Та нехай би й завернули! запально сказав Ассе, який певний час тому прийшов уже з варти, на якій його ніхто не заступив і заступати наміру не мав. Порубаємо їх, та й уся історія!
А точно! крикнула зі столу Цірі, забувши вже, як минулої ночі утікали вони від погоні через села над Вельдою і який вона тоді мала страх.
Добре. Ґіселер гепнув долонею об стіл, кладучи різко край галасливій балаканині.Кажи, Готспорне. Бо я ж бачу, що ти хочеш нам про щось сказати, про щось важливіше за префекта, Варнхагенів, барона Касадея і його вразливу дочечку.
Бонгарт вашим слідом йде.
Запала тиша, незвичайно довга. Навіть майстер Альмавера перестав на мить колоти.
Бонгарт, повторив протягло Ґіселер. Стара сива сволота. Файно ми комусь мусили досадити.
Комусь багатому, кивнула Містле. Не кожного на Бонгарта вистачить.
Цірі вже хотіла спитати, хто отой Бонгарт, але випередили їїмайже одночасно, єдиним голосомРеф і Ассе.
То мисливець за нагородами, похмуро пояснив Ґіселер. Раніше начебто жовнірською долею перебивався, тодімандрівною торгівлею, врешті взявся за вбивства людей за нагороду. Сучий син, яких мало.
Говорять, досить безтурботно сказав Кейлі,що коли б усіх, кого Бонгарт засік, на одному жальнику схотіли поховати, той жальник на половину морга мав би бути.
Містле насипала білого пороху в заглибину поміж великим і вказівним пальцем, різко вдихнула.
Бонгарт ганзу Великого Лотара розбив, сказала. Засік його й брата, того, що Мухоморцем звали.
Кажуть: ударом у спину, кинув Кейлі.
Також Вальдеса забив, додав Ґіселер. А як Вальдес загинув, то розпалася і його ганза. Одна з кращих була. Порядне, круте гуляйполе. Чьоткі чуваки. Думав я свого часу до них пристати. До того, як ми знюхалися.
Усе правда, сказав Готспорн. Такої ганзи, як ганза Вальдеса, не було другоїі не буде. Пісні про те співають, як вирвалися вони з облави під Сардою. Ото голови буйні, ото вмілість кавалерська! Мало хто з ними зрівнятися міг.
Щури раптом замовкли і втупили в нього очі, блискучі й злі.
Ми, через хвилинку тиші вицідив Кейлі,вшістьох колись крізь ескадрон нільфгардської кінноти продерлися!
Ми Кейлі у ніссірів відбили! гарикнув Ассе.
З нами, засичав Реф, також не кожен зрівнятися може!
Так і є, Готспорне, випхнув груди Ґіселер. Щури не гірші від жодного іншого гуляйполя, не гірші й від Вальдесової ганзи. Умілість кавалерська, кажеш? То я тобі дещо про вмілість панянок розповім. Іскра, Містле й Філька, втрьох, як тут сидять, білим днем проїхалися серединою містечка Друїг, а, довідавшись, що Варнхагени у трактирі стоять, прочвалували крізь той трактир! Наскрізь! З головного входу вїхали, з подвіря виїхали. А Варнхагени так і лишилися з роззявленими ротами, над побитими кубками й пивом порозливаним. Може, скажеш, що то невеличка вправність?
Не скаже, випередила відповідь Містле, усміхаючись злостиво. Не скаже, бо знає, ким є Щури. І гільдія його те також знає. Майстер Альмавера скінчив татуювати. Цірі подякувала з гордою пичкою, вдяглася і присіла до компанії. Пирхнула, відчувши на собі дивний, оцінювальнийі немовби насмішкуватийпогляд Готспорна. Глипнула на нього злим оком, демонстративно притулилася до плеча Містле. Вже встигла зрозуміти з практики, що такі демонстрації приголомшують і добряче охолоджують панів, як у їхніх головах зявляються амори. У випадку Готспорна діяла вона дещо на виріст, бо псевдокупець з тої точки зору не був занадто навязливим.
Готспорн був для Цірі загадкою. Бачила вона його раніше один-єдиний раз, решту розповіла їй Містле. Готспорн і Ґіселер, пояснила, знаються і кумаються здавна, мають умовні сигнали, гасла й місця зустрічей. Під час тих зустрічей Готспорн дає інформаціюі тоді вони їдуть на вказаний тракт і нападають на вказаного купця, конвой чи караван. Інколи вбивають вказану особу. І завжди є умовний знакна купців із таким знаком на возах нападати не можна.
