Їй усе видно. Вона в першому ряду.
І раптом, коли вибухає ритм-секція, він простягає руку, простягає руку ЇЙ, як Брюс Спрінгстін (який ніколи й близько до Короля не дорівняється, хоч за мільйон років, хоч би як старався) простягає руку тій дівчині у кліпі «Танці в темряві».
На мить вона надто приголомшена, щоб реагувати, надто приголомшена, щоб рухатися, а тоді руки позаду штовхають її вперед, а Його рука хапає її за запясток, Його рука тягне її на сцену. Вона ВІДЧУВАЄ його запах, суміш поту, «Інґліш Лезеру» й гарячої чистої плоті.
Усього за мить Майра Еванс опиняється в руках Елвіса Преслі.
Атлас комбінезона гладенько пробігає під долонями. Її обвивають мускулисті руки. Обличчя, ЙОГО обличчя, обличчя Короля, усього за кілька дюймів від її. Він танцює з неювони пара, Майра Джозефін Еванс із Касл-Рока, штат Мейн, і Елвіс Арон Преслі, з Мемфіса, штат Теннессі! Вони брудно витанцьовують по сцені перед чотирма тисячами пискотливих фанаток, поки «Джорданейрз» виспівують той відпадний старий рефрен із пятдесятих: «До танцю Усі разом, до танцю»
Його стегна труться об її. Вона відчуває вигнуте напруження в центрі, де Король штовхається об її живіт. Тоді він розкручує її, спідниця здіймається горизонтально, виставляє напоказ ноги, аж до мережива трусиків «Вікторіаз Сікрет», її долоня обертається в його, ніби вісь у втулці, а тоді він знову притягує її до себе, а рука опускається до її попереку, до випину сідниць, міцно обхоплює їх. На мить вона опускає очі, і там, унизу, за вогнями рампи, бачить Кору Раск. Кора люто блимає на неї очима, а обличчя в неї люте від ненависті й відьомське від заздрості.
Тоді Елвіс повертає її голову до себе й промовляє тягучою манірною вимовою Середнього Півдня: «Хіпа ми не маємо дивитися одне на однохо, крихідко?»
Вона не встигає відповісти, коли його уста припадають до її. Його запах і дотики наповнюють увесь світ. А тоді раптом його язик у її роті Король рок-н-ролу по-французьки цілує її на очах у Кори й усього сраного світу! Він ще сильніше пригортає її, поки труби ревуть свої синкопи, вона відчуває, як у лоні розмотується екстатична хіть. Ох, у неї ніколи такого не було, навіть на озері Касл із Тузом Мерріллом багато років тому. Їй хочеться кричати, але його язик бється в неї в роті, тож вона спроможна лише вчепитися в гладеньку оксамитову спину, здригаючи стегнами, поки труби гримлять початок «Мого шляху».
11
Містер Ґонт сидів в одному з дорогих крісел і з лікарським відчуженням спостерігав за тим, як Майру Еванс розривають хвилі оргазму. Вона трусилася, наче під час повного нейронного виснаження, міцно стискаючи фотографію Елвіса, не розплющуючи очей, перса здіймалися, ноги напружувалися, розслаблялися, напружувалися, розслаблялися. Салонні кучері розсипалися їй по голові не надто привабливим шоломом. Подвійне підборіддя стікало потом, як і сам Елвіс, коли масивно крутився своєю тушею на сцені під час останніх концертів.
Ооооо! скрикувала Майра, дрижачи, ніби желе на тарілці. Оооо! Оооооооо, Боже! Ооооооооооооо, Боооууужеее! ООООООООО
Містер Ґонт ліниво стиснув кант темних слаксів між великим і вказівним пальцями, струснув, повертаючи його до попередньої бритвеної гостроти, тоді нахилився вперед і вихопив фотографію в Майри з рук. Її сповнені розпачу очі одразу розчахнулися. Вона кинулася за світлиною, але та була вже задалеко. Почала підводитися.
Сядьте, наказав містер Ґонт.
Майра не поворухнулася, ніби, піднімаючись, обернулася на камінь.
Якщо хочете ще хоч раз у житті побачити цю фотографію, Майро, то сядьте.
Вона сіла, витріщаючись на нього з тупим стражданням. Величезні плями поту розповзалися в неї під пахвами й збоку грудей.
Будь ласка, промовила вона.
Слова долинули таким порохнявим хрипом, що скидалися на подих вітру в пустелі. Вона простягнула долоні.
Назвіть ціну, запропонував Ґонт.
