Сапковский 12 стр.

 Добрих шістдесят миль на південь,  оцінив Любисток досить безтурботним, навіть веселим голосом. Але відразу замовк під поглядом відьмака.

У тиші, яка настала, було чути тільки зловороже нявчання вигнаного надвір кота.

 У принципі,озвався вампір,  яка нам різниця?

* * *

Ранок наступного дня приніс подальші несподіванки. І загадки, які, втім, швидко знайшли відповіді.

 Хай мене зараза,  сказала Мільва, яка перша вилізла із сінника, розбуджена розгардіяшем.  Хай мене покрутить. Гляньно на це, Ґеральте.

Галявина була повна народу. На перший погляд видно було, що зібралося тут пять чи шість бортницьких станів. Вправне око відьмака виловило також у натовпі кількох траперів і щонайменше одного смоляра. Разом громаду належало оцінити у якихось дванадцять хлопів, десять баб, десятеро підлітків обох статей і стільки ж малих дітей. Також громада мала шість возів, дванадцять волів, десять корів і чотири кози, чимало овець і немало псів і котів, чиї гавкання і нявчання у цих обставинах треба було безумовно визнати недобрим знаком.

 Ото цікаво,  протер очі Кагір,  що воно може означати?

 Клопоти,  відповів Любисток, стріпуючи сіно з волосся. Регіс мовчав, але міну мав дивну.

 Просимо снідати вельможне панство,  сказав їм знайомий бортник, підходячи до сінника у товаристві плечистого чоловіка.  Готовий уже сніданок. Вівсянка на молоці. І мед А це, дозвольте представити: Ян Кронін, староста наш бортний

 Радий я,  збрехав відьмак, не відповівши на уклін, ще й тому, що коліно боліло страшенно.  А та громада, звідки вона тут узялася?

 Оточки  Бортник почухав тімя.  Бачте, зима йде Борті вже позакривані, літки поставлені Час уже нам повертатися на Стоки, до Рідбруна Мед відстояти, перезимувати Але у лісах небезпечно Самому

Староста бортний закашлявся. Бортник глянув в обличчя Ґеральтові й немов трохи зменшився.

 Ви ж кінні і збройні,видавив з себе.  Хоробрі й сміливі, то зразу видно. Із такими, як ви, й у дорогу не страшно А й вам вигода буде Ми кожну стежку, кожну просіку, кожен яр і чагар знаємо І годувати вас станемо

 А друїди,  холодно сказав Кагір,  пішли з Каед Ду. Саме на Стоки. Що за небувалий збіг обставин

Ґеральт поволі підійшов до бортника. Обіруч узяв його за кабат на грудях. Але за мить передумав, відпустив, розгладив одяг. Нічого не сказав. Ні про що не запитав. Але бортник і так поспішив із поясненнями.

 Правду я говорив! Присягаюся! Хай я під землю провалюся, якшо збрехав! Пішли омельники з Каед Ду! Нема їх тама!

 А є вони на Стоках, так?  загарчав Геральт.  Там, куди вам шлях, усій вашій галайбіді? Куди бажаєте собі збройний ескорт отримати? Кажи, хлопе. Але будь уважним: земля і насправді готова під тобою розступитися!

Бортник опустив очі й неспокійно глянув на землю під ногами.

Ґеральт промовисто мовчав.

Мільва нарешті зрозуміла, в чому справа, вилаялася паскудно.

Кагір презирливо пирхнув.

 Ну?  підганяв відьмак.  Куди пішли друїди?

 А хто їх, пане, знає, куди саме?  пробелькотів нарешті бортник.  Але на Стоках можуть бути Так само як і деінде. Але ж на Стоках добрих дібров повно, а друїдові ради діброви мають

За бортником стояли вже, окрім старости Кроніна, обидві гамадріади, мати й дочка. Добре, що дочка вдалася у матір, не в батька, машинально подумав відьмак, бортник до дружини пасує, як вепр до кобили. За гамадріадами, як він помітив, стояли ще кілька жінок, куди менш вродливих, але з подібними ж благальними поглядами. Він глянув на Регіса, не знаючи, чи сміятися, чи лаятися. Вампір стенув плечима.

 Якщо подумати,  сказав,  то бортник, Ґеральте, має рацію. По суті, цілком правдоподібно, що друїди вирушили на Стоки. Це й справді досить характерні для них терени.