Цірі спочатку була здивована і трохи розчарованадивилася вона на Ґіселера, як на героя, мала Щурів за взірець свободи й незалежності, сама полюбила ту свободу, те презирство до всіх і всього. Аж тут несподівано довелося виконувати роботу на замовлення. Їм, наче найманим розбійникам, хтось наказував, кого бити. Мало тогохтось забороняв когось їм бити, а вони слухали, похнюпившись.
Щось за щось, стенула плечима допитувана Містле. Готспорн віддає нам накази, але й дає інформацію, завдяки якій ми виживаємо. Свобода й презирство мають свої межі. Аж, зрештою, завжди є так, що тичиєсь знаряддя.
Таке воно життя, Соколице.
Цірі була здивована й розчарована, але те швидко минуло. Вона вчилася. Також і тому, аби не дуже дивуватися і не забагато очікуватибо тоді розчарування мало стати більшим.
Я, дорогі мої Щури, говорив тим часом Готспорн, мав би ремедіум від усіх ваших клопотів. Від ніссірів, баронів, префектів, від Бонгарта навіть. Так-так. Бо хоча стискається на ваших шиях аркан, я мав би спосіб на те, щоб із петлі вислизнути. Іскра пирхнула, Реф зареготав. Але Ґіселер стишив їх жестом, дозволив Готспорну продовжувати.
Кажуть, сказав за хвилинку купець, що у будь-який день буде проголошена амністія. Якщо навіть на комусь кондемнація висить, та що тамнавіть коли над кимось мотузка висить, буде тому прощено, якщо тільки він обявиться й у вині признається. Те й вас стосується.
Дурня йохана! крикнув Кейлі, трохи зі сльозами на очах, бо оце власне втягнув носом дещицю фісштеху. Нільфгардські фокуси, фортелі! Не нас, стріляних горобців, на такі плевели брати можна.
Потроху, стримав його Ґіселер. Не гарячкуй, Кейлі. Готспорн, як ми його знаємо, не звик слова на вітер кидати чи морду за так кривити. Звик він знати, що й для чого говорить. І тому напевне відає, та й нам розповість, звідки та раптова нільфгардська ласкавість.
Імператор Емгир, спокійно сказав Готспорн, бере дружину. Скоро ми у Нільфгарді матимемо імператрицю. Тому мають оголосити амністію. Імператор начебто страшенно щасливий, тож і іншим хоче подарувати щастя.
До дупи мені імператорське щастя, зарозуміло заявила Містле. А амністією дозволю собі не скористатися, бо чогось та нільфгардська ласка мені свіжим мішком тхне. Начебто палю на шпичак стругали, ха-ха!
Сумніваюся, стенув плечима Готспорн, аби то був підступ. Це ж справа політична. І велика. Більша, ніж ви, Щури, ніж усе місцеве гультяйство, докупи взяте. Тут у політиці справа.
Чи топро що? нахмурився Ґіселер. Бо ми ані дідька не зрозуміли.
Весілля Емгира є політичним, і політичні справи за допомогою весілля того мусять бути виграні. Імператор творить тим шлюбом союз, хоче ще сильніше Імперію згуртувати, покласти край прикордонним сутичкам, мир запровадити. Бо знаєте, із ким він одружується? Із Ціріллою, спадкоємицею трону Цінтри.
Брехня! крикнула Цірі.Дурня повна!
І яким це чином панна Фалька звинувачує мене у брехні? Готспорн підвів на неї очі.Чи ж би є вона краще поінформованою?
Напевне!
Тихіше, Фалько, скривився Ґіселер. Як тобі сором на столі наколювали, ти мовчала, а тепер репетуєш? Що то за Цінтра, Готспорне? Що то за Цірілла? І начебто чому воно має бути важливим?
Цінтра, втрутився Реф, сиплячи собі фісштех на палець, то королівствечко на півночі, за яке Імперія воювала з тамтешніми володарями. Років три чи чотири тому воно було.
Вірно, підтвердив Готспорн. Імперські підкорили Цінтру й навіть перейшли річку Ярру, але пізніше мусили відступити.
Бо отримали під дупу під горою Содден! гарикнула Цірі.Відступили, ага, мало підштаники не погубили!
Панна Фалька, як бачу, обізнана з новочасною історією. Похвально, похвально для такого молодого віку. Чи вільно мені запитати, де панна Фалька тому вчилася?
Не вільно!
Досить! знову втрутився Ґіселер. Давай про ту Цінтру, Готспорне. І про амністію.
Імператор Емгир, сказав купець, вирішив створити у Цінтрі плющове панство
Яке?
Плющове. Що, наче плющ, не в силах існувати без потужного дерева, навколо якого завивається. А деревом тим є Нільфгард. Уже існують такі панства, візьмемо хоча б Метінну, Маехт, Туссан Королюють там місцеві династії. Начебто королюють, треба розуміти.
