Відьмак. Час Погорди - Анджей Сапковский 5 стр.

 Свіжого коня мені не треба,  сказав він жорстко. Здалося йому, що господар зітхнув із полегшенням.

 Поїм, бо на шляхузголоднів я,  додав гонець.  Є що в горнятку?

 Юшки трохи залишилося, відразу подам, сідайте. Заночуєте? Уже сутеніє.

Аплегатт задумався. Два дні тому зустрівся він із Гансомом, знайомим гінцем, і, відповідно до наказу, обмінявся із ним посланнями. Гансом прийняв листи й послання для короля Демавенда та почвалав через Темерію і Магакам у Венґербург. А Аплегатт, прийнявши пошту для короля Візіміра з Реданії, поїхав у напрямку Оксенфурта й Третогору. Проїхати йому треба було більше трьохсот миль.

 Поїм та поїду,  вирішив.  Місяць у повні, а шлях рівний.

 Ваша воля.

Суп, що йому налили, був водянистий і без смаку, але гонець не зважав на такі дрібязки. Смакував він удома куховарство дружини, а на шляху їв, що давали. Сьорбав повільно, незграбно тримаючи ложку в пальцях, загрубілих від вуздечки.

Кіт, що дрімав на припічку, раптом підвів голову, засичав.

 Королівський гонець?

Аплегатт здригнувся. Питання ставив той, який сидів у тіні, із якої він тепер вийшов, стаючи поряд із гінцем. Волосся мав біле, наче молоко, стягнуте на чолі шкіряною повязкою, чорна куртканабита срібними заклепками, високі чоботи. Над правим плечем полискувало кулясте оголівя перекинутого через спину меча.

 Куди дорога веде?

 Куди королівська воля пожене,  холодно відповів Аплегатт. На подібні питання ніколи не відповідав інакше.

Біловолосий мовчав якийсь час, допитливо дивлячись на гінця. Мав він ненатурально бліде обличчя і дивні темні очі.

 Королівська воля,  сказав він нарешті неприємним, трохи хрипким голосом,  напевне наказує тобі поспішати? Напевне, треба тобі в дорогу?

 А вам що до того? Хто ви є, щоб мене підганяти?

 Я ніхто,  біловолосий усміхнувся паскудно.  Й тебе не підганяю. Але на твоєму місці я б поїхав звідси якнайшвидше. Не хотілося б, щоб із тобою сталося щось погане.

На такі заяви Аплегатт також мав випробувану відповідь. Коротку й вузлувату. Необразливу й спокійнуале таку, що точно нагадувала, кому служить королівський гонець і що загрожує тому, хто гінця б відважився образити. Але в голосі біловолосого було щось, що стримало Аплегатта від звичайної відповіді.

 Мушу дати перепочинок коню, пане. Годину, може дві.

 Розумію,  кивнув біловолосий, після чого підвів голову, прислухаючись, здавалося, до голосів, що долинали знадвору. Аплегатт також нашорошив вуха, але чув тільки цвірінькання.

 Тоді відпочивай,  сказав біловолосий, поправляючи ремінець меча, що йшов навскоси через груди.  Але не виходь на подвіря. Що б не відбувалосяне виходь.

Аплегатт утримався від питань. Інстинктивно відчував, що так буде краще. Схилився над мискою і відновив виловлювання нечисленних шкварок, що плавали в супі. Коли ж підвів голову, біловолосого в залі не було.

За хвильку на подвірї заіржав кінь, застукали копита.

До заїзду увійшло троє чоловіків. При їхньому вигляді корчмар узявся швидше витирати кухоль. Жінка із немовлям ближче присунулася до чоловіка, який дрімав, розбудила його штурханом. Аплегатт трохи підтягнув до себе табурет, на якому лежали його пояс і корд.

Чоловіки підійшли до шинквасу, швидкими поглядами обводячи й оцінюючи гостей. Ішли вільно, побрязкуючи острогами й зброєю.

 Вітаю мосьпанство,  корчмар відкашлявся.  Чим можу служити?

 Горілкою,  сказав один, низький і кремезний, із довгими, наче в мавпи, руками, озброєний двома зерріканськими шаблями, що навхрест висіли за спиною.  Ковтнеш, Професоре?

 Позитивно охоче,  погодився другий чоловік, поправляючи насаджені на гачкуватий ніс окуляри зі шліфованих, забарвлених у синь кристалів, оправлених у золото.  Тільки б трунок не був фальшованим жодними інгрідієнціями.

Корчмар налив. Аплегатт зауважив, що руки його трохи тремтіли. Чоловіки сперлися попереками на шинквас, без поспіху потягували з глиняних чарочок.

