Втримає?
Марцін тільки глянув безпорадно. Звідки він міг знати?
19
Ґмітрук важко дихав, припавши до скелі. Від надміру адреналіну кожен мяз був напружений, серце калатало, мов шалене, до горла підкочувалася хвиля жовчі, а перед очима літали білі й чорні метелики. «Тільки не зомлій, шепотів собі,якщо зомлієш, буде кінець».
За хвилину настільки заспокоївся, що міг оцінити свої ушкодження. Рана на руці мала жахливий вигляд і нестерпно боліла, але принаймні не стікала кровю, розжарена сталь запекла рану. Нігті були поламані, деякі потворно, але пальці вціліли. У лівому боці шпигало за кожним віддихом, мабуть, через потрощені ребра. Легенько поворушив ногами, перевіряючи, чи нічого не тріснуло під час удару об виступ. Праве коліно трохи смикало, але схоже було, що все функціонувало. Що ж, на пенсію він виходить гучно.
Повернув голову, щоб глянути на вагончики дороги. Один висів нормально, другий опав на кілька метрів, рештки тросів звисали з нього, як нитки з розпоротого светра. Мав триматися на третьому тросі, який приводив у рух канатну дорогу.
Не встиг замислитися над тим, чи витримає, коли з гори до нього долинув тужливий звук луску гітарної струни.
20
Не змогла вимовити й слова, на щастя Антоній залишався холоднокровним.
Цей трос навряд чи витримає. Хутчіш, зробимо линву з одягу. Там тільки двоє, втягнемо їх сюди. Мерщій, мерщій!
Деякі пасажири одразу схаменулися й почали скидати куртки і звязувати їх за рукави. Йоанна стояла мов паралізована, тулила до себе молодшого сина й дивилася на вагончик, який іще хвилину тому висів на відстані витягнутої руки, а теперза кілька метрів нижче.
Йолько! Антоній називав її Йолькою. Бо ж була Йоасею з Олецька, такий собі шифр коханців. Прокинься й гукни їм, що ми їх втягнемо! Нехай вилізуть на дах.
Отямилася, з подивом і гордістю зауважила, що її старший син стоїть у самій білизні, подаючи куртку і штани Антонію.
Прочинила кватирку, подмух холодного повітря допоміг їй зосередитися. Вдихнула повітря й наблизила губи до вікна, щоб крикнути, що вони надумали. Не встигла. Тієї миті, коли кондуктор з другого боку відчиняв вікно, усвідомлюючи, що від нього чогось хочуть, вагончик полетів униз.
Йоанна дивилась, як він падаєідеально прямовисно, навіть величаво, щоб за кілька секунд ударитись об землю. Маса гака сплющила кабіну, як картонну коробочку, зминаючи пасажирів. Подумала, що вони, принаймні, не страждали.
21
«Фю-фю, фю-фю-фю-фіть-фіть-фіть».
Ґмітрук з тяжким серцем увімкнув телефон.
Діти? прохрипів.
Ні. На всіх носійних тросах є термічні прилади, два вже спрацювали, два чекають на сигнал. Ми помітили також камеру на стіні біля тросів, яка дивиться у твій бік.
Має бути друга, яка контролює прилади.
Так. Але ми її не знайшли.
Протягом миті по обидва боки слухавки панувала тиша.
Ти казав, що в тебе є якась ідея. Бажано, щоб ти поквапився з її реалізацією.
Слухаюсь.
Відключився, поклав телефон до кишені й розпочав сходження. Можливо, це була омана, але в нього склалося враження, що йде набагато, набагато швидше.
22
Антонію катастрофа підтяла крила. Він сів на підлозі в кутку вагончика подалі від сварливої істерії, що охопила пасажирів. Чоловіки кричали, жінки квилили, діти плакали. Ніхто не хотів умирати, ніхто не уявляв, що робити далі. Злість вихлюпнулася на безпорадного кондуктора канатної дороги.
До курви всі воші! про ґречність уже давно забули. Ти ж допіру казав, що є якийсь аварійний візок, то нехай його пришлють і заберуть нас звідси. Або, курва, нехай підтягнуть вручну до найближчого стовпа, або пришлють гвинтокрил, або розкладуть внизу на землі спеціальний рятувальний надувний матрас, або ще щось. Люди, чому ви нічого не робите?!
Я не знаю, не хочуть зі мною розмовляти, мені шкода, кондуктор мов заведений плаксиво повторював одні й ті самі слова, сам не розумів, чому ніхто з ним не розмовляє і не дає жодних вказівок.
