Чималу треба для того мати силу, зітхнула Містле. І потужну магію
І це також можливе. Цірі облизала губи. Магія також Можу її віднайти Все, що я колись втратила, може повернутися І знову стати моїм. Обіцяю тобі, здивуєшся, коли ми знову зустрінемося.
Містле відвернула обстрижену голову, вдивлялася у блакитно-рожеві смуги, які скорий світанок уже вимальовував над східним краєм світу.
І справді,сказала вона тихо. Я буду дуже здивована, якщо ми ще колись зустрінемося. Якщо ще колись побачу я тебе, маленька. Їдь уже. Не станемо цього затягувати.
Чекай на мене. Цірі шморгнула носом. І не дай себе вбити. Подумай про ту амністію, про яку говорив Готспорн. Навіть якби Ґіселер й інші не хотіли Ти ж подумай про те, Містле. Це може виявитися способом виживання Бо я повернуся по тебе. Клянуся.
Поцілуй мене.
Світало. Йшло світло, ставало холодно.
Кохаю тебе, Омелюшко.
Кохаю тебе, Соколичко. Їдь уже.
* * *
Вочевидь, вона мені не вірила. Була переконана, що я перелякалася, що погнала за Готспорном, аби шукати порятунку, благати про амністію, якою він так нас підманював. Звідки могла вона знати, які відчуття мене обгорнули, коли я слухала те, що Готспорн говорив про Цінтру, про мою бабцю Каланте І про те, що якась «Цірілла» стане дружиною імператора Нільфгарду. Того самого імператора, який бабцю Каланте вбив. А за мною послав того чорного рицаря з пірям на шоломі. Я розповідала тобі, памятаєш? На острові Танедд, коли той простягнув до мене руку, я пустила йому кров! Повинна я тоді була його вбити Але якось не змогла Дурна була! А, що там, може, він там, на Танедді, стік кровю та здох Чому ти так на мене дивишся?
Розповідай. Розповідай, як ти поїхала за Готспорном, аби віднайти спадок. Відшукати те, що тобі належало.
Ти дарма говориш з іронією, дарма насміхаєшся. Так, я знаю, то було безглуздо, тепер я те бачу, та й тоді Я була мудрішою у Каер Морені й у храмі Мелітеле, там я знала, що те, що минуло, не може повернутися, що я вже не княжна Цінтри, а хтось інший, що жодного спадку я вже не маю, що те втрачено і що з цим треба погодитися. Пояснили мені те мудро й спокійно, а я це прийняла. Також спокійно. І раптом воно почало повертатися. Спершу, коли мені намагалася в очі засвітити титулом тієї баронеси Касадей Я ніколи не переймалася такими справами, а тоді раптом розлютилася, носа задерла й розкричалася, що я ще більше титулована й набагато вище уроджена. І від того часу почала я про те думати. Відчувала, як зростає в мені гнів. Ти це розумієш, Висоготе?
Розумію.
А розповідь Готспорна переповнила чашу. Я мало не кипіла зі злості Стільки мені раніше говорили про призначення А тут те призначення на користь когось іншого, завдяки простому шахрайству. Хтось видав себе за мене, за Цірі з Цінтри, й буде мати все, буде від діамантів аж блищати Ні, не могла я думати ні про що інше Раптом зрозуміла, що недоїдаю, що мерзну, сплячи під голим небом, що інтимні місця мушу мити у льодяних струмках Я! Я у золотій ванній митися повинна! Водою, що повинна нардом і трояндами пахнути! Нагріті рушники! Чиста постіль! Розумієш, Висогото?
Розумію.
Я раптом хоч до найближчої префектури стала готова їхати, до найближчого форту, до тих чорних нільфгардців, яких я так боялася і так ненавиділа Я була готова сказати: «Це я Цірі, ви, дурні нільфгардці, то мене повинен взяти за дружину ваш дурнуватий імператор, вашому імператору підклали якусь наглючу аферистку, а той ідіот не розпізнав шахрайства». Була я настільки затятою, що зробила б те, знайдись така оказія. Без роздумів. Розумієш, Висогото?
Розумію.
На щастя, я охолонула.
На велике твоє щастя, серйозно кивнув він. Справа одруження імператора має усі ознаки державної афери, битви прибічників і фракцій. Якби ти обявилася, псуючи справу якимось впливовим силам, не уникнула б стилету чи отрути.
Я те також зрозуміла. І забула. Давно забула. Визнати, хто я така, означало смерть. Мала я можливість у тому переконатися. Але не станемо обганяти факти.
