Я не питала. Та закладаюся, шкарпетка, в якій вона тримає заничку, сьогодні порожня.
Алан спохмурнів.
Упевнена, що її не оступачили?
Ой, Алане от треба тобі весь час бути таким підозріливим? Може, Нетті й не до кінця про все розповідає, але на карнавальному склі знається. Вона сказала, що вийшла хороша оборудка, а це означає, що так і є. Вона від того така щаслива.
Ну, тоді чудово. Те, що треба.
Тобто?
Та був такий магазин у Ютіці, пояснив він. Ще давно, коли я малим був. «Те, що треба».
А ти там отримав те, що треба? піддражнила вона.
Не знаю. Я там ніколи не був.
Ну, сказала вона. мабуть, наш містер Ґонт вирішив продати те, що треба мені.
Ти про що?
Нетті принесла мій контейнер від торта, і всередині була записка. Від містера Ґонта. Поллі посунула свою сумочку по столу до нього. Глянья сьогодні не дуже в кондиції щось стискати.
На мить він проігнорував сумку.
Як воно, Поллі?
Погано, без зайвих церемоній сказала вона. Бувало й гірше, але не брехатиму, не бувало набагато гірше. І так цілий тиждень, відколи змінилася погода.
До лікаря Ван Еллена сходиш?
Вона зітхнула.
Поки ні. Скоро має відпустити. Коли стає зле, як-от зараз, і я відчуваю, що скоро здурію, то відпускає. Принаймні завжди так було. Я підозрюю, що одного разу воно просто не відпустить. Якщо не стане краще до понеділка, піду до лікаря. Але все, що він може, це виписати ліки. Я не хочу ставати наркошею, якщо можу витримати, Алане.
Але
Досить, мяко спинила вона його. Поки облишмо цю тему, гаразд?
Добре, неохоче піддався він.
Глянь записку. Дуже гарна і навіть трохи мила.
Він розстебнув її сумку й побачив зверху на гаманці тонкий конверт. Дістав його. На дотик конверт був дорогий, кремовий. Почерком настільки старомодним, що скидався на сторінку з давнього щоденника, було виведено: «Для міс Поллі Чалмерз».
Цей стиль називають коперплейт, зачудовано пояснила вона. Здається, такому перестали навчати невдовзі після ери динозаврів.
Алан дістав із конверта аркуш для листів ручного відливу. Угорі була надруковано
НЕОБХІДНІ РЕЧІ Касл-Рок, Мейн Ліленд Ґонт, власник
Тут почерк був не настільки офіційно прикрашеним, як на конверті, але і письмо, і сама мова дотримувалися приємної старомодності.
Дорога Поллі!
Ще раз висловлюю вдячність за торт «Диявольська їжа». Це мій улюблений, і це просто смакота! Також хочу подякувати за вашу доброту й уважністьдумаю, ви знали, який я знервований у день відкриття, ще й у несезонний час.
У мене є одна річ, поки не тут, але вона має прибути разом з багатьма літаком і, думаю, вас вельми зацікавить. Більше не говоритиму. Я б хотів, щоб ви самі прийшли подивитися. Насправді це лише дрібниця, але про неї я подумав одразу, як ви пішли, а за роки роботи я рідко не довіряю інтуїції. Очікую, що вона прибуде в пятницю-суботу. Якщо матимете можливість, може, зайдете в неділю вдень? Я весь час буду в крамниці, каталогізуватиму інвентар, і з радістю вам її покажу. Поки більше не розповідатиму. Сама річ або пояснить усе за мене, або ні. Принаймні дайте мені можливість віддячити вашу доброту чашкою чаю!
Сподіваюся, Нетті тішиться новим абажуром. Вона дуже хороша пані, і та річ, здається, їй дуже сподобалася.
Щиро ваш,
Ліленд Ґонт
Яка таємничість! промовив Алан, складаючи записку назад у конверт, а тойу сумочку. Підеш розвідаєш ситуацію, як ми кажемо в поліцейській справі?
З такою підводкоюі після того, як побачила абажур Нетті як би я могла відмовити? Так, думаю, зайду якщо рукам стане краще. Хочеш також зайти, Алане? Може, в нього і для тебе щось є.
Можливо. А може, просто віддам перевагу «Петріотс». Мусять вони хоч одну виграти.
Ти якийсь змучений, Алане. Темні кола під очима.
Та день такий. Почався з того, що я заледве втримав нашого першого виборного й одного з моїх заступників від того, щоб вони до крові побилися в кімнаті для хлопчиків.
Поллі нахилилася вперед, стривожившись.
Ти про що?
Алан розповів їй про гризню між Кітоном і Норрісом Ріджвіком, закінчивши тим, наскільки дивним був Кітонте, як він використовував слово переслідування, цілий день час від часу згадувалося. Коли закінчив, Поллі довго сиділа мовчки.
