А ще він був сраним підарасом.
Кеп зітхнув.
Вони так само тримали Річардсона під наглядом, але особисто Кеп був переконаний, що хлопця можна списувати з рахунків. Тож лишалося двоє, Енді Макґі та його дружина. Цей щасливий шлюб не обминули увагою ані Крамниця, ані Вонлесс, який став завалювати управління заявами про те, що все потомство цього шлюбу слід тримати під пильним наглядом (рахувати курчат до осені, якщо можна так сказати). І Кеп неодноразово бавився думкою сказати Вонлессу, що вони дізналися, начебто Енді Макґі зробив вазектомію. Старий покидьок хоч би заткався. Але тоді Вонлесса жахнув той горезвісний інсульт, і він, по суті, став безкориснимнадокучливий старий, не більше.
З Шостою партією відбувся один-єдиний експеримент. Наслідки були настільки катастрофічними, що операцію з прикриття довелося робити масштабною, всеосяжною і дорогою. Згори прийшов наказ накласти на подальші дослідження безстроковий мораторій. Того дня Вонлессу було з чого чинити крик, згадував Кеп і доктор таки попокричав. Коли згодом не знайшлося жодних ознак, що росіяни чи якась інша світова потуга цікавились медикаментозною псіонікою, то, незважаючи на певні позитивні результати, верхівка постановила: проєкт Шостої партії зайшов у глухий кут. Вирахувавши довгострокові наслідки, один учений, який працював над проєктом, сказав: це наче втулити реактивний двигун у старий «форд». Летітиме так, мов за ним чорти женуться, ясна річ доки не зіткнеться з першою-ліпшою перешкодою. «Дайте нам ще десять тисяч років еволюції,сказав науковець, і отоді спробуємо знов».
Почасти проблема полягала в тому, що коли медикаментозно спричинені екстрасенсорні здібності перебували на піку, то піддослідні тріпували так, що їм черепушки зносило. Контролювати цей стан було неможливо. А по інший бік експерименту владна верхівка відкладала в штани цеглу. Замяти смерть агента чи випадкового свідка операції то одне. Замяти смерть студента, який помер від серцевого нападу, зникнення двох інших, довготривалі ознаки істерії та параної в рештигеть інша річ. Усі вони мали друзів і колег, попри те що однією з вимог до відбору піддослідних була невелика кількість близьких родичів. І витрати, і ризики виявились величезними. Пішло майже сімсот тисяч доларів на те, щоб позакривати роти і позбутися принаймні однієї особихрещеного батька того хлопа, що видряпав собі очі. Хрещений все не вгавав. Узяв намір докопатися до суті. Але сталося так, що докопався він лиш до дна балтиморського рівчака, де, треба гадати, і лежав досі разом з двома цементними блоками, привязаними до того, що лишилося від його ніг.
І попри те, багато чого (достобіса багато) вийшло за чистою удачею.
Тож проєкт Шостої партії поклали під сукно, проте виділяли зі щорічного бюджету асигнування. Гроші витрачались на вибірковий нагляд за вцілілими, на випадок, як щось проявитьсяякась закономірність.
Зрештою так і сталося.
Кеп порився в теці з фотографіями і вивудив знімок дівчинкилискучий, чорно-білий, вісім на десять. Його зробили три роки тому, коли їй було чотири і вона ходила у безкоштовний дитсадок міста Гаррісон. Світлину зняли на телескопічну лінзу крізь задні двері пекарського фургона, потім збільшили і обрізали, перетворивши фото грайливої юрби дітлахів на портрет усміхненої дівчинки, що в неї підстрибували кіски, а руки вхопилися в ручки скакалки, мов у руківя пістолетиків.
Кеп сентиментально задивився на фотографію. Вонлессові вже після інсульту відкрилося почуття страху. Тепер доктор вважав, що цю дівчинку треба ліквідувати. І хоча цими днями доктор був уже за бортом, все одно знаходились люди, які поділяли його думку, і ці люди стояли при стерні. Кеп усім серцем сподівався, що до цього не дійде. У нього самого було троє онуків, і двоє віку Шарлін Макґі.
Ясна річ, дівчинку доведеться розлучити з батьком. Імовірно, назавжди. І його, майже певно, доведеться ліквідувати ясна річ, уже після того, як він відіграє свою роль.
Пятнадцять по десятій. Кеп звязався з Рейчел.
Альберт Стейновіц уже тут?
Прийшов хвилину тому, сер.
Чудово. Запроси його, будь ласка.
4
Проте я хочу, аби ти взяв завершальну фазу під особистий контроль.
Прийнято, Кепе.