Вони мовчали якийсь час, працюючи над шкурками. Кілька днів тому лови вдалися на диво добре, у пастки та сильці потрапило чимало ондатр і нутрій, дві видри й один бобер. Тож вони мали чимало роботи.
Ти наздогнала Готспорна? запитав нарешті Висогота.
Наздогнала. Цірі витерла чоло рукавом. Навіть швидко, бо він не поспішав. І зовсім не здивувався, як мене побачив.
* * *
Панно Фалько! Готспорн натягнув вуздечку, танцюючим кроком розвернув ворону кобилку. Що за приємна несподіванка! Хоча, признаюся, не така вже й велика. Сподівався я, не стану критися, сподівався. Знав, що ти, панно, зробиш вибір. Мудрий вибір. Помітив я блиск розуму у твоїх, панно, пречудових і повних чарівності очах. Цірі підїхала ближче, так, що вони майже зіткнулися стременами. Потім відхаркнула голосно, схилилася і сплюнула на пісок гостинця. Навчилася плювати в такий спосібогидний, але результативний, коли треба було остудити чийсь запал спокусника.
Я так розумію, легенько усміхнувся Готспорн, що ти хочеш скористатися з амністії?
Погано розумієш.
Тоді чому я маю завдячувати радістю, яку дає мені вид вродливого личка панни?
А треба тобі, щоб було чому? пирхнула вона. На станції ти говорив, що полюбляєш у дорозі компанію.
Беззаперечно, усміхнувся він іще ширше. Але якщо я помиляюся у справі амністії, то я не впевнений і в тому, що у цій компанії нам буде по дорозі. Ми, як панна бачить, перебуваємо на розстані. Роздоріжжя, чотири сторони світу, необхідність вибору Символіка, як у тій відомій легенді. На схід поїдешне повернешся На захід поїдешне повернешся На північ Гммм На північ від того стовпуамністія
Можеш своїй амністії наказати йти до дупи.
Це тільки панна накаже. То куди ж, якщо можу запитати, веде дорога? Яким шляхом від символічного роздоріжжя? Майстер Альмавера, мистець від голки, погнав своїх мулів на захід, до містечка Фано. Східний гостинець веде до сільця Ревнощі, але я б відмовляв їхати у тому напрямку
Річка Ярра, повільно промовила Цірі,про яку мовилося на станції, то ж нільфгардська назва річки Яруги, вірно?
Така панно вчена, нахилився він, заглянув їй в очі,а того не знає?
Не можеш по-людськи відповісти, коли по-людськи питають?
Я ж жартував, навіщо відразу гніватися? Так, то та сама річка. Ельфійською і нільфгардською Ярра, на Півночі її звуть Яругою.
А гирло тієї річки, продовжувала Цірі,то Цінтра?
Так. Цінтра.
Звідси, де їдемо, як далеко до Цінтри? Скільки миль?
Чимало. І залежить від того, у яких милях рахувати. Майже кожна нація має свої, тут неважко й помилитися. Вигідніше, методом усіх мандрівних купців, вираховувати такі дистанції у днях. Щоби звідси доїхати до Цінтри, треба десь двадцять пять, тридцять днів.
І куди? Просто на північ?
Щось дуже панна Фалька до тієї Цінтри цікава. Чому?
На трон тамтешній хочу вступити.
Добре, добре. Готспорн підняв долоню в захисному жесті.Ту просту алюзію я зрозумів, не стану вже ставити запитань. Найпряміша дорога до Цінтри, хоч як парадоксально, не веде просто на північ, бо перешкоджають бездоріжжя і багнисті міжозеря. Спершу довелося б прямувати до міста Форгехам, а пізнішена північний захід, до Метінни, столиці аналогічно названої країни. Потім належало б їхати через рівнину Маг Дейра, купецьким шляхом аж до міста Нойнройт. Тільки звідти треба тримати північним шляхом, що веде долиною річки Йелени. Звідти вже потрапити просто: шляхом безперервно тягнуться загони й транспорти військові, через Назаїр і Сходи Марнадалю, перевал, що веде на північ до долини Марнадаль. А долина Марнадальто вже Цінтра.
Гммм Цірі вдивлялася у затуманений горизонт, із розмитою лінією чорних гір. До Форгехама, а тоді на північний захід То значить Куди?
Знаєш що, панно? Готспорн легенько усміхнувся. Я, власне, до Форгехама прямую, а потім до Метінни. О, тією доріжкою, що поміж сосенками піском золотиться. Нехай же панна їде зі мною, то й не заблукає. Амністія амністією, але приємно мені буде з такою чарівною панною подорожувати.