Ну? зрештою запитав він. Що думаєш?
Думаю, мине ще багато років, поки ти дізнаєшся про Касл-Рок усе, що тобі варто знати. Це, напевно, і мене стосуєтьсямене довго не було, і я не розповідаю, де була чи що сталося з моєю «проблемкою», і, думаю, багато людей у місті мені не довіряють. Але ти, Алане, помічаєш різні речі, запамятовуєш різне. Коли я повернулася в Рок, знаєш, як почувалася?
Він похитав головою, зацікавившись. Поллі рідко роздумувала про минуле, навіть із ним.
То було ніби ввімкнути мильну оперу, яку вже відвикла дивитися. Навіть якщо вже кілька років не слідкувала за серіалом, усе одно одразу впізнаєш людей і їхні проблеми, бо ні ті, ні ті не міняються. Дивитися той серіалце ніби пару старих зручних капців взувати.
До чого ти ведеш?
У нас тут багато сюжетів з мильних опер, але ти ще не в курсі про них. От наприклад, ти знав, що дядько Денфорта Кітона був у «Джуніпер Гілл» одночасно з Нетті?
Ні.
Вона кивнула.
Десь у сорок років у нього почалися психічні проблеми. Мама говорила, що Білл Кітоншизофренік. Не знаю, чи це правильний термін, чи просто мама часто чула його по телевізору, але з ним, бляха, дійсно було не те. Памятаю, бачила, як він хапає людей на вулиці й починає кричати на нихпро державний борг, про те, що Джон Кеннеді комуніст, ще про бозна-що. Я була маленькою тоді. І мене це лякало, Алане, памятаю.
Ну звичайно.
А іноді він ходив по вулиці, опустивши голову, розмовляв із собою голосом, що був одночасно гучним і бурмотливим. Мама казала мені ніколи з ним не розмовляти, коли він отак поводиться, навіть коли ми йдемо до церкви і він також. Зрештою він спробував застрелити свою дружину. Принаймні я так чула, але сам знаєш, як давня чутка все викривлює. Можливо, він лише табельним пістолетом перед нею помахав. Ну, що б там не було, цього виявилося достатньо, щоб вивезти його в окружну тюрму. Було якесь слухання стосовно дієздатності, а тоді його запроторили в «Джуніпер Гілл».
Він досі там?
Уже помер. Розум швидко дегенерував, як тільки його там закрили. Перед смертю був у кататонічному стані. Принаймні я так чула.
Господи.
Але це ще не все. Ронні Кітон, батько Денфорта і брат Білла Кітона, провів чотири роки в психіатричному крилі лікарні для ветеранів у Тоґусі в середині сімдесятих. Тепер він у домі для літніх. Альцгеймер. А ще була якась двоюрідна чи то тітка, чи то сестране памятаю точно, що вчинила самогубство в сімдесятих через якийсь там скандал. Не знаю, що саме, але якось чула, що панянки їй подобалися трішечки більше, ніж чоловіки.
У них це в крові, маєш на увазі?
Ні, відповіла Поллі. Тут нема моралі чи теми для роздумів. Просто я трохи знаю історію міста, а ти ні, оце й усету історію, про яку не згадують у промовах на міській толоці на Четверте липня. Я просто передаю її далі. Виводити підсумкиробота поліції.
Останні слова вона вимовила з таким офіціозом, що Алан трішки розсміявся, але все одно почувався ніяково. Хіба божевілля дійсно закладено в крові? У школі на психології вчили, що то все байки. Через кілька років лектор поліційної академії в Олбані вже говорив, що це таки правда або принаймні можливо в деяких випадках, що певні психічні захворювання можна простежити в родоводі так само чітко, як фізичні риси на кшталт блакитних очей чи гіпермобільності суглобів. Один із прикладів, про які той лектор говорив, алкоголізм. Чи говорив він і про шизофренію? Алан не пригадував. Навчання в академії було багато літ тому.
Думаю, варто почати розпитувати про Бастера, важким голосом сказав Алан. Ось що я тобі скажу, Поллі. Думка про те, що перший виборний Касл-Рокаце потенційна ходяча граната, не надто прикрашає мій день.
Звісно ж. І, можливо, немає такої проблеми. Я просто подумала, що тобі варто знати. Люди тут відповідатимуть на запитання якщо ти знаєш, які запитання ставити. Якщо ні, вони радісно спостерігатимуть, як ти шпортаєшся, бродиш колами, й слова не скажуть.
Алан усміхнувся. Це правда.
Це ще не кінець історії, Поллі. Після того як Бастер пішов, до мене навідався преподобний Віллі. Він
Шшш! цитьнула його Поллі, та так різко, що Алан із подиву замовк.