 Оця характерність,  погляд відьмака був дуже, дуже холодним,  є, як на тебе, досить великою, аби раптом змінити напрямок і мандрувати наосліп із оцими ось?

Регіс знову стенув плечима.

 А що за різниця? Подумай. Друїдів у Каед Ду немає, а тому напрямок цей належить виключити. Повернення за Яругу, як думаю, також не може бути предметом дебатів. А всі інші напрямки для нас однакого добрі.

 Правда?  Температура голосу відьмака дорівнювала температурі погляду.  А з тих усіх, що лишилися, який, як на тебе, був би найбільш властивим? Той, спільний із бортниками? Чи якийсь цілком інший? Зумієш окреслити це у своїй незмірній мудрості? Вампір повільно повернувся у бік бортника, бортного старости, гамадріад й іншого бабства.

 А чого то,  запитав він серйозно,  так лякаєтеся ви, добрі люди, що треба вам супровід? Що збуджує у вас страх? Говоріть щиро.

 Ой, паничу,  застогнав Ян Кронін, а в очах його зявився справжній жах.  Шо ви оте ще й питаєте Дорога нам через Вогке Урочище! А там, паничу, страшно! Там, паночку, бруколаки, листєноси, ендріаги, іноги й усяка інша мерзота! Тож ледь два тижні, як лєший зятя мого цапнув там, та так, шо зять лише загарчати встигі по ньому вже було! І вам дивно, шо страх нам туди з бабами й дітьми йти? Га?

Вампір глянув на відьмака, а обличчя мав при тому дуже серйозне.

 Моя незмірна мудрість,  сказав,  підказує мені окреслити вказаний напрямок як найбільш властивий для відьмака.

* * *

І вирушили ми на південь, до Стоків, країни, що лежала у підніжжі гір Амелл. Рушили ми великим обозом, у якому було усе: молоді дівчата, бортники, трапери, баби, діти, молоді дівчата, домова худоба, домовий реманент, молоді дівчата. Й до холери меду. Все від того меду зліплювалося, навіть дівчата.

Табір ішов зі швидкістю піших і возів, утім, швидкість маршу не знижувалася, бо ми не блукали, а йшли як по мотузочцібортники знали дорогу, стежки й греблі поміж озерами. І прислужилося те знання, ой, прислужилося, бо почалася мжичка й раптом усе холерне Заріччя потонуло у густому, наче сметана, тумані. Без бортників ми б точно заблукали, а то й потопилися б десь у болотах. Також не доводилося нам втрачати час й енергію на організацію і приготування їжігодували нас тричі на день, досита, хоча й невишукано. Й дозволяли після їжі полежати кілька хвилин черевом догори.

Коротко кажучи, було чудово. Навіть відьмак, той старий похмурняк і нудняк, почав частіше посміхатися і втішатися життям, бо вирахував, що ми йдемо пятнадцять миль щоденно, а від часу, як вирушили ми з Брокілону, не вдалося нам ані разу досягнути подібного. Роботи відьмак не мав жодної, бо хоча Вогке Урочище було вогким так, що й уявити собі важко щось більш вогкого, монстрів там ми жодних не перестріли. Так, трохи повили ночами упирі, ридали лісові плачки та болотяні вогники танцювали на трясовинах. Нічого екстраординарного.

Правда, трошечки нас непокоїло, що знову ми їдемо у досить випадково обраному напрямку й знову без докладної мети. Але, як висловився вампір Регіс, краще без мети йти вперед, ніж без мети стояти на місці, а вже набагато краще, ніж без мети відступати.

* * *

 Любистку! Приторочи покраще отой твій тубус! Було б шкода, якби півстоліття поезії відірвалися і загубилися у папоротях.

 Не бійся! Не загублю, будь певний. І відібрати його нікому не дам! Будь-хто, побажавши в мене той тубус відібрати, спочатку повинен буде переступити через мій труп. Можна дізнатися, Ґеральте, що викликає отой твій перлистий сміх? Дозволь, я здогадаюся Уроджений кретинізм?