Йоанна присіла біля Антонія.
Малий обпісявся. А стає дедалі холодніше
Подивився на неї невидющим поглядом, кілька разів кліпнув, повернення до дійсності вартувало йому неабиякого зусилля.
Стривай, зараз щось придумаємо. Потер обличчя руками, глянув на заплаканого хлопця й підморгнув йому. Роздягни його, надінемо на нього мої штани, підкотимо штанини, принаймні буде сухим.
Ти впевнений?
Так, впевнений, адже зараз вересень, а не середина зими. Моя гордість потерпить, виглядатиму як ідіот, але не більше.
Усміхнулася.
Не перебільшуй, виглядатимеш сексі.
На мені боксери у качкодзьоби.
Окей, скидатимешся на ідіота.
23
На щастя, останній відтинок був найпростіший. Не так сходження, як перехід дуже стрімкою долиною, всіяною камінням. Дійшов до рогу будівлі й притулився до гранітної скелі. Від перону його відділяло три рухи. Потрібно було вийти з-за скелі, вхопитися за алюмінієвий каркас і підтягнутися. Стільки ж часу відділяло його від того, щоб потрапити під приціл камери навіженого, який тримав палець на кнопці й кожної миті міг відправити шістдесят одну особу в небуття.
Знав, що не має права на помилку, й це певним чином додавало йому спокою. Дістав телефон і подзвонив.
Камера на вагончику? запитав.
Так. Та сама система, спрямована на дах.
Треба відвернути його увагу. Сконтактуйте з людьми з вагончика, нехай щось вигадають. Може, відчинять люк на даху, почнуть роззиратися, давати знаки на камери. Так, щоб протягом кількох секунд дивився тільки на них.
Вистачить?
Сподіваюся. Повідомте, коли почнете.
Відключився і став обмірковувати черговість рухів. Підтягтися й перескочити за скелю, стрибнути на перон, три кроки до драбини, чотири кроки вгору до тросів. Один погляд на прилад.
Почав заспокоювати дихання й готувати мязи до операції. Довго дивився на отвір у долоні, на його обпалені краї. Треба було звикнути до його вигляду, щоб не відвертав уваги, коли поратиметься біля приладів.
«Фю-фю!»одразу ввімкнув телефон.
Вперед!
Глибоко зітхнув і вискочив з-за скелі, побоюючись, що побачить білий блиск, знак, що задум не вдався, і шістдесят одна особа попрощається з життям. Та нічого такого не сталося. Пробіг через перон, скочив на драбину й за мить уже стояв на вузенькому хідничку, який використовували для перевірки носійних і тяглових тросів. Чорні кільця із зарядом були керамічні, з них стирчали тоненькі антени, які мали отримувати сигнал детонації. Одразу висмикнув їх, хоча й знав, що це навряд чи допоможе.
Раніше думав про те, що терорист не міг мати достатньо часу для встановлення кілець. Їхні частини мали бути або закриті, або сполучені в якийсь інший простий і надійний спосіб. Настільки надійний, щоб не розпалися на початку реакції.
Побіжний огляд підтвердив його припущення. Половинки кільця були скручені грубим керамічним гвинтом із хрестоподібною головкою. Надійний спосіб, стійкі до високих температур керамічні елементи гарантували ефективність дії запалу.
Якби ще мав чим це відкрутити. Спробував нігтем, але марно. Дістав з кишені жменю дрібняків і виловив один грош. Він мінімально чіпляв шліц гвинта. Спробував відкрутити, тримаючи монету великим і вказівним пальцями правої руки, але понівечені мязи відмовлялися слухатисямонета випорснула з-поміж пальців, відскочила від перону й полетіла у прірву.
24
Терпець йому уривався. Замовник мовчав. Було зрозуміло, що після катастрофи поляки запанікують, і треба буде або реагувати, або зникнути. Хотів, щоб це рішення прийняв замовник.
Оглядав перон, але все було нерухоме, як і досі.
Перемкнув камеру на вагончик і звів брови. Хоч тут щось діялося. Люк на даху вагончика здригнувся, потім відскочив, показуючи зюрмлених усередині людей. Задерті обличчя дивилися в камеру телячим поглядом, властивим більшості представників людського роду. Смерть під час катастрофи була б напевне найважливішим моментом життя цих людей. Сімї давали б інтервю, чорно-білі портрети зявилися б у всіх газетах, зрештою прізвища були б викарбувані на якомусь мармуровому памятнику, і люди приїздили б з усієї країни, щоб запалювати свічки й множити теорії змови. Кілька моментів відділяє їх від єдиного потенційного безсмертя, яке колись може бути їм дано.