 Мосьпане господарю,  відізвався раптом той, в окулярах.  Супоную, що проїздили тут недавно дві дами, інтенсивно прямуючи в бік Горс Велену?

 Туди багацько хто їде,  буркнув господар.

 Інкримінованих дам,  сказав без поспіху очкарик,  не могли ви не зауважити. Одна з них є чорноволосою й екстраординарно вродливою. Посідає вороного жеребчика. Друга, молодша, світловолоса й зеленоока, вояжує на кобилі в яблука. Були тут?

 Ні,випередив корчмаря Аплегатт, раптом відчуваючи холод по спині.Не було.

Сіро-піряна небезпека. Гарячий пісок

 Гонець?

Аплегатт кивнув.

 Звідки й куди?

 Звідки й куди королівська воля пожене.

 Жінок, про яких я розпитував, на тракті ти акцедентально не зустрічав?

 Ні.

 Щось швидко ти заперечуєш,  гарикнув третій чоловяга, високий і худий, наче тичка. Волосся він мав чорне й блискуче, наше вишмаруване жиром.  І не здається мені, щоб ти сильно згадував.

 Облиш, Гаймо,  махнув рукою очкарик.  Це гонець. Не чини субєкцій. Як зветься ця станція, господарю?

 Анхор.

 До Горс Велену яка дистанція?

 Га?

 Скільки миль?

 Я миль не міряв. Але буде зо три дні їзди

 Кінно?

 Колесно.

 Гей,  упівголоса заволав раптом той кремезний, випростуючись і виглядаючи на подвіря через широко відчинені двері.Кинь-но оком, Професоре. Що воно за один? Чи то, бува, не

Очкарик також визирнув на подвіря, й обличчя його раптом скорчилося.

 Так,  просичав.  Це позитивно він. Пощастило нам.

 Почекаємо, поки зайде?

 Він не зайде. Бачив наших коней.

 Знає, що ми

 Замовкни, Яксо. Він щось говорить.

 Маєте вибір,  пролунав з подвіря трохи хрипкий, але сильний голос, який Аплегатт відразу упізнав.  Один із вас вийде й скаже мені, хто вас найняв. Тоді поїдете без клопотів. Або ви вийдете всі втрьох. Чекаю.

 Сучий сину  гарикнув чорноволосий.  Знає. Що робимо?

Очкарик повільним рухом відставив чарку на шинквас.

 Те, за що нам заплачено.

Поплював на долоню, ворухнув пальцями й добув меч. На те двійко інших також оголили клинки. Господар відкрив рота, щоб крикнути, але швиденько закрив його під холодним поглядом з-над синіх окулярів.

 Сидіти тут усім,  просичав очкарик.  І ні мур-мур мені. Гаймо, коли почнеться, намагайся зайти з тилу. Ну, хлопці, з фартом. Виходимо.

Почалося відразу, як вийшли. Крики, тупіт ніг, брязкіт зброї. А потім крик. Такий, від якого волосся стає дибки.

Господар побілів, жінка із кругами під очима скрикнула глухо, обіруч притискаючи сосунчика до грудей. Кіт на запічку скочив на рівні ноги, вигнув хребет, хвіст його наїжачився, наче щітка. Аплегатт швидко відсунувся із стільцем у куток. Корд тримав на колінах, але не витягав його із піхов.

З подвірязнову стукіт ніг об дошки, свист і брязкіт клинків.

 Ах ти  крикнув хтось дико, а в крику тому, що хоча й закінчився мерзотним словом, було більше розпачу, аніж люті.Ти

Свист клинка. Й відразу після того високий, пронизливий вереск, що, здавалося, рвав повітря на шматки. Стукіт, наче на дошки впав мішок із зерном. Від коновязі стукіт копит, іржання переляканих коней.

По дошках знову стукіт, важкі, швидкі кроки людини, що біжить. Жінка із сосунчиком притулилася до чоловіка, господар втиснувся спиною у стіну. Аплегатт вийняв корд, усе ще ховаючи зброю під столом. Людина, яка бігла, прямувала просто до заїзду, було зрозуміло, що за мить вона стане в дверях. Але раніше, ніж він став у дверях, прошипів клинок.

Чоловік закричав, а зразу після того вкотився усередину. Здавалося, що впаде на порозі, але не впав. Ступив кілька невпевнених, повільних кроків і тільки тоді важко впав на середину кімнати, збиваючи куряву, що зібралася у шпарках підлоги. Впав обличчям донизу, безвладно, на руки й підібгавши ноги в колінах. Кришталеві окуляри зі стукотом упали на дошки, потовклися на синю кашу. З-під нерухомого тіла почала розливатися темна, лискуча калюжа.