Альберт Стейновіц був маленьким чоловіком із блідим жовтуватим обличчям і пречорним волоссям; молодшого його інколи вважали за актора Віктора Джорі. Кеп періодично співпрацював зі Стейновіцом протягом майже восьми років (власне, вони разом перевелися сюди з флоту), і Ал йому завжди видавався тим, кого от-от мають покласти в лікарню зі смертельним діагнозом. Він курив безперестанку, окрім як тут, де курити було заборонено. Пересувався повільною величавою ходою, що наділяла його певною химерною гідністю, непроникною, яка рідко зараз зустрічається в чоловіках. Кеп читав усі медичні звіти агентів Першої секції і знав, що величава хода Альбертароблена. У нього страшний геморой, і його вже двічі оперували. Ал відмовився від третьої операції, бо в результаті можна було до кінця життя лишитися з калоприймачем на нозі. Ця величава хода постійно нагадувала Кепу ту казку про русалку, яка хотіла стати звичайною жінкою, і про ціну, яку вона заплатила за ноги. Кепові уявлялось, що в неї теж мала б бути величава хода.
За скільки зможеш дістатись Олбані? спитав він тепер в Ала.
За годину відтоді, як вийду за двері.
Гаразд. Я тебе не затримаю. Яка там обстановка?
Альберт склав на коліні жовтуваті ручки.
Поліція штату охоче співпрацює. Усі автомагістралі, що ведуть з Олбані, перекриті. Концентричними колами, з окружним аеропортом в центрі, стоять блокпости. Радіус тридцять пять миль.
Вважаєш, вони не зловили попутку?
Маємо вважати, сказав Альберт. Якщо вони сіли в автомобіль, який завезе їх за двісті миль чи більше, то, ясна річ, доведеться починати все спочатку. Але можу закластися, що вонив межах кола.
О? І звідки така певність, Альберте?
Кеп похилився вперед. Альберт Стейновіц був, без сумніву, найкращим (може, окрім Рейнбьорда) працівником Крамниці. Кмітливий, мав інтуїцію і не мав жалю, коли того вимагала робота.
Чуйка почасти, сказав Альберт. Почасти висновки, які нам видав компютер, коли ми ввели йому все, що дізналися про останні три роки життя Ендрю Макґі. Замовили будь-які, всі можливі закономірності, що свідчитимуть про здібність, яка в нього начебто є.
А вона є,тихо мовив Кеп. І саме тому це достобіса складна операція.
Гаразд, є та здібність, відказав Ал. Але витяги з компютера свідчать, що потенціал до використання надзвичайно обмежений. Якщо перетрудиться, то занедужає.
Так. Ми на це розраховуємо.
Він відкрив одну контору в Нью-Йорку, на першому поверсі житлового будинку, такі собі курси Дейла Карнеґі.
Кеп кивнув. Товариство самопевності, заклад, в основному розрахований на боязких посадовців. Достатньо, щоб заробити собі та дівчинці на хліб, молоко і мясо, але не більше.
Ми опитали його останню групу, сказав Альберт Стейновіц. Їх було шістнадцять, і всі вони вносили плату за курс у два етапи: сто доларів під час зарахування, ще стона середині, якщо відчували, що заняття допомагають. А вони, ясна річ, допомагали.
Кеп кивнув. Талант Макґі напрочуд пасував для того, щоб наділяти людей певністю. Він буквально підштовхував їх до того.
Ми ввели в компютер відповіді на деякі ключові питання. На кшталт: чи почувалися ви в певні моменти прихильніше до себе і курсів Товариства самопевності? Пригадуєте дні на роботі після зборів Товариства самопевності, коли ви почувалися тигром? Чи був
Почувалися тигром? перепитав Кеп. Господи, ви питали, чи почувались вони тиграми?
Формулювання подав компютер.
Окей, продовжуй.
Третє ключове питання таке: чи був у вас на роботі конкретний і відчутний успіх після закінчення курсів Товариства самопевності? На це питання вони всі відповідали більш-менш обєктивно і правдиво, бо люди зазвичай запамятовують день, коли їх підвищили чи бос похвалив. Вони радо все викладали. Мені навіть трохи не по собі стало, Кепе. Він і справді виконав свої обіцянки. З шістнадцяти одинадцять отримали підвищення, одинадцятеро. З решти пятьох троє працюють на такі установи, де підвищення призначають тільки в певний період.
Ніхто не сумнівається в здібностях Макґі,сказав Капітан. Уже не сумнівається.