Жінка замислилася. Очі на спітнілому обличчі закотилися вгору. Адамове яблуко здійнялося й опустилося.
Сорок доларів! скрикнула вона.
Він засміявся й похитав головою.
Пятдесят!
Дурниці. Ви, мабуть, не надто хочете отримати це фото, Майро.
Хочу! З куточків очей заструменіли сльози. Вони збігли їй по щоках, змішуючись із потом. Хооочуууу!
Гаразд, урвав її він. Хочете. Я це приймаю. Та чи вона необхідна вам, Майро? Чи вона вам дійсно необхідна?
Шістдесят! Це все, що в мене є! До останнього цента!
Майро, я, на вашу думку, хто, дитина?
Ні
А як на мене, так. Я старий чоловікстарший, ніж ви собі можете уявити, просто добре зберігся, якщо можна так про себе сказати, але справді думаю, що вам здаюся дитиною, дитиною, яка повірить, ніби жінка, що живе в новенькому дюплексі менш ніж за три квартали від Касл-Вю, має лише якихось шістдесят доларів при душі.
Ви не розумієте! Мій чоловік
Містер Ґонт підвівся, тримаючи фотографію в руці. Усміхненого чоловіка, що відійшов від дверей, щоби впустити її, більше в кімнаті не було.
Ви ж заздалегідь не повідомили про зустріч, так, Майро? Ні. Я вас запросив із щирості сердечної. Але тепер, боюся, мушу попросити вас піти.
Сімдесят! Сімдесят доларів!
Ви ображаєте мої інтелектуальні здібності. Будь ласка, йдіть.
Майра впала перед ним на коліна. Її пронизували різкі панічні ридання. Ухопила його за литки й плазувала.
Прошу! Прошу вас, містере Ґонт! Я мушу мати ту фотографію! Мушу! Вона таке ви й не повірите, що вона робить!
Містер Ґонт зиркнув на фотографію Елвіса, і його обличчям пробіг короткочасний вираз огиди.
Не думаю, що навіть хотів би знати, відказав він. Це здавалося неймовірно спітніло.
Але якщо вона коштує дорожче сімдесяти доларів, доведеться виписати чек. Чак знатиме. Він захоче дізнатися, на що я витратилась. А якщо розповім йому, він він
Це, проігнорував її містер Ґонт, не мої проблеми. Я продавець, а не сімейний психолог. Він зверхньо дивився на Майру, звертаючись до її спітнілої маківки. Упевнений, що інша людинанаприклад, місіс Раскзможе собі дозволити цю досить унікальну світлину почилого містера Преслі.
Від згадки про Кору голова Майри шарпнулася вгору. Очі запалі блискучі точки в глибоких темних заглибленнях. Зуби вищирилися. У ту конкретну мить вона мала божевільний вигляд.
Ви б їй продали? просичала вона.
Я вірю у вільний ринок, сказав містер Ґонт. Саме це й зробило нашу країну великою. Я справді був би не проти, щоб ви мене відпустили, Майро. Ваші руки реально сочаться потом. Ці штани доведеться віддати на хімчистку, і то не впевнений, що
Вісімдесят! Вісімдесят доларів!
Я продам вам її за рівно вдвічі більшу ціну, сказав містер Ґонт. Сто шістдесят доларів. Він вишкірився, демонструючи великі криві зуби. І, Майро, ваш особистий чек мені цілком підійде.
Вона завила з відчаю:
Не можу! Чак мене вбє!
Можливо, сказав на це містер Ґонт, але ви ж усе одно погибатимете за шматом-шматом огняної любови, правда?
Сто, застогнала Майра, знову вхопивши його за литки, коли Ґонт спробував відійти від неї. Будь ласка, за сотню доларів.
Сто сорок, відповів Ґонт. Це найнижче, що я можу запропонувати. Моя остання пропозиція.
Добре, видихнула Майра. Добре, добре, я заплачу
Ну і ще мінет зверху, промовив Ґонт, усміхаючись їй згори.
Вона підвела голову, ротик скрутився ідеальною літерою «О».
Що ви сказали? прошепотіла вона.
Відсмокчи мені! крикнув він на неї. Фе-л-ляцію зроби! Розтули свій розпрекрасний набитий металом ротик і заковтни мій дрин!
О Господи, застогнала Майра.
Як бажаєте, сказав на це Ґонт і вже був почав обертатися.
Вона вхопила його швидше, ніж він устиг її покинути. За мить тремтливі руки вже скреблись об його ширінку.
Він кілька секунд з удоволеним обличчям поспостерігав за цими потугами, а тоді вибив її долоні геть.
