Вілмо? запитав Піт, коли вона повернула до нього беземоційне обличчя. Йому не сподобався вираз, що проступив під світлом із веранди, яскраві білі поверхні й чорні дірчасті тіні. Йому не подобався той відсутній погляд. Кохана? Усе добре?
Вілма кинулася повз нього, не звернувши на чоловіка жодної уваги. Піт поспішив за нею, в бік будинку і телефона.
4
Нетті сиділа в себе у вітальні з Рейдером біля ніг і новим абажуром із карнавального скла на колінах, коли задзвонив телефон. За двадцять восьма. Вона підскочила й сильніше пригорнула до себе абажур, позираючи на телефон зі страхом і недовірою. На мить нею заволоділа впевненість (дурниця, звісно, та вона не могла позбутися цього відчуття), що це Якась Людина Згори телефонує з вимогою віддати цей чудовий абажур, що він належить іншому, що така вишукана річ не може насправді належати до невеликої колекції Нетті, що сама думка про це дурнувата.
Рейдер на мить підвів на неї голову, ніби питав, чи підніме вона слухавку, тоді знов опустив морду на лапи.
Нетті обережно відклала абажур і підняла слухавку. Мабуть, то просто Поллі дзвонить запитати, чи вона може купити щось на вечерю в «Маркеті Гемпгіллів» перед роботою завтра зранку.
Алло, дім Кобб, твердо промовила вона.
Усе життя її жахали Люди Згори, і вона потроху зрозуміла, що найкращий спосіб подолати такий страхі самій звучати як людина згори. Це не проганяло страх, але принаймні тримало його на припоні.
Я знаю, що ти зробила, суко психована! гримнув на неї голос.
То було настільки несподівано й жорстоко, наче її простромили бурулькою. Дихання Нетті спинилося, ніби зачепившись за тернину. Вираз застиглого жаху завмер у неї на обличчі, а серце намагалося виборсатися крізь горло. Рейдер знову глянув на неї, мов запитуючи.
Хто хто
Ти, блядь, добре знаєш хто, відповів голос, і Нетті, звісно, знала. Це Вілма Джерзик. Та зла-зла жінка.
Він не гавкав! Голос Нетті був високий, тонкий і пискливий, ніби вона щойно повністю вдихнула вміст кульки з гелієм. Він уже дорослий і не гавкає! Він просто зараз у мене під ногами!
Що, натішилася, як багном у мої простирадла кидала, пизда ти тупорила? Вілма нетямилася з люті. Та жінка дійсно намагається вдавати, що все це досі через собаку.
Простирадла? Які простирадла? Я я Нетті перевела погляд на абажур із карнавального скла і ніби почерпнула з нього сили. Відчепися від мене! Це ти психована, а не я!
Ти мені за це заплатиш. Ніхто не має права зайти на моє подвіря і кидати багном на мої простирадла, поки я на роботі. Ніхто. НІХТО! Зрозуміла? До твоїх пропарених мізків дійшло? Ти не знатимеш де, не знатимеш коли і, що найважливіше, не знатимеш як але я тебе ДІСТАНУ. Зрозуміла?
Нетті міцно притискала телефон до вуха. Обличчя побіліло, як у мерця, і лише через лоб між бровами й волоссям пробігала яскраво-червона стрічка. Зуби були стиснуті, а щоки роздималися й здувалися, ніби ковальські міхи, коли вона віддихувалася краями рота.
Відчепися від мене, бо пошкодуєш! закричала вона високим несвідомим голосом, повним гелію. Рейдер уже стояв, нашорошивши вуха, а очі його блискали від збудження. Він відчував загрозу в кімнаті. Один раз люто гавкнув. Нетті не почула його. Ти дуже пошкодуєш! Я я знаю певних людей! Людей Згори! Я їх дуже добре знаю! Я з цим не миритимусь!
Повільно, голосом одночасно тихим, щирим і наскрізь розгніваним, Вілма промовила:
Доїбатися до менеце найгірша помилка, яку ти тільки могла вчинити в житті. Я помщуся, коли ти цього чекатимеш найменше.
Пролунало клацання.
Ти не посмієш! завила Нетті. Сльози вже лилися їй по щоках, сльози жаху й бездонної, безсилої люті. Ти не посмієш, ти, поганко! Я я
Друге клацання. За нимгул відкритої лінії.
Нетті повісила слухавку і хвилини зо три сиділа, мов на кілках, витріщаючись у простір. Тоді заридала, а Рейдер гавкнув і поклав лапи на край крісла. Нетті обійняла його й заплакала в шерсть. Рейдер лизнув їй шию.