* * *

Сталося так, що група археологів з університету в Кастель Граупяні, що проводили розкопки у Боклері, під верствою звугленої деревини, що вказувала на велику пожежу, дісталася до верстви ще старшої, приблизно з ХІІІ століття. У тій самій верстві розкопана була каверна, утворена рештками мурів і ущільнена глиною, а в ній, на велику радість учених, знайдено два досконально збережені людські скелетичоловіка й жінки. Поряд зі скелетамиокрім зброї і невеликої кількості дрібних артефактівзнайшли тубус, виконаний із твердої шкіри, дюймів тридцяти завдовжки. На шкірі було видавлено герб із затертими барвами, що представляв левів і раути. Професор Шліманн, який керував групою, видатний спеціаліст зі сфрагістики Темних Століть, ідентифікував той герб як знак Рівії, старожитнього королівства із непідтвердженою локалізацією.

Збудженість археологів сягнула піку, бо у таких тубусах у Темні Століття переховували рукописи, а вага вмістища дозволяла припустити, що всередині чимало паперу й пергаменту. Чудовий стан тубуса давав надію, що документи будуть читабельні й кинуть світло на темне минуле. Бо це ж мали заговорити століття! Була то неймовірна удача, перемога науки, яку неможливо було переоцінити. Завбачливо викликали з Кастель Граупяні лінгвістів і дослідників мертвих мов, а також спеціалістів, які зуміли б відкрити тубус без ризику хоча б найменшого пошкодження цінного змісту.

Тим часом серед експедиції професора Шліманна розійшовся поголос про «скарб». І треба ж такому статися, що слова ті дісталися трьох найнятих копачів, відомих як Здиб, Цап і Каміль Ронштеттер. Переконані, що тубус буквально напханий золотом і коштовностями, троє названих копачів поцупили серед ночі безцінний артефакт і втекли з ним до лісу. Там розпалили малесеньке вогнище й сіли навколо.

 Шо чекаєш?  сказав Цап до Здиба.  Відкривай ту руру.

 Кеди не піддається,  поскаржився Цапові Здиб.  Тримається, як шльондрин син!

 То чоботом йо, шльондру трахану!  порадив Каміль Ронштеттер.

Під підбором Здиба застібка безцінної знахідки піддалася, і на землю випало те, що було всередині.

 От же ж шльондра трахана!  крикнув здивований Цап.  Шо воно таке?

Запитання було дурнуватим, бо й на перший погляд було видно, що то аркуші паперу. Тому Здиб, замість відповідати, узяв один аркуш до рук і наблизив до носа. Якийсь час він розглядав знаки, що виглядали так по-чужому.

 Списаний,  ствердив урешті авторитетно.  То літери!

 Літери?  вереснув Каміль Ронштеттер, бліднучи від жаху.  Записані літери? От же ж шльондро!

 Записанізначить чари!  пробелькотів Цап, із переляку вистукуючи зубами.  Літеризначить закляття! Не торкайся того, шльондра його трахана мати! Тим же заразитися можна!

Здиб не дав собі повторювати двічі, кинув аркуш до вогню і нервово витер пальці об штани. Каміль Ронштеттер копняком загнав у вогнище решту паперіва ну якась дитина здибає те холерство! Потім уся трійця поспішно віддалилася від небезпечного місця.

Безцінна памятка Темних Століть горіла ясним, високим полумям. На кілька коротких хвилин століття промовляли тихим шелестом паперу, що чорнішав у вогні. А потім полумя згасло і шльондрова темінь накрила землю.

Розділ 4

 Прізвище й імя свідка?

 Сельборн, Кенна. Чи то, перепрошую, Йоанна.

 Професія?

 Надання різних послуг.

 Свідок надумала жартувати? Свідкові нагадується, що вона стоїть перед імперським трибуналом на процесі про державну зраду! Від показань свідка залежить життя багатьох людей, бо ж кара за зрадусмерть! Свідкові нагадується, що й сама вона стоїть перед трибуналом, принаймні не своєю волею, але доставлена з цитаделі, з місць відбування покарань, і те, чи повернеться вона туди, чи вийде на волю, залежить, між іншим, від признання свідка. Трибунал дозволив собі цю довгу тираду, аби показати свідкові, наскільки не на часі у цій залі фарси й фацетії! Це не лише позбавлено смаку, але загрожує також цілком серйозними наслідками. Свідкові дається півхвилини, щоб обдумати цю справу. Після того трибунал поставить запитання повторно.