Забудьте, відрізав він. Від орального сексу в мене амнезія трапляється.
Що
Та забийте, Майро. Він кинув їй фотографію. Майра замолотила руками, якось впіймала її й притисла до грудей. Але є одна річ.
Яка? засичала вона.
Ви знаєте чоловіка, що тримає бар з іншого боку Оловяного моста?
Вона вже почала хитати головою, очі знову сповнилися тривоги, а тоді усвідомила, про кого він.
Генрі Бофорта?
Так. Мені здається, він власник закладу під назвою «Захмелений тигр». Цікава назва.
Ну, я з ним не знайома, але знаю, хто він, можна так сказати.
Вона за своє життя ніколи не була в «Захмеленому тигрі», але, як і всі, знала, хто власник і хто там керує.
Так. Його. Я хочу, щоб ви трохи розіграли містера Бофорта.
Як як розіграла?
Ґонт потягнувся вниз, ухопив Майру за липку впрілу руку й допоміг підвестися.
А про це, Майро, сказав він, ми з вами поговоримо, поки ви виписуватимете чек. Тоді він усміхнувся, й увесь його шарм знову повернувся на обличчя. Карі очі блискотіли й витанцьовували. І, між іншим, вам покупку запакувати як подарунок?
Розділ пятий
1
Алан усівся в кабінці «Закусочної Нен» навпроти Поллі й одразу побачив, що біль і досі сильнийаж вона прийняла перкодан удень, що буває рідко. Він це зрозумів ще до того, як вона заговорила: очі її були промовистіші. У них виднілося якесь сяйво. Він із таким уже спізнався але не вподобав. Не думав, що це йому коли-небудь подобатиметься. Алан не вперше замислювався, чи вона вже залежна від тієї штуки. Припускав, що у випадку Поллі залежністьце просто побічний ефект, якого варто очікувати, відзначити його, а тоді він сублімується з головною проблемоюякщо сказати простіше, з тим, що вона живе з болем, який Алан, мабуть, навіть осягнути не може.
У голосі його й нотки про це не було, коли Алан запитав:
Як справи, красуне?
Вона всміхнулася.
Ну, сьогодні був цікавий день. Дюююже цікавий. Як той мужик говорив у «Смішнячому протесті».
Ти ще не настільки стара, щоб це памятати.
Та настільки. Алане, хто це?
Він обернувся туди, куди був спрямований її погляд, саме вчасно, щоб побачити, як повз широку вітрину з листового скла закладу Нен пропливає жінка з прямокутним пакуночком у руках. Дивилася вона прямо перед собою, а чоловіки, що йшли назустріч, мусили поспіхом вихилятися з її дороги, щоб уникнути зіткнення. Алан поквапом прогорнув здоровенну картотеку імен та облич, яку тримав у голові, й видобув щось, що Норріс, який страшно кохався в поліцейському жаргоні, без сумніву, назвав би «частковим збігом».
Еванс. Мейбл чи Мейвіс, щось таке. Її чоловікЧак Еванс.
Іде так, ніби щойно викурила добрячої панамської червоної, зауважила Поллі. Заздрю їй.
Щоб обслужити їх, підійшла сама Нен Робертс. Вона була однією з баптистських християнських солдаток Вільяма Роуза і сьогодні мала над лівою груддю жовтий значок. Це вже третій, що його Алан запримітив цього дня, і він припускав, що протягом наступних тижнів побачить ще багацько. На значку був гральний автомат у чорному колі, перекреслений червоною лінією. Жодних написів. Вони й не потрібні, щоб показати ставлення людини з таким аксесуаром до «Нічки казино».
Ненжінка середнього віку з величезними грудьми й милим гарненьким личком, яка навіює думки про маму та яблучний пиріг. Як було відомо Аланові та його заступникам, пиріг у Нен дуже добрий, особливо з кулькою талого ванільного морозива зверху. Спокусливо було сприймати Нен за поверхневим враженням, але чимало ділових людейздебільшого ріелторіввідкрили для себе, що це погана ідея. За приємним личком ховався тріскучий розумовий компютер, а за материнськими пагорбами бюстастоси бухгалтерських книг замість серця. Нен володіє значним шматком Касл-Рока, включно з мінімум пятьма комерційними приміщеннями на Мейн-стріт, а тепер, коли Батя Меррілл покоїться в землі, Алан припускав, що вона найбагатша людина в місті.