Те зветься «уявна автономія», похвалився Реф. Я про таке чув.
Проблема з тією Цінтрою була у тому, що тамтешня королівська лінія вигасла
Вигасла?! здавалося, з очей Цірі сипнуть за мить зелені іскри. Добре ж вона вигасла! Нільфгардці вбили королеву Каланте! Просто вбили!
Визнаю, Готспорн жестом заспокоїв Ґіселера, який вже знову готувався ганити Цірі за втручання, що панна Фалька просто фонтанує знанням. Королева Цінтри і справді полягла під час війни. Загинула також, як думали, її онука Цірілла, остання з королівської крові. Тоді Емгиру не залишалося робити нічого, ніж створити, як ото мудро сказав нам пан Реф, уявну автономію. Аж тут раптом ні з того ні з сього ота Цірілла знайшлася.
Казочки якісь, пирхнула Іскра, спираючись на плече Ґіселера.
І справді,кивнув Готспорн. Трохи воно як у казці, треба визнати. Кажуть, що оту Ціріллу зла чаклунка увязнила була десь на далекій Півночі, у магічній вежі. Але вдалося їйЦіріллі, не вежівтекти й попросити притулку в Імперії.
То одна велика, холерна, неправдива дурня і брехня! верещала Цірі, тремтливими руками хапаючи коробочку з фісштехом.
А імператор Емгир, як несуть чутки, продовжував не збитий з пантелику Готспорн, щойно побачив її, закохався без памяті й хоче взяти за дружину.
Соколиця має рацію, твердо сказала Містле, акцентуючи слова ударами кулака об стіл. То все холерна дурня! Тільки не можу зрозуміти, про яку холерну холеру тут йдеться. В одному я впевнена: спирати на тій дурні надію на нільфгардську ласку було б ще більшою дурнею.
Так і є,підтримав її Реф. Що нам за справа до імператорського одруження? Та хоча б і не знаю, з ким імператор одружувався, на нас інша наречена чекатиме. Конопляна!
Не у ваших шиях справа, дорогоцінний Щуре, нагадав Готспорн. Це політика. На північних рубежах Імперії все ще ребелії, бунти й усілякі рухи, особливо у тій Цінтрі та в околицях. А візьме Імператор за дружину спадкоємицю Цінтри, і Цінтра заспокоїться. Буде урочиста амністія, повстанські загони зійдуть з гір, перестануть імперських шарпати й прикрості їм вчиняти. Ба, якщо цінтрійка сяде на імператорському троні, то бунтівники й в імперську армію можуть вступити. А ви ж знаєте, що на Півночі, за річкою Яррою, війна триває, кожен солдат важливий.
Ага, скривився Кейлі.Отепер я зрозумів! Отака то амністія! Дадуть вибір: отут паля загострена, отут імперські кольори. Або палю в жопу, або кольори на спину. І на війнусю, за імперію помирати!
На війнусі,повільно сказав Готспорн, і насправді по-різному буває, як воно у тій пісеньці співають. Але ж не всім треба воювати, дорогенькі мої Щури. Хоча можливим, вочевидь після виконання умов амністії і визнання провини, є певний рід заступної служби.
Чого?
Знаю, у чому справа. Зуби Ґіселера блиснули коротко на засмаглій, синій від поголеної щетини пиці.Купецька гільдія, діти, мала б бажання нас пригорнути. Притулити й приголубити. Як паніматка.
Скоріше як суча мати, буркнула під ніс Іскра. Готспорн вдав, що не почув.
Маєш повну слушність, Ґіселере, сказав прохолодно. Гільдія може, якщо забажає, вас найняти. Офіційно, для різноманітності. І приголубити. Дати охорону. Також офіційно й також для різноманітності.
Кейлі хотів щось сказати, Містле хотіла щось сказати, але швидкий погляд Ґіселера відібрав мову в обох.
Перекажи гільдії, Готспорне, сказав холодно отаман Щурів, що ми вдячні за пропозицію. Подумаємо, прикинемо, погомонимо. Вирішимо, що вчинити.
Готспорн встав.
Поїхав я.
Зараз, в ніч?
У селі заночую. Тут мені якось незручно. А завтра прямісінько до кордону з Метінною, потім головним шляхом до Форгехаму, де я до Еквінокції забавлятимуся, і хтозна, чи не довше. Бо стану там очікувати на тих, хто вже вирішив, що вони готові обявитися і під моєю опікою чекати амністії. Та й ви не марудьтеся, добре вам раджу, із роздумуванням та прикидками. Бо Бонгарт готовий амністію випередити.