25
На паніку часу не було. Знову дістав пригорщу дрібняків, які як на зло дрібними взагалі не були. Лише товсті пяти- і двозлотівки, жодної одногрошівки.
Безпорадно роззирнувся. Він знав, що від моменту, коли терорист побачить його в камері, до миті, коли підірве заряд, спливе щонайбільше секунда.
26
Гурт людей під люком заворушився, приставив драбину, і на дах повільно піднявся молодик у самих трусах.
Гермод зітхнув і вирішив для себе, що ніколи вже не прийме замовлення від дивних країн Східної Європи. Хіба що мине кілька років, і вони стануть цивілізованими настільки, що будуть готові боротися з тероризмом.
Молодик невпевнено стояв на даху вагончика, вхопившись за гак, який зєднував кабіну з тросами, і жестикулюючи в бік камери. Першої хвилини Гермод намагався зрозуміти, що там діється, але швидко вилаяв себе за те, що спостерігає дивний спектакль замість того, щоб зосередитись.
Перемкнув камеру. І побачив людину, яка поралася біля заряду.
Тієї ж миті задзвонив його телефон.
Замовник підтвердив.
27
Терміт горить за надзвичайно високої температури, але також потребує дуже високої для запалювання. Застосований у зарядах на Каспровому нанотерміт потребував нижчої температури, та все одно йшлося про сотні градусів, що за умови малих розмірів приладу є великим обмеженням. У цьому випадку радіосигнал приводив у дію електродетонатор, який єдиною іскрою запалював вузеньку смужку порошку магнезії, що горить за температури, достатньої, аби запалити терміт. Терміт, який згорів би великим яскравим полумям, але, вміщений у керамічну оболонку, пропалює трос і примушує сталь кипіти.
Здавалося б, те, що робив Анатоль Ґмітрук, абсолютно не мало сенсу в контексті кипіння сталі й однієї з найбурхливіших термічних реакцій, відомих хімікам. Вузенькою цівкою лив воду зі своєї альпіністської фляжки на чорне кільце. На перший погляд це мало стільки ж сенсу, скільки хлюпання водою зі склянки на палаючу стодолуале тільки на перший погляд. Майор пригадав почуту мимохідь інформацію під час одного з натівських навчань: реакція терміту не відбудеться, якщо субстанція буде мокрою чи навіть вологою.
На жаль, він забув про інший факт: якщо до вже розпочатої реакції додати воду, станеться вибух.
Саме це й відбулося, коли надісланий із пивнички в Кузницях радіосигнал дійшов до детонатора.
В обох зарядах спалахнула іскра, сліпучо блиснула магнезія, запалюючи терміт. Потім один почав пропалювати сталевий трос, а другий вибухнув, розірвавши керамічну оболонку, пошкодивши носійний трос і жбурнувши Анатоля на підлогу перону, як ганчіряну ляльку. Ґмітрук покотився до краю решітки, перетнув його і, вже падаючи донизу, схопився пораненою рукою за алюмінієвий бортик.
Біль пронизав усе тіло, йому здалося, що в долоні та передпліччі порвалися всі сухожилля й мязи, але зміг утриматися.
Подумав, що це без сумніву найвидатніше досягнення в його дотеперішній альпіністській карєрі. Схопився за бортик другою рукою саме тієї миті, коли охоплений полумям носійний трос під своїм двадцятивосьмитонним тягарем упав, полетів униз, труснувши пероном і мало не скинувши Анатоля у прірву, після чого понісся у бік осипів, як і раніше, човгаючи по скелі й тягнучи за собою обрубок, який прискав навколо краплями сталі, що кипить за температури чотири тисячі градусів і здатна пропалити людське тіло так, як запальничка пропалює сигарету.
За мить, яка, здавалося, тривала роки, Ґмітрук наважився розплющити очі. Передусім подивився в бік гірвагончик висів там, де й раніше. Потім глянув на троси. Один зник. Другий висів на своєму місці, хоча був пошкоджений і досі жеврів червоним у місці, де вибухнув терміт. Частина сплетіння стирчала в цьому місці на всі боки. На його очах стрельнуло кілька чергових дротів, з яких був сплетений трос. Хрясь, хрясь, дзеньк! ніби дитина грала на розстроєній гітарі.
Стогнучи від болю, підтягнув зранене тіло й насилу видерся назад на решітку перону.