Ніхто не рухався. І не крикнув.

До залу увійшов біловолосий.

Меч, який він тримав у руці, вміло сунув у піхви на спині. Наблизився до шинквасу, навіть погляд не кинувши на труп, що лежав на підлозі. Господар скорчився.

 Недобрі люди  сказав хрипко біловолосий.  Недобрі люди померли. Коли прийде бейліф, може виявитися, що за їхні голови була винагорода. Нехай зробить із нею те, що вважатиме за необхідне.

Господар квапливо покивав.

 Може також статися,  продовжив за мить біловолосий,  що про долю цих недобрих людей стануть розпитувати їхні друзі чи поплічники. Тим скажи, що покусав їх Вовк. Білий Вовк. І додай, щоб частіше озиралися. Одного дня вони озирнуться і побачать Вовка.

Коли через три дні Аплегатт добрався до брам Третогору, було вже добряче за північ. Розлючений, бо затримався біля рову й зірвав горловарта безбожно спала й зволікала із відкриттям воріт. Він лаяв їх і матюкав сумлінно, до сухої нитки й до третього покоління включно. Пізніше із задоволенням прислухався, як розбуджений командир варти навішує нові епітети, які він сам надав матерям, бабцям і прабабцям кнехтів. Вочевидь про те, щоб дістатися до короля Візіміра вночі, не можна було навіть марити. Його це, зрештою, влаштовувало підодиловважав, що виспиться до утрені, до ранішнього дзвону. Помилявся. Замість вказати йому місце відпочинку, його без зволікання доставили в кордегардію. У кімнаті чекав на нього не градодержець, а той другий, товстий. Аплегатт знав йогобув то Дійкстра, повірений короля Реданії. Дійкстрагонець про те знавбув уповноважений вислуховувати відомості, призначені виключно для вух короля. Аплегатт вручив йому листи.

 Усне послання маєш?

 Маю, пане.

 Кажи.

 Демавенд до Візіміра,  процитував Аплегатт, прикривши очі.Перше: ряжені готові на другу ніч після липневого молодика. Допильнуй, щоб Фольтест не підвів. Друге: зїзду мудралів на Танедді власною присутністю не вшаную і тобі те саме раджу. Третє: Левеня мертве.

Дійкстра легенько скривився, стукнув пальцями об стіл.

 Ось тобі листи для короля Демавенда. А усне послання Нашорош вуха й напруж память. Повториш твоєму королеві слово в слово. Тільки йому, нікому іншому. Нікому, зрозумів?

 Зрозумів, пане.

 Звістка така: Візімір до Демавенда. Перевдягнених необхідно притримати. Хтось зрадив. Пломінь зібрав армію у Дол Анґра й тільки чекає приводу. Повтори.

Аплегатт повторив.

 Добре,  кивнув Дійкстра.  Вирушиш, щойно сонце зійде.

 Я пять днів на тракті, вельможний пане,  гонець потер сідниці.Поспати б хоча до полудня Дозволите?

 А твій король, Демавенд, спить зараз вночі? Чи я сплю? Саме за таке питання треба брати за шкірки, хлопче. Поїсти тобі дадуть, потімтрохи розігни кості в сіні. А перед сонечкомвирушай. Я наказав дати тобі чистокровного жеребчика, побачишнесе, наче вихор. І не кривися. На тобі ще капшук з екстра-премією, щоб ти не говорив, що Візімірскупердяй.

 Дякую, пане.

 Коли будеш у лісах над Понтаром, стережися. Бачили там білок. Та й звичайних розбійників там не бракує.

 О, знаю, пане. О, я ще дещо бачив кілька днів тому

 Що бачив?

Аплегатт швидко доповів про пригоду в Анхорі. Дійкстра слухав, схрестивши потужні руки на грудях.

 Професор  сказав у замисленні.Гаймо Кантор і Короткий Якса. Уконтропупені відьмаком. В Анхорі, на тракті, що веде до Горс Велену, інакше на Танедд, до Ґарштангу Але Левенятко мертве?

 Що кажете, пане?

 Неважливо,  Дійкстра підвів голову.  Принаймні для тебе. Відпочивай. А на світанкуу путь.

Аплегатт зїв, що йому принесли, полежав трохи, від втоми так і не змруживши очі, перед світанком уже був за брамою. Жеребчик був і справді швидкий, але норовистий. Аплегатт таких коней не любив.