Цірі зміряла його найхолоднішим поглядом, на який її вистачило. Готспорн прикусив губу у грайливій посмішці.
То як?
Їдьмо.
Браво, панно Фалько. Мудре рішення. А я казав, що панна настільки ж мудра, наскільки вродлива.
Припини титулувати мене панною, Готспорне. У твоїх устах воно звучить якось образливо, а я не дозволяю нікому себе безкарно ображати.
Як панна накаже.
* * *
Чарівний світанок не справдив очікувань, підманув. День, який після нього настав, був сірим і мокрим. Волога імла добре притьмарювала яскравість осіннього листя похилених над дорогою дерев, що палали тисячами відтінків вохри, червені й жовті.
У вологому повітрі пахло корою і грибами.
Їхали ступою по килиму опалого листя, але Готспорн часто підганяв свою ворону кобилку легким клусом чи галопом. Цірі тоді дивилася у захваті.
Вона має якесь імя?
Ні,блиснув зубами Готспорн. Я сприймаю коней як необхідність, міняю їх досить часто, не привязуючись. Давати коням імя, якщо ти не займаєшся їхнім розведенням, вважаю за претензійне. Ти зі мною погодишся? Кінь Воронок, пес Бурко, кіт Мурко. Претензійно!
* * *
Цірі не подобалися його погляди й багатозначні усмішки, а особливо насмішкуватий тон, яким він заговорював і відповідав на запитання. Тож вона трималася простої тактикимовчала, говорила напівфразами, не провокувала. Якщо вдавалося. Вдавалося не завжди. Особливо коли він теревенив про оту свою амністію. Коли вонавкотре і досить гостровиказала своє несприйняття, Готспорн несподівано змінив фронт: почав доводити, що у її випадку амністія не є необхідною, бо її не стосується. Амністії охоплюють злочинців, сказав, а не жертв злочинів. Цірі пирхнула сміхом.
Та ти сам жертва, Готспорне!
Я говорив цілком серйозно, запевнив він. Не для того, щоби збудити твою пташину веселість, а щоб запропонувати тобі засіб врятувати шкіру, якщо тебе схоплять. Зрозуміло, що на барона Касадея щось таке не подіє, як і від Вархагенів ти не маєш очікувати розуміння, ті в найкращому разі лінчують тебе на місці, швидко і, якщо добре піде, безболісно. Але якби ти потрапила у руки до префекта і стала перед суворим, але справедливим обличчям імперського закону Ха, тоді б я запропонував саме таку лінію захисту: залийся сльозами й заяви, що ти невинна жертва збігу обставин.
І хто у те повірить?
Будь-хто. Готспорн нахилився на кульбаці, зазирнув їй в очі.Бо така правда. Ти ж і справді невинна жертва, Фалько. Не маєш іще шістнадцяти, згідно із законами Імперії ти є неповнолітньою. У банді Щурів ти опинилася випадково. Не твоя вина, що ти сподобалася одній з бандиток, Містле, чиї неприродні уподобання не є жодною таємницею. Ти була підкореною Містле, використаною сексуально й змушеною до
Ну ось і зясувалося, перебила Цірі, сама дивуючись власному спокою. Нарешті зясувалося, про що йдеться, Готспорне. Я вже бачила таких, як ти.
Справді?
Як у кожного когута, вона й далі була спокійною, у тебе аж гребінець встає на одну думку про мене й Містле. Як у кожного дурного самця, світить у твоїй дурній довбешці думка про те, щоб намагатися вилікувати мене від супротивної природі хвороби, направити збоченку на шлях істини. А знаєш, що у тому є мерзотним і противним природі? Саме такі думки!
Готспорн придивлявся до неї мовчки і з досить загадковою усмішкою на вузьких губах.
Думки мої, дорога Фалько, сказав за хвилину, може, і не є пристойними, може, і не є хорошими, і до того ж, очевидно, вони не є невинними Але, богами клянуся, вони суголосні із природою. Ти мене ображаєш, вважаючи, що мій потяг до тебе має у своїй основі якусь перверсійну цікавість. Ха, та ти ображаєш навіть себе саму, не зауважуючи або не бажаючи взяти до відома той факт, що твої зневолювальний погляд і незвичайна врода можуть кинути на коліна будь-якого чоловіка. Що жар твого погляду
Слухай, Готспорне, урвала вона, чи не ведеш ти до того, аби зі мною переспати?
Що за розум, розвів він руками. Мені просто слів не вистачає.