Постійно ти нас лякаєш тим Бонгартом, повільно сказав Ґіселер, також встаючи. Можна б подумати, що та сволота вже за рогом А він, напевне, ще за горами, за лісами
у Ревнощах, спокійно закінчив Готспорн. У корчмі «Під головою химери». Якісь тридцять миль звідси. Якби не ваші зиґзаґи над Вельдою, ви б у нього ще вчора впакувалися. Але вас те, знаю, не лякає. Бувай, Ґіселере. Бувайте, Щури. Майстре Альмаверо? Я їду до Метінни, а завжди люблю компанію на дорогу Що кажете, майстре? Що охоче? Так я і думав. То пакуйте свій крам. Заплатіть майстру, Щури, за його артистичну працю.
* * *
Поштова станція пахла смаженою цибулькою і заливайкою, приготованими дружиною господаря станції, яку тимчасово випустили з-під сарайного арешту. Свічка на столі прискала, пульсувала, мела вусом полумя. Щури схилилися над столом так, що полумя гріло їхні голови, а ті мало не торкалися одна одної.
Він у Ревнощах, тихо говорив Ґіселер. У заїзді «Під головою химери». Десь день дороги звідси. Що ви про це думаєте?
Те, що й ти! гарикнув Кейлі.Їдьмо туди, й убємо сучого сина.
Помстимося за Вальдеса, сказав Реф. І за Мухоморця.
І не стануть нас, засичала Іскра, різні там Готспорни в очі колоти чужою славою і завзятістю. Уконтропупимо того Бонгарта, трупоїда того, того вовкулаку. Прибємо його голову над дверима корчми, аби до назви пасувало! І щоб усі бачили, що не характерником, а смертним він був, як інші, а наприкінці на кращих наскочив. Покажемо, яка ганза найкраща від Корату до Переплуту!
Пісні про нас по ярмарках заспівають! запально сказав Кейлі.А то й по замках!
Їдемо. Ассе гепнув об стіл долонею. Їдемо і вбємо падлюку.
А після, вирішив Ґіселер, подумаємо про ту амністію Про Гільдію Чого морду кривиш, Кейлі, наче клопа розгриз? Вони на пяти нам наступають, а зима йде. Думаю так, Щурята: перезимуємо, амністійне тепле пиво потягуючи. Витримаємо у тій амністії ґречно й пристойно десь так до весни. А навесні Як травичка з-під снігу вилізе
Щури засміялися хором, тихо, зловісно. Очі їхні горіли, наче у справжніх щурів, коли вночі, у темному завулку підходять ті до пораненої людини, яка не може вже боронитися.
Випємо, сказав Ґіселер. Бонгарту на погибель! Зїмо цього супчику, а тоді спати. Відпочивати, бо до ранку рушаємо.
Ясно, пирхнула Іскра. Беріть приклад з Містле й Фальки, вони вже годину як у ліжку.
Дружина господаря поштової станції затряслася біля казана, знову почувши від столу тихе, паскудне хихотіння.
* * *
Цірі підвела голову, потім якийсь час мовчала, задивившись у ледь живий вогник каганця, у якому догоряли залишки масла.
Я тоді вийшла зі станції тихцем, наче злодійка, продовжила розповідь. Над ранок, у суцільній темряві Але непомітно втекти не зуміла. Містле, мабуть, прокинулася, як я з ліжка вставала. Зловила мене у стайні, як я коня сідлала. Але здивування не виказала. І зовсім не намагалася мене затримати Вже починало світати
Зараз також недовго до світанку, позіхнув Висогота. Час спати, Цірі. Завтра продовжиш оповістку.
Може, ти й маєш слушність. Вона також позіхнула, встала, потягнулася сильно. Бо і в мене вже очі злипаються. Але з такою швидкістю, пустельнику, я ж ніколи не скінчу. Скільки то вже вечорів позаду? Щонайменше десять. Боюся, що уся розповідь може зайняти тисячу й одну ніч.
Маємо час, Цірі. Маємо час.
* * *
Від кого хочеш втекти, Соколичко? Від мене? Чи від себе?
Із втечами я скінчила. Тепер хочу дещо наздогнати. Тому мушу повернутися туди, де все почалося. Мушу. Зрозумій те, Містле.
Це тому Тому ти була сьогодні милою зі мною? Вперше за стільки днів Останній прощальний раз? А потімзабути?
Я ніколи тебе не забуду, Містле.
Забудеш.
Ніколи. Клянуся тобі. І це не був останній раз. Я знайду тебе. Прийду по тебе Приїду золотою каретою з шістьма кіньми. Із почтом дворян. Побачиш. Я скоро буду мати можливості. Багато можливостей. Зроблю так, що зміниться твоя доля Побачиш. Переконаєшся, як багато я зумію зробити. Як багато змінити.