Окей. Повертаємось до суті питання. Тривалість курсу становила шість тижнів. За допомогою відповідей на ключові питання компютер вирахував чотири дати сплесків тобто дні, коли Макґі мав приправити звичайну маячню «гіп-гоп ура в тебе все вийде тільки спробуй» добрячим, потужним поштовхом.
І що ми з цього маємо?
Ну, вчора ввечері він штовхнув того таксиста. Добряче штовхнув. Цього хлопа досі качає і трясе. Ми гадаємо, що Енді Макґі «перегрівся». Занедужав. Може, не в змозі рухатись. Альберт незмигно дивився на Кепа. Компютер видав двадцять шість відсотків вірогідності, що він помер.
Що?
Ну, він уже перетруджувався, а тоді злягав у ліжко. Це якось впливає йому на мозок бозна-як. Може, мініатюрні крововиливи. Може, це прогресує. Компютер розрахував, що є трохи більше одного шансу з чотирьох, що він помер чи то від серцевого нападу, чи то, більш імовірно, від інсульту.
Мусив штовхати, ще не встигнувши відновитись, сказав Кеп.
Альберт кивнув і дістав щось із кишені. Щось у мятому пластику. Він передав це Кепу, який глянув, тоді віддав назад.
І що це має означати? спитав він.
Небагато, відповів Ал, замислено беручи банкноту в пластиковому конверті.Тільки те, що цим Макґі заплатив таксисту.
Він доїхав до Олбані з Нью-Йорка за один долар? Кеп узяв назад купюру і подивився на неї з подвоєною цікавістю. Таксі зараз, певно, кош що за!..
Він впустив на стіл банкноту в пластику, наче вона його обпекла, і відкинувся назад, кліпаючи очима.
І ти теж, м-м? сказав Ал. Бачив?
Господи, не знаю, що я там бачив, сказав Кеп і потягнувся до керамічної скриньки, в якій тримав пігулки від кислотності.На якусь мить здалося, що то купюра зовсім не в один долар.
А тепер все нормально?
Кеп покосився на банкноту.
Та нормально. Це Джордж, усе Боже!
Цього разу він так різко відсахнувся, що мало не стукнувся потилицею об обшивку темного дерева на стіні позаду стола. Він глянув на Ала.
Обличчя На секунду воно наче змінилося. Відростило окуляри чи що. Це якийсь трюк?
О, це такий нівроку хороший трюк, сказав Ал, приймаючи банкноту. Я сам його був бачив, та вже не бачу. Мабуть, призвичаївся хоч чорта з два я розберу, яким чином. Нічого такого там немає, ясна річ. Просто одна неймовірна галюцинація. Але я навіть розгледів обличчя. То Бен Франклін.
Ви вилучили її в таксиста? спитав Кеп, зачаровано дивлячись на купюру, чекаючи, що вона знов почне мінитись. Але бачив тільки Джорджа Вашингтона.
Ал засміявся.
Ага, мовив він. Взяли купюру і дали таксисту чек на пятсот доларів. Так що він навіть збагатів.
Як?
Бен Франклін не на пятистах, а на сотні доларів. Очевидно, Макґі був не в курсі.
Дай ще раз подивитись.
Ал передав однодоларову купюру Кепу, і Кеп незмигно дивився на неї протягом двох повноцінних хвилин. І щойно він зібрався передати її назад, вона знов зблиснуламоторошно. Але останнього разу він збагнув, що блиск промайнув у його уяві, а не в купюрі, не на купюрі та ще чорт його знає де.
Я тобі ще дещо скажу, мовив Кеп. Не певен, але на правильному портреті у Франкліна нема окулярів. Інакше це
Він змовк, не знаючи, як сформулювати думку. Спадало довбане слово «химерія», але Кеп його відкинув.
Ага, погодився Ал. Що б то не було, ефект розсіюється. Зранку я показав її десь шістьом. Двійко наче щось вгледіли, але не так, як таксист і дівчина, з якою він мешкає.
То ти гадаєш, що він перестарався з поштовхом?
Так. Сумніваюсь, що він у змозі кудись іти. Вони заночували або в лісі, або в мотелі на околиці. Може, вдерлися до літньої хатинки десь поблизу. Я вважаю, що вони неподалік і ми зможемо їх узяти без особливих проблем.
Скільки людей потрібно на виконання операції?
Маємо скільки треба, сказав Ал. Враховуючи поліцію штату, на нашій маленькій вечірці зібралося сім сотень людей. Найвищий пріоритет. Вони ходять від дверей до дверей, від будинку до будинку. У прилеглих районах Олбані ми перевірили всі готелі і мотелі, а їх більше сорока. Тепер переходимо до навколишніх міст. Чоловік і дівчинка та їх за кілометр видно. Ми їх упіймаємо. Або тільки дівчинку, якщо він помер. Ал підвівся. І я думаю, що час мені братися до справи. Я хочу встигнути на кульмінацію.