Вона роззирнулася, ніби щоб перевірити, чи ніхто їх не підслуховує, і знову повернулася до Алана.
Іноді я зовсім втрачаю в тебе віру, Алане. Якщо не навчишся якоїсь розважливості, то за два роки тебе ногами вперед із виборчих списків винесуть а ти стоятимеш із величезною здивованою усмішкою на обличчі й питатимеш: «Шо сі стало?» Будь обережним. Якщо Денфорт Кітонграната, то той чоловікракетниця.
Він схилився ближче до неї й сказав:
Та яка він ракетниця. Трохи пихатий пафосний мудачок, от хто він.
«Нічка казино»?
Він кивнув. Поллі накрила його долоні своїми.
Бідося. Ззовні здаємося таким сонним маленьким містечком, правда?
Зазвичай воно таким і є.
Він пішов звідти розлюченим?
О так, підтвердив Алан. Це вже друга моя розмова з преподобним про законність «Нічки казино». Думаю, буде ще декілька, доки католики нарешті не проведуть ту чортівню й усе закінчиться.
Він справді пихатий мудачок, правда? запитала вона ще тихіше. Вираз обличчя був серйозний, а очі блищали.
Ага. От уже й значки. Нова мода.
Значки?
Перекреслені гральні автомати замість усміхнених облич. Нен от носить. Цікаво, чия це була ідея.
Мабуть, Дона Гемпгілла. Він не лише щирий баптист, а ще й член республіканського комітету штату. Дон трохи петрає в кампаніях, але, думаю, починає усвідомлювати, що змінити суспільну думку набагато важче, коли стосується релігії. Вона погладила його руки. Не напружуйся, Алане. Будь терплячим. Чекай. Більша частина життя в Року так і минає: сприймати його треба легко, не поспішати й чекати, коли вітер віднесе черговий сморід геть. Шо, нє?
Він усміхнувся їй, обернув долоні догори й узяв її пальці але ніжно. О, як же ніжно.
Так, погодився. Хочеш сьогодні на вечір компанію, красуне?
Ой, Алане, не знаю
Ніяких обмацувань і лоскотів, запевнив він її. Я розпалю камін, сядемо перед ним, і ти можеш іще кілька тіл зі своєї шафи міста дістати, утамувати мою цікавість.
Поллі змучено всміхнулася.
Здається, за останні шість-сім місяців ти вже надивився на всі тіла, які я знаю, Алане, включно з моїм. Якщо хочеш розширити свої знання про Касл-Рок, подружися або зі старим Ленні Партріджем або з нею. Вона кивнула на Нен, після чого заговорила дещо тихіше: Різниця між Ленні і Нен у тому, що Ленні просто радий від того, що знає якісь речі. А Нен Робертс любить використовувати те, що знає.
Тобто?
Тобто ця леді заплатила чесну ринкову ціну не за все, чим володіє, додала Поллі.
Алан вдумливо подивився на неї. Він ще ніколи не бачив Поллі в такому настрої інтроспективному, балакучому й депресивному, все нараз. Уперше замислився, відколи вони з нею подружилися, а потім покохалися, чи він зараз слухає Поллі Чалмерз чи її таблетки.
Думаю, сьогодні краще побути окремо, раптом вирішила вона. З мене кепська компанія, коли почуваюся так, як зараз. Я з твого обличчя бачу.
Поллі, це ж неправда.
Іду додому й відлежуся в гарячій ванні. Кави більше не питиму. Відключу телефон, рано ляжу в ліжко, і буде ймовірність, що коли зранку прокинуся, то почуватимуся як нова копійка. Отоді, можливо, зможемо ну, розумієш. Ніяких обмацувань і багато лоскоту.
Я хвилююся за тебе, сказав він.
Її долоні обережно, ніжно залізли в його.
Знаю, відповіла вона. Мені від цього не краще, але я це дуже ціную, Алане. Більше, ніж ти думаєш.
2
Проїжджаючи повз «Захмеленого тигра» дорогою додому з автопарку Касл-Рока, Гю Пріст сповільнився а тоді знову прискорився. Він приїхав додому, припаркував свій «бюїк» на доріжці й увійшов у будинок.
У нього було дві кімнати: в одній він спав, в іншій робив усе інше. У центрі більшої кімнати стояв надламаний стіл «Формайка», вкритий алюмінієвими формами від заморожених вечер (у більшості з них у загуслій мачанці лежали розтовчені недопалки). Гю підійшов, відчинив шафку, став навшпиньки й помацав верхню полицю. Він уже було подумав, що лисячий хвіст кудись щез, що хтось пробрався всередину й украв його, від чого паніка запалила в нього в животі клубок жару. Тоді пальці натрапили на ту шовкову мякість, і він випустив подих довгим зітханням.