Нікому не дозволю тебе скривдити, Рейдере, промовила вона. Нетті вдихнула його солодку й чисту собачу теплоту, намагаючись так заспокоїтися. Та погана-препогана жінка тебе не дістане. Вона не якась там Людина Згори, зовсім ні. Вона просто стара поганка, і якщо вона спробує зачепити тебе чи мене то пошкодує.
Зрештою Нетті виструнчилася, знайшла сервертку «клінекс», заткану між кріслом і подушкою, і витерла нею очі. Вона була перелякана але також відчувала, як усередині фуркоче і свердлить гнів. Саме так вона почувалася перед тим, як дістала виделку для мяса з шухляди під раковиною і встромила її своєму чоловікові в горло.
Нетті взяла зі столу абажур з карнавального скла й ніжно пригорнула до себе.
Якщо вона щось почне, то дуже-дуже пошкодує, промовила Нетті.
Так вона й сиділа, з Рейдером під ногами й абажуром на колінах, дуже довго.
5
Норріс Ріджвік повільно котив по Мейн-стріт у своєму поліцейському авто, не відриваючи очей від будівлі на західному боці вулиці. Його зміна невдовзі закінчиться, і він цим тішився. Він памятав, як добре почувався до того, як той ідіот на нього напав, памятав, як стояв біля дзеркала в чоловічому туалеті, поправляв кашкет і з задоволенням розмірковував, що він як нова копійка. Він памятав про це, але спогад уже здавався дуже старим і з відтінком сепії, ніби фотографія з девятнадцятого століття. З моменту, як той ідіот Кітон ухопив його, аж дотепер нічого не йшло гаразд.
Він пообідав у курятнику «Куд-кудах по вечорах» на шосе 119. Їжа була, як завжди, смачна, але цього разу обдарувала його жахливим кислотним нетравленням, що переросло в ріденьку срачку. Близько третьої години на міській дорозі 7 біля старого будинку Кембера він наїхав на цвях і мусив поміняти шину. Норріс витер пальці об сорочку уніформи, яка щойно прийшла з хімчистки, не розмислюючи, що робить, бажаючи лише очистити подушечки пальців, щоб краще тримати послаблені затисні гайки, тож протер мастило по сорочці чотирма видатними темно-сірими смугами. Поки Норріс у розпачі зоглядав цю картину, спазми знову пустили воду йому по нутрощах, тож довелося квапитися в порость. Це була гонитва з бажанням перевірити, чи зможе він скинути штани скоріше, ніж наповнить їх. У цих перегонах Норрісові перемогти вдалося та йому не сподобалася групка кущів, в яких він вирішив присісти. Вони були схожі на отруйний сумах, і судячи з того, як розгорталися події того дня, мабуть, це був саме він.
Норріс повільно котив повз будівлі центру Касл-Рока: «Норвейський банк і траст», «Вестерн Авто», «Закусочну Нен», чорну діру на місці, де раніше стояв палац барахла Баті Меррілла, «Шито-крито», «Необхідні речі», «Господарські товари Касл-Рока»
Раптом Норріс вгатив по гальмах і зупинився. На вітрині «Необхідних речей» він побачив дещо неймовірнеабо принаймні подумав, що побачив.
Норріс глипнув у дзеркало заднього огляду, але на Мейн-стріт не було ні душі. Світлофор у нижньому кінці бізнес-району нагло згас на кілька секунд, поки всередині вдумливо клацали реле. Тоді почало миготіти жовте світло в центрі. Виходить, уже девята година. Девята година, саме вчасно.
Норріс здав назад, тоді збокував до узбіччя. Він глянув на рацію, подумав, чи не передати код 1022 «поліцейський виходить з транспорту», і вирішив, що не варто. Йому потрібно лише швиденько зиркнути на вітрину. Він додав гучності рації й опустив вікно, перш ніж вийти. Цього достатньо.
«Ти не бачив того, тобі здалося, заспокоював він себе, поправляючи штани дорогою через тротуар. Нізащо. Цей день створений для розчарувань, а не відкриттів. То просто ще один старий спінінг Зебко»
Але ні. Вудка на вітрині «Необхідних речей» лежала в маленькій гарненькій композиції з рибальськими сітями й парою яскраво-жовтих гумових чобіт, і це була точно не «зебко». То була «бейзен». Він такої не бачив, відколи його батько помер шістнадцять років тому. Норрісові тоді було чотирнадцять, і «бейзен» подобалася йому з двох причин: те, чим вона є, і те, що вона означає.