Звісно. Приведи їх до мене, Але.
Приведу, сказав Альберт і рушив до виходу.
Альберте?
Він озирнувсямаленький чоловік із нездоровим, жовтим обличчям.
А хто на пятистах? Ти довідувався?
Альберт Стейновіц усміхнувся.
Маккінлі,сказав він. Якого вбили.
Він вийшов, обережно зачинивши за собою двері й полишивши Кепа в роздумах.
5
За десять хвилин Кеп знову натиснув інтерком.
Рейчел, Рейнбьорд уже повернувся з Венеції?
Ще вчора, відповіла Рейчел, і навіть крізь її старанний, виплеканий тон «секретарки боса» Кеп уловив неприязнь.
Він тут чи на Сенібелі?
У Крамниці був рекреаційний заклад для співробітників на острові Сенібел, штат Флорида.
Запала мовчанка, поки Рейчел звірялася з компютером.
У Лонгмонті, Кепе. З шістнадцятої години вчора. Мабуть, відсипається після перельоту.
Хай розбудять, сказав Кеп. Я хочу з ним поговорити, коли Вонлесс піде бо не сумніваюсь, що він досі тут.
Пятнадцять хвилин тому був.
Гаразд скажімо, Рейнбьорд опівдні.
Так, сер.
Ти молодчинка, Рейчел.
Дякую, сер.
У голосі Рейчел він розчув зворушення. Кепу вона подобалась, дуже подобалась.
Рейчел, запроси, будь ласка, доктора Вонлесса.
6
Інсульт у доктора Джозефа Вонлесса трапився в той самий день, коли Річард Ніксон оголосив, що складає президентські повноваження, 8 серпня 1974 року. Крововилив був середньої тяжкості, але фізично доктор так і не відновився до кінця. Як і розумово, на думку Кепа. Після інсульту Вонлессова зацікавленість експериментом із Шостою партією та його наслідками стала безперервною та навязливою.
Він зайшов до кімнати, спираючись на ціпок, світло з еркерного вікна відбилося на круглих окулярах без оправи, і скельця тьмяно зблиснули. Ліва рукапідібгана клішня. Лівий кутик рота опустився в незмінному крижаному посміху.
Рейчел зі співчуттям глянула на Кепа через плече Вонлесса, і Кеп кивнув, що можна йти. І вона пішла, тихо причинивши за собою двері.
Добрий доктор, невесело мовив Кеп.
Які новини у справі? спитав Вонлесс, із крекотом всідаючись.
Це секретна інформація, сказав Кеп. Сам знаєш, Джо. Чим я можу тобі сьогодні допомогти?
Бачу, ви тут усі пожвавились, сказав Вонлесс, не зважаючи на питання Кепа. А що ще мені робити, коли я цілий ранок сиднем сиджу?
Якщо приходиш без запису
Гадаєте, ви їх от-от схопите, знову, мовив Вонлесс. Бо ж навіщо цей різник Стейновіц? Ну, може, і схопите. Може. Але й раніше бувало, що ви так гадали, правда?
Чого тобі треба, Джо?
Кеп не любив, коли йому нагадували про минулі невдачі. Їм навіть вдалося ненадовго схопити дівчинку. Чоловік, який брав участь у цій операції, наразі недієздатний і, може, таким і лишиться.
Чого мені завжди треба? спитав Вонлесс, похилившись над своїм ціпком.
«О Боже, подумав Кеп. Старий хрін знову буде розтікатися риторикою».
Чому я досі не вмер? Аби переконати вас, що їх обох треба ліквідувати. І цього Джеймса Річардсона теж ліквідувати. І тих, що на Мауї, ліквідувати. Повна зачистка, Капітане Голлістер. Ліквідуйте їх. Зітріть з лиця землі.
Кеп зітхнув.
Вонлесс указав своєю рукою-клішнею на бібліотечний візочок.
Бачу, знову справи читаєте.
Я їх майже напамять знаю, сказав Кеп, а тоді злегка всміхнувся.
Протягом останнього року він дихав Шостою партією, а ще за два роки до того її на кожному зібранні виносили на обговорення. Тож може таке бути, що Вонлессне єдиний схиблений персонаж.
«Різниця в тому, що мені за це платять. У Вонлесса це хобі. Небезпечне хобі».
Ви їх читали, але нічого не навчились, сказав Вонлесс. Дайте я ще раз спробую навернути вас на путь істинну, Капітане Голлістер.