На спині, між лівою лопаткою та хребтом, щось нестерпно свербіло, мабуть, блоха його вкусила, поки він дрімав у стайні. А почухати було ніяк.

Жеребчик затанцював, заіржав. Гонець дав йому острогою і перейшов у галоп. Час підгонив.

 Garean,  просичав Кайрбре, вихиляючись з-за гілки дерева, з якого він спостерігав за гостинцем.  En Dhoine aen evall a stráede!

Торувіель зірвалася з землі, підхоплюючи й припасовуючи меча, носком чобота штурхнула в стегно Яевінна, який дрімав поряд, спершись на стінку ями. Ельф зірвався, засичав, обпікшись гарячим піском, на який він сперся долонею.

 Que sueccs?

 Вершник на дорозі.

 Один?  Яевінн підняв лук і колчан.  Кайрбре? Тільки один?

 Один. Наближається.

 То візьмемо його. На одного дойне менше.

 Заспокойся!  Торувіель схопила його за рукав.  Навіщо нам те? Ми повинні провести розвідку, а потім приєднатися до командо. Ми повинні вбивати цивільних на дорогах? Чи так виглядає битва за свободу?

 Саме так. Посунься.

 Якщо на дорозі залишиться труп, то будь-який патруль, що тут проїде, підніме тривогу. Військо почне на нас полювати. Перекриють броди, можемо тоді мати проблеми із переправою!

 По цій дорозі мало хто їздить. Поки вони побачать труп, ми будемо вже далеко.

 Той вершник вже далеко,  сказав з дерева Кайрбре.  Замість патякати, треба було стріляти. Зараз ти вже в нього не потрапиш. Тут десь двісті кроків.

 Із мого шестидесятифунтового?Яевінн погладив лук.  Тридцятидюймовою флейтою? Крім того, тут двохсот кроків немає. Тут є сто пятдесят, найбільше. Mire, que spar aenle.

 Яевінне, облиш

 Thaess aep, Toruviel.

Ельф розвернув шапку так, аби хвіст білки, до неї припятий, йому не заважав, швидко натягнув лук, сильно, до вуха, докладно прицілився і відпустив тятиву.

Аплегатт стріли не почув. Була то стріла «тиха», спеціально споряджена довгим вузьким сірим пірям, із жолобкуватим для збільшення жорсткості й зменшення ваги древком. Трилезовий, гострий, наче бритва, наконечник з розмаху вдарив гінця у середину спини, між лопатками й хребтом. Леза були поставлені під кутомупявшись у тіло, наконечник провернувся і вкрутився, наче шуруп, рвучи тканини, розтинаючи кровоносні судини й ламаючи кістки. Аплегатт звалився грудьми на шию коня і зіслизнув на землю, безвладний, наче мішок із вовною.

Пісок дороги був гарячим, нагрітим сонцем так, що аж обпалював. Але гонець уже того не відчув. Помер відразу.

Розділ 2

Одразу біля розстані, у місці, де закінчувався ліс, вбито в землю девять стовпів. До верхівки кожного стовпа пласко причеплено колесо від возу. Над колесами клубочилися ворони й круки, дзьобаючи й шарпаючи трупи, привязані до спиць і втулки. Висота стовпів і сила птаства дозволяли, щоправда, лише припускати, чим саме були не розпізнавані рештки, що спочивали на колесах. Але були вони трупами. Не могли бути нічим іншим.

Цірі відвернулася і з огидою зморщила носа. Вітер віяв з боку стовпів, млосний дух напіврозкладених трупів висів над розстанню.

 Чарівна декорація,  Йеннефер нахилилася у сідлі й сплюнула на землю, забуваючи, що цілком недавно за подібний плювок вона різко ганила Цірі.Мальовнича й пахуча. Але чому тут, на краю пущі? Зазвичай щось таке ставлять одразу під міськими стінами. Я ж права, добрі люди?

 Це білки, шляхетна пані,поспішив із поясненням один із мандрівних торговців, яких наздогнали на розстані, стримуючи запряженого в двоколку рябого коника.  Ельфи. Там, на тих стовпах. Тому й стовпи в лісі стоять. Іншим білкам для перестороги.

 Чи це значить,  чародійка глянула на нього,  що взятих живцем скойатаелів привозять сюди

 Ельфів, пані, рідко вдається живцем узяти,  перебив торговець.  А навіть як когось вояки схоплять, то до міста йго везуть, бо там осілі нелюди живуть. І як оті страти на ринку побачать, так враз із них охота сходить, аби до білок приставати. Але коли в бою яких ельфів убють, то трупи на розстань везуть і на стовпи вішають. Не раз здаля привозили їх, довозять уже засмерділими