Подумати тільки, гарикнула Йеннефер, що нам заборонено некромантські практики через пошану до величності смерті й тлінних останків, які потребують вшанування, спокою, ритуального і церемоніального погребіння.
Що ви кажете, пані?
Нічого. Рушаймо звідси скоріше, Цірі, аби подалі від цього місця. Тьфу, мені здається, що я вже вся просякнула тим смородом.
Я теж, буеее, сказала Цірі, риссю обїжджаючи навколо упряжку торговця. Поїдемо галопом, добре?
Добре Цірі! Галопом, але не карколомним!
Скоро вони побачили місто, велике, оточене мурами, наїжачене вежами зі шпилястими, блискучими дахами. А за містом видно було море, зелено-синє, іскристе в променях уранішнього сонця, поцятковане там і тут білими плямами вітрил. Цірі затримала коня на краю піщаного обриву, підвелася на стременах, жадібно втягнула носом вітер і запах.
Горс Велен, сказала Йеннефер, підїжджаючи й стаючи бік у бік. Нарешті доїхали. Повертаймося на гостинець.
На гостинці знову пішли легким галопом, залишивши позаду кілька волових запряжок й обвішаних вязанками дров піших. Коли випередили вони усіх і залишилися самі, чародійка сповільнилася і жестом притримала Цірі.
Підїдь ближче, сказала. Ще ближче. Візьми віжки й поведи мого коня. Мені потрібні обидві руки.
Для чого?
Візьми віжки, я просила.
Йеннефер вийняла з вюків срібне дзеркальце, протерла його, після чого тихо промовила закляття. Дзеркальце вислизнуло з її долоні, піднялося і зависло над кінським карком, точно навпроти обличчя чародійки.
Цірі зітхнула з подиву, облизала губи.
Чародійка видобула з вюків гребінь, зняла берет і наступні кілька хвилин енергійно розчісувала волосся. Цірі зберігала мовчанку. Знала, що під час розчісування волосся Йеннефер не можна було заважати чи розпитувати. Мальовничий і начебто недбалий безлад її кручених і буйних локонів зявлявся як наслідок довготривалих старань і вимагав чимало зусиль.
Чародійка знову потягнулася до вюків. Упяла у вуха діамантові сережки, а на обох запястках застібнула браслети. Зняла шаль і розстібнула блузку, відкриваючи шию і чорну оксамитку, оздоблену зіркою з обсидіану.
Ха! не стрималася нарешті Цірі.Я знаю, чому ти це робиш! Хочеш гарно виглядати, бо ми їдемо до міста! Я здогадалася?
Здогадалася.
А я?
Що ти?
Я теж хочу гарно виглядати! Розчешуся
Надягни берет, сказала гостро Йеннефер, усе ще вдивляючись у дзеркальце, що висіло між вухами коня. На те само місце, де він був. І сховай під нього волосся.
Цірі гнівно пирхнула, але послухала миттєво. Вже давно навчилася розрізняти барви й відтінки голосу чародійки. Знала, коли можна намагатися сперечатися, а коли ні.
Йеннефер, уклавши нарешті локони на чолі, видобула з вюків маленьку баночку із зеленого скла.
Цірі,сказала лагідніше. Ми подорожуємо таємно. І подорож наша ще не скінчилася. Тому ти маєш ховати волосся під беретом. У кожній міській брамі є ті, яким платять за докладне й пильне спостереження за подорожніми. Розумієш?
Ні,відповіла нахабно Цірі, натягуючи віжки чорного жеребчика чародійки. Ти причепурилася так, що в тих спостерігачів у брамі очі повилазять! Нічого собітаємність!
Місто, до брам якого ми прямуємо, посміхнулася Йеннефер, це Горс Велен. Я не мушу камуфлюватися у Горс Велені, а зовсім, я б сказала, навпаки. Із тобоюінша справа. Тебе ніхто не повинен запамятати.
Ті, які витріщатимуться на тебе, помітять і мене!
Чародійка відкоркувала баночку, з якої запахло бузком й аґрусом. Зануривши в баночку вказівний палець, втерла собі під очі трохи її вмісту.
Сумніваюся, сказала, все ще загадково посміхаючись, щоб хтось звернув на тебе увагу.
Перед мостом стояв довгий ряд вершників і возів, а перед брамою товклися подорожні, очікуючи своєї черги на контроль. Цірі обурилася і забурчала, роздратована перспективою довгого чекання. Утім Йеннефер випросталася у сідлі й рушила риссю, дивлячись високо над головами подорожніхті ж швиденько розступалися, давали місце, кланяючись із пошаною. Стражники в довгих кольчугах також відразу помітили чародійку й проклали їй вільну дорогу, не жаліючи держаків списів, якими підганяли тих, хто противився чи був занадто повільним.