«Не марудься, роби щось!»крикнув подумки. У нього було щонайбільше кількадесят секунд, аби щось зробити, до моменту, коли вагончик зірветься у прірву з усіма пасажирами.
Глянув на трос, глянув на вагончик. І метнувся до машинного відділення.
Тягніть його в інший бік! підскочив до враженого машиніста канатної дороги. Мерщій тягніть униз!
Вусатий чоловяга років пятдесяти дивився на нього спантеличено.
Донизу, курво, бо всі загинуть!
Машиніст отямився, повернув ключик і підняв відповідний важіль; електродвигун рушив із виском, тягловий трос задрижав і почав висуватися зі стіни.
Від вібрації й руху сплетіння єдиного троса, на якому трималося життя шістдесяти однієї особи, почали рватися швидше.
«Хрясь, хрясь, дзеньк».
28
Антоній не мав уявлення, що сталося. Він стояв на даху вагончика і гримасував до малої камери, як категорично наказав таємничий військовий, що несподівано зателефонував до кондуктора. Мав надію, що боксерки з качкодзьобами допоможуть привернути увагу того, кого треба.
Він жестикулював у бік обєктива, коли почув крики, що долинали з центру кабіни. Озирнувся і помітив біле полумя, яке вирувало на гірській станції канатної дороги. Це була майже та мить, коли життя пролетіло в нього перед очима, бо знав, що це полумя означало раніше для двох чоловіків у вагончику, який тепер був шматком понівеченої бляхи. Майже, бо відповідна мить настала за дві секунди, коли луснув один із тросів. Вагончик зненацька загойдався, і Антоній не полетів униз тільки тому, що притулився до гака, який зєднував кабіну з тросами. Втім, коли зірваний трос долетів до землі, його тягар так різко шарпнув вагончиком, що Антоній не зміг утриматись, із криком звалився на дах і покотився до його краю. В останню мить йому вдалося схопитися за приварене до даху металеве вухо. Так і завис ногами в повітрі, ялозячи боксерками по шибці, за якою лементували пасажири.
А потім вагончик повільно рушив на одному тросі в бік Мисленіцьких Турнів і всі закричали від радості, бо з кожною секундою наближалися до порятунку. Крім Антонія, який відчував, як у нього слабнуть руки. І коли подумав, що не зможе вилізти нагору, двері вагончика розсунулися і кілька пар руксеред них руки його коханки і двох її дітей, які раптом видалися йому цілком симпатичними, затягли його всередину.
Подумав, що безглуздо було б прожити таку кінематографічну мить тільки для того, щоб секундою пізніше загинути в катастрофі.
На другому плані кондуктор розмовляв по мобільному телефону, а люди дивилися на підпори, що наближалися, так, ніби силою колективної волі могли переправити туди вагончик.
29
«Хрясь, хрясь, дзеньк, дзеньк», сплетіння троса лускали щоразу швидше, із сорока чотирьох міліметрів залишилося не більше двадцяти.
Коли крикну, Анатоль звернувся до вусатого машиніста, ні на мить не відриваючи погляду від троса, вимкни двигун, а кондуктор нехай увімкне гальма. Тільки коли крикну, чекай, чекай
«Хрясь, хрусь», два сплетіння стрельнули одне за одним так швидко, що звук злився водно. Потім лускання припинилось, і всім на якусь мить здалося, що трос усе-таки витримає. Однак він затріщав, остаточно зірвався і полетів геть.
Зараз! гукнув Анатоль.
30
Кондуктор у вагончику почув вигук Анатоля ще до того, як команду повторив машиніст. Швидко натиснув кнопку, зафіксувавши гальмівні колодки на обох тросах. Від підпори їх відділяло близько пяти метрів.
Тримайтесь! крикнув і заплющив очі.
Спершу ніхто з пасажирів не помітив, що щось не так. Якусь частку миті думали, що їм це примарилося, протягом наступної почувались, як у ліфті, що їде вниз, а потім зрозуміли, що падають, і почали істерично кричати, чекаючи удару й очевидної смерті.
31
Анатоль дивився, як вагончик удалині починає падати вниз, і міцно стиснув кулаки. Подумав, що після того всього, що він сьогодні пережив, було б явно несправедливо, якби ця історія не мала щасливого завершення.
Марно було сподіватися, що наповнений людьми вагончик зупиниться, як попередній, зависнувши на тонкому тягловому тросі. Він стрельнув ураз, як резинка від трусів, анітрохи не запобігаючи катастрофі.