Більшу частину дня Гю провів у роздумах про лисячий хвіст, про те, як прикріпить його до антени «бюїка», як та річ виглядатиме, радісно тріпочучи там. Він ледь не причепив його того ж ранку, але тоді ще дощило, і йому не подобалося, що волога перетворить хвіст на сиру шерстяну мотузку, що просто висітиме, наче туша. Тепер він поніс його на вулицю, з відсутнім виглядом відштовхуючи зі шляху порожню банку з-під соку, погладжуючи дороге хутро між пальцями. Господи, як же це приємно!
Він зайшов у гараж (у якому починаючи десь із 1984 року було забагато різного сміття, щоб іще машина вміщалася) і, понишпоривши, знайшов шмат міцного дроту. Гю придумав: спочатку прикрутить хвіст до антени, тоді повечеряє, а опісля зрештою зїздить у Ґрінспарк. Анонімні алкоголіки збираються в залі «Американського легіону» о сьомій. Можливо, йому дійсно запізно починати нове життя але не запізно дізнатися точно, так чи інакше.
Він звязав маленький міцний зашморг на дроті й причепив його до товстого кінця хвоста. Почав закручувати інший кінець дроту до антени, але пальці, які спочатку рухалися зі швидкою впевненістю, почали підводити. Гю відчув, як упевненість вислизає, а їй на зміну, заповнюючи діру, починає просочуватися сумнів.
Він уявив, як паркується біля «Американського легіону» і все гаразд. Побачив, як іде на зустріч і це також гаразд. А тоді побачив якогось малого, схожого на придурка, що недавно став у нього перед машиною. Малий проходив повз зал «Легіону», поки сам Гю перебував усередині, казав, що його звати Гю П. і він безсилий перед алкоголем. Малому щось упадає в оковідблиск яскраво-помаранчевого світла в блакитно-білому мареві натрієвих ліхтарів на стоянці. Малий підходить до його «бюїка» й роздивляється лисячий хвіст спочатку торкається, тоді гладить. Хлопчак роззирається, нікого не бачить і відриває хвіст, ламаючи дріт. Гю бачить, як малий іде в місцевий ігровий клуб і розповідає своїм друганам: «Зацініть, що я потягнув на стоянці біля Легіону. Нормально так, нє?»
Гю відчув, як у груди прокрадається дратівний гнів, ніби то не просто гра уяви, а те, що дійсно сталося. Він погладив хвіст, тоді роззирнувся крізь сутінь пятої години, ніби очікував побачити юрбу хаповитих дітей, що вже збираються на дальньому боці Касл-Гілл-роуд, тільки й очікуючи, щоб він запхав кілька «ганґрі-менів» у духовку, а самі вкрадуть його лисячий хвіст.
Ні. Краще нікуди не їхати. Діти в наш час не поважають нічого й нікого. Украдуть що завгодно лише тому, що їм приємно красти. Поносяться з тим деньок-другий, а тоді втратять інтерес і викинуть десь у канаву чи на вільній ділянці. Той образі то був вельми чіткий образ, майже видіння його коханого хвоста, що лежить покинутий у сміттєвій балці, мокне під дощем, знебарвлюється серед обгорток від «біґ-маків» і банок з-під пива, наповнив Гю злістю й болем.
Це божевіллятак ризикувати.
Він розкрутив дріт, що кріпив хвіст до антени, відніс свій скарб назад у будинок і поклав на місце на найвищій полиці в шафі. Цього разу він зачинив дверцята шафи, але вони погано прикривалися.
«Доведеться купити замок, подумав він. Діти всюди залізуть. Взагалі зараз ні в кого нема поваги до старших. Ні в кого».
Гю підійшов до холодильника, витягнув банку пива, на мить глянув на неї, тоді поклав назад. Пивонавіть чотири чи пять банокне допоможе повернутись у форму, з огляду на те як він зараз почувається. Він відчинив одну з нижніх шафок, обмацав тлум каструль і черпаків із благодійних розпродажів і знайшов напівповну пляшку «Блек Велвет», яку тримав на випадок екстрених ситуацій. Гю наповнив до середини креманку для желе, а після недовгих роздумів долив по вінця. Зробив ковток-другий, відчув, як у животі вибухає тепло, тоді знову наповнив. Йому стало трохи краще, трохи спокійніше. Він глянув на шафу й усміхнувся. Там хвіст у безпеці, і буде в іще більшій, як тільки Гю купить у «Вестерн Авто» добрий міцний замок «Кріґ» і почепить його. У безпеці. Добре, коли маєш щось, що дійсно хочеш і жадаєш, та навіть краще, коли ця річ у безпеці. Ценайкраще.