Туди, туди, вельможна пані,закричав один зі стражників, витріщаючись на Йеннефер і змінюючись на виду. Сюди заїжджайте, прошу ласкаво! Розступіться! Розступіться, хами!
Поспішно викликаний командир варти виплив з кордегардії набурмосений і злий, утім, при виді Йеннефер почервонів, широко відкрив очі й рота, зігнувся у низькому поклоні.
Смиренно вітаю у Горс Велені, ясна пані,пробелькотів, випростуючись і витріщаючись. Що накажете Чи можу я чимось прислужитися вельможній? Ескорт дати? Провідника? Може викликати когось?
Не треба, Йеннефер випросталася на кульбаці, глянула на нього згори. Пробуду в місті недовго. Їду на Танедд.
Зрозуміло жовнір переступив з ноги на ногу, не відводячи погляду від обличчя чародійки. Як й інші стражники. Цірі гордо випрямилася і задерла голову, але констатувала, що на неї не дивиться ніхто. Начебто її зовсім не існувало.
Зрозуміло, повторив командир варти. На Танедд, так На зїзд. Ясно, зрозуміло. Тоді зичу
Дякую, чародійка погнала коня, явно натякаючи, що їй байдуже, що там хотів зичити комендант. Цірі послідувала за нею. Стражники вклонялися Йеннефер, коли та проїжджала повз, а її і далі не удостоювали і поглядом.
Навіть про імя він тебе не запитав, пробурмотіла, наздоганяючи Йеннефер й обережно керуючи конем серед прокладених у багнюці вулиці колій. Ані про те, звідки ми їдемо! Ти їх зачарувала?
Не їх. Себе.
Чародійка повернулася, а Цірі зітхнула голосно. Очі Йеннефер горіли фіолетовим вогнем, а обличчя випромінювало вроду. Сліпучу. Дику. Грізну. Й неприродну.
Зелена баночка! відразу здогадалася Цірі.Що там було?
Гламур. Еліксир, а скорішемазь для спеціальних випадків. Цірі, ти мусиш вїжджати у кожну калюжу на дорозі?
Хочу помити коневі бабки!
Уже з місяць не було дощу. Це всепомиї та кінська сеча, не вода.
Ага Скажи, навіщо ти застосувала той еліксир? Аж так сильно тобі важило
Це Горс Велен, перебила її Йеннефер. Місто, яке своїм добробутом значною мірою завдячує чародіям. А точнішечародійкам. Ти сама бачила, як тут сприймають чародійок. А я не мала бажання називатися чи доводити, хто я є. Хотіла, щоб те було очевидним з першого погляду. За тим червоним будинкомповертаємо ліворуч. Ступою, Цірі, стримуй коня, бо стопчеш якусь дитину.
А навіщо ми сюди приїхали?
Я уже тобі говорила.
Цірі пирхнула, стиснула уста, сильно штурхнула кобилу пятками. Та затанцювала, мало не зіштовхнувшись із запряжкою, що їх минала. Візниця встав на козлах і намірився ударити її фурманським прутом, але, узрівши Йеннефер, швидко всівся і зайнявся прискіпливим аналізом стану власних черевиків.
Ще один такий вибрик, процідила Йеннефер, і ми розгніваємося. Поводишся, наче незріла коза. Соромиш мене.
Ти хочеш віддати мене до якоїсь школи, так? Я не хочу!
Тихіше. Люди дивляться.
На тебе вони дивляться, не на мене! Я не хочу йти до жодної школи! Ти мені обіцяла, що завжди будеш зі мною, а зараз хочеш залишити мене! Саму! Я не хочу бути сама!
Не будеш сама. У школі багато дівчат твого віку. Будеш мати багато коліжанок.
Я не хочу коліжанок. Хочу бути з тобою і з Я думала, що
Йеннефер різко повернулася до неї.
Що ти думала?
Я думала, що ми їдемо до Ґеральта, Цірі із викликом задерла підборіддя. Я добре знаю, про що ти думаєш усю дорогу. І чому вночізітхаєш
Досить, просичала чародійка, і вигляд її палаючих очей змусив Цірі сховати обличчя у гриві.Надто вже ти роззухвалилася. Нагадую тобі, що час, коли ти могла мені опиратися, минув безповоротно. Й це сталося з твоєї власної волі. Тепер ти маєш бути слухняною. Зробиш те, що я накажу. Ти зрозуміла?
Цірі кивнула.
Те, що я накажу, буде для тебе найкращим. Завжди. Й тому ти будеш мене слухати й виконувати мої доручення. Ясно? Зупиняй коня. Ми приїхали.
Це та школа? забурчала Цірі, зводячи очі на величний фасад будинку. Це вже
Ані слова більше. Злізай. І поводься, як належить. Це не школа, школав Аретузі, не в Горс Велені. Це банк.