Вона нагадувала йому мадам із блядюшника, яку він якось заарештував у Ютіці. Та жінка запропонувала йому хабар, а коли Алан відмовився, спробувала щиро вибити йому мізки пташиною кліткою. Тамтешній житель, зачахлий папуга, що іноді похмурим і замисленим голосом кректав: «Мамку твою їбав, Френку», на той момент перебував у своїй домівці. Іноді, коли Алан бачив, як у Нен глибшає вертикальна міжбрівна складка, то відчував, що вона цілком здатна на таку ж витівку. І йому здавалося абсолютно природним, що Нен, яка зараз майже нічим не займається, лише сидить біля касового апарата, і сама б залюбки пішла працювати шерифкою округу. Саме характерні риси важать найбільше.
Здоров, Алане, привіталася вона. Сто літ тебе не бачила! Де завіявся?
Та так, то там, то сям, відповів він. Маю багато роботи, Нен.
Ну, ти за роботою про старих колєґ не забувай, промовила вона, обдаровуючи його сліпучою материнською усмішкою.
«Потрібно немало часу провести біля Нен, щоб почати усвідомлювати, що ця усмішка рідко знаходить відображення в очах», відзначив Алан.
Ти заходь до нас час до часу.
Та їй-бо! Бігме, я вже ту! сказав на це Алан.
Нен так голосно й здорово розсміялася, що чоловіки за стійкоюздебільшого дроворубипочали роззиратися. «А пізніше розповідатимуть приятелям, що бачили, як Нен Робертс із шерифом ржали вдвох, як ті коні», подумав Алан. Найліпші колєґи.
Кави, Алане?
Якщо можна.
Може, пирога до кави? Домашні яблука з саду Макшеррі, зі Свідена. Учора зібрані.
«Принаймні не каже, що сама збирала», відзначив Алан.
Ні, дякую.
Впевнений? А ти, Поллі?
Поллі похитала головою.
Нен пішла по каву.
Вона тобі не особливо подобається, правда? тихим голосом запитала Поллі.
Алан обдумав це запитання з певним подивомуподобання чи невподобання насправді й не спадало йому на думку.
Нен? Вона нормальна. Я просто люблю дізнаватися, які люди насправді, якщо є можливість.
І що їм насправді потрібно?
Ну, це вже, бляха, заскладно, сказав він, сміючись. Поки мені достатньо дізнаватися, що вони задумали.
Вона всміхнуласявін любив її тішитиі промовила:
Ми тебе тут на янкі-філософа перетворимо, Алане Пенґборн.
Він торкнувся тильного боку її долоні в рукавичці й усміхнувся у відповідь.
Нен повернулася з грубим білим горнятком чорної кави й одразу ж покинула їх. Алан подумав, що ця жінка знає, коли з любязностями покінчено і рукостискань уже достатньо. Не всі з інтересами й амбіціями Нен знають таке.
А тепер, продовжив Алан, попиваючи каву, давай оповідай про свій дуже цікавий день.
Вона детально розповіла йому, як вони з Розалі Дрейк бачили зранку Нетті Кобб, як Нетті марудилася перед «Необхідними речами» і як зрештою зібрала достатньо сміливості, щоб увійти.
Це прекрасно, прокоментував цю історію Алан і не лукавив.
Так але це ще не все. Коли вона вийшла, виявилося, що вона щось купила! Я її такою радісною, такою піднесеною, як сьогодні, ще ніколи не бачила. Саме так, піднесеною. Ти ж знаєш, як вона зазвичай хандрить?
Алан кивнув.
Ну от, а сьогодні в неї були щоки рожеві, волосся розкуйовджене, вона навіть кілька разів сміялася.
Ти впевнена, що вони там лише комерцією займалися? поцікавився він і закотив очі.
Та не мели дурниць, сказала вона так, ніби сама перед тим не натякала на це Розалі. Одним словом, вона чекала надворі, доки ти не пішов (я знала, що так і буде), а тоді ввійшла й показала нам, що купила. Ти знаєш, що в неї є невелика колекція карнавального скла?
Нє. Є кілька явищ у місті, які вийшли за межі моєї уваги. Хочеш вір, а хочешні.
У неї там кілька речей. Більшість залишилися від мами. Нетті якось розповідала мені, що раніше було більше, але деякі розбилися. Ну, вона дуже любить ті, що в неї є, а він продав їй найкрасивіший абажур з карнавального скла, що я бачила за багато років. Спочатку я думала, що то від «Тіффані». Ні, звичайно, не може ж бути, щоб Нетті могла дозволити собі виріб з реального скла від «Тіффані», але він просто казковий.
То скільки ж вона заплатила?