То я тобі допоможу. Вона легенько підігнала коня, аби зуміти глянути на нього через плече. Бо в мене слів повно. То честь для мене. У якихось інших умоваххтозна Якби був то хтось інший, ха! Але ти, Готспорне, аніскільки мені не подобаєшся. Нічого-нічогісінько мене у тобі не приваблює. Навіть, так би я сказала, навпаки: все у тобі викликає відразу. Сам бачиш, що в таких умовах статевий акт був би актом, супротивним природі.
Готспорн розсміявся, також підігнав лошицю. Ворона кобилка затанцювала на просіці, чарівно підводячи красиву голову. Цірі закрутилася у сідлі, змагаючись із дивним відчуттям, яке раптом у ній ожило, ожило глибоко, внизу живота, але вже швидко й непереможно рвалося назовні, на шкіру, що засвербіла під одягом. Я сказала йому правду, подумала вона. Він мені не подобається, най йому диявол, мені його кобила подобається, та ворона. Не він, тільки кобила Що за холерна дурня! Ні, ні, ні! Навіть не беручи до уваги Містле, було б смішним і дурнуватим піддатися йому тільки тому, що я шалію від вигляду вороної кобили, як та танцює на шляху.
Готспорн дозволив їй наблизитися, дивився їй в очі з дивною усмішкою. Тоді знову шарпнув за вуздечку, змусив кобилку дріботіти ногами, обертатися і ступати, наче у танці, боком. Він знає, подумала Цірі, старий лайдак знає, що я відчуваю.
Суча лапа! Мені ж просто цікаво!
Соснові голки, лагідно сказав Готспорн, підїжджаючи дуже близько й простягаючи руку, набилися тобі у волосся. Вийму їх, якщо дозволиш. Додам, що той жест має стосунок до моєї галантності, а не до перверсійного бажання.
Дотикі це аніскільки Цірі не здивувалоприніс їй приємність.
Була вона ще надто далека від рішення, але про всяк випадок порахувала дні від останньої крові. Цьому її навчила Йеннефервираховувати наперед і з холодною головою, бо потім, як робиться гаряче, настає дивне небажання рахувати, поєднане з тенденцією не звертати увагу на наслідки.
Готспорн дивився їй в очі й усміхався, наче знав, що рахунокна його користь. Якби він ще не був таким старим, зітхнула крадькома Цірі. Але ж йому вже тридцять, не менше
Турмаліни. Пальці Готспорна делікатно торкнулися її вуха й сережки. Гарні, але жтільки турмаліни. Я б охоче подарував тобі й застібнув смарагди. Більш коштовні й куди зеленіші, оскільки таке більше пасує твоїй вроді та кольору очей.
Знай, вицідила вона, дивлячись на нього нахабно, що навіть якби дійшло до чогось такого, я б зажадала смарагди наперед. Бо ти ж, напевне, не тільки коней сприймаєш як необхідність, Готспорне. І вранці після чарівної ночі тобі б і пригадування мого імені здалося б претензійним. Пес Бурко, кіт Мурко, а панна: Мариська!
Честю клянуся, засміявся він штучно, ти вмієш заморозити й найгарячіші прагнення, Снігова Королево!
Я мала добру школу.
* * *
Туман трохи піднявся, але й далі було похмуро. І сонно. Сонливість була брутально перервана криками й тупотом. З-за дубів, які вони власне минали, вискочили вершники.
Обидвоє вони діяли настільки швидко й так зіграно, наче вчили те тижнями. Зіпяли і розвернули коней, миттю пішли у галоп, у чвал, у лютий карєр, притискаючись до грив, підганяючи коней криками й ударами пяток. Над головами їхніми зафуркотіли стріли, здійнявся крик, брязкіт, тупіт.
У ліс! крикнув Готспорн. Повертай у ліс! У гущавину! Вони звернули, не сповільнюючись. Цірі пласко і ще сильніше притиснулася до кінської шиї, бо гілки, що шмагали її, розігнану, загрожували звалити її з сідла. Побачила, як стріла з арбалету відлупала тріску з вільхи поряд. Гнала коня криками, кожну мить очікуючи стрілу у спину. Готспорн, який їхав попереду, раптом дивно застогнав.
Вони перескочили глибокий яр, карколомно зїхали урвищем у тернисту гущавину. Й тоді Готспорн раптом зсунувся з сідла й упав у журавлину. Ворона кобила заіржала, вдарила задом, мотнула хвостом і погнала далі. Цірі не роздумувала. Зіскочила, тьопнула свого коня по заду. Коли той побіг за вороною кобилою, допомогла Готспорну встати, вдвох вони пірнули у кущі, у вільшаник, перекинулися, скотилися по схилу й зупинилися тільки у густій папороті на дні яру. Мох амортизував падіння.