А навіщо нам банк?
Подумай. Злазь, я сказала. Не в калюжу! Залиш коня, для того є слуги. Зніми рукавички. У банк не заходять у рукавичках для їзди. Глянь на мене. Поправ берет. Вирівняй комірець. Вирівняйся. Не знаєш, що робити із руками? Тоді нічого із ними не роби.
Цірі зітхнула.
Слуги, які виточилися з воріт будинку й, гнучись у поклонах, прийняли коня, були ґномами. Цірі дивилася на них із цікавістю. Хоча так само низькі, кремезні й бородаті, нічим вони не нагадували її товариша, Ярпена Зігріна, чи його «хлопців». Слуги були старшими, однаково одягненими, ніякими. Й приниженими, чого про Ярпена та його «хлопців» у жодному разі було неможливо сказати.
Вони увійшли всередину. Магічний еліксир усе ще діяв, тож зява Йеннефер призвела до миттєвого й чималого заворушення, біганину, уклони, подальші смиренні вітання і декларації готовності до послуг, кінець чому поклала зява неймовірно товстого, достойно одягненого білобородого ґнома.
Шановна Йеннефер! загудів ґном, подзвонюючи золотим ланцюгом, що звисав з могутньої шиї значно нижче білої бороди. Що за несподіванка! Й що за честь! Прошу, прошу, до кабінету! А вине стійте та не витріщайтеся! До роботи, до рахівниць! Вільфлі, мигцем до кабінету пляшку «Кастель де Нойф», року Ну ти знаєш, якого року. Швиденько, одна нога тут, іншатам! Прошу, прошу, Йеннефер. Справжня радість тебе бачити. Виглядаєш Ех, зараза, аж дихання спирає!
Ти також, посміхнулася чародійка, непогано тримаєшся, Джанкарді.
Ну, напевне. Прошу, прошу, до мене, до кабінету. Але ж ні, ні, пані вперед. Ти ж знаєш дорогу, Йеннефер.
У кабінеті було темнувато й приємно прохолодно, у повітрі висів запах, який Цірі памятала з вежі писарчука Ярре, запах чорнил, пергаменту й куряви, що вкривала дубові меблі, гобелени й старі книжки.
Сідайте, прошу, банкір відсунув від столу важке крісло для Йеннефер, кинув на Цірі зацікавлений погляд. Гммм
Дай якусь книжку, Мольнаре, недбало сказала чародійка, зауваживши погляд. Вона любить книжки. Сяде собі в кінці столу й не заважатиме. Правда, Цірі?
Цірі вирішила, що підтвердження непотрібне.
Книжку, гм-гм, задумався ґном, підходячи до комоду. Що тут у нас є? О, прибутково-видаткова книжка Ні, це ні. Мита й портові збори Теж ні. Кредит і рамбурс? Ні. О, а це звідки взялося? Холера його знає Але, мабуть, якраз буде. Прошу, дівчинко.
Книжка мала назву «Physiologus» і була дуже старою й дуже подертою. Цірі обережно перегорнула обкладинку й кілька сторінок. Праця та її зацікавила відразу, бо в ній ішлося про загадкових потвор та бестій і було повно гравюр. Наступних кілька хвилин вона намагалася ділити цікавість між книжкою і розмовою чародійки й ґнома.
Маєш для мене якісь листи, Мольнаре?
Ні,банкір налив вина Йеннефер і собі.Жодних нових не було. Останнідесь місяць томуя передав, як було домовлено.
Я їх отримала, дякую. А чи часом ніхто тими листами не цікавився?
Тут ні,посміхнувся Мольнар Джанкарді.Але цілишся ти у вірний бік, моя дорогенька. Банк Вівальді проінформував мене, що листи намагалися відслідковувати. Їхня філія у Венґерберзі також викрила спробу відслідковувати операції на твоєму приватному рахунку. Один із працівників виявився нелояльним.
Ґном замовк, глянув на чародійку з-під кущистих брів. Цірі нашорошила вуха. Йеннефер мовчала, граючись своєю обсидіановою зіркою.
Вівальді,продовжив банкір, понизивши голос, не міг чи не хотів проводити слідство в цій справі. Нелояльний і податливий на підкуп клерк упав з пяних очей у рів і втонув. Нещасливий випадок. Шкода. Надто швидко й необачно
Мала шкода й короткий жаль, підібгала губи чародійка. Я знаю, кого цікавили мої листи й рахунок, слідство у Вівальді не було сенсаційним.
Якщо ти так вважаєш Джанкарді почухав бороду. Ти їдеш на Танедд, Йеннефер? На той загальний зїзд чародіїв?
Авжеж.