Чим вона є? Просто, бляха, найкраща риболовна вудка для озер і потоків у світі, оце й усе.
Що вона означає? Гарні часи. Отак просто. Гарні часи, які бували в маленького худенького хлопця на імя Норріс Ріджвік з його старим. Гарні часи, коли вони вдвох брели через ліс поряд із якоюсь річечкою на краю світу, гарні часи в невеликому човні посеред озера Касл, коли все навколо них біліло від мряки, що здіймалася з поверхні озера колонами й ховала їх у власний світ. Світ, створений лише для чоловіків. У якомусь іншому світі мами скоро готуватимуть сніданок, і це також гарний світ, та не такий гарний, як цей. Немає світу, кращого за цей, не було й не буде.
Після фатального інфаркту в його тата спінінг «бейзен» кудись зник. Норріс пригадував, як шукав його в гаражі після похорону і той просто щез. Він рився в підвалі, навіть у шафі в батьківській спальні (хоча й знав, мама радше дозволить Генрі Ріджвіку тримати там слона, ніж риболовну вудку), але «бейзен» щез. Норріс завжди підозрював дядька Філа. Кілька разів він збирався зі сміливістю, щоб запитати, але кожного разу, як доходило до цієї липкої теми, то задкував.
Тепер, заглядаючи на цей спінінг, який може виявитися тим самим, він уперше за день забув про Бастера Кітона. Його охопив простий ідилічний спогад: батько сидить на кормі човна, затиснувши коробку зі снастями між ногами, передає «бейзен» Норрісові, щоб самому мати можливість налити чашку кави з великого термоса, червоного з сірими смужками. Хлопець вдихає запах кави, гарячої й смачної, а ще батькового лосьйону після гоління: «Саутерн Джентльмен», так він називався.
Раптом стара журба здійнялася й ухопила його в сірі обійми, від чого Норріс засумував за батьком. Після стількох років, протягом яких той старий біль гриз йому кості, свіжий і голодний, як і в день, коли мама повернулася додому з лікарні, взяла його за руки й промовила: «Тепер нам треба бути дуже сміливими, Норрісе».
Прожектор угорі вітрини яскравими променями колов сталевий корпус котушки, і стара любов, та темна золота любов знов охопила його. Норріс очима пожирав «бейзен» і думав про запах свіжої кави, що здіймається з великого термоса, червоного з сірими лініями, на спокійному широкому плесі озера. В умі він знову відчув шорстку текстуру коркового держална спінінга і повільно підніс руку, щоб витерти очі.
Пане поліцейський? запитав тихий голос.
Норріс коротко зойкнув і відскочив від вітрини. На одну скажену мить він думав, що зрештою таки наповнить штаниідеальний спосіб завершити ідеальний день. Тоді спазм минув, і він роззирнувся. Перед відчиненими дверима крамниці стояв високий чоловік у твідовому піджаку і, ледь усміхаючись, спостерігав за ним.
Я вас налякав? запитав він. Дуже перепрошую.
Ні, заперечив Норріс і сам здобувся на усмішку. Серце не припиняло лупити, мов водяний молот. Ну хіба трошки. Я дивився на той спінінг і згадував старі часи.
Прибув щойно сьогодні, пояснив чоловік. Старий, але в дуже доброму стані. Це «бейзен», знаєте. Не вельми відома марка, але дуже цінується серед серйозних рибалок. Вона
японська, закінчив за нього Норріс. Я знаю. У мого тата була така.
Справді? Усмішка в чоловіка поширшала. Зуби, що зявилися на видноті, були криві, але Норрісові усмішка все одно здалася приємною. Який збіг, чи не так?
Звісно, збіг, погодився Норріс.
Мене звуть Ліленд Ґонт. Це моя крамниця. Чоловік простягнув руку.
Норріса охопила короткочасна хвиля відрази, коли довгі пальці обхопили його долоню. Проте рукостискання Ґонта тривало всього мить, і коли він прибрав долоню, те відчуття одразу минуло. Норріс вирішив, що все через шлунок, який досі крутило від тих несвіжих молюсків, які він зїв на ланч. Наступного разу, якщо буде в тій місцині, віддасть перевагу курятині, бо ж саме це, зрештою, головна страва закладу.
Ми можемо з вами дуже й дуже непогано поторгуватися за той спінінг, запропонував містер Ґонт. Може, зайдете, пане поліцейський Ріджвік? Обговоримо це.
Норріс уже було рушив у той бік. Він не називав тому битому жакові своє імя, це точно. Уже розкрив рота, щоб запитати Ґонта, звідки воно йому відоме, а тоді закрив. У нього ж над значком маленький ідентифікатор. Ось звідки, як інакше.