 Уже, вельможний суддя.

 Прошу звертатися до нас «високий трибунале». Професія свідка?

 Я чуйна, високий трибунале. Але головним чином на послугах у імперської розвідки чи то

 Прошу давати відповіді конкретні й короткі. Коли суд забажає ширших показань, то сам про них попросить. Суду відомий факт співпраці свідка із секретними службами Імперії. Утім, прошу пояснитидля протоколу,  що означає визначення «чуйна», яке свідок вжила для визначення свого зайняття.

 Я маю чисту пе-пе-ес, чи то псі першого типу, без можливості пе-ка. Конкретніше можу пояснити так: чую чужі думки, розмовляю на відстані з чародієм, ельфом або іншою чуйною. І переказую думкою накази. Значить, змушую когось, аби зробив він те, що я забажаю. Можу також робити пре-ког, але тільки якщо мене присплять.

 Прошу додати до протоколу, що свідок Йоанна Сельборн є псионічкою, що має здібність до екстрасенсорної перцепції. Є вона телепаткою і телемпаткою, під гіпнозом здатна до прекогніції, але не має здібностей до психокінезу. Свідку нагадується, що використання магії і позачуттєвих сил у цій залі суворо заборонене. Продовжуємо допит. Коли, де і за яких обставин свідок зіткнулася зі справою особи, що видає себе за Ціріллу, княжну Цінтри?

 Про те, що вона якась там Цірілла, я довідалася тільки у буцегарні Чи то у місці відбування покарань, вельможний трибунале. На слідстві. Тоді мені повідомили, що це та сама, яку при мені звали Фалькою або Цінтрійкою. А обставини були такі, що я мушу тепер усі їх викластидля ясності, ага. Було ж так: зачепив мене у корчмі в Етолії Дакр Сіліфант, отой, що оно тамочки сидить

 Прошу внести у протокол, що свідок Йоанна Сельборн вказала на звинувачуваного Сіліфанта без опитування її про те. Прошу продовжувати.

 Дакр, вельможний трибунале, вербував ганзу Чи то збройний загін. Самі круті хлопи та баби Дуффіцей Кріль, Нератін Чека, Хлоя Штітц, Андрес Віерни, Тіль Ехрад Усі вони тепер мертві, вельможний трибунале А з тих, що вижили, більшість тут, ото, під вартою сидять

 Прошу доповісти докладно, коли мала місце зустріч свідка зі звинувачуваним Сіліфантом.

 Минулого року то було, у місяці серпні, так десь наприкінець, достеменно не памятаю. У кожному разі не у вересні, бо той вересень, ха, добряче він мені у память запав! Дакр, який десь про мене довідався, сказав, що до ганзи потрібно йому чуйну, таку, що чарів не застрахається, бо доведеться з чарівниками мати справу. Робота, казав, для імператора та Імперії, до того ж платять добряче, а командування над ганзою прийме ніхто інший, як сам Пугач.

Примечания

1

Свята ельфійського календаря збігаються зі святами кельтського аграрного календаря і мають характерні саме для кельтів відповідники періодів, повязаних із рільництвом. цикл річної праці рільникавід початку, від засікання у січні деревназва «січень», згідно з сучасним поясненням, повязана з кінцем рільничого циклу: у цьому місяці починалася вирубка («засікання») лісу в системах підсічно-вогневого землеробства; результатом такої вирубки мало бути очищення землі для ведення рільничих робіт.

2

Навколо дрімлюг (як птахів нічного способу життя) є напрочуд багато досить моторошних вірувань. Уже їхня латинська назваCaprimulgusпоходить від стародавнього повіря, що дрімлюги смокчуть вимя кіз, чим викликають у них сліпоту. Вважали їх душами дітей, що померли без хрещення, а почути дрімлюгу вночі було поганою прикметою. Коли ж птах сідав на дах будинку, це означало скору хворобу або й смерть когось із людей, які у тому будинку жили.

3

В ірландських віруваннях (назва «банші» походить від ірландського bean sidhe, «жінка із ші», таких собі ельфів місцевого фольклору) примара, яка пророчить криком смерть людині, яка той крик чує; спершу вважалося, що крики банші віщують наглу смерть лише кільком ірландським родинам, але пізніше повіря поширилося на будь-яку людину, що почує той крик.