Щоб вирішувати долю світу?
Не перебільшуй.
Різні плітки ходять, сухо сказав ґном. І різні речі відбуваються.
Які ж, якщо не таємниця?
З минулого року, сказав Джанкарді, гладячи бороду, я спостерігаю дивні рухи в податковій політиці Я знаю, тебе воно не цікавить
Кажи.
Подвоєно розмір поголовного та гіберни, податків, які стягують безпосередньо військовою владою. Усі купці й підприємці додатково мусять платити в королівську скарбницю «десятий грош», цілком новий податок, один грош з кожного нобля обігу. Ґноми, ельфи, половинчики й гноми платять, крім того, збільшено пільгове та подимне. Якщо проводять вони торгівельну чи ремісницьку діяльність, обтяжені зверху того обовязковою «нелюдською» донацією, у розмірі десять зі ста. Таким чином, я віддаю у скарбницю понад шістдесят відсотків прибутку. Мій банк, враховуючи усі філії, дає Чотирьом Королівствам шістсот гривень щорічно. До твого відома: це майже в три рази більше, ніж можний герцог чи граф платять кварти з чималої королівщини.
Люди донацією на військо не обтяжені?
Ні. Платять лише гіберну й поголовне.
А тому, покивала чародійка, це ґноми й інші нелюди фінансують кампанію проти скойатаелів, яка точиться у лісах. Я сподівалася на щось таке. Але що податки мають спільного зі зїздом на Танедді?
Після ваших зїздів, пробурмотів банкір, завжди щось відбувається. Зрештою, цього разу сподіваюся, що буде навпаки. Розраховую на те, що зїзд ваш приведе до того, що відбуватися перестане. Дуже був би я радий, наприклад, якби припинилися ці дивні стрибки цін.
Кажи ясніше.
Ґном розлігся у кріслі й сплів пальці на прикритому бородою череві.
Я працюю у моїй галузі пару-другу років, сказав. Достатньо довго, щоби навчитися повязувати деякі рухи цін із деякими фактами. А останнім часом дуже зросли ціни на дорогоцінне каміння. Бо на нього є попит.
Перетворюють готівку на дорогоцінності, щоб уникнути втрат через стрибки курсів і паритету монет?
Це теж. Каміння має і ще одну чималу перевагу. Капшучок діамантів на кілька унцій, що поміщається у кишені, відповідає вартості якимось пятидесяти гривням, а така сума в монеті важить двадцять пять фунтів і займає чималий мішок. Із капшуком у кишені тікається значно швидше, аніж із мішком на плечі. Й обидві руки тоді вільні, що теж має значення. Однією рукою можна тримати дружину, а другою, якби була така необхідність, можна комусь ввалити.
Цірі стиха пирхнула, але Йеннефер відразу вгамувала її грізним поглядом.
А тому, підвела вона голову, є такі, хто вже заздалегідь готуються до втечі. А куди, цікаво?
Найбільше котується далека Північ. Генґфорс, Ковір, Повісс. По-перше, це по-справжньому далеко, по-друге, ці країни нейтральні й мають із Нільфгардом добрі стосунки.
Розумію, злостива усмішка не зникнула з губ чародійки. Тож діаманти до кишені, дружину за руку й на Північ Чи не зарано? Хоча, хай йому. Що ще дорожчає, Мольнаре?
Човни.
Що?
Човни, повторив ґном і вишкірив зуби. Усі шкутники з узбережжя роблять човни, замовлені квартирмейстерами армії короля Фольтеста. Квартирмейстери добре платять і постійно роблять нові замовлення. Якщо маєш вільний капітал, Йеннефер, інвестуй у човни. Золоте дно. Робиш човник з кори й очерету, виставляєш рахунок на баркас із першосортної сосни, прибуток ділиш із квартирмейстером наполовину
Не жартуй, Джанкарді. Кажи, про що йдеться.
Ті човни, неохоче сказав банкір, дивлячись на стелю, транспортують на південь. До Соддену й Брюґґе, до Яруги. Але з того, що я знаю, їх не застосовують для вилову риби на річці. Ховають їх у лісах над правим берегом. І кажуть, що військо годинами тренується на посадку й висадку. Поки щона суші.
Ага, Йеннефер закусила губу. Але чому комусь так спішно хочеться на північ? Яруга ж на півдні.
Існує обґрунтоване побоювання, буркнув ґном, дивлячись на Цірі,що імператор Емгир вар Емрейс не буде радий звістці, що вищезгадані човни спущено на воду. Дехто вважає, що таке приводнення може Емгира розізлити, й що тоді краще опинитися подалі від нільфгардського кордону Холера, аби до жнив протриматися. Як буде вже по жнивах, я зітхну із полегшенням. Якщо щось має статися, станеться до жнив.