Та ні, не варто, промовив він натомість і великим пальцем показав через плече на своє авто. Він досі чув рацію, хоча єдине, що з неї долинало, це шум, і з ним весь вечір не звязувалися. Служба, розумієте. Я закінчую о девятій, але фактично, доки не поверну авто
Це триватиме не більше як хвилину, припрошував Ґонт. Очі жваво слідкували за Норрісом. Коли я вирішую домовитися з людиною, пане поліцейський Ріджвік, часу не гайную. Особливо коли ця людина на вулиці посеред ночі захищає мій заклад.
Норріс подумав, чи не сказати Ґонту, що девята годинаце далеко не середина ночі, а в такому сонному містечку, як Касл-Рок, захищати заклади місцевих підприємців назвати роботою язик не повертається. Тоді знову перевів погляд на «бейзен», і та стара жага, раптом така сильна й свіжа, знову накрила його. Йому спала на думку ідея зїздити зі спінінгом на озеро цих вхідних, вирушити рано-вранці з коробочкою хробаків і великим термосом зі свіжою кавою від Нен. Буде знову майже як із татом.
Ну
Та заходьте, наполягав Ґонт. Якщо мені можна трішки торгувати після робочого дня, ви можете трохи купувати в час, що вам його відводить місто. І чесно, пане поліцейський Ріджвік, ніхто ж банк сьогодні не пограбує, правда?
Норріс глянув у бік банку, будівля якого то світилася жовтим, то темніла від розміреного заїкання проблискового маячка, і розсміявся.
Ну, сумніваюся.
То як?
Окей, здався Норріс. Але якщо ми не домовимося за кілька хвилин, мені доведеться розірватися.
Ліленд Ґонт одночасно простогнав і засміявся.
Здається, я щойно почув, як мені вивертають кишені, промовив він. Ходімо, пане поліцейський Ріджвік. Кілька хвилин, то кілька хвилин.
Той спінінг мені б дуже згодився, бовкнув Норріс. Поганий спосіб почати торги, і він це знав, але не стримався.
Так і буде, погодився містер Ґонт. Ви отримаєте найкращу пропозицію у вашому житті, поліцейський Ріджвік.
Він провів Норріса всередину «Необхідних речей» і зачинив двері.
Розділ шостий
1
Вілма Джерзик не знала свого чоловіка Піта настільки добре, як думала.
Того вечора в четвер вона лягла в ліжко з наміром вирушити до Нетті Кобб одразу зранку в пятницю і Про Все Подбати. Її часті колотнечі іноді просто згасали, проте коли вони досягали точки кипіння, саме Вілма вибирала місце й зброю для дуелі. Перше правило її стилю протиборства: «Останнє слово завжди за тобою». Друге: «Завжди роби перший крок». Першим кроком вона вважала варіант Про Все Подбати і мала на меті якнайшвидше подбати про Нетті. Вілма сказала Пітові, що просто хоче побачити, скільки разів удасться крутнути головешку тієї божевільної суки, перш ніж та злетить із шиї.
Вона очікувала, що більшу частину ночі не спатиме й кипітиме від напруги, ніби високовольтна лінія, це вже не вперше. Натомість Вілма заснула менш ніж за десять хвилин після того, як голова торкнулася подушки, а коли прокинулася, то почувалася бадьоро й дивним чином спокійно. Сидячи за кухонним столом у халаті в пятницю зранку, вона подумала, що, можливо, зарано Дбати Про Все Повністю. Вона ж уже до всирачки налякала Нетті телефонним дзвінком минулого вечора. Якою б оскаженілою Вілма не була, все ж не настільки, щоб цього не помітити. Лише глуха як пень людина могла б не звернути на це увагу.
Може, краще дати міс Психічна Хвороба-1991 ще трохи похитатися на вітрі? Нехай вона лежить ночами без сну й загадується, в який бік ударить Гнів Вілми. Можна кілька разів зїздити на розвідку, зробити ще кілька телефонних дзвінків. Попиваючи каву (Піт сидів за столом навпроти й сторожко спостерігав за дружиною поверх спортивної рубрики в газеті), вона зрозуміла: якщо Нетті настільки звихнута, як усі говорять, можливо, й узагалі не доведеться Дбати Про Все. Це може бути один із тих рідкісних випадків, коли Все Вирішиться Саме По Собі. Ця думка так звеселила її, що Вілма навіть дозволила Пітові поцілувати її, коли він складав портфель і збирався на роботу.